Теги Posts tagged with "Любомир Пелех"

Любомир Пелех

“Всі у виграші. І це дуже здорово. І я хочу вигравати далі”, – коментував Рінат Ахметов здобутки ФК “Шахтар”, у нещодавно оприлюдненому інтерв’ю під промовистою назвою “У нас яркое будущее”.

Успіхи в спортивній царині клубу найбагатшої людини України можна із впевненістю перенести і на його бізнес. Навіть попри зміну влади в країні та військові дії, за минуломісячним рейтингом Bloomberg, пан Ахметов зайняв 282 місце серед найбагатших людей світу. Станом на червень, за рік його оціночна вартість капіталу зросла на 1,3 мільярди доларів.

Звісно, у власності пана Ахметова не тільки енергетика, але металургія, телекомунікації, банки тощо. Але у вартості зросли саме енергоактиви. Якщо проаналізувати фінансові звіти компанії, то побачимо, що ДТЕК Енерго завершив перший квартал 2018 року з прибутком в 4,3 млрд грн.

У 2017 році прибутки також зростали. Так, за даними Concorde Capital, у минулому році чистий прибуток ДТЕК Енерго зріс на 10% до 141 мільярда гривень. Згідно з розрахунками, EBITDA (операційний прибуток до сплати відсотків, податків і амортизації) компанії покращилася на 29% до 23 млрд грн.

Тільки у 4 кварталі 2017 року чистий дохід “ДТЕК Енерго” склав 41,4 млрд грн (зростання на 34% порівняно з попереднім кварталом), а EBITDA – 8,8 млрд грн (зростання на 92% порівняно з попереднім кварталом).

І напевне, більшість українців навіть не здогадуються, що саме вони беруть активну участь у поповненні “скарбнички” донецького олігарха. Нижче – як це працює.

Правила гри

Електроенергетичний бізнес в Україні очікують кардинальні зміни. У квітні 2017 року Верховна Рада прийняла закон“Про ринок електричної енергії”. Уже з серпня 2019-ого Україна матиме модель ринку електроенергії, який працює відповідно до європейських стандартів.

Натомість, на сьогодні, українська енергетика є однією із найбільш проблемних галузей для нашої держави. І на це вплинула низка факторів.

Як сьогодні працює ринок електроенергії? Споживачі оплачують кошти за електроенергію обленерго. Ці ж компанії, залишивши частку за свої послуги постачання та розподілу енергії, перераховують кошти Державному підприємству “Енергоринок”. А воно як єдиний оптовий покупець-продавець розподіляє отримані платежі між виробниками електричної енергії.

Алгоритм розподілу коштів для виробників також передбачений. Уся генерація має встановлені тарифи, за якими вони постачають електроенергію. Тому розподіл коштів від “Енергоринку” формується відповідно до: а)встановленого тарифу і б) кількості поставленої електроенергії. У результаті, орієнтовно 50% із усіх отриманих коштів “Енергоринок” повинен віддавати теплоенергетикам, приблизно 40%  –  атомникам, і те що залишилося – зеленій енергетиці та гідроенергетикам.

Такий механізм зумовлений тим, що вартість енергії, виробленої на ТЕС і теплоцентралях є значно дорожчою, аніж з атомних електростанцій.

Як повідомили у ДП “Енергоринок”, структура за обсягом та вартістю електричної енергії, що була продана в Оптовий ринок у 2017 році, виглядає наступним чином:

ДП НАЕК “Енергоатом” виробило 56,58% усієї електричної енергії в країні. Це понад 80 502 млн кВт-год. За собівартістю – трішки більше 38 366 млн гривень.

Натомість, генеруючі компанії теплових електростанцій виробили 28,48% електричної енергії в країні (понад 40 526 млн кВт-год). Однак її собівартість – понад 64 665 млн гривень.

Тобто, теплоенергетики виробляють значно менше електроенергії, однак набагато вищої вартості.

Дані з сайту ЦЕК

Саме ж ДП “Енергоринок” є фактично таким собі посередником із розподілу коштів між споживачами та обленерго і виробниками. І повинно розподіляти кошти і виробникам атомної енергії, і гідроенергетикам, і теплоенергетикам.

Однак в останні 3.5 роки простежується чітка лінія підтримки виробників теплової енергетики з боку регулятора (НКРЕКП) та Міненерговугілля.

Усе найкраще – тепловикам

Електроенергетичний ринок потребує термінової реорганізації, в першу чергу і через просто фантастичні об’єми боргів.

Як повідомили у НКРЕКП, станом на 01 травня 2018 року, споживачі заборгували ДП “Енергоринок” (через енергопостачальників, у більшості випадків – обленерго) – 29,753 млрд грн .

Відповідно, саме ж ДП “Енергоринок” також боргує. За даними НКРЕКП, загальна заборгованість цього держпідприємства за електричну енергію перед виробниками та ДП “НЕК “Укренерго” складає майже 24 млрд грн.

Голова НКРЕКП Оксана Кривенко зазначає, що “основною причиною неповних розрахунків ДП “Енергоринок” перед виробниками електричної енергії є заборгованість споживачів за спожиту електричну енергію”.

За даними регулятора, найбільшими неплатниками є підприємства вугільної промисловості  (станом на 01.05.2018 р. – понад 14,235 млрд грн); підприємства, що надають послуги з центрального водопостачання та водовідведення (понад 5,6 млрд грн); населення (понад 5,4 млрд грн).

І в ДП “Енергоринок”, і в НКРЕКП, і в Міненерговугіллля одностайні в тому, що заборгованість споживачів залежить, зокрема, і від ефективної роботи енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність із постачання електричної енергії.

Так і як це все стосується найбагатшої людини в країні?

Є такий енергетичний холдинг ДТЕК, який належить олігархові Рінату Ахметову.

За даними сайту ДТЕК, які підтверджені даними Державної служби статистики України “ДТЕК Енерго” виробляє чверть електроенергії в країні. Виробничі потужності компанії представлені підприємствами теплової генерації в складі “ДТЕК Східенерго”, “ДТЕК Дніпроенерго”, “ДТЕК Західенерго”, “Київенерго” та Миронівської ТЕС, що входить до “ДТЕК Донецькобленерго”…

До складу “ДТЕК Енерго” входять 5 дистрибуційних підприємств, що обслуговують 3,4 млн клієнтів:  ”ДТЕК Дніпрообленерго”, “Київенерго”, “ДТЕК Донецькобленерго”, “ДТЕК Високовольтні мережі”, “ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля”.

Тобто, у енергетичний холдинг входять компанії, які є і виробниками енергії, і її постачальниками кінцевим споживачам.

За даними Міненерговугілля, група ДТЕК контролює приблизно 80% теплової електрогенерації. Цю інформацію підтвердили і в АМКУ – тут із 2015 року розслідують справу щодо зловживання монопольним становищем групою компаній ДТЕК.

Ще на початках цього розслідування керівник АМКУ Юрій Терентьєв повідомляв, що компанії ДТЕК виробляють 25% електроенергії в країні.

Так ось, як зазначив директор ДП “Енергоринок” Юрій Гнатюк, станом на 01.06.2018 року, загальна заборгованість енергопостачальних компаній “Дніпрообленерго”, ”Донецькобленерго”, ”Високовольтні мережі”, “Крименерго”, ”Київенерго”, ПЕМ ”Енерговугілля” перед ДП “Енергоринок” становить 7,9 млрд грн.

Натомість, заборгованість ДП “Енергоринок” перед генеруючими компаніями  “Західенерго”, ”Дніпроенерго”, ”Східенерго”, ”Київенерго”, складає 3,5 млрд гривень.

Нескладна арифметика – отримуємо, що компанії з групи ДТЕК боргують перед ДП “Енергоринок” 4,4 млрд гривень.

На запит, чому не погашаються борги, гендиректор “ДТЕК Енерго” Дмитро Сахарук відповів, що компанія “не здійснює діяльність щодо виробництва і торгівлі електроенергією та не має взаємовідносин з ДП “Енергоринок” щодо розрахунків в межах оптового ринку електричної енергії”.

“Наведені у Вашому зверненні підприємства, що провадять зазначені види господарської діяльності, відповідно до приписів Господарського кодексу України, є окремими суб’єктами господарювання, а отже є самостійними учасниками договірних відносин з ДП “Енергоринок””.

Варто відзначити, що рішення про механізм розподілу коштів між виробниками електричної енергії за відпущену електроенергію, спочатку затверджує Рада ОРЕ (оптового ринку електроенергії). І є не дивним, чому гра йде “у одні ворота” – на користь тепловиків. Адже із 10 членів Ради – четверо – представники компаній ДТЕК, а керівник Ради – Борис Лісовий є радником Генерального директора ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі».

Кому і як ДП “Енергоринок” віддає борги

Якщо проаналізувати погашення і накопичення боргів за останні кілька років, то простежується закономірна тенденція невидимого, на перший погляд, надання непропорційних переваг одним учасникам Оптового ринку на шкоду іншим.

Як повідомила голова НКРЕКП Оксана Кривенко, загальна заборгованість ДП “Енергоринок” перед атомними електростанціями станом на 01.06.2016 року становила понад 11,744 млрд грн. А за два роки вона складає майже 11,6 млрд грн. Фактично, збереглася на одному рівні.

Натомість, заборгованість ДП “Енергоринок” перед енергогенеруючими компаніями ТЕС із трохи більше 9,177 млрд грн у червні 2016 року, скоротилася за цей же ж період – до приблизно 3,94 млрд грн.

Отож, як говорять цифри, борги перед теплоенергетиками систематично погашаються. А як ми зазначали, 80% теплової електроенергії виробляють компанії групи ДТЕК.

І робиться це часто в обхід алгоритму щодо розподілу платежів – пропорційно вартості виробленої електроенергії. Адже такий розподіл є непропорційний – першочергово задовольняють тепловиків, що і є суттю проблеми.

До прикладу, як з’ясували “Наші гроші”,  наприкінці 2016 року “Енергоринок” розподілив 686 млн грн. Жодної копійки із цієї суми не отримали ні атомники, ні гідроенергетики. Згідно з постановою НКРЕКП та рішенням Міненерговугілля, 676 млн грн від “ДП ”Енергоринок” отримали компанії групи ДТЕК – “Східенерго”,”Західенерго” та ”Дніпроенерго”.

Така негласна підтримка теплової генерації в Україні не поодинока.

До прикладу, 18 жовтня 2017 року КМУ приймає розпорядження №776-р “Про заходи щодо стабілізації роботи енергогенеруючих компаній теплових електростанцій.

Відповідно до цього розпорядження, ДП “Енергоринок” бере кредит у 2 млрд грн в державного “Ощадбанку”. Ці кошти передбачаються для погашення заборгованості перед виробниками електроенергії, яка утворилася у “Енергоринку” станом на 01.09.2017 року.

Однак, з легкої руки Кабміну, усі кошти – виключно тепловій генерації.

Згодом, 9 січня 2018 року, НКРЕКП приймає постанову №9, про розподіл коштів.

Як повідомила голова регулятора Оксана Кривенко, із 2 млрд грн майже 1,307 млрд грн отримали ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго”, ПАТ “ДТЕК Західенерго”, ТОВ “ДТЕК Східенерго”.

Така прихильність із боку НКРЕКП, КМУ, Міненерговугілля до підприємств з групи ДТЕК не оминула своєю увагою НАБУ.

Як повідомляли “Наші гроші”, Національне антикорупційне бюро України ще у лютому 2018 року відкрило два кримінальні провадження “стосовно зловживань службовим становищем посадових осіб НКРЕКП при прийнятті регуляторних рішень на користь енергетичних підприємств холдингу «ДТЕК»”.

Стосовно такої підтримки теплової генерації, із Секретаріату КМУ надійшла відповідь за підписом начальника Управління забезпечення доступу до публічної інформації Роксолани Стадник, яка вказала, що розробником згаданого розпорядження №776-р є Міністерство енергетики та вугільної промисловості.

Натомість, перший заступник Міністра Тетяна Максимець таку їхню ініціативу пояснила необхідністю розрахунку енергогенеруючих компаній теплових електростанцій перед постачальниками вугільної продукції.

До слова, за даними Міненерговугілля, у 2017 році власне група ДТЕК видобула більше 80% енергетичного вугілля в Україні.

“Це очевидно, що такі «ручні» рішення, по яких державні “Енергоатом”, “Укргідроенерго” та “Укренерго” не отримують нічого, а всі гроші йдуть тепловій генерації, де Ахметову належить 80% підприємств – це є преференції компанії ДТЕК. На жаль, Міністр енергетики та НКРЕКП, таким чином, демонстрували свою лояльність до Ахметова, а страждали державні підприємства”, – коментують описані дії в “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Однак, не всі експерти одностайні у такій позиції. Так, Юрій Саква, перший заступник Голови Ради Спілки “Всеукраїнської енергетичної асамблеї” дотримується кардинально протилежної точки зору:

“Це помилкове твердження, що підтримується тільки теплова енергетика. Частковий розрахунок з ТЕС – це ситуативний, але необхідний початок. Завтра уряд може прийняти рішення для АЕС, післязавтра для ТЕЦ і т.д. Поки не погасять борги всім учасникам. Ще раз хочу висловити думку, що при проведенні процедури погашення заборгованості, добитися рівномірного розподілу по борговим зобов’язанням – складно/неможливо та й недоцільно” – наполягає Юрій Саква.

Кредити коштом населення

Якщо чітко виокремити головну проблему описаного – то це розподіл коштів у “Енергоринку” на користь теплової генерації ДТЕК, який непропорційний їх частці у вартості електроенергії.

В отриманні кредитів ДП “Енергоринок” є два важливих моменти: перший – це погашення відсотків за користування кредитними лініями. І другий – кому і як надаються ці кошти.

Перше – скільки взяли і скільки заплатили банкам.

За інформацією, наданою ДП “Енергоринок”, у період з 2015 по червень 2018 року це підприємство залучило у двох банках – АТ “Ощадбанк” та АБ “Укргазбанк” – разом понад 35,7 млрд грн.

Загалом, за користування кредитами за цей період, ДП “Енергоринок” заплатив майже 3,319 млрд  грн.

Для чого ж держпідприємству кредити? Ці гроші в минулі роки надавалися, як авансові платежі виробникам електричної енергії – як оплату товарної продукції майбутніх розрахункових періодів.

Тобто, аби енергогенеруючі компанії мали кошти для розрахунків за паливо, зокрема вугілля, ДП “Енергоринок” бере кредити, і надає їх як аванси виробникам.

Отже, виробники електричної енергії користуються даними грошима безкоштовно.

Відсотки сплачує ДП “Енергоринок”. Але звідки у підприємства на це кошти?

Як повідомили у НКРЕКП, відсотки за користування кредитними коштами включаються у кошторис витрат ДП “Енергоринок”: “Відповідно до положень Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 03.03.2016 №289, який був погоджений Міненерговугілля, Антимонопольним комітетом України та Державною регуляторною службою України та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.03.2016 за №428/28558, однією із складових прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії є кошторис витрат ДП “Енергоринок”, – роз’яснили в НКРЕКП.

Тобто, виходить, що відсотки за користування для виробників енергії безкоштовними кредитами в кінцевому результаті сплачує кожен із нас – споживачів електроенергії. Адже ці кошти закладаються у кінцеву оптову ціну. І хоча ціни на електроенергію для населення регульовані та нижче ринкових, бізнес сплачує повну ціну – з усіма витратами плюс із крос-субсидуванням цін для населення, що зрештою відображається на цінах товарів та послуг.

Тому не дивно, що за останні 3,5 роки, ОРЦ (оптова ринкова ціна) електроенергії в Україні зросла в понад 2 рази, за підрахунками ДП “Енергоринок”. За даними на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг із  квітня 2015 року ця ціна зросла в 2,4 рази.

Кого субсидуємо

Кому ж надаються безкоштовні кредити впродовж останніх років?

НКРЕКП надала розрахунки, згідно яким із понад 13,29 млрд грн кредитів, залучених у 2015 році, понад 8,533 млрд грн отримали компанії групи ДТЕК – ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго”, ПАТ “ДТЕК Західенерго”, ТОВ “ДТЕК Східенерго”.

Із понад 10,8 млрд грн, залучених ДП “Енергоринок” у 2016 році, ці ж компанії і ПАТ “Київенерго” отримали майже 6,485 млрд грн.

Із понад 8,27 млрд грн у 2017-ому – отримали понад 5,107 млрд грн.

А за 5 місяців 2018 року, із більш ніж 3,372 млрд грн, ПАТ “ДТЕК Дніпроенерго, ПАТ “ДТЕК Західенерго, ТОВ “ДТЕК Східенерго”, ПАТ “Київенерго” надано більш ніж 2,014 млрд грн.

Загалом, із усіх залучених із 2015 року кредитних коштів, зазначеним компаніям надали загалом орієнтовно 62% цих грошей.

Отже, переважно компанії олігарха Ахметова користувалися цими безкоштовними кредитами.

Відсотки за користування кредитами включалися у кошторис ДП “Енергоринок”. Цей кошторис закладався у формування Оптової ринкової ціни електроенергії.

Із цієї ціни, відповідно формувалася вартість електроенергії для населення.

А також – промисловості. Для якої тариф значно вищий, однак його в кінці-кінців здебільшого оплачують українці.

Адже підприємства і виробники, які розраховуються за електроенергію, свої затрати включають у вартість продукції. Тож йдучи в магазин, чи оплачуючи послуги водопостачання, кожен із українців сплачує і за високу вартість тарифів електроенергії для непобутових споживачів.

Тарифів, у які закладено із початку 2015 року понад 3 318 830 300 грн відсотків.

Попри описану високу прихильність і НКРЕКП, і “Енергоринку”, і Міненерговугілля до теплової генерації, нагадаю – понад 80% якої – це ДТЕК, – державні мужі продовжують підтримувати бізнес найбагатшої людини країни.

Так, термін повернення авансових платежів, які потрібно було віддати “Енергоринку” у квітні 2018 року, продовжено до 2019 року.

І виробники електричної енергії зможуть безкоштовно користуватися цими кредитами ще майже рік.

До слова, як написали із “Енергоринку”, станом на 01.06.2018 року загальна сума таких авансів становить 1,78 млрд грн, із яких 1,04 млрд грн – надано компаніям із групи ДТЕК (“Західенерго”, ”Дніпроенерго”, ”Східенерго”, ”Київенерго” ).

Такий широкий жест у Міненерговугілля пояснюють коротко і лаконічно. Мовляв, відтермінували їм повернення авансових платежів, бо у ДП “Енергоринок” перед зазначеними компаніями значно більше боргів.  Відповідно, підприємство свою заборгованість погасить до 2019 року, тоді у зазначених ДТЕКівських компаній з’являться кошти, і вони зможуть повернути зазначені аванси.

За те, що у компаній, що входять до групи ДТЕК, як я писав вище, 4,4 млрд гривень “чистого” боргу перед “Енергоринком”, у Міненерговугіллі чомусь не згадують.

Міненерговугілля також пояснює, що “погашення підприємствами цих авансових платежів – можуть негативно позначитися на фінансовому стані підприємств”.

Чому українці мають субсидіювати бізнес олігарха, якщо підприємства Ахметова можуть самі брати кредити у комерційних банках і сплачувати за них відсотки?

Міненерговугілля прикриває свої дії благими намірами і турботою про споживачів: “Відтермінування повернення авансів дозволить підприємствам теплової генерації акумулювати кошти для надійної підготовки та проходження осінньо-зимового періоду 2018/2019 років”, – написав заступник міністра Анатолій Корзун.

Натомість, Світлана Голікова, член Стратегічної ради ГО “Київський інститут енергетичних досліджень”, переконана, що однією з найголовніших проблем в сфері є перехресне субсидування:
“В електроенергетиці в останні роки залишається високим рівень перехресного субсидування промисловими споживачами вартості електричної енергії, що відпускається окремим категоріям споживачів за фіксованими тарифами. Загальна сума компенсації втрат енергопостачальним компаніям від здійснення постачання електроенергії окремим категоріям споживачів у 2015 році склала 43,8 млрд грн., у 2016 – 45,5 млрд грн.», – повідомила Голікова на круглому столі “Як захистити споживача в період складних реформ енергоринків”.

Міненерговугілля та його баланс

Незважаючи на все вищеописане, тепловики продовжують отримувати від держави чергові преференції.

Так, схвалений Міненерговугілля баланс на 2018 рік передбачає зменшення виробництва дешевшої електроенергії на атомних електростанціях та, відповідно, зростання відпуску дорожчої електроенергії теплових електростанцій (ТЕС).

І ось маємо результат. Як повідомили у НКРЕКП, за 4 місяці 2018 року частка виробництва ДП “НАЕК Енергоатом”, в загальному обсязі зменшилася до 50,2% (у порівнянні із 56,6% – за аналогічний період у 2017 році). Натомість, частка генеруючих компаній ТЕС збільшилася до 29,2% (із 28,5%).

Такі дії у Міністерстві пояснили необхідність “збільшення тривалості ремонтів на енергоблоках у зв’язку із збільшенням об’єму запланованих робіт”.

Експерти погоджуються, що питання ремонтів та безпека на атомних об’єктах є одним із першочергових питань в країні. Але поряд з тим, наводять й іншу причину:

– Виробіток “Енергоатому” систематично занижують, щоб дати більше заробити тепловій генерації (ДТЕКу Ахметова), хоча такий сценарій і означає вищий тариф для споживача, – висловлюють свою позицію у “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Натомість Юрій Саква, перший заступник Голови Ради Спілки “Всеукраїнської енергетичної асамблеї”, вважає, що тут йдеться виключно про питання безпеки:

“Основна причина це збільшення обсягу планових ремонтів відповідно до затвердженого графіку на 2018 рік. Нагадаю, що 2017 році виробництво електроенергії АЕС було більш високим у зв’язку з введенням особливого стану для заміщення зупинених ТЕС на АШ (з лютого по серпень).

Друга це – в результаті позапланового ремонт блоку на ХАЕС в квітні-травні 2017 року виробництво було знижено приблизно на 1млрд квт/г, з відповідним заміщенням виробництва на теплових електростанціях за рахунок спалювання додатково приблизно 590 тис. тон вугілля. Зразу скажу, це абсолютно ординарна ситуація, таке трапляється, такі режими прогнозуються і впевнений, що до початку ОЗМ запаси вугілля на складах будуть відновлені. Режим «гарячого» та «холодного» резервування  на ТЕС для забезпечення надійності ОЕС на випадок непередбаченої зміни в режимах роботи АЕС задається НЕК «Укренерго» постійно. Попри всі взаємні претензії, які існують між виробниками треба розуміти та враховувати в оцінках, що ТЕС та АЕС  в об’єднаній системі на сьогодні є «нерозривною парою»”, – наполягає Юрій Саква.

Борги олігархів – на плечі споживачів

А тим часом в Україні точаться гострі дискусії стосовно законопроекту №8253 “Про особливості погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії”, розробленого Міненерговугілля.

Адже, відповідно до Закону України “Про ринок електроенергії”, аби реформувати енергетичний ринок, вся заборгованість на ОРЕ  повинна бути погашена /врегульована до 30.06.2019 року у зв’язку із припиненням діяльності ОРЕ та реорганізацією ДП “Енергоринок”.

Відповідно, Міненерговугілля пропонує, як позбутися майже 30-мільярдного боргу.

Спочатку, відомство хотіло врегулювати усі питання із погашенням заборгованості ДП Енергоринок” за кошти державного бюджету. Проти цього виступили у Мінфіні, очолюваному на той час Олександром Данилюком.

Як повідомив у відповіді на запит заступник міністра Сергій Марченко, “Мінфіном не підтримано залучення до розрахунків за боргами учасників оптового ринку електричної енергії коштів державного бюджету… Стосовно погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії, інформуємо, що така заборгованість утворилася за результатами господарської діяльності суб’єктів господарювання і повинна погашатися згідно з чинним законодавством України, що регулює господарські відносини”, – відповіли із Мінфіну.

У Міненерговугіллі пояснили, що із такою позицією Мінфіну погодилися.

– … в тексті  законопроекту посилання “за рахунок видатків передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік” замінено на “за рахунок джерел не заборонених законодавством України”,- написала перший заступник міністра Тетяна Максимець.

Із цієї відповіді складно було зрозуміти, звідки ж братимуться кошти. Тож аналогічне запитання було адресоване і НКРЕКП.

Голова регулятора Оксана Кривенко чітко повідомила про моменти, на які в Міненерговугіллі не вказали.

Даним законопроектом передбачено “наступні механізми погашення заборгованості:

  • проведення взаєморозрахунків між учасниками ОРЕ;
  • списання боргів учасникам ОРЕ;
  • відступлення права вимоги або заміна сторони у зобов’язанні;
  • встановлення цільової надбавки до тарифу на розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електромережами операторам системи розподілу.”

З огляду на таке, останній пункт – стосовно цільової надбавки – це фактично банальний черговий механізм залізти до кишень українців. Адже цільова надбавка неодмінно буде включена до тарифів для непобутових споживачів.

Нардеп від “Самопомочі” Вікторія Войціцька почала активну “війну” із такими пропозиціями Міненерговугілля.

Спочатку у своїй колонці на “Економічній правді”, а згодом і на сторінці у Фейсбуці, депутат виступила із неприпустимістю такого розвитку подій.

“Пропонується «пробачити» Ахметову 7 млрд грн, групі українських обленерго російського олігарха Бабакова 0,8 млрд грн, і «по мєлочі» – «Закарпаттяобленерго» (Бойко і Льовочкін) 150 млн грн, “Вінницяобленерго” (Григоришин і відома компанія ICU) – 77 млн грн, “Львівобленерго” і “Прикарпаттяобленерго” (Суркіси) – 69 млн грн. Замість вищезгаданих шановних панів борги перед ДП «Енергоринок» відповідно до кабмінівського законопроекту мали б заплатити українські споживачі електричної енергії”, – написала у нещодавньому дописі В. Войціцька.

Окрім того, низку боргів на оптовому енергетичному ринку Войціцька вважає схемними, тобто штучно створеними. Політик переконана, що у деяких підприємствах вже зрозуміли, що можна не платити і у майбутньому просто списати борги за рахунок держави.

Так, в якості прикладу вона наводить шахти компанії ДТЕК “Ровенькиантрацит” та “Свердловантрацит” на окупованих територіях, які ще навесні 2016 року перестали платити ТОВ “Луганське Енергетичне Об’єднання” (“ЛЕО”) за поставлену електроенергію.

Варто нагадати, що український контроль за цими підприємствами було остаточно втрачено у березні 2017 року.

Але потрібно зауважити, що фракція “Самопомочі” не голосували за Закон України “Про ринок електроенергії”.

Хоча багато українських експертів вважають його прийняття вкрай важливим для країни та таким, що захищає пересічних громадян:

“Законом України “Про ринок електричної енергії” визначено, що “вразливі споживачі” це виключно частина побутових споживачів. До повноважень Кабінету Міністрів України  віднесено встановлення порядку, яким буде реалізуватися право на передбачені законом підтримку для відшкодування витрат на оплату спожитої електричної енергії та/або захист від відключення у певні періоди.

Тобто, український закон увібрав в себе загальні європейські норми, коли споживачеві може надаватися, як грошова підтримка (персональна субсидія), так і унеможливлюється його відключення від джерел електропостачання, як правило, у зимовий період”, – цитує Світлану Голікову проект “Українська енергетика”.

Також варто зазначити, що попри заяви нардепа Войціцької, з іншого боку, законопроектом №8253 “Про особливості погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії” передбачається врегулювання заборгованостей і державних структур.

Так, Юрій Саква вважає, що саме вони є одними із  найбільших неплатників на ринку

“Сама держава так і залишилася головним неплатником за енергоносії. Шахтарі, водоканали, теплокомуненерго, пільги, субсидії – все це сфера відповідальності держави, яка забороняє відключати окремих неплатників. І продовжує продукувати заборгованість…

Однією із головних причин накопичення боргів було руйнівне за наслідками державне рішення з повної відміни дотації шахтарям з держбюджету з 2015 року.  З того часу державні шахти практично повністю припинили сплачувати за електроенергію, але під патронатом держави залишалися в роботі – країні вугілля конче потрібно. Після цього рішення щорічне часткове відновлення дотацій на покриття високої собівартості видобутку вугілля державними шахтами проблему не вирішило. Механізм безоплатного відпуску електроенергії державним шахтам був запущений. Шахти за електрику не платять вже майже 4 роки поспіль і продовжують працювати”, – підсумовує Юрій Саква.

Корупційні схеми

Про схемні платежі кажуть і експерти.

– Схемні неплатежі, коли деякі шахти та підприємства спеціально не оплачували, очікуючи, що ці борги покриє держава, – повідомляють у “Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг”.

Ні Міненерговугілля, ні “Енергоринок”, ні НКРЕКП, пояснюючи причини утворення заборгованостей на оптовому енергоринку, не згадують про такі неплатежі. Чи борги, які виникли через махінації учасників ринку.

А от правоохоронцям таке відомо.

Так, за ініціативою НАБУ, ще у 2018 році “суд ухвалив рішення, згідно з якими на рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» повернуто понад 40 млн грн, втрачених внаслідок існування на підприємстві корупційної схеми”.

Як повідомили в НАБУ, детективами відомства викрито низку схем із заволодіння коштами в сфері електроенергетики.

“Так, керівники одного із ПАТ та регіональних електроенергетичних компаній, частка державної власності в статутних капіталах яких була понад 50%, “шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги та переведення боргу… заволоділи коштами на загальну суму 641 062 834,35 грн, які були сплачені товариствам-боржникам для приватного акціонерного товариства як оплата електричної енергії, раніше поставленої державними компаніями”, – розписали мені схему в НАБУ.

Натомість, ПАТ гроші використало для власних потреб – не перерахувавши обленерго.

За інформацією НАБУ, ще одна поширена схема – зарахування зустрічних однорідних вимог. Таких порушень детективами викрито на понад 756 млн грн.

Працює це так – між обленерго і боржником укладаються угоди про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. Підприємство надає постачальнику кошти. Обленерго їх не повертає, зараховуючи як оплату вартості купованої електричної енергії. Відповідно, залишає усі гроші у себе. Хоча, згідно чинного законодавства, більшу частину мало б перерахувати в ДП “Енергоринок”.

Чергові аванси

Тим часом, нещодавно, у травні 2018 року, ДП “Енергоринок” вчергове відкриває кредитні лінії. Загалом на 3,4 млрд грн.

За даними “Економічної правди”, загальна вартість обслуговування кредитів вартуватиме ДП “Енергоринок” (читай – споживачам електроенергії) приблизно 391 млн грн.

З огляду на багаторічну практику, не є великою таємницею, кому із виробників енергетики, здебільшого, перепадуть шматки чергового безкоштовного кредитного пирога.

***

“И нам платят огромные средства. Ну, почему мы должны отказываться”, – розповідав про успіхи із трансферів футбольних гравців свого клубу Рінат Ахметов, у нещодавно оприлюдненому інтерв’ю, під промовистою назвою “У нас яркое будущее”.

Та з огляду на описане, “огромные средства” українці та уся держава сплачує енергетичному бізнесу олігарха, який, звісно, від цього не відмовляється.

Антикорупційний блогер та правозахисник Любомир Пелех вважає, що корупція в енергетичному секторі, є однією з причин бідності населення. «Вартість енергетичного ресурсу продовжує зберігати корупційну складову, а економічна поведінка енергетичних підприємств знаходиться за лаштунками ринку. Влада і бізнес не мають спільного розуміння енергетики, як повноцінного сектору економіки. Їх безлімітна амбіція в такому секторі – це забезпечення прибутку при максимальній тінізації роботи підприємств та впливу на ринок. Результатом корупційної змови, є зростання прибутку енергетичних бізнесів та злиденність українських громадян» – зазначив Любомир Пелех

*Розслідування проведене в рамках проекту USAID “Прозора енергетика”. Позиція автора може не збігатися з позиціями Агентства з міжнародного розвитку США та аналітичного центру DiXi Group.*

Тарас Зозулінський

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Судді – то велика дружна “Сім’я”, які один одного ніколи з’їсти не дадуть, – запам’яталася мені фраза одного із львівських правоохоронців. Тільки от – не в повні вона передає справжній стан речей тутешнього юридичного бомонду. Бо, як виявилося, до цієї “Cім’ї” людей у мантіях належать і прокурори, і поліцейські, і адвокати з нотаріусами. Їх родинні вузи тісні та переплетені між собою. Вони працюють єдиним злагодженим механізмом. Ім’я якому – “Династія”.

Від батька до сина

“… на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області надійшов Ваш запит про отримання публічної інформації про те чи відомо мені, що у стриптиз клубі “Білий какаду” знаходиться бордель (будинок розпусти)”, – пише мені у відповіді голова цього суду Володимир Мусієвський.

Той самий, який наприкінці 2015 року втрапив у не надто приємну історію. Патрульні поліцейські Львова підловили його на тому, що знаходився п’яний у авто. Справа пішла до суду. Її розглядала суддя Личаківського районного суду Львова Галина Шеремета. У притягненні пана Мусієвського до адмін. відповідальності було відмовлено, а справу закрито. Галина Шеремета дійшла висновку та погодилася із позицією В. Мусієвського, що той не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. А лише знаходився у автівці.

Між іншим, “випивав” суддя Мусієвський у згаданому нічному клубі “Білий какаду”. Мережа цих закладів у Львові та Харкові була більш відомою як стриптиз бари. А у 2016 році поліція провела ряд затримань та відкрила кілька кримінальних проваджень. Правоохоронці виявили, що під прикриттям цих клубів працювали будинки розпусти (борделі).

Вирок – (http://reyestr.court.gov.ua/Review/68057403)

Голова Пустомитівського районного суду Львівщини В.Мусієвський ( використано скрін-шот із телесюжету Інформаційного агентства Глобальні віки)

На мій запит, пан Мусієвський зазначає: “… жодних сумнівів щодо законності діяльності клубу у мене не було і бути не могло. Жодної інформації щодо діяльності цього закладу, ніж та що є загальнодоступно, у мене не було”.

Логіка судді проста, оскільки відпочивав він у “Білому какаду” наприкінці 2015 року, а правоохоронці у цій мережі виявили борделі у 2016 році, тому він про ці будинки розпусти не знав і не міг знати.

До слова, справа стосовно організаторів-власників цього незаконного бізнесу, наприкінці минулого року потрапила на розгляд до згаданої судді Галини Шеремети. Таке собі спів падіння у розподілі справ в Личаківському районному суді Львова.

Та у всіх цих описаних подіях є один важливий момент. Галина Шеремета призначена суддею ще в далекому 1996 році. А от батько нашого героя – Євгеній Мусієвський, працював суддею із 1993 року, а із 2009 року він був головою Залізничного районного суду Львова. Припускати, що вони не були знайомі між собою, за стільки років праці в одному місті, вкрай складно. От мені вдалося знайти на сайті Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області інформацію про те, що Г. Шеремета (на посаді заступника голови Личаківського районного суду Львова) і Є.Мусієвський у 2012 році брали участь в одній із нарад.

Суддя Личаківського районного суду м. Львова Г.Шеремета (використано скрін-шот із сюжету телеканалу ZIK)

Але, у судах же в нас – комп’ютерний розподіл справ. У Пустомитівському районному суді із цим – спів падіння на співпадінні. Випадковості – одним словом. Потрапляють до суду справи, де одна із сторін, такий собі пан Л., і всі розподіляються на Володимира Мусієвського. Три справи, той же фігурант, і всі потрапляють до одного і того ж судді.

Наприкінці минулого року, за скаргою гр. Мінаева М.Г., Вища рада правосуддя навіть дисциплінарну справу стосовно судді Мусієвського відкрила.

На моє прохання прокоментувати та пояснити, як так може відбуватися, пан суддя написав зокрема таке: “…згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, адвокат Мінаев М.Г. не включений до реєстру. Попри це, на підставі його скарги, Вища рада правосуддя відкрила дисциплінарну справу відносно мене і, вважаю, ретельно вивчить всі обставини та з’ясує безпідставність таких звинувачень … Втручання в діяльність системи автоматизованого розподілу справ є кримінально караним діянням і всі звинувачення в таких діях є безпідставними та голослівними”.

А поки справа буде розглядатися, пан Мусієвський бере участь у конкурсі на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

І про батька нашого героя, суддю у відставці, екс-голову Залізничного районного суду Львова. На мою думку, у Євгенія Мусієвського може повчитися велика кількість українських суддів – у мистецтві заповнення декларацій. Я вважаю, що цю схему може взяти на озброєння і кожен чиновник, який хоче не показати своє майно. Бо те, що відбулося, на моє глибоке переконання, є не чим іншим, як яскравим прикладом приховування нерухомості.

Отже, будучи головою залізничного районного суду Львова, Є. Мусієвський, у своїх щорічних деклараціях за 2009-2011 рр. жодного разу не зазначив, що є власником чи квартири, чи будинку.

Суддя йде у відставку, минає трохи часу, і у 2015 році Є. Мусієвський звертається до суду із позовом до такого собі Вадима К..

Євгеній Петрович просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на чималий будинок у селі Холодновідка неподалік Львова і визнання за ним права на будинковолодіння. Із рішення суду стає відомо, що Вадим К. ще у 2010 році отримав та зареєстрував на себе право власності в БТІ.

Так ось, Є.Мусієвський свій позов мотивував тим, що насправді будівництво велося його коштом, а відповідач жодних витрат не поніс. На підтвердження позивач надав квитанції та інші платіжні документи.

Представник відповідача подав суду заяву про визнання позову.

Позов Є.Мусієвського було задоволено повністю і визнано за ним право власності на будинковолодіння.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, площа будинку становить трохи більше 361 квадратного метра.

Тож коротке резюме – зводять будинок, за кошти судді. Право власності оформляє на себе інша особа. Відповідно, суддя той будинок у себе в декларації не зазначає. Згодом, вийшовши у відставку, через суд, визнає право власності за собою.

На мою думку, по іншому, аніж приховування від декларування нерухомості, описану історію назвати складно.

Суддівському роду нема переводу

На Львівщині – це точно. Адже по стопах батька пішов і суддя Галицького районного суду Львова Андрій Государський. Його тато – Валентин Францович – керував Апеляційним судом Львівської області, тільки вдумайтеся – із 1986 по 2013 роки!

Сестра Андрія Государського – Наталія – приватний нотаріус, а її чоловік, Андрій Морозюк – суддя Господарського суду Львівської області.

– На момент, коли я розпочав працювати в суді у 2012 році, я вже не був учасником ГО “Довіра плюс”, – пише мені у відповіді на запит Андрій Государський.

Я у запиті просив пояснити, чому суддя у своїй щорічній декларації не вказав, що є співзасновником цієї організації. Отож, пан Государський наполягає, що давно не учасник ГО. Натомість, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на початок 2018 року, він і далі зазначений співзасновником Громадської організації “Довіра плюс”.

Ба більше, юридичною адресою даної ГО вказана квартира на вул. Тарнавського, у Львові, власником якої є суддя Государський – згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

А з іншого боку, що ж тут приховувати судді? Ну точно не те, що вказана організація позивалася до управління комунальної власності Львівської міської ради до суду, у якому працює Андрій Государський. І його колега Христина Мисько, позов задоволила, і зобов’язала чиновників міськради укласти із тією ГО договір оренди на приміщення у самісінькому центрі міста.

– Я не вбачаю жодного конфлікту інтересів в даному випадку, – пише мені А. Государський. Мовляв, про це рішення йому взагалі не було відомо, і питання це його взагалі не цікавило.

Особлива пікантність цієї історії “не знав-не знав” ось в чому. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, мати судді, Алла Государська, є власником земельної ділянки площею 1.1951 га у Пустомитівському районі.

Отримала її внаслідок укладення мирової угоди, затвердженої ухвалою Франківського районного суду, від 15.12.2015 року.

А ще до того, 23.06.2015 року суддя Франківського районного суду Ю. Ваннівський виніс рішення, яким вирішив зокрема стягнути із гр. Олени Форостюк на користь матері судді 24 тисячі доларів, що в еквіваленті становило 514 560 грн., за кошти позичені у 2008 році.

За згаданою мировою угодою, в рахунок погашення цього боргу, Олена Форостюк передала у власність матері судді Государського зазначену земельну ділянку.

Так ось, Форостюк Олена Романівна, на сьогодні, значиться співзасновником та керівником ГО “Довіра плюс”. Це перше.

Друге. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно чинного законодавства, на купівлю-продаж цієї категорії земель багато років накладений мораторій. Тому, офіційно купити зазначену землю Алла Государська не могла б ніяк. Мораторій.

З огляду на це, описана історія із земельною ділянкою може бути класичним випадком того, як обійти закон. Це схоже на поширену практику в Україні. Покупець землі дає гроші продавцю. Оформляють договір позики заднім числом. Далі той, що хоче купити землю, подає до суду – мовляв гроші позичив, а мені не віддають. Той, що хоче продати, позов визнає. Мовляв я гроші взяв, чиста правда. Отримують на руки рішення суду. А потім укладають мирову угоду і просять суд її затвердити. Фактичний продавець землі, наполягає, що грошей то він взяти не має звідки, але оце має землю і готовий її віддати в якості погашення боргу.

Наголошую, що в описаній історії міг бути такий розвиток подій. Але це лише припущення, а от довести чи так воно було насправді могли б правоохоронці. Але їм то треба?

– … я живу окремо, веду самостійне життя, – пише мені А.Государський. – Моя мати нічого не розповідала мені про борг та про земельну ділянку. Про рішення Франківського районного суду я не міг знати, оскільки мати мені про це не розповідала, а з Форостюк Оленою Романівною я перестав спілкуватися після того як перестав бути учасником ГО “Довіра плюс”.

Чужий Volkswagen

Григорій Гулик, із 2002 по 2012 роки очолював Господарський суд Львівської області, а суддею (в минулому – арбітром) працював із 1984 по 2014 роки.

По стопам батька пішов син Андрій. У 2008-ому Гулика-молодшого В.Ющенко призначив суддею.

Сьогодні А.Гулик вершить правосуддя у Львівському окружному адміністративному суді.

Суддя Львівського окружного адміністративного суду А.Гулик (фото Інформаційної агенції «Дивись.info»)

Згідно його декларації родинних зв’язків судді за 2011 – 2016 рр (), його сестра – Наталія Гулик, в зазначений період працювала секретарем судових засідань Львівського апеляційного господарського суду.

А от про рід занять чоловіка сестри, пан Гулик не вказав нічого. Хоча Роману Пенкальському, згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, 07.09.2012 року видано свідоцтво адвоката.

Окрім цього, за даними сервісу Youcontrol, він є співзасновником адвокатського об’єднання “Пенкальський та партнери”.

Аби з’ясувати, чому Андрій Гулик не зазначив цю інформацію у декларації родинних зв’язків судді, я написав йому запит. Однак суддя відповів, що підстави для надання мені запитуваної інформації відсутні, оскільки він не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Відповідно, я не отримав відповіді і на друге своє запитання – ким для судді доводиться В.Вороблевський. Згідно декларації за 2016 рік, пан Гулик безоплатно користуєтеся автомобілем Volkswagen Passat 2011 р., який належить цьому чоловіку.

Вище я навів лише три найбільш красномовних випадки, коли діти керівників судів також одягають мантію. Насправді – це масове явище.

«Багато років не змінюється родинний бізнес потрапляння в сферу судочинства в Україні. Тобто масовий захід братів, сватів, кумів, племінників. Цей процес не зупинився абсолютно» – каже правозахисник Юрій Танасійчук.

Юрій Танасійчук, правозахисник

Із ним солідарний і член ради Реанімаційного пакету Реформ, у минулому суддя, Михайло Жернаков.

«Проблема суддівських династій вона існує, і цієї також кругової поруки… Зберігається така тенденція, що дуже багато родичів є в судах, прокуратурі і в інших органах правопорядку.

Я не можу сказати, що це сама проблема в собі. Питання в тому, наскільки об’єктивно так склалося. Навряд чи. Тому, що досить тривалий час, в непрозорий спосіб було: призначалися судді, і дуже часто потрапляли за принципом родинних зв’язків» – зазначає М.Жернаков.

“Честь мундира”

-«… з вказаними особами я особисто не знайомий, а тому, в розумінні ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, у мене відсутній будь-який приватний інтерес чи потенційний конфлікт інтересів, – відписує на мій запит суддя Личаківського районного суду м. Львова Володимир Мармаш.

Суддя Личаківського районного суду м.Львова – В.Мармаш (фото Судебно-юридическая газета)

Так якось співпало, але суддям цього суду вже не вперше доводиться відстоювати “честь мундира”. Естафету від Галини Шеремети, яка слухала справу стосовно колеги по мантії, Мусієвського, перейняв суддя Мармаш. Кілька місяців тому він закрив справу про адміністративне правопорушення щодо судді Господарського суду Львівської області Андрія Цікала. Йшлося про те, що останній не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані – купівлю коштовної іномарки – Mazda CX-5.

Сам пан Цікало вибрав до смішного просту лінію оборони. Мовляв, авто купив у кредит, і тому воно йому фактично не належить.

Суддя Мармаш до такої позиції не прислухався, але справу таки закрив, встановивши, що поліцейські, які виявили цю історію, пропустили терміни. Бо законодавством передбачено, що протокол повинні скласти впродовж трьох місяців після виявлення адмін. порушення. А поліцейські це зробили вже за межами тримісячного строку для накладення адміністративного стягнення.

Так, а з ким же не знайомий суддя Мармаш? А отут уже цікаво. Як мені стало відомо із декларації родинних зв’язків за 2016 рік судді Цікала, дружина його рідного брата – Цікало Олена Андріївна, працювала нотаріусом у Першій Львівській державній нотаріальній конторі. Разом із нею у цій же установі, нотаріусом працювала Ліуш Марія Михайлівна, яка є дружиною заступника голови Залізничного районного суду м. Львова Ліуша Андрія Ігоровича.

Того самого суду, де вершить правосуддя дружина пана Мармаша – Іванюк Іванна Дмитрівна.

З огляду на це, я й просив суддю Мармаша повідомити, чи не вбачає він конфлікт інтересів у розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо судді Цікала А.?

От. Пише, що ні з ким із них не знайомий.

Із пропущеними термінами складення протоколу є й інша сторона медалі. Напевне, поліцейським не надто б і пасувало зробити все вчасно. Адже батько судді – Ігор Цікало – працював у міліції із 1987 по 2010 роки. Обіймав посаду заступника начальника міліції Львівщини та й міліцією Львова керував. Напевне, його співробітникам, було б соромно через дії колег із правоохоронного органу, стільки років служби якому віддав батько. Діям – які дозволили притягнули до відповідальності його сина.

Правозахисники переконані, що коли українським суддям доводиться слухати справи, де фігурують їхні колеги, говорити про справедливість не доводиться.

– Корпоративна солідарність, тобто кожен суддя приймаючи рішення чи розглядаючи справу проти іншого судді приймає це дуже особистісно. Він проектує вказану ситуацію на себе, і він розуміє, що створений ним прецедент сьогодні, завтра обернеться проти нього, – наголошує Олег Ільницький, експерт Центру правових та політичних досліджень “СІМ”.

«Судді не несуть покарання, оскільки система своїх не здає. І в нас це відбувається не тільки останніх два роки, а вже так десятки років» – доповнює правозахисник Юрій Танасійчук.

“Я твоє крило”

Залізничний районний суд Львова можна назвати судом “юридичних родин”. До прикладу, згаданий – Андрій Ліуш. Заступником голови цього суду його призначено ще влітку 2013 року.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова А.Ліуш (фото Інформаційного агентства Глобальні віки)

«Нехай здійсняться заповітні мрії, сили і наснаги у Вашій нелегкій справі служіння Закону!» – такими словами вітав колектив суду пана Ліуша із призначенням на посаду.

Виявляється, “нелегка справа служіння Закону” – це якраз про родину судді. От його батько, Ігор Ліуш, нині люстрований, зміг допрацюватися у прокуратурі до посади заступника прокурора Львівської області.

Дружина судді, Марія Ліуш, до нотаріальної контори, працювала у ТУ Державної судової адміністрації України в Львівській області. До слова, керує в цій установі Віктор Дейнека, дружина якого, Оксана Дейнека, доводиться двоюрідною сестрою судді Ліушу. Між іншим, пішла по стопах дядька – очолює відділ у прокуратурі Львівської області.

На моє запитання, чи не вбачає пан Дейнека конфлікт інтересів у вищеописаних фактах, я отримав відповідь, що “запитувана інформація не є публічною”.

Головою ж Залізничного районного суду Львова є Юрій Бориславський. Він – син Любомира Бориславського, доцента кафедри конституційного права юрфаку ЛНУ ім. І. Франка. Напевне так співпало, бо ще одним доцентом тієї ж кафедри значиться дружина пана судді – Олена Марківна. Вона, як і брат Юрія Бориславського є адвокатом.

І що тут такого, що тесть працює на одній кафедрі із невісткою? От суддя Личаківського районного суду Львова Назарій Нор у декларації вказав, що отримував дохід від викладання у ЛНУ ім.. Франка. До слова, йдеться про кафедру кримінального процесу й криміналістики, очолювану батьком судді – Василем Тимофійовичем.

«Також слід зазначити, що батько не допомагав мені влаштуватися на роботу, пов’язану із науково-викладацькою діяльністю, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття на роботу будь-яких осіб, а відтак, виходячи з вищенаведеного, не вбачаю жодного конфлікту інтересів у описаній ситуації» – таким абзацом закінчив відповідь на запит суддя Нор.

Та повернемося до Залізничного районного суду Львова. Як я вказував вище, тут вершить правосуддя дружина судді Мармаша, Іванна Іванюк.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова І.Іванюк (фото Facebook Іванюк Іванни)

22 вересня 2017 року вона винесла постанову, та визнала винним Зембу Тараса Антоновича, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 с. 172-6 КУпАП, наклавши мінімальне адміністративне стягнення передбачене за таке правопорушення.

Поряд з тим, Земба Т.А. був родичем Земби Людмили Ігорівної, яка є співзасновником ТОВ “Танаїс-ЛТД” (20852656). За даними сервісу Youcontrol, іншим співзасновником цієї організації є Гуменчак Михайло Миколайович – батько судді Залізничного районного суду м. Львова – Палюх Наталії Михайлівної.

А як це пояснює суддя Іванюк?

«…на час розгляду вказаної справи повідомлена Вами інформація мені відома не була, достовірність такої інформації на даний час мені також не відома, окрім того, така інформація жодним чином не могла б вплинути на об’єктивність або неупередженість прийнятого мною рішення» – написала у відповіді на запит Іванна Іванюк.

Натомість суддя Н. Палюх відписала, що у час коли було винесено зазначену постанову була у відпустці і про розгляд цієї справи їй нічого відомо не було.

«…В мене відсутня інформація про те, що Земба Тарас Антонович є родичем Земби Людмили Ігорівни, а відтак конфлікту інтересів щодо розгляду суддею Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д. зазначеної вами справи не вбачається» – аргументувала свою позицію суддя Палюх.

Можливо, на сьогодні вони й справді вже не родичі. Але у минулому були точно. У самій постанові суду вказано адресу реєстрації Тараса Земби. За цією ж адресою у минулому була зареєстрована і Людмила Земба. За даними сервісу Youcontrol, в далекому 1996 році ця ж сама адреса була вказана як юридична адреса ТОВ “Танаїс-ЛТД”, яким на той час керувала пані Палюх, нині суддя.

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Н.Палюх (використано скрін-шот із відео)

Суддя Наталія Палюх – колишня дружина Андрія Палюха. Люстрованого. Багато років він керував прокуратурою Львова та був заступником прокурора Львівщини. Нині, він зокрема, записаний у співзасновниках Адвокатського об’єднання “Адвокатська компанія А.З. Партнери”.

Так от до чого я. Ще одним співзасновником цього адвокатського об’єднання є Андрій Зубач. Саме він представляв інтереси гр.. Шнир, позов якої задовільнила 14 грудня 2017 року суддя Наталія Палюх 

Брат за брата

Володимир Галин, голова Самбірського міськрайонного суду Львівської області, Віктор Романюк – із Галицького, а Роман Головатий – Личаківського районних судів міста Львова. Усі троє вершать правосуддя у судах першої інстанції. Їхні вироки можна оскаржити у Апеляційному суді Львівської області. А тут, у кримінальній палаті, у кожного із них є свій рідний брат – Василь Галин, Василь Головатий, Михайло Романюк.

У останнього, ще й тесть – Сергій Лєсной, є головою Сихівського районного суду Львова. І його вироки можна також оскаржити у Апеляційному суді Львівської області.

Голова Сихівського районного суду м. Львова С.Лєсной (використано фото із веб-порталу Судова влада України)

Звісно, законодавство забороняє слухати справу судді, якщо головуючим у першій інстанції був його брат чи тесть. Тільки є один момент.

Я проаналізував ухвали Апеляційного суду Львівської області, які вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень із літа 2013 року. У тих справах, де в першій інстанції вироки виносили судді Галин, Романюк, Головатий та Лєсной.

Так ось. Виносить вироки Роман Головатий із Личаківського районного суду Львова, а в апеляційній інстанції їх слухають колегії суддів. І не раз до цих колегій входить Василь Галин. Іноді навіть разом із Михайлом Романюком.

З іншого боку – виносить вирок Володимир Галин із Самбірського міськрайонного суду, а в апеляції в колегію входить Василь Головатий.

Або вирок Віктора Романюка з Галицького суду Львова переглядає колегія, до якої входить той же Василь Головатий або Василь Галин.

Аналогічно і у вироках Сергія Лєсного – у колегії в апеляційній інстанції не раз входили Василь Галин і Василь Головатий.

Тож чи може очікувати засуджений на справедливий суд, якщо апеляцію на вирок розглядає і суддя, який працює із братом того хто виніс вирок у першій інстанції? На мою думку вкрай сумнівно.

Не вірить в це і правозахисник Віктор Чарномський, який не один рік досліджує родинні зв’язки суддів Львівщини.

Віктор Чарномський, правозахисник

«Суддівські клани переплели суди районні і суди апеляційні. За таких обставин, якщо вирішено прийняти в судах неправосудне рішення з будь якого питання, воно буде лобійовано вищими судами. І людина правди фактично позбавлена добитися в нашій правовій системі.

Якщо хтось із суддів нижче стоячого суду отримав хабар, то той суддя піде до вище стоячого суду до сусідніх, споріднених йому кланів , і скаже – сьогодні ви вирішуєте мені, завтра – я вирішую вам. Мій брат прийняв таке рішення.

І кому б воно не попало – це рішення не буде змінено вище стоячим судом» – переконаний Віктор Чарномський.

І трішки статистики, яку мені вдалося розшукати у єдиному реєстрі судових рішень. Із літа 2013 року, в Апеляційному суді Львівської області було розглянуто скарги на 9 вироків судді Володимира Галина із Самбірського міськрайонного суду. Лише два із них було змінено частково, і замість реальних термінів – призначено умовні.

За той же час розглянуто скарги на 29 вироків Романа Головатого із Личаківського районного суду Львова. Лише 4 з них скасовано чи змінено.

Із 18 вироків судді Віктора Романюка із Галицького районного суду Львова, тільки два скасовано, а справи направленні на новий судовий розгляд. Два вироки змінено, але покарання залишені ті ж самі. І у трьох вироках зміни пом’якшили покарання – реальний термін замінено умовним, виключено конфіскацію майна чи виключено додаткове покарання.

Апеляційний суд Львівської області (використано фото із веб-порталу Судова влада України)

До слова, у Львові працюють ще два брати-судді – Олег Ванівський – в Апеляційному суді Львівської області, а Юрій Ванівський – у Франківському суді Львова.

А у Шевченківському суді Львова вершить правосуддя Наталія Луців-Шумська, сестра якої – Надія Шумська – ще донедавна працювала суддею Апеляційного суду Львівщини.

До слова, остання суддя двічі входила в колегію суддів, які слухали справи, де однією із сторін був Маріан Цаплак. Цікаво, що за даними декларації родинних зв’язків Надії Шумської, пан Цаплак є її двоюрідним братом. Також у одній із цих справ фігурувала ще й тітка судді – Ірина Луців.

Координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ та антикорупційний блогер Любомир Пелех зазначає на недоступності правосудної системи для простих людей та ілюзорності реформування системи судового захисту в цілому.

«Суспільство стало заручником псевдореформаторів, які діють на захист і збереження системи кумівства, корупції та відкатів. Це також наслідок провальної люстраційної політики влади та надмірної толеранції суспільством старої номенклатури.» – зазначає Любомир Пелех.


Любомир Пелех, координатор неурядової групи з моніторингу судових реформ, антикорупційний блогер (використано фото з офіційної сторінки Любомира Пелеха)

«Ми надто боязкі та сентиментальні до владоможців. У сфері правосуддя постреволюційна влада зробила вибір на користь збереження старого порядку. Влада намагається приховати старий корупційно-кумівський порядок речей через нову іміджеву стратегію. Однак, це не відповідає суспільному запиту і в близькому часі можемо очікувати лише радикалізацію людей» – на закінчення зазначив Пелех.


Матеріал підготовлений та опублікований у рамках конкурсу антикорупційних грантів, оголошеного ГО “Інститут розвитку регіональної преси” за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EU Anti-Corruption Initiative)

Тарас Зозулінський

politica.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На розгляді в парламентському комітеті з питань прав людини перебуває проект Закону України «Про гарантії мирних зібрань» (№3587 від 07.12.2015 р.) за співавторством голови комітету, народного депутата України Немирі Григорія Михайловича. Законопроектом пропонується суттєво обмежити свободу мирних зібрань, адже фактично пропонується запровадити «дозвільний», а не «повідомний» принцип організації мирних зібрань.

Українців хочуть зобов’язати повідомляти про намір проведення мирного зібрання   відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніш як за сорок вісім годин до його початку. Якщо кінцевий строк сповіщення припадає на неробочий у відповідному органі день або час, то організатор повинен повідомити з дотриманням цього строку Національну поліцію за місцем проведення мирного зібрання. Таким чином Національна поліція санкціонуватиме проведення мирного зібрання.

Законопроект викликає серйозне занепокоєння і критику громадських та правозахисних організацій, адже після ухвалення цього законопроекта в надмірно корумпованих представників влади з’явиться юридична можливість забороняти чи розганяти мирні протестні чи страйкові зібрання, визначати адміністративну відповідальність для організаторів та учасників мирних протестних акцій. Національна поліція та Національна гвардія України, інші правоохоронні органи наділяються правом оголошувати організаторам протестів про втрату зібранням мирного характеру. Тобто, фактично правоохоронні органи матимуть можливість розганяти протестні акції, мітинги та збори.

Пропонується наділити органи влади функцією надання дозволу організаторам мирних зібрань на тимчасове обмеження руху транспортних засобів у місці або за маршрутом проведення мирного зібрання. Такий дозволі за умов політичної кризи чи нестабільності може надаватися з огляду політичної доцільності.

Також суттєво збільшується термін позовної давності для встановлення судової заборони на проведення мирного зібрання (в будь-який час на власний розсуд чиновників чи правоохоронців). Влада матиме законну можливість розганяти або припиняти мирні зібрання навіть у ночі, адже законопроектом передбачається проведення виконавчих дій в нічний час для виконання судових рішень про заборону мирних зібрань.
Обурення викликає встановлення надмірно короткого терміну для подання апеляційної скарги на судове рішення про заборону мирного зібрання – 24 години після проголошення судового рішення. Фактично влада звужує в часі можливість судового захисту для організаторів та учасників протестних акцій.

Побутує думка, що метою законопроекту, є юридичне обгрунтування майбутніх дій влади, адже Революція Гідності продемонструвала, що українство не може просуватися дальше існуючої точки «насичення» зловживанням владою громадянських свобод. Громадські організації відзначають небезпечність законопроекту «Про гарантії мирних зібрань» в умовах спроби уряду розширити повноваження Національної гвардії України законопроектом №6556.

Що очікувати від спроби парламентарів законодавчо врегулювати порядок проведення мирних зібрань? За практикою український парламентарій вирішує питання громадянських свобод з мотивів нейтралізації протестних груп. На громадян в цьому питанні ніхто не зважає.

Матеріали підготував Любомир Пелех


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На завершення 2017 року українські правозахисники та монітори дотримання прав громадян відзначають вісутність суттєвих покращень умов для засуджених до відбування покарань у виправних закладах, а в окремих випадках —  погіршення загального стану дотримання прав людини за гратами. Хоча  реформування української пенітенціарної системи було підтримано Верховною радою України ще в 2015 році, як необхідність приведення умов тримання та побуту засуджених до європейських стандартів,  реформа пенітенціарної системи перебуває на старті, в черзі на своє впровадження.

Любомир Пелех,
автор проектів з моніторингу судових реформ:

 «Не варто забувати про громадян, які перебувають в нелюдських умовах за гратами. Їх понад 60 000. За версією Міжнародного інституту досліджень кримінальної політики (ІСPR) Україна займає 7 місце серед держав за кількістю ув’язнених. Зросла смертність засуджених.  Також створено серйозну проблему у зв’язку з ліквідацією спеціальних лікарських комісій. Важко хворі засуджені практично позбавлені можливості отримати медичний висновок та направити до суду клопотання про дострокове звільнення за станом здоров’я. Складається враження, що держава прирікла 60 000 свої громадян на жалюгідне, безправне існування в нелюдських умовах. Це злочин держави проти людськості!».

Правозахисні організації відзначають, що в запропонованих народними депутатами змінах до законодавства про пенітенціарну систему виникає загроза дистанціювання громадських організацій від контролю за роботою в’язниць та тюрем в Україні.

Матеріали підготував Яків Ісаєв.

vse.media


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO