В останні роки синоптики і екологи фіксують в Україні погодні аномалії, йдеться в повідомленні Міністерства екології та природних ресурсів України.
Зокрема, фіксується збільшення періодичності нехарактерних для сезону погодних явищ. Це, в свою чергу, негативно впливає на сільське господарство.
У заяві говориться, що Україна змушена боротися з засухами і зростанням числа спекотних днів улітку, які охоплюють все більше територій, в тому числі в регіонах, де вони не характерні.
“Якщо Україна не стане активно вживати заходів з протидії змінам клімату, це може привести до істотних втрат врожаїв основних сільськогосподарських культур в майбутньому”, – заявив голова Мінекології Остап Семерак.
Відомий український художник Олександр Ройтбурд оприлюднив відкритий лист до Володимира Зеленського, який здобув перемогу в другому турі.
Я за Вас не голосував, але вас обрав народ України, а я поважаю вибір мого народу. Шановний Володимире!
Хотів би нагадати вам кілька само собою зрозумілих речей:
1. Майдан був революцією гідності.
2. Ваш попередник Петро Порошенко, при всіх помилках і недоліках, був найкращим на сьогоднішній день президентом України
3. Крим – це Україна і національний осередок кримськотатарського народу. Як Ізраїль – національний осередок єврейського народу.
4. На Донбасі – російське вторгнення і окупація. Там немає повстанців. Вони називаються колабораціоністами.
5. Єдиний шлях України – це шлях в західну цивілізацію. Через НАТО і ЄС.
6. Сьогоднішня Росія, при всій нашій (сподіваюся, загальною) любові до її великої культури – це цивілізаційний глухий кут. Україна туди не треба.
Можна продовжувати, але головне – це. Хоч це і набір банальностей, але це те, що називається must have. Від щирого серця бажаю вам не виправдати найгірших побоювань, пов’язаних з вашим обранням
Пост росіянина про Україну рве Мережу: “Для початку Україна – це не Росія”. Далі подаємо мовою оригіналу: Один лайк — один факт. Вынесено из твиттера. Для начала. Украина — это не Россия. Ни маленькая Россия, ни часть России. Это совершенно отдельная страна, иначе устроенная и с совершенно другими людьми.
Менталитет украинцев разительно отличается от менталитета россиян. Это усредненно, конечно, но все таки. И в лучшую, как по мне, сторону. В Украине самое важное это репутация. Если в Москве ты переехал на другую сторону проспекта и начал с нуля, то здесь, если ты нагадил в Ивано-Франковске, то через полгода в Сумах узнают о тебе как о ненадежном партнере. И про это всегда надо помнить.
Давайте про цены и стоимость жизни. Цены в Украине реально сильно ниже российских. На все, кроме автомобилей. Бензин был дороже, но вроде РФ догнала почти. При том, что Украина своего бензина почти не производит.
Коммуналка в Украине, кстати, тоже ниже. Я 4 года назад в Москве ежемесячно платил (не знаю, как сейчас) за 2-комнатную квартиру около 5 000 рублей (2500 грн) — газ, свет, вода. То сейчас за такую же в Киеве плачу летом 500 грн, а зимой ну максимум 2000.
С пенсионерами тоже ситуация неоднозначная. Пенсии — низкие. Правда их в этом году очень сильно прибавили. Но на коммуналку у всех пенсионеров субсидия, и никакие «тыщи гривен» они не платят.
Цены на продукты. В центре Киева они может и немного меньше московских, но стоит чуть отъехать — в 2 раза меньше точно. Причем продукты качеством в разы лучше
Да, именно что украинские продукты, любые, в разы качественнее и вкуснее и российских, и зачастую, европейских продуктов. И дешевле.
Приезжающие в гости россияне уезжают с полными сумками мясных и сырных продуктов — всегда.
За русский язык, разумеется, никого не преследуют. Нормальная ситуация разговора двух людей: один говорит на русском, а второй на украинском. Постоянно так. И никаких проблем. Ну а то, что чиновники или там радио должно говорить на государственном — это нормально.
Да, я 4 года езжу по Украине на машине с российскими номерами. От Львова до Одессы, от Винницы до Путивля. Ровно НОЛЬ конфликтных ситуаций. НОЛЬ.
В Киеве классный климат. Ну после Москвы уж совершенно точно. Когда у тебя зима не с октября по апрель, а с конца ноября по середину марта это подкупает. А лето всегда теплое, даже если и дождливое как сейчас
Дороги в Украине говно. Были. В последние два года адский бум по ремонту дорог. Причем везде, а не только вокруг миллионников. В простых селах фигачат асфальт, плитку на тротуарах, реконструкции школ….Просто массово и везде.
Вообще сейчас Украина развивается бешеными темпами. Для многих это может быть удивительно, но это факт
Украинские женщины самые красивые. В среднем, понятно, что как красавицы, так и не очень, есть везде. Но процент охрененных красоток в Украине самый большой. Максимальный, я бы сказал.
Еще в Украине всем плевать на твою национальность. Если в РФ сразу определяют — ты черный, ты еврей, ты еще кто-то….Здесь всем плевать. Ты считаешь себя украинцем и любишь страну — ты украинец. Даже если ты маори.
О грустном. В 14-15 годах в супермаркетах стояли тележки для помощи армии. И почти каждый туда клал продукты и в коробочки деньги. Я тоже. Сейчас армия снабжается как положено, но кое-где тележки стоят, и они никогда не пустые.
Да, часть двух восточных областей оккупирована пророссийскими бандитами и регулярными частями российской армии. Это даже не обсуждается, поэтому россия ухитрилась найти себе смертельного врага на века. Бля*ь, зачем?
Безусловно, Крым — это Украина. Хотя и временно оккупированная
После введения ограничений на русскую музыку и кино произошло чудо. Как грибы выросли совершенно шикарные украинские группы и украинские фильмы. Гораздо круче тех, которые были российские.
Вокруг меня огромное количество людей, которые в 14-15 годах бежали из Донецка или Крыма. Многие остались без всего. Теперь они живут везде, от Краматорска до Львова. Многие очень крутые. Они с нуля подняли все. Очень их люблю.Читайте також: Погода в Україні різко зміниться: обрушаться заморозки, дощі і не тільки
В Украине кошмар с общественным транспортом. Маршрутки лучше тук-туков, но не намного. И это пиз*ец.
У меня флаг Украины на балконе висит и на зеркале в машине. Не потому, что «надо», а потому что я эту страну искренне люблю. И людей.
Природа в Украине — шикарна и фотогенична. Причем есть все. Не хватает лично мне таких гор, как на Алтае — ну нету. Все остальное есть и даже больше
Про курорты и туристические города. Одесса просто переполнена. Одесса дороже Киева. Львов битком. Побережье Николаева и Херсона развивается какими-то адскими темпами. Туристов из Беларуси, стран Балтии, Восточной Европы — море. Просто море.
Дико бесит лоточное разнообразие. Нет, должны быть и палатки с телефонами, и лотки с шаурмой — но, б*ять, не столько же. Это пиз*ец. Но — это умрет само с ростом экономики.
О, про безвиз. Ну понятно, что каждый общается в своем кругу. Но мой круг не миллионеров, а простого среднего класса. Так вот, слетать в Вену лоукостером на выходные — это нормально. И популярно
Стоимость аренды квартиры в Киеве — хорошая большая однушка прямо на окружной — 6-7 тысяч гривен. На Печерске (это как внутри Садового в Москве) можно снять за 12. Дом в частном секторе внутри города в 10 минутах от Майдана (да, у нас и так можно) — за 15. С огородом и собакой.
Вот за что я люблю Киев — это за рельеф и частный сектор. Реально, в центре города около Майдана. 5 минут в одну сторону — ты на пляже, шикарном, оборудованном. 5 минут в другую — ты в селе. С хатками и коттеджами, яблоневыми садами. 5 минут в третью — и ты в старом Подоле
У меня друг живет в Краматорске (был освобожден от орков в 14 году) и работает на заводе по производству промышленных ветрогенераторов. Они утыкали ими весь юг Украины уже.
Украина — столица музыкальных фестивалей и профессиональных выставок всей восточной Европы. Наши Атлас и Бандерштадт, или Агро-экспо это такое….московское «нашествие» просто лежит по сравнению с этим
В Украине в местах массовых гуляний можно продавать алкоголь. Даже крепкий. Даже такой крепкий, что…..И при этом в местах массовых гуляний пьяных практически нет. Сравню с Москвой. Там даже пиво нельзя. А пьяных валом.
Где за 4 года я был по областям: Киев, Житомир, Чернигов, Сумы, Харьков, Одесса, Полтава, Винница, Хмельницкий, Львов, Ужгород, Ивано-Франковск, Ровно, Тернополь. Больше пока нигде. Но все это и на машине тоже. И на поезде)
Про зарплаты интересно. Увы, пока что в Украине огромный процент серых и черных зп. Увы. Но — в Киеве 10 000 гривен может получать продавец или курьер. Если есть жилье — это достаточно даже для того, чтобы хоть раз в году пить кофе в Вене
Я знаком и дружу со многими ветеранами АТО. Нет проблем, что я русский и у меня паспорт. Вообще нет. Оценивают не по паспорту, а по делам.
Когда ко мне приехала мама из Москвы, она долго вглядывалась в лица официантов и строителей, и не могла поверить, что они не из Средней Азии.
Я очень страдаю от отсутствия в Украине мощной порожистой реки, типа как в Карелии. Тиса, Буг — это красиво, но не то…Ну нет так нет.
О! Про алкоголь. В Украине шикарное пиво, что подтверждают приехавшие немцы и чехи, и отличное вино — те же Трубецкие.
Про сыр: в Украине о*уительнейшие фермерские сыры. Это пиз*ец и отрыв башки. На рф точно нет. В принципе.
Послушайте, я очень хочу найти какое-то го*но про Украину и написать его сюда. Но не выходит. Моя жизнь до 15 года и после 15 года это 2 разных жизни.
У 2018 році Україна витратила на оборону 4,8 мільярда доларів. Сума на 21% більше, ніж у 2017 році.
Про це повідомляє Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI), – пише DW.
Загалом на оборону у 2018-му у світі витратили 1,82 трильйона доларів і це найбільший показник з 1988 року.
Найбільше на армію витрачали у США – 649 мільярдів доларів. У топ-5 також увійшли Китай, Саудівська Аравія, Індія та Франція.
Витрати на оборону також зростають у Польщі, Болгарії, Латвії, Литві та Румунії у середньому на 20%. У SIPRI це пов’язують із загрозою нападу з боку Росії.
Ну ви ж знаєте, що я російськомовний киянин і все таке…. Батькі російськомовні, радянська школа, оточення, 12 років роботи в театрі російської драми ім. Лесі Українки… Активно долучившись до українських протестних рухів початку 90х я теж часто стикався з поблемою того що зараз Вілкул і Новінський, а тоді Табачник називали ‘печерним націоналізмом’. І теж, бувало ‘спалахував’, коли мені закидали: ‘чому не українською?’. На що відповідав: ‘ну так вже сталося, що я народився і живу в Україні, я такий як ви – українець, люблю Україну і таке інше… ( все що я чую зараз, хоч і минуло майже 30 років нічого з того часу не змінилось). Аж поки у приватній бесіді з Євгеном Сверстюком він не сказав одну річ: ‘У тюрмі першими скурвлювалися ті, хто переходив з ворогом на спільну мову. Бо не можна шукати спільної мови з тим, хто бажає смерті твоєму народу’.
І я тоді почав спілкуватися українською навіть у близькому оточенні, а потім знов ‘з’їхав’, бо важко, а потім знов почав і знов ‘з’їхав’. Якщо хтось гадає що я ‘скеля’ або ‘кремінь’, то це не так! Всі ми – живі люди і всім нам буває важко, і болить голова, і нема грошей, а ще шлунок і панкреатит, а ще тирифи і бляха, корупція в державі…
Проте сьогодні звертаюся до російськомовних громадян – раз на день хоч декілька слів українською: в магазині, аптеці, транспорті, з рідними…
Вона потребує нашої уваги, вона потребує нашої підтримки, бо Україна лише там, де звучить українська МОВА!!!
Про ворогів ви все знаєте самі))
Дякую за закон!! Дякую всім хто долучився і підтримав!!
Україна буде доводити Росії, що та порушує імунітет українських військових кораблів та моряків, яких РФ незаконно утримує.
У Гаазі 23 квітня відбудеться зустріч представників України і Російської Федерації для консультацій стосовно вимоги звільнення незаконно захоплених українських моряків та їхніх суден у листопаді 2018 року.
Про це повідомила заступник міністра закордонних справ з питань євроінтеграції Олена Зеркаль у Facebook. “Хочу запевнити, що поки політики займаються виборами, ми, дипломати, продовжуємо займатися як звільненням наших моряків, так й іншими справами щодо порушення Росією норм міжнародного права, які ведемо протягом останніх чотирьох років”, – написала вона.
“Буквально завтра, 23 квітня, у Палаці Миру в Гаазі проводимо зустріч з російською стороною у форматі «обміну думками», передбаченого Конвенцією ООН з міжнародного права”, – наголосила вона.
Зеркаль заявила, що вимога України до РФ лишається незмінною і стосується усунення порушення Росією міжнародного права. Йдеться про вимогу звільнення українських моряків і кораблів.
“Ми переконані у незаконності дій РФ по відношенню до наших моряків і не збираємося як деякі політичні діячі, що без сумніву виходять не з інтересів України та уповають на добру волю Путіна, чекати на політичну «милостиню» з Кремля”, – підкреслила Зеркаль.
У цьому зв’язку українська сторона продовжує доводити у судовому порядку позицію щодо “порушення Росією імунітету наших військових кораблів та моряків, гарантованого Конвенцією ООН з міжнародного морського права”.
“Підготовка до таких зустрічей, тим більше до судових слухань є копітким та повільним процесом, але ми послідовно цим займаємося, оскільки впевнені, що по-перше, потрібно доводити, що російські порушення міжнародного права не забудуться і не залишаться безкарними, а по-друге, без постійного тиску та підвищення рівна уваги міжнародної спільноти до цих порушень вони триватимуть та матимуть ще більш масштабний характер.
Ми без упину тиснутимемо на Росію, використовуючи усі наявні правові інструменти”, – заявила вона.
Таким чином, за її словами, завтра в Гаазі відбудеться обмін думками з РФ про те, як саме “вони порушують імунітет українських військових кораблів та моряків, яких вони незаконно утримують та проводять слідчі дії, а також як ми бачимо можливе усунення цих порушень морського права”.
При цьому, попередньо заплановано, що 6-7 травняв Гамбурзі відбудуться слухання в Міжнародному трибуналі з морського права щодо вимоги України звільнити моряків і кораблі.
“Рішення має бути ще до кінця травня”, – додала Зеркаль.
“Якщо МЗС РФ заговорив про «перезагрузку» то моя реакція на це проста – не треба слів, просто усуньте власні правопорушення і компенсуйте шкоду. Ми не дамо вам зробити вигляд, що ви не в курсі якої непоправної шкоди нам завдали”, – підсумувала Зеркаль.
Як повідомляв УНІАН, 16 квітня Україна ініціювала новий позов проти Росії і звернулася до Міжнародного трибуналу ООН з морського права з метою звільнення захоплених російськими силовиками у листопаді 2018 року 24 українських моряків і трьох суден.
Вранці 25 листопада 2018 року Росія заблокувала проходження до Керченської протоки буксиру “Яни Капу” і катерам “Бердянськ” і “Нікополь”, які здійснювали плановий перехід з Одеси до Маріуполя. При виході з Керченської протоки російські кораблі відкрили вогонь на ураження по українських кораблях, які вже поверталися в Одесу, так і не отримавши інформації про можливості проходження через протоку.
Окупанти захопили в полон 24 українських військовослужбовців. Троє з них були поранені. Українців звинуватили в незаконному перетині кордону РФ (ч. 3 ст. 322 КК Росії, покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років). Усі полонені були заарештовані так званим “судом” у Криму, після чого їх перевезли до московських СІЗО “Лефортово” і “Матроська тиша”. 26 січня поранених українських моряків перевели з “Матроської тиші” до “Лефортово”.
З одного боку, я бачу кандидата, який грає за Українську державу, а з іншого, я бачу спробу під виглядом віртуального обличчя завести в Україну зовнішнє управління.
Про це в ефірі програми Vox populi на телеканалі ZIK заявила письменниця Оксана Забужко.
На цих виборах, вважає авторка роману «Музей покинутих секретів», перед нею не стоїть вибір між більшим і меншим злом. Натомість пані Забужко вважає, що, попри претензії до чинного Президента, незаперечне одне – в 2014 році він став Президентом в країні, яка стояла над прірвою.
«За всіма політичними прогнозами, загибель, тобто демонтаж, уже була приготовлена і потирали руки не тільки в Москві. У травні 2014 року Орбан був першим, хто сказав, що він готовий забрати Закарпаття. Не забуваймо, що Україна – дуже ласий шматок. І охочих на нього дуже багато», – значила Забужко.
Зокрема, письменниця зауважила, що якби Петро Порошенко керувався власними корисливими інтересами, йому було б значно легше здати країну в оренду хижим крукам. Натомість, додала вона, Президент зберіг і утримав баланс на хвилях бурхливої світової історії.
«Нам впарюють, користуючись слабкостями українського суспільства і дуже новітніми технологіями, під виглядом демократичних виборів, спецоперацію з повзучої окупації держави, демонтажу держави Україна, який не вдався в 2014 році», – вважає гостя програми.
На запитання глядача про те, як досягти консенсусу з тими людьми, для кого Україна не є цінністю, пані Забужко сказала, що ніяк, вона їх апріорі виключає з діалогу.
«Люди, які чекають приходу Путіна і яким українська незалежність стоїть поперек горла, – це не суб’єкти діалогу. Для кого Україна не є цінністю, я виношу їх за дужки», – відповіла письменниця.
Нагадаємо, 16 квітня команди кандидатів у Президенти Петра Порошенка і Володимира Зеленського уклали тристоронню угоду з НСК «Олімпійський».
Кандидат у Президенти та чинний глава держави Петро Порошенко погодився на дебати 19 квітня о 19:00 на НСК «Олімпійський». Речник штабу підтвердив: Президент готовий побувати у п’ятницю на двох дебатах. Штаб Петра Порошенка також хоче розширити час дебатів з 60-ти до 90 хвилин.
Як повідомляли, у системі онлайн-бронювання безкоштовних квитків на майбутні дебати між кандидатами в Президенти Володимиром Зеленським та Петром Порошенком, які повинні відбутися 19 квітня на НСК Олімпійський о 19.00, стався збій.
Україна посіла 16 місце серед ТОП-20 основних напрямків експорту агропродовольчої продукції з ЄС, та третє місце серед постачальників в ЄС.
Україна посіла 16 місце серед ТОП-20 основних напрямків експорту агропродовольчої продукції з ЄС, та третє місце серед постачальників в ЄС.
За даними Європейської Комісії (ЄК), ЄС почав поточний рік з рекордного рівня зовнішньої торгівлі агропродовольством, пише УкрАгроКонсалт.
Вартість експорту сільськогосподарської продукції з ЄС збільшувалася четвертий рік поспіль і досягла в січні поточниго року нового рекорду в €11,2 млрд. Імпорт агропродовольчих товарів також зріс до рекордних €10,8 млрд, що призвело до збільшення щомісячного товарообігу до € 22 млрд в порівнянні з € 21 млрд в січні минулого року.
Зазначається, що основний приріст експорту за останні 12 місяців припав на поставки продукції в США, Алжир і Україну. У річному обчисленні він становив для США + €473 млн або + 2%, для Алжиру: + €291 млн або + 12%, для України: + €242 млн або + 13%. Також значний приріст був відзначений для Сінгапуру (+ €216 млн або + 10%), Єгипту (+ €186 млн або + 14%), Японії (+ €186 млн або + 3%) та Ізраїлю (+ €170 млн або + 9%).
Україна зайняла 16 місце серед ТОП-20 основних напрямків експорту агропродовольчої продукції з ЄС.
Повідомляється, що у той же час, серед країн – головних постачальників агропродовольчої продукції в ЄС за останні 12 місяців Україна посіла третє місце, обігнавши Китай. Обсяг українських поставок склав €5,9 млрд, китайських — €5,7 млрд. Перше місце залишилося за США з €12,4 млрд, друге — за Бразилією з €11,8 млрд.
Приріст вартості імпорту агропродовольчих товарів з України в річному численні склало €331 млн або 6%.
Отже, приріст імпорту ЄС агропродовольства з України виявився на €89 млн вище, ніж приріст європейських поставок в Україну.
В цілому, позитивне сальдо торгівлі України агропродовольчою продукцією з ЄС склало в зазначений період € 3,772 млрд.
Якби в Україні боролися з корупцією, становище держави було б кращим і президент Росії Володимир Путін поводився стосовно неї інакше.
Це зазначив Радіо Свобода правозахисник, політв’язень радянських часів, психіатр Семен Глузман. Він не згоден з тим, що поки країна є жертвою воєнної агресії, проблема корупції відходить на другий план. На його думку, проблеми війни та корупції взаємопов’язані. І дії правлячої «еліти» України призвели до того, що в державі з року в рік беруть гору цинізм і злодійство. Водночас Глузман не знімає відповідальності з пересічного виборця. В умовах вибору на брехні у людей під час голосування найпоширеніші два мотиви – ненависть і готовність купитися на обіцянки популістів. Семен Глузман закликав виборців зробити цього разу усвідомлений вибір.
Олександр Лащенко: Пане Глузман, рядка «колишній депутат України», «колишній кандидат у президенти України», «колишній міністр з питань охорони здоров’я» Семен Глузман у вашій біографії немає і бути не могло. Я правильно розумію?
– Переклад. Більше того, я нещодавно взагалі усвідомив, що я від своєї рідної країни, маю на увазі, від держави, один з небагатьох або ж єдиний дисидент, який вижив, не отримав жодної державної нагороди.
– «Ярослав Мудрого» немає? Героя України немає?
– Ні, нікого, нічого.
– «За заслуги». Я не знаю. Є в Україні і таке?
– Я не знаю. Я коли це вперше усвідомив, десь рік тому, я подумав: Боже мій, так я ж правильно живу!
– А це правильно?
– Звісно.
– Сидіти в Раді – ні? Мати певні преференції?
– Ні.
– Ви активно друкуєтеся зокрема в інтернет-виданні «Лівий берег», хоча не тільки. І на Радіо Свобода ваші статті є. Ви якось писали, вже давненько, але відтоді мало що змінилося, нічого не змінилося, коли до вас звернулася якась людина (прізвище якої ви не називаєте), з колишніх комсомольських лідерів, а нині – процвітаючих людей, сказала: «Ну що, Семене Фішельовичу (вибачте, я не хочу вас образити), все старцюєте? Кишені то порожні!» Правильно я цитую?
– Так. Приблизно так.
– Пане Глузман, але ж ви стежите за нинішньою ситуацією. Є люди, які йдуть і в президенти, є і у Верховній Раді, урядовці і так далі. Активно коментуєте. Я наведу знову ж таки один із фрагментів вашої статті в «Лівому березі».
Стаття «Обираючи зло» Семена Глузмана у виданні «Лівий берег»
Оцей чинник дуже вагомий, ви вважаєте? У тому числі і під час цієї виборчої кампанії? До речі, наголошу, що ми виходимо в «день тиші», тому ми ніякої агітації не ведемо.
– Абсолютно.
– Але аналізувати події в Україні маємо повне право.
– Так. І не тільки в Україні.
Насправді це одна із, на мій погляд, найяскравіших причин того, що з нами ще якось спілкуються. Мені доводиться спілкуватися з іноземними політиками і дипломатами. Вони далеко не завжди говорять один на один те, що вони говорять на прес-конференціях і десь офіційно. Вони втомилися від нас. Вони втомилися від нашої корупції, від потоків брехні. Адже наш уряд, наша влада бреше не тільки нам, громадянам України, а і їм також.
І всі ці нещодавні історії з послом США Марі Йованович. Я з нею знайомий. Справа не в особистих її якостях. Посол не висловлює те, що думає, а те, що мусить говорити.
Я подумав: жебраки на паперті, не мають права говорити про те, що у них є людська гідність і гордість. А тут, виявляється, у наших торботрясів… При чому ми ж знаємо цих торботрясів, їх минуле і теперішнє, на жаль, майбутнє. Я не називаю прізвищ. Справа не в прізвищах. Вони не мають права говорити. Так, американський уряд дає нам якийсь захист. Так, європейці дають нам якийсь захист. Вони мають право вимагати.
Семен Глузман
– Пане Глузман, є така точка зору, зокрема, її висловив недавно в одному зі своїх свіжих постів (можна по-різному ставитися до тієї історії з його, як потім виявилося, «вбивством») Аркадій Бабченко, російський журналіст, який зараз в Україні живе. Він пишучи про цю дилему, що для України зараз є більшим злом: війна, яка жодним чином не припиняється (ніякого ж «замороженого» конфлікту немає, люди продовжують гинути на Донбасі), чи корупція, навів приклад Італії. Там мафія вже десятиліттями зрослася з урядом, що в принципі навіть така держава з таким великим рівнем корупції все ж таки є незалежною, суверенною, при всіх своїх величезних проблемах. А поки є окупація, хай частини території, то набагато важливіше питання – війна.
– Я не є великим спеціалістом у цих питаннях. Я є просто громадянином, який живе тут і розмірковує на ці теми. Я думаю, що у нас це взаємопов’язані речі. Якби наша влада бодай намагалася боротися з корупцією… Я розумію, що боротися з корупцією, яка прийшла до нас взагалі з СРСР, тоді просто про це не говорили, не писали, але це окрема розмова, думаю, що багато що було б краще, і ми спокійніше жили, і, можливо, Путін поводився дещо інакше. Тому що він прекрасно, не треба робити з наших ворогів примітивних ідіотів, вони не примітивні і не ідіоти, вони прекрасно розуміють, що Захід не від любові підтримує нас. Він змушений це робити.
Ми отримали це диво. Це ж диво. З неба впало. Тому що СРСР довів себе до такого стану. І мені здавалося завжди, що ми зобов’язані і можемо скористатися цим дивом поступово, не відразу. Я пам’ятаю розмови з першими дипломатами, які у нас західні з’явилися. Вони ж були закохані в Україну! Багато хто з них не хотів їхати. Я не маю права називати прізвища. Але просто я пам’ятаю сльози на очах голландського дипломата, у англійського посла. І до чого ми докотилися!
Семен Глузман
– Пане Глузман, ви вашу думку і зараз у нашому ефірі висловлюєте. Україну характеризує «цинізм і злодійство».
– Так.
– Така політична еліта, як ви вважаєте, постійно ж була, не тільки нинішня в Україні, правляча, бізнес-еліта?
– Були сподівання. У мене були сподівання, пов’язані з моїм минулим. Я про це вже не раз говорив.
– Ви писали про це, що «коли я потрапив до зони у 1973 році, серед політзеків, які сиділи в радянських таборах (тоді ви цифру наводили) до 40% були українці». Хоча КДБ працював у всіх республіках колишнього СРСР. Це говорить про наявність в українців, як ви зауважували, «особливого ферменту спротиву». І зараз ви про це кажете. І де ж це поділося тоді?
Колонака «Семен Глузман: «Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди» у виданні «Історична правда»
– Так. Перший Майдан, другий Майдан – це були результати якогось незрозумілого мені, я не знаю, де це знаходилося: у ґрунті, у воді, в атмосфері України, в історії України. Я не вірю в генетичну пам’ять. Я – лікар. Я не маю права вірити в якісь такі містичні речі. Але сьогодні це скінчено.
– Оцей фермент спротиву – він…?
– Я побоююся, що так. Тому що, якщо буде третій Майдан, якщо влада через кілька днів спровокує щось подібне – це буде не третій Майдан. Це буде набагато страшніше. І я боюся. Я про це говорю і пишу постійно не тому, що я хочу кінця моїй країні Україні, державі, але я розумію, що може настати кінець державності. Залишиться все. І ця студія залишиться. Хто тут працюватиме і сидітиме – це інше питання.
Святих політиків, схоже, не буває ніколи. Ну, специфіка професії. Але те, що показали за майже ці 30 років наші політики, ні з чим не можна порівняти. Так, не дуже любили Гавела, інтелектуала європейського, справжнього інтелектуала. Так само, як французи не любили де Голля, який врятував Францію. Це зрозуміло. Людина, яка зважується на реформи, людина, яка зважується на якісь неприємні речі для країни, має піти. І навіть цей жахливий Піночет врятував Чилі. Якою ціною…
– До Августо Піночета у вас позитивна оцінка?
– Ні, це не може бути позитивним. Але він врятував Чилі. І він пішов. Не буває однозначних… Він – вбивця. Як тут можна говорити, що позитивне ставлення?
– Але економічні ви маєте на увазі?
– Так, він врятував Чилі.
Я просто зустрічався закордоном з чилійцями, з серйозними експертами. Вони багато що мені розповідали. На Заході одного разу у невеликій групі людей я наважився сказати про те, що я зараз кажу. До мене підійшла одна моя знайома американка і сказала: будь ласка, не говори цього вголос.
Семен Глузман
– Приклад Лі Куан Ю постійно наводять. Посадив друзів. Петро Олексійович також радив одному з багатьох генпрокурорів.
– У нас цього не відбувається.
– Неможливо це в Україні? Чи все-таки можливо? Ось такий реформатор.
– Я думаю, що так. І народ підтримав би. Але ж ви бачите, поки жодна людина з цього величезного списку й близько не підійшла. Є одна людина, яка, я вважаю, могла б це зробити. Але у нього рейтинг, здається, 3%.
– Ну, не будемо прізвищ називати, щоб нам не закидали, що ми агітуємо.
– Звісно.
– Пане Глузман, знову ж таки наприкінці жовтня будуть в Україні парламентські вибори. То, можливо, Україні потрібна парламентська справді республіка? Скільки було президентів після розпаду СРСР? Мабуть, рекордна кількість на пострадянському просторі в Україні була. І…?
– Я думаю, що так. Але знову ж таки… Який парламент? У нас і сьогодні парламентська республіка. Тільки так, що у нас авторитарна. Але не диктатура. Але авторитарний режим.
Я хочу, щоб українські можновладці боялися громадян
Тому я не впевнений, що через декілька місяців ми сформуємо нормальний європейський парламент. Хоча я для цього робитиму все. Я просто людина вже згасаюча за віком. І я розумію прекрасно, що в моїй країні повинна восторжествувати якась нормальна ситуація, правда. Хай і не абсолютна правда. Абсолютна правда на цвинтарі. Але я хочу, щоб і мене, і вас, і усієї решти громадян України вони боялися. Вони повинні нас боятися.
– Можновладці?
– Так. Вони повинні нас боятися.
– Пане Глузман, це важлива деталь – що первинне. А, можливо, більшість виборців хочуть популізму, обіцянок, цих всіх знижень ціни на газ, проголосувати «по приколу»? Знову ж таки ми не називаємо жодних прізвищ кандидатів у президенти. Можливо, первинне – ось такий електорат? І така вже еліта у нас майже 30 років.
– Так, це все правда. Але могло би бути дещо інакше. Не тому, що я ідеалізую український народ. Я ніколи не ідеалізував. І у засланні найближча мені людина, покійна, вчитель табірний Іван Олексійович Світличний дуже часто, майже щоденно у наших розмовах, не тільки зі мною, свій народ, заради якого він взагалі віддавав своє життя, називав «гопашними хохлами». Він мав на це право.
Так, виявилося, що ми не готові. Але ж ми не говоримо, що ми маємо можливість створити стару англійську демократію. Ні. Можна було все-таки поступово входили в нормальне європейське життя. Але ж вони, ті, кого ми обирали постійно, на брехні. Ми ж обирали не по любові, а по брехні.
– Хто красивіше збреше, хто краще «локшину на вуха навішає»? Можна так сказати?
– Так. Звісно. Коли нам другим давали комуніста, так зрозуміло, що ми голосували за першого. Знов ж таки ми не називаємо.
– Ну, Кучму можна назвати. 1999 рік…
– Це ви сказали.
– Але ж він у цих виборах не бере участі.
– Я маю на увазі, що якби були якісь інші керуючі, які давали б все-таки можливість говорити, нехай не про гідність, мораль… Їм такі слова чужі. Вони такого не можуть. У них станеться інсульт, якщо вони це часто вимовлятимуть. Але бодай дати можливість нам вирішувати наші спільні проблеми разом з ними, а не так, як вони вирішують самі.
Ми, український народ, переважна більшість, не всі, повинні пригадати, що ми тут основні взагалі, ми тут народилися, ми тут помремо, сьогодні ми тут живемо. І від нас, а не від Трампа чи «АнтиТрампа», залежить майбутнє наших дітей і внуків. Це так просто насправді.
– А що заважає? Ви ж спілкуєтеся з людьми. От ваш життєвий досвід – чому? Пересічні люди не завжди, м’яко кажучи, про це згадують.
– Так. Звісно, я їжджу Україною, я бачу.
Розумієте, все сходиться на поганому. Я ж спілкуюся з людьми відверто. Вони ж знають, що я – не політик, що я не напишу. Куди писати? КДБ вже немає. Зараз вже все можна побачити і почути. Люди живуть почуттям ненависті до влади. Це погано. Я розумію, що ці люди, яких ми не називаємо, він – не один, їх багато. Вони заслуговують на це почуття. Але на почутті ненависті не можна йти на вибори.
– Потім, до речі, якщо поміняється влада, через кілька місяців, новий фаворит отримає стільки плювків на свою адресу.
– Так. Коли нам оголосять наступну істоту, яка буде нашим президентом (неважливо хто), то потім знову через день-два, сидячи на кухні, п’ючи чай або міцні напої, більшість із нас говоритиме: ну ось, знову! Знову? Чекай, ти ж ходив на вибори.
У мене була дуже серйозна розмова кілька місяців тому з нашим співаком Славком Вакарчуком.
Святослав Вакарчук
– Який не наважився піти на ці вибори кандидатом у президенти України.
– Я не прибічних його таланту. Я взагалі люблю філармонійну музику. Але не в цьому справа. Я прямо в присутності свідків, у нас було кілька людей, говорив: Славко, ви зобов’язані йти не тому, що ви повинні стати президентом (я не знаю, яким ви будете президентом), але якщо ви підете, то молодь піде голосувати – ви заради цього повинні піти на вибори.
– Якщо не секрет, що вам відповів Славко Вакарчук?
– Ну, він прямо не відповідав. А далі – все зрозуміло.
– Те, що ви написали: «Зло перемогти неможливо». Так?
– Так.
– Ну, якась же має бути хоч частка оптимізму?
– Шматок зла – це ж не тотальне зло. Шматочок зла – можна витерпіти. Він є скрізь, завжди.
– У будь-якій державі.
– Звісно. І в кожному житті людини. Але коли нахабне зло, яке торжествує… Ми на зоні, коли обговорювали наше життя тоді з Іваном, з іншими…
– З Василем Стусом…
– Зі Стусом я не…
– Ви були у тюрмі КДБ. Але теж спілкувалися.
– Так, звісно.
І ми завжди говорити про торжествуюче свавілля, торжествуюче зло. І ось останні роки, спостерігаючи за тим, що відбувається в моїй країні, вже в моїй країні, я згадую все частіше ці слова. Ось нахабне, абсолютно цинічне зло. Коли мені з екрану говорять…
– Зараз, власне?
– Звісно. Я ж не недоумкуватий, я ж знаю. І не тільки я. Мільйони людей. А чому виникло почуття ненависті? Тому що вони вирішили, що вони назавжди. Назавжди нічого не буває.
– Верхівка ця, так?
– Так.
– Сталін помер, кілька років усього минуло… І все змінилося.
– Так.
– Зрештою, також вважали, коли Янукович був при владі, що це надовго. Потім син старший піде і так далі.
– Так.
– І де Янукович зараз?
– Так. Я не песиміст загалом. Але я вважаю, що треба говорити правду до кінця. У мене відчуття, що переважна більшість населення, значна частина населення України, народу України спить, але якось так з напівзаплющеними очима. Чому я пишу? Я ж пишу про це і говорю безкоштовно. Мені це, так би мовити, абсолютно це не потрібно. Я хочу розбудити.
– Але не розбудити той третій кривавий Майдан?
– Ні, звісно.
– Щоб вони свідомий вибір знову ж таки робили.
– Так. Щоб вони розуміли, що на виборах не закінчується життя політичне, а воно тільки починається.
– Ну що ж – цей шлях Україна йде?
– Сподіватимемося.
– Буквально завтра будуть вибори – перший тур президентських перегонів. Є можливість у всіх наших глядачів, хто зараз дивиться і слухає нашого шановного гостя, зробити свій усвідомлений вибір.
Україна, здобувши незалежність, 27 років продовжувала перебувати у кайданах чужої українському народу російської духовності. Російська православна церква разом зі спецслужбами Росії руйнували українську державність, поширювали антиукраїнську літературу, зводили наклепи на Українську державу, перекручували історію.
Про це заявив лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, довірена особа кандидата в Президенти Петра Порошенка Богдан Горинь.
«Пам’ятаючи заклик Шевченка “кайдани порвіте” і звернення Миколи Хвильового “Геть від Москви!” Президент Порошенко звільнив Україну від кайданів російської духовності. Його мудрість, дипломатичний хист, наполегливість і рішучість переконали Вселенського патріарха Варфоломія у необхідності надати Українській церкві Томос — статус незалежної помісної автокефальної церкви. Нарешті українська політична незалежність отримала свою складову — духовну незалежність. Тепер ми серед рівних рівні», – наголосив він.
За словами Богдана Гориня, в Україні вперше за всю історію сформована патріотична, професійна, оснащені сучасною зброєю армія. Такі Збройні сили здатні захистити незалежність країни. «Завдяки Президенту Порошенку, його таланту дипломата, його авторитету в світі до України прихилився цивілізований світ, який не лише співчуває нашій біді — анексії Росією Криму і окупації нею частини Донбасу, а й підтримує Україну політично, фінансово й новітньою зброєю, щоб держава могла оборонитися від агресивної путінської Росії. Це вперше за всю історію України дружні нам країни допомагають нашій державі зміцнити власну безпеку й оборону», – наголосив Богдан Горинь.
Також Б.Горинь нагадав, що за останні п’ять років Україна очистилася від комуністичних ідолів, а Комуністична партія України відійшла на маргінеси історії. Одним із найважливіших здобутків чинного Президента є те, що перед Україною відчинено двері до НАТО і ЄС.
«Запитаймо себе, зважаючи на нинішню політичну ситуацію, що для кожного з нас є найважливішим у широкому, а не побутовому розумінні? Як для мене, то найважливішим є зберегти державу, не стати колонією або великою губернією у складі Російської неоімперії. Чи є гарантія, що статус незалежної держави забезпечить нам клоун, невіглас у державних питаннях Володимир Зеленський? Такої гарантії, такої певності немає, бо Зеленський безпорадний у питаннях державного керівництва, він звертається до народу, щоб запропонував йому керівника служби безпеки, прокурора, прем’єр-міністра. Зате він твердо заявляє, що готовий стати перед катом України Путіним на коліна і просити, щоб він перестав убивати українців і встановив мир на Донбасі. Про анексований Крим він не згадує. Порівнювати його з Рейганом означає ображати пам’ять політика світової слави, який пройшов довгий шлях перед тим, як стати президентом.
Чи є певність, що державну незалежність України забезпечить Юлія Тимошенко? Коли вона говорить, що скличе учасників Будапештського меморандуму — президентів ядерних держав включно з Путіним і вимагатиме від них виконання їхніх обіцянок, то це примітивне й наївне твердження, бо до Путіна вже неодноразово апелювали з такими зверненнями, а він відповідає, що Будапештський меморандум ні до чого його не зобов’язує, бо це не юридичний документ. Найсмішнішим є твердження Юлії Тимошенко: “Якщо я не виконаю своїх обіцянок, то через три місяці залишу пост президента”. Таке твердження — явний розрахунок на дурнів, які повірять, що Тимошенко, яка вдається до всіх засобів, щоб посісти крісло президента, здатна за власним бажанням звільнити його. Не перераховуватимемо мильних бульбашок її обіцянок», – підсумував Богдан Горинь.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
