Теги Posts tagged with "Порошенко"

Порошенко

Самоликвидация…

Президент Державы, стремящейсяк Независимости и постоянно, круглосуточно акцентирующей на этом внимание, гордо и радостно заявляет два дня тому назад в своём твиттере, что сегодня мы уже имеем и американский уголь, 
и американское ядерное топливо, и американское оружие (какое, где и у кого?) …

Теперь добавляем американские локомотивы…

И производственное партнёрство (конец переведённой цитаты…)
Всё это – индустриальная в недалёком прошлом Держава,  которая выпускала на своих заводах лучшие в мире ракеты, как минимум не хуже американских локомотивов 

Теперь для нас полёт Теслы Маска – запердельное мечтание. 

Мы выпускали в кооперации топовые самолёты. Мрия – как один из примеров. Один из.
Танки. Оружие. Оптику.
Кольчуги.
Промышленность и военка были одними из лучших в мире. Хромала бытовуха, потребительская кооперация.
Теперь у нас на смену турецкому ширпортебу пришёл китайский, а на смену своей промышленности –
то, что упало с барского новосветского стола.
И мы ещё должны этому радоваться, хвастаться и гордиться.
Серьёзно?
Может порохоботы объяснят – чем и почему.
В западных демократиях такое заявление действующего главы государства поставило бы крест на его амбициях о втором сроке.
Но там избиратель думает головой. А не жоппой.
Локомотивы говорите?.

АЛЕКСЕЙ МОЧАНОВ

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Стаття вийшла в газеті з цією знаменною фотографією: як я перетворив “суд” наді мною в суд над злодійською системою і її представниками.
—
Разгромная статья в New York Times о том, как Порошенко крадет у украинской армии и моей борьбе за очищение Украины. Статья вышла в газете с этой знаменательной фотографией: как я превратил “суд” надо мной в суд над воровской системой и ее представителями.

У січні, через майже чотири роки після початку війни проти бойовиків, які користуються підтримкою Росії, Міністерство оборони України з гордістю оголосило про те, що йому вдалося поліпшити якість медичного обслуговування своїх поранених солдатів , завдяки купівлі 100 нових машин швидкої допомоги.

Але при цьому ніхто не згадав про те, що багато з цих машин вже зламалися. Або про те, що ці машини були продані в рамках неконкурентного контракту автомобільною компанією, яка належить високопоставленому чиновнику, відповідальному за закупівлі для збройних сил України. Або про те, що цей чиновник – Олег Гладковський – є старим другом Петра Порошенка.

Витрати України на оборону і безпеку різко виросли після початку російської агресії на сході країни в 2014 році: в 2013 році вони становили приблизно 2,5% від ВВП, а в цьому році вони складуть приблизно 5% або близько 6 мільярдів доларів.

Таке зростання витрат на оборону, завдяки якому в 2018 році видатки на закупівлі для армії перевищать 700 мільйонів доларів, дозволять Києву відновити свої бувші у занепаді збройні сили і ефективно боротися проти проросійських бойовиків і їх добре озброєних помічників з Росії.

Однак, оскільки величезна кількість грошей пройшла через руки українських чиновників і бізнесменів – часто це одні і ті ж люди – зростання витрат на оборону також зіграло роль потужного стримуючого фактора у боротьбі проти корупції, яку багато хто вважає головним ворогом України.

Ця проблема стала головною причиною втрати тих надій, які з’явилися у народу в лютому 2014 року, коли свою посаду втратив соаветний своєю корумпованістю проросійський президент України Віктор Янукович. Вона також змусила розчарованих прихильників України на Заході і багатьох українців засумніватися в тому, що після двох революцій країна цього разу зуміє впоратися з хронічною корупцією.

«Україні немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона віддає свою душу корупції», – попередив держсекретар США Рекс Тіллерсон в минулому році, згадавши про східні області України, захоплені Росією після повалення пана Януковича.

З 2014 року Україна досягла істотного прогресу в своїх спробах викорінити корупцію в газовому секторі, який був головним джерелом доходів для корумпованих олігархів за пана Януковича. Вона перебудувала державну енергетичну компанію «Нафтогаз» і скоротила кількість нечесних газових угод, що укладаються інсайдерами, зменшивши свою залежність від поставок газу від російського енергетичного гіганта «Газпром».

Однак зростання військових витрат відкрло нові можливості для митних операцій, захищених від перевірок завісою секретності, яка приховує подробиці витрат на оборонні потреби.

«Рівень корупції в енергетичному секторі знизився, тому корупція перемістилася в оборонний сектор», – сказала Олена Трегуб, генеральний секретар Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (Independent Defence Anti-Corruption Committee) – аналітичної групи, яка отримує фінансування від західних спонсорів.

Хоча пан Гладковський визнав, що придбанню машин швидкої допомоги не передував відкритий тендер, ніяких доказів того, що він домовився про покупку цих машин у його компанії якимось нечесним чином, немає, і сам пан Гладковський це заперечує. Проте, цей кричущий факт конфлікту інтересів – всього лише один з безлічі подібних прикладів в Україні, де бізнес і політична влада сплітаються в заплутаний клубок пересічних, неясних і найчастіше досить прибуткових угод.

«Немає ніяких доказів того, що він якимось чином вплинув на процес прийняття рішень, і їх ніколи не буде. Все це – секрет, – сказав Віктор Чумак, незалежний член українського парламенту і заступник голови антикорупційного комітету. – Злиття політики і бізнесу – наша головна проблема».

Доказами тісного переплетення бізнесу і політики, а також величезних доходів, які вони можуть принести, стали три розкішні вілли на південному узбережжі Іспанії. Вони належать президенту Порошенко, г-ну Гладковському і Ігорю Кононенко – ще одному діловому партнерові президента, який очолює фракцію пана Порошенка в парламенті.

Перш ніж зайняти державні посади, всі вони були багатими бізнесменами, проте їх небажання розкривати розміри своїх статків викликало серйозні підозри. Жоден з них не вказав нерухомість в Іспанії в щорічній декларації, яка з 2016 року є обов’язковою для всіх високопоставлених чиновників – вона стала частиною спроб збільшити ступінь прозорості і підзвітності українських чиновників.

Конфлікти інтересів поширені настільки широко, «що це більше не шокує», як сказав Айварас Абромавичус, колишній інвестиційний банкір з Литви, який став одним з лідерів ініціативи щодо викорінення корупції в уряді, будучи в той момент міністром економіки і торгівлі України. «Вони всюди. Це сумно, це бентежить і розчаровує».

Це розчарування вже дорого обійшлося Україні. Міжнародний валютний фонд і Євросоюз, роздратовані постійними відстрочками в створенні давно обіцяного незалежного антикорупційного суду і іншими затримками, відмовили Україні в черговому транші фінансової допомоги Україні, обсяги якої вже перевищили 5 мільярдів доларів.

«Україна жила в стані повсюдної корупції протягом багатьох десятиліть, – сказав Артем Ситник, директор Національного антикорупційного бюро (НАБУ) – незалежного агентства, створеного в 2015 році в рамках початкового сплеску ентузіазму після повалення пана Януковича. – Ці схеми були переглянуті і оновлені, і тепер вони знову працюють. Деякі люди просто не хочуть від них позбавлятися».

Його бюро зуміло зібрати матеріали по 107 справах, заведених проти раніше недоторканних чиновників, однак тільки одне таке справа завершилася реальним судовим вироком. Решта справ застрягли в нерозторопної судовій системі, завдяки корупції і політичного втручання.

Спроби НАБУ розібратися з шахрайствами, пов’язаними з оборонним сектором – спроби, які привели в минулому році до арешту заступника міністра оборони і глави відділу закупівель – обернулися цілим рядом заходів, покликаних нейтралізувати це антикорупційне бюро.

«Це дуже чутлива зона», – пояснив пан Ситник.

В останні кілька місяців НАБУ відчуває на собі постійний тиск: парламент працював над законопроектом, який міг позбавити НАБУ всіх його повноважень, а представники внутрішньої розвідки проводили обшуки в будинках співробітників цього бюро.

Пан Порошенко, який, як очікується, візьме участь в президентських виборах в наступному році, позиціонує себе як лідера, який перебудував одряхлілу армію і виступив проти президента Росії Володимира Путіна. Але на превеликий жах українського лідера, цей конфлікт з проросійськими сепаратистами поступово перетворюється в свідомості громадськості з героїчної боротьби проти ворога в чергові ворота для спекуляцій і корупції.

Цьому перетворенню сприяли дії колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі – аж до минулого тижня, коли офіцери українських служб безпеки схопили його в одному з київських ресторанів і проти його волі посадили в літак, що прямував до Польщі.

Саакашвілі створив в Києві нову політичну партію, яка зосередилася на критиці корупції в Україні. Його прихильники в Києві приєдналися до розлючених ветеранів війни на сході країни, які розбили наметовий табір біля будівлі парламенту. Їх намети і барикади прикрашені плакатами, що звинувачують пана Порошенка і його ділових партнерів в тому, що вони крали, поки солдати гинули за батьківщину.

“Тепер більше не згадує Путіна, а слово” П» зараз – це Порошенко, – сказав пан Саакашвілі в своєму інтерв’ю в Києві незадовго до висилки з України. – Це несправедливо, тому що головний винуватець – це Путін, але люди бачать, що йде війна і що Порошенко і його друзі заробляють на ній».

Айварас Абромавичус, який подав у відставку, втративши віру в ефективність спроб викорінити корупцію в Україні, сказав, що, на його думку, пан Порошенко навряд чи особисто отримує вигоду з військового конфлікту на сході країни. Але, за його словами, президент теж несе за це відповідальність, тому що він не виконав свої обіцянки продати свої ділові активи і створити по-справжньому незалежний антикорупційний суд.

Гладковський виступив на захист секретності і відсутності відкритих тендерів на придбання військового обладнання: за його словами це необхідний захід, спрямований на те, щоб не дати Росії втрутитися в процес закупівель за допомогою підставних компаній, що вона нібито робила неодноразово, коли робилися спроби провести конкурсні торги.

«Ніхто не заробляє гроші на війні», – сказав він.

За словами пана Гладсковского, він відсторонився від процесу прийняття рішень у своїй автомобільній компанії «Богдан Моторс», і він дізнався про машини швидкої допомоги тільки тоді, коли приїхав на лінію фронту, де він побачив машини своєї компанії і відчув почуття гордості за неї .

«Корупція, – сказав він в інтерв’ю, – дійсно дуже серйозна проблема, але вона не пов’язана з тією системою, якою я керую».

Найбільшим елементом його системи став «Укроборонпром» – величезний державний конгломерат, який об’єднує в собі 130 компаній, де працюють приблизно 80 тисяч чоловік. Дмитро Максимов, колишній співробітник відділу контролю «Укроборонпрому», сказав, що каламутні угоди по закупівлям представляли собою «суть» операцій цього конгломерату.

Він розповів, як маленький гвинтоподібний шматочок металу, що купується «Укроборонпромом» для ремонтного заводу у Львові, різко зріс в ціні з 50 доларів на початку 2014 року до майже 4 тисяч доларів роком пізніше, коли «Укроборонпром» з незрозумілих причин поміняв постачальника.

За словами пана Максимова, він піднімав питання незрозуміло високих цін у розмовах зі своїм начальством, але йому радили не звертати на це увагу, а пізніше його взагалі звільнили – зараз він оскаржує своє звільнення в суді.

Денис Гурак, молодий заступник директора цього конгломерату, сказав, що йому нічого не відомо про скарги пана Максимова, однак визнав, що корупція дійсно процвітає в оборонному секторі. Він додав, що після кількох років систематичного розграбування за пана Януковича – який, за його словами, і створив «Укроборонпром» в 2010 році, щоб централізувати процес розграбування – «це диво, що ми взагалі щось можемо робити».

«Це системна проблема всієї нашої країни, а не тільки одного сектора, – сказав він. – Система не працює, тому люди крадуть. Саме тому розвалився Радянський Союз».

За його словами, «Укроборонпром» відправив до прокуратури 200 повідомлень про корупцію в своїх рядах, але тільки два з них в кінцевому підсумку обернулися обвинувальними вироками.

Минулого тижня цей конгломерат оголосив про відставку свого генерального директора Романа Романова.

Дар’я Каленюк, директор Центру протидії корупції, неурядової групи в Києві, сказала, що прозорість і підзвітність – це питання національної безпеки, які необхідно вирішувати, якщо Україна хоче не тільки створити дієздатну демократію європейського зразка, а й здобути перемогу на сході.

Вони також дозволять прояснити, чому машини швидкої допомоги, продані компанією пана Гладковського, продовжують ламатися і чому їх взагалі купили.

Як говориться в доповіді, опублікованій в минулому році Незалежним антикорупційним комітетом з питань оборони, кожна з цих машин, чиї ходові частини були зроблені в Китаї, обійшлася Міністерству оборони України в 32 тисячі доларів – машина швидкої допомоги, куплена в Китаї, обійшлася б набагато дешевше – а їх вантажопідйомність становить всього 360 кілограмів – це занадто мало для машини, в якій повинні вміститися водій, озброєний охоронець і медичні працівники.

Валентина Варава, волонтер, яка допомагає військовим на сході України, сказала, що ці машини швидкої допомоги розраховані на міські дороги, а «в зоні бойових дій доріг немає».

За її словами, 19 з 50 машин, доставлених на схід, уже вийшли з ладу. Вона додала, що Міністерство оборони нещодавно вирішило купити ще 100 машин швидкої допомоги у компанії пана Гладковського.

Ендрю Хіггінгс, The New York Times (США)

—

В январе, спустя почти четыре года после начала войны против боевиков, пользующихся поддержкой России (фашистское государство, признанное 27.01.15 Верховной Радой страной-агрессором), Министерство обороны Украины с гордостью объявило о том, что ему удалось улучшить качество медицинского обслуживания своих раненых солдат, благодаря покупке 100 новых машин скорой помощи.

Но при этом никто не упомянул о том, что многие из этих машин уже сломались. Или о том, что эти машины были проданы в рамках неконкурентного контракта автомобильной компанией, которая принадлежит высокопоставленному чиновнику, отвечающему за закупки для вооруженных сил Украины. Или о том, что этот чиновник — Олег Гладковский — является старым другом Петра Порошенко.

Расходы Украины на оборону и безопасность резко выросли после начала российской агрессии на востоке страны в 2014 году: в 2013 году они составляли примерно 2,5% от ВВП, а в этом году они составят примерно 5% или около 6 миллиардов долларов.

Такой рост расходов на оборону, благодаря которому в 2018 году расходы на закупки для армии превысят 700 миллионов долларов, позволил Киеву восстановить свои пришедшие в упадок вооруженные силы и эффективно бороться против пророссийских боевиков и их хорошо вооруженных помощников из России.

Однако, поскольку огромное количество денег прошло через руки украинских чиновников и бизнесменов — зачастую это одни и те же люди — рост расходов на оборону также сыграл роль мощного сдерживающегося фактора в борьбе против коррупции, которую многие считают главным врагом Украины.

Эта проблема стала главной причиной утраты тех надежд, которые появились у народа в феврале 2014 года, когда своего поста лишился прославившийся своей коррумпированностью пророссийский президент Украины Виктор Янукович. Она также заставила разочарованных сторонников Украины на Западе и многих украинцев усомниться в том, что после двух революций эта страна на этот раз сумеет справиться с хронической коррупцией.

«Украине нет смысла бороться за свое тело в Донбассе, если она отдает свою душу коррупции», — предупредил госсекретарь США Рекс Тиллерсон в прошлом году, упомянув о восточных областях Украины, захваченных Россией после свержения г-на Януковича.

С 2014 года Украина добилась существенного прогресса в своих попытках искоренить коррупцию в газовом секторе, который был главным источником доходов для коррумпированных олигархов при г-не Януковиче. Она перестроила государственную энергетическую компанию «Нафтогаз» и сократила количество нечестных газовых сделок, заключаемых инсайдерами, уменьшив свою зависимость от поставок газа от российского энергетического гиганта «Газпром».

Однако рост военных расходов открыл новые возможности для мутных сделок, защищенных от проверок завесой секретности, которая скрывает подробности расходов на оборонные нужды.

«Уровень коррупции в энергетическом секторе снизился, поэтому коррупция переместилась в оборонный сектор», — сказала Олена Трегуб, генеральный секретарь Независимого антикоррупционного комитета по вопросам обороны (Independent Defence Anti-Corruption Committee) — аналитической группы, которая получает финансирование от западных спонсоров.

Хотя г-н Гладковский признал, что покупке машин скорой помощи не предшествовал открытый тендер, никаких доказательств того, что он договорился о покупке этих машин у его компании каким-то нечестным образом, нет, и сам г-н Гладковский это отрицает. Тем не менее, этот вопиющий факт конфликта интересов — всего лишь один из множества подобных примеров в Украине, где бизнес и политическая власть сплетаются в запутанный клубок пересекающихся, смутных и зачастую весьма доходных сделок.

«Нет никаких доказательств того, что он каким-то образом повлиял на процесс принятия решений, и их никогда не будет. Все это — секрет, — сказал Виктор Чумак, независимый член украинского парламента и заместитель председателя антикоррупционного комитета. — Слияние политики и бизнеса — наша главная проблема».

Доказательствами тесного переплетения бизнеса и политики, а также огромных доходов, которые они могут принести, стали три роскошные виллы на южном побережье Испании. Они принадлежат президенту Порошенко, г-ну Гладковскому и Игорю Кононенко — еще одному деловому партнеру президента, который возглавляет фракцию г-на Порошенко в парламенте.

Прежде чем занять государственные посты, все они были богатыми бизнесменами, однако их нежелание раскрывать размеры своих состояний вызвало серьезные подозрения. Ни один из них не указал недвижимость в Испании в ежегодной декларации, которая с 2016 года является обязательной для всех высокопоставленных чиновников — она стала частью попыток увеличить степень прозрачности и подотчетности украинских чиновников.

Конфликты интересов распространены настолько широко, «что это больше не шокирует», как сказал Айварас Абромавичюс, бывший инвестиционный банкир из Литвы, который стал одним из лидеров инициативы по искоренению коррупции в правительстве, будучи в тот момент министром экономики и торговли Украины. «Они повсюду. Это печально, это обескураживает и разочаровывает».

Это разочарование уже дорого обошлось Украине. Международный валютный фонд и Евросоюз, раздраженные постоянными отсрочками в создании давно обещанного независимого антикоррупционного суда и другими задержками, отказали Украине в очередном транше финансовой помощи Украине, объемы которой уже превысили 5 миллиардов долларов.

«Украина жила в состоянии повсеместной коррупции в течение многих десятилетий, — сказал Артем Сытник, директор Национального антикоррупционного бюро (НАБУ) — независимого агентства, созданного в 2015 году в рамках первоначального всплеска энтузиазма после свержения г-на Януковича. — Эти схемы были пересмотрены и обновлены, и теперь они снова работают. Некоторые люди просто не хотят от них избавляться».

Его бюро сумело собрать материалы по 107 делам, заведенным против ранее неприкасаемых чиновников, однако только одно такое дело завершилось реальным судебным приговором. Остальные дела застряли в нерасторопной судебной системе, благодаря коррупции и политическому вмешательству.

Попытки НАБУ разобраться с мошенничествами, связанными с оборонным сектором — попытки, которые привели в прошлом году к аресту заместителя министра обороны и главы отдела закупок — обернулись целым рядом мер, призванных нейтрализовать это антикоррупционное бюро.

«Это очень чувствительная зона», — объяснил г-н Сытник.

В последние несколько месяцев НАБУ испытывает на себе постоянное давление: парламент работал над законопроектом, который мог лишить НАБУ всех его полномочий, а представители внутренней разведки проводили обыски в домах сотрудников этого бюро.

Г-н Порошенко, который, как ожидается, примет участие в президентских выборах в следующем году, позиционирует себя как лидера, который перестроил одряхлевшую армию и выступил против президента России Владимира Путина. Но к ужасу украинского лидера, этот конфликт с пророссийскими сепаратистами постепенно превращается в сознании общественности из героической борьбы против врага в очередные ворота для спекуляций и коррупции.

Этому превращению способствовали действия бывшего президента Грузии Михаила Саакашвили — вплоть до прошлой недели, когда офицеры украинских служб безопасности схватили его в одном из киевских ресторанов и против его воли усадили в самолет, направлявшийся в Польшу.

Саакашвили создал в Киеве новую политическую партию, которая сосредоточилась на критике коррупции в Украине. Его сторонники в Киеве присоединились к рассерженным ветеранам войны на востоке страны, которые разбили палаточный лагерь у здания парламента. Их палатки и баррикады украшены плакатами, обвиняющими г-н Порошенко и его деловых партнеров в том, что они воровали, пока солдаты гибли за родину.

«Теперь больше не упоминает Путина, а слово „П» сейчас — это Порошенко, — сказал г-н Саакашвили в своем интервью в Киеве незадолго до высылки из Украины. — Это несправедливо, потому что главный виновник — это Путин, но люди видят, что идет война и что Порошенко и его друзья зарабатывают на ней».

Г-н Абромавичюс, который подал в отставку, утратив веру в эффективность попыток искоренить коррупцию в Украине, сказал, что, по его мнению, г-н Порошенко вряд ли лично извлекает выгоду из военного конфликта на востоке страны. Но, по его словам, президент тоже несет за это ответственность, потому что он не выполнил свои обещания продать свои деловые активы и создать по-настоящему независимый антикоррупционный суд.

Г-н Гладковский выступил в защиту секретности и отсутствия открытых тендеров на покупку военного оборудования: по его словам это необходимая мера, направленная на то, чтобы не дать России вмешаться в процесс закупок посредством подставных компаний, что она якобы делала неоднократно, когда предпринимались попытки провести конкурсные торги.

«Никто не зарабатывает деньги на войне», — сказал он.

По словам г-на Гладсковского, он отстранился от процесса принятия решений в своей автомобильной компании «Богдан Моторс», и он узнал о машинах скорой помощи только тогда, когда приехал на линию фронта, где он увидел машины своей компании и испытал чувство гордости за нее.

«Коррупция, — сказал он в интервью, — действительно очень серьезная проблема, но она не связана с той системой, которой я руковожу».

Самым крупным элементом его системы стал «Укроборонпром» — огромный государственный конгломерат, объединяющий в себе 130 компаний, где работают примерно 80 тысяч человек. Дмитрий Максимов, бывший сотрудник отдела контроля «Укроборонпрома», сказал, что мутные сделки по закупкам представляли собой «суть» операций этого конгломерата.

Он рассказал, как маленький винтообразный кусочек металла, приобретаемый «Укроборонпромом» для ремонтного завода во Львове, резко вырос в цене с 50 долларов в начале 2014 года до почти 4 тысяч долларов годом позже, когда «Укроборонпром» по непонятным причинам поменял поставщика.

По словам г-на Максимова, он поднимал вопрос необъяснимо высоких цен в разговорах со своим начальством, но ему советовали не обращать на это внимания, а позже его вообще уволили — сейчас он оспаривает свое увольнение в суде.

Денис Гурак, молодой заместитель директора этого конгломерата, сказал, что ему ничего не известно о жалобах г-на Максимова, однако признал, что коррупция действительно процветает в оборонном секторе. Он добавил, что после нескольких лет систематического разграбления при г-не Януковиче — который, по его словам, и создал «Укроборонпром» в 2010 году, чтобы централизовать процесс разграбления — «это чудо, что мы вообще что-то можем делать».

«Это системная проблема всей нашей страны, а не только одного сектора, — сказал он. — Система не работает, поэтому люди крадут. Именно поэтому развалился Советский Союз».

По его словам, «Укроборонпром» отправил в прокуратуру 200 сообщений о коррупции в своих рядах, но только два из них в конечном итоге обернулись обвинительными приговорами.

На прошлой неделе этот конгломерат объявил об отставке своего генерального директора Романа Романова.

Дарья Каленюк, директор Центра противодействия коррупции, неправительственной группы в Киеве, сказала, что прозрачность и подотчетность — это вопросы национальной безопасности, которые необходимо решать, если Украина хочет не только создать дееспособную демократию европейского образца, но и одержать победу на востоке.

Они также позволят прояснить, почему машины скорой помощи, проданные компанией г-на Гладковского, продолжают ломаться и почему их вообще купили.

Как говорится в докладе, опубликованном в прошлом году Независимым антикоррупционным комитетом по вопросам обороны, каждая из этих машин, чьи ходовые части были произведены в Китае, обошлась Министерству обороны Украины в 32 тысячи долларов — машина скорой помощи, купленная в Китае, обошлась бы гораздо дешевле — а их грузоподъемность составляет всего 360 килограммов — это слишком мало для машины, в которой должны уместиться водитель, вооруженный охранник и медицинские работники.

Валентина Варава, волонтер, которая помогает военным на востоке Украины, сказала, что эти машины скорой помощи рассчитаны на городские дороги, а «в зоне боевых действий дорог нет».

По ее словам, 19 из 50 машин, доставленных на восток, уже вышли из строя. Она добавила, что Министерство обороны недавно решило купить еще 100 машин скорой помощи у компании г-на Гладковского.

Эндрю Хиггингс, The New York Times (США)

Mikheil Saakashvili

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Мнение украинских политиков и политологов относительно незаконного выдворения экс-Президента Грузии из Украины разделились. Как пишет Persona.Top, кто-то считает, что его давно нужно было гнать поганой метлой, а кто-то уверен, что подобные действия со стороны нынешней власти опускают на дно государство Украина.

В мировых газетах появятся заголовки о тирании и сворачивании демократии в Украине, – считает народный депутат Алексей Рябчин, комментируя ситуацию с экстрадицией Саакашвили.

Алексей Рябчин

Экс-премьер министр Юрий Ехануров уверяет, что власть начала совершать ошибки еще с момента вручения гражданства и назначения Саакашвили на руководящую должность. А из-за последних событий, связанных с экстрадицией Саакашвили, власть может потерять и тот малый процент избирателей, который у них был. Также политик отметил, что эту новость будут обсуждать еще максимум неделю, а потом о ней просто забудут.

Юрий Ехануров

Экономический обозреватель, финансист-международник Андрей Блинов также считает, что экстрадиция Саакашвили – это огромная ошибка власти. Экономист отметил, что после выдворения экс-Президента Грузии, следует ожидать всплеск протестного движения в Украине.

Андрей Блинов

Мустафа Найем утверждает, что о выдворении грузинского оппозиционера из Украины Порошенко и Дуда договорились еще в Давосе и это не было ни для кого секретом.

Мустафа Найем

Народный депутат Алексей Гончаренко из «БПП» уверен, что Саакашвили уже создает проблемы не украинской власти, а Украине как государству и обязательно поедет на Мюнхенскую конференцию, где будут все ТОП-европейские политики, чтобы привлечь внимание к своей персоне.

Народный депутат Украины Юлия Тимошенко в эфире Newsone

Юлия Тимошенко также отреагировала на экстрадицию Саакашвили, указав, что будет поддерживать оппозиционера. Политик уверяет, что подобные действия, применимые по отношению к экс-Президенту Грузии, по сути, аннулируют все усилия украинского народа, который борется против агрессии и против коррупции в государстве. Также Тимошенко отметила, что все мировые политики, с которыми она общалась, уверены, что действия по отношению к Михаилу Саакашвили – это расправа Президента Петра Порошенко против своего оппонента.

– Это недемократические, неморальные, жестокие действия руководства государства против экс-Президента Грузии, который всегда был другом Украины. И я поддерживаю Михаила Саакашвили, потому что мне стыдно и перед страной и перед лидерами глобального мира за такую низкую моральную планку, – сообщает Юлия Тимошенко.

Сам Михаил Саакашвили дал интервью телеканалу Newsone из Варшавы, в котором заявил, что будет добиваться введения санкций в отношении нынешней украинской власти и намерен сражаться и идти до конца. Также оппозиционер обещал «все равно очистить Украину от нечисти, гнили и мрази в лице Порошенко, Луценко и Авакова».

Саакашвили заявил, что в ближайшем времени собирался презентовать будущую структуру правительства, которое будет состоять из 8-9 министерств, а также собирался назвать возможных нескольких кандидатов в Президенты. Все эти шаги по-прежнему остаются в планах оппозиционера. Напомнил Саакашвили и о масштабной акции, которая состоится 18 февраля, указав, что это только начало.

Автор: Мария Маловичко

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Саакашвили надо было убить. Потому что там, на Западе, он для правящего режима куда более опасен, чем в Украине.

Там он будет встречаться с политиками, бизнесменами, журналистами, и всячески дискредитировать Порошенко. В Украине он дискредитировал себя – незнанием украинских реалий, неразборчивостью в друзьях и союзниках, недоговороспособностью, неспособностью выйти из тупика, в который его завела собственная харизма.

Вместе с Соболевым и Семенченко Саакашвили утилизировал протестные настроения осени 2017 года. Отсутствие понятных целей, объединяющих идей; маргинальной окружение, самолюбование – всё это в итоге дало ещё один шанс режиму. Который теперь, конечно же, будет действовать более решительно и жёстко. И те из украинских политиков, кто вздохнул с облегчением как только фартовый Миша улетел, пусть не сомневаются – очень скоро придут и за ними. Придут за всеми нами.

Брутальная расправа над ярким оппозиционным политиком – это не только шанс выжить для режима. Это шанс и для нас – расстаться с царём в голове, и начать самостоятельно решать свою судьбу. Без надежды на Мишу, Петю, Юлю…

В интересное время живём.

Юрий Касьянов

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Дещо про об’єктивні і суб’єктивні причини відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню, в т. ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели як до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, так і фактично до спотворення реальних подій в Україні в період кінця листопада-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

1-а частина

Аналізуючи всю інформацію, яка поширювалась протягом 2017 року в ЗМІ на провідних телеканалах та радіостанціях, а також в друкованих виданнях, в першу чергу, в мережі Інтернет, особливо показовою вона була до чергової 4-ої річниці трагічних подій 30 листопада та 1 і 2 грудня 2013 року в середмісті Києва (бо про перших загиблих протестувальників від вогнепальних поранень в січні 2014 року вже майже не згадують), з сумом приходжу до висновку про те, що як і нинішня влада через своїх народних депутатів, різного роду «експертів» і «політологів», яких в цілому дуже влучно в медіапросторі називають «порохоботами», так і прямо протилежні їм реваншистські сили всіляко намагаються приховати дійсні причини відсутності реальних результатів розслідування злочинів, вчинених попереднім режимом Януковича в 2010-2014 роках, в т.ч. умисних вбивств і поранень мітингувальників на площах і вулицях міст нашої держави під час Революції гідності в названий вище період часу.

З кожним роком все менше і менше людей збирається на Майдані Незалежності до кожної річниці від тих трагічних подій, все менше пафосу і урочистостей в діях і висловлюваннях найвищих посадових осіб нашої держави, які фактично завдяки пролитій людській крові в той період в середмісті столиці України і прийшли до влади, а обіцяний Президентом України меморіал загиблим в районі вулиць Інститутської і Грушевського так досі і залишається на папері. Зверніть увагу, що саме внаслідок невиконання протягом 4-х років обіцянок, які давалися з високої трибуни на Майдані, в першу чергу щодо невідворотності покарання винних у розстрілах та пораненнях мітингувальників, вже дійшло до того, що дехто із нових відверто проросійських молодих політиків в 2017 році відкрито заговорив, а точніше озвучив заготовлену в РФ фразеологію на рахунок того, що в Україні в лютому 2014 року відбулася ніяка не революція, а фактично державний переворот. Не маю бажання з цього приводу комусь читати лекцію, але я змушений спростувати цю нісенітницю, відкривши хоча б ту же Вікіпедію.

Державний переворот – це насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, зазвичай, здійснюється невеликою групою людей, частіше  – військовими, і не має підтримки більшості населення. Саме тому, про який «переворот» можна говорити, якщо тодішню владу змістив народ України, бо на Майдан у Києві з’їхались небайдужі люди із усієї нашої держави: як з сходу, так і з заходу, як і з півдня, так і з півночі, їх в середмісті столиці збиралось від сотні тисяч до мільйону і на Майдані вони знаходились не тиждень чи два, а кілька місяців, демонструючи серйозність своїх намірів. При цьому, рішення про вчинення найбільш активних, я б сказав, революційних чи навіть радикальних дій приймались самими мітингувальниками, а не так званим «штабом Майдану», який розміщався в Будинку профспілок.

Більше того, хотілося б нагадати, що тодішні «вожді» на Майдані навпаки намагались стримувати мітингувальників від активних дій, в т.ч. і той же П. Порошенко, коли 1 грудня 2013 року, стоячи на екскаваторі на вул. Банковій , закликав людей не штурмувати загони внутрішніх військ та «Беркуту», хоча більша частина учасників його не послухали. Або, для прикладу, хіба ви забули, як той же Яценюк, демонструючи свою прихильність до керівництва діями протестувальників, заявляв з трибуни на Майдані Незалежності про мирний характер акцій, при цьому лякаючи, мабуть, самого себе словами: «Куля в лоб, так куля в лоб», у відповідь на що мітингувальники після наступного заклику одного із учасників дружно рушили до Верховної Ради і Кабміну, де по дорозі вступили у зіткнення із правоохоронцями? І так далі.

Якби наші професійні політики, зокрема і ті, які називають себе «опозиційними», а фактично є послідовниками Партії регіонів і в більшості своїй орієнтовані на Росію, були максимально об’єктивними, то вони б не звинувачували огульно всіх мітингувальників на Майдані в протиправному захопленні державних установ, в блокуванні вулиць і площ, вчиненні опору працівникам міліції і застосуванні вогнепальної зброї, в результаті чого дійсно були вбиті 13 і кілька сотень поранених працівників міліції, що в цілому використовується названими особами ледь не як підстава для визнання тих же «беркутівців» як героїв.

Саме в зв’язку з цим, мені хотілося б звернути їх увагу на такі обставини.

По-перше. У світовій практиці існує таке поняття як «право на повстання», коли діюча влада настільки довела людей, що вони прийшли до висновку про відсутність у них реальних правових можливостей для захисту своїх прав, що є достатньою підставою для звільнення таких громадян від кримінальної відповідальності. Зауважу, що «право на повстання» (право на опір гнобленню, право на революцію) — це право громадян будь-якими засобами, аж до збройної боротьби, захищати свої права та свободи від узурпаторів. Тому і треба завжди пам’ятати можновладцям, що суспільство має таке природне право на захист своїх прав при порушенні народного суверенітету та людської гідності. «Право на повстання», як насильницька форма спротиву, розглядається як конституційний еквівалент права на необхідну оборону, крайній засіб, до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму. Найдієвішим механізмом такого захисту є відкликання влади народом, але, коли влада противиться цьому і не відбувається її заміна у правовому полі, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Практику реалізації цього права підтримує і визнає Організація Об’єднаних Націй, низка європейських країн взагалі закріплює право на опір та повстання у своїх Конституціях (Естонія, Чехія, Німеччина, Словаччина, Литва, Греція, Португалія), а у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а навіть обов’язком громадян.

При цьому, хотілося б звернути увагу і на ту обставину, що в той період протестів в середмісті Києва загинуло мирних громадян від вогнепальних поранень і інших тілесних ушкоджень більше 130 осіб, а поранених і скалічених – більше тисячі, що значно більше ніж працівників міліції та внутрішніх військ!

По-друге, хотілося б також зауважити, що нинішні «реставратори» попереднього режиму, які взялись за «відбілювання» його найбільш активних учасників, забули і про те, скільки людей були побиті по-звірячому тими ж беркутівцями на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року, де постраждала маса молодих людей, в першу чергу студентів, які мирно протестували проти ухилення Уряду України від підписання Угоди про асоціацію із Євросоюзом. Забули ці «глашатаї» і відеокадри, на яких ті ж беркутівці, спочатку ховаючись за спинами співробітників внутрішніх військ 1 грудня 2013 року на вул. Банковій і закидаючи звідтіля натовп протестувальників димовими шашками і сльозо-точивими гранатами, після відступу мітингувальників, кинулись наздоганяти їх. При цьому, відставаючих по різних причинах спецназівці збивали з ніг і по-звірячому забивали лежачих людей на асфальті гумовими кийками і ногами і це в той час, коли потерпілі не те, що не чинили будь-якого опору, а взагалі були майже непритомні! А хіба забули ці так звані «опозиційні» політики, як ті ж «героїчні» правоохоронці часів Януковича знущались на морозі до 10 градусів з роздягненим догола козаком Гаврилюком, робячи з ним по черзі різного роду селфі?А хіба у відповідності до нашого законодавства (я вже мовчу про Європейську конвенцію із прав людини) наші так звані «правоохоронці» обливали людей із водометів водою при температурі повітря нижче 0 градусів?

З цього приводу хочу нагадати, як Уряд М. Азарова терміново завіз із РФ літаками світлошумові гранати і димові шашки посиленої дії і без висновку ГПУ та Міністерства охорони здоров’я на предмет відповідності їх загальним стандартам, дозволив їх застосувати проти мітингувальників, після чого ті ж «беркутівці» кидали ці набагато загрозливі для життя і здоров’я спецзасоби прямо в натовп людей, що категорично заборонено як вітчизняним законодавством, так і міжнародними нормами, в результаті чого було покалічено масу людей, частині з них навіть повідривало руки і ноги, частині з них повибивало очі, в результаті чого вони залишились сліпими!!!

По-третє, а тим більше, хіба забули наші співвітчизники про трагічні події на Майдані Незалежності в період 18-20 лютого 2014 року, коли кільце навколо мітингувальників поступово звужувалося, коли палав Будинок профспілок, коли загони «Беркуту» із застосуванням бронемашин і водометів атакували фактично беззахисних протестувальників, а в цей час тривожний голос ведучого Б. Ніщука із трибуни у мікрофон закликав киян прийти на підмогу,бо революція ось-ось захлинеться? Про який «переворот» Ви говорите, шановні? А хіба ви вже забули відеокадри, на яких чітко видно бійців роти спецпризначенців Київського «Беркуту» у чорній уніформі із жовтою стрічкою на руках, які відкрито розстрілювали із автоматів і снайперських гвинтівок на вул. Інтитутській беззбройних мітингувальників, які із дерев’яними щитами в руках підіймались уверх 20 лютого 2014 року і від отриманих куль падали, вибачте, як снопи, на асфальт?! Хіба це був героїзм правоохоронців, а з боку протестуючих – переворот? Ви що, шановні, з глузду з’їхали, до такого договорившись?!

По-четверте, а чи не забули ви про те, що за вказівкою керівництва МВС, яке переховується сьогодні в РФ, в ті трагічні дні зі складу мобілізаційного резерву Центрального складу матеріально-ресурсного забезпечення МВС «тітушкам», тобто цивільним особам, було видано тисячі автоматів Калашнікова і сотні тисяч бойових патронів для застосовування проти мирних громадян, які реалізовували своє право на мирний протест? Дійсно, не можу спростувати той факт, що коли кільце з працівників міліції почало звужуватися навколо барикад на Майдані, протестуючі вимушені були захищатись, за даними ЗМІ, за допомогою власних мисливських рушниць та карабінів, а також вони могли мати і пістолети «Макарова», які були захоплені невстановленими особами під час нападів на приміщення підрозділів міліції, під час зупинки на дорогах працівників міліції, які направлялися на допомогу київській владі подавити протести громадян в Києві. Я не виправдовую ці дії громадян по захопленню відділів міліції та по заволодінню вогнепальною зброєю, ці факти повинні бути розслідувані і по них прийняті законні рішення органами досудового розслідування, так само, до речі, як і за фактами загибелі працівників міліції і одержання ними вогнепальних поранень під час таких протистоянь. Я теж вважаю, що повинні бути суворо покарані і ті особи, які вчинили збройний напад на пост ДАІ біля Києва і розстріляли трьох працівників міліції, і ті, хто вчинив умисне вбивство працівника міліції, в той час, коли він повертався додому. Це злочин і злочинці повинні бути покарані.

Але, підкреслюю, нинішня влада так і не змогла дати відповідь на ці виклики, в першу чергу, з приводу об’єктивного і якнайшвидшого розслідування подій на Майдані та інших злочинів, які вчиняло вище керівництво держави за часів Януковича, в т.ч. і по розкраданню державного майна і коштів, в результаті чого значна частина чиновників попередньої влади, які переховувались за межами України протягом року і більше після Революції гідності, поступово спокійно повернулись в 2015-2016 роках додому, якби нічого і не сталося.

Саме відсутність результатів у розслідуванні цих злочинів на Майдані і призвела до того, що один із втікачів із України, людина, яка до останнього зберігала свою відданість Януковичу, вже навіть перестав заперечувати свою причетність до цих подій і, переховуючись за межами України, цинічно спочатку заявив про те, що, мовляв, мітингувальники себе самі і перестріляли, а потім відверто в образливій формі засудив людей, які там протестували проти порушення їх прав тодішнім режимом!

Тому, не треба і дивуватись, тим більше звинувачувати відому журналістку і телеканал, які вже в січні цього року надали цій особі можливість виступити в ефірі, під час якого свідомо чи ні фактично започаткували процес реабілітації найближчих соратників Януковича, чого раніше, наприклад, в першій половині 2014 року, ніхто б навіть не міг подумати зробити. Ще раз наголошую, що не винні ЗМІ в тому, що започаткована тенденція по фактичному «відбілюванню» режиму Януковича, бо саме нинішня влада, яка не виконала своїх обіцянок, не забезпечила належних розслідувань тих подій і збору достатніх доказів вини підозрюваних у вчиненні тих жахливих злочинів, а навпаки, зробила все можливе (знову ж таки не знаю, умисно чи ні), щоб ніхто і ніколи не з’ясував дійсних обставин злочинів, які беззаперечно були вчинені як на Майдані, так і протягом 2010-2014 років по розкраданню державного майна, а тим більше – всіх винних в цьому осіб.

Підтвердженням таких моїх висновків є і послідуюче надання телеефіру цій же особі і іншим телеканалом, який також позиціонує себе як опозиційний. Майже одночасно! Це вже тенденція!

Я не здивуюся, що при такому подальшому розвитку подій наступним гостем на цих телеканалах повинен стати і сам Янукович, відносно якого також ще не має обвинувального вироку і навряд чи буде з такими «успіхами» ГПУ, але, який тепер теж уже не зізнається в тому, чи давав він на засіданні тіньового штабу по придушенню акцій на Майдані безпосередню вказівку застосувати до протестувальників не тільки фізичну силу та спецзасоби, а і вогнепальну зброю!

Якби були успішні результати розслідування злочинів на Майдані, то, вибачте, не верзли б дурниць деякі політики та політологи про те, що з метою приховування речових доказів і слідів пострілів на вул. Інститутській, начебто, позрізали всі дерева і поміняли всі опори електропередач. Повна нісенітниця та брехня! Наголошую: всі ці об’єкти були оглянуті слідчими ГПУ ще в перші місяці 2014 року.

Тому, в зв’язку з цим, ще більш цинічним є те, що деякі народні депутати, до речі, не тільки із БПП, а і з інших фракцій парламенту, в т. ч. і тих, хто себе називає «опозиційними» або навіть «єврооптимістами», а також різного роду, вибачте, «порохоботи» намагаються перекласти свою вину на в. о. Генерального прокурора України Олега Махніцького, який на цій посаді перебував всього три місяці (!), і тодішню його команду.

Мені, вибачте, навіть соромно переповідати всі ті брехні і нісенітниці, які розповсюджуються протягом цього часу в ЗМІ, в т. ч. і з екранів телевізорів, про ті події, в яких я особисто волею долі змушений був приймати участь.

На відміну від своїх опонентів я нікому сьогодні не хочу висувати будь-яких обвинувачень, чи тим більше – виносити вироків, як це в нас полюбляють робити, бо в мене немає таких повноважень і головне – бажання. Це все історія, причому трагічна. Але, висловити свої думки з цього приводу мені ніхто не може заборонити, особливо з приводу дійсних причин того, чому розслідування злочинів, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється Янукович і його найближче оточення, не було ефективним і головне – результативним.

Одразу хочу уточнити, що на той час, коли Олег Махніцький був призначений в. о. Генерального прокурора України, сам Янукович і його найближчі соратники вже покинули не тільки Київ, а я думаю – і територію України.

Більше того скажу, що при перебуванні О. Махніцького на посаді в. о. Генерального прокурора України будь-якої протидії чи ухилення з його боку у сприянні розслідуванню подій на Майдані чи злочинів, вчинених тодішнім Президентом України з його найближчим оточенням, не було!

Разом з тим, інших причин, які дійсно перешкоджали проведенню активного розслідування названих вище злочинів, в той період часу було більше ніж потрібно. Про частину із них я писав в минулому році, до третьої річниці подій на Майдані =/ Про ще деяку частину таких причин хочу повідомити зараз.

Хоча, звичайно, викласти в повному об’ємі всі причини і умови, в яких тоді доводилось працювати, в межах однієї чи навіть кількох таких публікацій просто неможливо. Для цього потрібен інший формат. Але, про це пізніше.

Якщо не пам’ятають так звані «порохоботи» і інші «всезнайки», які хочуть звалити вину з хворої голову на здорову, то я змушений нагадати наступне.

Зокрема, як могли слідчі ГПУ на цьому початковому етапі зібрати всю необхідну доказову базу, якщо ті ж так звані «громадські активісти», деякі з яких навіть стали в майбутньому народними депутатами, в основному, в складі правлячої більшості у Верховній Раді, представники деяких «сотень Майдану», як вони себе тоді називали, а також інші деякі воєнізовані формування на кшталт «Правого сектору» , під час Революції гідності, особливо – в перші дні після її перемоги, вривались в різні офісні приміщення, в т. ч. і в офіс Партії регіонів, до резиденції Межигір’я, а також і в житлові будинки високопоставлених функціонерів попередньої влади, звідкіля масово забирали і вивозили документи, які могли мати відношення до предмету нашого розслідування. Не дивлячись на неодноразові перемовини з ними, в т. ч. і через звернення ГПУ по телебаченню, під час яких вони обіцяли надати слідчим вилучені матеріали, взяті на себе зобов’язання виконали далеко не всі. Нагадаю, що частина із вилучених під час таких «набігів» на названі об’єкти, належні регіоналам, які покинули Україну, документів так і залишились протягом перших 4-5 місяців того року не дослідженими Генпрокуратурою, хоча регулярно в перші місяці 2014 року вони частинами або витримки із них активно демонструвались у ЗМІ, на них неодноразово посилались деякі із названих вище «борців із злочинним режимом Януковича», різних політиків і громадських активістів. Хоча, я не виключаю і того, що такі компрометуючі документи були вилучені цими особами для саме зберігання до кращих часів, щоб або шантажувати в подальшому їх власників, або навіть для того, щоб пізніше повернути за оплату зацікавленим в їх приховуванні від слідства особам, чи ще щось інше, але, треба визнати, що подібна практика діяльності подібних «активістів» теж заподіяла на той час значної шкоди розслідуванню даної категорії злочинів.

Дійсно, після мого призначення 28.02.2014 року на посаду заступника Генерального прокурора України і покладення (точної дати цього наказу про розподіл обов’язків я не пам’ятаю) саме на мене повноважень по здійсненню організації роботи Головного слідчого управління (далі ГСУ) ГПУ (з одночасним покладенням на мене обов’язків по організації роботи ще двох Головних управлінь: по нагляду за спецпідрозділами по боротьбі із організованою злочинністю і корупцією, в складі якого теж знаходився окремий від ГСУ слідчий відділ, та по нагляду за розслідуванням злочинів слідчими територіальних органів прокуратури), я усвідомлював, яку відповідальність беру на себе за результати роботи, в першу чергу – по розслідуванню злочинів, вчинених попередньою владою на чолі із Януковичем В. Ф. Хоча це не завжди могло залежати від мого бажання, чи від моїх професійних можливостей, чи від мого особистого відношення до виконання своїх службових обов’язків, і навіть не від мого достатнього досвіду роботи як слідчої, так і прокурорської. Приблизно так і сталося.

Ради об’єктивності, треба одразу повідомити, що стан слідства в органах прокуратури почав занепадати приблизно із 1996 року, коли була прийнята нова на той час Конституція України, в якій функція досудового розслідування не значилася серед конституційних функцій прокуратури, а була передбачена лише в Перехідних положеннях Основного Закону на невизначений чітко період. Хоча, одразу зазначу, що завжди вважав і до сьогоднішнього дня вважаю це на той час помилкою, яка була допущена, знову ж таки, під тиском тих же європейських структур, хоча тоді вони ще діяли біль-менш делікатніше ніж зараз. Тоді ще ніхто відвертих ультиматумів Україні не висував, як це робиться зараз.

Саме завдяки тодішнім конституційним змінам, починаючи з того часу, в органах прокуратури України проведенню досудового слідства стали приділяти значно менше уваги: поступово, протягом приблизно 10 років, зникли із програм Інституту підвищення кваліфікації прокурорських працівників курси підвищення професійної майстерності слідчих, а з часу створення Академії прокуратури, у мене склалося таке враження, що перепідготовка слідчих прокуратури взагалі була припинена. Поступово почала занепадати і система підвищення кваліфікації слідчих і в прокуратурах областей, де майже зникли постійно діючі семінари для слідчих і припинила діяти школа молодих слідчих, в рамках яких слідчих прокуратури постійно навчали методиці і тактиці розслідування як взагалі, так і окремих категорій злочинів (Оговорюся на цьому моменті: я завжди цьому противився і продовжував займатися підвищенням кваліфікації слідчих прокуратури). Стали занепадати і підрозділи прокурорів-криміналістів, які постійно до цього займались розробкою методичних рекомендацій для слідчих і прокурорів, надавали практичну допомогу слідчим прокуратури в огляді місця події, в призначенні документальних ревізій і судових експертиз та проведенні найбільш важливих слідчих дій по складних кримінальних справах, особливо молодим слідчим. В кінці-кінців, підрозділи прокурорів-криміналістів взагалі ліквідували.

Одночасно з цим, почали звужувати в КПК України підслідність слідчих прокуратури. Наприклад, в 2007 році їх позбавили права розслідувати умисні вбивства, в т. ч. і вчинені при обтяжуючих обставинах, потім зробили альтернативну підслідність таких злочинів як розкрадання державного та комунального майна в особливо великих розмірах, в т. ч. і з використанням свого службового становища, а також постійно з року в рік почали скорочувати кількість посад слідчих в органах прокуратури.

Поряд з цим, прокурорами районів почали призначати осіб, які взагалі не мали досвіду слідчої роботи, а на посаду заступників прокурорів області – осіб, які не тільки ніколи не працювали слідчими, а і взагалі не володіли навіть навичками по організації роботи по розслідуванню злочинів.

Ще більш серйозного удару по можливостям і вмінню органів прокуратури розслідувати кримінальні справи було завдано скороченням в 2007-2009 роках посад слідчих в міських, районних і міжрайонних прокуратурах, що взагалі поставило під удар виконання прокуратурою цієї нехай і на перехідний період, але все-таки функції, передбаченої Основним Законом.

Це в сукупності суттєво підірвало можливості органів прокуратури України прийняти на себе виклики, пов’язані із перемогою Революції гідності, бо слідчі цього правоохоронного органу на той час не були готові в повній мірі професійно взяти на себе цей тягар по розслідуванню таких подій і злочинів, яких не було до цього в практиці слідчої і прокурорської роботи за всі роки існування України. Це у своєму звіті підтвердила і Міжнародна дорадча група (далі МДГ), створена Радою Європи для з’ясування фактів порушення прав людей під час цих подій.

Не менш важливою причиною, яка перешкоджала в перші післяреволюційні місяці добитись більш позитивних результатів в розслідуванні злочинів на Майдані, теж була кадрова. Нагадаю: на той час в Головному слідчому управлінні ГПУ існувало всього 2 слідчих відділи: по штату по 14 слідчих в кожному, а в дійсності їх було ще менше. Я вважав цю практику «розпорошення» слідчих по різних наглядових підрозділах ГПУ не зовсім вивіреною, бо на той час такі слідчі відділи існували і в інших Головних управліннях: по нагляду за додержанням і застосуванням законів (назву скорочено), по нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьби із корупцією і організованою злочинністю, а також у Главку по нагляду за додержанням законів у військові сфері. Мені лише в квітні чи навіть у травні 2014 року вдалося переконати О. Махніцького у необхідності передачі всіх слідчих підрозділів до складу ГСУ, але, реалізувати свою пропозицію не вдалося у зв’язку з його звільненням. Єдине, що встиг О. Махніцький, то це створити додатковий третій слідчий відділ в ГСУ, не дивлячись на фінансові і кадрові трудності. Він також встиг хоча б на два тижні передати мені в підпорядкування і управління процесуального керівництва. Але, і за це ми йому були вдячні.

Тому, нам приходилося на ходу в перші тижні нашої роботи паралельно із вивченням інформації та хоча б незначної кількості матеріалів, плануванням і розслідуванням цих резонансних злочинів вирішувати і кадрові питання: по заміні всіх керівників структурних підрозділів, які залишилися на цих посадах від попереднього керівництва ГПУ, яке комплектувалося, перш за все, за територіальним принципом (в основному вихідцями із Донецької області), по підбору нових, незаангажованих кадрів як на керівні посади в ГСУ, так і на рядові посади – слідчих з особливо важливих справ. Це було надзвичайно складно, бо в той час ми не могли укомплектуватись виключно за рахунок лише слідчих відділів прокуратур столиці і Київської області, в яких також не все було благополучно із кадровим забезпеченням. А бажаючі із інших областей не всі підходили нам із професійних міркувань, бо мали, як правило, невеликий досвід слідчої роботи. А ті, що нам підходили, в свою чергу, не завжди давали згоду переїхати на роботу в Київ із матеріальних і сімейних обставин.

Ще більш серйозною перешкодою у більш активному розслідуванні подій на Майдані була відсутність необхідних першочергових матеріалів по кожному випадку умисних вбивств, замахів на умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мітингувальникам, бо слідчо-оперативні групи за попередньої влади на місця цих подій майже не виїзжали, а якщо і виїзжали, то протоколи оглядів належним чином не оформляли. В результаті цього, тіла потерпілих не фіксувались на місці вбивства чи отримання тілесних ушкоджень, речові докази (особливо кулі, гільзи) не вилучались, в багатьох випадках зник і одяг потерпілих, очевидці цих подій своєчасно не встановлювались, я вже не говорю про те, що і після нашого вступу у справу ми довгий час не могли потрапити на місця вчинення цих злочинів, бо там продовжували знаходитись барикади і був відкритий супротив доступу туди слідчих прокуратури, тим більше – для проведення не тільки огляду, а особливо – для проведення слідчих експериментів. Вилучені ж кулі, залишки картечі, які витягували з тіл померлих чи поранених в лікарнях, звідтіля за нез’ясованих обставин зникли, так як своєчасно слідчими ще за попередньої влади не були вилучені.

В результаті цього слідчі ГПУ могли надіятися та уточнити місця вчинення злочинів, лише на самих потерпілих або очевидців, особливо якщо мітингувальник загинув, щоб уточнити їх показання на місці під час слідчого експерименту. Але і в цьому також були проблеми, бо будь-яких узагальнених даних про конкретних вбитих і поранених ні в кого не було, частина потерпілих вже покинула Київ до часу проведення слідства, так як були іногородні, частина перебувала на лікуванні не тільки в Києві, а і по всій Україні, а також і за кордоном, а ще частина перебувала в такому стані, що не пам’ятали, де і при яких обставинах отримали ушкодження, або не зовсім бажали, з урахуванням свого психологічного стану, розповідати в той час про ті трагічні події. По частині вбитих взагалі не було очевидців, але, слідчі в межах своїх повноважень безупинно займались їх пошуком.

Треба також наголосити, що однією із основних причин, які не сприяли активізації досудового розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем і його оточенням в сфері економіки, в т. ч. і по фактичному розкраданню державних коштів і майна, була «зачистка» попередніми керівниками правоохоронних органів України за часів попередньої влади документальних підтверджень цих кримінальних правопорушень, в т. ч. і причетності конкретних винних осіб до застосування фізичної сили і тим більше – вогнепальної зброї до учасників тих протестів. Подавляюча більшість документів, які свідчили про організацію і керівництво всіма процесами по придушенню протестів в середмісті Києва, були знищені. Спалені були навіть оперативно-розшукові справи в МВС, більшість – в СБУ, хоча частина із них тодішніми керівниками спецслужби часів Януковича були заздалегідь вивезені в м. Сімферополь.

Але, серйозною перешкодою для належного просування слідства вперед по даній категорії справ в перші місяці була незрозуміла для мене взагалі протидія цьому процесу з боку керівництва МВС України. Підтвердженням цього висновку є безліч фактів. Назву лише кілька з них.

По-перше, це небажання і ухилення керівництва цього відомства, з яким прокуратура у всі часи свого існування працювала злагоджено, в першу чергу – в частині розкриття умисних вбивств і замахів на них, від проведення об’єктивного і якнайшвидшого службового розслідування за фактами застосування працівниками міліції насильства, спецзасобів і вогнепальної зброї по відношенню до людей на Майдані, за фактами видачі спецзасобів, вогнепальної зброї і боєприпасів так званим «тітушкам» і т.д. Підготовка цього «висновку» затягнулась на місяці, в зв’язку з чим ГПУ змушена була кілька разів надсилати Міністерству листи-зауваження як за моїм підписом, так і від О. Махніцького, та проводити міжвідомчі наради.

До речі, сьогодні чомусь ніхто також не згадує подій перших місяців після Революції, коли місце розташування того ж зкомпроментованого Київського полку «Беркуту» було перетворене на могутню фортецю: вікна і двері закладені мішками з піском, по периметру і на вході стояли озброєні бійці, більшість спецпризначенців там і проживали зі своїми сім’ями, там же знаходилися і закріплена за ними зброя. Для того, щоб викликати будь-якого бійця чи тим більше доставити його до слідчих ГСУ ГПУ не було навіть і мови. У мене тоді склалося враження, що навіть керівництво ГУМВС у м. Києві побоювалось бійців «Беркуту»!

Але, основним прикладом таких моїх висновків був епізод, коли слідчі ГПУ, підкреслюю, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів, встановили причетність бійців роти спеціального призначення Київського «Беркуту» до розстрілу людей на вул. Інститутській в м. Києві 20 лютого 2014 року. Тоді, під моїм керівництвом була проведена оперативна нарада у приміщенні ГСУ ГПУ по вул. Борисоглібській, куди були запрошені, окрім членів слідчо-оперативних груп, всі причетні до цього розслідування керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури, там були також присутні і Міністр внутрішніх справ А. Аваков та голова СБУ В. Наливайченко, а також їхні відповідальні заступники. Ми змушені були ознайомити і їх із розробленим нами планом викриття і затримання бійців так званої «чорної роти», які обгрунтовано підозрювались у причетності до цих злочинів. Обидва названі керівники правоохоронних органів погодились, але, взяті на себе зобов’язання ні МВС, ні СБУ в послідуючому не виконали. Фактично операцію по викриттю бійців цього спецпідрозділу у причетності до цього злочину було зірвано: на допит їх всіх у призначений час в Главк Київської міліції не доставили, а ті кілька осіб із беркутівців, які все таки з’явилися, слідчі не змогли повністю відпрацювати, тому що охорона їх кабінетів не була забезпечена спецпризначеннями СБУ, як це було обумовлено на нараді. На допити вривались керівники полку «Беркуту» та Київського спецпідрозділу УБОЗ, які погрожували слідчим прокуратури, забороняли допитуваним давати будь-які показання, при цьому обіцяли беркутівцям всіляку допомогу, аби вони не давали правдивих показань і т. п.

Більше скажу, це призвело навіть до того, що на ніч в той день приміщення ГУ МВС в м. Києві по вул. Володимирській було оточене озброєними бійцями Київського «Беркуту» з вимогою негайного звільнення затриманих 4 беркутівців. Під час переговорів з ними з боку бійців була навіть застосована фізична сила до одного із керівників Главка міліції і лише після зустрічі їх із прибувшим туди десь о 3-4 годині ночі начальником ГСУ ГПУ І. Щербиною вони випустили із двору ГУ МВС автомашини із затриманими бійцями названої спецроти.

А хіба не є свідченням супротиву розслідуванню цього епізоду той факт, коли один із цих беркутівців пішов на співпрацю із слідчим, почав давати визнавальні показання, навіть повідомив слідчого про те, що Міністр,начебто, обіцяв їм всіляку підтримку і захист від органу досудового розслідування ГПУ?! І тому після цього для нас вже не було дивним, що частина розмов між цим беркутівцем і його керівником, яка проходила у присутності слідчого і одночасно фіксувалась на підставі рішення суду, була відкоректована не встановленими особами в МВС.

Більше того, після повторного планування нами вже в липні чи серпні 2014 року відпрацювання тих же беркутівців, які обґрунтовано підозрювались у причетності до розстрілів на Майдані, слідчі ГСУ були відсторонені тодішнім новим керівництвом ГПУ від проведення цих процесуальних дій, а відповідальність за їх проведення на себе і своїх підлеглих прокурорів взяв новопризначений заступник Генпрокурора, який щойно почав відповідати за процесуальне керівництво розслідуванням цих справ. Через деякий час мені стало відомо, що цю «операцію» вони «провалили», ніхто із названих бійців спецроти на зустріч для виконання запланованих процесуальних дій з ними не з’явився, більше того, частина цих беркутівців після цього поспішно покинула територію України. Зі слів моїх підлеглих, тоді ж висувалась версія про те, що беркутівців хтось попередив і навіть обговорювалась інформація про попередню перед цим зустріч між керівництвом ГПУ і МВС.

Підтвердженням перешкоджання МВС розслідувати справи про злочини на Майдані могло слугувати і навмисне відрядження в зону АТО в той час разом із закріпленою за ними зброєю кількох беркутівців із цього числа, яких перевіряли на причетність до цих злочинів. Я вже мовчу про факт зникнення більше 20-ти автоматів Калашнікова, які 18-19 лютого 2014 року отримали названі мною спецпризначенці цієї «чорної роти», яких слідчі обгрунтовано підозрювали у причетності до розстрілу мирних людей на вул. Інститутській.

А хіба не є свідченням перешкоджання слідству факт завідомо незаконного звільнення з-під варти командира цієї спецроти Садового, який на той час (липень-серпень 2014 року) вже пішов на контакт із слідчим і навіть погодився дати правдиві свідчення про обставини участі його роти в подіях на вул. Інститутській? Для відому, намагання визволити його з-під варти і перешкодити викриттю всіх винних у розстрілах людей 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській були і при мені (як я вже говорив), коли Печерський районний суд також звільняв його з-під варти, але, ми все зробили, щоб скасувати це незаконне рішення суду і не дати йому можливості втекти. А вже після мого відсторонення від організації роботи по розслідуванню цих резонансних злочинів в серпні 2014 року його не тільки знову звільнили з-під варти, а і надали можливість втекти за кордон і за це, підкреслюю, ніхто не поніс покарання!!!

І таких фактів, які підтверджують мій висновок про небажання МВС допомагати розслідувати злочини на Майдані, можна наводити безліч, але, навіть цих прикладів, я думаю, достатньо.

Для відому, та ж Міжнародна дорадча група Ради Європи теж звернула у своєму звіті увагу на факти ухилення МВС і СБУ від активної співпраці з слідчими прокуратури по розслідуванню цих резонансних злочинів на Майдані.

Немаловажливим серед всіх причин затягування в розслідуванні названих злочинів є і непродумана, а може навпаки – умисна, зміна в о. Генерального прокурора України О. І. Махніцького нашим новообраним Президентом , який не врахував (а може і не хотів на це звернути увагу) не тільки відсутності будь-якого прокурорського і слідчого досвіду в його нового кандидата на цю високу посаду (я підкреслюю, не політичну, а процесуальну), а і звичайної необізнаності нового Генпрокурора і його нової команди в цих резонансних справах, по яких вже було накопичено достатньо велику кількість матеріалів, і не дав можливості попередній команді допрацювати в такому складі хоча б один рік, щоб потім об’єктивно запитати про досягнуті результати її діяльності. На цей недолік, до речі, теж звернула увагу Міжнародна дорадча група РЄ.

Більше того, новий очільник ГПУ теж, на мою думку, наробив багато дурниць (я навіть не можу собі допустити, що він це робив умисно), коли практично протягом двох місяців ні кроку не зробив для того, щоб допомогти ГСУ в розслідуванні цих справ. То спочатку він змінив структуру ГПУ, щоб вивести весь склад Головного слідчого управління за штат і довго не перепризначав слідчих і керівників підрозділів на нові посади, в зв’язку з чим, вніс в той період часу в колектив нервозність і невпевненість в своєму майбутньому перебуванні на службі, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи працівникам виконувати свої процесуальні функції, бо вони не могли в тій ситуації виконувати слідчі дії, звертатись до суду з клопотаннями і не могли приймати участь у судових засіданнях. Потім затіяв перевірку збереження речових доказів в ГСУ не за часів Януковича, а саме за післяреволюційний період, що особисто у мене викликало здивування, то перевіряв збереження гвинтокрилів, які слідчими були здані на відповідальне збереження на аеродромі на Трухановому острові, то перевіряв чи не по вині ГСУ Інтерпол відмовився оголосити в міжнародний розшук наших втікачів із України і т.д. Одночасно з цим, він одразу після свого призначення вивів із мого підпорядкування управління процесуального керівництва, яке підпорядкував новому заступнику, який не тільки не знав матеріалів всіх цих справ, а головне – не мав достатнього досвіду роботи на посаді слідчого (а може навіть взагалі його не мав) та не знав методів організації роботи по розслідуванню таких особливо тяжких злочинів проти особи, тим більше – вчинених високопосадовцями. Одночасно з цим, скориставшись зміною штатного розкладу (а може він це і затіяв саме з такою метою), новий Генпрокурор взагалі звільнив з посади начальника ГСУ, який перебував на цій посаді з першого дня після перемоги Революції, володів всіма здобутими за цей час матеріалами і доказами, а також саме через нього планувалася і координувалася вся узагальнена робота всіма трьома слідчими відділами по всіх справах, що теж суттєво ускладнило організацію роботи в Головному слідчому управлінні ГПУ. Я не виключаю і того, що таким чином новий Генпрокурор намагався тоді добитися і мого усунення із займаної посади.

Не краща ситуація склалася при зміні керівника ГПУ і з розслідуванням кримінальних проваджень, які були зареєстровані ГСУ ГПУ за фактами злочинів, вчинених в сфері економіки, в першу чергу за фактами розкрадання та розтрати державного майна, в т.ч і коштів із державного бюджету. При цьому, ще раз звертаю увагу, що інформацію і відповідні матеріали про ці кримінальні правопорушення слідчі ГПУ збирали самі, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів МВС і СБУ, які пояснювали їх відсутність тим, що їм при попередній владі категорично заборонялося займатись документуванням таких злочинів. Тому, джерелами походження необхідної інформації про злочини даної категорії для реєстрації слідчими і прокурорами в ЄРДР були дані ЗМІ, журналістські розслідування, серед яких ми відсіювали явно замовні публікації так званої «жовтої преси», а використовували лише ті повідомлення, які могли відповідати дійсності.

Відверто скажу: суттєву допомогу ГСУ ГПУ в той час надавали Державна фініспекція на чолі з Миколою Гордієнком та Держфінмоніторинг України. Розуміючи, що попередня влада не тільки жорстоко подавляла протести на Майдані, застосовуючи неадекватне насильство, але і по-справжньому дерибанила протягом свого перебування «біля корита» державне майно, слідчі з перших днів своєї роботи під моїм керівництвом взялися перевіряти всі тендерні закупівлі матеріалів, комплектуючих і обладнання для підприємств «Нафтогаз Україна», спочатку вибрали лише матеріали виграних тендерів із закупками на суму не менше 500 000 грн. і встановили з допомогою ревізорів, що більшість таких тендерів вигравали по черзі одні і ті ж фірми, хоча, як з’ясувалось, вони і пропонували придбати необхідні матеріали в 60-70 разів дорожче (!) ніж їх вартість при придбанні у виробників. І за такими фактами нами було зареєстровано не менше 10-ти проваджень, зокрема, і по самому «Нафтогаз України», і по «Укргідроенерго», і по «Укренергоатому», і по «Укртрансгазу», і по «Укренерго», і т.д. По цих справах слідчим з великим трудом вдалося вилучити всю необхідну документацію, провести документальні перевірки по поставці названого обладнання вказаними підприємствами та отримати висновки спеціалістів, які підтверджували нашу версію про те, що під час цих тендерів було викрадено бюджетних коштів на мільярдні суми. По всіх цих фактах з дозволу суду слідчими були призначені із великими труднощами розпочаті документальні ревізії.

Але, треба об’єктивно вказати, що вже в той час, в перші місяці 2014 року, окрім чисто процесуальних проблем, долучилися і інші серйозні перешкоди як в роботі слідчих підрозділів ГПУ, так і Фінансової інспекції, бо вже тоді уряд Яценюка почав притісняти нас, суттєво зменшив грошове утримання як ГПУ, так і цього контролюючого органу, в зв’язку з чим, частину ревізорів змушені були відправити у вимушені відпустки, а пізніше – ще частину взагалі скоротити. Чи це робилося навмисно, щоб перешкодити її діяльності та участі у названих вище розслідуваннях, мені невідомо, але версії з цього приводу були різні.

Але, знову ж таки, довести ці перспективні справи про розтрату бюджетних коштів через тендерні закупівлі до суду нам не вдалося і по тій причині, що спочатку, після зміни керівництва ГПУ в червні та липні 2014 року за письмовою вказівкою Генпрокурора ми змушені були передати ці справи у Головне управління по нагляду за додержанням і застосуванням законів (повну назву цього підрозділу вже не пам’ятаю), начебто, для вивчення на предмет наявності в них даних про корупцію чи організовану злочинність. Але потім вони так і не були повернуті до ГСУ до тих пір, поки в серпні 2014 року новий очільник ГПУ не змінив і мені службових обов’язків і не відсторонив мене від керівництва слідчими ГСУ.

Яка подальша доля цих справ мені невідомо, але я впевнений, що ми були на правильному напрямку і за результатами цих розслідувань безперечно вийшли б на найближче оточення Януковича. Допускаю, що ці справи в подальшому так і не були розслідувані належним чином і винним особам вдалося уникнути відповідальності. Це мої припущення, але це теж причина відсутності результатів по розслідуванню злочинів, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню. Точно також не знаю і подальшої долі вилучених нами під час проведених обшуків величезної суми іноземної валюти і коштовностей у одного із найближчих соратників Януковича, на які у встановленому порядку було накладено судом арешт і поміщено на відповідальне збереження в один із уповноважених банків. Та і як я можу про це знати, якщо я ще в серпні 2014 року був відсторонений від організації роботи на цьому напрямку.

Далі буде…

Политика

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Недавно украинские СМИ всколыхнул скандал, произошедший во время «Украинского завтрака» в Давосе 25 января, на котором обсуждалось будущее Украины.

Российская журналистка в украинской вышиванке тогда спросила у Порошенко, зачем он принял закон о войне на Донбассе. Вопрос был задан на русском языке.

Петр Алексеевич, в свою очередь, попросил девушку либо снять вышиванку, либо задать вопрос на украинском.

Во многих украинских интернет-изданиях писали о том, что это явная российская провокация и что девушка нарочно пришла в украинской рубашке.

Как выяснилось позже, на журналистке ВГТРК (Всероссийской государственной телевизионной и радиовещательной компании)  Наили Аскер-заде тогда была надета вовсе не украинская вышиванка, а дизайнерское платье из коллекции известного бренда Gucci. Черное платье из микса шерсти и шелка с вышивкой от Gucci.

Дизайнерское платье Gucci

Сама скандальная журналистка прокомментировала инцидент довольно агрессивно, заявив, что Петру Порошенко привиделась вышиванка точно также, как и российские войска на Донбассе.

Девушка уверяла, что вышитой рубашки на ней не было, так как она их вообще не носит, а это платье с цветочным принтом на груди – не украинского бренда.

Автор: Mariella

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Щойно у Палаці Потоцьких під час зустрічі Петра Порошенка з Жулі Пайєтт відбулась акція журналістів газети Експрес. Працівники медіа підняли протестний  плакат із написом “Стоп блокаді!” Про це повідомляє журналіст газети Експрес з місця події.

“Ми вимагаємо негайно звільнити наших колег, затриманих щойно під Палацом Потоцьких. Ми вимагаємо негайно розблокувати доставку газет читачам по всій країні. Ми вимагаємо негайно припинити переслідування незалежної газети і наступ на свободу слова”, – кажуть журналісти.

Журналісти зазначають, що охорона безпідставно намагалась відібрати у них плакат із написом “Стоп блокаді!” уже після завершення акції.  “Декілька місяців триває блокада нашого видання. Сотні тисяч газет не можуть потрапити до свого читача через те, що державне підприємство Укрпошта всупереч договору не доставляє примірники видання. Блокада триває. Тиск Укрпошти не припиняється. Президент мовчить.

Сьогодні для нас – журналістів Експресу – чудова нагода подивитись гаранту в очі та спитати: чому ви не виконуєте обіцянку про сприяння свободі слова в країні, а мовчки спостерігаєте, як блокують газету, яка стала улюбленим україномовним виданням для десятків тисяч українців? Ми кажемо Президенту – Стоп, блокаді! – і заявляємо – наші протести не припиняться доти, доки свобода слова буде обмежуватись. Газета Експрес не зупиниться у своїй боротьбі!” – заявляють у виданні.

expres.ua

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Украинцев рассадят по вертолетам и отправят в Харьков.

Президент Петр Порошенко в Краматорске вечером в среду, 27 декабря, встретил украинских заложников, которые удерживались в плену у сепаратистов. Встреча транслировалась на персональной страничке главы государства в Facebook.

“Сейчас вертолетами все будут отвезены в Харьков. Час лета. И через час самолет – в Киев, где вас встречают родные”, – сказал президент.

По его словам, освобождение украинских заложников – одно из главных событий года для всей Украины.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

За словами глави держави, Україна навчилася відстоювати свої інтереси у міжнародних судах.

Перемога національної акціонерної компанії “Нафтогаз Україна” на судовому процесі у Стокгольмському арбітражі – це історична перемога України і досягнення справжньої енергетичної незалежності. Про це заявив президент України Петро Порошенко під час розмови з керівником “Нафтогазу” Андрієм Коболєвим, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.

“Ця перемога – історична. Україна зіскочила з газового гачка і отримала справжню енергетичну незалежність. І запровадження ринкових тарифів, системи субсидій, справедливих цін – це є той внесок в енергетичну безпеку держави, який ми зробили”, – заявив Порошенко.

Він додав, що тепер Україна матиме твердішу позицію у переговорах з іноземними партнерами щодо газотранспортної системи. Це пов’язано передусім із тим, що Україна навчилася відстоювати свої інтереси у міжнародних судах.

“Зараз, коли ми показали, що ми вміємо відстоювати державні інтереси, у нас буде більш тверда позиція в переговорах з нашими іноземними партнерами щодо майбутнього газотранспортної системи і НАК “Нафтогаз України”, – наголосив Порошенко.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Украинский политолог Вадим Карасев в эксклюзивном интервью журналу Persona.Top рассказал, почему уличный политик Михеил Саакашвили будет главной интригой на президентских выборах 2019 года.

Почему на него не одели электронный браслет, берет ли он деньги у олигархов? И не менее интересное – почему Петр Порошенко уже не «барыга», а Юрий Луценко – не полный идиот?

– Ваше мнение, почему судья не направила Михеила Саакашвили под арест с ношением электронного браслета? Потому что так ей приказали в Администрации президента, которой в свою очередь указали это сделать кураторы в США? Или же это долгожданный результат судебной реформы?

– Вопрос не связан с «сигналами» с западных посольств или же президентской администрации. Как и не связано это с тем, что наша судебная система уже стала независимой и способной отправлять справедливое правосудие.

На решение судьи повлиял комплекс – плохая работа прокуроров, отсутствие серьезных доказательств и намного профессиональнее защита адвокатов, в сравнении с обвинением. Также в самом судебном заседании принимали участие народные депутаты, лидеры оппозиции, которые заявили о взятии Саакашвили на поруки. Не отбрасываем еще и фактор улицы – решение ожидали сторонники Саакашвили, представители политических партий, который нельзя проигнорировать в украинских условиях.

Важно не удариться в другую крайность – что, мол, все протестные акции, вся оппозиция, и сам Саакашвили – куплены

– Давление улицы – это правильно?

– Когда меня спросят: а что лучше – давление на суд со стороны власти, телефонное право, либо давление улицы, если она действует в рамках закона, без радикальных перехлестов? Я выберу улицу!..

Когда же в Украине будет действовать верховенство права, то тогда давление улицы перестанет быть необходимым.

Да, и судья не слишком рисковала. Это не освобождение от следствия и дальнейшего рассмотрения дела Саакашвили по сути. Он был отпущен без меры пресечения. Но ведь следствие продолжается!

Фото – Inpress

К Юлии Владимировне, судя по ее президентскому рейтингу, власть и так плывет в руки

– Власть проиграла?

– Здесь двоякая ситуация. С одной стороны – проигрыш. С другой – плюс.

Потому что, если бы Саакашвили был арестован в зале суда, то это радикализовало бы протест. Он стал бы истинным борцом против режима «барыг», жертвой политических репрессий, что ему и его сторонникам только на руку. Кроме того, домашний арест не мешал бы организовывать протесты в качестве политического лидера.

Выиграл и имидж страны, дескать, процессуальные нормы в Украине работают…

А если учесть, что в этот день проходил открытый судебный процесс по заочному осуждению Виктора Януковича, это укладывается в оптимистические ожидания от проводимой в стране судебной реформы.

Представители оппозиции, имея и так неплохие шансы, ждут выборов

– В эфире «112-го» украинский журналист Дмитрий Гордон заявил, что, скорее всего, Михеил Саакашвили получает деньги от политических спонсоров. Кто может финансировать Саакашвили?  Коломойский может? Кто еще?

– Вы от меня требуете, как когда-то говорил Путин, явки, пароли. Кто и сколько – точно не знаю (смеется – Ред.). Но ежу понятно, что выборы –занятие недешевое.

В Украине функционирует серый монетарный рынок электоральных услуг, в том числе и протестных – людей организовывать, подвозить, кормить, закупать палатки, платить суточные, командировочные. Это все складывается в достаточно внушительную цифру…

Но, констатируя этот факт, важно не удариться в другую крайность – что, мол, все протестные акции, вся оппозиция, и сам Саакашвили – куплены.

Это не так. Повторюсь, чтобы искренние порывы униженных и оскорбленных, как у Достоевского, не ушли в песок, для организации протестов нужны финансы. Важнее всего то, что массовый протест нельзя купить – всех не купишь…

Фото – politnavigator

Думаю, что у Саакашвили сработал механизм самозензуры как раз в ключе опасности быть причисленным к лику предателей Украины

Тем более, что Саакашвили – как раз тот политик, который не нацелен на бизнес, для него быть тараном – самоцель. Он отчетливо понимает, что излишние бизнес связи, финансовые обязательства – это обременительные вещи для политика, которые не дают ему летать на необходимых высотах. Его соратники, помощники, конечно же, финансируются, и эти деньги используются для организации массовых протестов. А учитывая то, что этот рынок в Украине достаточно объемный, и есть крупные игроки на нем со стороны олигархов, которые кладут в разные корзины свой монетарный ресурс, не исключаю, что они дают деньги и движению Саакашвили.

Уверен, если бы компромат на Саакашвили предоставило НАБУ, то доверия было бы больше

– Почему влиятельные политические силы в Украине очень осторожно поддерживают Михеила Саакашвили? Что в нем есть такое, что отторгает? А так и есть, потому что его рейтинг составляет от 1 до 3%…

– Когда начинается шторм, электоральные рейтинги не совсем поспевают за сейсмическими изменениями. Уже сейчас, уверен, поддержка его движения намного больше, чем была на начало осени.

Оппозиционные политики, которые поддерживают Саакашвили, понимают законы жанра, вернее, ключевой оппозиционный канон. Если будешь слишком активно поддерживать политика, он может стать безусловным лидером, а ты окажешься на вторых ролях.

Не думаю, что Деревянко, Лещенко, Соболев – это главные коррупционеры страны…

Тем более в условиях уличной стихии, где у приезжего грузинского реформатора сегодня равных нет. В этом ключе Юлия Тимошенко очень грамотно поступила, уступив ему политическую улицу, понимая, что возвращаться туда ей нет смысла. К Юлии Владимировне, судя по ее президентскому рейтингу, власть и так плывет в руки. Так вот, ее задача – помогать Михеилу Николозовичу, но не подыгрывать, не быть у него бэк-вокалом. Еще и потому, что дважды экс-президент Грузии – человек не командный, явно не сторонник хоровых политических пений, а претендующий на исключительное соло. Поэтому Юлия Тимошенко, и Андрей Садовый, и Анатолий Гриценко в его поддержке действовали очень осторожно, кроме молодых политиков, таких, как Юрий Деревянко, кто связал свою политическую судьбу исключительно с Саакашвили.

К слову, лидеру движения «Рух новых сил» на «львовской вечере» оппозиционерами Тимошенко, Садовым, Гриценко был предложен коллективный план новой революции. Находясь, видимо, тогда в эйфории от триумфального прорыва границы тот отказался. Посчитал, что один сможет таранить режим.

Конечно, мы не должны забывать, что у этого политика нет возможности претендовать на выборные должности – по Конституции в ближайшие десять лет президентом он не сможет стать, и быть избранным в парламент тоже. Поэтому его единственная стихия – это уличная политика.

Представители оппозиции тем временем, имея и так неплохие шансы, ждут выборов. Кроме того, оппозиционерам сегодня нужно быть очень осмотрительными, потому что они ведут борьбу против власти в условиях войны, когда рискуешь подставиться под обвинения в пособничестве врагу и быть причисленным к пятой колонне.

– Почему у грузино-украинского политика резко изменилась риторика? Почему он объявил о готовности сесть за стол переговоров, чтобы избавиться от олигархов, с действующим президентом Петром Порошенко, которого еще вчера называл главным «барыгой»?.. 

– Думаю, что у Саакашвили сработал механизм самозензуры как раз в ключе опасности быть причисленным к лику предателей Украины. Заметьте, он тут же (на воскресном вече 17 декабря) много говорил о личном враге Владимире Путине. И действительно, меньше о том, что главный «барыга» – это Петр Порошенко, что именно он играет на руку внешнему врагу, но и что есть еще другие олигархи – Медведчук и Ахметов. Наверняка понял, что можно нарушить меру допустимого, заиграться.

А вот здесь-таки могли поработать западные посольства в Киеве – чтобы наблюдаемый протестный виток не привел к политическому коллапсу.

Выход из берегов и отсутствие оппозиционной самоцензуры может угрожать не только власти «барыг», но и государственности. В условиях нынешней Украины эта грань очень тонкая, в отличие от стабильных демократических государств. Несмотря на то, что, например, в Германии два месяца нет правительства, государственный аппарат функционирует – бундестаг, муниципалитеты. Отсутствие правящей коалиции не несет угрозу государственности. Одно дело раскол в политике, другое дело – в государстве… Очевидно, что новыми заявлениями Саакашвили показывает, что он не такой уже и сумасброд, каким его норовят представить недруги и что его политическая борьба не выходит за красные линии.

Самой важной задачей действующего президента является не допустить Юлию Владимировну во второй тур

– Скажите, а пленки-то настоящие? Получал ли Северион Дангадзе деньги для своего патрона? На что рассчитывал Луценко с Порошенко, подсовывая обществу заведомо ложный компромат, если он ложный? Можно ли назвать этих топ-политиков полными идиотами?

– Конечно, нет…  Хотя некоторые украинские политики и живут в своих идиомах, купаются в своей риторике, которые не всегда коррелируются с реальностью.  К стати, слово «идиот» походит от слова «идиома» – это человек, который живет в собственных идиомах, оторванных от жизни.

По поводу пленок… Есть технические, а есть политические составляющие. Для того, чтобы доказать аутентичность таких технических вещей, как аудиофайл, важно, кто политический носитель этих доказательств. Если ему доверяют, то и поверят в аутентичность аудиофайлов даже без технической экспертизы.  Уверен, если бы компромат на Саакашвили предоставило НАБУ, то доверия было бы больше. Но ведь Юрий Луценко действовал не только как генеральный прокурор, но и как член команды Порошенко. Таков закон – если вам не доверяют, то не получится провести даже очень важные реформы.

Ложность или правдивость пленок в данном случае должна доказать зарубежная экспертиза – Скотленд-Ярд, ФБР. И тогда все станет на свои места.  Либо это заведомая ложь, в чем я сомневаюсь, так как нет дыма без огня. А может, это разработка спецслужбы северной страны…

Выиграет и тот, кого поддержит Саакашвили как лидер уличной оппозиции

– Давайте поговорим об окружении Михеила Саакашвили и участниках акции «Народный импичмент». Юрий Деревянко подозревается ГПУ в неуплате налогов, участии в хищении средств из бюджета. Сергей Лещенко вляпался в коррупционный скандал с покупкой очень дорогой недвижимости. Даже Егор Соболев записал в своей декларации покупку дома годом раньше – не в период его каденции, при этом рассказывает на телевидении, что живет на свою одну зарплату, а также за счет жены.  Биография Семена Семенченко полнится нечистыми пятнами. Анализируя этих оппозиционных деятелей, я хочу подчеркнуть, что нынешняя власть – антинародная, вороватая и обнаглевшая. Могут ли и в оппозиции находится не запятнавшие себя люди? 

– Не думаю, что Деревянко, Лещенко, Соболев – это главные коррупционеры страны… Есть персонажи более крупного калибра. Да и все эти вещи по ним не срабатывают. Если б это было в Германии, а подозрения были доказаны, это б сработало. Учитывая целую галерею крупных коррупционеров в нашем обществе, данные обвинения смотрятся как искажение оптики. В Украине нет чистых политиков – у каждого найдется скелет в шкафу, который в политических целях всегда можно вывернуть наружу.

Граждане видят терпимость той же Генпрокуратуры к некоторым гранд-коррупционерам. Понятно, что это, наоборот, формирует из этих персонажей жертв репрессивного режима, подпитывает к ним интерес, усиливает их влияние. По закону политической иронии, такими заявлениями против оппозиционеров, которых боится власть и пытается любыми способами дискредитировать, их только укрепляют.

– Давайте подвергнем анализу рейтинги вероятных кандидатов в президенты. У кого может выиграть Петр Алексеевич во втором туре?

–  Рейтинг президента уже сильно падать не будет – это в принципе предел, его нынешние 15%. У него есть ядро сторонников, которое вряд ли будет размыто в период до весны 2019 года.  Подымется ли он вверх – это вопрос. Как и у Юлии Тимошенко. Это невысокие рейтинги, поэтому много неопределившихся, и это первая цель технологов, чтобы резко усилить их позиции на официальном старте президентской кампании.

Понятно, что эти выборы будут двухтуровые. В любом случае действующий президент выходит во второй тур.  Главный вопрос – кто будет спарринг-партнером.  Это должен быть заведомо худший, в сравнении с президентом, кандидат.  Кто подходит на эту роль? Юлия Тимошенко – нет. Юрий Бойко – нет, так как восток Украины может преподнести более чем серьезный электоральный сюрприз. Даже Ляшко может быть опасным для Петра Порошенко партнером.  Может, им будет Вадим Рабинович… Что касается Вакарчука, Сытника, Холодницкого, то это похоже на такую себе пристрелку, я не думаю, что они готовы для президентской борьбы.  Правда и то, что в ближайшее время из их бело-глянцевых биографий начнут выковыривать темные стороны и бить по ним из крупнокалиберных орудий.

Если говорить о прогнозе, то шансы имеют на победу Порошенко и Тимошенко.

Самой важной задачей действующего президента является не допустить Юлию Владимировну во второй тур.  Выиграет и тот, кого поддержит Саакашвили как лидер уличной оппозиции. Это тоже нужно учитывать. Он очень важный игрок в предстоящих президентских выборах. Поэтому Порошенко в итоге захотел от него избавиться.  Потому что понимает, что если Саакашвили будет продолжать свою уличную оппозиционную деятельность, которая будет прирастать активностью, то он может поддержать не президента во втором туре, а его соперника. Вот место Саакашвили в интриге будущих президентских выборов.

Автор: Артем Фляжников

persona.top

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Попередня1...151617...20Наступна Сторінка 16 з 20

Найпопулярніше

Свіжі публікації

Автори

[email protected]
0 Статті0 Відгуки
Роман Давиденко
Роман Давиденко
12389 Статті34 Відгуки
http://politinfo.com.ua

Обрані статті

Популярні теми

© Politinfo.com.ua 2014