Теги Posts tagged with "НАБУ"

НАБУ

Заступник державного секретаря США Джон Салліван – з офіційним візитом в Україні.

Спершу зустрічі з президентом Петром Порошенком, прем’єром Володимиром Гройсманом та міністром закордонних справ Павлом Клімкіним. А після офіційної частини Салліван виступив із промовою перед повною залою студентів Дипломатичної академії, депутатів та лідерів думок. Говорив про найактуальніше – корупцію в Україні та реформи.

Чотири роки Україна бореться з «корумпованим і авторитарним минулим» і, водночас, із зовнішнім агресором. І обидві битви Київ поки не виграв, сказав заступник державного секретаря США Джон Салліван.

«Стабільна, демократична, процвітаюча, вільна Україна буде менш вразливою до зовнішніх загроз. І слугуватиме орієнтиром для інших країн, що переживають російську агресію. Економічно успішна Україна – один із найбільших страхів Кремля», – говорить Салліван.

Не всіх зусиль докладає Київ, щоб побороти корупцію, говорить заступник держсекретаря США. Оборудки відлякують закордонні інвестиції, зменшують ВВП України, псують міжнародний діалог і грабують українців, сказав він.

​Щоб пришвидшити зміни, слід посилити НАБУ й Спеціальну антикорупційну прокуратуру – їх потрібно захищати, переконаний представник Держдепу США.

Ще один важливий крок – запровадити Антикорупційний суд із урахуванням вимог Венеційської комісії. Один зі студентів запитав Саллівана, чи готові США накласти санкції на київську владу, якщо та не виконає обіцянку щодо суду.

Проте санкції – лише для тих, хто загрожує національній безпеці України, відповів заступник держсекретаря США.

«Наша робота з колегами в українському уряді щодо антикорупційних реформ, Антикорупційного суду – для нашого спільного процвітання і для благополуччя українців. Ми хочемо підтримувати наших колег у запровадженні реформ», – сказав Салліван.

Він також порадив Києву відстежувати свою програму співпраці з МВФ, адже це сигнал іншій міжнародній спільності. А також зосередитись надалі на правоохоронній і судовій реформі.

Не оминув заступник держсекретаря США і успіхи України: освітню, медичну та пенсійну реформи. Зміни рухаються повільніше, аніж хотілось би, проте й запроваджувати їх було б складно навіть у мирний час, а Україна ще й воює, відзначив Салліван.

Вийти до студентів і відкрито відповідати на їхні запитання – це досить правильний політичний хід з боку заступника державного секретаря США, вважає голова Української асоціації студентів Лідія Фесенко.

Питання корупції в Україні досить прогнозовано вийшло на перший план. І Салліван зумів донести позицію Вашингтона, хоч промова була досить дипломатичною, вважає дівчина.

«Це показує, що стосунки між США та нашою країною залишаються стабільними. Дуже подобається, що США вірить у нас і готові вкладати гроші. Але, мені здається, Україна має розуміти, що їй варто ставати більш самостійною. Тому що за все, рано чи пізно, треба буде платити. І не завжди грошима», – прокоментувала Фесенко.

Вітер може перестати віяти в наші вітрила – екс-посол України в США

В Україні багато американських компаній, представників, бізнесменів, дипломатів – Вашингтон досить оперативно отримує інформацію про внутрішні проблеми, корупційні схеми та імітацію змін, каже екс-посол України в США Юрій Щербак.

США вже надсилають Києву сигнали про те, що українська влада надто повільно реформує країну, додає він. Терпіння Вашингтона не безмежне, адже з-за кордону помітно: реформи хоч і відбуваються, проте надто повільно й переважно під тиском Заходу, каже експерт.

«Правильно вони кажуть про те, що реформи зовсім не достатні. І це може скінчитися тим, що зміниться ситуація. Вітер не буде віяти в наші вітрила. Ми вже бачили по Польщі й Угорщині, як може різко змінитись ситуація», – говорить Щербак.

Про це свідчить навіть те, що співпраця з МВФ гальмується – Сполучені Штати мають неабиякий фінансовий і політичний вплив на цю організацію ООН, каже він.

Разом з тим, навряд США повністю припинять підтримку України. Принаймні, поки триває російська агресія, додає експерт. Річ у тім, що Вашингтон дуже не хоче посилення домінування Кремля в регіоні. А це неминуче, якщо до влади в Україні знову прийдуть відверто проросійські сили, або ж якщо вона програє війну, каже Юрій Щербак.

radiosvoboda.org


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Стаття вийшла в газеті з цією знаменною фотографією: як я перетворив “суд” наді мною в суд над злодійською системою і її представниками.

Разгромная статья в New York Times о том, как Порошенко крадет у украинской армии и моей борьбе за очищение Украины. Статья вышла в газете с этой знаменательной фотографией: как я превратил “суд” надо мной в суд над воровской системой и ее представителями.

У січні, через майже чотири роки після початку війни проти бойовиків, які користуються підтримкою Росії, Міністерство оборони України з гордістю оголосило про те, що йому вдалося поліпшити якість медичного обслуговування своїх поранених солдатів , завдяки купівлі 100 нових машин швидкої допомоги.

Але при цьому ніхто не згадав про те, що багато з цих машин вже зламалися. Або про те, що ці машини були продані в рамках неконкурентного контракту автомобільною компанією, яка належить високопоставленому чиновнику, відповідальному за закупівлі для збройних сил України. Або про те, що цей чиновник – Олег Гладковський – є старим другом Петра Порошенка.

Витрати України на оборону і безпеку різко виросли після початку російської агресії на сході країни в 2014 році: в 2013 році вони становили приблизно 2,5% від ВВП, а в цьому році вони складуть приблизно 5% або близько 6 мільярдів доларів.

Таке зростання витрат на оборону, завдяки якому в 2018 році видатки на закупівлі для армії перевищать 700 мільйонів доларів, дозволять Києву відновити свої бувші у занепаді збройні сили і ефективно боротися проти проросійських бойовиків і їх добре озброєних помічників з Росії.

Однак, оскільки величезна кількість грошей пройшла через руки українських чиновників і бізнесменів – часто це одні і ті ж люди – зростання витрат на оборону також зіграло роль потужного стримуючого фактора у боротьбі проти корупції, яку багато хто вважає головним ворогом України.

Ця проблема стала головною причиною втрати тих надій, які з’явилися у народу в лютому 2014 року, коли свою посаду втратив соаветний своєю корумпованістю проросійський президент України Віктор Янукович. Вона також змусила розчарованих прихильників України на Заході і багатьох українців засумніватися в тому, що після двох революцій країна цього разу зуміє впоратися з хронічною корупцією.

«Україні немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона віддає свою душу корупції», – попередив держсекретар США Рекс Тіллерсон в минулому році, згадавши про східні області України, захоплені Росією після повалення пана Януковича.

З 2014 року Україна досягла істотного прогресу в своїх спробах викорінити корупцію в газовому секторі, який був головним джерелом доходів для корумпованих олігархів за пана Януковича. Вона перебудувала державну енергетичну компанію «Нафтогаз» і скоротила кількість нечесних газових угод, що укладаються інсайдерами, зменшивши свою залежність від поставок газу від російського енергетичного гіганта «Газпром».

Однак зростання військових витрат відкрло нові можливості для митних операцій, захищених від перевірок завісою секретності, яка приховує подробиці витрат на оборонні потреби.

«Рівень корупції в енергетичному секторі знизився, тому корупція перемістилася в оборонний сектор», – сказала Олена Трегуб, генеральний секретар Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (Independent Defence Anti-Corruption Committee) – аналітичної групи, яка отримує фінансування від західних спонсорів.

Хоча пан Гладковський визнав, що придбанню машин швидкої допомоги не передував відкритий тендер, ніяких доказів того, що він домовився про покупку цих машин у його компанії якимось нечесним чином, немає, і сам пан Гладковський це заперечує. Проте, цей кричущий факт конфлікту інтересів – всього лише один з безлічі подібних прикладів в Україні, де бізнес і політична влада сплітаються в заплутаний клубок пересічних, неясних і найчастіше досить прибуткових угод.

«Немає ніяких доказів того, що він якимось чином вплинув на процес прийняття рішень, і їх ніколи не буде. Все це – секрет, – сказав Віктор Чумак, незалежний член українського парламенту і заступник голови антикорупційного комітету. – Злиття політики і бізнесу – наша головна проблема».

Доказами тісного переплетення бізнесу і політики, а також величезних доходів, які вони можуть принести, стали три розкішні вілли на південному узбережжі Іспанії. Вони належать президенту Порошенко, г-ну Гладковському і Ігорю Кононенко – ще одному діловому партнерові президента, який очолює фракцію пана Порошенка в парламенті.

Перш ніж зайняти державні посади, всі вони були багатими бізнесменами, проте їх небажання розкривати розміри своїх статків викликало серйозні підозри. Жоден з них не вказав нерухомість в Іспанії в щорічній декларації, яка з 2016 року є обов’язковою для всіх високопоставлених чиновників – вона стала частиною спроб збільшити ступінь прозорості і підзвітності українських чиновників.

Конфлікти інтересів поширені настільки широко, «що це більше не шокує», як сказав Айварас Абромавичус, колишній інвестиційний банкір з Литви, який став одним з лідерів ініціативи щодо викорінення корупції в уряді, будучи в той момент міністром економіки і торгівлі України. «Вони всюди. Це сумно, це бентежить і розчаровує».

Це розчарування вже дорого обійшлося Україні. Міжнародний валютний фонд і Євросоюз, роздратовані постійними відстрочками в створенні давно обіцяного незалежного антикорупційного суду і іншими затримками, відмовили Україні в черговому транші фінансової допомоги Україні, обсяги якої вже перевищили 5 мільярдів доларів.

«Україна жила в стані повсюдної корупції протягом багатьох десятиліть, – сказав Артем Ситник, директор Національного антикорупційного бюро (НАБУ) – незалежного агентства, створеного в 2015 році в рамках початкового сплеску ентузіазму після повалення пана Януковича. – Ці схеми були переглянуті і оновлені, і тепер вони знову працюють. Деякі люди просто не хочуть від них позбавлятися».

Його бюро зуміло зібрати матеріали по 107 справах, заведених проти раніше недоторканних чиновників, однак тільки одне таке справа завершилася реальним судовим вироком. Решта справ застрягли в нерозторопної судовій системі, завдяки корупції і політичного втручання.

Спроби НАБУ розібратися з шахрайствами, пов’язаними з оборонним сектором – спроби, які привели в минулому році до арешту заступника міністра оборони і глави відділу закупівель – обернулися цілим рядом заходів, покликаних нейтралізувати це антикорупційне бюро.

«Це дуже чутлива зона», – пояснив пан Ситник.

В останні кілька місяців НАБУ відчуває на собі постійний тиск: парламент працював над законопроектом, який міг позбавити НАБУ всіх його повноважень, а представники внутрішньої розвідки проводили обшуки в будинках співробітників цього бюро.

Пан Порошенко, який, як очікується, візьме участь в президентських виборах в наступному році, позиціонує себе як лідера, який перебудував одряхлілу армію і виступив проти президента Росії Володимира Путіна. Але на превеликий жах українського лідера, цей конфлікт з проросійськими сепаратистами поступово перетворюється в свідомості громадськості з героїчної боротьби проти ворога в чергові ворота для спекуляцій і корупції.

Цьому перетворенню сприяли дії колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі – аж до минулого тижня, коли офіцери українських служб безпеки схопили його в одному з київських ресторанів і проти його волі посадили в літак, що прямував до Польщі.

Саакашвілі створив в Києві нову політичну партію, яка зосередилася на критиці корупції в Україні. Його прихильники в Києві приєдналися до розлючених ветеранів війни на сході країни, які розбили наметовий табір біля будівлі парламенту. Їх намети і барикади прикрашені плакатами, що звинувачують пана Порошенка і його ділових партнерів в тому, що вони крали, поки солдати гинули за батьківщину.

“Тепер більше не згадує Путіна, а слово” П» зараз – це Порошенко, – сказав пан Саакашвілі в своєму інтерв’ю в Києві незадовго до висилки з України. – Це несправедливо, тому що головний винуватець – це Путін, але люди бачать, що йде війна і що Порошенко і його друзі заробляють на ній».

Айварас Абромавичус, який подав у відставку, втративши віру в ефективність спроб викорінити корупцію в Україні, сказав, що, на його думку, пан Порошенко навряд чи особисто отримує вигоду з військового конфлікту на сході країни. Але, за його словами, президент теж несе за це відповідальність, тому що він не виконав свої обіцянки продати свої ділові активи і створити по-справжньому незалежний антикорупційний суд.

Гладковський виступив на захист секретності і відсутності відкритих тендерів на придбання військового обладнання: за його словами це необхідний захід, спрямований на те, щоб не дати Росії втрутитися в процес закупівель за допомогою підставних компаній, що вона нібито робила неодноразово, коли робилися спроби провести конкурсні торги.

«Ніхто не заробляє гроші на війні», – сказав він.

За словами пана Гладсковского, він відсторонився від процесу прийняття рішень у своїй автомобільній компанії «Богдан Моторс», і він дізнався про машини швидкої допомоги тільки тоді, коли приїхав на лінію фронту, де він побачив машини своєї компанії і відчув почуття гордості за неї .

«Корупція, – сказав він в інтерв’ю, – дійсно дуже серйозна проблема, але вона не пов’язана з тією системою, якою я керую».

Найбільшим елементом його системи став «Укроборонпром» – величезний державний конгломерат, який об’єднує в собі 130 компаній, де працюють приблизно 80 тисяч чоловік. Дмитро Максимов, колишній співробітник відділу контролю «Укроборонпрому», сказав, що каламутні угоди по закупівлям представляли собою «суть» операцій цього конгломерату.

Він розповів, як маленький гвинтоподібний шматочок металу, що купується «Укроборонпромом» для ремонтного заводу у Львові, різко зріс в ціні з 50 доларів на початку 2014 року до майже 4 тисяч доларів роком пізніше, коли «Укроборонпром» з незрозумілих причин поміняв постачальника.

За словами пана Максимова, він піднімав питання незрозуміло високих цін у розмовах зі своїм начальством, але йому радили не звертати на це увагу, а пізніше його взагалі звільнили – зараз він оскаржує своє звільнення в суді.

Денис Гурак, молодий заступник директора цього конгломерату, сказав, що йому нічого не відомо про скарги пана Максимова, однак визнав, що корупція дійсно процвітає в оборонному секторі. Він додав, що після кількох років систематичного розграбування за пана Януковича – який, за його словами, і створив «Укроборонпром» в 2010 році, щоб централізувати процес розграбування – «це диво, що ми взагалі щось можемо робити».

«Це системна проблема всієї нашої країни, а не тільки одного сектора, – сказав він. – Система не працює, тому люди крадуть. Саме тому розвалився Радянський Союз».

За його словами, «Укроборонпром» відправив до прокуратури 200 повідомлень про корупцію в своїх рядах, але тільки два з них в кінцевому підсумку обернулися обвинувальними вироками.

Минулого тижня цей конгломерат оголосив про відставку свого генерального директора Романа Романова.

Дар’я Каленюк, директор Центру протидії корупції, неурядової групи в Києві, сказала, що прозорість і підзвітність – це питання національної безпеки, які необхідно вирішувати, якщо Україна хоче не тільки створити дієздатну демократію європейського зразка, а й здобути перемогу на сході.

Вони також дозволять прояснити, чому машини швидкої допомоги, продані компанією пана Гладковського, продовжують ламатися і чому їх взагалі купили.

Як говориться в доповіді, опублікованій в минулому році Незалежним антикорупційним комітетом з питань оборони, кожна з цих машин, чиї ходові частини були зроблені в Китаї, обійшлася Міністерству оборони України в 32 тисячі доларів – машина швидкої допомоги, куплена в Китаї, обійшлася б набагато дешевше – а їх вантажопідйомність становить всього 360 кілограмів – це занадто мало для машини, в якій повинні вміститися водій, озброєний охоронець і медичні працівники.

Валентина Варава, волонтер, яка допомагає військовим на сході України, сказала, що ці машини швидкої допомоги розраховані на міські дороги, а «в зоні бойових дій доріг немає».

За її словами, 19 з 50 машин, доставлених на схід, уже вийшли з ладу. Вона додала, що Міністерство оборони нещодавно вирішило купити ще 100 машин швидкої допомоги у компанії пана Гладковського.

Ендрю Хіггінгс, The New York Times (США)

В январе, спустя почти четыре года после начала войны против боевиков, пользующихся поддержкой России (фашистское государство, признанное 27.01.15 Верховной Радой страной-агрессором), Министерство обороны Украины с гордостью объявило о том, что ему удалось улучшить качество медицинского обслуживания своих раненых солдат, благодаря покупке 100 новых машин скорой помощи.

Но при этом никто не упомянул о том, что многие из этих машин уже сломались. Или о том, что эти машины были проданы в рамках неконкурентного контракта автомобильной компанией, которая принадлежит высокопоставленному чиновнику, отвечающему за закупки для вооруженных сил Украины. Или о том, что этот чиновник — Олег Гладковский — является старым другом Петра Порошенко.

Расходы Украины на оборону и безопасность резко выросли после начала российской агрессии на востоке страны в 2014 году: в 2013 году они составляли примерно 2,5% от ВВП, а в этом году они составят примерно 5% или около 6 миллиардов долларов.

Такой рост расходов на оборону, благодаря которому в 2018 году расходы на закупки для армии превысят 700 миллионов долларов, позволил Киеву восстановить свои пришедшие в упадок вооруженные силы и эффективно бороться против пророссийских боевиков и их хорошо вооруженных помощников из России.

Однако, поскольку огромное количество денег прошло через руки украинских чиновников и бизнесменов — зачастую это одни и те же люди — рост расходов на оборону также сыграл роль мощного сдерживающегося фактора в борьбе против коррупции, которую многие считают главным врагом Украины.

Эта проблема стала главной причиной утраты тех надежд, которые появились у народа в феврале 2014 года, когда своего поста лишился прославившийся своей коррумпированностью пророссийский президент Украины Виктор Янукович. Она также заставила разочарованных сторонников Украины на Западе и многих украинцев усомниться в том, что после двух революций эта страна на этот раз сумеет справиться с хронической коррупцией.

«Украине нет смысла бороться за свое тело в Донбассе, если она отдает свою душу коррупции», — предупредил госсекретарь США Рекс Тиллерсон в прошлом году, упомянув о восточных областях Украины, захваченных Россией после свержения г-на Януковича.

С 2014 года Украина добилась существенного прогресса в своих попытках искоренить коррупцию в газовом секторе, который был главным источником доходов для коррумпированных олигархов при г-не Януковиче. Она перестроила государственную энергетическую компанию «Нафтогаз» и сократила количество нечестных газовых сделок, заключаемых инсайдерами, уменьшив свою зависимость от поставок газа от российского энергетического гиганта «Газпром».

Однако рост военных расходов открыл новые возможности для мутных сделок, защищенных от проверок завесой секретности, которая скрывает подробности расходов на оборонные нужды.

«Уровень коррупции в энергетическом секторе снизился, поэтому коррупция переместилась в оборонный сектор», — сказала Олена Трегуб, генеральный секретарь Независимого антикоррупционного комитета по вопросам обороны (Independent Defence Anti-Corruption Committee) — аналитической группы, которая получает финансирование от западных спонсоров.

Хотя г-н Гладковский признал, что покупке машин скорой помощи не предшествовал открытый тендер, никаких доказательств того, что он договорился о покупке этих машин у его компании каким-то нечестным образом, нет, и сам г-н Гладковский это отрицает. Тем не менее, этот вопиющий факт конфликта интересов — всего лишь один из множества подобных примеров в Украине, где бизнес и политическая власть сплетаются в запутанный клубок пересекающихся, смутных и зачастую весьма доходных сделок.

«Нет никаких доказательств того, что он каким-то образом повлиял на процесс принятия решений, и их никогда не будет. Все это — секрет, — сказал Виктор Чумак, независимый член украинского парламента и заместитель председателя антикоррупционного комитета. — Слияние политики и бизнеса — наша главная проблема».

Доказательствами тесного переплетения бизнеса и политики, а также огромных доходов, которые они могут принести, стали три роскошные виллы на южном побережье Испании. Они принадлежат президенту Порошенко, г-ну Гладковскому и Игорю Кононенко — еще одному деловому партнеру президента, который возглавляет фракцию г-на Порошенко в парламенте.

Прежде чем занять государственные посты, все они были богатыми бизнесменами, однако их нежелание раскрывать размеры своих состояний вызвало серьезные подозрения. Ни один из них не указал недвижимость в Испании в ежегодной декларации, которая с 2016 года является обязательной для всех высокопоставленных чиновников — она стала частью попыток увеличить степень прозрачности и подотчетности украинских чиновников.

Конфликты интересов распространены настолько широко, «что это больше не шокирует», как сказал Айварас Абромавичюс, бывший инвестиционный банкир из Литвы, который стал одним из лидеров инициативы по искоренению коррупции в правительстве, будучи в тот момент министром экономики и торговли Украины. «Они повсюду. Это печально, это обескураживает и разочаровывает».

Это разочарование уже дорого обошлось Украине. Международный валютный фонд и Евросоюз, раздраженные постоянными отсрочками в создании давно обещанного независимого антикоррупционного суда и другими задержками, отказали Украине в очередном транше финансовой помощи Украине, объемы которой уже превысили 5 миллиардов долларов.

«Украина жила в состоянии повсеместной коррупции в течение многих десятилетий, — сказал Артем Сытник, директор Национального антикоррупционного бюро (НАБУ) — независимого агентства, созданного в 2015 году в рамках первоначального всплеска энтузиазма после свержения г-на Януковича. — Эти схемы были пересмотрены и обновлены, и теперь они снова работают. Некоторые люди просто не хотят от них избавляться».

Его бюро сумело собрать материалы по 107 делам, заведенным против ранее неприкасаемых чиновников, однако только одно такое дело завершилось реальным судебным приговором. Остальные дела застряли в нерасторопной судебной системе, благодаря коррупции и политическому вмешательству.

Попытки НАБУ разобраться с мошенничествами, связанными с оборонным сектором — попытки, которые привели в прошлом году к аресту заместителя министра обороны и главы отдела закупок — обернулись целым рядом мер, призванных нейтрализовать это антикоррупционное бюро.

«Это очень чувствительная зона», — объяснил г-н Сытник.

В последние несколько месяцев НАБУ испытывает на себе постоянное давление: парламент работал над законопроектом, который мог лишить НАБУ всех его полномочий, а представители внутренней разведки проводили обыски в домах сотрудников этого бюро.

Г-н Порошенко, который, как ожидается, примет участие в президентских выборах в следующем году, позиционирует себя как лидера, который перестроил одряхлевшую армию и выступил против президента России Владимира Путина. Но к ужасу украинского лидера, этот конфликт с пророссийскими сепаратистами постепенно превращается в сознании общественности из героической борьбы против врага в очередные ворота для спекуляций и коррупции.

Этому превращению способствовали действия бывшего президента Грузии Михаила Саакашвили — вплоть до прошлой недели, когда офицеры украинских служб безопасности схватили его в одном из киевских ресторанов и против его воли усадили в самолет, направлявшийся в Польшу.

Саакашвили создал в Киеве новую политическую партию, которая сосредоточилась на критике коррупции в Украине. Его сторонники в Киеве присоединились к рассерженным ветеранам войны на востоке страны, которые разбили палаточный лагерь у здания парламента. Их палатки и баррикады украшены плакатами, обвиняющими г-н Порошенко и его деловых партнеров в том, что они воровали, пока солдаты гибли за родину.

«Теперь больше не упоминает Путина, а слово „П» сейчас — это Порошенко, — сказал г-н Саакашвили в своем интервью в Киеве незадолго до высылки из Украины. — Это несправедливо, потому что главный виновник — это Путин, но люди видят, что идет война и что Порошенко и его друзья зарабатывают на ней».

Г-н Абромавичюс, который подал в отставку, утратив веру в эффективность попыток искоренить коррупцию в Украине, сказал, что, по его мнению, г-н Порошенко вряд ли лично извлекает выгоду из военного конфликта на востоке страны. Но, по его словам, президент тоже несет за это ответственность, потому что он не выполнил свои обещания продать свои деловые активы и создать по-настоящему независимый антикоррупционный суд.

Г-н Гладковский выступил в защиту секретности и отсутствия открытых тендеров на покупку военного оборудования: по его словам это необходимая мера, направленная на то, чтобы не дать России вмешаться в процесс закупок посредством подставных компаний, что она якобы делала неоднократно, когда предпринимались попытки провести конкурсные торги.

«Никто не зарабатывает деньги на войне», — сказал он.

По словам г-на Гладсковского, он отстранился от процесса принятия решений в своей автомобильной компании «Богдан Моторс», и он узнал о машинах скорой помощи только тогда, когда приехал на линию фронта, где он увидел машины своей компании и испытал чувство гордости за нее.

«Коррупция, — сказал он в интервью, — действительно очень серьезная проблема, но она не связана с той системой, которой я руковожу».

Самым крупным элементом его системы стал «Укроборонпром» — огромный государственный конгломерат, объединяющий в себе 130 компаний, где работают примерно 80 тысяч человек. Дмитрий Максимов, бывший сотрудник отдела контроля «Укроборонпрома», сказал, что мутные сделки по закупкам представляли собой «суть» операций этого конгломерата.

Он рассказал, как маленький винтообразный кусочек металла, приобретаемый «Укроборонпромом» для ремонтного завода во Львове, резко вырос в цене с 50 долларов в начале 2014 года до почти 4 тысяч долларов годом позже, когда «Укроборонпром» по непонятным причинам поменял поставщика.

По словам г-на Максимова, он поднимал вопрос необъяснимо высоких цен в разговорах со своим начальством, но ему советовали не обращать на это внимания, а позже его вообще уволили — сейчас он оспаривает свое увольнение в суде.

Денис Гурак, молодой заместитель директора этого конгломерата, сказал, что ему ничего не известно о жалобах г-на Максимова, однако признал, что коррупция действительно процветает в оборонном секторе. Он добавил, что после нескольких лет систематического разграбления при г-не Януковиче — который, по его словам, и создал «Укроборонпром» в 2010 году, чтобы централизовать процесс разграбления — «это чудо, что мы вообще что-то можем делать».

«Это системная проблема всей нашей страны, а не только одного сектора, — сказал он. — Система не работает, поэтому люди крадут. Именно поэтому развалился Советский Союз».

По его словам, «Укроборонпром» отправил в прокуратуру 200 сообщений о коррупции в своих рядах, но только два из них в конечном итоге обернулись обвинительными приговорами.

На прошлой неделе этот конгломерат объявил об отставке своего генерального директора Романа Романова.

Дарья Каленюк, директор Центра противодействия коррупции, неправительственной группы в Киеве, сказала, что прозрачность и подотчетность — это вопросы национальной безопасности, которые необходимо решать, если Украина хочет не только создать дееспособную демократию европейского образца, но и одержать победу на востоке.

Они также позволят прояснить, почему машины скорой помощи, проданные компанией г-на Гладковского, продолжают ломаться и почему их вообще купили.

Как говорится в докладе, опубликованном в прошлом году Независимым антикоррупционным комитетом по вопросам обороны, каждая из этих машин, чьи ходовые части были произведены в Китае, обошлась Министерству обороны Украины в 32 тысячи долларов — машина скорой помощи, купленная в Китае, обошлась бы гораздо дешевле — а их грузоподъемность составляет всего 360 килограммов — это слишком мало для машины, в которой должны уместиться водитель, вооруженный охранник и медицинские работники.

Валентина Варава, волонтер, которая помогает военным на востоке Украины, сказала, что эти машины скорой помощи рассчитаны на городские дороги, а «в зоне боевых действий дорог нет».

По ее словам, 19 из 50 машин, доставленных на восток, уже вышли из строя. Она добавила, что Министерство обороны недавно решило купить еще 100 машин скорой помощи у компании г-на Гладковского.

Эндрю Хиггингс, The New York Times (США)

Mikheil Saakashvili


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Якщо нардеп від Блоку Петра Порошенка Сергій Лещенко не спростує заяв про причетність секретаря Ради національної безпеки й оборони України Олександра Турчинова до афер із заводом “Краян”, у яких підозрюють мера Одеси Геннадія Труханова, Турчинов звернеться до суду.

Про це повідомила прес-служба секретаря РНБО.

Секретар Ради національної безпеки й оборони України Олександр Турчинов вимагає від народного депутата від Блоку Петра Порошенка Сергія Лещенка спростувати заяву, що гроші від оборудок із заводом “Краян” нібито були призначені секретарю РНБО, а не меру Одеси Геннадієві Труханову.

“Повідомляємо, що інформація, яка була розміщена депутатом Сергієм Лещенком у Facebook щодо “причетності” Олександра Турчинова до справ, які розслідує НАБУ стосовно чиновників одеської місцевої влади – є нісенітницею та брехнею”, – сказано в повідомленні.

У прес-службі наголошують, що “колишній журналіст” Лещенко, “намагаючись привернути до себе увагу гучними заявами, навіть не обтяжує себе хоча б вигадкою аргументів”.

“Використовуючи єдине наведене ним посилання нібито на “неофіційну інформацію від невідомих джерел”, можна зробити висновок про можливу причетність самого Сергія Лещенка до названих ним справ і його інтерес в цій справі. Лещенко має спростувати свої провокаційні заяви, в іншому випадку Турчинов звертатиметься до суду”, – додали у прес-службі.

13 лютого Лещенко написав у Facebook, що нещодавно на нього “неофіційно вийшли люди Труханова з історією, що гроші від цієї оборудки із заводом “Краян” були призначені не йому, а Турчинову з Дубовим (екс-нардеп Олександр Дубовой.  – “ГОРДОН”).

“Не знаю, хто тут правий – нехай установить слідство. Але що я можу сказати: пане Труханов, ми не знайомі й ніколи не спілкувалися. Але не вірте тим, хто обіцяє вирішити з НАБУ або вплинути на них через Америку. Якщо в афері були замішані названі особи, у ваших інтересах дати на них свідчення. Так буде краще і вам, і Україні”, – написав Лещенко.

Детективи Національного антикорупційного бюро України спільно із прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури затримали трьох осіб, підозрюваних у розтраті бюджетних коштів керівництвом Одеської міської ради, повідомила прес-служба НАБУ 13 лютого. Серед затриманих – один посадовець мерії та двоє керівників компаній. Прізвищ затриманих не вказують. У НАБУ також повідомили про підозру мера Одеси Геннадія Труханова, його заступника, директора департаменту комунальної власності, голову постійної комісії з питань комунальної власності Одеської міськради, а також фізичну особу – оцінювача.

Провадження ведуть за статтею “привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем” Кримінального кодексу.

Усі зазначені особи, на думку слідства, причетні до схеми із завдання збитків місцевому бюджету Одеси. У вересні 2016 року Одеська міськрада придбала будівлю заводу “Краян” за 185 млн грн у приватної структури, яка на початку 2016 року купила його на аукціоні, організованому ліквідатором підприємства, за 11,5 млн грн. Отримані від міської влади кошти фірма-продавець спробувала перерахувати компанії з ознаками фіктивності, стверджують у НАБУ.

26 грудня 2017 року Труханов пішов у відпустку до 18 січня, і відтоді на робочому місці не з’являвся. Він їздив у закордонні відрядження, а після їх закінчення брав нову відпустку. 12 лютого Труханов вийшов із чергової відпустки і поїхав у відрядження до Чехії.

14 лютого мер Одеси прилетів рейсом із Варшави в київський аеропорт Бориспіль, де його затримали прикордонники і передали детективам НАБУ. Правоохоронці також вручили Труханову повідомлення про підозру. Цього ж дня також затримали заступника мера Одеси Павла Вугельмана.

poshtivka.org


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи свій аналіз причин відсутності  бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих  Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню,  в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.

Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні  результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати. Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як  заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого  помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д. Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!

Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого  Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.

До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із бувших перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.

Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані. Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати. Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні по організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні по контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.

Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку  відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом». Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись,  в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані,  якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ  могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)? А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.

Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився,  на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане,  більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них  і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна  компанія по дискредитації, до речі,  не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї. В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити  відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.

Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також  із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також  боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої,  влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи,  оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.

Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на  мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати  рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити  розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є. Я не знаю, передала ця особа  мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена. Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.

Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.

Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період. Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини. Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді  прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення. Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.

Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.

Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив,  а помаранчеві тебе так легко і здали!».

Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.

Саме в зв’язку з цим,  говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити,  а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була  відсторонена від виконання своїх обов’язків; коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також  на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час  перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!

Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником  Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і  начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник! До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!

І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне  перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і  «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!

Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб,  коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон  листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене,  і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа. Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином! Хіба це не  підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби  я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.

Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і бувшого прокурора, за кордоном було винесено  заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування  цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!

Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням  в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.

Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення  нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.

Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії «Укроп» Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?

А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про  ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?! А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши  безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.

А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли  наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х  начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ? І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!

А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.

Зокрема,  як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків,  в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки? Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо  щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти  командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.

А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.

А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч.,  розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду  Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи  дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах?  Звичайно, що ні.

Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток   всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ? Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні  навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема. Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!

А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за  справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором  фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод  про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!! Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.

Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень  до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!

Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!

І ще одне. А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто  і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д. А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.

Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм  майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло,  а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових  слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!

Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року,  без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб  як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!! До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних,  в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.

Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.

Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів  часу, коли  досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо. В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!! Ви тільки уявіть, скільки справ  Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!

А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?! Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону  досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній  не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю! Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК  не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані,  а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і  його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!

Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!

А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування  до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню,  в першу чергу,тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ. Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і  особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний. На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!

А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані! Тобто, замість посилення слідчих груп  ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які  змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи. Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!! Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато.

Але, про це пізніше.

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець

baganets.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Національне антикорупційне бюро України опублікувало відеозапис слідчих дій у приміщенні екс-керівника держпідприємства «Адміністрація морських портів України».

29 січня 2018 року детективи НАБУ і прокурори спеціалізованої антикорупційної прокуратури затримали 7 осіб за підозрою у заволодінні понад 247 млн ​​грн «Адміністрації морпортів», повідомляє прес-служба бюро в своєму Facebook.

Серед затриманих — низка колишніх і діючий чиновників держпідприємства. Зокрема, крім екс-глави «АМПУ», мова йде про екс-першого заступника голови і екс-начальника відділу закупівель цього ж ДП, а також про чинного заступника начальника Одеського філіалу «АМПУ».


На записі керівник другого підрозділу детективів НАБУ Олександр Карєєв разом зі співробітниками НАБУ і в присутності понятих заходить у житло підозрюваного.

На кадрах зафіксований дорогий інтер’єр у будинку підозрюваного.

Як пояснили в НАБУ, дії всіх підозрюваних кваліфіковані за ч. 5 ст.191 Кримінального кодексу України — «заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах, вчинених організованою групою».

За версією слідства, посадові особи АМПУ в змові з приватними особами в 2015-2016 роках реалізували схему по розкраданню коштів при державних закупівлях послуг із днопоглиблення підхідних каналів і акваторій Бердянського і Маріупольського морських портів.

Зокрема, мова йде про вчинення антиконкурентних дій з метою забезпечення перемоги заздалегідь певного учасника конкурсних торгів, а також подальшого завищення вартості виконаних ним робіт. У результаті державі в особі «АМПУ» завдано збитків на суму 247 млн ​​грн, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи та іншими матеріалами кримінальної справи, пояснили антикорупціонери.

У НАБУ нагадали, що у вересні-листопаді 2017 року незаконні дії під час торгів підтвердив Антимонопольний комітет України, наклавши на підприємства-учасників штрафи, загальна сума яких склала понад 100 млн грн.

Як повідомляв «Обозреватель», про затримання екс-голови АМПУ і його заступника стало відомо 29 січня.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Детективы НАБУ задержали в Одессе экс-руководителя администрации морских портов и десяток других чиновников.

Об этом сообщает корреспондент Украинской Службы Информации со ссылкой на собственные источники в агенстве.

Бывшее руководство АМПУ и экс-директора Андрея Амелина в частности подозревают в растрате и присвоении бюджетных средств от портовых доходов. Речь идет о тендерах, на которых были организованы крупные “откаты”.

Следственные действия совместно со Специальной антикоррупционной прокуратурой проводятся в Киеве, Николаевской области и Одессе. Обыски связаны с вероятными фактами злоупотребления служебными полномочиями при закупках услуг по дноуглубительным работам в Бердянском и Мариупольском портах в 2015 и 2016 годах, — сообщили в пресс-службе НАБУ.

Отметим, что до НАБУ Амелиным занималась СБУ. В открытом уголовном производстве указывалось, что Амелин растратил более 3 млн грн со счетов АМПУ, которые предназначались на закупку горючего. Чиновника задержали 29 июля 2016 года.

Вскоре после задержания Амелин вышел из-за решетки – его родственники внесли за него залог в 1,4 млн грн. В данный момент уголовное производство в отношении Амелина так и не попало в суд. В апреле 2017 года судья Приморского райсуда Одессы Сергей Кичмаренко вернул обвинительный акт в отношении Амелина в Генпрокуратуру для устранения в нем недоработок. В конце июня апелляционная инстанция подтвердила это решение судьи.

usionline.com


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Солом’янський районний суд Києва 18 січня розглянув клопотання НАБУ і САП про обрання запобіжного заходу  колишньому директору ТОВ Енергія Ігорю Кучмі в рамках “газової справи” народних депутатів Богдана та Ярослава Дубневичів.

Про це повідомив кореспондент Наших грошей з зали суду.

Так, Національне антикорупційне бюро України і Спеціалізована антикорупційна прокуратура попросили суд взяти Кучму під варту з альтернативою у вигляді застави у розмірі 230 млн грн.

Суд постановив взяти Кучму під варту з заставою 5 млн грн.

Зазначається, що 17 січня Кучмі було вручено повідомлення про підозру по ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу України. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі.

При цьому, захист Кучми заперечує будь-яку його причетність до вчинення злочину.

Як повідомив прокурор, Кучма ігнорував усі виклики до НАБУ.

Нагадаємо, що у Львові затримали чотирьох чиновників, які реалізували схему з використання “пільгового газу” для власних потреб, чим завдали збитки Нафтогазу в розмірі 1,4 млрд грн.

Йшлося про керівництво ТОВ Енергія-Новий Розділ, ТОВ Енергія-Новояворівськ та ТОВ Енергія.

Бенефіціарами зазначених компаній виступають народні депутати від БПП брати Дубневичі.

Одним із затриманих став колишній директор ТОВ Енергія Ігор Кучма.

НВ


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Чи законно діють наші нові антикорупційні органи, залучаючи до своєї оперативно-розшукової діяльності чи до проведення досудового розслідування співробітників Федерального Бюро розслідування США?!

Вперше про це українське суспільство почуло з вуст очільника НАБУ А. Ситника, в присутності керівника САП Н. Холодницького, якщо мені не зраджує пам’ять, в червні 2017 року, коли наші антикорупціонери в черговий раз піарились з порушенням українського законодавства і Європейської Конвенції з прав людини, доповідаючи про свої чергові «успіхи» в розкритті злочинної схеми, начебто, пов’язаної із незаконним видобутком бурштину в Житомирській області, до якої були причетні народні депутати України Розенблат і Поляков, їх помічники і охоронці.

Нагадаю, що влітку 2017 року директор ДБР А. Ситник на прес-конференції відкрито хвалився тим, що «викриття злочинної схеми» за участі названих народних депутатів України по підготовці законопроекту по легалізації видобутку бурштину здійснювалося спільно із їх американськими колегами із ФБР США в рамках «Меморандуму», який був ними підписаний два роки тому назад.

1 грудня 2017 року А. Ситник також підтвердив, що НАБУ співпрацювало із ФБР і щодо викриття корупції в Державній міграційній службі України.

При цьому, дослівно він виразився наступним чином: «Мені здається трохи дивною позиція Генеральної прокуратури, коли операція щодо «бурштинової справи» називалась «ідеальною» і така ж операція з використанням тих же ресурсів, тих же способів і методів була піддана критиці, а крім того, одна і друга операції проводились спільно з ФБР США».

Разом із тим, повідомляючи на даному брифінгу, при чому, з великим задоволенням, що ця операція по викриттю і документуванню незаконної діяльності названих народних депутатів проводилась спільно з ФБР США, керівник НАБУ чомусь ухилився від дачі відповіді на запитання з приводу деталізації ступеня участі співробітників правоохоронних органів іноземної держави у таких заходах, в т.ч. і затриманні підозрюваних.

Про участь співробітників ФБР США у викритті підозрюваних у так названій «бурштиновій справі» (хоча звичайно, що вона не має будь-якого відношення до дійсного викриття злочинних організованих схем незаконного видобутку і реалізації бурштину в Україні, тим більше, щодо пов’язаних із корупцією) повідомляла офіційно і прес-служба НАБУ у Twitter. Там теж було зазначено про участь ФБР у проведенні затримань підозрюваних у даній справі.

Тобто, керівництво НАБУ і САП неодноразово підтверджувало той факт, що співробітники правоохоронного органу іншої держави, а саме спецслужби США – Федерального бюро розслідувань, приймали участь у проведенні оперативно-розшукових заходів як мінімум у двох відомих нашому суспільству, за їх висловами, «спецопераціях»: під час документування протиправних дій народних депутатів Розенблата і Полякова, які, начебто, за свою участь у підготовці законопроекту щодо легалізації видобутку бурштину висловлювали пропозицію і потім отримали частину неправомірної вигоди, за що і були затримані їх охоронці та помічники, а також по виявленню злочинної організації в Державній міграційній службі України, учасники якої начебто нелегальним шляхом оформляли іноземцям паспорти України та посвідки на тимчасове проживання на території нашої держави.

Проаналізувавши уважно чинне законодавство України, а саме закони: «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Національне антикорупційне бюро», «Про державну таємницю», а також Кримінальний процесуальний кодекс України, категорично заявляю, що участь працівників правоохоронних органів інших держав у проведенні оперативно-розшукових заходів до реєстрації злочину в ЄРДР та, тим більше – негласних слідчих (розшукових) і слідчих (розшукових) дій в рамках кримінального провадження, є протиправною, а відповідно докази, які зібрані таким способом, є недопустимими з усіма витікаючими наслідками. Поясню чому.

Так, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» містить виключний перелік оперативних підрозділів, які мають право здійснювати таку діяльність, а саме: Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони, органів доходів і зборів, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Національного антикорупційного бюро України (детективів, оперативно-технічні та внутрішнього контролю).

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств (в тому числі і міжнародними), громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Дійсно, в ст. 7 цього Закону зазначено, що оперативні підрозділи повинні здійснювати взаємодію з відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів, але, виключно відповідно до законодавства України, а також міжнародних договорів України, які ратифіковані Верховною Радою України.

Так, зокрема, не надає таких повноважень співробітникам правоохоронних органів інших держав, в т.ч. і США, приймати участь навіть спільно з НАБУ, у проведенні оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій і Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Не є підставою для такої участі працівників ФБР і норма цього Закону про право НАБУ залучати на добровільній основі, у тому числі на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів і експертів, у тому числі іноземців, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів для забезпечення виконання повноважень Національного Бюро.

Ще раз наголошую: в цій нормі іде мова не про працівників правоохоронних органів іноземних держав, а про таких учасників кримінального процесу як спеціалісти та експерти.Тому, мабуть цілком закономірно, що законодавець при прийнятті цього закону також передбачив, що не може бути призначена на посаду в НАБУ особа, якщо вона має громадянство іншої держави.

Не передбачає можливість участі правоохоронців інших держав у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій (я вже не говорю про проведення слідчих і процесуальних дій) і Кримінальний процесуальний кодекс України, який чітко визначив представників сторони обвинувачення, куди відносить слідчих, які перебувають на цих посадах в конкретно перерахованих органах досудового розслідування держава України, прокурорів органів прокуратури України, а також оперативних працівників тільки названих в Кодексі правоохоронних органів України, які за дорученням сторони обвинувачення мають право проводити слідчі (розшукові) дії (ст. 22 КПК України).

Єдине, що передбачає КПК, то це право представнику правоохоронного органу іноземної держави бути присутнім під час проведення допитів осіб на території нашої держави під час виконання їх запиту про надання міжнародно-правової допомоги! Але, при цьому, він не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. Навіть у разі присутності під час процесуальних дій такі представники іноземних правоохоронних органів мають право лише спостерігати за проведенням процесуальних дій або вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, а також з дозволу слідчого і прокурора ставити запитання, а також робити записи (ст. 569 КПК).

Більше того, навіть в тому разі, коли для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на території декількох держав, або якщо при цьому порушувались інтереси цих держав, створюються спільні слідчі групи, то слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами цих груп тієї держави, на території якої вони проводяться (ст. 571 КПК)!!!

Ще більш серйозним запобіжником щодо залучення правоохоронців із інших держав до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій на території нашої держави є Закон України «Про державну таємницю», у ст. 8 якого визначене інформація у сфері державної безпеки і правопорядку, яка відноситься до державної таємниці, зокрема:

– про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– про форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності;
– про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність;
– про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– і т.д.

Окрім того, потрібно мати на увазі, що допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 22 Закону).

Прошу також звернути увагу на вимоги ст. 23 цього Закону, якою передбачено відмову у допуску до державної таємниці у разі сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України. На це потрібно звертати увагу, перш за все, керівникам НАБУ.

Більше того, іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається лише у виняткових випадках і то на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України, але, лише на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

Тобто, враховуючи, що ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів, які б надавали таке право НАБУ надавати такий доступ до державної таємниці правоохоронцям іноземних держав, в т.ч. і США, не існує, а Президент України також не видавав таких письмових розпоряджень на підставі пропозицій Ради Національної безпеки України, тому самовільне залучення керівництвом НАБУ співробітників ФБР США до проведення оперативно-розшукових заходів навіть нехай і з метою викриття народних депутатів Розенблата і Полякова у корупції та документування 1-го заступника Голови Державної міграційної служби України – є порушенням вимог закону, за що прямо передбачена кримінальна відповідальність, як мінімум, за ст. 328 КК України (розголошення державної таємниці).

Не зайвим є нагадати нашим керівникам правоохоронних органів і про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 387 КК України, за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене працівниками оперативно-розшукового органу, що теж проглядається в діях керівництва НАБУ по допущенню працівників ФБР до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій, а тим більше – і слідчих дій по названих двох резонансних кримінальних провадженнях.

Посилання працівників НАБУ на Договір між Україною і США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах є недоречним, бо він передбачає виключно обставини і процедуру виконання запитів компетентних органів обох держав, пов’язаних із розслідуванням, переслідуванням та попередженням злочинності, і аж ніяк не проведення ФБР оперативно-розшукових заходів на території України нехай і з метою виявлення злочинів, які лише готуються громадянами нашої держави на території України, що не є предметом узгоджених дій обох сторін в цілях цього договору.
Не є переконливою підставою для залучення іноземних правоохоронців для проведення оперативних-розшукових заходів на території України в рамках оперативно-розшукової справи, нехай і у боротьбі з корупцією, і посилання НАБУ на «Меморандум» між НАБУ І ФБР, бо він не є законом нашої держави!

Окрім того, на що ще хотілося б звернути увагу

Дійсно, перші повідомлення про можливу співпрацю НАБУ із ФБР США у мене та і інших незалежних експертів не викликали жодних застережень. Повідомлення А. Ситника тому ж «Громадському радіо» про прибуття в 2016 році до Києва представників ФБР США, які допомагатимуть відстежувати грошові потоки із України за кордон, я особисто повністю підтримував, бо сам знаю, як довго виконуються зазвичай наші міжнародно-правові доручення іноземними колегами, в т.ч. і ті, з ким існують міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах. Тим більше, що очільник НАБУ завіряв, що співпраця із ФБР дозволить контролювати проходження міжнародно-правових доручень через відповідні органи в США і сприяти розслідуванню цих справ у «максимально короткий термін». Не викликали заперечень і озвучені А. Ситником наміри залучати ФБР для відслідковування коштів, до виведення яких за кордон міг бути причетний бувший нардеп М. Мартиненко.

Не викликало заперечень і повідомлення прес-служби НАБУ про те, що «завдяки співпраці ФБР і НАБУ співробітники управління спецоперацій Бюро мали можливість пройти тренування навичок володіння зброєю в умовах фізичних і психічних навантажень, швидкості і влучності стрільби» і т.д.Тобто, ще раз підкреслюю, ніде в озвучених НАБУ і ФБР повідомленнях про правову базу взаємодії нашого правоохоронного відомства із правоохоронним органом іноземної держави навіть не згадується про участь її співробітників у проведенні оперативно-розшукових і негласних слідчих (розшукових) діях на території нашої держави. А якщо і подібне «співробітництво» було обумовлене в цьому «Меморандумі», то він не має будь-якої правової сили і являється незаконним!

А ось, що стосується участі детективів ФБР у проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави, це вже зовсім інше, бо така «співпраця» не відповідає нашому законодавству.

Тому, ще більш дивними були заяви того ж Антикорупційного прокурора Н. Холодницького, який зобов’язаний здійснювати нагляд за додержанням НАБУ вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» про викриття злочинної схеми у так званій «бурштиновій справі» з участю «американських колег» в рамках так званого «Меморандуму». Бо, не для участі у проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави нехай і з метою розкриття злочинів та здобуття доказів винуватості конкретних осіб залучалися співробітники правоохоронних органів іншої держави, навіть і такої авторитетної як США. Непереконливим було і його посилання про факт надання ФБР практичної допомоги у розслідуванні умисного вбивства Павла Шеремета, про що дійсно голослівно у свій час заявляв той же Ю.Луценко, бо, по-перше, останній не знає законодавства, яке б давало таку можливість; по-друге, про дійсний зміст участі останніх у розкритті цього злочину нічого більш конкретного не повідомлялося у ЗМІ, а, по-третє, цей особливо тяжкий злочин так і залишається до цього часу нерозкритим.

Не були переконливими і доводи ФБР, які оприлюднила Українська служба «Голосу Америки», в яких авторитетний правоохоронний орган іншої держави посилається, як на підтвердження правомірності дій своїх детективів, на ухвалений між НАБУ і ФБР Меморандум про порозуміння чи співпрацю (точної назви не знаю і його зміст мені невідомий), у відповідності до якого їх агенти та спеціалісти працюють у НАБУ на «тимчасовій ротаційній основі». Що було відомо із інформації у ЗМІ, то метою його укладення була співпраця у сфері розслідування, зверніть увагу, «міжнародного відмивання коштів, хабарництва і корупції». При цьому хотілося б звернути увагу читачів на такий момент: цей «Меморандум» був укладений НАБУ, не з керівництвом ФБР, а з відділом боротьби із міжнародною корупцією (!) всього на два роки і його підписали, з однієї сторони, директор українського Бюро А. Ситник, а з іншої (теж не дивуйтесь) – начальник відділу карного розшуку ФБР, тобто всього з керівником підрозділу цього досить відомого правоохоронного відомства іноземної держави!

І насамкінець. Хотілося б нагадати «професіоналам» із НАБУ та САП, а також «спеціалістам на всі руки» із числа так званих «гранітоїдів» та їх лобістам із Верховної Ради України, з яких підстав ще не можна допускати іноземних правоохоронців, нехай і такого солідного відомства як ФБР США, до матеріалів оперативно-розшукової діяльності та негласних слідчих (розшукових) дій.

У відповідності до вимог Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012, п. 5.1:

– «Постанова слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії та додатки до нього, протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню».

При цьому, у відповідності до вимог цього нормативного документу, забезпечення охорони державної таємниці та дотримання інших вимог законодавства про державну таємницю при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій покладається на слідчих, прокурорів, слідчих суддів та співробітників уповноважених оперативних підрозділів, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії.

І що саме головне хочу нагадати, коли саме ці матеріали втрачають силу інформації, яка відноситься до державної таємниці. Названа Інструкція роз’яснює, що після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності матеріальних носіїв інформації (скорочено МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України.
Далі, вказана постанова, разом із ухвалою слідчого судді, яким надавались відповідні дозволи, надсилається прокурором до апеляційного суду із клопотанням про скасування грифу секретності.

Лише після їх розсекречення приймається рішення про їх долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Більше того, до розсекречених матеріалів доступ надається лише учасникам процесу разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, тобто після закінчення досудового розслідування! Аналогічна практика легалізації і матеріалів оперативно-розшукової діяльності, або навіть ще складніша та триваліша, бо їх треба перевірити і слідчим шляхом!

Тому, виходячи із даних вимог, доступ правоохоронців іншої держави до матеріалів оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій як мінімум до їх розсекречення у названому вище порядку, в тому числі і оголошення їх на всю країну шляхом відкритої демонстрації в ЗМІ, на засіданнях Комітету Верховної Ради України, є грубим порушенням вимог Закону «Про державну таємницю» та КПК України.

Як результат таких необачних дій з боку НАБУ, а саме: оприлюднення їх в ЗМІ на відкритих засіданнях Регламентного Комітету ВР, на прес-конференціях, як це робить до речі не тільки Антикорупційне бюро, а і ГПУ, а тим більше допуск до них правоохоронців іншої держави, подібні піар-акції не додадуть ніякого авторитету правоохоронним органам України, а з іншого боку, зібрані таким способом докази будуть неминуче визнані судом, в т.ч. і Вищим антикорупційним,який планують створити, недопустимими, в результаті чого навіть і справжні корупціонери уникнуть від відповідальності. А ще гірше, що така «діяльність» і поведінка НАБУ можуть потягнути за собою втрату Україною своєї незалежності. На жаль.

Проте, хочеться вірити в просвітлення, саме тому доречно нагадати слова видатного Тараса Григоровича Шевченка: «І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України!».

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Все это очень напоминает схему, как Янукович получил миллионы долларов в качестве гонорара за ненаписанные книгу…

В последний день года, 31 декабря прошла незамеченной новость о том, как Арсений Яценюк разбогател на 1,5 миллиона долларов.

На данный факт обратил сегодня внимание в ФБ народный депутат Сергей Лещенко.

Купив за 150 тысяч долларов акции канала «Эспрессо», через полгода он продал их в десять раз (!) дороже. То есть, доход составил 1000% за шесть месяцев!

Оказывается, все эти годы у Яценюка якобы был опцион от своего однопартийца Княжицкого на приобретение 30 процентов в телеканале «Эспрессо», причем закреплен в гривне.

А теперь вспомните, как депутат Княжицкий разрушал канал TVi — и реакцию Яценюка на это. А точнее, ее отсутствие.

Поэтому, даже если опцион и был, то в виде платы за молчание, когда в угоду Арбузову с Клименко тогдашние оппозиционеры уничтожили последний оплот свободы слова на телевидении.

Но, поскольку опцион никто не видел, с такой же вероятностью можно утверждать, что его не было. То есть родился он только сейчас для легализации денег.

И все это очень напоминает схему, как Янукович получил миллионы долларов в качестве гонорара за ненаписанные книгу.

Мною направлено заявление о преступлении в НАБУ в связи с опционом Яценюка. А пока — мой видеоблог на эту тему для 24 канала.

В останній день минулого року, 31 грудня пройшла непоміченою новина про те, як Арсеній Яценюк збагатів на 1,5 мільйона доларів. Купивши за 150 тисяч доларів акції каналу "Еспресо", через півроку він продав їх удесятеро (!) дорожче. Тобто дохід склав 1000% за шість місяців!Виявляється, усі ці роки в Яценюка начебто був опціон від свого однопартійця Княжицького на придбання 30 відсотків у телеканалі "Еспресо", при чому закріплений в гривні. А тепер пригадайте, як депутат Княжицький руйнував канал TVi – і реакцію Яценюка на це. А точніше, її відсутність. Тому, навіть якщо опціон і був, то у вигляді плати за мовчання, коли на догоду Арбузову з Клименком тодішні опозиціонери знищили останній оплот свободи слова на телебаченні.Але, оскільки опціон ніхто не бачив, з такою ж самою вірогідністю можна стверджувати, що його не було. Тобто народився він лише зараз для легалізації грошей. І все це дуже нагадує схему, як Янукович отримав мільйони доларів у якості гонорару за ненаписані книжку. Мною направлено заяву про злочин до НАБУ в зв'язку з опціоном Яценюка. А поки – мій відеоблог на цю тему для 24 Каналу.

Posted by Сергій Лещенко on Dienstag, 9. Januar 2018

24ua.net


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Згідно даного законопроекту, що був підготовлений із залученням авторів закону про НАБУ, на посаду судді Вищого антикорупційного суду претендент обирається за конкурсом.

Ним може бути призначений громадянин України у віці не менше 35 років, зі стажем роботи на посаді судді не менш, ніж 5 років, з науковим ступенем у сфері права чи пропрацювавши в науковій галузі щонайменше 7 років, а також з адвокатським досвідом. Не можуть бути призначені суддями Вищого антикорупційного суду ті, хто десять років до призначення працювали в силових структурах, обіймали політичні посади, вчиняли корупційні правопорушення тощо. Жорсткі обмеження, які висуваються до кандидатів на посади суддів ВАнСУ, мають зробити новий орган абсолютно незалежним, відсікаючи будь-кого, хто має або мав у миулому хоч які-небудь залежності з потенційними фігурантами судових процесів.

Читайте також:  Геннадій Ткачук: Реформування системи контролю дозволить створити сприятливе бізнес-середовище

Конкурсний відбір, як і до Верховного суду, проводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Однак у цьому випадку замість Громадської Ради Доброчесності кандидатів перевірятиме Громадська рада міжнародних експертів. 

Якби відбір суддів ВАнСУ відбувався повністю за допомогою іноземців, то це могло б трактуватися як обмеження державного суверенітету України і відповідно опротестувано в Конституційному суді. Україна – суверенна держава і рішення в ній мають приймати українські органи влади, а не іноземці. Тому, як і у випадку Верховного суду, зауваження громадської ради Вища кваліфікаційна комісія суддів подолати 11 голосами, тобто 3\4 від складу комісії.

Варто зазначити, що ВАнСУ буде розглядати справи не лише НАБУ, адже юридично ми не можемо створювати суд для одного органу і коруціонерів, справи яких розслідувала прокуратура, ДБР, Нацполіція або СБУ. Однак, є запобіжник, який зробить ВАнСУ основним органом, що судитиме справи НАБУ – шкода заподіяна корупціонером має бути не меншою 900 000 грн.

Геннадій Ткачук


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO