Політв’язень Роман Сущенко, який повернувся в Україну 7 вересня в межах обміну “35 на 35”, планує надалі працювати журналістом.
Роман Сущенко планує працювати у рідному агентстві “Укрінформ”, пише “Радіо Свобода“.
Він додав, що хоче “поспілкуватися з колегами, обійнятися з друзями, поїхати на могилу до батька”, який помер на початку березня 2018 року, коли Роман був у колонії.
Роман Сущенко – український журналіст, незаконно заарештований та утримуваний на території Росії з 30 вересня 2016 року. Про місце перебування Сущенка стало відомо лише через два дні після затримання, у неділю, 2 жовтня, коли у московське СІЗО “Лефортово” прибули російські правозахисники з плановою перевіркою умов утримання арештованих.
4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Романа Сущенка до 12 років колонії суворого режиму. Агресор приписує журналісту “шпигунство на користь України”. Журналіст повернувся в Україну у рамках обміну полоненими “35 на 35”.
7 вересня, близько 14:00 літак із полоненими Росією українцями приземлився в київському “Борисполі”. Моряків, яких Росія захопила у листопаді 2018 року, а також інших бранців Кремля обміняли за схемою “35 на 35”.
Хто повернувся в Україну з РФ/ Інфографіка 24 каналу
Полонені моряки повернулись в Україну/ Інфографіка 24 каналу
Сегодня, 7 сентября, на украинскую землю снова ступили украинцы, которых длительное время удерживали России – в качестве осужденных или подследственных. Онлайн-трансляцию встречи вела “Страна”.
Около 14.00 в Борисполе сел президентский борт “Ан 148-100″(используется для поездок главы державы на внутренних рейсах) с украинскими заключенными, которых выдала по схеме 35 на 35 Россия.
Президент Владимир Зеленский у трапа лично встретил каждого.
Среди 35 освобожденных – 24 моряка, которых задержали в Керченском проливе, и 11 политзаключенных, некоторые из которых находятся в российском заключении с 2014 года.
Приведет ли новый обмен к окончанию войны на Донбассе – “Страна” уже разбиралась. Напоминаем, чем известны украинские граждане, ступившие на родную землю после многих месяцев заключения.
Олег Сенцов и Александр Кольченко
Олег Сенцов и Александр Кольченко – украинский режиссер и его знакомый общественный активист из Крыма. 30 мая 2014 года ФСБ сообщила о задержании Сенцова (был задержан раньше 10 мая) и еще троих подозреваемых, среди которых был Кольченко. По утверждениям ФСБ, все они – члены “Правого сектора”, хотя в самой организации это опровергли.
В ходе дальнейшего судебного процесса защита Сенцова даже предоставила суду заверенную справку за подписью лидера “Правого сектора” Дмитрия Яроша, согласно которой фигуранты дела никогда не состояли в его организации. Хотя, понятное дело, суд воспринял это доказательство критически.
Участниками этой группы, по версии обвинения, предположительно действовавшей по указанию украинского “Правого сектора”, следствие называет Алексея Чирния, Геннадия Афанасьева, Александра Кольченко, Никиту Боркина, Илью Зуйкова, Энвера Асанова и Степана Цириля. Чирний и Афанасьев к июлю 2015 года были уже осуждены, а Боркин, Зуйков, Асанов и Цириль – объявлены в розыск.
Как утверждали обвинители, основной целью подозреваемых было совершение диверсионно-террористических актов в Симферополе, Севастополе и Ялте. В частности, им инкриминировали осуществление взрывов самодельных взрывных устройств возле “мемориала Вечного огня” и памятника Ленину в Симферополе в ночь с 8 на 9 мая 2014 года, а также поджогов офисов общественной организации “Русская община Крыма” и представительства партии “Единая Россия” в Симферополе 14 и 18 апреля 2014 года.
Сенцов и Кольченко называли все обвинения против себя сфабрикованными.
25 августа 2015 года Северо-Кавказский окружной военный суд приговорил Сенцова к 20 годам лишения свободы с отбыванием в колонии строгого режима, Александру Кольченко было назначено 10 лет колонии строгого режима.
В феврале 2016 года Олег Сенцов был этапирован в Якутию для отбывания наказания. В сентябре 2017 года переведен в “ФКУ ИК-18 УФСИН России по ЯНАО” в поселке Харп (Ямало-Ненецкий автономный округ).
В октябре 2017 года этапирован в исправительную колонию № 8 “Белый медведь” в городе Лабытнанги (Ямало-Ненецкий автономный округ). Именно в этой колонии Сенцов проводил свою знаменитую голодовку. Как он позже написал:”145 дней борьбы, минус 20 кг веса, плюс надорванный организм, но цель так и не достигнута. Я благодарен всем, кто поддерживал меня, и прошу прощения у тех, кого я подвел”.
Олег Сенцов во время голодовки
Александру Кольченко дали 10 лет колонии. 31 мая 2018 года он объявил голодовку с требованием освободить Олега Сенцова, но 7 июня вынужден был прекратить ее из-за сильного ослабления организма.
Александр Кольченко. Фото: Информатор
Владимир Балух
Владимир Балух – уроженец Раздольненского района. Учился в агроуниверситете Симферополя, затем работал инженером по водосбережению в местном колхозе. В 2006 и 2010 годах Балух баллотировался в Верховный Совет Автономной Республики Крым от Конгресса украинских националистов. На президентских выборах 2010 года являлся членом Окружной избирательной комиссия округа № 9 от кандидата Виктора Ющенко.
После аннексии Крыма в 2014 году остался гражданином Украины, отказавшись от российского гражданства.
10 июня 2016 года Владимир Балух был осужден Раздольненским районным судом по ст. 319 Уголовного кодекса РФ (“Оскорбление представителя власти”) до 320 часов обязательных работ в связи с тем, что он якобы оскорбил сотрудника полиции, который участвовал в проведении у него обыска 14 ноября 2015 года.
8 декабря 2016 года в доме Натальи Балух, супруги Владимира Балуха, в селе Серебрянка Раздольненского района Крыма сотрудниками ФСБ был проведен обыск, в ходе которого на чердаке дома были обнаружены 89 патронов калибра 5,45×39, изготовленных промышленным образом, из которых 19 были пригодны для стрельбы. В тот же день в отношении Владимира Балуха было возбуждено уголовное дело по ч. 1 ст. 222 УК РФ (“Незаконное хранение и ношение огнестрельного оружия и боеприпасов”), Балух был задержан.
Фото: Владимир Балух
12 декабря 2016 года постановлением Раздольненского районного суда, в отношении Владимира Балуха была избрана мера пресечения в виде содержания под стражей на срок до 6 января 2017 года.
13 декабря 2016 года Балуху было предъявлено обвинение по ч. 1 ст. 222 УК РФ. 27 декабря 2016 года мера пресечения была продлена до 5 февраля 2017 года, 3 февраля – до 4 марта 2017
4 августа 2017 года Раздольненский районный суд приговорил Владимира Балуха к трем годам и семи месяцам колонии общего режима.
19 марта 2018 года Балух также объявил о бессрочной голодовке в знак протеста против незаконного содержания за решеткой.
Роман Сущенко
Роман Сущенко 30 сентября 2016 года был задержан в Москве. Официально на то время работал журналистом Национального информационного агентства “Укринформ”. На следующий день Лефортовский суд Москвы дал санкцию на арест на два месяца. Сущенко находился на время следствия в московском следственном изоляторе “Лефортово”.
В ФСБ России заявляли, что задержанный в Москве украинец – полковник и кадровый сотрудник Главного управления разведки Минобороны Украины, и был задержан во время “шпионской акции”, когда он собирал “сведения о деятельности Вооруженных Сил России”. Уголовное дело возбуждено по статье 276 УК РФ – “шпионаж”.
Официально 48-летний Роман Сущенко работал в “Укринформе” с 2002 года, а с 2010-го был собственным корреспондентом агентства во Франции, где жил со своей семьей. В Украине считали дело Романа Сущенко политически мотивированным, а самого украинского журналиста – политическим узником Кремля. В Москву до задержания он приезжал не с рабочим, а с частным визитом, находясь в отпуске.
Фото: Роман Сущенко
В начале 2017 года Парламентская ассамблея Совета Европы приняла резолюцию “О нападении на журналистов и свободу СМИ в Европе”, в которой, в частности, призвала Россию освободить Романа Сущенко.
4 июня 2018 года Московский городской суд приговорил Сущенко к 12 годам заключения в колонии строгого режима. Журналисту вменяли в томчисле попытку выяснить возможность нового наступления на Мариуполь со стороны ДНР. В октябре 2018 года этапирован в колонию.
Павел Гриб
Павел Гриб, 24 августа 2017 года поехал в Гомель, чтобы встретиться с девушкой из России, с которой до этого общался только в соцсетях.
По версии российских силовых структур, в ходе переписки он предлагал этой девушке с помощью самодельного взрывного устройства устроить взрыв на выпускной линейке в школе № 26 в городе Сочи.
После отъезда в Гомель связь с Грибом прервалась, в Украине он был объявлен пропавшим без вести, 29 августа было возбуждено уголовное дело по факту его исчезновения. По словам Павла Гриба, он был вывезен из Гомеля неизвестными людьми и передан другим неизвестным. Через несколько дней в Смоленской области был оформлен протокол задержания. После этого его доставили в Краснодар.
Фото: Павел Гриб
Павел Гриб нуждался в медицинском наблюдении, имеет инвалидность, из-за чего вынужден постоянно принимать поддерживающие препараты, в заключении по словам защиты не получал надлежащей медицинской помощи, имея портальную гипертензию. В декабре 2018 адвокат заключенного Марина Дубровина рассказала, что Павел Гриб практически ослеп и страдает от цирроза печени, у него ухудшилась функция свертывания крови.
22 марта 2019 года Северо-Кавказский окружной военный суд в Ростове-на-Дону признал Павла Гриба виновным в содействии террористической деятельности и приговорил к 6 годам колонии. Павел Гриб в своем выступлении заявил, что не признает выдвинутые против него обвинения и объявил голодовку.
Станислав Клых и Николай Карпюк
Николай Карпюк, вместе с другим задержанным в России, Станиславом Клыхом, были предъявлены обвинения в участии в боевых действиях во время первой чеченской войны на стороне “Республики Ичкерия”, а именно в создании и управлении отрядом “Викинг”, покушении на убийство и убийствах военнослужащих вооруженных сил России в 1994-1995 годах.
Обвинения базировались на показаниях приговоренного к 24,5 годам заключения Александра Малофеева, который якобы был членом отряда “Викинг”.
Сами Клых и Карпюк отрицали посещение Чечни. Кстати одним из фигурантом этого дела в РФ называли и тогдашнего премьера – Арсения Яценюка.
Фото: Николай Карпюк
26 мая 2016 Верховный суд Чечни признал Николая Карпюка виновным и приговорил к 22,5 годам заключения. Адвокаты Карпюка неоднократно заявляли о нарушениях во время рассмотрения дела их подзащитного.
Вместе с другим фигурантом дела – Станиславом Клыхом – Николай Карпюк подписал заявление об апелляции на решение суда, однако Верховный суд РФ оставил в силе приговор обоим заключенным. После завершения судебного процесса для отбывания наказания Николая Карпюка этапировали в колонию во Владимирской области в конце января 2017 стало известно, что Карпюк находится во Владимирском централе.
Станислава Клыха, также как и Карпюка, задержали в 2014 году на территории России в обвинении в участии в боевых действиях во время Первой чеченской войны. Суд Чечни дал Клыху 20 лет неволи.
В 2017 году его направили на принудительное психиатрическое лечение в больницу Магнитогорска, после чего он похудел на 15 килограмм. Клых, как и остальные, объявлял голодовку.
Станислав Фото: Станислав Клых
В ноябре 2016 Карпюк и Клых направили обращение в Министерство юстиции Украины относительно их перевода для отбывания наказания в Украине.
Евгений Панов
Российская ФСБ обвинила Панова в подготовке серии диверсий в Крыму в августе 2016 года.
В ФСБ утверждали, что в ночь на 7-е августа в районе города Армянск в оккупированном Крыму была обнаружена группа диверсантов, при задержании которой “в результате огневого контакта погиб сотрудник ФСБ России”.
Панова тогда назвали одним из возможных организаторов терактов, которые якобы готовились Главным управлением разведки Минобороны Украины.
Фото: Евгений Панов
Фигурант дела “украинских диверсантов” Евгений Панов, обвиненный в подготовке терактов на оккупированном полуострове, приговорен “верховным судом Крыма” к восьми годам колонии строгого режима.
В этот срок суд зачел два года, которые Панов провел под стражей. При этом прокуратура просила для осужденного 10,5 лет колонии.
Артур Панов
19-летний Артур, самый младший из политзаключенных. В декабре 2015 года в российских СМИ появилась информация о том, что 17-летний гражданин Артур Панов Украины был задержан в Ростове-на-Дону (Российская Федерация) по подозрению в ряде преступлений экстремистской направленности. В частности Панова обвинили в подготовке террористического акта на территории России в поддержку украинских националистов.
Делом Панова занимался первый отдел по расследованию особо важных дел Следственного Комитета Российской Федерации по Ростовской области, подростку были предъявлены обвинения в целом ряде экстремистских преступлений — ч. 1 ст. 30-ч. 1 ст. 205 УК РФ (покушение на совершение теракта, ч. 1 ст. 205.1 УК РФ (склонение к террористической деятельности), ч. 1 ст. 205.2 УК РФ (публичное оправдание терроризма), ч. 1 ст. 222.1 УК РФ (незаконное хранение и изготовление взрывных веществ), ч. 1 ст. 223.1 УК РФ (изготовление взрывных устройств.
Фото: Артур Панов
В августе 2016 года Панов был этапирован из Ростова-на-Дону в Бутырскую тюрьму города Москва для дальнейшего прохождения стационарной психолого-психиатрической экспертизы при “Федеральном медицинском исследовательском центре психиатрии и наркологии имени В. П. Сербского”. По результатам экспертизы Панов был признан вменяемым. В январе 2017 года уголовное дело в отношении Панова по факту подготовки теракта был передано в Северо-Кавказский окружнойвоенный суд Ростова-на-Дону.
11 августа Северо-Кавказский окружной военный суд приговорил Панова к восьми годам колонии общего режима.
Алексей Сизонович
Сизоновича в 2016 году задержали в “ЛНР”, но он сбежал и попытался перейти границу с РФ, где его задержали российские пограничники. Сизоновича обвинили в том, что по поручению СБУ он изготовил взрывное устройство для совершения теракта в городе Каменск-Шахтинский.
Осужден к 12 годам колонии строгого режима со штрафом в размере 250 тысяч рублей по обвинению в совершении преступлений, предусмотренных ч. 1 ст. 30, ч. 2 ст. 205 (“Приготовление к совершению террористического акта группой лиц по предварительному сговору”), ч. 2 ст. 222.1 (“Незаконное хранение взрывных устройств группой лиц по предварительному сговору”), ч. 1 ст. 322 (“Незаконное пересечения государственной границы Российской Федерации”) УК РФ.
Формально находился под стражей с сентября 2016 года, фактически, вероятно, с 26 августа 2016 года.
Фото: Алексей Сизонович
Сизоновича осудили по части 1 статьи 30, части 2 статьи 205 (“подготовка террористического акта”), части 3 статьи 222.1 (“незаконные приобретение, передача, сбыт, хранение, перевозка или ношение взрывчатых веществ или взрывных устройств”), части 1 статьи 322 ( “незаконное пересечение государственной границы России”) УК РФ.
Сизонович 11 лет проработал в шахте на взрывных работах и умеет обращаться со взрывчаткой. Суд решил, что это является весомым основанием, чтобы подозревать его в диверсионной деятельности.
Делом Сизоновича занимались исключительно военные (Северо-Кавказский окружной военный суд, военная прокуратура, ФСБ), которые “специализируются” на украинцах. Сторону обвинения представлял прокурор Владислав Кузнецов, тот самый, что обвинял Надежду Савченко.
Эдем Бекиров
Крымского активиста задержали 12 декабря 2018 года, когда он пробовал проехать в Крым через административную границу, чтобы повидаться со своей 78-летней тещей и дочерью, остававшихся на полуострове. Его обвинили в хранении боеприпасов и взрывчатки.
23 августа Бекирова второй раз за сутки вывозили в больницу на обследование. Кроме того, омбудсмен Людмила Денисова сообщила, что Европейский суд по правам человека рассмотрит дело политзаключенного 6 сентября 2019 года. Бекиров в аэропорту передвигался на костылях.
Эдем Бекиров. Фото: LB.ua
24 моряка
Остальные освобожденные – украинские моряки, которых задержали в ноябре 2018 года в Керченском проливе. Российские военные у берегов Крыма таранили, обстреляли и захватили артиллерийские катера “Бердянск” и “Никополь” и буксир “Яны Капу”. Плавсредства ВМС Украины направлялись из Одессы в Мариуполь.
Роман Мокряк, командир МБАК “Бердянск”;
Юрий Безъязычный, моторист-электрик;
Андрей Артеменко, старший комендор;
Андрей Эйдер, комендор-сигнальщик;
Богдан Головаш, выпускник ИВМС;
Денис Гриценко, командир 1-го дивизиона кораблей охраны рейда морского командования;
Василий Сорока, капитан, находился на борту МБАК “Бердянск”;
Богдан Небылица, командир МБАК “Никополь”;
Вячеслав Зинченко, комендор-сигнальщик;
Сергей Цыбизов, комендор-сигнальщик;
Сергей Попов, заместитель командира дивизиона по электромеханической части – начальник электромеханической службы 1-го дивизиона кораблей охраны рейда морского командования;
Владислав Костишин, выпускник ИВМС;
Андрей Опрыско, моторист-электрик МБАК “Вышгород”;
Андрей Драч, капитан, находился на борту МБАК “Никополь”;
Олег Мельничук, командир рейдового буксира “Яны Капу”;
Михаил Власюк, моторист-электрик;
Виктор Беспальченко, комендор;
Владимир Терещенко, комендор;
Евгений Семидоцкий, марсовый;
Владимир Лисовой, командир 31-го дивизиона судов обеспечения;
Андрей Шевченко, главный старшина дивизиона;
Владимир Варимез, старший радиотелеграфист УК “Смела” 31-го дивизиона судов обеспечения;
Сергей Чулиба, командир отделения мотористов УК “Новая Каховка”, 31-го дивизиона судов обеспечения;
Юрий Будзило, командир радиотехнического взвода управления 21-й отдельной р/т роты морского командования.
В латвийском Музее оккупации в Риге представят рисунки украинского журналиста Романа Сущенко, который уже почти три года незаконно удерживается в российской тюрьме по политически мотивированным обвинениям.
Выставка “Искусство за решеткой” с рисунками Сущенко откроется 9 сентября в 16:00, сообщила Укринформу активистка Татьяна Лазда.
“Задумали эту выставку еще зимой. Но смогли осуществить только осенью. Тем более, есть хорошая возможность: 8 сентября – международный день солидарности журналистов. Списались с близкими Сущенко, они прислали рисунки. Посольство Украины распечатало. А с этим музеем у нас давнее сотрудничество, они также были рады принять нас”, – отметила Лазда.
На выставке будут представлены 20 рисунков Сущенко, созданных им в тюрьмах. Работая над ними, Сущенко использовал подручные средства: шелуху лука, сок свеклы, чай, стиральный порошок, кетчуп, краску с шариковой ручки и т.п.
Рисунки Романа Сущенко уже демонстрировались на выставках в Киеве, Брюсселе, Нью-Йорке, Варшаве, Париже, Праге, Кишиневе, запланированы выставки в Гданьске и Страсбурге.
Выставка в Риге организована Ukrainas atbalsta biedrības/Общество помощи Украине, Посольством Украины в Латвии и латвийским Музеем оккупации.
Виставки картин Сущенка раніше проходили у Варшаві, Кишиневі, Нью-Йорку, Брюсселі та Парижі.
Про виставку картин журналіста у Празі повідомив у Facebook посол України у Чеській Республіці Євген Перебийніс.
«Виставку творів українського політичного в’язня в Росії, кореспондента агентства “Укрінформ” Романа Сущенка відкрито на вуличних стендах біля Посольства України у Празі. Запрошуємо всіх прийти подивитися на ці унікальні роботи і підтримати Романа у його боротьбі з окупантом доступними у в’язниці засобами – “Мистецтво з-за грат”», – йдеться в повідомленні.
Як відомо, журналіст Роман Сущенко створював свої картини під час перебування в московському СІЗО, використовуючи кулькову ручку, олівець та цибулевий сік, а потім передавав картини рідним.
Останнім часом переслідування борців з корупцією стало дійсно масштабним і системним явищем. До цього вже відкрито підключились Генпрокуратура та суди. І найцинічнішим є те, що напередодні п’ятої річниці Революції Гідності ті, хто прийшов до влади завдяки Майдану починають активно використовувати проти активістів удосконалені методи Януковича.
А те, що більшість ручних суддів Майдану зберегли свої посади дає впевненість владі, що свавілля залишиться безкарним.
У квітні 2018 року російського адвоката Марка Фейгіна, який захищав в’язнів Кремля, зокрема журналіста Романа Сущенка, позбавили права займатись адвокатською діяльністю. Підставою стало використання Марком нецензурної лексики у соцмережі. Усім зрозуміло, що це лише привід. Насправді, це було переслідування путінською владою незручного адвоката з метою показово покарати, залякати та заблокувати можливість захищати жертв режиму.
Роман Сущенко
Добре, що ми живемо у демократичній країні, де таке в принципі неможливе. От і я так думав. Поки у травні 2018 року мене, як адвоката не покарали за… пост у Facebook. Там не було нецензурщини, лайки чи образ. Зате були конкретні факти, які свідчили про винесення судом незаконного рішення у відповідь на обшуки НАБУ у цьому суді та про недоброчесність самих суддів.
Але це був лише початок. Через п’ять днів після винесення мені попередження з’являється нова скарга. Її ініціаторами є люди, які стоять за сайтами з відповідним душком та фейковими організаціями, завданням яких є дискредитація та поливання брудом громадських активістів. А подано цю скаргу через депутата Ігоря Попова, який є соратником Ляшка і теж має специфічну репутацію.
Ігор Попов
Цього разу мене звинувачують у тому, що я критикую судову реформу у відеоблогах на 24 каналі. Вам не здалося. За те, що я розповідаю конкретні факти, які свідчать про фейковість реформи, мене можуть позбавити адвокатського свідоцтва. Фейгін хоча б матюкнувся, а я ж критикую цензурними словами. Але Україна не Росія. Виявляється у нас можуть позбавити статусу адвоката і за обґрунтовану критику без нецензурщини.
Інші звинувачення взагалі у голову не вкладаються. Порушення адвокатської етики вбачають у тому, що я підтримую Ларису Гольник і Сергія Бондаренка, які викривають корупцію і у очах громадськості є символами чесних і незалежних суддів. Ну і вишенька на тортик – мене звинуватили, що я є таємним агентом НАБУ. Здається коментарі зайві.
Звинувачення більше схожі на анекдот, але Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Львівської області сприймає їх цілком серйозно. 20 вересня я зобов’язаний з’явитись на засідання, де повинен спростувати, що я таємний агент НАБУ і пояснити чому критикую реформу.
Враховуючи, що мені вже дали попередження за пост у Facebook, то перспектива втратити свідоцтво адвоката є дуже реальною. Але позбавлення статусу адвоката блідне на фоні того, що три автомайданівці можуть отримати від чотирьох до семи років тюрми за те, що Автомайдан організував велику акцію протесту біля не менш великого будинку Генпрокурора Юрія Луценка у грудні 2017 року.
13 липня 2017 року біля Верховної Ради відбувся мітинг з вимогою надати дозвіл на притягнення до кримінальної відповідальності депутатів Полякова, Розенблата, Добкіна та інших. Автомайданівці були активними учасниками акції. Під час мітингу у них вийшла перепалка з народним депутатом Олегом Барною, який вимагав, щоб автомайданівці закрили рота. За це у нього жбурнули три яйця. На цьому інцидент був вичерпаний. Жодних ушкоджень Барна не отримав.
Олег Барна
Сліди на обличчі це наслідок ДТП, у яке він потрапив напередодні. До речі, Барна це той депутат, який нещодавно отримавши повідомлення від журналіста про “30 тисяч за голосування” кинув усе і прилетів до Києва. Після цього поліція Печерського району зареєструвала справу за статтею хуліганство. Надалі цю справу би просто закрили за відсутністю складу злочину або виписали адмінштраф, якби не наступні події. І тут стежте за хронологією.
17 жовтня минулого року біля Верховної Ради відбувся великий мітинг за створення Антикорсуду, скасування недоторканності та нове виборче законодавство. Автомайдан був співорганізатором цього мітингу. 23 жовтня Генпрокуратура вимагає справу Барни з Печерської поліції та “у зв’язку з особливою складністю” передає її у Головне слідче управління. Для її розслідування призначають п’ять слідчих та 10 прокурорів. Для порівняння справа переслідування автомайданівців за поїздку до Межигір’я Януковича, де понад 450 потерпілих, а серед потенційних обвинувачених понад 200 ДАІшників та понад 120 суддів розслідується групою осіб з п’яти слідчих та двох прокурорів.
4 грудня Автомайдан анонсує поїздку до маєтку Луценка, за те, що він викрив таємних агентів НАБУ та зірвав їх спецоперацію. На наступний день Генпрокуратура терміново знову вимагає справу з поліції “для вивчення”. 9 грудня біля будинку Луценка проходить чисельна акція. І реакція Генпрокурора не забарилась. Вже через тиждень прокурор підписує підозри Сергію Хаджинову, Олегу Пушаку та Богдану Мельнику, які всупереч вимогам процесуального кодексу надсилають їм поштою.
Тобто є чіткий зв’язок між акціями протестів та активізацією розслідування справи. А ключове рішення про покарання автомайданівців було прийнято саме після поїздки до Юрія Луценка. До речі, Печерський суд надав згоду слідчому на доступ до телефонних трафіків усіх трьох автомайданівців. Це такі ж ухвали як і щодо журналістів Наталки Седлецької та Крістіни Бердинських.
Луценко виправдовував дії слідчих щодо журналістів необхідністю встановити дату і час злочину. Але ж у справі Барни дата і час події чітко відомі. Цікаво, що у матеріалах справи цих ухвал і самих трафіків немає. Тобто інформацію зібрали, але для справи не використали. То для чого прокуратура збирає дані про усі контакти і місця перебування активістів і журналістів ?
А тепер дуже важливий момент. Відповідно до закону інцидент з Барною можна кваліфікувати як дрібне хуліганство, за що передбачено невеликий штраф. Загалом, кидати яйцями у політиків – це традиція протестів у всьому світі. Яйцями закидували президентів усіх країн, включно з Путіним. Сам Луценко заявляв, що у киданні яєць немає нічого страшного.
Але завдяки Генпрокурору у справі Барни дрібне порушення перетворилось у тяжкий злочин. Вдумайтесь, автомайданівців звинувачують у нанесенні побоїв яйцями державному діячу і тепер їм цілком реально загрожує від чотирьох до семи років тюрми. Звісно, що за вчинене треба відповідати. Саме так коментує Луценко цю справу. Але від чотирьох до семи років тюрми за порушення, яке взагалі не є злочином – такого свавілля навіть за Януковича не було.
Справу хлопця, який кинув яйце у державного діяча Януковича закрили. У політиків яйцями кидають чи не щодня, але досі жодної справи до суду не передавали. Перехід вулиці у забороненому місці також є порушенням. А тепер уявіть, що ви це зробили на акції протесту і вас замість того, щоб оштрафувати кидають у тюрму. Уявили? А вам кажуть: ну ви ж порушили, а за порушення треба відповідати.
Ця справа створює небезпечний прецедент, коли за дрібні порушення на мітингах їх учасників будуть ув’язнювати на тривалі строки. Тому це стосується кожного активного громадянина, який ставить вимоги і контролює владу. Але найгірше те, що ця справа чітко доводить – прокуратура, слідчі та суди продовжують працювати у режимі виконання злочинних вказівок та готові переслідувати і карати невинних.
Слідчий у справі Барни прямо визнає, що жодного злочину тут немає, але є чітка вказівка з Генпрокуратури. Ось справжній результат реформи прокуратури імені Юрія Луценка. Як і у часи Пшонки прокурори дають злочинні вказівки про пресування активістів, а слідчі їх безвідмовно виконують. А це злочин, за який рано чи пізно наступить покарання.
Юрій Луценко
10 вересня 2018 року автомайданівцям вручили обвинувальний акт і справу передають до Печерського суду. Особливо цинічно це виглядає напередодні п’ятої річниці Революції Гідності. Під час Майдану Сергія Хаджинова затримували, позбавляли прав керування, утримували під вартою, але реальний строк він може отримати за президента Порошенка і саме за поїздку до маєтку його найближчого соратника – Юрія Луценка.
Виходить що Порошенко та Луценко у переслідуванні своїх противників перевершили Януковича та Пшонку. Юрію Луценку вже втрачати нічого. Його репутація безнадійно втрачена. За останніми опитуваннями недовіра громадян до нього є найбільшою серед політиків. Тепер його доля – повернутись туди, звідки його достроково випустили. Сподіваюсь, він не загубив свою тюремне горня. А от Порошенку варто задуматись, адже тікати ж уже нікуди. Але найбільше задуматись потрібно кожному з нас і продовжувати боротьбу. А справедливість однозначно переможе.
Шок! Щойно у Москві до 12 років ув’язнення засудили українського журналіста Романа Сущенка!!!
Романа Сущенка російський суд визнав винним у «шпигунстві».
«Визнати Сущенка винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 276 КК РФ (шпигунство) і призначити йому покарання у вигляді 12 років з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму», — оголосив рішення суддя Олег Музиченко.
Процес у справі щодо Сущенка проходив в закритому режимі, тому судом було оголошена тільки вступна та резолютивна частини вироку.
Чи буде врешті-решт діяти адекватно до того, як діє Росія щодо наших громадян?
Від безсилля і люті бракує слів. Дванадцять років сплюндрованого життя в російській неволі !!!
P.S. Нагадаю. Кореспондент українського інформагентства «Укрінформ» у Франції Роман Сущенко був затриманий у Москві у вересні 2016-го року, коли приїхав до Росії на прохання родичів. У день приїзду до Москви його було затримано співробітниками спецслужб. У жовтні того ж року ФСБ РФ висунула Сущенку офіційне звинувачення у шпигунстві проти Росії.
ФСБ заявляє, що журналіст Сущенко є полковником Головного управління розвідки Міноборони України. Однак, в самому ГУР цю інформацію називають фейком.
Розгляд в Адвокатській палаті Москви скарги на адвоката Марка Фейгіна, який захищає інтереси незаконно затриманого в Москві українського журналіста Романа Сущенка, перенесли на 24 січня 2018 року.
“Отже, кваліфікаційна комісія закінчилася. Розгляд перенесено на 24 січня 2018 року. Я зможу почати процес Романа Сущенка!” – написав Фейгін.
Як повідомлялося, в середу кваліфікаційна комісія Адвокатської палати Москви проводила розгляд скарги прокремлівського блогера Анатолія Шарія на Фейгіна.
Раніше на підтримку адвоката виступили IV Форум вільної Росії і опозиційний політик Олексій Навальний.
Власного кореспондента Укрінформу у Франції Романа Сущенка, в порушення міжнародних правил, затримали 30 вересня 2016 року в Москві, куди він прибув з приватною поїздкою. 7 жовтня йому висунули обвинувачення у “шпигунстві”. У ФСБ Росії заявили, що Сущенко є співробітником Головного управління розвідки Міноборони України. У ГУР МОУ це спростували.
Суд у справі Сущенка, на думку захисту журналіста, може розпочатися в січні 2018 року.
У Москві затримано та поміщено до СІЗО “Лефортово” спеціального кореспондента Національного інформаційного агентства “Укрінформ” Романа Сущенка.
Про його затримання дізнались випадково: «Ми абсолютно випадково зустріли у камері карантинного відділення Лефортовської в’язниці 47-річного громадянина України Романа Сущенка», – розповіли представники російської правозахисної організації «Открытая Россия».
Наразі до Романа не пускають ані адвоката, ані консула. Його звинувачують у шпигунстві.
Це – приклад чергового цинічного наступу на права людини в Росії. Роман Сущенко має бути негайно звільнений іі повернутий в Україну!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.JPG)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
