Теги Posts tagged with "Мова"

Мова

– Скажи слово, щоб я побачив тебе.
– Прівєт.
– Ти росіянин?
– Нєт, я украінєц.
– У украінцєв нєт своєго язика?
– Єсть, но он какой-то тупой, вродє пародія на русскій. Когда я на ньом говорю, мнє дєлаєтся нєловко, будто я ілі сєлюк нєобразованний, ілі становлюсь дєбілом.

– Правильно, тому що це не твоя мова, не твоя культура і не твоя традиція. Якщо ти говориш, думаєш і смієшся російською, – ти росіянин, навіть якщо маєш український паспорт.
– Зачєм ти раздєляєшь общєство?
– А навіщо ти його, обманюєш, називаючи себе українцем, хоч ти – росіянин?

– Блять, заєбалі еті ба..дери грьобаниє! Раздєляют людєй.. ну нічо, вот Зєля прійдьот, всєх вас сук пєрє..шаєм!
– Кого?
– УкрАінцєв, блять йобаних!
– Так ти ж сам казав, що ти – українець.
– Да пошел ти на хуй! Понял! На каком язикє хочу, на таком і говорю! Ето моя страна! І такіх как я – большінство!

Антін Мухарський

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Відповідно до останніх соціологічних досліджень, українською мовою у повсякденному житті розмовляє понад 50 %. Російською – 24%. І тією й іншою – ще така сама кількість.

Що стосується суржику, то найчастіше до нього вдаються – 21% українців, що проживають у південно-східних областях, і 2, 5 % – в західних. При чому мова йде про тих людей, які усвідомлено розмовляють на так званій змішаній мові. Наскільки небезпечний суржик і як з ним боротися, виданню Persona.Top розповіла Тетяна Яковенко, кандидат філологічних наук, поетеса та літературознавець.

“Близько третина українців розмовляє суржиком, бо у нашому мовному оточенні звучать інші мови: влітку  –  італійська, польська, німецька (сама чула не раз у міському транспорті) і російська. Російська – найбільше, бо продовжують нею іти радіо – й телепередачі, в маршрутках звучить російські ФМ-ки  тощо. Тобто – мовне середовище рядового українця (не українського філолога) насичене іншомовними словами, які мають здатність запам’ятовуватися і в потрібний момент при розмові “потрапляти на язик””, – пояснює причини суржикомовноcті Тетяна Яковенко.

Старшим українцям важче дбати про чистоту мови

За її словами, старше покоління українців, особливо міські жителі, усе своє життя було найміцнішим чином пов’язане з російською мовою, тому “перебудуватися” на побутовому рівні їм дуже важко.

“Треба весь час стежити за своєю мовою, але для цього слід бути відповідно налаштованим, шукати у пам’яті відповідні мовній ситуації слова, а це вже певна напруга, легше вжити те, яке само “вискочило”, звичніше слово. Ось тобі й суржик”, – говорить Тетяна.

Суржик перебрався в постмодерну літературу

Суржик величезним чином, як стверджує філологиня, загрозливий для української літератури. Тоді як в середовищі бабусь, котрі продають собі яблука на ринку, суржик не загрозливий для української мови.

“Однак коли так звані постмодерні письменники пишуть свої книги брудною мовою, де суржиком говорять не тільки негативні або комедійні персонажі, як-от пан Возний у “Наталці Полтавці”, та дозволяють собі у  власних інтерв’ю телебенити засміченою мовою  – оце вже стихійне лихо, – каже Тетяна Яковенко.-  Суржиком розмовляють телевізійні  “звьозди”,  українські політики, навіть телеведучі й на українському телебаченні. А що твориться в інтернеті й у приватних газетах! Культура мови порушилася навіть серед тих, хто мав би дуже про неї дбати”.

Російська не винна

Засловами Тетяни, сама по собі російська мова не винна, що була панівною в усіх сферах в Україні, починаючи з 1654 року. Так вже сталося. Якби була поширеною, наприклад, китайська, томи б щебетали слово через слово китайською. Чи польською, як-то розмовляють нашіспіввітчизники із Західної України.

Особливо суржик присутній у мові тих українців, хто прагне розмовляти російською.

“Найзасміченіша мова нині – у Вінниці російська. Російськомовна частина мого міста навіть не усвідомлює, що розмовляє страшенно скаліченою російською, що практично тяжко знущається з неї”, – каже Тетяна Яковенко.

Українська має стати модною

Мовне питання  – це передовсім справа державна. Тому варто на державному рівні популяризувати та розвивати мову.

“Українську мову слід зробити модною, а зусиллями однієї вчительки української мови на кілька сіл, які нині черпають мовну культуру тільки з телевізора, цього не зробиш. Хіба немає й досі серед нас “Мин Мазайлів” (персонаж Миколи Куліша, який заради кращого життя міняв прізвище на російське), які змінюють чи, принаймні, дуже б хотіли цього, свої, як їм здається, неблагозвучні прізвища на російські? Та ради Бога, скільки  нинішніх поетів – початківців починають писати свої вірші саме російською мовою? А це ж – сущий суржик. Що це за явище? Рабська кров?”, – обурюється філолог.

За мову треба боротися

Аби подолати мовну мішанину, на думку експерта, необхідно цілеспрямовано боротися за культуру мови: “Вдесятеро збільшити кількість годин для вивчення української мови  та української літератури в школі. Вдесятеро збільшити кількість студентів на філологічних факультетах, які б навчалися за державний кошт. Зменшити кількість російськомовних передач, хоча мова не винна (“Коні не винні”, так?). Окрім цього потрібно запровадити спеціальні навчальні проекти для старших”.

Загалом суржик – поняття складне, оскільки мовні (лексичні) нормативи змінюються. А сама мова має властивість розвиватися.

“Сьогодні – це слово чуже в українському словесному просторі, а завтра може узаконитися. Всім нам відоме поняття – “слова іншомовного походження”, – відзначила експертка. – Звісно, обирати мову для спілкування – особиста справа. Але дуже часто простій, навіть освіченій людині, що не є дипломованим філологом, важко визначити, яке слово питомо українське, а яке ні”.

Автор: Ірися Герцун

persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Не знаю, з чого почати цю історію. З сьогоднішнього корвалолу чи подій майже 30-ти річної давнини. Я тоді була молоденька, мріяла вступити в педагогічний і готувалася на російський філфак. Українську мову я ніколи не вчила. Ніколи серйозно до неї не ставилася. Дуже дивно, але я її знала й так. Це містика якась. Я знала правила, яких ніколи не читала. Але я вчила російську. Це був серйозний предмет. Це була красива література. Пушкін, Єсєнін, Островой, Асадов.

В жизни по-разному можно жить.

В горе можно, и в радости.

Вовремя есть, вовремя пить,

Вовремя делать гадости.

 

А можно и так: спозаранку встать

И, помышляя о чуде,

Рукой обожженной солнце достать

И подарить его людям.

Цей вірш я вивчила в 9 класі.

 

Трепетною рукою перегортала сторінки, перекладені “папіросним” папером – якесь ексклюзивне видання, яке мені дала почитати вчителька. Я теж збиралася бути вчителькою, як моя бабуся, але не початкових класів, а російської мови, як Ада Міхаловна.

 

Комсомолка, активістка, зразкова радянська абітурієнтка – я, маючи в руках грамоту з російської мови і літератури і право без екзаменів вступити в педагогічне училище, поїхала вступати у Кіровоградський педін. на російську філологію.

 

І отут, власне, і починається історія, яку я хочу Вам розповісти. Вступила я дуже дивно. Проти логіки і всіх законів. Приїхавши у ВУЗ, я постояла біля приймальної комісії на російський філфак і… здала документи на українську мову і літературу. Що це було – я не знаю. Чому я здала документи не на ту філологію? Я задаю й досі собі це питання. Усний екзамен зі спеціальності (укр.мова, укрліт) відбувався ще дивніше, ніж подавання документів. Я відповіла блискуче на перше питання з мови, яку ніколи не вчила «Ступені порівняння прикметників. Способи творення ступенів порівняння». Я, не задумуючись, одним махом розібрала складну синтаксичну конструкцію – зробила синтаксичний розбір речення в другому питанні. Отримала купу похвал від двох викладачів-екзаменаторів і перейшла до третього питання з літератури. «Архип Тесленко, біографія, творчість».

 

На вступному іспиті замість відповідати я запитала у екзаменаторів: «Архип Тесленко – це хто?» Ви уявляєте подив викладачів? Прізвище цього письменника я вперше почула на вступному екзамені. Професор-екзаменатор, як я потім дізналася, дисидент з клеймом «націоналіст», запитав мене:

– А яких поетів Ви знаєте? – Єсєніна, – випалила я. І поки в професора української літератури, буржуазного націоналіста, від подиву видовжувалося лице, я виразно прострочила на пам’ять штук 5 віршів Єсєніна.

– Та чому ж Ви до нас прийшли? – його дивуванню не було меж. – Вчитися, – тремтячим голосом, не тямлячи себе від страху, відповіла я.

– Єсєніна я ж уже знаю! Я вступила в інститут, хоча буржуазний націоналіст з молоденьким асистентом-мовником за всіма законами жанру мали б мені вліпити двійку.

 

Сьогодні професора Миколи Кузьмовича Смоленчука вже немає, а його молоденький асистент, Василь Михайлович Ожоган, тепер професор Києво-Могилянки. Я ще не знала, що мене чекає в майбутньому. Тоді мене хвилювало інше, я мучилася, як зізнатися Аді Міхаловні, що я вступила не на російську філологію, а на українську, і коли я все ж із нею зустрілася випадково на вулиці – ледве не згоріла від сорому, що я вчуся на українському філфаці. «Но почему!?» – вигукнула тоді вчителька. Тоді в мене відповіді не було.

 

Тоді я ще не знала, що все в житті відбувається по волі Божій. Що то Господь мені приготував дивовижне відкриття – світ українського слова, і дивовижних провідників – викладачів українського філфаку. Тоді я не знала, що мене вчитимуть пізнавати слова на дотик, розрізняти слова за кольорами, чути їх в шелестінні листя, лопотінні дощу, гратися в слова. Я не знала, що скоро до мене прикочує списаний каліграфічним почерком потертий загальний зошит з віршами Ліни Костенко. Я ніколи до цього не читатиму нічого подібного, бо Ліну тоді не видавали, не можна було. Я думала, що буває тільки “Партія веде” і “Ленін”. Тоді я не знала, що, виявляється, є заборонені вірші. Тоді я не знала, що пройде трохи часу, і я, почувши від викладача, Володимира Панченка, теж тепер професора Могилянки, що в Києві в книгарні на Хрещатику з’явилася збірка «Вибране» Ліни Костенко, я гнатимуся потягом до Києва, туди й назад 800 км, щоб купити ту книжку, а дівчата-однокурсниці прикриватимуть мене від “енки”, бо і їм я теж везтиму ті збірки. «Мам, ходи, я тобі щось почитаю» – казатиму я на канікулах мамі в селі і відкриватиму заповітного товстого зошита з переписаними поезіями інших українських авторів. «Боже, як гарно! – казатиме моя зразкова радянська мама, – а чому ж їх не друкують?»

 

Я ще не знала, що попереду мене чекатиме ще одна книжка, яка переверне усе моє життя, Миколи Жулинського «Із забуття в безсмертя». Я вперше дізнаюся, що за українське слово, за українську думку катували і розстрілювали. І це матиме для мене, зразково-радянської дівчинки, ефект вибуху. На сусідніх ліжках в гуртожитській кімнаті спатимуть дівчата-старшокурсниці, а я так і не засну до ранку. Лежатиму навпроти нічного неба, вдивлятимуся в зорі і витиратиму й витиратиму до ранку сльози-горошини. В ту ніч на якусь мить на мене навалиться всією вагою сукупний біль замордованих українських поетів і їх родин. Як від того болю тоді не задихнулася і вижила? А потім мене чекатиме пошепки сказане кимось слово «Чорновіл». Я ще не знатиму тоді, що буду з ним особисто знайома, а моя родина стане свідками його трагедії. Що після його загибелі сидітиму в його робочому кабінеті і писатиму першого листа до Бистушкіна про створення музею Чорновола. Це все мене чекатиме попереду. Три революції. Гори роботи з установлення української України.

 

Поїздки за кордон з вивчення мовного досвіду сусідів. І дискусії. Щоденні багаторічні дискусії з російськомовними. «Творіть своєю мовою, пишіть своєю мовою, примножуйте свої таланти, – казатиму їм. – Ми будуємо українське не замість вашого, не в супереч вашому. Ми будуємо українське в українській країні. І ваше хай буде теж.» Не чутимуть. Це все мене чекатиме в майбутньому, струнку студенточку. «Колись настане час, – якось кажу однокурсницям, гуляючи по Комуністичному проспекту, – що все українське вернеться. Точно кажу, не смійтеся! Будуть модні глечики, рушники і вишиванки. Одягатимемося, як у фільмі «Весілля в Малинівці» і ніхто на нас не озиратиметься. Ну що ви регочете? От побачите! І в Україні дуже багато буде українського. І на вулицях звучатиме українська. І на нас не тицятимуть пальцями. І продавчині не казатимуть: «Чєвооо?»

 

Тридцять років спливло… Сьогодні я пила серцеві краплі. Подивилася Новини. Спочатку був сюжет про кошеня, яке ради розваги попрали в машинці. Воно вижило. Але моє серце защеміло. А потім була новина, що Верховна Рада за участі європейських депутатів обговорила ситуацію із захисту російської мови в Україні і вирішили, що в нас БІЛІНГВАЛЬНА країна і треба РОСІЙСЬКІЙ МОВІ дати ОФІЦІЙНИЙ СТАТУС. Ну, з котом усе ясно. Кошеня – в добрі руки, садистів – у тюрму. А от що робити з мовою? Скільки можна терпіти цей садизм? І де ж нарешті знайти ті добрі руки? Мабуть, на сьогодні це був перебір. Я пила корвалол.

 

Лариса Ніцой

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

До Дня Незалежності країною прокотилася хвиля акцій, що спонукали
російськомовних патріотів переходити на українську мову – хтось агітував вести свої сторінки в соцмережах українською, хтось радив провести експеримент і бодай один святковий день говорити державною, а кампанія «Мовомарафон» переконувала, що за 25 днів можна виробити звичку і стати україномовним на все життя.
Сподіваюся, всі ці ініціативи були успішними, але хочу принагідно
нагадати і про найдієвіший метод українізації – не переходити на
російську.
Ми усі розбіжимося по русифікованих містах?
Ситуація в магазині: у черзі переді мною стоять хлопець і дівчина,
щебечуть (українською) між собою про якийсь фільм, але коли опиняються перед прилавком, до продавчині чомусь звертаються російською. Інший випадок: у купе поїзда завжди обираю верхні полиці, щоб ніхто не заважав і була можливість читати. Тож лежу й читаю, а знизу балакають (українською з елементами суржика) дві старші пані. На наступній зупинці до нас підсідає ще одна жіночка, російськомовна – і за мить уже вся трійця починає говорити російською.

 

Або історія про мою знайому, двадцятирічну україномовну дівчину, яка
живе в найзахіднішому (за півтори тисячі кілометрів від Росії!)
обласному центрі – Ужгороді. Вона працює оператором у службі таксі,
одного разу я телефоную туди й впізнаю її голос, але говорить вона…
російською! «Куда заказиваєтє машинку?» ‒ питає в мене знайома, а я,
спантеличений відповідаю: «Віка, з тобою все нормально? Чого це ти на
моє «Доброго дня!» відповідаєш чужою нам обом мовою?!». Вона пояснює, що в них у службі якось «так заведено». В україномовному місті
україномовні люди мають між собою переговорити російською, щоб замовити таксі (не кажучи вже про те, що для людей, які використовують жахливі покручі «машинка, чєловєчек, хлєбушек» у пеклі має бути заготовано окремий казан).
Таких історій – безліч. Ситуацій, коли природно україномовні люди
переходять на російську, хоча потреби в цьому немає. Серед причин цього глупого в своїй суті явища – і почуття меншовартості, і викривлене
сприйняття соціальних ролей (успішні, серйозні люди – російськомовні,
україномовними можуть бути тільки селяни), і тиск зовнішнього
середовища, коли людина вважає, що навколо неї – російськомовна
більшість. Але чи так це?
Скільки в Києві україномовних?
Правда ж, цікаво – а скільки у столиці України україномовних людей?
Час від часу десь виринає якась статистика, якісь результати
соціологічних опитувань, але точної цифри назвати ніхто не може. Так,
«на вухо», у Києві переважає російська мова, хоча впродовж останніх
років (і особливо після Євромайдану) мовна ситуація в місті суттєво
покращилася. Та все ж, на превеликий для всіх нас сором, столицю
Української держави ще не можна назвати україномовною. І, як би
парадоксально це не звучало, в Києві російська мова переважає не тому,
що там живе більшість російськомовних. Я абсолютно впевнений, що для
більшості киян рідною, материнською мовою є українська, в усьому її
діалектному й навіть суржиковому різноманітті. Чому ж ці люди не
говорять рідною мовою на вулицях свого міста? Відповідь вам підкаже моя знайома зі служби таксі – «бо так заведено».
Чимало російськомовних людей кажуть, що хотіли б перейти на
українську, але не мають відповідного для цього середовища. Зробіть їм
послугу, допоможіть – не переходьте на російську. Ніколи. В Україні може функціонувати демократична двомовність, але вона має передбачати взаємність: російськомовні розуміють українську, а ми, україномовні – змушують.

Не вірте в імперські вигадки про добрі манери, які нібито
змушують переходити на мову співрозмовника. Для російськомовного
громадянина України зрозуміти українську труднощів не складає. Якщо ж
хтось за чверть століття нашої незалежності так і не навчився розуміти
(не говорити, а бодай розуміти!) державну мову, то така людина або хам, і тоді не завдавайте собі клопоту дбати про її комфорт, або …хвора, і
тоді цим клінічним випадком маєте займатися не ви, а професіонали.
Пам’ятаєте, коли напередодні Помаранчевої революції люди почали
вдягати помаранчеві стрічки, шалики, одяг? Яку ейфорію тоді це
створювало – адже ми бачили, що на вулицях нас тисячі, мільйони, що ми –більшість. І це народило переможний, незламний дух. Уявіть, яким би було наше здивування, якби одного дня всі україномовні в Києві
заговорили українською. Виявилося б, що це україномовне місто!
Тож будьте собою. Шануйтеся. І не переходьте на російську!
Андрій Любка – письменник,  ​(Малюнок художниці Вікторії Целуйко)

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

IMG_20160828_200109_2