Теги Posts tagged with "війна"

війна

Керівництво країни не з’явилось до Міністерства оборони для вшанування пам’яті загиблих у російсько-української війні

Про це в ефірі “Прямого” повідомив народний депутат України Михайло Бондар.

“Шкода, що з керівництва країни були тільки начальник Національної гвардії. Президента, прем’єра, міністра оборони не було. Вшанували всіх полеглих у цей день, помолились”, – повідомив він.

“Буквально рік тому ще були всі представники влади: президент, прем’єр, голова Верховно Ради та всі керівники держави. Мені тяжко відповісти, чому нікого не було. Може у президента немає часу, я цього не знаю”, – додав він.

Сьогодні, 14 жовтня, в Україні відзначають День захисника України. Це свято заснували у 2014 році на тлі декомунізації й розв’язаною Росією війни на Донбасі. Головною подією дня стане Марш “Ні капітуояції”, який відбудеться у Києві та у інших містах України. З нагоди Дня захисника України телеканал “Прямий” проводить великий телемарафон.

prm.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході країни за вересень 2019 року. Імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

Ще вчора було літо, а вночі піднявся злий колючий західний вітер, що крижаним язиком проводив по завмерлому в заціпенінні листю, змушуючи його з ледве чутним шелестом осипатися, дивним зеленим покривалом устеляючи холодну землю. Вітер гострим скальпелем різав обличчя та руки, задубілі пальці обпікала холодна сталь автомата, вітер бив в очі, і  вони постійно сльозилися так, що доводилося їх весь час витирати, щоб нічні тіні сірої зони не втрачали чітких контурів. Ніч була доволі похмурою, над головою стрімко проносилося рване біле ганчір’я хмар, а в проміжках між ним виблискували яскраві кристали зірок. Вітер наче здув із них увесь літній пил, повернувши їм свіжий блиск відшліфованих діамантів.

Солдат стояв на взводному спостережному пункті, безперервно вдивляючись у темряву, що плювалася йому в обличчя сильними поштовхами осені. Похолодання прийшло зненацька, тому доводилося терпіти, оскільки будь-якої миті темрява могла ожити пересуванням ворожої розвідгрупи, а якщо її проґавити, то наслідки були б набагато страшніші, ніж вітер, що бив в обличчя. І солдат мовчки терпів, терпляче чекаючи закінчення бойового, коли можна буде здати зміну та повернутися до теплого бліндажу, щоб випити декілька склянок гарячого чаю, відчуваючи, як потроху зігрівається у венах застигла кров. Останнім часом в їхньому секторі активізувався ворог, ледь не щоночі здійснюючи візити до наших позицій. На сусідньому ВОПі вчора було двоє двохсотих, на більш віддаленому позавчорашньої ночі вбили одного. Тому по відділенню вийшов наказ, але і без наказу він знав, що потрібно вести пильне та ретельне спостереження за прихованою нічною шаллю землею.

У солдата не було нікого. Батька він взагалі не знав, а матусю ледь пам’ятав – коли йому було чотири роки, вона померла. Ще за пів року не стало діда, який забрав його до себе, а інші близькі та неблизькі родичі не з’являлися, тому маленький хлопчик залишився сам на сам з усім світом, якому було на нього плювати. Дитбудинок, інтернат, училище – все це розпливчастим мазком сірого промайнуло та зникло, вирвавши з життя півтора десятка років з такою самою легкістю, з якою зараз холодний вітер зривав з гілок листя. Він погано пам’ятав той період та й особливо не було чого там згадувати, життя одинака постало перед ним у всій своїй жорстокій красі, коли потрібно було щосили борсатися на поверхні, щоб його не затягло мулисте дно. Він рано зрозумів, що потрібно бути сильним і твердим, наполегливим і цілеспрямованим, завзятим і сміливим для того, щоб уникнути невеселої долі добувати їжу по смітниках і голитися під відкритим небом.

Того дня, коли йому виповнилося вісімнадцять, він сам пішов до військкомату з паспортом і свідоцтвом про народження. Армія на той час була єдиним виходом, і він не став чекати, допоки вона про нього згадає, а нагадав про себе сам. Його з радістю призвали, і молодий хлопець, який ніколи не знав батьківського тепла і турботи держави, відправився служити своєму народові, а рік по тому в країну завітала війна, і все перевернулося з ніг на голову. Радість перемог швидко змінилася на жах і шок поразок, Збройні Сили, наспіх укомплектовані з мобілізованих і добровольців, поспіхом відступали, відкочувалися, потрапляли в оточення, розстрілювалися й вмирали на сході. Не роздумуючи, він прийняв рішення підписати контракт, адже на гражданці його, ще одного сироту, з важкою долею нікому не потрібної людини, ніхто не чекав.

Минуло п’ять довгих років, і майже не залишилося секторів, у яких не побував би солдат. Сипав з неба сніг і лив проливний дощ, колосилися та в’янули польові трави, одне зруйноване село змінювалося на інше, тільки загиблі в боях друзі залишалися в пам’яті випаленими болем клеймами. Їхні обличчя постійно приходили до нього у снах, про кожного він завжди пам’ятав, про посічених осколками, убитих снайперами, згорілих в БМП своїх найкращих друзів, що з’явилися в його житті на війні, і залишились на ній назавжди. Десь далеко від лінії фронту світ жив своїм життям. Приходили і йшли у забуття політики, з’являлися у продажу нові моделі телефонів та смарт-годинників, радісні голоси у рекламі розповідали, скількох проблем можна позбутися за допомогою всього лише однієї пігулки якихось ліків, а на нульових позиціях сектору тільки життя та смерть нескінченно крутили колесо рулетки, і ніхто не знав, на кого воно вкаже сьогодні.

Вітер боляче сік по щоках, перший подих осені виявився раптовим та дуже сильним, і нагадував про те, що незабаром настане чергова зима. Солдат дуже змерз, але саме той рятівний холод не давав розслабитися і дозволив йому помітити, як легенько гойднулася у бік ніч, відсунута темними силуетами людей, що обережно підповзали до ВОПу. Перша кулеметна черга висмикнула з бліндажа всіх бійців з відділення, вибухи лунали один за іншим, розкидаючи навколо зазубрений метал. Перша хвиля найпотужнішої за останні пів року атаки на позиції підрозділу негайно змінилася наступною, хвилі накочували без зупинки, вщент розбиваючи укріплення та залишаючи за собою острівці вогню. Командир відділення, пригинаючись, помчав на спостережний пункт, але раптом щось жбурнуло його об стіну бліндажа, і він повільно сповз на землю, притискаючи руку до шиї, з якої гарячим фонтаном била кров.

Солдат все це бачив на власні очі, як упав навзнак його командир, його друг, якого він безмірно поважав і любив. Сирота, який до армії не знав у житті тепла та справжньої дружби, міцно прикипів до командира, вони пройшли разом через довгі роки виснажливої ​​та безжальної війни. І побачивши, як того поранило, солдат рвонув на допомогу.

Він не добіг зовсім трохи.

Загиблі Герої вересня 2019 01
  1. Олександр Володимирович Грицаюк народився 07.11.1971 року у селі Сарни Монастирищенського району Черкаської області. З 2004 року мешкав у місті Христинівка.

1988 року закінчив 10 класів Сарнівської загальноосвітньої школи, після чого навчався у Черкаському клубі юних моряків, згодом також отримав фахи електромеханіка загального профілю, машиніста пересувної електростанції та тракториста-машиніста. На строкову Олександра Володимировича було призвано 1989 року, проходив службу у танкових військах. Працював у колгоспі “Перемога” у Сарнах. А згодом – електриком у локомотивному депо Христинівки.

Він був добрим другом та батьком, мав авторитет серед колег та друзів, любив свою родину, ну було у його характері злості, Олександр був добряком та душею компанії, розганяючи погані настрій та думки інших лише однією своєю появою.

Восени 2017 року він прийшов до військкомату добровольцем та 31.10.2017 був призваний за контрактом Христинівським РВК.

Сержант, старший механік-водій відділення управління командира батальйону взводу зв’язку 3-ї танкової роти танкового батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

25 серпня об 11.15 в районі міста Мар’їнка Донецької області він зазнав вкрай важких мінно-вибухових осколкових поранень, від яких помер 1 вересня в обласній клінічній лікарні імені Мечникова.

Похований 3 вересня у Сарнах. У нього залишилися батьки, брат, три сестри, дружина та четверо дітей.

Загиблі Герої вересня 2019 02
  1. Андрій Юрійович Проценко народився 30.09.1994 року у селі Бохоники Вінницького району Вінницької області.

2010 року хлопець закінчив Бохоницьку середнью загальноосвітню школу, після чого вступив до державного професійного технічного навчального закладу “Гніванський професійний ліцей”, у якому здобув фах “машиніст-кранівник” у 2013 році.

Андрій завжди мав гарний настрій, даруючи посмішку оточуючим. Доброзичливий, щирий, уважний та справедливий, йому й на думку ніколи не спадало відмовити комусь у допомозі, оминути увагою чи залишитись байдужим. Ні, він намагався усім в усьому допомогти, був надійним товаришем для друзів та люблячим сином для батьків.

Він захоплювався полюванням та риболовлею, мав мрію створити власну сім’ю та придбати собі автівку. А найважливішою подією за останні роки в його житті стало народження його племінниці, яку він дуже любив, проводячи поруч із нею весь вільний час.

16.04.2014 року Андрій був призваний за контрактом Вінницьким ОРВК. Три рази він був у зоні АТО/ООС, в останнє вирушив на передову 16.05.2019 року.

Солдат, навідник 748-ї окремої радіолокаційної роти 133-го радіотехнічного батальйону 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних Сил ЗСУ. Був відряджений до 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув 2 вересня рано-вранці в районі селища Водяне Волноваського району Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ. За пів години помер на руках військових медиків.

Похований 5 вересня на кладовищі №2 у рідному селі. У нього залишилися батьки та сестра.

Загиблі Герої вересня 2019 03
  1. Едуард Олександрович Шахов (позивний Шах) народився 12.12.1993 року у селі Долинське Чаплинського району Херсонської області.

Після закінчення школи Едуард вступив до історичного факультету Донецького Національного Університету, де його і застала війна. Через проукраїнську позицію Шах навіть потрапив у полон, але зміг вижити та вибратися до радної Херсонщини. Напевно, саме тоді він ухвалив важливе рішення – захищати Батьківщину від агресора та окупанта.

Влітку 2015 року Шах прийшов до лав батальйону “Азов”, у якому служив на посаді командира відділення, а згодом здобув ще фах парамедика. За згадками побратимів, це була безстрашна та відважна людина, яка була прикладом для інших, хоробро та відчайдушно воюючи за свою землю.

Молодший сержант, парамедик, командир відділення 3-ї роти 2-го батальйону окремого загону спеціального призначення “Азов” Національної Гвардії України.

4 вересня близько 18.35, в районі селища міського типу Зайцеве Донецької області, він дістав смертельне кульове поранення від снайпера найманців РФ, та за годину помер у центральній лікарні Бахмута.

Похований 7 вересня у Долинському. У нього залишилися мати та сестра.

Загиблі Герої вересня 2019 04
  1. Михайло Володимирович Ткачишин народився 20.09.1988 року у Херсоні. Мешкав у місті Новояворівськ Львівської області.

2017 року, після проходження строкової, Михайло підписав контракт та служив на посаді інструктора у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного Збройних Сил України. З квітня цього року служив у 53-й ОМБр та виконував бойові завдання на передовій.

Сержант, гранатометник 5-ї роти 2-го батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 5 вересня о 20.30 під час виконання бойового завдання на Горлівському напрямку від кулі снайпера найманців РФ.

Похований 9 вересня у Херсоні. У нього залишилися батьки, дружина та син.

Загиблі Герої вересня 2019 05
  1. Микола Миколайович Обуховський народився 10.10.1986 року у селі Велика Мечетня Кривоозерського району Миколаївської області. Мешкав у селі Луч Вітовського району.

Хлопець закінчив Великомечетнянську середню загальноосвітню школу, у 2008-2009 роках проходив у Полтаві строкову службу. У війську перебував з 2015 року, спочатку на Ширлані, потім у зоні АТО. Брав участь у міжнародних військових навчаннях Sea Breeze, що проходили в Одеській та Миколаївській областях з 31.08 по 12.09.2015 року.

Він був прекрасною людиною з гарним почуттям гумору, щирим патріотом своєї країни, відданим їй до кінця, чудовим фахівцем з рукопашного бою та стрільби, дуже захоплювався також парашутним спортом, ретельно шанував традиції морської піхоти та ВМС.

Прапорщик, технік відділення повітряно-десантної служби 1-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 11 вересня близько 23.00 в районі села Павлопіль Волноваського району Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 14 вересня у селі Луч. У нього залишилися мати, сестра, дружина та донька.

Загиблі Герої вересня 2019 06
  1. Олександр Валерійович Лінчевський народився 16.04.1998 року у селі Матусів Шполянського району Черкаської області.

2013 року він закінчив 9 класів Матусівської школи №2, після чого вступив до держаного навчального закладу “Звенигородський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів” у селі Козацьке, після навчання у якому був призваний на строкову. Повернувшись додому, деякий час працював у Києві на будівництвах, а 24.04.2018 підписав із ВМС контракт.

Його класний керівник Катерина Олександрівна у розмові з автором з теплим сумом згадувала Олександра, як  товариську та веселу людину, відверту та чесну, роботящу та безвідмовну, дитину, яку вона запам’ятала саме через її позитивність та відсутність паростків поганих звичок. Нещодавно вона поливала квіти у класі, де навчався Сашко, а на партах стояли перевернуті стільці, і на одному з них його почерком було маркером написано “Лінчевський”, її немов вдарило струмом, і вона довго плакала у порожній класній кімнаті за тією дитиною, з якої виріс такий чоловік, якому назавжди залишиться 21 рік.

Матрос, стрілець-помічник гранатометника десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 11 вересня близько 23.00 в районі села Павлопіль Волноваського району Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 14 вересня у рідному селі. У нього залишилися батьки, брат та чотири сестри (Олександр Валерійович був найменшим у цій багатодітній родині).

Загиблі Герої вересня 2019 07
  1. Валерій Георгійович Шатурський (позивний Череп) народився 20.01.1974 року у селі Лісогірка Городоцького району Хмельницької області. Коли хлопцю було п’ять років, він разом із матір’ю переїхав до села Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області, де закінчив середню школу та отримав фах водія по програмі підготовки водіїв транспортних засобів, після чого знову повернувся до Лісогірки. З 2015 року мешкав у Маріуполі.

Людина-легенда, людина-воїн, людина, яка була дійсно справжньою. Валерій Георгійович з 2014 року перебував у лавах війська, спочатку у складі ЗСУ проходив службу у Хмельницькому, а з 26.11.2015 – у батальйоні “Донбас”. Спочатку він обіймав посаду кулеметника 6-го відділення 2-го взводу 1-ї роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення “Донбас” (резервний батальйон) 18-го полку оперативного призначення Національної Гвардії України, а з 16.09.2016 був переміщений до 15-го окремого Слов’янського полку НГУ.

За ці роки він встиг повоювати по всій лінії фронту: від Азовського узбережжя до Луганщини, брав участь у багатьох операціях в районах Слов’янська, Широкиного, Водяного, Павлополя, Новотроїцького, Верхньоторецького, Мар’їнки, Крутої Балки, Щастя, Майорська. Це далеко не всі назви, але якщо охопити географію цих населених пунктів, то можна зрозуміти, що майже не було місця на ділянках цієї війни, де б він не побував.

На першому місті у нього завжди була сім’я. Величі його любові до близьких можна лише позаздрити: його дружині через певні вади зі здоров’ям складно пересуватися, проте це аж ніяк не відлякувало Валеру, навпаки, він огорнув її такою великою турботою та дбайливістю, на яку здатен далеко не кожний з нас. Він завжди був поруч, у скрутний час допомагав та доглядав, коли дружина зламала ногу та перебувала у лікарні, Валерій увесь вільний час був у відділенні, його несамовиту та шалену турботу помітили навіть лікарі, які запропонували йому залишатися працювати у лікарні на постійній основі.

Палко любив своїх дітей, донечка кликала його батьком, хоча біологічним батьком він не був, але це жодним чином не заважало йому піклуватися про неї. З дружиною Валера познайомився вже під час війни, тож вільного часу у нього було обмаль, але кожну хвилину, яку він мав у своєму розпорядженні, він намагався бути поруч з сім’єю, телефонував їм увесь час, іноді вишукуючи місце, де був сигнал мережі, залазячи на дахи чи навіть дерева. Почути голос рідних та коханих людей – це було те, заради чого він жив.

Його виділяла гостро заточена чесність. Не можна було чекати від Черепа якоїсь брехні, це йшло врозріз з його життєвими переконаннями, це було чужим для нього. Він у дечому був своєрідний: думав по-своєму – робив, вирішив – зробив. Вірний друг, товариш та брат, варто було лише покликати його на допомогу – і він обов’язково з’являвся поруч, і не надто важливо було, день зараз чи ніч. Дуже великого серця людина, людина слова, яка завжди виконувала обіцяне та ніколи не ховалася за спинами інших. Він казав, що там, на нулі, його досвід завжди стане у нагоді, когось навчить, когось врятує.

Валерій Георгійович прагнув завжди вчитися на досвіді інших, підказках, помилках тощо. Він завжди мав на меті розвиватися, досягти чогось більшого, не тупцюватися на місці, а йти уперед, шліфуючи свої вміння та професійні здібності, його талант імпровізації ще більше допомагав йому у цій справі. Разом із тим він ніколи не відмовляв комусь в увазі, був готовий вислухати, порозмовляти, порадити. Чесно визнавав, коли був неправий, мав цей рідкісний дар не приховувати свої помилки, а робити з них правильні висновки.

Минулої зими він пройшов курс навчань на сержантські звання у Золочеві по програмі канадських фахівців. Та й по життю він умів робити все: чи то розібрати та зібрати автівку, чи то полагодити комп’ютер, у Валери не було вузької спрямованості у знаннях, спектр його здібностей охоплював майже все, що існує у природі.

Молодший сержант, командир 1-го відділення взводу снайперів батальйону спеціального призначення “Донбас” 15-го окремого Слов’янського полку Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Він загинув 12 вересня вдень у Донецькій області внаслідок обстрілу наших позицій.

Похований 17 вересня на Алеї Героїв Старокримського кладовища Маріуполя. У нього залишилися дружина, син та донька.

Загиблі Герої вересня 2019 08
  1. Михайло Васильович Цимбалістий народився 29.07.1985 року у селі Увисла Гусятинського району Тернопільської області. Мешкав у Тернополі.

Закінчив школу №29 у Тернополі, а 2010 року – Національну Академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Від початку війни перебував у лавах наших захисників, брав участь у багатьох важливих військових операціях.

З його загибеллю Україна втратила частку себе. Адже Михайло Васильович був невід’ємною складовою тих її хоробрих та великих синів, які тримають мир у наших домівках на своїх плечах. Професіонал в усьому, палкий та щирий патріот, чоловік, який завжди відділяв головне від другорядного, знаючи, на яку небезпеку наражається, але все одно йшов туди, де була потрібна його присутність, не озираючись назад. Без остраху, без вагань, без сумнів.

Автор не має права заглиблюватися в деталі. Але всім нам варто знати, що такі люди, як Михайло стояли, стоять та завжди стоятимуть на першій лінії оброни. Поки будуть такі, як вони, – ми можемо спати спокійно.

Загинув він 13 вересня пізно увечері у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил під час виконання бойового завдання.

Похований 16 вересня у Тернополі. У нього залишилися батьки, брат, сестра та дружина.

Михайло Цимбалістий нагороджений найвищою відзнакою військової розвідки України – нагрудним знаком “Зірка Слави” (посмертно).

Загиблі Герої вересня 2019 09
  1. Максим Володимирович Кондратюк народився 24.07.1993 року у місті Красилів Хмельницької області. Мешкав у Хмельницькому.

Старший сержант, військовослужбовець 8-го окремого полку спеціального призначення.

10 вересня у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил він зазнав численних вогнепальних осколкових поранень внаслідок підриву на протипіхотній міні. Був евакуйований до Харківського військового шпиталю, у якому 14 вересня близько 7.00 від отриманих ран помер.

Похований 17 вересня у Красилові. У нього залишилися батьки, дружина та донька.

Загиблі Герої вересня 2019 10
  1. Владислав Олександрович Рой народився 30.08.1994 року у селі Різдвянка Новомиколаївського району Запорізької області.

Після 9 класів Різдвянської школи, Влад вступив до Покровського вищого професійного училища №75, що знаходиться у селі Олександрівка Дніпропетровської області, у якому у 2013 році отримав фах “тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва”. Працював на посаді механізатора у фермерському господарстві “Скорпіон”.

У грудні 2018 року Влада було призвано для проходження зборів по територіальній обороні та оперативному резерву, спочатку чоловіків з різних РВК доправили до Запоріжжя, а потім – до навчального центру “Десна”, де він проходив курси підвищення кваліфікації на посаді номера розрахунку ЗУ 23-2 з 30.01 по 03.03.2019 року. Під час зборів, у лютому цього року, Влад прийняв присягу на вірність українському народові.

У взводі він був одним з наймолодших, проте завжди проявляв розумну ініціативу, сумлінно та без затримки виконував усі поставлені перед ним бойові завдання. І, що дуже важливо, він був самодостатнім, як боєць, його не треба було виправляти чи підштовхувати, він не потребував жодного корегування своїх дій чи то у складі групи, чи то у самостійних завданнях, він все робив майже бездоганно, попри відсутність бойового досвіду. Після навчання у Десні Владислав Олександрович прийняв рішення служити в “Айдарі” та 15.04.2019 підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 17 вересня близько 3.00 в районі селища міського типу Південне Донецької області від смертельних осколкових поранень, що дістав під час мінометного обстрілу наших позицій.

Похований 19 вересня у Різдвянці. У нього залишилися мати та сестра.

Загиблі Герої вересня 2019 11
  1. Андрій Юрійович Сторожук народився 26.02.1992 року у селі Педоси Хмільницького району Вінницької області. Коли хлопцю було три роки, його забрала до себе на виховання бабуся, і він мешкав у Полтаві. Десять років тому вони повернулися назад до рідного села.

09.03.2015 року його було призвано за мобілізацією, і він служив у лавах ЗСУ до 20.04.2016. Два роки по тому, 26.01.2018 Андрій підписав із ЗСУ контракт на пів року та проходив службу на посаді водія протитанкового артилерійського дивізіону 26-ї окремої артилерійської бригади, звідки звільнився у вересні того ж року, перейшовши за новим контрактом працювати водієм відділення забезпечення Хмільницького ОРВК. З липня 2019 року він був відряджений до зони ООС.

Він завжди був дуже добрим та неконфліктним, ніколи не пасував перед труднощами, мав гарну звичку долати всі негаразди з посмішкою. До того ж, Андрій Юрійович мав щире серце патріота, коли у військкомат надійшов наказ на відрядження до зони бойових дій, він одразу почав збиратися, кажучи, що готовий їхати будь-якої миті, адже має за плечима бойовий досвід.

Старший солдат, старший механік-водій механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 24 вересня в районі міста Мар’їнка Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 27 вересня у рідному селі. У нього залишилися бабуся та син.

Загиблі Герої вересня 2019 12
  1. Олександр Сергійович Марків (позивний Чумак) народився 06.08.1981 року у місті Обухів Київської області.

Після навчання в Обухівській школі №5 Олександр 2003 року закінчив факультет правознавства Університету Державної фіскальної служби України у місті Ірпінь, де отримав спеціальність юриста. Там пройшов програму підготовки офіцерів запасу, де отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Два роки по тому вступив до Міжрегіональної академії управління персоналом, отримавши фах магістра з обліку та аудиту. Також закінчив курси з підготовки фахівців митного оформлення товарів у Асоціації митних брокерів України.

Працював у впроваджувально-виробничому підприємстві “Біор”, в Українському науково-дослідному інституті механічної обробки деревини, у Державній податковій інспекції Обухівського району, у ПАТ “Київський картонно-паперовий комбінат” та у ЗАТ “Ерго” Обухова.

Брав участь у Революції Гідності 2013-14 років (під час тих подій мешкав у Жовтневому палаці). З березня 2014 до лютого 2015 року Олександр Сергійович служив у Збройних Силах України, прийшовши навесні 2014 року до військкомату добровольцем. Служив командиром взводу на БМП у 72-й окремій механізованій бригаді, де отримав звання лейтенанта, а потім – старшого лейтенанта. Декілька разів йому щастило залишитися живим після шалених обстрілів. Коли він брав участь у рейді під Зеленопіллям, його підрозділ потрапив під обстріл з “Градів”, у Олександра Сергійовича все згоріло, залишилися лише каска, камуфляж та автомат, але він тоді вижив. Потім, в районі Гранітного у його БМП найманці РФ влучили з ПТУРа, машина згоріла вщент, але він вижив.

Після закінчення служби у 72-й ОМБр, його було доправлено до Національної Академії Сухопутних Військ імені Петра Сагайдачного, де він пів року провчився на курсах командира зенітно-ракетного взводу. У березні 2016 року він пройшов відбір та розпочав свою службу у лавах Бригади швидкого реагування Національної Гвардії України, займаючи спочатку посаду командира взводу матеріально-технічного забезпечення, а згодом перевівся до зенітно-ракетного дивізіону. У 2018 році, під час перебування бригади на ППД у Гостомелі ніс службу у штабі (займався організаційними справами), але увесь час виказував бажання потрапити на нуль, рвався до бою.

Олександр був дуже світлою та веселою людиною, завжди усім допомагав, навіть маючи офіцерське звання, нічим не ставив себе вище за інших, коли треба було, то чистив на кухні картоплю разом із кухарями підрозділу. Лейтенантом він був лише на папері, а у житті – звичайним, товариським та надійним побратимом, який не припиняв піклуватись про своїх підлеглих, водночас нічим себе серед інших не виділяючи.

Він жваво цікавився історією, літературою по цій тематиці, вивченням західно-слов’янських мов, вітрильним спортом, туризмом та легкою атлетикою. Починаючи з 2009 року брав участь у реконструкціях історичних подій (УНР, Січові стрільці, УПА, дивізія “Галичина”), був активним членом київського клубу історичної реконструкції “Повстанець”. Щиро та віддано любив Україну, не показово, а на тих тонесеньких струнах невидимого зв’язку зі своєю Батьківщиною. Ця людина достеменно знала, що таке – бути патріотом, такі люди несуть на своїх плечах країну та саме вони роблять історію. Такі люди, як Олександр Сергійович, є взірцями нескореного українського духу.

Старший лейтенант, командир зенітно-ракетного взводу зенітно-ракетної батареї зенітно-ракетного дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії України.

27 вересня о 16.47 у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил у Донецькій області, під час мінометного обстрілу наших позицій він зазнав важкого осколкового поранення голови, від якого помер о 19.30 під час операції у лікарні Світлодарська.

Поховали Героя 30 вересня в Обухові. У нього залишилися батько, бабуся, сестра, дружина та син.

Загиблі Герої вересня 2019 13
  1. Володимир Анатолійович Аджавенко (позивний Аджа) народився 20.05.1995 року у Маріуполі.

Свою війну Аджа розпочав у складі окремої зведеної штурмової роти “Карпатська Січ” 93-ї окремої механізованої бригади, а 30.06.2015 року був призваний до батальйону “Донбас”, служив солдатом на посаді стрільця-санітара 6-го відділення 2-го взводу 2-ї роти батальйону спеціального призначення (резервний батальйон) 18-го полку спеціального призначення Національної Гвардії України. Він брав участь у боях у районах Широкиного та Мар’їнки, хлопець з очами, сповненими якимось запальним світом жаги до бою, адже він виріс у Маріуполі, місті, яке дуже постраждало під час першого року війни.

Володимир дуже захоплювався боксом, брав участь у різноманітних змаганнях, мав декілька нагород. Він, взагалі, був спортивною людиною, цікавою та позитивною, доброю та веселою, Володимир завжди був готовий їхати на бойові, куди накажуть, попри можливі ризики небезпеки. 19.09.2016 року він звільнився з батальйону, перебуваючи на посаді старшого стрільця-кулеметника 5-го відділення 3-го взводу 3-ї роти БСП “Донбас” (РБ), та повернувся додому, але вже за пів року пішов знову до війська, підписавши із ЗСУ контракт.

Старший сержант, військовослужбовець розвідувального підрозділу 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

11 вересня близько 13.00 в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області Аджу поцілив снайпер найманців РФ. Поранення було надважким, куля увійшла під лівим оком та вийшла зі скроні, розтрощивши кістки та частину мозку. Спочатку його доправили до лікарні міста Селідове, а потім військовою авіацією перевезли до обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Володимир понад два тижні боровся зі смертю, але цього разу вона перемогла. 28 вересня о 23.30 він помер.

Поховають Володимира Анатолійовича у Маріуполі. У нього залишилися мати, бабуся, брат, сестра та дружина.

ПІСЛЯМОВА

Снайпер зайняв свою позицію задовго до початку атаки. Він лежав нерухомо, відчуваючи, як холод поступово сковує його тіло, але не ворушився, нічим не видаючи свою присутність. Снайпер знав, о котрій усе почнеться, знав, на якій саме ділянці сектора, але до початку бою вогонь не відкривав, хоча іноді бачив в оптику, як пересуваються в окопі солдати, він міг легко зняти їх, проте палець біля спускового гачка не ворушився. Дуло гвинтівки плавно та безшумно рухалося в прохолодному нічному повітрі, оманлива тиша нависла над полями, що оточували передову. Засохла стеблинка якоїсь трави боляче вколола під носом, і снайпер дуже повільно взяв її до рота, відкусивши набридливий кінчик, діючи одними зубами і не ворушачи головою. Дуже обережно виплюнувши стеблинку на землю, він знову зосередився на місці, де незабаром повинні були відчинитися двері до пекла.

Загриміло, засяяло та запалало трохи раніше, оскільки їхню передову групу помітили зі спостережного поста, ніч роздиралася спалахами з усіх боків, а біля снайпера було тихо, він лежав у відносному віддаленні від епіцентру бою. Його завданням було придушувати вогневі точки підрозділів Збройних Сил України, щоб забезпечити максимальне прикриття під час атаки. І коли настав його час вступити до гри, він в неї вступив, і тепер кожна фігура противника могла дістати кулю. Очі снайпера звузилися, фокусуючи точність погляду, він бачив, як з бійниці плювався вогнем кулемет, але кут огляду був трохи зсунутий убік, і помітити того, хто стріляв все ніяк не вдавалася. Людина, яка лежала нерухомо на холодній землі, чекала свого часу, чекати снайпер умів, годинами пильно спостерігати в оптику, в очікуванні тієї самої секунди, коли потрібно буде здійснити постріл.

Хмари, що швидко летіли по небу, майже зникли, віднесені кудись на схід сердитим осіннім вітром, бліді краплі зірок мовчки спостерігали за сектором, в якому люто ревів бій. Відразу стало ще холодніше, але снайпер не звертав на це уваги, зосередившись на вогневій позиції, яку він взяв під приціл. Позиція випускала чергу за чергою, працювали й інші вогневі точки, такі мовчазні ще десять хвилин тому окопи огризалися десятками безперервно стріляючих стволів. Боковим зором снайпер вловив рух, і дуло стрімко перемістилося трохи убік, у напрямку до позиції бігла фігура солдата, її чітко було помітно в оптику. Снайпер затамував подих і вистрілив, а коли фігуру кулею відкинуло до стіни окопу і до неї рвонув інший солдат, що з’явився саме з тієї самої вогневої точки, він натиснув на гачок ще раз.

Бій тривав близько двох годин, і припинився, коли вже почало світати, і в небі одна за однією згасали та щезали зірки, які витісняло світло ранкового сонця. Вітер, що безперервно дув усю ніч, нарешті вщух, і клуби диму від палаючих колод ліниво підіймалися догори, від воронок, що оточували позицію, пахло попелом і свіжою землею, що була щедро розкидана навколо, упереміш із зеленим листям, вирваним із літа цим першим справжнім похолоданням. Солдата та командира знайшли, вони лежали майже впритул, під кожним на землі розпливлася темна пляма; командиру розірвало сонну артерію, і він стік кров’ю, а солдат навіть не встиг закрити очі, настільки швидкою була смерть від снайперської кулі в серце. Почорнілі після тривалого бою руки друзів дбайливо підняли кожного з них і поклали на ноші, темні плями на землі від крові полеглих солдатів злилися в одну велику.

Їх поховали в один день, одного в столиці, іншого – в маленькому селі. На прощанні з командиром плакали родичі та друзі, щільним кільцем оточуючи труну, військові стояли з кам’яними обличчями, беззвучно кусаючи губи, виступали представники адміністрації, кажучи у мікрофон заїжджені слова, юрмилися поруч журналісти центральних видань і оператори телеканалів, готуючи свої репортажі про похорон чергового Героя, який загинув на війні. У сироти не було родичів, тому на його похоронах були присутні лише військові, священик і селяни, які прийшли попрощатися з хлопцем, якого вони майже не знали. Там не було журналістів, не було функціонерів, не записувалися інтерв’ю, людей було небагато, і невдовзі всі пішли з сільського кладовища.

Під вечір із заходу знову набігли важкі хмари, що закрили небо та низько нависли над землею; маленька сіра пташка злетіла з гілки великого клена, що ріс біля свіжої могили, посиділа на хресті, поцвірінькала хвилинку та понеслася у своїх справах. На цвинтар опускалася ніч, затишна та спокійна, без стрілянини, вибухів і криків, і не було навколо траншей, бліндажів та вогневих точок, земля не приховувала у собі міни, це була мирна територія, війна вирувала далеко, і тут здавалася чимось незначним та ілюзорним.

От тільки цілком реальними були могильний хрест та молодий солдат, який лежав під ним.

Ян Осока, “Цензор.НЕТ


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Мені сьогодні 21.
Я не святкую, ні.
Я на війні з 16 років.
П’ятий день народження я проводжу тут. По клаптиках відгризаючи у ворога свою рідну землю. Копаючи її лопатою, повзучи по ній в невідомість, розглядаючи її з неба. Крок за кроком. П’ятий рік я борюсь за наші міста – за кожного мешканця, кожну вулицю, кожен дім. Я роблю все можливе і неможливе, щоб жовто-синій стяг майорів над моїм містом і в серці кожного його мешканця. Я без емоцій дивлюсь в очі смерті, але плачу від щастя, коли моя Авдіївка співає український гімн. Я віддала боротьбі за кожен клаптик Донбасу свою молодість і своє здоров’я. Близькі мені люди віддали за мою землю життя. І я не готова дарувати ворогу ані сантиметра цієї землі.
Чуєте, новообрані?
Ви не маєте права забрати у нас те, за що ми боролись. За це заплачена надто висока ціна.
#нерозводьтевійська

Ні, не так.

Алина Косовская


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Привіт, Вова.Так вийшло, що я — громадянка країни, яку ти нині очолюєш. Я не голосувала за тебе, Вова. Я не голосувала за твою партію. Але тобі доведеться рахуватись зі мною і мільйонами таких, як я. Знаєш, чому?

Бо коли тобі було 18, ти обирав торгувати собою. А коли мені було 18 — я обрала Україну. Я обрала боротись за неї на Майдані, а згодом — і на війні.

Вова, поки ти скакав по сцені — ми ховались від куль беркутні.
Поки ти сліпуче посміхався на корпоративах — ми сідили в окопах під «градами». Поки ти виводив бабки в офшори — ми виховували молодь, плели масксітки, закупали волонтерку, чергували в шпиталях та жертвували собою.

За ці 6 років загинуло близько 15 тисяч чоловік. Зараз я спробую пояснити так, як тобі буде зрозуміло. З кінця 2013 року в боях за Україну загинуло 4 повних аншлаги концерту «кварталу» в великій залі Палацу «Україна», Вова. Невиразна якась цифра, так? А якщо 62,5 повних аншлаги малої зали? А якщо 70 аншлагів в «Жовтневому»?
Знаєш, Вова, дві третини загиблих — молодші від тебе. Ти розважався — вони помирали. А знаєш, майже в кожного з них ще могли бути діти. Тисячі ненароджених дітей, Вова. Геніїв. Письменників. Винахідників. Митців. Просто людей, Вова. Ти-ся-чі.
І знаєш, коли ти з теплого кабінету розповідаєш про «посередину» і про відводи військ — ти продовжуєш вбивати їх, Вова. Ти влаштував концерт «кварталу» на цвинтарі, ти це розумієш?

А знаєш, що ще?

Ти забув, що це військовий цвинтар. І всі, в кого в пам’яті живі сотні загиблих — вміють вправлятись… На відміну від тебе, Вова. А ще, знаєш… Нам нема чого втрачати, крім України.

Тому ми битимемось до останнього подиху і останньої краплі крові. І після смерті ми будемо приходити до тебе, Володимир Зеленський, у снах.невідводь війська, Вова. Бо я обираю війну. І таких, як я — мільйони. Думай, Вова. Думай. Те

Так вийшло, що я — громадянка країни, яку ти нині очолюєш. Я не голосувала за тебе, Вова. Я не голосувала за твою партію. Але тобі доведеться рахуватись зі мною і мільйонами таких, як я. Знаєш, чому?
Бо коли тобі було 18, ти обирав торгувати собою. А коли мені було 18 — я обрала Україну. Я обрала боротись за неї на Майдані, а згодом — і на війні.

Вова, поки ти скакав по сцені — ми ховались від куль беркутні.
Поки ти сліпуче посміхався на корпоративах — ми сідили в окопах під «градами». Поки ти виводив бабки в офшори — ми виховували молодь, плели масксітки, закупали волонтерку, чергували в шпиталях та жертвували собою.

За ці 6 років загинуло близько 15 тисяч чоловік. Зараз я спробую пояснити так, як тобі буде зрозуміло. З кінця 2013 року в боях за Україну загинуло 4 повних аншлаги концерту «кварталу» в великій залі Палацу «Україна», Вова. Невиразна якась цифра, так? А якщо 62,5 повних аншлаги малої зали? А якщо 70 аншлагів в «Жовтневому»?
Знаєш, Вова, дві третини загиблих — молодші від тебе. Ти розважався — вони помирали. А знаєш, майже в кожного з них ще могли бути діти. Тисячі ненароджених дітей, Вова. Геніїв. Письменників.

Винахідників. Митців. Просто людей, Вова. Ти-ся-чі.

І знаєш, коли ти з теплого кабінету розповідаєш про «посередину» і про відводи військ — ти продовжуєш вбивати їх, Вова. Ти влаштував концерт «кварталу» на цвинтарі, ти це розумієш?

А знаєш, що ще?

Ти забув, що це військовий цвинтар. І всі, в кого в пам’яті живі сотні загиблих — вміють вправлятись… На відміну від тебе, Вова. А ще, знаєш… Нам нема чого втрачати, крім України.

Тому ми битимемось до останнього подиху і останньої краплі крові. І після смерті ми будемо приходити до тебе, Володимир Зеленський, у снах.невідводь війська, Вова. Бо я обираю війну. І таких, як я — мільйони. Думай, Вова. Думай. Те

Джерело


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Знаєте, останні заяви міністра Зеленського Вадима Пристайко, якій відомий тим, що ще у 2015 році розповідав нам що треба піти на умови путіна, а сьогодні розповідає про “потепління відносин з РФ”, про те, що вони вже вирішили виконувати умови капітуляції путіна, які чомусь називають “формула Штанмайєра”, виглядають як глузування над нашими воїнами. Адже російські окупанти не те що не виконали ЖОДНОЇ умови так званого “розведення” у Станиці-Луганській, але і нарощують кількість обстрілів по всьому фронту.

Я розумію, як і будь-яка інша людина в Україні, що не робила вигляд що не знає про війну з російськими окупантами, що це звичайна тактика путіна перед перемовинами у форматі “нормандської четвірки”, задля напруження та тиску. Але ж вибачайте, до Зеленського ніхто нам не розповідав про “потепління” та “дружбу” з ворогом на тлі вбивств на фронті. Мінські домовленості всі ці роки вміло використовувалися Петром Порошенко для тиску на РФ і ніхто не збирався їх виконувати у тому вигляді, який хотів путін називаючи це “формулою Штанмайера”. І ми бачили ефективність таких дій Порошенко – санкції, розбудова та зміцнення армії та економіки. Але сьогодні нам несе відверту маячню в обличчя Зеленський та його посіпаки у той час, коли на фронті гинуть наші хлопці. Нам відкрито розповідають, що тисячі українців загинули за те, щоб ми відмовились від НАТО та ЄС, платили сєпарам та терористам путіна, знов стали економічно та енергетично залежні від російських окупантів, забули про Крим та амністували убивць на Донбасі.

Отже, шановний читач, яка обстановка у ООС за минулу добу:

Вчора, в районі проведення операції Об’єднаних сил під час виконання бойового завдання один військовослужбовець отримав поранення не сумісне з життям.

Загалом 13 вересня збройні формування Російської Федерації та її найманці 22 рази порушили режим припинення вогню. Противник обстрілював позиції підрозділів Об’єднаних сил із заборонених Мінськими угодами калібрів зброї, а саме – мінометів калібру 120 мм та 82 мм. Також, з гранатометів різних систем, протитанкового ракетного комплексу та стрілецької зброї.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “СХІД” противник здійснив 14 обстрілів позицій Об’єднаних сил:
чотири рази неподалік Новотроїцького – з автоматичних гранатометів та стрілецької зброї;
поблизу Мар’їнки – зі снайперської та стрілецької зброї;
двічі неподалік Талаківки – зі стрілецької зброї;
двічі поблизу Авдіївки – з гранатометів різних систем та стрілецької зброї;
неподалік Опитного – з автоматичного гранатомета;
поблизу Верхньоторецького – з автоматичного гранатомета та стрілецької зброї.
неподалік Водяного – з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;
поблизу Пищевика – з гранатометів різних систем та стрілецької зброї;
поблизу Гнутового – з метою нанесення максимальної шкоди військовослужбовцям Об’єднаних сил противник застосував декілька безпілотних літальних апаратів (БПЛА), серед них – один з підвісом, для скидання гранатометних пострілів.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “ПІВНІЧ” противник здійснив 8 обстрілів позицій Об’єднаних сил:
в районі Зайцевого – з міномета калібру 82 мм;
поблизу Майорська – з міномета калібру 82 мм та стрілецької зброї;
чотири рази неподалік Новгородського – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм, з автоматичних гранатометів та стрілецької зброї;
неподалік Новолуганського – з міномета калібру 82 мм.
поблизу Хутора Вільного – застосував протитанковий ракетний комплекс.

За минулу добу під час виконання бойових завдань вісім військовослужбовців отримали поранення різного ступеня важкості.

Від початку поточної доби збройні формування Російської Федерації та її найманці 1 раз порушили режим припинення вогню в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “ПІВНІЧ”.
Противник здійснив обстріл позицій Об’єднаних сил неподалік Новолуганського з міномета калібру 120 мм.

enigma.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Справа у тім, що я, так трапилось, історик. Історик знає, що вершинною точкою вирішення конфлікту є війна. Війна, власне, і визначає, хто правий, а хто ні. Війна – спосіб радикального вирішення конфлікту до корню, до дна. Якщо війна закінчилась, а конфлікт не знято (не вирішено), значить війна таки не закінчилась. Див. «Німеччина після Першої світової війни».

Між Україною та Росією конфлікт. Росія марить імперськими амбіціями, які неможливо втілити у життя без поглинання України. Росія не зможе відчути себе імперією без України. Проковтнути Білорусію, або, скажімо, якусь Монголію було б мабуть простіше аніж Україну. Але ЦЕЙ конфлікт не має раціонального обгрунтування – він ірраціональний в основі. Почитайте хоча б Лєніна. Або Путіна. Один біс – сто років різниці, а неначе однією рукою писано.

Україна, у свою чергу, має протилежне прагнення до незалежності, що втілилось у сотні повстань, і моря крові – і своєї і вражої. Що ж як не це відбиває наш вроджений антиімперський менталітет. Революції українців вкрай не схожі на бунти росіян як метою так і результатами. Свідком тому Віктор Федорович. Запитайте – підтвердить, якщо ще при свідомості.

Полум’ю цього конфлікту не п’ять і не сто п’ять років. Він триває віки і по іншому не згасне, як у один єдиний спосіб. Хтось неминуче має згинути. Неминуче має. А оскільки і нас і їх десятки мільйонів, це протистояння триватиме ще не одне століття з періодичними загостреннями та затуханнями. Мазепа, УНР, Голодомор, УПА, 1991-й, 2014-й рік. Учора. Сьогодні. Завтра. Буде ще і ще. Багато-багато разів. Росія слабне – занурюється у власні проблеми і до нас не лізе. Як тільки посилюється – плює на свої внутрішні проблеми і згадує про нас. Простий, як ключ у двері, зв’язок.

Тепер по Зеленському.

Зараз відбувається чергова російсько-українська війна. У нас на очах. Шостий рік поспіль. Якщо хтось думає, що через Крим чи там Луганськ з Донецьком – помиляється. Це війна за всю Україну. За всіх нас.

Війни виграються військом. Повстанським, кадровим, найманим – але військом. Солдатами. Старшинами. Зброєю. Технікою.

І от зараз, у 2019 році, я як ніколи чітко розумію, що на чолі армії і країни стоїть людина, яка зовсім не розуміє війну. Яка не розуміє військо і боїться його. Для нього ветерани – це не резерв, не мобілізаційний резерв номер один, і навіть не просто герої, а небезпечний бюджетний баласт, з якимись дивними вимогами. Цей молодик, очевидно, щиро вірить, що варто просто перестати стріляти, скласти зброю, просто відвести війська – і все, конфлікт вичерпано. Все закінчиться.

А все тільки почнеться.

Саме тому я не в змозі терпіти Зеленського. Не як людину – не маю честі знати. Не як коміка – бог з ним, усякий фахівець потрібен. Але як лідера країни і армії. Як Верховного Головнокомандувача. Як людину, що керує воюючим народом, що захищає себе від агресії з боку найбільшої на планеті країни.

Так склалося. Армією і країною керує людина, яка вважає, що ця війна має закінчитися. А я вважаю, що ця війна має закінчитися перемогою.

Різниця в одне слово. І різниця в одну країну на карті.

Мені потрібно, щоб на карті залишилась наша країна.

Юрій Гудименко

На вопрос «а почему вы не любите Зеленского» у меня есть только один ответ, довольно простой и понятный.

Дело в том, что я, так уже случилось, историк. Историк знает, что пиковой точкой решения конфликта является война. Война, по сути, решает, кто прав, а кто нет. Война – это способ разрешить конфликт максимально глубоким способом. Если война закончилась, а конфликт не разрешён, значит война не закончилась. См. «Германия после Первой мировой войны».

Между Украиной и Россией имеется конфликт. Россия имеет имперские амбиции, которые не могут быть удовлетворены без включения Украины в её состав. Россия не чувствует себя империей без Украины. Включить в свой состав Беларусь, или, быть может, Монголию было бы проще, чем Украину, но этот конфликт не имеет рационального обоснования, он иррационален по сути своей. Почитайте Ленина, что ли. Или Путина. Один хрен, между ними сто лет, а ушли друг от друга недалеко.

Украина, в свою очередь, имеет прямо противоположное стремление к независимости, подтверждённое сотнями восстаний и тоннами пролитой крови – и своих, и чужих – и ярко выраженным антиимперским менталитетом. Революции украинцев кардинально не похожи на бунты россиян как целями, так и результатами – не верите, переспросите у Виктора Фёдоровича, он подтвердит, если ещё в сознании.

Этому конфликту не пять лет и даже не сто пять, он длится столетиями и не имеет ярко выраженного окончания кроме одного возможного варианта. Что-то неизбежно должно погибнуть. Кто-то должен. А так как и нас, и их десятки миллионов, то конфликт будет длиться ещё не один век с периодическими вспышками. Мазепа, УНР, Голодомор, УПА, 1991-й год, 2014-й год. Вчера. Сегодня. Завтра. Будут ещё годы. И так много лет. Очень, очень много лет. Россия ослабевает – Россия занимается внутренними проблемами и не лезет к нам. Россия усиливается – Россия плюёт на внутренние проблемы и лезет к нам. Простая до безобразия взаимосвязь.

Так вот к Зеленскому.

Сейчас происходит очередная российско-украинская война. На наших глазах, шестой год подряд. Если кто-то думает, что это война только за Крым или только за Донецк с Луганском – это не так. Это война за всю Украину. За всех нас.

Войны выигрываются армиями. Повстанческими, кадровыми, наёмными – но армиями. Солдатами. Офицерами. Оружием. Техникой.

И вот сейчас, в 2019 году, я абсолютно чётко понимаю, что во главе армии и страны стоит человек, который не понимает войну. Который не понимает армию и боится её. Для которого ветераны – это не резерв, не мобилизационный резерв номер один, и даже не просто герои, а пугающие количеством и числом бюджетники со странными требованиями. Который, по-видимому, искренне верит, что надо просто перестать стрелять, просто разоружиться, просто отвести войска – и всё, не будет конфликта. Что всё закончится.

А всё только начнётся.

Именно поэтому я не перевариваю Зеленского. Не как человека – не знаком. Не как комика – все профессии важны. Но как лидера страны и армии. Как Верховного Главнокомандующего. Как человека, который управляет воюющей страной в сражении с самой большой страной на планете.

С моей точки зрения, армией и страной управляет человек, который считает, что эта война должна закончиться. Я же считаю, что это война должна окончиться победой.

Разница в одно слово. И в одну страну на карте.

Мне нужно, чтобы на карте осталась наша страна.

Доклад окончил.

Юрий Гудименко


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Публікуємо допис в оригіналі. Орфографію та синтаксис збережено:

А теперь смотрите, зайки мои.
Если вы не можете сложить пазлик, я несмотря на отсутствие времени просто не имею морального права не разложить его для вас, если не дошло.
Немного истории. 
В июне 2014 года в Зеленополье был расстрелян лагерь наших военных ночью градами. Погибло огромное количество людей. Тогда было много вопросом, почему не окопались, почему не было блиндажей, почему в палатках в чистом поле. Я непосредственно в общении с чудом выжившими тогда участниками тех событий пыталась разобраться почему.
Они мне отвечали только одно: « Дана, ты не понимаешь, мы еще вечером по дружески общались с российскими погранцами». Один из погибших, не вспомню сейчас фамилию, но генерал, который прошел Афганистан даже общался со своим сослуживцем по Афганистану по рации, говорят, шутили смеялись. А ночью… Ночью лагерь просто выжгли. Когда выдвинулась колона с оставшимися выжившими и телами из Зеленополья, ее расстреляли еще раз.
Иловайск. Если для кого-то еще секрет, что согласование зеленого коридора было между генеральным штабом РФ и генеральным штабом Украины, то ещё раз повторю. Оно было именно так. И что произошло? Колону расстреляли просто в упор. 400 погибших. Их сожгли заживо.
А теперь сьогодення. По моим наблюдениям Петр Алексеевич погрузился в теплую ванную где-то в году 2016, может в 2017-м. Зеленский, вот сейчас без наездов, с нее не вылазил. И вылазить не собирается. Вчерашние законопроекты, которые штамповались и без всяких процедур регистрировались если их проанализировать, даже не очень глубоко а поверхностно, четко нам показывают, что речь идет не об обмене моряков по решению международного суда. Наличие других фамилий, в том числе Сенцова, нам говорит о том, что меняют что-то очень серьезное.
Вот перечень законопроектов, мне кажется названия которых говорят сами за себя:
Проект Закону про недопущення кримінальної переслідування, притягнення до кримінальної відповідальності та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської області.
Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України ( щодо створення та функціонування вільної економічної зони «Донбас»
Проект Закону про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської області
Проект Закону про мовИ в Україні
Проект закону про прийняття заходів щодо відновлення банківської системи та грошових переказів в окремих районах Луганської та Донецької області.
Проект Постанови про відновлення соціально-економічних зав’язків в окремих районах Донецької та Луганської області з метою захисту прав і свобод громадян Украйни, що проживають на цих територіях.
Проект Закону про надання допомоги в окремих районах Донецької та Луганської області.
Проект Постанови про звернення ВР до президента України щодо « зняття блокади Донбасу»- припинення економічної, енергетичної та транспортної блокади.
Не сложился еще пазлик? Нет? 
Я знаю еще кое-какую информацию, так сложилось что эту ночь мало кто спал, и многие были на связи, есть еще условия, но так как они еще нигде не задокументированы, я не хочу о них писать-там уж поверьте тоже ничерта хорошего. Так вот всю ночь всем я задавала только один вопрос: “ребята, он действительно не понимает что сливает Украину, и за этим будет гражданская война?”
Мне отвечали разные люди только одно: “ нет, не понимает”
Так вот теперь у меня серьезная просьба к окружению Владимиру. Володя, вылезай с теплой ванны, позови Муженко, Турчинова, Порошенко, всех тех, кого ни один раз обманывала россия, и выслушай их. Потому как, каким бы мессией тебе бы не хотелось быть, там враг. Очень хитрый и коварный. Который сидя с тобой за столом переговоров будет в это время убивать граждан твоей страны, а может и тебе пулю в лоб пустить. Поинтересуйся, что было при выходе наших войск с Дебальцево. Муженко очень хорошо эту историю знает. Вылезай с теплой ванной, да действительность суровая и ее не хочется принимать, но она такова уже 5 лет. Иначе ты реально можешь получить не мир, а гражданскую войну. Потому что сдачу новых территорий Украины, тебе не простят очень много людей. Милитаризированных людей, умеющих стрелять и убивать. Поинтересуйся о степени милитаризации Украины. 
Если после всего разжёванного , так ничего не дойдет, то я умываю руки. Еще больше разжевать я не могу. 
И репрстите друзья, может дойдёт.

джерело

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності “активного гіперпосилання” на marik.co.ua, а також на сам матеріал!

Українці переможуть !

marik.co.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Якщо вам здасться, що війна вас не стосується, що вона десь далеко … Прийдіть на прощання з Героєм… Один раз прийдіть…
Подивіться в очі його батькам… Подивіться, як плачуть чоловіки… 
Як стає на коліна старий ветеран, що сам ледь ходить… 
Як цілує Героя жінка, зовсім незнайома йому… 
Як просить вибачення в Героя бабуся за те, що не може помінятися з ним життям… 
Послухайте мільйон разів “Плине Кача”, змішану з багатоголосим плачем сотен людей… 
Відчуйте присмак власних сліз… 
Почуйте ось це “Герої не вмирають” в супроводі зі “здохни путін”… 
Проживіть ці кілька секунд, коли при вас закручують кришку труни молодого парубка… 
Відчуйте, як у душі народжується те, що унеможливлює для вас особисто сам факт примирення…»

Джерело


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Спостерігаю, як люди намагаються довести іншим людям, що зеля робить ху*ню.

Намагаються порівнювати фото, де зеля на пляжі, а Волкер на Донбасі, фотки кортежів, аналізувати кандидатів від зелі та таке інше.

Це все добре.
І порівняння дійсно вдалі.
Але хто сказав, що ті, для кого ви робите порівняння, будуть на них хоч якось реагувати?
Хто сказав, що порівняння для них людей важливі?
Хто сказав, що ці люди дотримуються однакових правил і підходів до оцінки політиків?

Ці люди не хотіли Порошенка.
Бо Порошенко змушував їх працювати, своїм існуванням нагадував, що треба тяжко працювати, щоб щось мати.
А їм цього не треба: отнять і поделіть, ржать і получать деньгі. За це вони й голосували. За простий шлях, за прості рішення.
Тому їм пох на всі ті порівняння.

Тому їх не вставляє фотка зелі з пляжу Одеси та фотка Волкера в той же час на Донбасі.
Тому, що війни для них просто нема.
Війна була раніше, ще 3 місяці тому, як спосіб накидати лайна на Порошенка, а зараз нема.

Їм пох, що солдатів перестануть годувати нормально за рішенням суду.
Їм пох, що тим солдатам забороняють оборонятися під загрозою відповідальності.
Їм пох, що в Раду зайшли мотороли.
Їм навіть на себе пох. Бо реально зараз ціни поповзли вверх конкретно.
Їм реально пох.

Комусь з них стане не пох, коли ті мотороли почнуть гвалтувати їхніх самок.
А хтось і на це уваги не зверне, буде кричати, що “хуже не будет”.

tverezo.info


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Цьогоріч 21 травня Указом Президента України генерал-лейтенанта Руслана Хомчака призначено начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України. Під час нещодавньої майже тригодинної бесіди Руслан Борисович розповів про своє бачення змін в Українському війську, рівень безпеки арсеналів, про те, як виконуються завдання Президента після його поїздки на передову, про бажання командувати професійною армією та про те, як відповів Путіну на його маніпулятивну заяву під час світового саміту G20 у Японії.

— Впродовж 5 років мільйони українців свій ранок розпочинають з повідомлень із зони бойових дій. Тож перше моє запитання, як Ви оцінює ситуацію в районі ООС, які бачите загрози і виклики, та як оцінюєте спроможності нашого війська?

— Гібридна війна Росії проти України триває. І це не лише щоденні обстріли наших позицій в районі ООС. Росія далі прагне в будь-який спосіб дестабілізувати ситуацію в Україні, посіяти розбрат у суспільстві, послабити підтримку України з боку європейських партнерів. Очевидно, що Росія не відмовилась від планів повернути Україну у сферу свого впливу. І в методах досягнення цієї мети Кремль себе не обмежує.

«Ми готуємося до різних варіантів розвитку подій з боку Росії…»

Ми аналізуємо ситуацію, зважаємо на розвиток подій, знаємо й про те, що в процесі переозброєння ЗС РФ пріоритет надається Південному та Західному військовим округам, частини яких базуються недалеко від кордону з Україною (за динамікою оновлення штатного ОВТ у цих частинах показники досягають 60-70 відсотків від штатної чисельності. – Ред.). Щодо спроможностей Збройних Сил України, то ми готові захистити територіальну цілісність і незалежність нашої держави. Ми постійно нарощуємо потенціал війська. Збройні Сили готуються до різних варіантів розвитку подій з боку Росії…

—  Як Ви оцінюєте морально-психологічний стан наших вояків у районі бойових дій?

— Збройні Сили України — високопатріотичне військо. Наші солдати вирізняються твердістю духу і я пишаюсь ними. Багато хто з українців вибрав Польщу, Португалію, навіть роботу в Росії… Кордони відкриті, права співгромадян не обмежують навіть під час особливого періоду. Але є українці, які у спеку чи люті морози довгими місяцями, ризикуючи життям захищають в окопах нашу державу.

«Збройні Сили України – високопатріотичне військо. Наші солдати вирізняються твердістю духу і я пишаюсь ними»

Нинішній патріотичний підйом є серйозним стримуючим фактором для ворога. Кремлівські пропагандисти це вміло перекручують на свій лад, лякають росіян українськими націоналістами. Але вони не показують, як у нас проводжають героїв в останню путь, коли міста і села на колінах їм віддають глибоку шану. Бо їхніх солдатів та офіцерів, загиблих на Донбасі, ховають майже потайки…

— Як Ви прокоментуєте той факт, що під час прес-конференції в Японії (де нещодавно збиралися світові лідери G-20) Путін, виправдовуючись перед світовими журналістами за агресивні й неправомірні дії російських силовиків у Керченській протоці, послався на ваші слова. Нібито Ви в одному з інтерв’ю повідомили, що конфлікт спровокувала українська сторона…

— Це була виключно пропагандистсько-маніпулятивна заява. Простіше, брехня. Путін вкотре підтвердив резюме великого маніпулятора. Господар Кремля знову намагався змалювати ситуацію на власну користь, викривляючи дійсність. Це ще одне підтвердження того, що війна триває на всіх фронтах із застосуванням різних методів, зокрема й цинічних маніпуляцій. Таких прикладів введення в оману міжнародної спільноти було чимало за роки російської агресії .

Видатки на розвиток мають становити 50 відсотків військового бюджету

— З огляду на те, що Росія нарощує м’язи на кордоні з Україною, стає очевидним: ми мусимо знайти можливість для прискорення технічного зміцнення війська. У цьому контексті запитання: яким має бути військовий бюджет на 2020 рік зважаючи на потреби армії і зовнішні виклики?

— Агресор завжди буде стриманішим у намірах щодо країни, яка має сильне військо. Тому наше завдання — зміцнювати Збройні Сили України.

«Я дуже критично ставлюся до нинішнього реального стану технічного забезпечення війська. Так, за останні роки зміни очевидні, повторюю, порівняно з 2014-им. Але з огляду на виклики та загрози у нас має бути потужніший щит»

Йдеться не лише про технічне підсилення, а й про навченість військовослужбовців, упровадження стандартів НАТО, забезпечення військовим державою широких соціальних прав. Тобто, це комплекс заходів, реалізація яких потребує щорічного зростання оборонного бюджету. Нині в Генеральному штабі ЗС України вже прораховують фінансову потребу для складання проекту військового бюджету на 2020 рік.

— Наскільки мають зрости видатки на потреби ЗС України у бюджеті наступного року, щоб можна було говорити про реальний прорив у технічному забезпеченні війська?

— Якщо порівнювати нинішній його стан з початком 2014 року, то без перебільшення можна говорити про суттєве покращення технічного забезпечення. Але от у темі постачання новітніх зразків техніки успіхів у нас небагато. Будемо об’єктивними: БМП-1 — давно застаріла машина, а ми далі вкладаємо кошти в їх відновлення і ремонт. Я дуже критично ставлюся до нинішнього реального стану технічного забезпечення війська. Так, за останні роки зміни очевидні, повторюю, порівняно з 2014-им. Але з огляду на виклики та загрози у нас має бути потужніший щит. Зрозуміло: від креслень і до постачань нових зразків вітчизняної техніки може минути багато часу. Тут важливо, щоб фінансування розробок і виробництва ОВТ було стабільним та, підкреслюю, щороку суттєво зростало.

«Агресор завжди буде стриманішим у своїх намірах щодо країни, яка має сильне військо. Тому наше завдання – зміцнювати Збройні Сили України»

Стабільне фінансування потреб війська у попередні роки дозволило запустити виробництва на підприємствах оборонки з новим імпульсом. Як результат — маємо чимало сучасних перспективних розробок на різних стадіях. І важливо в найближчі роки досягнути такого фінансування, щоб у бюджетній пропорції видатки на розвиток війська становили не менше 50 відсотків. (До прикладу, в Держбюджеті 2018-го на потреби війська виділено 86 мільярдів гривень, зокрема, на озброєння й військову техніку — 18,1 мільярдів (21%) — Ред). І лише так можна очікувати на серійний випуск ОВТ для нашого війська. Окреме питання — це оновлення авіаційного парку (найновіші літаки у ПС ЗС України з 1991 року. — Ред.) та корабельного складу. Зважте на той факт, що до 2014 року Збройні Сили фінансували за залишковим принципом.

Контрактник має отримувати не менше 20 тисяч гривень

— Якщо під час розгляду проекту держбюджету на 2020 рік Президент запитає у Вас: скільки має отримувати солдат Української армії, щоб до війська прийшов якісно новий контингент, а на ринку праці військова служба займала провідні позиції, що б Ви відповіли?

— Контрактник має отримувати не менше 20 тисяч гривень. Окремо — надбавка за виконання бойових завдань у районі ООС. Додам, що рівень грошового забезпечення не головний для молоді у виборі військової професії. Багатьох відштовхують від служби проблеми стосунків у військових колективах і неповне забезпечення соціальних прав, зокрема, на отримання власного житла.

— Про які конкретно проблеми у військових колективах йдеться?

— Якщо солдат зі своїм запитом звертається не до командира, а до волонтерів чи представників громадських організацій, то виходить, що певні проблеми солдата поза увагою командирів. А це неправильно. Але це не означає, що така ситуація у всіх бригадах ЗС України.

Також турбує те, чому після виведення підрозділу із району бойових дій у пункт постійної дислокації частина військовослужбовців звільняється, але згодом, перед відправленням бригади в район ООС, знову повертаються на службу… Думаємо, як уникнути таких хвиль звільнень.

«Навіть під час війни у солдата та офіцера має бути відпустка»

Схоже, є проблеми і з побутом, і стосунках з командирами, і з відпустками. Після важких і небезпечних місяців на передовій люди заслуговують на повноцінний відпочинок. Повинен бути затверджений командиром графік відпусток і кожен має знати та планувати, коли зможе відпочити з сім’єю. Солдат і офіцер мають право на відпочинок. Навіть коли в країні війна.

Військо не скорочується. Просто, деякі штати виявилися «роздутими»…

— Поділіться першочерговими завданнями, які Ви склали для себе після призначення на посаду начальника Генштабу. З огляду на те, що Ви були Головним інспектором Міноборони, реальний стан справ у війську знаєте добре. І це економить час для запровадження необхідних реформ. Які з них пріоритетні?

— Зміни потрібні майже у всіх сферах життєдіяльності війська. Насамперед, слід перестати прикрашати реальний стан справ.

«Необхідно перестати прикрашати реальний стан справ»

Маємо відмовитись від популізму про добре навчену, мобільну, європейського зразка армію. Не треба жити ілюзіями, а критично ставитись до дійсності. А вона така, що до армії згаданого взірця нам слід пройти непростий шлях. Я поставив перед собою завдання: щодня робити все можливе, щоб рухатися цією дорогою якнайшвидше…

На жаль, черги до війська нині немає. Плинність кадрів чимала. Міркуємо над тим, як виправити ситуацію. Попри те, що укомплектованість армії в цілому становить понад 90 відсотків від визначеної законом кількості, є проблеми з укомплектованістю окремих частин…

— У соцмережах деякі Ваші рішення і плани викликали бурхливе обговорення, є чимало критичних думок. Це своєрідна опозиція окремих осіб до реформ чи нерозуміння того, що ви запланували? Дехто піднімає ґвалт, що Генштаб планує скорочення окремих військових частин. Внесіть ясність, що планується: скорочення, оптимізація чи це надумана проблема?

— Критика моїх заяв про наміри активно реформувати Генштаб, систему управління, забезпечення військами тощо, оцінюю як вплив ворожої пропаганди задля дискредитації нової влади та призначених президентом Зеленським посадовців. Завдання ворога та опонентів  — посіяти недовіру в суспільстві до наших рішень щодо впровадження комплексу реформ. Прикро, що чимало українців, почасти через необізнаність у питаннях розвитку війська, а дехто — з корисливих інтересів, розганяють зраду. Не поспішайте з висновками, не підігравайте ворогу.

Тепер щодо запитання про скорочення… Критиканів хочу запитати: чому в окремих військових частинах значний некомплект при тому, що чисельність війська майже досягає визначеної законом? Підкажу: штати роздули. А як відомо — порожні клітинки, ваканти не воюють. Тому я віддав вказівки про проведення належних розрахунків з впорядкування штатної чисельності Збройних Сил. Зрозуміло, не знижуючи боєздатності і з урахуванням залучення за потреби оперативного резерву до складу цих частин. Як тільки я поставив завдання провести такі розрахунки, наступного дня розпочався ґвалт. Наголошую: військо не скорочується. І кількість бойових частин не зменшиться.

Що здивувало Руслана Хомчака?

— Нещодавно Ви доповідали Президенту про стан справ у Збройних Силах. За повідомленням прес-служби Президента, Володимир Зеленський особливу увагу звернув на управління ЗСУ. І підкреслив: з 2020 року в Україні має розпочатися впровадження стандартів і процедур НАТО в діяльності ЗСУ. Передусім, у підготовці військ. Ця робота, за його словами, не повинна бути імітацією, а реальними кроками реформування відповідно до стандартів Альянсу. З огляду на ці меседжі глави держави виникає запитання: наскільки реально армія в останні роки просунулась у впровадженні таких стандартів? Де досягли реального результату, а де більше імітували?

— Реальні результати впровадження стандартів НАТО ми маємо, зокрема, в системі підготовки інструкторів, підрозділів та штабів. Велика дяка іноземним партнерам за активну допомогу. А ось у системі управління запровадження стандартів Альянсу відбувається не так жваво.

— А що чи хто гальмує процес?

— Трансформацію системи притримує частина посадовців, які побоюються змін і не хочуть втрачати повноважень, впливу. Просуваючи реформи, ми дискутуємо, обов’язково звертаємось до іноземного досвіду. Ми самі маємо обрати зі світового досвіду найоптимальніший варіант реформ.

— До речі, як Вас привітали іноземні колеги з призначенням на головну посаду в Збройних Силах?

— Під час перших зустрічей з іноземними партнерами з різних вуст звучало одне і теж запитання: «Ви плануєте змінити курс, звернути з дороги євроатлантичної інтеграції?». Зізнаюсь, мене це здивувало. Відповідь була короткою і ствердною: курс на євроінтеграцію і НАТО не змінюємо!

Із землянок — у комфортні контейнери

— Під час перебування на передових позиціях у районі ООС Президент наголосив на необхідності покращення умов перебування підрозділів. Наші вояки вже побачили покращення? Що зроблено і що планується змінити в польовому побуті наших захисників?

— Вже замовлено виготовлення польових мобільних приміщень. За розмірами і формою вони нагадують великий контейнер. У приміщенні обов’язково має бути система кондиціонування й обігріву. Глава держави дав завдання створити максимально комфортні умови нашим воїнам у районі ООС.

— Такі мобільні приміщення встановлять скрізь на передовій?

— Встановлять там, де можна цей блок замаскувати, закопати у землю, «закрити» від ворожої артилерії.

— Після серії сумнозвісних вибухів на арсеналах і базах зберігання боєприпасів у попередні роки, в суспільстві досі відчувається певна стурбованість. Українці мають право знати, які винесені уроки й вжиті заходи запобігання як банальній халатності, так і диверсіям?

— Триває комплекс заходів, щоб запобігти подібним надзвичайним подіям. Із зрозумілих причин не можу докладно розповісти про всі новації, впроваджені на базах і складах.

«Безпека арсеналів – серед основних завдань»

Скажу, що боєприпаси розосереджені по всій території країни. Змінена система охорони, пропускного режиму. Вкладаються чималі кошти в автоматизацію цього процесу, щоб максимально виключити людський фактор. Будують нові бетонні підземні сховища. На реалізацію всього проєкту ще потрібен час. І це завдання — серед основних.

У найближчі роки діятиме нинішня змішана система комплектування війська

— Ви плануєте переконувати Президента і парламентарів ухвалити рішення про професійне військо в Україні?

— Звісно, краще мати повністю контрактну, належно забезпечену армію. Таке військо має вагомі переваги, це підтверджує світовий досвід. Але в тому випадку, коли ефективно працює система підготовки резерву в державі, яка має працювати без збоїв на будь-якому з етапів, починаючи з середньої школи. Прикладів у світі є чимало. Вивчаємо найприйнятніші для нас. Проте ближчим часом ми не відмовимось від нинішньої змішаної системи комплектування війська.

Вів інтерв’ю Дмитро РОМАНЮК

Довідка «АрміяInform»:

ХОМЧАК Руслан Борисович, генерал-лейтенант. Народився 5 червня 1967 року у Львові. До 17 років жив і навчався в смт. Брюховичі, що на Львівщині. Закінчив Московське вище загальновійськове командне училище, на той час одне з найпрестижніших військових вишів. Перше місце офіцерської служби — Група Радянських військ у Німеччині, пізніше — Білорусія. З січня 1993 року у Збройних Силах України.

Подальша службова біографія: командир батальйону, начальник штабу 7-го механізованого полку (м. Львів), навчався у Національному університеті оборони (закінчив із золотою медаллю), командир механізованого полку (м. Чернівці), командир 72-ї бригади, навчання на оперативно-стратегічному факультеті Національного університету оборони (закінчив із золотою медаллю), заступник начальника штабу, начальник штабу 8-го армійського корпусу (м. Житомир), командир 6-го армійського корпусу (м. Дніпро), командувач військ ОК «Південь» (м. Дніпро), начальник штабу Сухопутних військ, Головний інспектор Міністерства оборони.

armyinform.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO