Теги Posts tagged with "ЗВИЧАЇ"

ЗВИЧАЇ

Дошлюбний секс, танці при мерці, магічне зілля. Це ті традиції українців, про які знає далеко не кожен. Наш побожний народ місцями виконував такі обряди, що важко не здивуватися.

Канал 24 зібрав для вас 24 традиції України, які справді вражають!

Дівчата освідчувалися хлопцям

До 17 століття українські дівчата могли першими освідчуватися хлопцям. Про “дику” традицію згадував французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму “Описі України”.

Дівчина приходила додому до хлопця, в якого була закохана, і при всіх його рідних пропонувала одружитися. Відмовити дівчині — вважалося поганою прикметою. Тож хлопці були змушені прощатися зі щасливим холостяцьким життям.

Між обіймами та сексом

На вечорницях була заведена традиція, яка дозволяла молодим людям поспілкуватися “ближче”.

Неодружені хлопці та дівчата збиралися на вечорниці (переважно вдома у вдови, яка мала дивитися за ними). Тут вони їли, пили, грали в ігри, а потім займалися “притулами”.

Сформовані пари лягали спати разом і займалися “сексом наполовину”, тобто так, аби зберегти дівочу цноту. Однак, це не завжди вдавалося, часто дівчата вагітніли і навіть не розуміли, як це трапилося. Є дані, що 45,6% дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу.

Вседозволена ніч на Купала

Івана-Купала — свято єднання людини з природою. А, як то кажуть, що природно — те не соромно, тож на цей день хлопці і дівчата дозволяли собі недозволене, але таке природне.

Дівчата плели вінки і кидали їх у воду чи вогонь, якщо хлопець діставав вінок — дівчина була змушена цілуватися з ним. Крім того, весь вечір дівчина мала провести з хлопцем у парі. І мало що могло трапитися між молодими людьми серед ночі у лісі під час пошуку цвіту папороті без нагляду суворих дорослих…

Купала в Україні святкують і зараз: з вінками, співами та голими танцями навколо вогнища.

Келих цноти

Старосвітський гуцульський звичай, який зламав не одне життя молодої жінки, описує письменниця Марія Матіос.

Наступного дня після першої шлюбної ночі у присутності всіх гостей молодий виголошував тост-подяку батькові молодої. Батько підходив до столу, за яким сидять молоді. Молодий правою рукою брав дерев’яний келишок, вказівним пальцем закриваючи дно, говорив тост “П’ю до вас, тату” і випивав, не відпускаючи пальця від дна.

Після цього алкоголь наливався для батька нареченої. Якщо наречена була цнотлива — келишок був без дірки на дні. Якщо ж цнота нареченої була порушена до весілля — наречений давав батьку келишок з діркою і батько при всіх гостях обливався напоєм.

Нареченому в першу шлюбну ніч допомагав дружба

Перша шлюбна ніч молодят була розвагою для усіх гостей. Поки пара вперше займалася сексом, під дверима стояли гості і співали сороміцьких пісень. На любощі молодята мали не більше півгодини.

Зрозуміло, не всіх чоловіків таке налаштовує на потрібний лад. Тож, якщо наречений не справлявся — йому на допомогу приходив старший дружба. При чому часто це був близький родич нареченого, а в деяких випадках допомагав батько нареченого. Якщо вони за це не бралися, наречену цноти позбавляли свашки… пальцями!

Цноту на показ

Простирадло чи сорочку з кров’ю після першого статевого акту наречених виносили на всезагальний огляд. Якщо наречена виявилася вже “початою” отримувала клеймо на все життя.

Жінка і кров

Менструальну кров українці вважали нечистою. У “ці дні” жінки мали переважно сидіти вдома. Їм не можна було ні господарювати, ні приймати пологи, ні навіть на похорон.

Так як білизни не носили, кров просто стікала по ногах і забруднювала сорочку.

Нечистою вважалася кров, що витекла під час народження дитини. Жінка після пологів 40 днів не виходила на люди.

Піхва — канал у потойбіччя

Кров під час менструації вважалася небезпечною для чоловіків. Піхву, з якої витікає кров, вважали каналом у потойбіччя, що може затягнути в себе і вкусити.

Причарувати чоловіка кров’ю

Попри те, що наші предки вважали кров під час менструації брудною — її використовували для привороту! Вважалося, якщо підмішати кров чоловікові до питва, то можна було причарувати його на все життя.

Гілочка в крові

Полювання в горах завжди відрізнялося від полювання в іншій місцевості. Жителі гір здавна мали повагу до звіра. Деяких дивних звичаїв мисливці дотримуються досі.

Коли тварину вбивають, мисливець хреститься, знімає шапку і стає перед нею на коліна.

Якщо полювання відбувається у дубовому лісі, то дубову гілочку обмащують кров’ю вбитої тварини і вставляють у капелюх мисливця.

Ворота на даху

На Андрія хлопці мають право робити збитки, без покарання. Раніше хлопці біля хат дівчат заплутували дорогу нитками, ставили опудала. А найчастіше (традиція збереглася досі) знімали ворота і ховали їх неподалік, наприклад закидали на дах.

Яйце, яке знайде скарб

У великодню ніч українці намагалися не спати. Вважалося, хто засне у цю ніч — весь рік буде сонним.

Тож поки не спали, розважалися як могли. Наші предки вірили, що у великодню ніч червоне яйце допоможе знайти… скарб! Вважалося, що яйце, нагріваючись у руці, вказує на схований скарб. Проте цей обряд називали небезпечним.

Домовик, виношений під пахвою

Життя гуцулів завжди було пов’язане з вірою у духів, потойбічні сили, відьом, тощо. Але представники цього гірського етносу не лише вірили і оберігалися від загадкових сил, але й самі вирощували їх!

Гуцули вважали, що з яйця-зноска від чорної курки можна виносити газдівника (домовика). Таке яйце вони носили під пахвою 9 днів. Цього побутового чорта називали “хованцем”, “антипком, “служкою”.

Коло від нечистої сили

На Закарпатті на Юрія збирають чародійне зілля. Увечері до кожного зілля треба доторкнуться палицею, щоб йому не зашкодили відьми.

Спати лягали просто біля зілля. При чому не можна розпалювати вогнища, а навколо себе треба обвести коло, щоб захистити себе від нечистих сил. А вже вранці трави починають збирати і перед кожним говорять: “Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє”. Йдучи додому з травами, треба уникати всіляких зустрічей.

“Запечатана” вишиванка

Вишиванка — ідентичність українців. Її носили на будень і в свята. Але так, як наші предки були забобонні, вишиванку “запечатували” від злих духів. Для цього у вишивці порушували симетрію. Наші предки вірили, що їм це може допомогти.

Їсти з однієї тарілки

На Святвечір була традиція, коли усі члени сім’ї їли страви з однієї тарілки. У деяких родинах ця традиція збереглася.

Сокира і страх

На Святвечір, а іноді на Новий рік господар хати лякав дерева. Для цього він брав сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило. Але не рубав його, а тільки лякав. Хтось із членів родини мав заступитися за дерево і обв’язати його солом’яним перевеслом.

У деяких регіонах дерева трясли і обмазували тістом. Це мало допомогти врожайності.

Сіно на підлозі

На Різдвяні свята у хаті на підлогу стелили сіно або солому. Так по ній і ходили аж до третього дня Різдва або вдосвіта на Новий рік. Після цього сіно виносили і палили його на дорозі, біля воріт або в садку. Іноді через цей вогонь стрибали.

Ігри на похороні

Гуцули — особливі люди, тож навіть похорон у них не схожий на похорони інших етносів.

Померлого тут тримали два дні, на третій ховали. Вечорами навколо покійника збиралися рідні й сусіди, дяк читав псалми, а після того усіх пригощали… горілкою.

Найдикішою традицією гуцульських похоронів є так звані “грушки”. Це ігри, в які бавилася молодь під час похорону, на зразок тих, в які бавилися під час весняних гулянь і весіль.

Коза при мерці

У побуті населення Карпат і Прикарпатської смуги також була традиція грати ігри при мерці. Для цього зокрема використовувався макет голови кози, який носили на жердині, схожий на той, який носять на Меланку.

Також співали і танцювали, проводжаючи померлого в інше життя.

Покійний, який п’є воду

Верховинці перед хатою, де лежав покійник, розпалювали багаття і сурмили у трембіти.

У хаті не пили воду, оскільки вважалося, що її могла пити душа. Якщо хтось хотів сісти на лавку, то дмухав на неї, щоб не розчавити душу покійного.

Заплутати дорогу мерцю

Ті ж верховинці труну з дому виносили так, щоб перешкодити померлому відшукати дорогу додому. Покійника виносили ногами вперед через задні двері. Потім тричі стукали труною об поріг хати, щоб померлий попрощався з пращурами і більше не повертався.

Коли труну з дому виносили, на тому місці, де вона стояла, розбивали новий горщик. А шлях, яким виносили покійного, посипали житом та ячменем, щоб вдома більше ніхто не помирав.

Пікнік на могилі

Хоча християнська релігія і церква просить цього не робити, існує традиція з влаштовуванням “пікніків” на цвинтарі. На могилу у різні свята приносять їжу і навіть алкоголь. Це все розставляють і залишають покійнику. Крім того, рідні п’ють над могилою.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

ВЕЛИКДЕНЬ – одне з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед Календарних Свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження Свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі. Наша громада відзначила це свято урочистим славленням!
Прадавність виникнення, складність шляху становлення Свята засвідчують його різні назви – ВЕЛИКДЕНЬ, ВЕЛИКДЕНЬ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО, ДАЖБОЖЕ СВЯТО, ЯРИЛИН ДЕНЬ, ВОСКРЕСІННЯ, СВЯТО ВЕСНИ тощо. Всі ці назви виокремлюють його надзвичайну Велич та Значимість.
Свято ВЕЛИКОДНЯ припадає НА ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ, коли день стає більшим за ніч, символізує перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом, Весни над Зимою. Природа в цей час починає оживати-воскресати після зимового сну, скресають ріки, повертаються птахи з Ирію, дні стають довшими, а Сонце – теплішим.
За умов свідомого, цілеспрямованого та довготривалого руйнування прадавнього Календаря Наших Предків, з використанням при цьому різноманітних засобів, не дивно, що дійсна дата святкування Великодня – День весняного рівнодення – навіть деякими рідновірами, не кажучи вже про християн, сьогодні не сприймається. Це призводить до втрати спільного національного світогляду, спонукає роз’єднанню і нерозумінню один одного. Можливості колективного егрегору маловивчені, але, мабуть, невичерпні… Якщо енергія лише однієї душі дуже сильна – вона здатна впливати навіть на гравітацію, то енергія громади, багатьох душ незрівнянно сильніша.
Існують досить вагомі прямі та опосередковані докази та свідчення на підтримку того, що це Свято припадає на день весняного рівнодення? Ось головні з них:
Практично всі дослідники свята Купайла стверджують, що воно припадає на найкоротшу ніч, називають Купальську ніч «святом кохання» і зазначають, що «діти, зачаті в Купальську ніч, народжуються на Великдень і, як правило, бувають здоровими і щасливими». Оскільки дата Купайла зафіксована чітко, то Великдень за таких умов може припадати тільки на день весняного рівнодення, і аж ніяк не може бути в кінці квітня, чи, тим більш, на початку травня.
Свято «Вербиці» є невід’ємною частиною Великодніх свят. Всі описи обрядів свята «Вербиці» свідчать, що верба в цей час ще не розпустилася – в наявності тільки «котики». Таке може бути лише у березні. Таким чином святкування «Вербиці» наприкінці квітня, чи на початку травня, коли верба вже розпустилася і стоїть зелена, втрачає свій магічний зміст. А як бути з обрядом першого вигону худоби на пасовисько освяченою вербою, коли Пасха припадає, припустимо, на початок травня? Спершу, виходить, треба вигнати худобу вербою, а потім, через декілька днів, її освятити?
Весняний (швидше навіть ранньовесняний) характер величезного пласту обрядових великодніх веснянок-гаївок (заклички Весни, птахів тощо, що притаманне саме березню місяцю) однозначно свідчить на користь дати рівнодення. На початку травня такі заклички виглядатимуть вже безглуздям (птахи в цей час висиджують пташенят). В цей час уже святкуються «Зелені свята».
Свято Воскреслої Землі, яке припадає на початок квітня, не може передувати ВЕЛИКОДНЮ, а входить складовою частиною до Великодніх свят.
На користь рівнодення, як визначальної дати ВЕЛИКОДНЯ, свідчить також свято КОЛОДІЯ (Масляна). Це свято відзначається, як свідчать джерела, з одного боку – в кінці лютого, а з другого – приблизно за місяць до Великодня. Єдиною умовою поєднання цих двох вимог одночасно може бути тільки святкування Великодня на рівнодення.
Не вдалось знайти жодного підтвердження, що Рахманський Великдень, який припадає на 25 день по Великодню, святкується в травні, або й ще пізніше. В той же час є достатньо посилок на те, що він відзначається у квітні, отже вписується у загальну схему.
На користь святкування ВЕЛИКОДНЯ у день весняного рівнодення свідчить і Навський Великдень з властивим йому обрядом поминання Предків, які перший раз після зими виходять на поверхню. До цього дня, як відомо, наводиться порядок на цвинтарях, могилах, що робити у квітні-травні зовсім нелогічно. Натомість він добре вписується у обряди на початку весни.
Виглядає нелогічним також те, що Свято Сонячного Календаря ВЕЛИКДЕНЬ з притаманними йому певними ознаками і відповідною сутністю не має тепер (за пасхально-церковним каноном) постійної дати, визначеної станом Всесвіту, а може відзначатися у якийсь день протягом півтора місяця. Для аналогії можна тільки зазначити, що Свята РОДЗДВА, КУПАЙЛА та СВІТОВИДА, рівні за значенням ВЕЛИКОДНЮ, припадають на певні, чітко визначені точки положення СОНЦЯ.
Прадавнє поняття Воскресіння природи свідомо та штучно підмінене більш пізнім та умовним «Воскресінням Христоса». Те ж саме стосується і назви «Пасха», яка нічого спільного у своїй сутності зі святом ВЕЛИКОДНЯ не має.
Попри всі тисячолітні впливи чужинських релігій і вірувань, неминучі втрати сакральності та обрядовості, пов’язані з цими впливами, ВЕЛИКДЕНЬ праісторичної та історичної Русі-України до сьогодні є винятково багатим обрядами, веселим і величним Святом, яке своєю особливою обрядовістю, символікою, глибокою духовністю суттєво вирізняється від подібних свят інших народів. Це ще одне незаперечне свідчення високого розвою прадавньої культури нашого народу, його збережених від Аратти та Оріяни Звичаю й Віри. В обрядах свята пошановується людина, її чесноти, справедливість, праця, гостинність, доброта, єдність та велика святість родини – РОДУ, пошана померлих поколінь, культ Предків… Це ті Звичаї, які є, по суті, частиною української душі, об’єднують окремих людей в одну цілісність – НАЦІЮ.
Саме ВЕЛИКОДНІ свята охоплюють цілий місяць, що засвідчує непересічне значення свята, величну роль весняних свят в житті народу. На жаль, на сьогодні втрачений цілісний урочистий обряд всього свята, розвиток його в часі протягом тисячоліть тощо. Маємо лише окремі уривки святкового циклу, причому суттєво спотворені в подальшому нашаруваннями вірувань і релігій інших народів.
Невід’ємними атрибутами Свята є традиційні для всіх сонячних свят (але з певними особливостями, притаманними саме цьому святу) вогнище, обрядодії з водою, різноманітні ігри, нескінченні хороводи та пісні (веснянки, гаївки, гагілки, гаїлки, ягілки, ягівки, галагілки, галалівки, лаголойки, яголойки, явілки, магівки тощо). І хоч в різних місцевостях обрядовість свята в деталях могла дещо відрізнятися, загальний ритуал свята зберігався майже незмінним. Обов’язковими обрядовими стравами є – великодня бабка (котру з 17-18 ст. називають паскою), крашанки, писанки, смажене порося тощо.
В святі беруть участь всі – від старого до малого. Головними діючими особами свята є дівчата-юнки. Це – вагоме свідчення, що весняні обряди не привнесені звідкілясь, що вони сягають часів родового побуту і складалися у Наших Предків за часів, напевно, матріархату. «А це промовляє до нас дуже глибоко і речисто: спокон віку ми складали один народ, творили разом одну культуру, мали одну мову, одні звичаї, одне мистецтво, одну віру та вірування – і все це донесли крізь тисячоліття від наших прапрадідів до наших днів» – зазначає С. Килимник.
Був надзвичайний багатовіковий тиск служителів церкви і державних чиновників на звичаї та обряди свята ВЕЛИКОДНЯ. Духовенство прискіпливо стежило за тим, щоб на «Пасху» не було ніяких язичницьких обрядів та ігор. Особливі негаразди виникали тоді, коли свято Пасхи припадало на кінець квітня – початок травня. За цих умов передпасхальний піст унеможливлював проведення весняних обрядів – адже під час посту співати і танцювати заборонялось. І цим одразу перекреслювалась вся магічність свята ВЕЛИКОДНЯ, в якому веснянки і хороводи займають центральне місце в обрядах.
В багатьох випадках церква стикалася з такими глибинними пластами культури, вірувань, традицій, стрічала такий спротив народу – що змушена була йти на компроміси. Так, довелося дозволити носити до церкви крашанки і писанки на освячення, великодню бабку – попередньо змінивши її назву на «паску», співати веснянки – попередньо спростивши, перекрутивши та замінивши їх тематику тощо. Але невже ж то Світорозуміння Прапредків українського народу, наш прадавній ЗВИЧАЙ, врешті-решт – невже це не наша історія? Чи не краще повернутися обличчям до своїх прадавніх коренів, до наших Великодніх Обрядів, які до сьогодні не втратили свого сакрального світоглядового значення, зберігають і щедро діляться з нащадками своєю енергетикою…
На превеликий жаль, у більшості українських родин свято Великодня й досі відзначається не тільки як символ чужовірних легенд (Пасха, Воскресіння Христосове), але й у дні, які не мають своєї сакральності та магічності.
Українці! ВЕЛИКДЕНЬ приходить до нас тільки у день весняного рівнодення, а не тоді, коли це визначили пророки чужого народу, порушивши астрономію й Календар, а за ними глузд і традиції. Тож визволяймо душі з рабства! Пам’ятаймо: Наші Предки не були «раби божі», а носили горде ймення ОНУКІВ ДАЖБОЖИХ. Тож будьмо гідні їх, не ганьбімо НАШОГО ПРАДАВНЬОГО РОДУ! Прислухаймося до порад Великих Українців – Григорія Сковороди, Тараса Григоровича Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки…

Шануймо і відновлюймо ЗВИЧАЇ та обряди наших ПРЕДКІВ!

З ВЕЛИКОДНЕМ НАС!

Автор: Громада «Трійця» (м.Київ)

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!