Теги Posts tagged with "волонтери"

волонтери

Незважаючи на інцидент, хлопці на фронті все ж отримають різдвяні подарунки, — Матвійчук

У Полтаві вночі невідомі пограбували машину волонтерів, вкравши приготовані для бійців продукти та подарунки. Про це повідомив у Facebook голова Полтавської міської організації ВО «Свобода» Юліан Матвійчук.

«Полтава сьогодні зранку шокувала. Вночі пограбували нашу машину з волонтеркою на схід», — йдеться у повідомленні.

Матвійчук зазначив, що авто залишили біля під’їзду, щоб сьогодні зранку поїхати.

«…Машина військова, всередині були каски і бронежилети, — це не спинило бидлоту, яка витягала коробки з волонтеркою», — написав він.

Він зазначив, що деяким хлопцям батьки цілеспрямовано передавали посилки з Волині, і пообіцяв, що машину після невеличкого ремонту довантажать, «і хлопці на фронті все ж отримають різдвяні подарунки».

Як повідомили у відділі комунікації поліції Полтавської області, за фактом крадіжки розпочато досудове розслідування у провадженні за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України.

glavcom.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В Україні і світі у вівторок відзначають Міжнародний день волонтерів.

Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку (саме такою є «офіційна» назва цього Дня), проголошений рішенням 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1985 року на знак визнання важливої ролі добровольчих та інших організацій у соціальному й економічному розвитку суспільства.

Волонтер – у перекладі з англійської мови означає добровільний помічник. Це люди, які цілком безоплатно працюють будь-де, де потрібна їхня допомога: у дитячих будинках, притулках, школах-інтернатах і будинках для людей похилого віку тощо.

Офіційно вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, був здійснений перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія й рух поширився світом. У 1987 році в світі налічувалося 80 мільйонів волонтерів, на початок ХХІ ст. – понад 100 мільйонів.

Українцям здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження українського волонтерства по праву можна вважати 2014 – саме Революція Гідності дала поштовх розвитку волонтерства в нашій країні, яке з поодиноких спорадичних випадків виросло в потужний громадянський рух. Ці люди заради ближнього (в широкому розумінні цього слова) жертвували всім, чим лише могли: часом, грошима, а іноді й життям, перевернувши усталене й стереотипне «моя хата скраю».

Війна на сході країни, тисячі поранених, мільйони біженців, відсутність налагодженої інфраструктури в армії – все це лягло на плечі українських волонтерів. Саме волонтери добровольцями йшли на фронт, волонтери збирали по світу гроші й везли на передову все, що лише могли, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймали біженців, здавали кров пораненим, знаходили потрібні ліки, плели маскувальні сітки й готували борщові набори.

Саме завдяки українським волонтерам – їхній шляхетній жертовності, активній громадянській позиції та фанатичній відданості справі – Україна вистояла й зберегла незалежність. Цьогорічна тема Міжнародного дня волонтерів – «Волонтери діють першими. Тут. Скрізь». Вона присвячена, передусім, самовідданій роботі волонтерів як перших респондентів в періоди криз.

ukrinform.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чому майно волонтерів арештовують, а їх самих – не пускають в Україну?


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Волонтер Ян Осока зібрав дані про втрати, які понесли сили АТО в лютому 2017 року.

У своїй статті на сайті видання “Цензор.нет” він пише, що втрати склали 22 людини.

Наводиться список з іменами та прізвищами загиблих:

дергач 01

1. Леонід Валентинович Деркач (позивний Академік) 1979 р.н.

бублиенко 02

2. Роман Володимирович Бублієнко (позивний Бублік) 1993 р.н.

климов 03

3. Роман Робертович Клімов (позивний Штик) 1989 р.н.

Загиблі Герої лютого 04

4. Наталя Олександрівна Хоружа 1972 р.н.

Загиблі Герої лютого 05

5. Юрій Андрійович Рева (позивний Козак) 1961 р.н..

Загиблі Герої лютого 06

6. Маріс Айдіновіч Камінський 1990 р.н.

Загиблі Герої лютого 07

7. Анатолій Сергійович Заремський 1977 р.н.

Загиблі Герої лютого 08

8. Роман Владиславович Горкун (позивний Смайлік) 1994 р.н.

Загиблі Герої лютого 09

9. Анатолій Олександрович Фарісей 1974 р.н.

Загиблі Герої лютого 10

10. Юрій Володимирович Щербина 1974 р.н.

Загиблі Герої лютого 11

11. Тарас Вікторович Прончук (позивний Людоїд) 1997 р.н.

Загиблі Герої лютого 12

12. Олександр Сергійович Корнійко (позивний Чорний) 1994 р.н.

Загиблі Герої лютого 13

13. Андрій Володимирович Сірченко (позивний Примус) 1973 р.н.

Загиблі Герої лютого 14ич Меркулов 14. Андрій Юрійович Меркулов (позивний Дюс) 1979 р.н.

Загиблі Герої лютого 15

15. Максим Ігорович Гринчишин (позивний Прометей) 1979 р.н.

Загиблі Герої лютого 16

16. Юрій Петрович Делюкін 1994 р.н.

Загиблі Герої лютого 17

17. Микола Віталійович Гуцаленко (позивний Кока) 1991 р.н.

Загиблі Герої лютого 18

18. Михайло Костянтинович Добролєта (від народження – Панімаскін), позивний Добрий, 1992 р.н.

Загиблі Герої лютого 19

19. Роман Дмитрович Напрягло (позивний Ріо) 1997 р.н.

Загиблі Герої лютого 20

20. Артур Юрійович Абрамітов 1992 р.н.

Загиблі Герої лютого 21

21. Сергій Вікторович Мокренко (позивний Крук) 1993 р.н.

Загиблі Герої лютого 22

22. Геннадій Анатолійович Решетняк 1964 р.н.

Як повідомляв “Апостроф”, на початку березня під час виконання бойової задачі загинув гранатометник ВМС ЗСУ Олександр Веремеєнко. Хлопець був родом з села Новоселівка Старобільського району Луганської області. Нещодавно залишився круглим сиротою.

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Тисни кнопку “ПОДОБАЄТЬСЯ” Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

 

 

213910_original

Тот, кто однажды ступил на путь волонтерства, скажет, что с него очень сложно сойти. Следовать этой дорогой помогают не благодарности или какие-то материальные бонусы (их нет), а твердая уверенность в том, что ты все делаешь правильно. Однако физической и эмоциональной усталости не избежать. Но насколько бы эта усталость была меньше, если бы практически каждый день не приходилось сталкиваться с вопросами и утверждениями из этого списка!

А сколько вам платят?

Недавно сюжет про нашу организацию вышел по местному телевидению. Соседка, увидев меня в выпуске новостей, тут же заявила, что я нашла неплохую подработку, и стала настойчиво узнавать, можно ли ее тоже пристроить и сколько платят. Долго не верила, что мы все это делаем не за зарплату. Ведь само понятие «волонтер» предполагает, что мы работаем бесплатно. При этом работа может быть разной — от подметания улиц до сбора аптечек, от выпечки пирожков до транспортировки обеспечения, от организации благотворительных концертов до профессиональной психологической и юридической помощи.

Вот вы N помогли, а мне не хотите!

 

Мы не склад и не база. Мы можем дать только то, что есть у нас самих. Поэтому мы не в состоянии прогнозировать объемы материальной помощи, которую сможем выделить, скажем, через неделю. Нет никакого графика поставок, отгрузок, выработки. Сегодня пришла посылка с берцами, например, из Канады, послезавтра поступил крупный перевод денежных средств из Германии, через три дня — машина с капустой, а потом неделю, две, три может не быть ничего. Поэтому отказ в помощи в 99% случаев — это не личные мотивы или плохое настроение. Просто у нас нет возможности помочь. И вообще ультиматумы и претензии лучше направлять сразу в МО, а не нам.

Если б не вы, это все давно закончилось бы

В том смысле, что не помогай мы армии, солдаты б давно разбежались по домам, Путин пришел и снова бы всё на всех языках бы молчало, благоденствуя. Да, возможно. Но вы никогда не задавали себе вопрос, чем именно бы это закончилось? Мой город на юге в определенный момент времени буквально стоял на «перекрестке». И я прямо кожей чувствовала, как он (и мы вместе с ним) может повернуть в сторону ДНР/ЛНР. Многие из тех, кого я сейчас хорошо знаю, в тот момент совершенно серьезно паковали чемоданы и собирали документы, чтобы в любой момент увезти детей от возможного ужаса. И этого ощущения мне не забыть. В этот момент мы решили, что должны что-то сделать, чтобы история нашего города повернула в другую сторону. Куда она приведет нас дальше, не знаю. Знаю только то, что даже небольшое наше действие, а в особенности — бездействие может на нее повлиять.

Вы все это ради Порошенко/Каплина/Ляшко/Яценюка делаете?

 

Нет, мы делаем ради страны, которая в нашем сознании совершенно не равнозначна государству. Государство — это какие-то люди, которые перетягивают одеяло между собой (не все, есть исключения), в то время как внизу уже сыплется штукатурка и начинают падать балки. Мы не хотим, чтоб наш дом разрушился, и пытаемся что-то сделать для этого. Сказала «для страны»? Нет, пожалуй, мы делаем это ради себя и своих детей. Мы встали на этот путь кто полтора года, кто год, а кто и месяц назад, чтобы потом нам не в чем было себя упрекнуть. По крайней мере, мы будем знать, что что-то делали, а не сидели с ужасом у телевизора или обсуждали с бабками у подъезда, что при Сталине было лучше.

А почему вы такой усталый/нервный/не улыбаетесь?

 

Наши ресурсы не безграничны. Мы стараемся быть вежливыми, но усталость берет свое, да и нельзя нравиться всем. Нам часто приходится иметь дело с наглостью, необоснованными требованиями и претензиями. Многие не понимают, что волонтерство — наш добровольный выбор, а значит, мы не обязаны выполнять просьбы, а тем более требования всех. Поэтому если мы вдруг не берем трубку или не улыбаемся, то это не потому, что вы по каким-либо причинам нам неприятны, просто у нас НЕТ СИЛ на улыбку. Постарайтесь это понять и, если хотите, улыбнитесь сами, нам будет приятно.

Почему вы от меня отмахиваетесь?

Перед тем, как задать нам вопрос или высказать просьбу, подумайте, обращаетесь ли вы по адресу. Например, не раз приходилось иметь дело с истериками на тему «ребята там стоят в лесу, голодают, кору с деревьев едят, а вы выдали нам так мало выпечки!». Начнем с того, что если ситуация настолько критична, то сотней пирожков ее не исправить. К тому же сейчас не июнь 2014 года и базовые поставки провианта налажены хорошо. А если — нет, то эти истерики стоит прежде всего закатывать в Министерстве обороны, а не перед нами. Извините, но у нас нет сил и времени вылавливать крупицы фактов в океане эмоций, есть множество реальных проблем, которые нужно решать прямо сейчас, и они не решаются криками и слезами.

Вам же оплачивают проезд/коммунальные услуги и прочие расходы?

НЕТ. То есть, может, кому-то так и везет и он/они собирают достаточно средств, чтобы оплатить расходы, но рядовой волонтер собственные затраты оплачивает сам. Это и бензин, и техобслуживание транспорта, ремонт и покупка бытовой техники (например, электросушилки для овощей и фруктов, кухонные комбайны), счета за газ, электроэнергию, воду, аренду помещения. Хотя с арендой помещения достаточно часто получается договориться. Так, например, сейчас Кулинарная Сотня Николаева живет в офисе, который нам предоставила одна из наших участниц совершенно бесплатно. Это очень хорошее помещение, и хозяйка могла бы его сдать. То есть этот пункт тоже можно записать в графу расходов, которые ей никто не возместит.

У вас в АТО родственники?

Я связана с разными волонтерскими организациями. И вы удивитесь, узнав, что доля родственников бойцов в них не превышает 10%. Кроме, разумеется, каких-то специальных групп, объединяющих конкретно жен и матерей мобилизованных. Основной костяк волонтерских организаций — люди, никак не связанные с АТО, войной, медициной. В нашей организации есть и юристы, и менеджеры, и переводчики, и учителя, и рекламщики, и работники коммунальной сферы — люди самых разнообразных профессий и уровня образования. Из них всего трое — родственники мобилизованных.

Вам делать нечего?

У нас у всех есть основная работа, часто это даже не пяти-, а шестидневка, есть дети, семьи, которые требуют времени и внимания. Мы делаем то, что делаем, не потому, что нам больше нечем заняться, поверьте. Поэтому вдвойне радостно, когда к маме-волонтеру подключаются муж и дети. У нас в группе есть несколько таких «семейных подрядов». Они вместе пекут, консервируют. Вместе приходят на паковки. И нужно видеть, как горят глаза у этих детей. Это дорогого стоит, и это еще одна причина продолжать.

У вас, наверное, денег куры не клюют?

Мы все обычные люди обычных профессий и отнюдь не олигархи. На Западе благотворительность — удел людей обеспеченных, вернее, даже не удел, а статусная привилегия, а волонтерство — способ провести свободное время с пользой для общества и себя. У нас все немного не так. Западный волонтер не пойдет раздавать кашу бездомным, если в этот день у его сына бейсбольный матч. Наш волонтер постарается перенести матч сына, если на этот день у него запланирована поездка в АТО или еще какое-то важное мероприятие. Заграничный волонтер купит бургер себе и бургер бездомному. Наш — достанет из шкафа старые зимние ботинки, решит, что и так сойдет, и перечислит часть зарплаты на покупку берцев солдатам. Западный волонтер отправится к психоаналитику, если почувствует усталость и эмоциональное выгорание. Наш — пойдет на склад перебирать флиски или на кухню, чтобы испечь еще 200 пирожков.

Вообще же работа украинского волонтера напоминает СЛУЖЕНИЕ. Верующие люди знают, о чем речь. Это служение требует энергии, времени, труда и, одновременно, вдохновляет и придает сил. Одна женщина из круга моих знакомых очень расстраивалась, когда не могла во время беременности посещать церковь, хотя у нее был сильнейший токсикоз и врачи ей прописывали полный покой, никакой толпы и прочих стрессов. То есть в любом случае она не могла бы ходить в храм. Так же и наш волонтер: скажи ему, чтоб он отдохнул и не приходил на склад в это воскресенье, не ехал к ребятам, не пек коврижки, не приходил на паковку, — он вас не поймет.

Это служение. Кому, зачем и насколько отрешенно, каждый определяет для себя сам. Допускаем ли мы вероятность того, что ошибаемся? Разумеется. Но, находясь в данный момент в данной ситуации, мы сделали свой выбор и просим только об одном: уважать его.

Автор  Инна Токарева (псевдоним Варвара Фалеева)

11049631_960569263990097_8128980418494817662_n (1)

Источник: http://fraza.ua/analitics/22.09.15/230795/10_fraz_kotorye_luchshe_ne_govorit_volonteru_.html

Друзі сайта POLITINFO! Будьте в курсі усіх офіційних подій від інформагенції та Державних установ!

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

 

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

Підписуйтесь на мою офіційну сторінку : Roman Davydenko

 

Вікторія Василевська практично весь свій час витрачає на волонтерську діяльність у центрі на Фроловській 9/11, до якого колись сама зверталась за допомогою як переселенка.
Київ – Родина Василевських переїхала з Луганська до Києва влітку 2014, коли бойові дії тільки починали розгортатися у місті. Тоді Вікторія та Вадим Василевські вирішили покинути все своє майно, квартиру, в якій щойно завершили ремонт, роботу, щоб урятувати від війни трьох своїх дітей, найменшому було півтора року. Вікторія вже понад рік займається волонтерською діяльністю – допомагає таким самим переселенцям, як і вона. Але через свою діяльність луганка не змогла приїхати додому на похорон матері, бо їй натякнули, що назад вона може не вернутися. Вікторія Василевська розповідає, що не чекали розвитку бойових подій, а тільки дізнались, що в місто зайшла військова техніка, вирушили до Києва.
Вирушали в найбільшу спеку, щоб військових на блокпостах було менше. Від того часу Вікторія тричі поверталась до рідного міста за речами. Вирішила, що безпечніше, якщо поїде сама, без чоловіка. Останній день, коли ходили поїзди Перша її поїздка припала на останні дні існування залізничного сполучення із її рідним містом. Пізніше вже Вікторія дуже пошкодувала про своє рішення, бо саме коли люди чекали на поїзди, почався обстріл залізниці. Люди тільки заскочили в поїзд, він відразу почав рух, не чекав жодної секунди. Провідник скомандував, щоб всі лягли на підлогу, накрилися матрацами і ще півгодини ми так лежали на підлозі «Люди були нажахані – кидали сумки, дітей, бо обстріл був божевільний. І дивом так сталося, що почали подавати мій поїзд, один з трьох, і весь потік людей ринувся до нього.
Люди тільки заскочили в поїзд, він відразу почав рух, не чекав жодної секунди. Провідник скомандував, щоб всі лягли на підлогу, накрилися матрацами і ще півгодини ми так лежали на підлозі. Коли від’їхали подалі, то різна реакція в людей була: хтось плакав, в когось істерика починалась, хтось радів. Я набрала чоловіка і сказала, що все нормально, я на безпечній території», – згадує луганка.
Під час другого її візиту було затишшя, але зранку почалися обстріли околиці. Вікторія була спантеличена і спостерігала з балкону за тим, як вибухають будинки, проте сусідка їй зробила зауваження, що ховатися треба у ванній кімнаті. Під час третього повернення було тихо, але люди стали дуже насторожені, і навіть знайомі радили їй покинути місто, казали, що «всі бачать по телевізору, чим ти займаєшся в Києві», згадує Вікторія Василевська. Вирішальна зустріч Займається луганка в Києві волонтерством. Вона допомагає переселенцям в одному з найбільших центрів, який розташований на вулиці Фролівській 9/11.
Шість днів на тиждень Вікторія Василевська працює на громадських засадах. «Відверто кажу, що я сюди приходжу, бо перебуваю у декретній відпустці до 6 років із третьою дитиною. Отримую декретні гроші, виплати для переселенців, і мій чоловік влаштувався на роботу наступного ж дня, як приїхав до Києва», – пояснює своє рішення мати трьох дітей. Про те, що може зайнятися волонтерством, Вікторія на початку свого перебування в Києві, не здогадувалась. Так сталося, що сама змушена була звернутися по допомогу одного дня, коли всі діти серйозно захворіли, а купити дорогі ліки сім’я не могла. Того року мої діти не бачили влітку ні черешні, ні полуниці Єдина, хто відгукнулася тоді – Леся Литвинова, не питаючи вік дітей, чи я з чоловіком, який бік я підтримую, а просто сказала написати в повідомленні список ліків. Наступного дня вранці вона стояла з усіма медикаментами «Того року мої діти не бачили влітку ні черешні, ні полуниці.
Це був перший дзвіночок, коли я зрозуміла, що мені доведеться звернутися по допомогу. На той момент була шалена кількість різних фондів. Причому про них я не чула більше ніколи. Набираєш, оператор ввічливо спілкується, питає твої дані, дехто просив записати дані зі свідоцтв. Півтора року минуло, і жоден з тих фондів не зателефонував. Єдина, хто відгукнулася тоді, – Леся Литвинова (засновниця волонтерського центру на Фролівській 9/11 — ред.), не питаючи вік дітей, чи я з чоловіком, який бік я підтримую, а просто сказала написати в повідомленні список ліків. Наступного дня вранці вона стояла з усіма медикаментами. Крім того, вона привезла дитяче харчування та памперси, іграшки, бо з назв ліків було зрозуміло, що дитина маленька. І, дійсно, це все було дуже необхідно», – відзначає переселенка. Друга зустріч із Лесею Литвиновою стала вирішальною для Вікторії Василевської – вона сама захотіла допомогти, побачивши який величезний обсяг роботи виконують декілька людей. Доки старша дочка наглядала за найменшою дитиною, мама допомагала у волонтерському центрі. Спочатку приходила декілька днів на тиждень, згодом почала працювати всі шість днів. За півтора року Вікторія Василевська виконувала роботу у всіх відділах, які існують у центрі.
Зараз вона відповідальна за роботу з переселенцями та волонтерами, крім того, впродовж останніх чотирьох місяців є ще й оператором гарячої лінії. Вона розуміє, як важко буває людям просити про допомогу, бо сама колись збиралась із силами, щоб зателефонувати. Багатьом людям складно зателефонувати і промовити цю фразу: «Я переселенець з Донбасу, чи можна звернутись за допомогою «Складно, коли ти розумієш, що тобі треба звернутися по допомогу. Ще складніше, коли у тебе в руках уже є номер телефону і необхідно його набрати, але ти не знаходиш тих самих слів, фраз. Як сприйматимуть це з того кінця телефону? Багатьом людям складно зателефонувати і промовити цю фразу: «Я переселенець з Донбасу, чи можна звернутись по допомогу?». І я їх дуже розумію. Дехто каже, що їм нічого не треба, лише б тільки курточку для дитини або ліки. Це жахливо, насправді. Ти розумієш, що люди жили і могли все це собі дозволити, все це мати без чиєїсь допомоги», – зазначає Вікторія Василевська.
Волонтерство закрило шлях додому Вікторія не уявляє, як склалося б її життя на новому місці, якби не волонтери і діяльність у центрі, де в неї з’явилися друзі і гарний колектив. А в перемінах життя бачить нові можливості, зізнається переселенка. Проте її діяльність закрила для неї шлях додому, що стало дуже болісним для волонтерки. Нещодавно в неї померла мама, яка жила в Луганську, і Вікторія не змогла потрапити на похорон. Я допомагаю своїм землякам, щоб їм було легше. Але там інакше вважають. Коли все скінчиться і я зможу повернутися додому, все одно я буду зрадницею там, тому що поїхала «Я набрала сусідку і сказала, що хочу виїжджати, що спробую виїхати через Росію, тому що перепустки не робила. На що вона мені розповіла, що сусіди дуже агресивно налаштовані проти мене, і це може закінчитися бідою. Люди, на жаль, зникають там. Поставивши на ваги: бути доброю дочкою, але тут можуть залишитися троє дітей без мами… Ти розумієш, що їхати додому всього дванадцять годин, але навіть не можеш туди поїхати. Я допомагаю своїм землякам, щоб їм було легше.
Але там інакше вважають. Коли все скінчиться і я зможу повернутися додому, все одно я буду зрадницею там, тому що поїхала. Там багато хто вважає себе героєм лише через те, що не залишили своє місто», – ділиться волонтерка. Нові можливості Так сталося, що і чоловік, і старша дочка родини Василевських змушені були покинути власні досягнення і починати все спочатку.Чоловік Вікторії Василевської Вадим – спортсмен, у Луганську працював головним тренером у спортклубі. Як професійний бодібілдер неодноразово представляв Україну на змаганнях, завоював титул чемпіона Європи, є суддею міжнародного класу, ділиться з Радіо Свобода його дружина. Роботу в столиці знайшов швидко, влаштувався у спортивний центр, завоював довіру клієнтів у короткий термін і, вже перебуваючи в Києві, здобув золото на чемпіонаті України. «Чоловіки набагато складніше переживають цей момент. Він був упевнений у завтрашньому дні, ми заводили третю дитину, бо знали, що можемо собі це дозволити. А це був довгоочікуваний син, тому чоловік дуже радів. Він дуже переживав, що ми не зможемо йому дати те, що могли би дати вдома.
Чоловіки дуже важко переживають ці моменти, але знову ж таки, поруч повинна бути жінка, яка може його підтримати. Треба дивитись на це, як на те, що в тебе є нові можливості», – пояснює луганка. Старша дочка Настя входила в збірну України з художньої гімнастики, коли родина жила в Луганську. У Києві для неї мали зберегти це місце, але коли переїхали до столиці, батьки зрозуміли, що школу олімпійського резерву фінансово не потягнуть, поки шукали іншу, дитина тимчасово зупинила тренування, згадує мати. Випадково батько Насті дізнався про нову можливість для дочки – вступити до команди черлідінгу. З того часу Настя разом із командою стали чемпіонками Європи, світу, також брали золото і в Україні, ділиться її мати. «Тренер з Луганська забрала всю команду з десяти дівчат віком 14-16 років і перевезла їх до Києва. Хтось із батьками, хтось без них зміг переїхати. Федерація надала їм гуртожиток. Настю запросили на огляд, вона підійшла», – зазначає мама. «Дива на кожному кроці» Вікторія не шкодує про квартиру, яка залишилась, зазначає вона в коментарі для Радіо Свобода.
Хоча перед тим, як у Луганську розгорнулись військові дії, родина щойно завершила ремонт і утеплила стіни. Всі збереження витратили на це та на відпочинок закордоном напередодні. При цьому волонтерка не припиняє дякувати долі за ти дива, які з нею трапляються і які вона бачить у житті. У мене траплялись дива на кожному кроці. Торік 31 грудня в мене був телефонний дзвінок вранці і запитали, що мої діти писали у листах до Діда Мороза. Дівчина представилась і сказала, що хоче бути нашим Дідом Морозом. О десятій вечора вона вже подзвонила в двері з тими подарунками, які замовили діти «У мене траплялись дива на кожному кроці. Торік 31 грудня в мене був телефонний дзвінок вранці і запитали, що мої діти писали у листах до Діда Мороза. Дівчина представилась і сказала, що хоче бути нашим Дідом Морозом. О десятій вечора вона вже подзвонила в двері з тими подарунками, які замовили діти. У мене була чудова приятелька Лілія, яка протягом трьох місяців допомагала мені матеріально. Я не знаю, як вона мене обрала, але вона просто мені допомагала. Минулого року на Різдво ми їздили у Львів до людей, яких до цього ніколи в житті не знали.
Після допису на Facebook від Лесі нас запросила Людмила до Львова, її дочка виявилась екскурсоводом, сама господиня займається стародавнім одягом, і ми Різдво зустрічали в стародавніх вишиванках минулих століть, які коштують шалених грошей. Класно і чарівно! І в мене багато було таких моментів», – розповідає переселенка. Вікторія Василевська продовжує практично весь свій час витрачати на волонтерську діяльність у центрі на Фролівській 9/11. Що таке «волонтерське вигорання» вже відчула на собі, адже і її сім’я і вона сама втомилися від нескінченного потоку роботи та покладених на себе обов’язків. Допомогли впоратися із цим тренінги та психологічні семінари. Зараз кількість волонтерів, задіяних у центрі значно зменшилася, порівняно з минулим роком, так само як і обсяги допомоги від громадян. Проте найбільшим відкриттям для себе на новому місці волонтерка з Луганська вважає саме киян та гостей міста – їхню щедрість і готовність прийти на допомогу після допису у соцмережі. Зараз, паралельно зі своїми обов’язками, Вікторія Василевська ініціювала дитячий майданчик, на якому проводить із дітьми різноманітні заходи.
Серед волонтерів центру багато переселенців: один із таких за віком не може вступити до лав армії, а допомогу в центрі вважає гідною альтернативою, розповідає Вікторія Василевська. За півтора року волонтери прийняли 14 тисяч людей, обслужили 55 тисяч заявок, повідомляє вона. Волонтерський центр допомоги ВПО «Фролівська, 9/11» є проектом громадської мережі підтримки та захисту народу України «Свої».

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

Проект Money Center  современная система денежных переводов.

https://money-center.cc/?r=MC627511419

Волонтери організації “Сестра милосердя АТО” наполягають, що не знайомі з 24-річною депутаткою Оленою Кошелєвою, яка запевняє, що працювала у реанімації харківської лікарні.