Теги Posts tagged with "САП"

САП

Лидера “радикалов” заподозрили в декларировании недостоверной информации и незаконном обогащении

Специализированная антикоррупционная прокуратура (САП) и Национальное антикоррупционное бюро (НАБУ) готовят представление о снятии неприкосновенности с лидера депутатской фракции Радикальной партии в Верховной Раде Олега Ляшко. Об этом сообщают “Українські новини“, ссылаясь на собственные источники в правоохранительных органах.

“Документы о снятии неприкосновенности готовятся”, – сообщил источник издания.

Отмечается, что речь идет о привлечении Ляшко к уголовной ответственности по статьям 366-1 (декларирование недостоверной информации) и 368-2 (незаконное обогащение) Уголовного кодекса.

Позже нардеп от РПЛ Игорь Мосийчук в комментарии “112 Украина” отметил, что в случае, если информация о представлении на лидера “радикалов” подтвердится, это будет свидетельствовать о попытках дискредитации партии и самого Ляшко. “Спросите у Сытника, что они там фальсифицируют. Ни о каком незаконном обогащении не может идти речи… Это политические преследования, политическое давление на нашего лидера и нашу команду…Мы работали и работаем в рамках закона”, – заявил депутат.

В свою очередь глава САП Назар Холодницкий сообщил “112 Украина“, что процессуальных решений по делу еще нет, но документы в рамках него готовят уже более года.

Напомним, ранее НАБУ проверяло обстоятельства декларирования Олегом Ляшко 571 тысячи гривен выигрыша в “Украинской национальной лотерее”. Как сообщалось, в статье о доходах и подарках Ляшко указал, что трижды выиграл в “Украинской национальной лотерее”. Суммы выигрышей составили 283 560 гривен, 153 485 гривен и 134 тысячи гривен. Таким образом, лидер “радикалов” выиграл 571 тысячу гривен.

112.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Народный депутат БПП Александр Грановский в интервью изданию «Украинская правда» отвечая на вопрос журналиста «Как бы вы описали модель управления, которую выстроил Петр Порошенко», рассказал, что благодаря созданию антикоррупционных органов (НАБУ и САП) построение любой вертикали власти стало невозможным.

«Почему Янукович мог делать, что хотел? Потому что у него были параллельно выстроены вертикали по всем направлениям. Были люди, которые отвечали за выполнение задач и за наказание тех, кто эти задачи не выполняет. Все было очень жестко.

Когда создана целая антикоррупционная инфраструктура, никаких вертикалей ты не построишь. Никто не будет выполнять приказы. Потому что все понимают, поверьте – все, что сегодня ты принимаешь какое-то нехорошее решение, а завтра тебя будет некому защитить.

Власть больше не может требовать чего-то в обмен на определенную степень гарантий защиты, никто не может сказать “Ты делай, а я тебя прикрою”, реально ведь не прикроешь », – заявил Грановский.

Грановский считает, что это произошло благодаря сознательной работе президента вместе с народными депутатами.

Нардеп также высказался относительно возможных перевыборов и обновления ЦИК:

«Вопрос ЦИК не решили из-за страхов, не хочется говорить панику, части зала. Обновление Комиссии откроет путь к перевыборам. Всем же очевидно, что со старым составом ЦИК на перевыборы никто не пойдет, потому что их банально не признает мировое сообщество. Не с юридической точки зрения, здесь все в порядке, а чисто с политической. Входить в перевыборы со старой ЦИК никто не будет. Именно страх перевыборов не дал решить вопрос ЦИК сейчас. Все остальное – просто оправдание.», – заявил Александр Грановский


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Любі друзі” Холодницького: хто став на захист антикорупційного прокурора

Існують явища, сутність яких очевидна всім, але іноді суспільство потребує додаткових доказів.

Наприклад, провокації під Антикорупційною прокуратурою та погром у будівлі НАБУ, що сталися 17 липня.

Уся тінь підозри в їхній організації падає на міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та “Народний фронт”. НАБУ прямо звинуватило МВС в організації погрому їхньоїгромадської приймальні.

Ми ж спробували зібрати докази того, як в Авакова намагалися захистити антикорупційного прокурора Назара Холодницького та зірвати акцію громадських активістів, які прийшли під САП вимагати звільнення антикорупційного прокурора.

Перші спроби ідентифікувати цих провокаторів показали, що вони мають дружні стосунки з поліцією, а їхні куратори  особисто з головою МВС.

Лідером контрмітингу під стінами Антикорупційної прокуратури виступив Ілля Кива, колишній підлеглий та екс-радник Авакова, який працював у МВС начальником департаменту протидії наркозлочинності, а потім пішов у політику.

Кива вже “вписувався” за Авакова-молодшого, коли того арештували НАБУшники у “справі рюкзаків”, а прокурори САП обирали запобіжний захід у суді.

Тоді Кива з десятком молодиків у камуфляжі прийшов у Солом’янський суд “вимагати і наполягати на правовій оцінці дій сина міністра внутрішніх справ, щоби зняти раз і назавжди всі припущення довкола цієї надуманої проблеми”.

Тепер же “захист” Киви знадобився і самим прокурорам Холодницького, які раптово закрили “справу рюкзаків Авакова”.

На цей раз він привів під САП цілу “армію” з проплачених бабусь, які не дуже розуміли суть заходу та вимоги, написані на плакатах, що тримали в руках.

Разом з Кивою на “мітинг” прийшли молодики спортивної статури з тортами та ряжені в камуфляж із зеленкою. На відео, опублікованому самим Кивою, видно, як “тітушки” з тортами збираються за його спиною, поки той роздає феєричні коментарі журналістам.

Вони очікували на приїзд Шабуніна і напали на нього одразу ж, як тільки той вийшов з машини та пішов у бік САП.

На цьому ж відео бачимо і роботу працівників департаменту комунікацій Нацполіції. Це – дівчата та хлопці у формі “Поліція діалогу”.

Такі підрозділи активно працюють в Україні з осені 2017 року. Їхнє завдання, кажуть у Нацполіції, “зупиняти агресивних громадян не силою, а словом” та попереджувати конфлікти на масових заходах.

Як відбувається “попередження” добре видно на відео: дівчата у формі мило бесідують з молодиками, а одна з них навіть бере з рук провокатора торт, яким він за декілька хвилин кидатиме в Шабуніна.

 

Водночас, працівники “Діалогу” постійно робили зауваження громадським активістам та вимагали, аби ті прибрали автомобіль, яким блокували під’їзд до Антикорупційної прокуратури.

При цьому зауваження іншим власникам автівок, що перекрили рух по вулиці, “Поліція діалогу” не робила.

Це – не єдиний приклад вибіркової поведінки поліції та пасивності під час провокацій.

Так, осіб, які залили Шабуніну очі зеленкою, спробували затримати тільки після того, як Віталій почав голосно вимагати від поліцейських спіймати нападників і сам спробував їх затримати.

Жбурляв зеленку в Шабуніна Ростислав Федорко – активіст “Братства” Дмитра Корчинського. За даними ЗМІ, Федорко був у команді агітаторів під час передвиборчої кампанії Іллі Киви в народні депутати.

Ось він на фото праворуч – йде за Шабуніним, як тільки той з’являється під стінами САП, та несе щось у руках. На фото ліворуч – він уже після нападу, стоїть замазаний зеленкою поряд зі ще одним активістом “Братства” – Олексієм Середюком та невстановленою особою з косою.

 

Сердюк обіймав посаду командувача батальйону спеціального призначення МВС “Свята Марія”. Цей підрозділ постав на основі добровольчого формування, створеного у 2014 році Корчинським, але був розпущений начебто через небажання керівництва Національної поліції відправляти його бійців у зону АТО.

Наразі Середюк представляється членом “Всеукраїнського союзу ветеранів АТО” – громадської організації, створеної минулого року Іллею Кивою.

Сам Корчинський тепло відгукується про Киву, вони підтримують дружні стосунки та навіть подорожують разом. Кива своєю чергою в одному з інтерв’ю говорить, що за Корчинського та Авакова готовий перегризти горло.

17 липня поліція затримала лише двох з десятка провокаторів, що нападали на Шабуніна та зривали акцію громадських активістів, але не назвала їхніх прізвищ.

У той же день обох відпустили, склавши адміністративні протоколи за дрібне хуліганство, хоча наслідком їхніх дій став хімічний опік обох очей голови правління ЦПК.

Це і не дивно, адже дані про ще трьох осіб з групи провокаторів можна знайти… на офіційному сайті Поліції охорони МВС. Ймовірно, вони працюють у відділі воєнізованої охорони “Безпека життя” цього підрозділу.

 

 

 

Офіційний статус цього угруповання – відділ воєнізованої охорони безпеки життя Департаменту поліції охорони МВС.

Вакансії про роботу у воєнізованій охороні можна легко знайти в інтернеті. Серед вимог до кандидатів: вік до 45 років, хороша фізична форма та обов’язкова участь в АТО. Обіцяють працівникам охорони офіційне працевлаштування та зарплату 8,5 тисяч гривень.

Неформально курує проект “Безпека життя” Ілля Кива. Наприклад, у квітні 2018 року він разом з Трухановим презентував відкриття підрозділу воєнізованої охорони в Одесі.

 

Раніше, у 2017-му, такий же підрозділ Кива презентував у Бучі Київської області.

 

Тоді він прямим текстом розповідав, що проект створили під патронатом очільника МВС, і він “працює при прямій співпраці з Національною поліцією”. За словами Киви, члени воєнізованої охорони офіційно працевлаштовані та отримують зарплатні, а сам проект на старті утримується коштами “інвесторів”, хоча згодом має фінансуватися з міських бюджетів.

Минулого року відділ воєнізованої охорони уклав 6 договорів на послуги охорони на загальну суму понад 600 тисяч гривень. Це кошти з міських бюджетів Вишгорода та Броварів.

Цікаво, що за кілька місяців до створення державної організації виникла однойменна ТОВ “Безпека життя”, засновником якої є Костянтин Фішер.

Ще один з учасників провокацій під САП — Руслан Качмала. Він відтягував нападників від Шабуніна та вигороджував затриманих перед поліцією.

Качмала є засновником та директором благодійного фонду “Одін”, а також співзасновником однойменної громадської організації. Бійців батальйону “Одін”, керівником якого ЗМІ називають Качмалу, у 2015 році затримали за незаконне зберігання зброї в Маріуполі.

Свого часу Качмалу вигнали з “Правого сектору” та “Азова”. Згідно із заявою“Правого сектору”, вигнали за те, що він “зблизився з кримінальним світом і при тому оточив себе тісними зв’язками з МВС”.

Він також пов’язаний із воєнізованою охороною “Безпека життя”, про що сам розповідає журналістам.

Руслан Качмала є також на фото, розміщеному на сторінці “Безпеки життя” у Фейсбуці.

 

Декількох нападників допомогли ідентифікувати користувачі Фейсбук. Так, серед провокаторів упізнали Дениса Шубіна (за іншими даними – Шестакова), – нациста з батальйону “Азов”, що свого часу став відомим у польських ЗМІ через скандал з зігуванням.

 

Ще одним із молодиків, які кидали торти під САП, може бути Вадим Міков з позивним Мульт.

 

Окрім безпосередніх учасників подій активісти зафільмували і ймовірних кураторів провокацій – Миколу Коханівського та Руслана Журила. Обидва сиділи за кавою під стінами Антикорупційної прокуратури.

 

ФОТО: АВТОМАЙДАН

На фото Руслан Журило, керівник ПАТ “Об’єднана гірничо-хімічна корпорація”, один із підозрюваних НАБУ у справі екс-народного депутата від “Народного фронту” Миколи Мартиненка. Він був заарештований НАБУ минулого року та вийшов під заставу у 12 мільйонів гривень, внесених іншим народним депутатом від НФ Миколою Княжицьким.

Журила вважають менеджером екс-народного депутата Миколи Мартиненка та підозрюють у завданні збитків державі на 300 мільйонів гривень.

Микола Коханівський – керівник добровольчого батальйону ОУН, який приходив на суди по обранню запобіжного заходу Руслану Журилу, де захищав останнього.

Центр протидії корупції публічно звернувся до своїх прихильників у Фейсбук по допомогу в упізнанні “тітушок” та проплачених “активістів”, адже від кожної такої людини тягнуться ланцюжки до організаторів і замовників кампанії з дискредитації НАБУ та порятунку керівника САП – антикорупційного прокурора Назара Холодницького.

Команда Центру протидії корупції


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Микола Злочевський ніби безперешкодно повернувся в Україну – кому він має подякувати за це?

Першу заяву про злочин стосовно Злочевського ми направили в ГПУ в жовтні 2014 року. У заяві ми надали перелік спеціальних дозволів на видобуток нафти та газу, які компанії Злочевського отримали в 2010-2012 році – саме в період перебування Злочевського на посаді Міністра екології в уряді Азарова.

Нашу заяву долучили до вже діючого кримінального провадження ГПУ від 27 березня 2014 року, у рамках якого правоохоронці перевіряли діяльність Міністерства за часів Злочевського та факти отримання спеціальних дозволів на видобуток родовищ компаніями групи Бурізма.

Ми навіть ходили в ГПУ на допит по цій справі. Виявилося, що нею вже тривалий час займався слідчий Дмитро Горожанкін, його кабінет був заставлений десятками папок з матеріалами щодо отримання дозволів компаніями Злочевського.

На нашу думку, ГПУ мали підстави оскаржити в суді законність видачі ліцензій компаніям Злочевського і повернути їх назад у власність держави ще у 2014 році. Однак не зробили цього. Натомість, правоохоронці «допомогли» Злочевському зняти арешт з 23,5 мільйонів доларів, накладений Лондонським судом. Про це ми багато писали і в 2014-му, і в 2017-му роках.

Нагадаю, що навесні 2014-го британські правоохоронці арештували підозрілі гроші Злочевського і влітку надіслали в ГПУ запит про міжнародно-правову допомогу. З матеріалів Лондонського суду ми дізналися, що більша частина з арештованих 23,5 млн дол США – це кошти, отримані від офшорних компаній Курченка за продаж Злочевським Херсонської нафтоперевалки в кінці 2013.

Слідчі Британського Бюро по боротьбі з шахрайством просили ГПУ надати докази злочинності походження цих мільйонів, щоб мати підстави для їх подальшого арешту, навіть приїздили в Україну. Але замість доказів британським колегам у ГПУ видали довідку адвокатам Злочевського, що прокуратура немає підозр стосовно їх клієнта, в наслідок чого Лондонський суд скасував арешт. Лише після цього ГПУ оголосила підозру Злочевському в незаконному збагаченні і справу майже не розслідували, допоки у травні 2016 ГПУ не очолив Луценко. У жовтні 2016 він перекваліфіковує справу з «назаконного збагачення та відмивання грошей стосовно підозрюваного Злочевського» у справу «про ухилення від сплати податків бухгалтерки компанії «Еско-Північ» з групи Бурізма».

Це як перекваліфікувати убивства серійним маньяком на хуліганство студента.

1 листопада 2016 року бухгалтерка «Еско-Північ» відшкодовує державі 180 мільйонів гривень, пише заяву про звільнення від кримінальної відповідальності і ГПУ закриває справу проти Злочевського. Бурізма переможно звітує про «тісну співпраю з ГПУ», у результаті якої замість можливих 23,5 млн доларів бюджет отримав лише третину – близько 7 мільйонів доларів штрафу.

У січні 2016 року частину матеріалів кримінальних проваджень щодо Злочевського з ГПУ витребовує НАБУ – щоб вивчити судову перспективу скасування дозволів на видобуток нафти та газу групи Бурізма.

Уже тоді було зрозуміло: час для НАБУ йти по «гарячих слідах» можливих злочинів Злочевського втрачено, докази у справі розпорошені чи не зібрані, свідки відмовляються говорити, оперативні дані збирати пізно. Проте детективи НАБУ, на відміну від слідчих ГПУ, бачили грубе порушення в отриманні ліцензій компаніями групи Бурізма – рішення про видачу дозволів було надано без погодження відповідних обласних рад, де мав здійснюватися видобуток природних копалин.

Цього порушення недостатньо для «посадки» самого Злочевського, але цілком достатньо, щоб забрати в його компаній незаконно видані дозволи на видобуток надр.

НАБУ просить САП звернутися до суду з адміністративним позовом про скасування рішень про видачу дозволів.

Ну а далі ви знаєте – ми про це теж неодноразово писали. 9 місяців САП зволікає з позовом і пропускає шестимісячний строк на подання адміністративного позову, а коли таки наважується піти в суд – той цілком обгрунтовано відмовляє у розгляді справи.

У результаті Холодницький провалив єдиний вагомий результат від справи-пустишки проти Злочевського, що дісталася НАБУ після ГПУ. Звичайно, що розслідувати цю справу далі в САП були не зацікавлені, а тому влітку 2017 року прокурор Іван Федоренко її закрив (документ).

Тепер же керівник САП «включає окуня» і каже, що «слідство не зібрало достатньо доказів».

А Генпрокурор взагалі цинічно хизується оборудкою з перекваліфікацією справи, у результаті якої він звільнив Злочевського від кримінальної відповідальності та поповнив казну на смішну у порівнянні з тим, що вкрали, суму.

Тільки чомусь Холодницький не уточнює, що «погане слідство» – то не детективи НАБУ, а його колеги – слідчі і прокурори ГПУ, а також, його колеги – прокурори САП, які умисно, на нашу думку, провалили скасування через суд рішень про надання дозволів, що допомогло Злочевському зберегти контроль над нафтогазовими родовищами.

Це вже певна традиція: справи зливає тандем ГПУ-САП, а винним називають НАБУ.

Джерело


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

«Трижды генпрокурор» Святослав Пискун рассказал в интервью «Вестям» о сотрудничестве нынешней власти с регионалами, особенностях Савченко и политизированности ГПУ

— ГПУ трудится в режиме одного из главных генераторов новостей: это и дело Януковича, и противостояние с НАБУ/САП, и работа по депутатам. В какой момент произошла метаморфоза, где генпрокурор, по сути, третье лицо в стране, а за его отставку США дают Украине $1 млрд?

— Думаю, трансформация генпрокурора из профессионала в политическую фигуру и члена команды начала происходить в 2007–2009 годах. Идею эту принес Виктор Ющенко, посчитав, что генпрокурор должен разделять мнение власти, обязан прислушиваться к мнению руководителя государства и партии. Демократично ли это, по-европейски? Нет, конечно. Но власть это устраивало. Даже мое увольнение в 2007-м прописали в меморандуме между Ющенко и Януковичем (последний в результате стал премьером).

— Вопрос эффективности: почему нет результатов ни по одному из дел Насирова, Онищенко, Мартыненко, Мосийчука…

— Ничего удивительного — это следствие политизации. А тот же процесс с судебной властью поставил точку в «реформировании» правоохранительной системы как вассала власти. А каких результатов вы хотите, если прокурор и судьи назначаются руководителем государства и о результатах их работы ему докладывают чиновники, которые крайне не заинтересованы в объективном расследовании дел.

— Эти дела «под сукном» дожидаются звездного часа?

— В основном эти дела — рычаги влияния на политиков и бизнесменов. Они не предназначены для рассмотрения в суде, вынесения обвинительного приговора, а лишь для давления на личность и его семью.

— Касается ли это громкого представления в июне прошлого года на снятие иммунитета с депутатов — Розенблат, Поляков, Дейдей, Лозовой, Довгий, — из них только двое немного побыли под домашним арестом.

— Можете не трудиться называть фамилии, это значения не имеет. Фамилии бессмысленны – с самого начала было понятно, что для реального осуждения никто этих лиц в суд не пойдет. И даже если пойдет, то точно не будет ожидаемого результата.

— Дело Черновецкого, по которому с июля 2017-го нет движения, из той же «оперы»?

— Безусловно. Никто не собирается его расследовать. На крючок — и в стол. А, может, собирались, но передумали…

— Следует ли из этого, что уголовные дела по политикам в Украине изначально априори не имеют никакой перспективы?

— Если вся правоохранительная система поражена политическим вирусом, она больна, ей нужно лечиться, а работать некогда.

О НАИБОЛЬШЕЙ ОШИБКЕ УКРАИНЫ

— Еще один диагноз, который нужно поставить, — о противостоянии ГПУ с НАБУ. Насколько нормальна ситуация, когда два уважаемых органа устраивают публичные разборки?

 Независимости правоохранителей ведь не хотела бы ни одна власть. Это естественно, ведь ей хочется спокойно воровать, «сидеть» на бюджетных деньгах. А тут появляется вероятность, что рано утром за каждым могут прийти и арестовать. Представляете, человек стал богатым, имеет власть, деньги, вассалов, кортежи и уважение, а тут какой-то прокурор берет санкцию на его арест! Да кто он такой?! Это ход их мыслей. Конечно, это их беспокоит. Вот они и принимают меры, чтобы убрать эту опасность. Политизируют работу прокуратуры, суда, полиции. Политики из команды начинают руководить правоохранительными органами, чтобы «команда» могла спать спокойно.

А тут против нее выступают какие-то антикоррупционные органы. Да у системы шок: что делать?  Ответ очевиден, бороться любыми способами: деньгами, адвокатами, прямым давлением, возбуждением дел, назначением «своих» судей. Это борьба между старым и новым.

— Кто победит?

— Без внешней помощи победит старое.

— «Без внешней помощи» — допускаете, что НАБУ или САП руководятся извне?

— Не «руководятся», а сотрудничают с американскими органами юстиции. И этого не скрывают. Это беспокоит власть даже больше, чем неурожай, неубранный снег или пенсии, которых не хватает. Сохранность награбленного беспокоит больше, чем будущее страны.

— Это по этой причине не можем запустить начало работы Госбюро расследований?

— Не знаю. Честно — не знаю, но в том, что это связанные вещи, уверен.

— Когда, по вашим прогнозам, ГПУ лишится части своих полномочий?

Кому это нужно? Это неправильно: сужение функций ГПУ и прокурора, как надзорной инстанции, ведет к деградации правовой системы государства. Кто-то должен отвечать за состояние правопорядка, правозаконности в стране. Во всем мире за это отвечает генпрокурор, и не нужно забирать у него эти функции! Наоборот, нужно повысить его ответственность за неисполнение им своих обязанностей, а равно как исполнение своих обязанностей других правоохранительных институций.

— Но в стране, где генпрокурор — политическая фигура, не ведет ли это к узурпации власти?

— Конечно. О том и речь — генпрокурор должен быть независимым! Как это сделать, написали в Декларации о государственном суверенитете в 1991-м. Там четко указано, что генпрокурор — это наивысшая инстанция по надзору за законностью, и что он подчинен и подотчетен только парламенту. О президенте там и вовсе речи нет. А подотчетность президенту поместили в 1996-м, в Конституцию. Это был компромисс между теми, кто хотел принятия демократической Конституции, и теми, кто этого не хотел, — вот ГПУ и отдали президенту. И это наибольшая ошибка за все время независимости.

— Это и есть корень проблемы?

— Да. Наконец докопались.

«ЛУЦЕНКО И КОЛОМОЙСКИЙ ВСТРЕЧАЛИСЬ ЗРЯ»

— Почему Военная прокуратура занимается делами не своей юрисдикции — у нее примерно 50% дел, не связанных с военными преступлениями? А самоубийства военных отдают Нацполиции.

— Факторы разные. Есть закон о подследственности, и в особых случаях генпрокурор может ее изменить. Когда этот «особый случай» наступает, известно только ему. Спросите у Юрия Витальевича, он, может, объяснит. Мне вообще-то очень сложно давать ему оценку. Он также, как я, назначен. Разве что, у меня прав было намного больше. Может, он так видит свою работу.

— Почему Луценко не решился экстрадировать Михаила Саакашвили в Грузию? Запрос-то у ГПУ был, даже несколько.

— Он пожалел грузинскую власть. Если бы Михаил Николозович попал в Грузию, там бы уже к лету была новая революция. Теперь грузины должны свечку поставить нашему генпрокурору за то, что он им не отправил туда Саакашвили, — тот парень весьма быстрый.

— Вы сами часто сталкивались с экстрадиционными запросами?

— Конечно. Экстрадировал десятками.

— Кого?

— Разных людей экстрадировали, полно народу… Спорных моментов, как в этом случае, не помню: я никого и не допускал до споров — делал просто по закону. Не надо думать — если сомневаешься, читай закон.

— Юрий Луценко встретился с Игорем Коломойским в Амстердаме аккурат перед тем, как дело «Приват против бывших акционеров» начало активно слушаться в Высоком суде Лондона. Это можно ли трактовать как переговоры должностного лица с фигурантом?

— Они ведь объяснили, что встреча была случайной, да? При современных средствах связи встречаться вовсе не обязательно. Более того, если бы они хотели о чем-то договориться, им вообще не надо встречаться. Так принято: посылаются переговорщики, как в случае с Александром Онищенко, к которому ездили посланники, и не один. Во-первых, тогда не «светятся» конкретные лица. Во-вторых, переговорщик ни за что не отвечает.

Даже больше. Встречаться лично нельзя. Ведь если встретились, то они уже не смогут помочь друг другу! И эта встреча пользы им не принесла, только вред

— Так зачем тогда встретились?

— Может, действительно случайно. Но это цирк, конечно. Я бы не встречался… Если кто-то засечет, будет беда. А генпрокурор ведь просто так не может ходить по Амстердаму. Он под колпаком. Если едет генпрокурор, то его ведут спецслужбы той страны, в которую он въезжает. Всегда! «Хвост» будет везде, куда бы ты ни пошел, и пока не закроется дверь самолета за чиновником, спецслужбы не уезжают. Не дай бог, что то случится с Генеральным прокурором в чужой стране, эта страна будет нести ответственность. Именно поэтому во встрече Луценко с Коломойским изначально что-то не то. Насколько мне известно, один из них очень осторожный человек. Лезть на рожон не будет…

«САВЧЕНКО — ЭТО НОВАЯ ВЕРА ЗАСУЛИЧ»

— О «деле Савченко». Изначально оно было «делом Рубана», потом подключили депутата — и возник широкий резонанс. Могут ли появиться новые фигуранты, и насколько дело политическое?

— Если правда, что оружие завозилось с территории «ДНР» к нам (а, похоже, это правда). И оно завозилось маркированное, с документами российского изготовителя, то, естественно, они хотели спровоцировать беспорядки. И тем самым заранее сообщали всему миру о том, что это спланировано ФСБ и Путиным. Происхождение оружия всегда свидетельствует о том, какая страна организовала теракт. И действия Савченко были направлены против РФ — раз оружие российское, значит, ноги растут оттуда. Но есть второй аспект. Он касается Савченко как организатора террористической группы.

— Вы верите в то, что интеллектуальная мощь Надежды Савченко и Владимира Рубана могла породить такой амбициозный заговор?

— Я верю в то, что Надежда Савченко — акцентуированная личность. Это человек, который находится на грани здоровья и нездорового состояния, когда идея превалирует над собственной безопасностью. Таковой была Вера Засулич, которая бросила бомбу в царя. Она была признана акцентуированной личностью — подвержена идее и ведома ею. Любым путем, даже ценой своей жизни, сменить строй в стране, — за это когда-то повесили брата Ленина, расстреляли сотни революционеров. Они таким образом видят свой путь — ну что вы сделаете?! Для этого и существует Служба безопасности. Она должна предотвращать эти акты, находить и наказывать таких людей. Что до Савченко, хотела ли она это сделать или только составляла планы, чтобы показать значимость офицерам? На эти вопросы должен ответить следователь. Будем ждать.

— Так подключат ли новых фигурантов?

— Не знаю. Я же дела не видел, там 7 гигабайтов записи — и мы не знаем, что там дальше происходит! Может, там разговоры с половиной парламента. А, может, с агентами ФСБ, которые говорят, что стрелять надо не из автомата, а из пистолета, предварительно забросав гранатами. Мы же этого не знаем! Мы должны увидеть все материалы дела. 

— Насколько правильным был ход Луценко, когда он в Раде раскрыл планы заговорщиков: обрушить купол, добивать из автоматов, попутно перепугав полстраны, а у второй половины вызвав ироничную реакцию?

— Он сообщил то, что было в материалах дела. Не больше и не меньше. Права спрятать это он не имел, иначе никто не дал бы ему возможность задержать и арестовать Савченко. Поверьте мне. Во-вторых, депутаты не разбираются в юриспруденции. В нынешнем парламенте от силы 10 человек юристов – к ним особо никто и не прислушивается. А большинству, голосующему «за», не до Савченко – у него другие проблемы: как сохранить потоки, как быть с президентом, что делать с рейтингами. Ну, никто особо и не изучал доказательства ГПУ.

— Разве это функция Рады? Депутатам «кино» показали, а они нажали на кнопки…

— Их функция, и особенно Регламентного комитета, следить, чтобы не нарушались конституционные права Савченко во время проведения расследования. И во время рассмотрения представления комитет и Рада должны быть уверены, что к ней не применялись незаконные методы следствия, что ее права не нарушили, в ее отношении не проводили следственных действий без согласия Рады. А вот тут — вопрос.

«ДЕЛО ШЕРЕМЕТА» СТАНЕТ НОВЫМ «ДЕЛОМ ГОНГАДЗЕ»

— Принципиально важное дело — убийство Павла Шеремета. ГПУ осуществляет надзор по этому делу. А Алена Притула, как гражданская жена и близкий к Шеремету человек, обратилась к Луценко с тем, чтобы дело расследовалось как теракт. Как считаете, мы итоги когда-нибудь увидим? И кто должен «вести» такие резонансные преступления — СБУ, Нацполиция?

— Любой вопрос принципиален. А убитая Амина Окуева — не принципиально? А взрыв машины Тимура Махаури? Каждый теракт — дело принципа. Жизнь всех людей одинакова.

— Это так. Но Павел Шеремет был символом.

— И журналистом. Когда взрывают или убивают боевика, это можно рассматривать как месть за его военные действия. А когда журналиста — это месть за правду.

— Кто должен расследовать?

— Для меня странно, что вопрос не расследуется, как теракт. Допускаю, они так решили, ибо полагали, что убийство «не посягает на государственные устои». Конечно, это теракт! Когда журналиста убивают таким общественно опасным способом, взрывом, тем самым пытаются запугать других журналистов. И все общество.

— Почему так мало информации имеем об этом деле?

— Предположительно, нам не раскрывают всех подробностей. Но времени прошло достаточно. Мы ж хоть промежуточных ждем!

Бывает так, что результата нет. Ну нет его, и все тут! И ничего не сделаешь.

— А это может быть еще одно «дело Гонгадзе»?

— Хотите сказать, что Пискун должен вернуться, дорасследовать? (смеется. — Авт.) Шучу, конечно. Может. И тогда зависнет надолго.

— К слову, о «деле Гонгадзе». Как и об отравлении Ющенко, деле Чорновила (на днях как раз была годовщина гибели) — их хоть кто-нибудь сейчас расследует?

— Думаю, никто. О них ничего не слышно. Но эти дела не имеют срока давности. Приостановлены, лежат, ждут своего часа. Надеюсь, он настанет. И все вернется на круги своя.

— Родион Киреев, бывший судья Печерского райсуда, теперь числится в реестре адвокатов города Москвы. У них там особая процедура для таких людей? И как он стал адвокатом, гражданином РФ?

— Стал он гражданином. Всем, кем надо. И, кстати, заметьте: врага (личного) Юлии Тимошенко легализовали в России.

— И что, тут есть «двойное дно»?

— Есть. Тимошенко судили россияне (подмигивает. — Авт.), российские спецслужбы. А Родион Киреев работал на ФСБ, прямо в зале украинского суда! (Смеется. — Авт.)

— Ну нашутили тут…

— Конспирологично.

— О грустном. Поразила реакция части общества на трагедию в России. Видел полярные мнения — от сочувствия и вплоть до «никаких слез по поводу детей врага». Этот вопрос о том, как остаться человеком…

— Видел, как же… Знаете, наши политики празднуют пиррову победу. Они победили в нас человечность. Честность. Чувство собственного достоинства. Они, наконец, победили в нас чувство великого народа. Как долго будут политики праздновать эту победу? Надеюсь, недолго. Потому что это античеловечно. А все античеловечное долго не живет. Особенно если это приукрашено высокой национальной идеей. Мне стыдно за украинцев, которые радовались чьей-то смерти. Думаю, их в Украине немного.

«КИНУТЬ» РЕГИОНАЛОВ? НЕ ПО ПОНЯТИЯМ»

— Нынешняя власть подозрительно быстро начала сотрудничать со «злочинной бандой». Шокин — из «старой гвардии», а новый волынский губернатор Александр Савченко и вовсе был замглавы МВД, участвовал в разгоне акций «Украина без Кучмы». У нас что, кадровый голод?

— А почему бы и не сотрудничать с «бывшими»? По губернатору — молодцы, ничего не скажешь, вот как быстро перешли… Дело тут не в кадрах. Скамейка длинная. Но давайте копнем чуть-чуть в историю. 2014 год, февраль. Поднимите голосования в Раде: кто признал Януковича отсутствующим в стране, сколько регионалов проголосовало?

— Они были демотивированы. Был разброд и шатание…

— Нет, а вы посмотрите. Они все сейчас при власти! В парламенте. Кто легитимизировал все законы, которые принимались в 2014–2015 годах? Регионалы. Они голосовали вместе с властью! Они дали ей карт-бланш, и они с нею одно целое. И что ж вы хотите, чтобы произошло? Чтобы их «кинули»? Это не по понятиям, в тяжелое время они поддержали эту власть, и она их не бросает, — это честно, порядочно и правильно.

— Контртезис: люстрация, которая вычистила массу профессионалов из «бывших».

— Даже не знаю, что больше принесло вреда государству… Да, это люстрация, когда увольняют человека, который сделал карьерный рост за счет своего здоровья, личного времени, жизни. А его за это увольняют, и новая власть ему говорит: «Ты сотрудничал со злочинной бандой». Но, подождите, а эта «банда» разве не была избрана народом Украины? Она была незаконной? А человек что, законы нарушил? Раследуйте дело по нему! Почему вы его и его семью лишаете куска хлеба за то, что он честно трудился, стал начотдела или управления? Такого хамства со стороны власти не было ни в одной стране. Везде была люстрация. Но люстрировали либо фашистов, либо коммунистов. По идеологическим, не профессиональным, критериям. И по решению суда.

А как у нас — политики, идеологические остались. Профессионалы ушли… Вот мы и пожинаем плоды. Собираем камни. Немцы строят «Северный поток — 2», азербайджанцы и турки — «Южный поток» мимо нас. А мы где на этом празднике жизни? Сырьевой придаток Восточной Европы? Хорошая земля и красивые помидоры? Я всех поздравляю. Мы из космической страны превратились в провинцию, выращивающую огурцы, помидоры и торгующую проститутками в Европу. Всем мои поздравления.

— Зато на латиницу переходим. Готовы писать «Piskun» в анкетах?

— Зато расшифровывать фамилию интересно: peace — мир с английского, kun — учитель с китайского. Быть учителем мира — неплохая перспектива.

vesti-ukr.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності  бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих  Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню,  в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні  результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як  заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого  помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д. Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого  Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із бувших перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.

Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку  відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом». Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись,  в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані,  якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ  могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.

Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився,  на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане,  більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них  і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна  компанія по дискредитації, до речі,  не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї. В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити  відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.

Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також  із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також  боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої,  влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи,  оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.

Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на  мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати  рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити  розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа  мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.

Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді  прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.

Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.

Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив,  а помаранчеві тебе так легко і здали!».

Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Саме в зв’язку з цим,  говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити,  а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була  відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також  на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час  перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником  Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і  начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне  перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і  «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!

Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб,  коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон  листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене,  і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа. Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не  підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби  я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.

Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і бувшого прокурора, за кордоном було винесено  заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування  цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням  в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.

Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення  нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про  ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?! А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши  безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли  наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х  начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!

А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.

Зокрема,  як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків,  в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки? Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо  щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти  командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.

А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.

А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч.,  розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду  Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи  дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах?  Звичайно, що ні.

Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток   всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ? Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні  навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема. Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!

А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за  справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором  фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод  про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!! Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.

Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень  до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!

Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!

І ще одне. А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто  і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д. А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.

Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм  майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло,  а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових  слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!

Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року,  без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб  як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!! До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних,  в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.

Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.

Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів  часу, коли  досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо. В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!! Ви тільки уявіть, скільки справ  Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!

А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?! Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону  досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній  не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю! Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК  не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані,  а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і  його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!

Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!

А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування  до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню,  в першу чергу,тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ. Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і  особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний. На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!

А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані! Тобто, замість посилення слідчих груп  ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які  змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи. Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!! Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато.

Але, про це пізніше.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Солом’янський районний суд Києва 18 січня розглянув клопотання НАБУ і САП про обрання запобіжного заходу  колишньому директору ТОВ Енергія Ігорю Кучмі в рамках “газової справи” народних депутатів Богдана та Ярослава Дубневичів.

Про це повідомив кореспондент Наших грошей з зали суду.

Так, Національне антикорупційне бюро України і Спеціалізована антикорупційна прокуратура попросили суд взяти Кучму під варту з альтернативою у вигляді застави у розмірі 230 млн грн.

Суд постановив взяти Кучму під варту з заставою 5 млн грн.

Зазначається, що 17 січня Кучмі було вручено повідомлення про підозру по ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу України. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі.

При цьому, захист Кучми заперечує будь-яку його причетність до вчинення злочину.

Як повідомив прокурор, Кучма ігнорував усі виклики до НАБУ.

Нагадаємо, що у Львові затримали чотирьох чиновників, які реалізували схему з використання “пільгового газу” для власних потреб, чим завдали збитки Нафтогазу в розмірі 1,4 млрд грн.

Йшлося про керівництво ТОВ Енергія-Новий Розділ, ТОВ Енергія-Новояворівськ та ТОВ Енергія.

Бенефіціарами зазначених компаній виступають народні депутати від БПП брати Дубневичі.

Одним із затриманих став колишній директор ТОВ Енергія Ігор Кучма.

НВ


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чергова зміна риторики Президента України (тепер уже щодо необхідності створення Вищого антикорупційного суду, а не антикорупційної палати) як свідчення неприйнятності і шкідливості «реформ», нав’язаних Україні із-за кордону

Ви пам’ятаєте, як наш гарант Конституції нещодавно переконував лідерів (нехай і в минулому) західних держав і тих же США про відсутність будь-яких підстав для створення Вищого антикорупційного суду в Україні, абсолютно вірно зауважуючи про відсутність таких судів як у США, так і у Європі, про затратну фінансово і у часі процедуру створення такого суду, в зв’язку з чим і заявляв, що для боротьби із корупцією будуть створені спеціалізовані антикорупційні палати у судах всіх ланок, які і будуть спеціалізуватись на розгляді корупційних справ.

Аналогічну позицію займав і Генеральний прокурор Ю. Луценко, в т.ч. і під час виступу на так званому «Ялтинському форумі» в м. Києві у вересні місяці цього року. Підтвердженням саме такого підходу до цієї, я вважаю, надуманої проблеми, нав’язаної ззовні нашими «дружніми» партнерами і впроваджуваної залежними від них різними «грантоїдами», являється законопроект, підготовлений і внесений до Верховної Ради народним депутатом від президентської фракції БПП Алєксєєвим.

Але, раптом, буквально за якийсь тиждень – чи два той же Петро Олексійович змінив кардинально свою точку зору  з цього приводу і вже почав стверджувати про необхідність створення саме Антикорупційного суду в Україні. Хоча я не чув висловлювань на цю тему залежного від нього Генпрокурора, разом з тим, я впевнений, що і Ю.Луценко тепер також раптово «прозрів» і «відмовився» від своїх попередніх переконань на цю тему.

Той же зорієнтований вже давно на позицію США їх європейських партнерів керівник НАБУ навіть «спочатку не повірив» у таку раптову зміну настроїв нашого Президента, тому, кривлячи душею, пояснив це саме «послідовністю» НАБУ в реалізації ідеї створення Антикорупційного суду та проведеними по всіх містах України експертними дискусіями  багатьох громадських організацій та  міжнародних «донорів». Хоча, я думаю, що А. Ситник при цьому лукавив, бо знає вже дуже добре нашого Президента, який схильний до піддатливості в разі тиску на нього з боку європейських чи заокеанських структур, забуваючи в таких випадках навіть про інтереси своєї держави.

Заради збереження себе на посаді, як стверджують деякі авторитетні експерти, наш Гарант вже не звертає увагу навіть на ті вимоги Європейського Союзу і США, які прямо протирічать нашій Конституції і являються нічим іншим як втручанням у наші внутрішні справи. Безапеляційні вимоги таких «друзів» зводяться навіть до того, що «Вищий антикорупційний суд повинен бути створений як незалежна і окрема установа від існуючої судової влади». І це в той час, коли в ст. 125 Основного Закону чітко зазначено, що саме Верховний Суд є найвищим судом в системі судоустрою України, а створення надзвичайних і особливих судів не допускається!!!

Не зовсім коректним і точним є пояснення того ж Європейського Союзу (ЄС) з приводу змісту висновку Венеціанської комісії, на два наданих законопроекти про такий новий суд, де, в обґрунтування такої необхідності, начебто, міститься посилання на «європейські стандарти створення спеціалізованих антикорупційних судових органів», хоча ті ж високоповажні європейці та представники США на вказаній вище «Ялтинській конференції» не змогли дати відповідь нашому Президенту з приводу того, чи є у їх країнах такі «антикорупційні суди». А оскільки таких «органів» у них дійсно немає, то  невідомо звідки могли з’явитись в Європі такі «стандарти».

Мене особисто ще більше зачепили коментарі Європейського Союзу, в яких нам нав’язують свою допомогу навіть у відборі суддів до цього надуманого «антикорупційного суду». Тому і не дивно, що наш директор НАБУ також пообіцяв свою «допомогу» у підборі необхідних кандидатів до такого суду, головне, щоб вони були «слухняні» і «закривали очі» на поширені порушення детективами кримінального процесуального законодавства,  в першу чергу загальних засад кримінального провадження, особливо таких як верховенство права, рівність всіх перед законом, недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини!

Більше того, хотів би розчарувати тих, хто надто захопився «рекомендаціями» ЄС з приводу створення антикорупційного суду в такому вигляді, як це подано у їх названому коментарі, бо Венеціанська комісія,  в дійсності, цей новий судовий орган бачить дещо по-іншому і тому поданий групою народних депутатів О.Сироїд, Е. Соболєвим та С. Лещенком законопроект запропонувала відкликати для внесення відповідних змін, інакше його, на її думку, може бути визнано антиконституційним.

Абсолютно обґрунтовано фахівці Венеціанської комісії зазначили, що ініціатива створення, ліквідації і реорганізації судів є виключною компетенцією Президента України, лише який і має право подавати до Верховної Ради такі законопроекти після консультацій із Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України). Нагадаю, що саме за таку редакцію Основного Закону і проголосувала нинішня Верховна Рада в червні 2016 року конституційною більшістю (тобто, більш ніж 300-ми голосами народних обранців), тому невдоволення ініціаторів створення Антикорупційного суду з цього приводу є, по крайній мірі, недоречними.

Цілком справедливим є і занепокоєння Венеціанської комісії пропозиціями про порядок формування конкурсних комісій по відбору антикорупційних суддів, бо такі члени комісій не можуть призначатись політичними особами чи інституціями (Президентом, Верховною Радою і Міністром юстиції), як це було запропоновано в законопроекті названих нардепів. Більше того, така практика мала місце і раніше при проведенні конкурсів по підбору кадрів на посади  керівників місцевих прокуратур і їх заступників, при призначенні Голови НАБУ і його заступників і т.д., що, на думку експертів цієї авторитетної європейської інституції, є свідченням впливу законодавчої і виконавчої влади на судову владу,  а тому буде викликати сумніви у законності  цих процесів. Головною ж претензією з їх бокут до запропонованого нардепами проекту являється те, що у відповідності до Основного Закону України ні у Президента, ні у Верховної Ради, а тим більше – Міністра юстиції, немає таких конституційних повноважень, що підтверджено тепер і Венеціанською комісією!

Позитивним, як на мене, є і те, що ця авторитетна європейська структура, рішення чи висновки якої, до речі, не є обов’язковими для виконання, схиляється до того, що «судді (Вищого антикорупційного суду)  повинні мати необхідну компетенцію та досвід,  а принцип їх обрання повинен передбачати потужні запобіжники щодо їх незалежності». Хочу також наголосити, що така вузька спеціалізація і закритість системи антикорупційних органів і суду у майбутньому може потягнути за собою надто тісні відносини між спеціалізованими суддями та  іншими учасниками цього процесу (детективами НАБУ, прокурорами САП),  втрату системи стримувань і противаг в нашому суспільстві, ризик зворотнього ефекту в розмежуванні статусу спеціалізованих суддів і суддів загальних судів.  Зазначу, що, перш за все, ефективність спеціалізованого антикорупційного суду значною мірою залежить від ефективності органу досудового розслідування (тобто — НАБУ), а корумповані еліти можуть і не втручатись в роботу Антикорупційного суду, але, при цьому, мати достатній вплив на ці спеціалізовані правоохоронні органи, або скористатись їх неналежною професійною підготовкою та невмінням збирати належно докази, їх перевіряти і оцінювати, що і забезпечить їм в майбутньому цілком законне уникнення від серйозного переслідування.

Водночас, деякі пропозиції  Венеціанської комісії викликають тривогу та несприйняття. Зокрема, не дивлячись на встановлений внесеними в 2016 році змінами до Конституції України порядок призначення суддів, експерти цієї європейської інституції пропонують призначати суддів до цього спеціалізованого суду із деякими «відхиленнями» від загальної процедури, встановленої Основним Законом, що потягне за собою обов’язкову потребу внесення нових змін до нього! Хоча, Венеціанська комісія і визнає, що такі певні відхилення від загальних правил призначення потрібно теж обмежити!

Тому, непереконливою є мотивація відступу від встановлених «судової реформою» загальних правил добору суддів, яку Венеціанська комісія виклала в такому вигляді: «Антикорупційний суд розглядатиме також корупційні справи щодо суддів. Тому, було б вкрай проблематично, і з огляду на конфлікт інтересів , і через суспільне  сприйняття, добирати його суддів за звичайною процедурою, яка ґрунтується лише на рішенні суддівського самоврядування».

Можна погодитися із рекомендацією Венеціанської комісії про те, що під час створення антикорупційного суду необхідно докласти зусиль, щоб «уникнути можливого враження, що антикорупційні судді відрізняються від інших, що вони є привілегійованими суддями або їх призначають за процедурою, не визначеною особливістю цих судів», та застерігатись, щоб особлива процедура створення антикорупційного суду не перетворила його на «єдиний правильний суд в Україні».

Так, зокрема, експерти цієї Комісії абсолютно вірно розкритикували ідею названих вище нардепів створити власну систему самоуправління для антикорупційного суду, на що я вже раніше висловлював свої застереження.

Окрім того, погоджуюсь я і з тим, що Венеціанська комісія не підтримує і занадто завищені суми заробітних плат для суддів такого суду та зазначає, що їх винагорода не повинна надто відхилятись від загальних правил, як це, зокрема, проявилось у нас при створенні НАБУ і САП, коли зарплати працівників цих нових антикорупційних органів  «в рази» перевищують оплату праці аналогічних працівників інших правоохоронних органів.

Підтримую заперечення експертів цієї структури і щодо неприйнятності запропонованої названими нардепами системи притягнення суддів антикорупційного суду до відповідальності, яку я теж раніше критикував, а також інших норм, які пропонували ввести ці народні обранці. Це дійсно могло справити враження про те, що новий Антикорупційний суд стане елітним органом судочинства в Україні, що заборонено нашою  Конституцією. Тим більше, що принцип «елітних» судів порушує і міжнародні принципи судочинства, стандартні навіть для Ради Європи.

Ще більш неприйнятним і таким, що протирічить законодавству і національним інтересам України, що вже підтвердила трьохрічна практика призначення іноземців на ключові державні посади в Україні, є нав’язування нам, і Венеціанською комісією в тому числі, практики залучення іноземних громадян не тільки для формування «критично важливих органів правосуддя»,  а навіть для призначення на посади!!!

Зауважу, шановним читачам, що для того, щоб судді цього антикорупційного суду  не «їли даремно свій хліб», потрібно, щоб в такий суд направлялись детективами НАБУ кримінальні справи  з обвинувальними актами ч.5 ст.216 КПК України, для чого ці органи  і створювалися. А оскільки за майже 2 роки існування цього відомства до суду на сьогоднішній день було направлено лише 92 справи, які, в основному, стосуються районних і міських суддів, рядових прокурорів, адвокатів, ректорів навчальних закладів, керівників та службовців держпідприємств (яких найбільша кількість), військового лісгоспу, сільських голів та інших рядових посадовців, то ціль та обґрунтування необхідності антикорупційного суду не відповідає такій результативності органу досудового розслідування саме для чого  і хочуть створити Вищий антикорупційний суд України!

На додачу до неефективної результативності НАБУ є і «скромні» статистичні дані про те, що за направленими детективами НАБУ кримінальними провадженнями (нагадаю майже за 2 роки!) судами винесено лише 20 обвинувальних вироків (3- по справі Мартиненка, 9- по справі Онищенка, 2 – щодо кіотських грошей, 6 — інші дрібні справи), якими затверджені угоди прокурорів із другорядними підозрюваними про визнання винуватості! Тобто, звертаю увагу, що за повною судовою процедурою розгляду та дослідження всіх доказів суд не розглядав жодної антикорупційної справи!

Тому, мені хотілося нагадати   і нашому шановному Президенту, і такій не менш шановній Верховній Раді, що хіба це не  Венеціанська комісія в 2012 році одобрила нині діючий Кримінальний процесуальний кодекс України, який був проголосований вночі приблизно 50-ма присутніми в залі народними депутатами, і який фактично перешкоджає і до сьогодні ефективно та швидко проводити досудове розслідування, в т. ч. і щодо злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням (хоча це далеко не один приклад). Хіба не Венеціанка підтримала і ту ж «судову реформу» Януковича-Портнова, коли з метою усунення тодішнього незалежного Верховного Суду України було запроваджено чотирьохланкову судову систему, коли були створені спеціалізовані суди (той же Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ) і тим самим позбавлено права Верховного Суду України, як найвищої судової інстанції, касаційних повноважень і введено відверто маразматичне правило перегляду судових рішень У ВСУ лише з дозволу тих же нижчестоящих касаційних судів і т.д.!!!

В зв’язку з викладеним, пропоную при вирішенні цього законодавчого питання дуже обережно підходити до нав’язуваних  ззовні пропозицій по створенню такого суду в Україні, щоб ми самі своїми руками не знищили незалежність нашої держави, щоб ми не сформували на законодавчому рівні закриту і безконтрольну судову-правоохоронну систему, де нехай і під благовидними мотивами, будуть масово порушуватись права наших громадян, вина яких ще не доведена в установленому порядку і не підтверджена обвинувальним вироком суду.

А до цього, на превеликий жаль, ми йдемо семимильними кроками,  в той час як відсутність реальних результатів у боротьбі із корупцією саме у вищих ешелонах влади пов’язана не з тим, що у нас не створено Антикорупційний суд,  а з зовсім іншими причинами, на що ні Європа, ні США, ні їх профінансовані «грантоїди» не звертають уваги та і не хочуть цього робити. Теж саме робить і нинішня влада на чолі із Президентом. Кожен зі своїми мотивами.

Отак і живемо…

Автор: Олексій Баганець

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Наскільки юридично і фахово були підготовлені в липні п.р. Генеральною прокуратурою і САП подання до Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності 6-ти народних депутатів?

Перебуваючи у відпустці, спостерігав за «раптовою» активізацією діяльності ГПУ та НАБУ по боротьбі із корупцією саме у законодавчому органі держави та явно постановочним «шоу» одночасного направлення Генпрокурором одразу 6-ти подань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Дейдея, Лозового, Довгого, Полякова, Розенблата і Добкіна, а останніх трьох – і на затримання та взяття під варту, та особливо – їх розгляду на засіданні Регламентного комітету Верховної Ради України, а потім – і на засіданні сесії.

Змушений погодитися тими з експертами, які схиляються до того, що така «активність» Ген. прокуратури та НАБУ (хіба що за виключенням так званої «бурштинової справи») не була результатом планомірної і щоденної кропіткої роботи на цьому напрямку діяльності, бо навряд чи когось сьогодні можна переконати в тому, що вищий законодавчий орган нашої держави є найбільш корумпованою гілкою влади, тим більше, в сфері видобутку бурштину! Мабуть дійсні причини в іншому, але для їх з’ясування і оприлюднення є більш підготовлені фахівці, в т.ч. із числа політиків та незалежних провідних експертів.

Зверніть увагу, що «організаторам» та «режисерам» цього дійства вдалося зробити цю подію в липні п. р. дійсно топовою в інформаційному просторі нашої держави. Реакція суспільства була різною.

З одним можу безумовно погодитись, що це свідчило про відвертий тиск на парламентаризм в Україні, про неприховане бажання виконавчої гілки влади перетворити парламентсько-президентську форму правління на президентську, а в зв’язку з цим – зробити парламент більш слухняним. І про це говорить не тільки факт одночасного направлення до ВР одразу 6-ти подань про дачу згоди на притягнення такої кількості народних депутатів до кримінальної відповідальності, чого раніше за всю історію існування незалежної України ніколи не було, тим паче, що більшість із цих документів явно не були достатньо обґрунтовані ГПУ і виглядали поспішними, передчасними, із слабкими і головне – непереконливими доказами вини законодавців (може за виключенням «бурштинової справи»). На підтвердження даної версії свідчили синхронні заяви Генпрокурора і керівника САП про підготовку ними нових таких подань в майбутньому і на інших народних депутатів, про наявність у їх провадженні справ ще як мінімум щодо 40 нардепів, що співпало (мабуть невипадково) із заявою Президента України, якій «підспівували на всі лади» і підконтрольні владі ЗМІ, і так звані «політологи», «експерти», про необхідність негайного внесення змін до Конституції України щодо позбавлення народних обранців депутатської недоторканності.

І все це, вибачте, відбувається не дивлячись на застереження Венеціанської комісії (на яку так люблять в нашій державі часто посилатися, коли їм вигідно, можновладці, всілякі «реформатори» різних мастей, ті ж «грантоїди»), та професійні і головне – незалежні роз’яснення відомих правників та експертів в галузі саме конституційного права про те, що депутатський імунітет не є привілеєм народного депутата, а є конституційною гарантією його зобов’язань захищати конституційні права і свободи його виборців!

Але і не ці обставини мене вразили достатньо неприємно. Я ще раз пересвідчився наяву в тому, що нинішня прокуратура вже не здійснює прокурорський нагляд за дотриманням законів на стадії досудового розслідування, в т.ч. і Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», і не забезпечує виконання завдань, передбачених ст. 2 КПК України, щодо дотримання прав і законних інтересів громадян – учасників процесу. Виходячи із оприлюдненої ГПУ на засіданні Комітету інформації, можна зробити висновки і про відсутність сьогодні судового контролю за дотриманням законності під час оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування. Тому, теж схиляюсь до думки тих осіб, які вважають, що депутатська недоторканність повинна залишатися.

Більше того, не дивлячись на шалений тиск в ЗМІ і відверті образи та шельмування, Регламентний комітет Верховної Ради України, нехай і не в повному складі, нехай і не зовсім підготовлений в професійному плані в сфері правоохоронної діяльності та юриспруденції, він виявився, як на мене, більш переконливим ніж присутні там керівники правоохоронних органів, і при цьому, діючи в межах наданих повноважень, взяв по суті на себе ту функцію, яку повинен був виконати Генпрокурор під час розгляду підготовлених йому на підпис всіх названих вище подань, перш за все, щодо перевірки законності і обґрунтованості зібраних під час досудового розслідування доказів винуватості цих депутатів та особливо увагу звернувши на законність джерел отримання цих доказів, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс України та ст. 220 Закону «Про Регламент Верховної Ради України». Тому, всі звинувачення і претензії до членів цього Комітету ВР на предмет перевищення ними своїх повноважень під час розгляду названих подань, а тим більше, непрофесійні заяви про те, що Регламентний комітет повинен виконувати лише технічну функцію, з’ясувавши, що подання подані і підписані Генеральним прокурором, безумовно передати їх на розгляд сесії ВР, категорично не сприймаю і трактую їх як надумані, безграмотні і навіть провокаційні. І поясню чому.

По-перше, треба всім сьогодні усвідомити, що прокурорського нагляду за додержанням законів під час оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування вже не існує, ні теоретично, ні тим більше – практично. Потужного удару по ньому було заподіяно за часів Януковича, коли тодішня влада, ігноруючи вимоги Конституції, переслідувала своїх політичних опонентів, в першу чергу «помаранчевого» Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко і наближених до неї міністрів (зокрема і Юрія Луценка), і в зв’язку з чим розробила і вночі проголосувала приблизно 50- тьми народними депутатами новий Кримінальний процесуальний кодекс, яким фактично усунуто всіх прокурорів, в т.ч. і їх керівників, від здійснення нагляду за дотриманням законності на стадії досудового розслідування! А вже нинішня влада, в першу чергу та ж Верховна Рада, хоч і називає себе демократичною, подобається це комусь чи ні, повністю знищила прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, спочатку прийнявши в 2014 році антиконституційний Закон «Про прокуратуру», а потім в 2016 році прийнявши більше як 300 голосами зміни до Основного Закону під видом проведення так званої «судової реформи», якими на прокурорів покладено основну функцію по організації і процесуальному керівництву досудовим розслідуванням. Про прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, там вже і мови немає! І тому громоносні заяви Юрія Луценко на засіданні Регламентного комітету про те, що всі докази винуватості вказаних у поданнях народних депутатів, начебто, зібрані в установленому законом порядку, не гарантувались ні вимогами КПК України, ні Законом «Про оперативно-розшукову діяльність», в яких він, судячи з його виступу, не розуміється.

Так, а тепер по суті. Дійсно, я також погоджуюся, що єдиним поданням, яке можна було теоретично виносити на обговорення до Регламентного комітету, це щодо так званої «бурштинової справи». Але, і в ньому були очевидні прорахунки. Так, основним доказом винуватості нардепів Полякова і Розенблата (як і частково у справі Дейдея) Генпрокурор назвав (і навіть пішов на оприлюднення їх на засіданні Регламентного комітету) негласні слідчі (розшукові) дії, такі як аудіо-, відеоконтроль особи (чи спостереження за особою) та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (тобто, прослуховування телефонних розмов). В зв’язку з цим, хотів би відразу роз’яснити, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 482 КПК України (дослівно): «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в т.ч. негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності».

Тому, твердження Генерального прокурора на Регламентному комітеті про те, що всі ці оприлюднені телефонні розмови названих народних депутатів або відеозйомки їх розмов, в т. ч. і з так званим «агентом Катериною», начебто, проводились на підставі ухвал слідчих суддів, а тому є законними, були і для мене непереконливими, бо явно проведені в порушення порядку, передбаченого КПК України, а тому такі докази є недопустимими і згідно ст. 86 Кримінального процесуального закону не могли бути враховані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. Ті ж подальші намагання керівників ГПУ і САП переконати членів Регламентного комітету у законності здобутих доказів тим, що ці НСРД (бо Луценко плутався, називаючи так і оперативно-розшукові заходи, що не є одним і тим же) проводились з дозволу суду не відносно народних депутатів, а щодо інших осіб, теж є непереконливим доводом, бо ст. 248 КПК чітко вимагає, щоб слідчий чи прокурор у своєму клопотанні про проведення НСРД зазначали обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб. А говорити про законність аудіо- та відеоконтролю особи чи місця у керівників ГПУ взагалі не було будь-яких підстав, бо такий аудіо- відеоконтроль здійснювався агентом НАБУ прихованою відеокамерою відносно того ж Розенблата безпосередньо (і це очевидно навіть із розповсюджених відеозаписів і фото, де фігурує лише один народний депутат, а другого співрозмовника не видно), що категорично було заборонено законом до зняття з нього депутатської недоторканності!

Як би мені не приємно було це визнавати, але таких відверто неправомірних заходів до громадян не застосовували навіть за часів Януковича, якого сьогодні притягують до кримінальної відповідальності, в т.ч. і за перевищення службових повноважень.

Далі. Дійсно визнаю, переконливими були не тільки для народних депутатів, як на засіданні Регламентного комітету, так і в сесійній залі, а тож нічого гріха таїти – і для суспільства в цілому, оприлюднені прокуратурою чи НАБУ в ЗМІ відеозаписи розмов ймовірно народного депутата Розенблата із «агентом Катериною», в яких останній повністю себе викривав у корупційній діяльності. Тому і питань у народних депутатів, які не є фахівцями в сфері правоохоронної діяльності і не зовсім володіють знаннями щодо з’ясування питання про законність джерел походження доказів, якими обґрунтовувались подання відносно названих фігурантів у «бурштиновій справі», щодо надання згоди на його затримання, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності по даній справі не виникало. Але, на що можуть надіятись прокурори під час розгляду цієї справи в суді, де по-перше, ці наведені докази будуть визнані недопустимими з тих причин, про які я сказав вище, а по-друге, ГПУ і НАБУ були розголошені матеріали досудового розслідування, які компрометують честь і гідність людини, яка ще не визнана судом винною, за що навіть передбачена кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 387 КК України).

Скажу більше. Дійсно, ст. 272 КПК України (Виконання спеціального завдання) передбачає, що під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, яка на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування. Але, наскільки я зрозумів, озвучена Генпрокурором жінка-агент по імені «Катерина» під таку особу не підходить (бо по цій справі не вбачається ні організованої групи, ні тим більше – злочинної організації).

Навіть якщо допустити, що таку особу до проведення НСРД на стадії досудового розслідування залучали у відповідності до вимог ст. 275 КПК (використання конфіденційного співробітництва) , то і в такому випадку оприлюднені в ЗМІ деякі аудіозаписи її телефонних розмов із помічником народного депутата Полякова, а тим більше – неоднозначні розповіді Розенблата в ЗМІ про його стосунки із «Катериною», дають підстави стверджувати про її провокативні запитання і навіть пропозиції фактично вчинити злочин, що категорично заборонено ст. 271 КПК України (дослівно): «під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагати особі вчиняти злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв…».

Більше того скажу, якби у нас сьогодні діяв прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, то той же процесуальний керівник (прокурор) був би зобов’язаний у відповідності до вимог КПК виявити обставини, які свідчать про провокування під час НСРД об’єкта на вчинення даного злочину, чого явно зроблено не було. В противному випадку ГПУ не послалась б на ці «докази».

Окрім того, хотілося б звернути увагу на питання законності одержаних доказів у вигляді аудіо і відеозаписів розмов народних депутатів Розенблата і Полякова, їх помічників і охоронців, а саме на те, що вони (може і частина з них) були одержані в ході оперативно-розшукових заходів в рамках оперативно-розшукової справи, яка була заведена ще до реєстрації кримінального провадження з метою викриття злочину, який готується, і осіб, які можуть його вчинити. Дійсно, таке право у НАБУ було і саме застосування таких методів і способів розкриття, попередження даної категорії корупційних злочинів заслуговує на повагу та схвалення. Але при цьому, потрібно пам’ятати про те, що у відповідності до вимог нині діючого КПК України доказ визнається допустимим, якщо він здобутий у порядку, встановленому цим Кодексом, який у свою чергу, регулює проведення процесуальних дій лише після реєстрації відповідного кримінального провадження. Тому, значна частина судів, в т.ч. і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, не визнають доказами відомості, одержані в порядку, передбаченому Законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

Тим більше, що керівники ГПУ і САП на засіданні Комітету не уточнили, коли саме детективам вдалося під час проведення оперативно-розшукових заходів виявити відомості і обставини, які свідчили про вчинення злочину, і осіб, які його вчинили, а тому і зрозуміло чи дотримались слідчі (детективи) і прокурори вимог ст. 214 КПК України про обов’язковість реєстрації кримінального провадження до ЄРДР саме з цього моменту. В противному випадку, після встановлення ознак злочину, вони зобов’язані були зареєструвати кримінальне провадження, закрити відповідно ОРС і далі проводити процесуальні дії по документуванню злочину і дій осіб, які його вчинили, в порядку, встановленому КПК України. Цього, на жаль, ні Луценко, ні Холодницький на засіданні Комітету не розмежували, а тому і не були надто переконливі в обґрунтуванні ініційованих і направлених ними подань, ні тим більше – в законності джерел викладених доказів.

В зв’язку з цим змушений повідомити, що з приводу допустимості доказів, одержаних в ході проведення ОРС, тобто до реєстрації кримінального провадження, висловився зовсім нещодавно і Верховний Суд в своїй Постанові від 16.03.2017 року, де чітко зазначив:

«Визнаються допустимими і використовуються як докази в кримінальній справі тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою частиною забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до положень частини третьої ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.»

Тому, Верховний Суд ще раз нагадав, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст. 84 КПК).

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи і висновки експертиз.

Тобто, відповідно до вимог частини другої ст. 99 КПК України матеріали, в яких зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (№2135-ХІІ), є допустимими та можуть використовуватись в кримінальному проваджені як докази, але, лише за умови відповідності вимогам цієї статті КПК!!!

З цього, вибачте, випливає, що проведені детективами НАБУ прослуховування телефонних розмов осіб, їх аудіо- і відеоконтроль, контроль за вчиненням злочину та використання «агентів» в рамках ОРС, чим так хизувались названі вище керівники ГПУ на засіданні Комітету, можуть бути використані як докази в подальшому кримінальному провадженні лише в тому випадку, якщо порядок їх проведення і оформлення відповідали вимогам конкретних статей КПК України, в чому я глибоко сумніваюсь. Наприклад, як могли дотриматись правоохоронці тих же вимог ст. 271 КПК при винесенні прокурором постанови про проведення того ж контролю за вчиненням злочину, якщо у ній вони не могли назвати ні найменування кримінального провадження, ні його реєстраційний номер у зв’язку з невнесенням на цьому етапі відомостей про цей злочин до ЄРДР.

Тим більше, що пунктом 1 ч. 7 статті 271 КПК на прокурора покладено обов’язок у постанові про проведення зазначених заходів викласти обставини, які свідчать про відсутність під час цієї дії провокування особи на вчинення нею злочину. Наскільки я зрозумів із виступів правоохоронців на засіданні Комітету, подібних застережень антикорупційні прокурори не висловлювали!

І ще один момент. Верховний Суд також застеріг, що Європейський Суд з прав людини при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, і спосіб отримання доказів. Не виключаючи можливість використання особливих слідчих методів – агентурних методів, що само по собі не порушує права на справедливий судовий розгляд , ЄСПЛ висловив позицію, що у зв’язку з ризиком підбурювання з боку поліції при застосуванні таких методів їх використання має бути обмежено чіткими рамками (справа «Раманаускас проти Литви»).

Саме у зв’язку з цим, Верховний Суд критично оцінив дії ВССУ у конкретній справі, що розглядалася в цей день, щодо визнання доказів, якими суд апеляційної інстанції обґрунтував доведеність вини обвинувачених у вчиненні злочинів, допустимими і отриманими відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, Верховний Суд не підтримав позиції касаційного суду в тій частині, що апеляційний суд обґрунтовано послався, як на доказ винуватості засуджених у вчиненні збуту наркотичних речовин, на постанови про проведення оперативної закупки та про проведення контролю за вчиненням злочину шляхом проведення оперативної закупки, незважаючи на те, що оперативна закупка наркотичних засобів у засуджених 29 вересня 2014 року проводилася в межах оперативно-розшукової справи до внесення відомостей до ЄРДР. Не став для Верховного Суду переконливим і вислів ВССУ про те, що в межах ОРС слідчим суддею надавався дозвіл на проведення негласних оперативно-розшукових дій, передбачених ст.ст. 260 і 263 КПК, з 06.09 по 06.11.2014 р. та з 17.12.2014 по 17.02.2015 р. (це щодо доводів Ю. Луценка і Н. Холодницького про законність оприлюднених оперативно-розшукових заходів, які були проведені з дозволу суду).

А саме: цей суд, на порушення положення ст. 404 КПК, не переконався у відповідності зазначених доказів вимогам ст. 86 КПК та не навів належних доводів, на підставі яких визнав їх такими, що оприлюднені в порядку, встановленому КПК (докази – матеріали оперативно-розшукової діяльності повинні бути отримані уповноваженими на це суб’єктами та з відомого, що може бути перевірений, і не забороненого законом джерела; зібрані у встановленому законом порядку та з дотриманням встановленої форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян).

Більше того, у цій своїй постанові ВСУ дав відповідь і на справедливі доводи окремих членів Регламентного комітету щодо незаконності проведення НСРД відносно того ж Полякова, якого документували через його телефонні розмови із помічницею, відносно якої, за словами керівників ГПУ, і проводилось з дозволу суду зняття інформації із автоматизованих телекомунікаційних систем.

Так, за висновком найвищої судової інстанції нашої держави постанова про проведення оперативної закупки від 04.09.2014 р. була ухвалена щодо особи №2, тому правомірним було б використання доказової інформації, отриманої в такий спосіб, саме щодо неї. Водночас, відповідно до протоколу про результати здійснення оперативно-технічного заходів, оперативна закупка наркотичних речовин відбувалася одночасно як в особи №2, так і у особи №1, щодо якої такого дозволу не було! Тим більше, що, як з’ясував ВСУ, оперативно-розшукова справа відносно особи №1 також не заводилась.

Тобто, ці ж зауваження Верховного Суду України стосуються і народних депутатів Полякова і Розенблата, відносно яких не могли бути заведені ОРС до одержання дозволу на притягнення їх до кримінальної відповідальності, а тому і дозволи на проведення контролю за вчинення злочину і зняття інформації з їх телефонних розмов з іншими особами не могли бути надані відповідно слідчим суддею і прокурором, відповідно!

Не все переконливо і в позиції прокуратури щодо доведеності винуватості того ж Розенблата у вимаганні і одержанні достатньо великої загальної суми неправомірної вигоди, яка із різних джерел, в т.ч. і на засіданні Регламентного комітету, називалась досить по різному, але в цілому становила 200 тис. доларів США. На превеликий жаль, ніхто із членів Комітету не запитав у керівників ГПУ про джерело походження цих коштів і хто буде нести відповідальність за їх зникнення чи розтрату (вони ж не були вилучені ні у Розенблата, ні у його співучасників під час затримання «на гарячому» чи під час обшуків).

Додам від себе, що, вивчаючи судову практику з цього приводу, мені вдалося знайти ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 06.06.2016 р., в якій касаційний суд обгрунтовано зазначив, що докази, одержані з порушенням вимог статей 246 і 271 КПК, є недопустимими, зокрема: протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки вони не містили письмової згоди залегендованої особи на проведення дій оперативного характеру та не вказували походження грошових коштів, що використовувались при оперативних закупках; матеріали аудіо- та відеофайлів, оскільки вони не містять інформації щодо технічних засобів, за допомогою яких здійснювалось фіксування оперативно-розшукових заходів і т.д.

Не переконливою була і озвучена Генпрокурором на Комітеті позиція щодо законності документування детективами НАБУ факту одержання Поляковим частини неправомірної вигоди в сумі 5 чи 7 тис. доларів США. Якщо допустити, що факт придбання Поляковим на одержані таким неправомірним чином долари США (начебто, неправомірну вигоду) в магазині мобільного телефону для своєї дружини мав місце до реєстрації провадження в ЄРДР, то виникають, як мінімум, кілька запитань:

  1. чому одразу не був зареєстрований факт вчинення ним цього злочину в ЄРДР, бо цього прямо вимагає ст. 214 КПК України і таку позицію займає Верховний Суд? Тобто, в зв’язку з цим, з цього моменту потрібно було закривати ОРС і проводити вже слідчі і негласні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому КПК, чого, як вбачається із обговорення даної проблеми на Комітеті, не було зроблено!!!

  2. чому не були вилучені одразу помічені кошти із магазину, хоча б із мотивів збереження цього речового доказу, а тим більше це потрібно було зробити одразу після реєстрації кримінального провадження, тобто після одержання відомостей про можливе вчинення злочину?

Тим більше, залишення таких коштів як речового доказу, у таких випадках, більше ніж на 6 місяців в магазині, де, начебто, отоварювався Поляков, викликає великі сумніви щодо достовірності їх походження.

А ще більш сумнівним в доказовому плані є сам спосіб вилучення самого цього мобільного телефону у дружини Полякова, бо наведені на засіданні доводи керівників ГПУ про законність цієї процесуальної дії мене особисто не переконали із наступних міркувань.

На превеликий жаль, наші правоохоронні органи протягом, особливо, останнього року (гадаю, що перебування Ю.Луценка на посаді Генпрокурора в цей час просто збіг обставин) всіляко ігнорують вимоги діючого КПК, де в ст. 234 чітко сказано, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді! І тільки в разі необхідності проникнення до житла чи іншого володіння особи слідчий і прокурор можуть туди увійти до постановлення ухвали слідчого судді і то лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей чи майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. І все. Тому, все це «шоу», яке в черговий раз влаштували працівники НАБУ без ухвали слідчого судді на сходовій клітці чи у фойє багатоквартирного будинку, під час якого із застосуванням сили (як стверджує Поляков) у його дружини вилучили згаданий мобільний телефон, а вже після цього, начебто, одержали дозвіл слідчого судді на проведення обшуку у фойє чи сходовій клітці, щоб узаконити свої попередні дії, закономірно викликали у членів Регламентного комітету несприйняття і недовіру. І не дивно, бо в ч.5 ст. 234 КПК України чітко, вибачте, «чорним по білому», зазначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що «відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи», яким, знову ж таки, сходова клітка не являється! Тим більше, що в ході досудового розслідування цей телефон можна було вилучити в порядку ч. 2 ст. 163 КПК України шляхом одержання дозволу суду на тимчасовий доступ до речей і документів дружини Полякова.

І це лише деякі деталі, на які я звернув увагу при розгляді цього подання у Комітеті ВР. А їх, я в цьому переконаний, буде виявлено ще більше, якщо цю справу, все ж таки направлять до суду з обвинувальним актом. Я можу ще раз повторитись: у мене є великі сумніви щодо наявності судової перспективи засудження названих народних депутатів саме за цією підозрою.

А може, до чого схиляються дехто із експертів, саме так з самого початку і було задумано?! Час покаже.

Наостанок поясню коротко ціль цього мого посту. Ні в якому випадку я не є прихильником жодного названого вище народного депутата, чи політичних сил, до яких вони належать. Не зважаючи на їх прізвища і політичну приналежність, я звертаю увагу лише на сам факт документування протиправних дій і процесуальних порушень, які допускають наші правоохоронці у таких резонансних кримінальних провадженнях, неупереджено наголошую на промахах правоохоронців та відвертих фактах беззаконня з їх сторони, намагаючись таким чином звернути увагу моїх бувших колег, донести до суспільства свою точку зору щодо зазначених подій. Я не буду категорично заперечувати винуватість названих парламентарів, це вже завдання слідчого, прокурора доказати цей факт і обставини, я говорю про дотримання процедури притягнення цієї категорії осіб до кримінальної відповідальності.

Звичайно, з точки зору простого громадянина може виникнути закономірне питання: Як же тоді притягнути до відповідальності народного депутата, який явно вчинив кримінальне правопорушення, про що свідчили, наприклад, оприлюднені ГПУ і НАБУ матеріали ОРС чи негласних слідчих (розшукових) дій, якщо не можна його телефонні переговори прослуховувати, чи стежити за ним, без одержання попереднього дозволу ВР на проведення відносно нього таких заходів? Дійсно, якщо дотримуватися даної процедури, встановленої законом, то в такому випадку депутат буде попереджений про те, що його злочинну діяльність документують правоохоронці! Погоджуюсь, що така проблема існує та потребує розв’язання, але не шляхом умисного порушення вимог законів, як це запропонували зробити правоохоронці по даному кримінальному провадженню! Шлях, який я пропоную, вважаю найоптимальнішим і вигідним як з точки зору захисту прав українських парламентарів, так і з точки зору дотримання принципу невідворотності покарання за вчинений злочин, щоб в законний спосіб без порушення закону домогтися притягнення дійсно винних народних обранців до кримінальної відповідальності.

Саме тому вважаю за необхідне внести наступні зміни до ч. 3 ст. 482 КПК України, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України», виклавши її в такій редакції: «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також проведення порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, за винятком випадків затримання народного депутата України під час вчинення злочину,допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати фактичні дані неможливо».

Далі буде…

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

«Aнтикoрупцiйнi oргaни пoвиннi зaлишaтись пoзa пoлiтикoю.

A пoлiтичнi сили – вiдпoвiдaльнo стaвились дo їх рoбoти», — нa цьoму нaгoлoсив нaрoдний дeпутaт Укрaїни Гeннaдiй Ткaчук, кoмeнтуючи зaяву кeрiвникa Спeцiaлiзoвaнoї aнтикoрупцiйнoї прoкурaтури Нaзaрa Хoлoдницькoгo стoсoвнo тoгo, щo СAП вiдкрилa 60 прoвaджeнь з привoду нeзaкoннoгo збaгaчeння пoсaдoвцiв, сeрeд яких i мiнiстри, i нaрoднi дeпутaти, i кeрiвники цeнтрaльних oргaнiв викoнaвчoї влaди.

— Aнтикoрупцiйнa тeмa сьoгoднi aктивнo викoристoвується чaстинoю пoлiтичних сил, якi прaгнуть зa рaхунoк цьoгo пiдняти свoї рeйтинги. Oднaк я нaгoлoшую, щo нeзaлeжнi aнтикoрупцiйнi oргaни прaцюють в iнтeрeсaх Укрaїни, a нe в iнтeрeсaх пoлiтсил, якi прoгoлoшують пiдтримку рoбoти СAП чи НAБУ свoєю пoлiтичнoю прoгрaмoю. Тoму дужe вaжливo, щoб aнтикoрупцiйнi oргaни зaлишaлись пoзa пoлiтикoю, a aнтикoрупцiйнi рoзслiдувaння нe були пoлiтичним iнструмeнтoм, — зaзнaчив Гeннaдiй Ткaчук.

Зa йoгo слoвaми, пoдoлaння кoрупцiї нинi є прioритeтним зaвдaнням уряду. I якщo СAП, НAБУ чи ГПУ мaтимуть тi чи iншi питaння щoдo рoбoти члeнiв уряду, їм будe нaдaнo пoвнe сприяння у рoзслiдувaннях.

Як зaувaжив Гeннaдiй Ткaчук, бoрoтьбa з кoрупцiєю пoтрeбує систeмнoгo пiдхoду.

— Звичaйнo, виявлeння кoнкрeтних кoрупцioнeрiв – цe дужe дoбрe, oднaк пoвнiстю пoдoлaти кoрупцiю мoжнa лишe зa рaхунoк систeмнoї пoлiтики, якa прoстo унeмoжливить будь-якi кoрупцiйнi прoяви. Рoзумiючи цe, Кaбмiн викoристoвує у цiй бoрoтьбi всi дoступнi йoму мeтoди – дeрeгуляцiю, спрoщeння прoцeдур, зaпрoвaджeння eлeктрoнних пoслуг, змeншeння впливу суб’єктивнoгo чинникa нa ухвaлeння рiшeнь. Впeвнeний, щo зaстoсувaння всiх цих iнструмeнтiв в кoмплeксi, нeoдмiннo дaсть рeзультaт, i нaшa дeржaвa змoжe oчиститись вiд тaкoгo гaнeбнoгo явищa, як кoрупцiя,— зaзнaчив пoлiтик.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO