В сети отреагировали на новость о том, что нардеп и глава партии “Голос” Святослав Вакарчук на этих выходных выступил на новогоднем корпоративе в Минске у компании Wargaming, которая создала знаменитую игру “World of Tanks”.
По неофициальной информации, гонорар лидера “Океана Эльзы” составил около 100 тысяч евро. При этом обязательным условием в райдере был полный запрет фото и видео съемки во время концерта, но фото все-таки просочились в сеть. А в партии позже подтвердили, что концерт был.
Поинтересовались, что пишут об этом пользователи соцсетей в Украине.
“Я так понял, когда партия “Голос” Вакарчука предлагала выйти из минских переговоров, они хотели перейти к минским концертам?” – написал журналист Владимир Полуев.
“Немножко переживаю за Вакарчука. А ну как в Единой России предложат 200 тысяч за корпоратив? Потеряем лидера мощнейшей фракции” – отреагировал нардеп от “Слуги народа” Макс Бужанский.
“Славко на йолке. новогодний корпоратив в Минске у компании Warmgaming обслуживал глава партии “Голос”. Тьфу” – написала экс-министр юстиции Елена Лукаш, говоря о том, что лидеру парламентской фракции не к лицу развлекать людей песнями и танцами.
Других развеселило то, что Вакарчук развлекал создателей игры, в которой можно играть за СССР.
“Нардеп Вакарчук выступил в Минске на новогоднем корпоративе создателей игры World of Tanks. World of Tanks — клиентская массовая многопользовательская онлайн-игра в реальном времени в жанре аркадного танкового симулятора в историческом сеттинге Второй Мировой войны.
По информации СМИ, высокопатриотичный народный депутат Украины, по совместительству лидер, прости господи, парламентской фракции “Голос” получил за своё выступление 100 тысяч американских денег.
Для тех, кто не знает, сюжет игры – это танковое сопротивление команд СССР, союзников и фашистской Германии.
Уже вижу, как танк с красной звездой на боку обороняет Сталинград под сингл “Я не здамся без бою”.
Хотя уверен, что ближайшие часы появится комментарий Вакарчука, где певец-депутат будет имитировать слабоумие и рассказывать о “я не знал” и “меня ввели в заблуждение” с глазами какающей собаки.
Кстати, а депутатам можно выступать на корпоративах за гонорар?” – написал журналист Василий Апасов.
Екс-голова Адміністрації президента часів Петра Порошенка Борис Ложкін та екс-заступник голови АП Олексій Філатов, якого називають «смотрящим» за судами у Порошенка, домовився з лідером партії «Голос» Святославом Вакарчуком, щоби провести у Верховну Раду наступного скликання людей під його брендом. Про це повідомляє Telegram-канал RealpolitiiC2_0 та джерела, наближені до штабу Вакарчука.
Зазначається, що серед таких дюдей є чинна депутатка парламенту Вікторія Пташник, чоловік якої – Олександр Мамуня – разом з дружиною Філатова є співвласником юридичної фірми «AEQUO».
Імовірно, щоби приховати інформацію про фірму дружини, Філатов умисно її не зазначає у декларації. Журналісти-розслідувачі програми Наші гроші з Денисом Бігусомвиявили, що фірма цивільної дружини Філатова Анни Бабич, яка була створена через два дні після призначення її чоловіка на посаду в АП, одразу отримала низку вигідних контрактів. Після створення фірма отримала субпідряд на консультування стосовно спору НАК «Нафтогаз» з російським «Газпромом». Де-юре її залучила для консультацій норвезька компанія «Wikborg Rein», яка уклала контракт з «Нафтогазом» за безконкурсною процедурою.
За чотири роки «Нафтогаз» сплатив «Wikborg Rein» 25 млн євро. За ринковою практикою, її український консультант міг отримати до 5% від загальної суми контракту. Слід зазначити, що саме Філатов з дружиною, будучи партнерами юридичної фірми, супроводжували продаж медіахолдингу UMH Group бізнесмена Бориса Ложкіна Сергію Курченку.
Попри те, що Вікторія Пташник мешкає в Голосіївському районі, партія Вакарчука має намір висунути її по Шевченківському (округ 223). Вікторія Пташник пройшла за списками «Самопомічі», однак вже влітку 2015 року була виключена з фракції.
Якби в Україні боролися з корупцією, становище держави було б кращим і президент Росії Володимир Путін поводився стосовно неї інакше.
Це зазначив Радіо Свобода правозахисник, політв’язень радянських часів, психіатр Семен Глузман. Він не згоден з тим, що поки країна є жертвою воєнної агресії, проблема корупції відходить на другий план. На його думку, проблеми війни та корупції взаємопов’язані. І дії правлячої «еліти» України призвели до того, що в державі з року в рік беруть гору цинізм і злодійство. Водночас Глузман не знімає відповідальності з пересічного виборця. В умовах вибору на брехні у людей під час голосування найпоширеніші два мотиви – ненависть і готовність купитися на обіцянки популістів. Семен Глузман закликав виборців зробити цього разу усвідомлений вибір.
Олександр Лащенко: Пане Глузман, рядка «колишній депутат України», «колишній кандидат у президенти України», «колишній міністр з питань охорони здоров’я» Семен Глузман у вашій біографії немає і бути не могло. Я правильно розумію?
– Переклад. Більше того, я нещодавно взагалі усвідомив, що я від своєї рідної країни, маю на увазі, від держави, один з небагатьох або ж єдиний дисидент, який вижив, не отримав жодної державної нагороди.
– «Ярослав Мудрого» немає? Героя України немає?
– Ні, нікого, нічого.
– «За заслуги». Я не знаю. Є в Україні і таке?
– Я не знаю. Я коли це вперше усвідомив, десь рік тому, я подумав: Боже мій, так я ж правильно живу!
– А це правильно?
– Звісно.
– Сидіти в Раді – ні? Мати певні преференції?
– Ні.
– Ви активно друкуєтеся зокрема в інтернет-виданні «Лівий берег», хоча не тільки. І на Радіо Свобода ваші статті є. Ви якось писали, вже давненько, але відтоді мало що змінилося, нічого не змінилося, коли до вас звернулася якась людина (прізвище якої ви не називаєте), з колишніх комсомольських лідерів, а нині – процвітаючих людей, сказала: «Ну що, Семене Фішельовичу (вибачте, я не хочу вас образити), все старцюєте? Кишені то порожні!» Правильно я цитую?
– Так. Приблизно так.
– Пане Глузман, але ж ви стежите за нинішньою ситуацією. Є люди, які йдуть і в президенти, є і у Верховній Раді, урядовці і так далі. Активно коментуєте. Я наведу знову ж таки один із фрагментів вашої статті в «Лівому березі».
Стаття «Обираючи зло» Семена Глузмана у виданні «Лівий берег»
Оцей чинник дуже вагомий, ви вважаєте? У тому числі і під час цієї виборчої кампанії? До речі, наголошу, що ми виходимо в «день тиші», тому ми ніякої агітації не ведемо.
– Абсолютно.
– Але аналізувати події в Україні маємо повне право.
– Так. І не тільки в Україні.
Насправді це одна із, на мій погляд, найяскравіших причин того, що з нами ще якось спілкуються. Мені доводиться спілкуватися з іноземними політиками і дипломатами. Вони далеко не завжди говорять один на один те, що вони говорять на прес-конференціях і десь офіційно. Вони втомилися від нас. Вони втомилися від нашої корупції, від потоків брехні. Адже наш уряд, наша влада бреше не тільки нам, громадянам України, а і їм також.
І всі ці нещодавні історії з послом США Марі Йованович. Я з нею знайомий. Справа не в особистих її якостях. Посол не висловлює те, що думає, а те, що мусить говорити.
Я подумав: жебраки на паперті, не мають права говорити про те, що у них є людська гідність і гордість. А тут, виявляється, у наших торботрясів… При чому ми ж знаємо цих торботрясів, їх минуле і теперішнє, на жаль, майбутнє. Я не називаю прізвищ. Справа не в прізвищах. Вони не мають права говорити. Так, американський уряд дає нам якийсь захист. Так, європейці дають нам якийсь захист. Вони мають право вимагати.
Семен Глузман
– Пане Глузман, є така точка зору, зокрема, її висловив недавно в одному зі своїх свіжих постів (можна по-різному ставитися до тієї історії з його, як потім виявилося, «вбивством») Аркадій Бабченко, російський журналіст, який зараз в Україні живе. Він пишучи про цю дилему, що для України зараз є більшим злом: війна, яка жодним чином не припиняється (ніякого ж «замороженого» конфлікту немає, люди продовжують гинути на Донбасі), чи корупція, навів приклад Італії. Там мафія вже десятиліттями зрослася з урядом, що в принципі навіть така держава з таким великим рівнем корупції все ж таки є незалежною, суверенною, при всіх своїх величезних проблемах. А поки є окупація, хай частини території, то набагато важливіше питання – війна.
– Я не є великим спеціалістом у цих питаннях. Я є просто громадянином, який живе тут і розмірковує на ці теми. Я думаю, що у нас це взаємопов’язані речі. Якби наша влада бодай намагалася боротися з корупцією… Я розумію, що боротися з корупцією, яка прийшла до нас взагалі з СРСР, тоді просто про це не говорили, не писали, але це окрема розмова, думаю, що багато що було б краще, і ми спокійніше жили, і, можливо, Путін поводився дещо інакше. Тому що він прекрасно, не треба робити з наших ворогів примітивних ідіотів, вони не примітивні і не ідіоти, вони прекрасно розуміють, що Захід не від любові підтримує нас. Він змушений це робити.
Ми отримали це диво. Це ж диво. З неба впало. Тому що СРСР довів себе до такого стану. І мені здавалося завжди, що ми зобов’язані і можемо скористатися цим дивом поступово, не відразу. Я пам’ятаю розмови з першими дипломатами, які у нас західні з’явилися. Вони ж були закохані в Україну! Багато хто з них не хотів їхати. Я не маю права називати прізвища. Але просто я пам’ятаю сльози на очах голландського дипломата, у англійського посла. І до чого ми докотилися!
Семен Глузман
– Пане Глузман, ви вашу думку і зараз у нашому ефірі висловлюєте. Україну характеризує «цинізм і злодійство».
– Так.
– Така політична еліта, як ви вважаєте, постійно ж була, не тільки нинішня в Україні, правляча, бізнес-еліта?
– Були сподівання. У мене були сподівання, пов’язані з моїм минулим. Я про це вже не раз говорив.
– Ви писали про це, що «коли я потрапив до зони у 1973 році, серед політзеків, які сиділи в радянських таборах (тоді ви цифру наводили) до 40% були українці». Хоча КДБ працював у всіх республіках колишнього СРСР. Це говорить про наявність в українців, як ви зауважували, «особливого ферменту спротиву». І зараз ви про це кажете. І де ж це поділося тоді?
Колонака «Семен Глузман: «Чим менше в країні героїв і фанатиків, тим краще живуть люди» у виданні «Історична правда»
– Так. Перший Майдан, другий Майдан – це були результати якогось незрозумілого мені, я не знаю, де це знаходилося: у ґрунті, у воді, в атмосфері України, в історії України. Я не вірю в генетичну пам’ять. Я – лікар. Я не маю права вірити в якісь такі містичні речі. Але сьогодні це скінчено.
– Оцей фермент спротиву – він…?
– Я побоююся, що так. Тому що, якщо буде третій Майдан, якщо влада через кілька днів спровокує щось подібне – це буде не третій Майдан. Це буде набагато страшніше. І я боюся. Я про це говорю і пишу постійно не тому, що я хочу кінця моїй країні Україні, державі, але я розумію, що може настати кінець державності. Залишиться все. І ця студія залишиться. Хто тут працюватиме і сидітиме – це інше питання.
Святих політиків, схоже, не буває ніколи. Ну, специфіка професії. Але те, що показали за майже ці 30 років наші політики, ні з чим не можна порівняти. Так, не дуже любили Гавела, інтелектуала європейського, справжнього інтелектуала. Так само, як французи не любили де Голля, який врятував Францію. Це зрозуміло. Людина, яка зважується на реформи, людина, яка зважується на якісь неприємні речі для країни, має піти. І навіть цей жахливий Піночет врятував Чилі. Якою ціною…
– До Августо Піночета у вас позитивна оцінка?
– Ні, це не може бути позитивним. Але він врятував Чилі. І він пішов. Не буває однозначних… Він – вбивця. Як тут можна говорити, що позитивне ставлення?
– Але економічні ви маєте на увазі?
– Так, він врятував Чилі.
Я просто зустрічався закордоном з чилійцями, з серйозними експертами. Вони багато що мені розповідали. На Заході одного разу у невеликій групі людей я наважився сказати про те, що я зараз кажу. До мене підійшла одна моя знайома американка і сказала: будь ласка, не говори цього вголос.
Семен Глузман
– Приклад Лі Куан Ю постійно наводять. Посадив друзів. Петро Олексійович також радив одному з багатьох генпрокурорів.
– У нас цього не відбувається.
– Неможливо це в Україні? Чи все-таки можливо? Ось такий реформатор.
– Я думаю, що так. І народ підтримав би. Але ж ви бачите, поки жодна людина з цього величезного списку й близько не підійшла. Є одна людина, яка, я вважаю, могла б це зробити. Але у нього рейтинг, здається, 3%.
– Ну, не будемо прізвищ називати, щоб нам не закидали, що ми агітуємо.
– Звісно.
– Пане Глузман, знову ж таки наприкінці жовтня будуть в Україні парламентські вибори. То, можливо, Україні потрібна парламентська справді республіка? Скільки було президентів після розпаду СРСР? Мабуть, рекордна кількість на пострадянському просторі в Україні була. І…?
– Я думаю, що так. Але знову ж таки… Який парламент? У нас і сьогодні парламентська республіка. Тільки так, що у нас авторитарна. Але не диктатура. Але авторитарний режим.
Я хочу, щоб українські можновладці боялися громадян
Тому я не впевнений, що через декілька місяців ми сформуємо нормальний європейський парламент. Хоча я для цього робитиму все. Я просто людина вже згасаюча за віком. І я розумію прекрасно, що в моїй країні повинна восторжествувати якась нормальна ситуація, правда. Хай і не абсолютна правда. Абсолютна правда на цвинтарі. Але я хочу, щоб і мене, і вас, і усієї решти громадян України вони боялися. Вони повинні нас боятися.
– Можновладці?
– Так. Вони повинні нас боятися.
– Пане Глузман, це важлива деталь – що первинне. А, можливо, більшість виборців хочуть популізму, обіцянок, цих всіх знижень ціни на газ, проголосувати «по приколу»? Знову ж таки ми не називаємо жодних прізвищ кандидатів у президенти. Можливо, первинне – ось такий електорат? І така вже еліта у нас майже 30 років.
– Так, це все правда. Але могло би бути дещо інакше. Не тому, що я ідеалізую український народ. Я ніколи не ідеалізував. І у засланні найближча мені людина, покійна, вчитель табірний Іван Олексійович Світличний дуже часто, майже щоденно у наших розмовах, не тільки зі мною, свій народ, заради якого він взагалі віддавав своє життя, називав «гопашними хохлами». Він мав на це право.
Так, виявилося, що ми не готові. Але ж ми не говоримо, що ми маємо можливість створити стару англійську демократію. Ні. Можна було все-таки поступово входили в нормальне європейське життя. Але ж вони, ті, кого ми обирали постійно, на брехні. Ми ж обирали не по любові, а по брехні.
– Хто красивіше збреше, хто краще «локшину на вуха навішає»? Можна так сказати?
– Так. Звісно. Коли нам другим давали комуніста, так зрозуміло, що ми голосували за першого. Знов ж таки ми не називаємо.
– Ну, Кучму можна назвати. 1999 рік…
– Це ви сказали.
– Але ж він у цих виборах не бере участі.
– Я маю на увазі, що якби були якісь інші керуючі, які давали б все-таки можливість говорити, нехай не про гідність, мораль… Їм такі слова чужі. Вони такого не можуть. У них станеться інсульт, якщо вони це часто вимовлятимуть. Але бодай дати можливість нам вирішувати наші спільні проблеми разом з ними, а не так, як вони вирішують самі.
Ми, український народ, переважна більшість, не всі, повинні пригадати, що ми тут основні взагалі, ми тут народилися, ми тут помремо, сьогодні ми тут живемо. І від нас, а не від Трампа чи «АнтиТрампа», залежить майбутнє наших дітей і внуків. Це так просто насправді.
– А що заважає? Ви ж спілкуєтеся з людьми. От ваш життєвий досвід – чому? Пересічні люди не завжди, м’яко кажучи, про це згадують.
– Так. Звісно, я їжджу Україною, я бачу.
Розумієте, все сходиться на поганому. Я ж спілкуюся з людьми відверто. Вони ж знають, що я – не політик, що я не напишу. Куди писати? КДБ вже немає. Зараз вже все можна побачити і почути. Люди живуть почуттям ненависті до влади. Це погано. Я розумію, що ці люди, яких ми не називаємо, він – не один, їх багато. Вони заслуговують на це почуття. Але на почутті ненависті не можна йти на вибори.
– Потім, до речі, якщо поміняється влада, через кілька місяців, новий фаворит отримає стільки плювків на свою адресу.
– Так. Коли нам оголосять наступну істоту, яка буде нашим президентом (неважливо хто), то потім знову через день-два, сидячи на кухні, п’ючи чай або міцні напої, більшість із нас говоритиме: ну ось, знову! Знову? Чекай, ти ж ходив на вибори.
У мене була дуже серйозна розмова кілька місяців тому з нашим співаком Славком Вакарчуком.
Святослав Вакарчук
– Який не наважився піти на ці вибори кандидатом у президенти України.
– Я не прибічних його таланту. Я взагалі люблю філармонійну музику. Але не в цьому справа. Я прямо в присутності свідків, у нас було кілька людей, говорив: Славко, ви зобов’язані йти не тому, що ви повинні стати президентом (я не знаю, яким ви будете президентом), але якщо ви підете, то молодь піде голосувати – ви заради цього повинні піти на вибори.
– Якщо не секрет, що вам відповів Славко Вакарчук?
– Ну, він прямо не відповідав. А далі – все зрозуміло.
– Те, що ви написали: «Зло перемогти неможливо». Так?
– Так.
– Ну, якась же має бути хоч частка оптимізму?
– Шматок зла – це ж не тотальне зло. Шматочок зла – можна витерпіти. Він є скрізь, завжди.
– У будь-якій державі.
– Звісно. І в кожному житті людини. Але коли нахабне зло, яке торжествує… Ми на зоні, коли обговорювали наше життя тоді з Іваном, з іншими…
– З Василем Стусом…
– Зі Стусом я не…
– Ви були у тюрмі КДБ. Але теж спілкувалися.
– Так, звісно.
І ми завжди говорити про торжествуюче свавілля, торжествуюче зло. І ось останні роки, спостерігаючи за тим, що відбувається в моїй країні, вже в моїй країні, я згадую все частіше ці слова. Ось нахабне, абсолютно цинічне зло. Коли мені з екрану говорять…
– Зараз, власне?
– Звісно. Я ж не недоумкуватий, я ж знаю. І не тільки я. Мільйони людей. А чому виникло почуття ненависті? Тому що вони вирішили, що вони назавжди. Назавжди нічого не буває.
– Верхівка ця, так?
– Так.
– Сталін помер, кілька років усього минуло… І все змінилося.
– Так.
– Зрештою, також вважали, коли Янукович був при владі, що це надовго. Потім син старший піде і так далі.
– Так.
– І де Янукович зараз?
– Так. Я не песиміст загалом. Але я вважаю, що треба говорити правду до кінця. У мене відчуття, що переважна більшість населення, значна частина населення України, народу України спить, але якось так з напівзаплющеними очима. Чому я пишу? Я ж пишу про це і говорю безкоштовно. Мені це, так би мовити, абсолютно це не потрібно. Я хочу розбудити.
– Але не розбудити той третій кривавий Майдан?
– Ні, звісно.
– Щоб вони свідомий вибір знову ж таки робили.
– Так. Щоб вони розуміли, що на виборах не закінчується життя політичне, а воно тільки починається.
– Ну що ж – цей шлях Україна йде?
– Сподіватимемося.
– Буквально завтра будуть вибори – перший тур президентських перегонів. Є можливість у всіх наших глядачів, хто зараз дивиться і слухає нашого шановного гостя, зробити свій усвідомлений вибір.
ГО “Захист і Допомога” https://zahistidopomoga.com.ua провела анализ рейтинга кандидатов в президенты Украины! Применив новую технологию на основе (Психология+Нумерология+Математика+Информационные технологии+Аналитика.) гарантия результата 100%.Охват 52 000 человек.
С 1 ноября 2018 года будет увеличение охвата +1000 человек в сутки путём геометрического увеличения.На 1 марта 2019 года охват 100% избирателей Украины.
Анализ рейтинга будет публиковаться начиная с 1 ноября 2018 года по нечетным числам. Например:1,3,5,7,9 и т.д
ГО “Захист и Допомога” провела аналіз рейтингу кандидатів у Президенти України, застосувавши нову технологію на основі системи Психологія + Нумерологія + Математика + Інформаційні технології + Аналітика. Гарантія результату, пишуть -аж 100%…
Охоплення 45 000 чоловік…
З 1 листопада 2018 року збільшення охоплення +1000 осіб на добу шляхом геометричного збільшення.На 1 березня 2019 року охоплюваність 100% виборців України…
Узнаваемость: Рейтинг: Антирейтинг:
1)Владимир Зеленский (клоун, єврей, друг єврея Коломойського) 90% 6,1% 42%
ГО “Захист і Допомога” https://zahistidopomoga.com.ua провела анализ рейтинга кандидатов в президенты Украины! Применив новую технологию на основе (Психология+Нумерология+Математика+Информационные технологии+Аналитика.) гарантия результата 100%.Охват 45 000 человек.
С 1 ноября 2018 года будет увеличение охвата +1000 человек в сутки путём геометрического увеличения.На 1 марта 2019 года охват 100% избирателей Украины.
Анализ рейтинга будет публиковаться начиная с 1 ноября 2018 года по нечетным числам. Например:1,3,5,7,9 и т.д
Известный украинский политолог Дмитрий Джангиров назвал украинского певца Святослава Вакарчука геем, за которого не проголосует страна.
Об этом, передает корреспондент «ПолитНавигатора», эксперт заявил в эфире телеканала UkrLife.
По его словам, Вакарчук, которого включают в разнообразные президентские рейтинги на Украине, – это проект украинского олигарха Виктора Пинчука и его российского партнера Михаила Фридмана.
«Мы считаем, что богатый еврей умен во всех сферах. На самом деле богатый еврей очень часто в политике полный поц. И вот уже сразу два поца определились – это Пинчук и Фридман, «Альфа-Групп». Они делают ставку на Вакарчука. Посмотрим, что из этого выйдет, хотя я думаю, что пока на гея-протестанта, к гею-протестанту Украина тоже не готова», – заявил Джангиров.
В президентском рейтинге лидирует руководительница партии “Батькивщина” Юлия Тимошенко, имея при этом поддержку на уровне 8,8% среди всех опрошенных респондентов.
Об этом говорится в результатах исследования, проведенного Социологической группой “Рейтинг”.
Вторым стал председатель партии “Гражданская позиция” Анатолий Гриценко, за которого готовы проголосовать 6,6% украинцев.
Замыкает тройку “лидеров” оппозиционер Юрий Бойко и солист группы “Океан Эльзы” Святослав Вакарчук, которым отдали бы свои голоса по 6% опрошенных
Руководитель “Студии Квартал-95” Владимир Зеленский получил 5,8% поддержки.
Действующий президент Петр Порошенко оказался в рейтинге после звезд и разделил свое место с главой “Радикальной партии” Олегом Ляшко с 5,5% голосов опрошенных.
Лидер политсилы “За життя” Вадим Рабинович получил поддержку 3,8% респондентов.
Ниже, с 1,9% поддержки оказался мэр Львова и лидер “Самопомочи” Андрей Садовый.
Лишь 1% украинцев отдал бы свой голос за экс-премьера Арсения Яценюка, за лидера ВО “Свобода” Олега Тягнибока – 1,1%, по лидера “Справедливости” Валентина Наливайченко – 1,2%.
Отметим, что за “другого кандидата” проголосовали бы 10,7% опрошенных.
Кроме того, еще треть – не определились или не собираются голосовать. Так, 16,9% опрошенных указали, что “не принимали бы участия” в выборах, а 19,3% выбрали вариант “затрудняюсь ответить”.
Главным разочарованием украинцы назвали президента. Порошенко возглавил антирейтинг. Почти половина опрошенных, то есть 45%, не проголосовали бы за него ни при каких условиях.
Второй в антирейтинге Яценюк – 26%. Далее Ляшко – 25%, Тимошенко – 24%, Тягнибок – 18%, Бойко – 17%, Рабинович – 16%.
Опрос проводился среди 6 тысяч респондентов старше 18 лет, в период с 10 по 22 апреля.
Ошибка репрезентативности составляет не более 1,5%.
Меня регулярно спрашивают о президентских перспективах Святослава Вакарчука.
Так сложилось, что в свободное от политики время я пишу тексты песен, соответственно, у меня много знакомых из шоубиза — музыкантов, исполнителей, продюсеров.
Славко Вакарчук — среди них. Не друзья, но знакомы.
С уважением отношусь к самобытному музыканту Вакарчуку, сделавшего себя буквально на пустом месте.
Мне очень импонирует его гражданская позиция, способность уловить и высказать в песне то, что ощущают миллионы украинцев. Его гражданское мужество и готовность быть вместе с активной частью общества, вдохновлять граждан на протест.
Более того, я допускаю, что Вакарчук может стать неплохим президентом Украины. Да, изрядно похожим на невнятного Виктора Ющенко, но неплохим.
Вот только не теперь.
Тот, президент, который сегодня нужен стране, должен быть готов вынести смертельный приговор тем, кто предает Украину, и собственноручно привести его в исполнение. Нет, это не понадобится, но окружающие должны чувствовать, что если что, то у Президента рука не дрогнет.
Сегодня Украине необходим президент-воин. И если он будет делать то, что должен, сторонники будут его регулярно критиковать. А противники — люто ненавидеть.
Но Славко привык, что его любят. Ему нравится, что его любят. Если в ресторане к нему не подходят люди с просьбой сфотографироваться на память, он начинает печалиться.
В шоубизе он достиг такого уровня, когда «респект и уважуха» сопутствуют ему автоматически, без дополнительных усилий. Тем более, без жесткого переламывания великого множества людей. Мы ведь понимаем, что реальная независимость от России, о которой мечтает Вакарчук, не произойдет в результате нескольких искренних речей нового президента на Майдане под огоньки мобильников? Нет, придется воевать. С врагом внешним и врагом внутренним.
Есть опасение, что столкнувшись с реальной деятельностью президента, Славко резко затоскует. И тогда на помощь придет его команда. Ту, что ему сформирует Виктор Пинчук. А уж он это умеет. И точно знает, чего хочет и как этого добиться.
Так что я за президента Святослава Вакарчука, гуманитария и творца. Но через два цикла, когда надо будет придавать изысканность и блеск той державе нового типа, построение которой запустят предыдущие президенты-чернорабочие.
Как известный музыкант оказался в топ-3 кандидатов в президенты.
На прошлой неделе четыре авторитетных украинских социологических центра (КМИС, SOCIS, «Рейтинг» и Центр Разумкова) обнародовали результаты проведенного совместно исследования.
Вопросы гражданам ставили традиционные: за кого они собираются голосовать на предстоящих парламентских и президентских выборах. Однако ответы людей на этот раз создали маленькую сенсацию. Третье место в президентском рейтинге внезапно занял рок-музыкант Святослав Вакарчук. Лидер группы «Океан Эльзы», который до сих пор нигде не заявлял о своем намерении идти в политику и тем более участвовать в президентских выборах, получил 12% поддержки.
В современных реалиях это очень высокий результат. Для сравнения: нынешний президент Петр Порошенко в том же опросе занял первое место, но получил при этом лишь 16,1%. То есть только на 4% больше, чем Вакарчук. Второе место у Юлии Тимошенко с результатом 14,4%. При этом Вакарчук оказался единственным из тройки, чей рейтинг от одного опроса к другому демонстрирует уверенный рост. У президента он, наоборот, постепенно снижается. А Юлия Владимировна, похоже, уперлась в потолок, выше которого прыгнуть уже не может.
Ситуация курьезная не только потому, что Вакарчук не политик. В конце концов, артисты, спортсмены и шоумены очень часто превращаются в успешных политиков во всем мире. В США губернаторами не раз становились известные актеры вроде Арнольда Шварценеггера и Джесси Вентуры, в Италии одним из самых популярных и влиятельных политиков является комик Беппе Грилло, а известного в недавнем прошлом футболиста «Милана» Джорджа Веа вообще избрали президентом Либерии. Но с Вакарчуком другое дело. Он вообще не позиционирует себя как политик.
Если тот же Грилло в своих выступлениях постоянно обсуждал политику и издевался над политиками, то творчество Вакарчука всегда была подчеркнуто аполитичным. Тексты на остросоциальную тематику он не писал, даже известная «Я не здамся без бою» по содержанию является отнюдь не песней протеста. В ток-шоу не выступал. Определенный всплеск политической активности певца наблюдался в середине 2000-х, когда Вакарчук сначала поддержал Майдан, а затем прошел в Верховную Раду по спискам «Нашей Украины». Но парламентская работа музыканта не захватила. Уже через год он сам отказался от мандата.
Трудно сказать, насколько музыкант вообще интересуется политикой. Со своими поклонниками Вакарчук общается преимущественно через Twitter, а эта социальная сеть, учитывая ее технические особенности, не предусматривает многословия. Актуальные политические события в Украине певец почти не комментирует. Что думает он о политической реформе, скандале с НАПК и новом руководителе ГБР? Думает ли что-то по этому поводу вообще? Нам это неизвестно. Твиты Вакарчука в целом мало отличаются от месседжей среднестатистического украинского пользователя социальных сетей.
Почему же социологи вообще решили включать лидера группы «Океан Эльзы» в своих исследованиях наряду с политиками? Почему этой славы не удостоился, например, Олег Скрипка? Или тот же Владимир Зеленский, которому также прочат политическую карьеру? С этим вопросом Тиждень обратился к социологам, но четкого ответа на него мы получить так и не смогли.
В частности, директор социологической службы Центра Разумкова Андрей Быченко объяснил, что Вакарчука включают в опросы автоматически, потому что кто-то когда-то придумал это делать. «Если вы отслеживали связанные с президентскими выборами рейтинги в течение какого-то времени, то могли заметить, что Святослав Вакарчук появляется в списках не впервые. Честно говоря, я даже и не припомню, кто его в рейтинги поставил первым и когда это произошло. По каким причинам, могу только догадываться. Очевидно, что этот человек ассоциируется с политикумом и не принадлежит ни к одной из нынешних политических сил. То, что называется „новые лица“. Как по мне, выбор нового лица был достаточно правильным: его знали. Когда говорят, что украинцам нужно видеть новое лицо в политике, это правда. Но не вся. За совершенно неизвестных людей не будут не голосовать. А Вакарчук является не только музыкантом, но и человеком, которого определенные категории общества связывают с политикой», — рассказал Быченко.
Таким образом, получается своеобразная вариация анекдота о том, как выдать дочь Рокфеллера замуж за простого мужика из деревни. Общество считает Вакарчука политиком, потому что социологи включают его в опрос, а сам Вакарчук может стать политиком после того, как узнает о результатах исследований и убедится, что имеет для этого все шансы. Неплохая иллюстрация того, как современные медиа-технологии формируют реальность.
Впрочем, есть и другая, конспирологическая версия появления в опросах фамилии Вакарчука. Якобы ажиотаж вокруг него намеренно раздувают олигархи, которые готовятся запустить в Украине новый популярный политический проект. А при оптимальном раскладе могут продвинуть своего человека и на должность президента. Называется даже конкретная фамилия Виктора Пинчука, который якобы стоит за солистом «Океана Эльзы», но эта информация ничем не подтверждена и пока остается на уровне слухов. Есть версия, что кукловод упомянутого политического проекта — российский олигарх львовского происхождения Михаил Фридман, «отец» «Альфа-Групп» и спонсор известного фестиваля Alfa Jazz Fest, который ежегодно проходит во Львове. Впрочем, и это суждение не имеет никаких фактических доказательств.
Так или иначе, а всерьез говорить о выдвижении популярного музыканта в президенты пока рано. Зато результаты социологического опроса заставляют задуматься. Высокий рейтинг Святослава Вакарчука свидетельствует о том, что украинское общество устало от традиционных политиков и все меньше им доверяет. Вакарчук — выбор тех, кто хотел бы проголосовать против всех. Это голос против системы.
В то же время о реальных способностях музыканта управлять государством или заниматься законотворческой деятельностью думают меньше всего. И можно сколько угодно апеллировать к рациональности. Если в президентском рейтинге является Олег Ляшко и Вадим Рабинович, почему бы там не быть и Святославу Вакарчуку? Он хотя бы не сидел в тюрьме, а это для кандидата в президенты Украины уже большой плюс.
Низкий уровень доверия к политикам делает появление таких фигур, как Вакарчук, вполне ожидаемым. На аргумент его поклонников «а чем другие лучше?» возражений, по сути, нет. Действительно, чем? Опыт работы во власти давно уже не является для украинского политика преимуществом, а, наоборот, скорее играет против него. Потому что успешным опытом такой работы могут похвастаться единицы, зато вляпаться в коррупционные скандалы успели почти все. Избирателю хочется видеть новые лица, ведь нынешние лидеры соцопроса пришли в политику еще 15-20 лет назад и за это время ничего выдающегося не показали. Голосуют за них люди, скорее, от безысходности, потому что других нет.
Если лидер ОЭ все же решится заниматься политикой и баллотироваться в президенты, ему придется решать серьезные задачи. С нуля строить команду. Подбирать людей, которые смогут в случае его успеха стать депутатами или министрами в правительстве. На сегодняшний день у далекого от политики Вакарчука таких людей нет. Но любого политика делает его команда. Неумение искать себе попутчиков — распространенная болезнь в украинской политике.
Выборы — это соревнование не только конкретных кандидатов, но и команд. Сегодня Вакарчук — чистый лист. Критиковать его практически не за что, ведь в своей области он действительно профессионал, а реальной политикой пока, по сути, не занимался. Впрочем, как только Вакарчук подтвердит свои президентские и парламентские амбиции, как только начнет набирать в свою команду людей, романтический ореол вокруг его имени может быстро развеяться. Особенно если в окружении музыканта появятся люди не с такой чистой репутацией, как у него самого.
Денис Казанский, опубликовано в издании Тиждень.UA
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
Узнаваемость: Рейтинг: Антирейтинг:
