Теги Posts tagged with "Ігор Ліуш"

Ігор Ліуш

— А ким вони мають працювати? Двірниками? Машиністами? Газети продавати?, — не міг вгамуватися офіцер одного із спецпідрозділів. Кілька років тому ми говорили  про родинні зв’язки та закриту прокурорську систему. На неодноразових зустрічах спец призначенець міг розповідати про всіх: поліцейських, сбу-шників, суддів, навіть свої колег і керівництво по роботі.

Та коли мова заходила про прокурорів – його немов підміняли. Як то кажуть – замикався у собі.

Не те, щоб був із лякливих – з колегами, вони вивели на чисту воду не одного суддю, придумували такі спецоперації, що жодний режисер в Голлівуді не зможе реалізувати.

— Прокурори – це особливий, закритий світ. Краще у нього не лізти. Там “чужих” не буває. Вони здійснюють нагляд за законністю діяльності усіх органів. Усіх. Краще не зв’язуватися.

“Боги Олімпу”

І це насправді так. Більшість людей свято переконані, що у юридичній площині все залежить від суддів.

Насправді, набагато більше повноважень у прокурорів.

До прикладу. СБУ, поліція, органи ДФС (податкова міліція), НАБУ чи ДБР здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Прослуховування, стеження.

Нагляд за додержанням законності при ОРД здійснюють прокурори.

На наступному етапі – проведення досудового слідства.

Нагляд – знову ж таки прокурори. Вони є процесуальними керівниками.

Наступне – суд. Прокурори представляють інтереси держави та громадянина у судах.

Вони також є державними обвинувачами.

Також, прокурори все ще продовжують розслідувати значну категорію підслідних їм злочинів.

На будь якому описаному етапі, людина, чи згодом уже в статусі підозрюваного, обвинуваченого — чи то пересічний кримінальник, чи то підприємець у якого “забирають” бізнес, на всі дії правоохоронців може скаржитися у прокуратуру.

Від прокурорів дуже багато що залежить. Ще на стадії слідства, як процесуальні керівники, вони можуть когось із учасників справи вивести із-під удару – закривши кримінальне провадження відносно цієї особи.

Прокурор може змінити статтю на більш м’яку, відповідно в майбутньому, просити у суду менше покарання.

Навіть коли справа вже суді – прокурор може її відкликати. І закрити.

Прокурори можуть дуже і дуже багато.

Родом із СРСР

Андрій Палюх вважає, що його люстрація із керівної посади в прокуратурі єнесправедливою. Через два роки після звільнення, на одній із прес конференцій він розповідав, що не можна усіх прокурорів міряти під одну лінійку.

Андрій Палюх почав працювати в органах прокуратури із 88-го року. У 2004-му обійняв посаду прокурора м. Львова. Цікаво, що Палюх також пропрацював і у відділі підтримання державного обвинувачення в судах прокуратури області.

(Фото — http://logos-ukraine.com.ua)

Є така тенденція на Львівщині – прокурори безпосередньо працюють в судах, беручи участь в засіданнях. А їхня найближча родина – судді.

Так і в Палюха. Його дружина була призначена суддею Миколаївського районного суду у 2006-му. Однак, уже в 2007-му переведена на посаду судді в Залізничний суд. Хоча судів в Україні кілька сотень, але Наталія Палюх потрапила саме у Львів. Де прокуратурою міста керував її чоловік.

У прокуратурі на Львівщині багато років працював й Ігор Ліуш.

Ігор Ліуш. Фото – “Львівська пошта”

Якось так дивно співпало, але сина Ліуша – Андрія, у 2008-му призначили суддею… в Залізничний суд м. Львова. Де працювала дружина Палюха.

А вже у 2010-му обоє цих прокурорів стають заступниками прокурора Львівської області.

До слова, син — Ліуша – суддя, із 2013-го є заступником голови цього суду.

* У відповідь на запит, суддя Наталія Палюх перелічила ряд законодавчих актів, та вказала: “відповідно до норм зазначених Законів суддя не має ніякого відношення до призначення та переведення судді чи прокурорів. Також повідомляю, що запитуваною вами у зверненні інформацією щодо можливого сприяння будь-якими особами у призначенні та переведенні суддів чи прокурорів я не володію”, — написала суддя Н.М.Палюх.

Надійщла відповідь і від судді А. Ліуша. Андрій Ігорович, по суті заданих запитань, відповів: “… наголошую, що з особою на ім’я Палюх Андрій Ігорович, я не знайомий та така мені невідома. Також мені невідомо, які посади вказана особа займала в органах прокуратури протягом своєї трудової діяльності. Також до часу свого призначення суддею Залізничного районного суду міста Львова у 2008 році, з суддею Палюх Н.М., я теж знайомий не був.

Також вважаю за необхідне зазначити, що висловлені вами у ствердній формі припущення щодо неправомірного призначення на посаду судді внаслідок втручання третіх осіб без ґрунтовних та аргументованих доказів є неприпустимими”, — написав А.Ліуш.*

Приклад

Звісно, судді мають керуватися Законом та бути неупередженими, як і прокурори.

Але в таке важко повірити, коли у справах суддів Палюх чи Ліуша приходять на засідання прокурори. Підтримувати державне обвинувачення. А два заступника прокурора області – Палюх-чоловік і Ліуш-батько.

Адже, навіть у банальних адміністративних справах можна простежити потенційний конфлікт інтересів. У справах, що стосуються давніх знайомих та розглядаються зовсім іншим суддею.

Колега по мантії Н.Палюх із Залізничного суду — Іванна Іванюк.

фото Facebook —  Іванюк Іванни

22 вересня 2017 року вона винесла постанову, та визнала винним Зембу Тараса, у вчиненні адміністративного правопорушення, наклавши мінімальне адміністративне стягнення.

Він був родичем Людмили Земби, співзасновника ТОВ “Танаїс-ЛТД”. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, іншим співзасновником цієї організації є Михайло Гуменчак – батько судді Наталії Палюх.

А як це пояснює Іванна Іванюк?

«…на час розгляду вказаної справи повідомлена Вами інформація мені відома не була, достовірність такої інформації на даний час мені також не відома, окрім того, така інформація жодним чином не могла б вплинути на об’єктивність або неупередженість прийнятого мною рішення» — відповіла на запит Іванна Іванюк.

Натомість Н. Палюх відписала, що у час коли винесено зазначену постанову перебувала у відпустці і про розгляд справи їй нічого відомо не було.

«…В мене відсутня інформація про те, що Земба Тарас Антонович є родичем Земби Людмили Ігорівни, а відтак конфлікту інтересів щодо розгляду суддею Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д. зазначеної вами справи не вбачається» — аргументувала свою позицію суддя Палюх.

Можливо, на сьогодні вони й справді вже не родичі. Але у минулому були точно. У самій постанові суду вказано адресу реєстрації Тараса Земби. За цією ж адресою у минулому була зареєстрована і Людмила Земба. За даними сервісу Youcontrol, в далекому 1996 році ця ж сама адреса була вказана як юридична адреса ТОВ “Танаїс-ЛТД”, яким на той час особисто керувала пані Палюх, нині суддя.

Наталія Палюх, використано скрін-шот із відео

Працевлаштування та перемога на тендерах

Та повертаємося до судді Ліуша. Є у нього сестра. Двоюрідна. Оксана Дейнека (Ярема). Багато років вона була одружена із Віктором Дейнекою. Той зробив свою кар’єру у Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України Львівщини. У 2011 році його призначили на посаду першого заступника начальника.

А ще у сина екс-прокурора, судді А. Ліуша, окрім сестри, є дружина.

Марія. І так дивно співпало, що вона, кілька років тому, потрапила на роботу в це саме управління ДСА Львівщини.

На моє запитання, чи не вбачає пан Дейнека конфлікт інтересів у вищеописаних фактах, я отримав відповідь, що “запитувана інформація не є публічною”.

Ні-ні – ніхто нікого “не лобіює”. Це в суддівських і прокурорських так співпадає.

Але, подумають читачі, що там судова адміністрація вирішує. Який там в неї вплив може бути. То ж  не суддя.

Не зовсім. Бо суддям із адміністрацією треба дружити. Саме її керівництво, до прикладу, вирішує, у якому суді, і які приміщення треба ремонтувати. Чи — що потрібно закуповувати. І скільки.

Так ось – про черговий “не конфлікт” інтересів.

Уже в 2014-му Дейнека став керівником Управління. І – головою комітету з конкурсних торгів. Тендери проводили. Два роки – на ремонт одного із районних судів перемагала компанія “А.Омега”. Із засновниками – Буфанами. Тато та син.

А інший син —  Назар Буфан, ще донедавна працював у прокуратурі Львівської області.

Як я написав – головою комітету з конкурсних торгів був Віктор Дейнека.

А його тодішня дружина – Оксана Дейнека, працювала та працює в прокуратурі Львівської області.

Навіть, у відділі, який також займався і підтримкою державного обвинувачення в судах.

Зірка генерала Пісного

Із кланами Палюхів – Ліушів — Дейнек пов’язані не менш яскраві династії.

Від грудня 2009-го (до приходу на посаду заступником прокурора області), Палюх десь із рік керував прокуратурою Шевченківського району.

Його помічником була Галина Борейко. Для пересічних громадян її прізвище не говорило рівним чином нічого. Та насправді…

Галина Борейко. Фото – прокуратура Львівської області

Допомагала прокурору Палюху не хто-небудь – а племінниця Василя Пісного. Останній був перевіреним та добрим другом Юрія Луценка. Саме із Луценком пов’язані усі кар’єрні професійні зрости Пісного.

Будучи Міністром внутрішніх справ, Луценко поставив Пісного керувати міліцією Тернопільщини. А згодом – призначив на Львівщину.

За Януковича – Пісний не залишився без роботи, та керував новоствореним Управлінням з розслідування особливо важливих справ Державної податкової адміністрації України у західному регіоні.

Він також був депутатом, а згодом, першим заступником голови Львівської облради. Близьким до Степана Кубіва. Саме Кубів, на той час нардеп, виступав в облраді на підтримку кандидатури Пісного на обрання першим заступником голови. Вони обоє були із “Фронту Змін”, а у 2012-му — стали кандидатами у нардепи від “Батьківщини”.

Ще до цього, у стінах Львівської облради, Пісного та Кубіва не раз помічали у товаристві один одного.

Після Революції, Пісного поставили керувати Департаментом економічної злочинності МВС.

Ю.Луценко був лобістом у призначенні на наступну посаду Пісного – заступником начальника ГУ БКОЗ СБУ – про це  із трибуни Верховної Ради заявляв народний депутат України В. Парасюк.

Такий от у Галини Борейко впливовий дядько – Василь Пісний.

Так ось, подопомагавши Палюху, вона згодом стає прокурором у відділі, який займається і представництвом інтересів громадян та держави в судах.

Ну от тягне усіх тих родичів – на посади, пов’язані із судами.

А ще, представники прокурорських династій працюють неодмінно у елітних відділах – боротьби із різноманітною корупцією. Так би мовити – “хлібних”.

У Борейко там теж була протидія злочинності та корупції у сфері транспорту.

Передостання посада — начальник відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури області.

Ну і – з 2016-го – золота пора.

Генпрокурором обрали Луценка. Побратима її дядька Пісного.

І Луценко своїм наказом призначив Галину Борейко на посаду заступника прокурора Львівської області. Як вона пояснювала – не вбачає у цьому жодних проблем – бо конкурс на цю посаду не передбачений.

Одним словом – все окей. Знову – “не конфлікт” інтересів.

До слова – попередня посада Борейко – начальник відділу запобігання та протидії корупції — “перейшла у спадок” Оксані Дейнеці. Тодішній дружині Віктора Дейнеки, очільника судової адміністрації. Двоюрідній сестрі судді Ліуша. Батько якого працював разом із Палюхом. У якого набиралася досвіду Борейко.

Та прокурори – також люди. Оксана Дейнека розлучилася. Її теперішній чоловік – Тарас Ярема. Він попрацював і заступником прокурора Львова, і начальником різних відділів прокуратури області. Над податківцями із митниками наглядав, чи борцями із оргзлочинністю.

Тепер от – у відділі прокуратури області, що організацією та керівництвом слідства Державного бюро розслідувань, займається.

Здібний хлопець. З огляду на те, що в роки успішного просування по кар’єрній прокурорській драбині, Ярема був зятем Оксани Кунцік. Яка вершила правосуддя на Львівщині більше 20-и років.

Здібний зять

Варто згадати про інших персонажів. Коли Палюх керував прокуратурою Шевченківського району, де йому допомагала Галина Борейко,  — заступником прокурора Львова був Адріан Дутковський.

За кілька років він очолює прокуратуру Франківського району.

А після Революції – його переводять начальником відділу, який займався зокрема і підтриманням державного обвинувачення в судах.

А прокурором Франківського району – призначають Палюха.

З кінця 14-го – Дутковський взагалі став заступником прокурора Чернівецької області.

фото – фейсбук Адріана Дутковського

Адріан Дутковський – зять Володимира Каралюса. Який – лише минулого року пішов у відставку. Пропрацював 25 років суддею. Останніх десять – Львівського апеляційного адміністративного суду.

У судді – двоє братів. Ігор майже три роки апаратом цього суду керував. Звісно – знову ж таки “жодного конфлікту” інтересів. Любомир Каралюс– на Львівській митниці трудився.

ЛААС —  це ключовий суд на кілька областей, який розглядає спори, де одна із сторін – орган влади. Для звільнених із роботи, попавших у немилість —  до прикладу прокурорів —  це надія. Іноді – єдина. Адже “вирішити” щось у Вищих судах – проблематично.

Володимир Каралюс. Фото – громадська рада доброчесності

Митники. Контрабанда. Судді

У згаданої Галини Борейко є сестра. Двоюрідна. Наталія Пісна. Тобто, донька генерал-лейтенанта Василя Пісного.

Її чоловік – Назар. А свекор – Степан Ворожбит. Працюють обоє багато років на митниці.

У 2010-му обоє потрапили у вкрай неприємну історію. Восени, нове керівництво Державної митної служби України (яке прийшло до влади із Януковичем) провело із польськими колегами експеримент із обміну інформацією. В його результаті було встановлено цікаві факти.

Із наказів ДМС можна довідатися, що лише за 15-ть днів, і тільки на одному митному пості “Рава-Руська”, 97 авто із товарами, які виїхали із Польщі, не в’їхали на територію України. Або в’їхали пустими.

Що це означає? Дану тему я досліджував у матеріалах “Митна мафія України”. Це банальна – чорна і сіра контрабанда. Перша — коли, за польськими митними та прикордонними базами фура із товарами виїжджає із країни, а до нас не в’їжджає.

Вона що, випарувалася?

А cіра – коли виїжджає повна – а на територію України заїздить пуста. Тут – і схеми перевантаження і таке інше.

Так от – за цими фактами було звільнено кілька десятків митників із різних постів. За порушення присяги.

Серед них – і Назара Ворожбита.

Митник пішов в суд, і спочатку в Львівському окружному адміністративному суду, а потім і в Львівському апеляційному адміністративному суді справу виграв. На роботі поновили. Ще й гроші заплатили – за час вимушеного прогулу.

Судді знайшли як все “обставити”.

Бо – за інформацією прикордонників – авто кордон не перетинали.

Сміх та й годі. Про це і йшлося. В тому й схема полягала, що ті автомобілі не фіксували. Але для суддів це аргумент залізний – а раз не перетинали, то як митники мали провести митне оформлення?

І поновився зять Пісного в митних органах.

А його тато – Степан Ворожбит – у ті роки працював у службі боротьби із контрабандою Львівської митниці. Власне, таким випадкам мав запобігати.

Його теж звільнили – за іншими підставами: за порушення присяги.

І Степан Ворожбит пішов до адміністративних судів. Аналогічно, справи повигравав.

… У 14-му році Пісний починає керувати Економічним департаментом МВС. І дивним чином, його родичі роблять кар’єру на митниці.

У 14-му – зять стає заступником керівника “Краківець”, а у 15-му — митного поста “Мостиська”, а потім – “Львів-поштовий”.

Натомість Степан Ворожбит – керує відділом митного посту “Грушів”.

До слова, за цей час його встигли ще раз звільнити.

Трапилася історія, коли через митний пост “Рава-Руська” проїхала вантажівка із вугіллям. Митники її пропустили. А от поляки – сигарети знайшли.

У машині було заховано 60 тисяч пачок. Ворожбит керував тим відділом митного оформлення, який оформляв вантажівку.

На даний час справа перебуває в касації – у вищих судах. У Львові Степан Ворожбит справу в Окружному та Апеляційному адмінсудах виграв. Ходить далі на роботу на митницю.

Звісно, те що Каралюс працював в Львівському апеляційному адміністративному суді – із описаною історією “ніякий не конфлікт” інтересів.

Навіть з огляду на те, що донька Каралюса – Юлія Дутковська – є прокурором місцевої прокуратури №1. Вона ж – і дружина нинішнього заступника прокурора Чернівецької області.

Фото – фейсбук Юлія Дутковська

Із нею – працює і дочка Палюха. Прокурор Лілія Андріївна.

Прийшла Лілія Палюх влаштовуватися на роботу до прокуратури Личаківського району у 15-му році. І підтвердження досвіду роботи у галузі права мала. З фірми “Танаїс ЛТД”, згаданої вище. Тої, у якій співвласник її дідо.

І нормально – зразу в прокуратуру взяли. Попрацювала там рівно 9 місяців. Звільнилася.

А за пару місяців – уже посаду прокурора Кам’янко-Бузького відділу Радехівської місцевої прокуратури області отримала. Тут трішки досвіду здобула – і вже прокурор місцевої прокуратури № 1 Львова.

Велика сім’я

Так працюють, живуть та дружать між собою, замінюючи один одного на посадах та надаючи підтримку ключові на Львівщині прокурорсько-юридичні клани.

А тепер уявіть – коли прокурори — на усіх ланках – з поліцією, СБУ, митниками — податківцями, і звісно – суддями, переплетені сімейними, родинними та дружніми зв’язками.

Створена замкнена система. Із круговою порукою. Система, в яку звичайним людям потрапити на роботу, практично неможливо. Хіба, на низові посади. Без шансів зробити значну кар’єру.

У простих людей є інша мета — працювати заради дотримання законності. Все таки посади прокурорів та суддів не призначені для хабарництва, а для того, щоб належним чином працювала судова система. А якщо увесь час конфлікт інтересів , як їм правильно працювати?

Ця система небезпечна тим, що закрита для інших осіб. Можливо, набагато здібніших та професійніших.

Система влаштована так, що ви фактично не знайдете правди та справедливості. І вкрай рідко зможете захистити порушене право.

Така прокурорсько — юридична система існує на Львівщині понад 30 років. Ще із часів Радянського Союзу. Інша країна, змінюються президенти, реформи – але одні і ті самі “роди” вершать львівський “Закон”.

Що кажуть правозахисники

Президент ГО “Вартові Закону”, Віктор Чарномський, відстоює права львів’ян понад 10 років, у якості правозахисника та громадського діяча:

— Родинні клани суддів, прокурорів, поліції, адвокатів настільки пов’язані між собою, що людина, яка попадає в їхнє павутиння, вона не може звідти вибратися – якщо вона навіть не винувата.

Інше – коли людина винна. Тоді вона має можливість вибратися – за хабарі.

Вся ця система глибоко пов’язана між собою і коли злочинці, особливо небезпечні, мають конкретні гроші, щоби купувати тих прокурорів — тоді будь яка доведена справа буде розступатися на очах. Слідчі – керуючись внутрішнім переконанням – не будуть бачити у тих діях злочинів. Прокурори із цим погодяться – оскільки вони “всі” родичі.

У цього прокурора сьогодні справа, яку веде родич іншого прокурора або слідчого. І вони знають, що в даній ситуації вони можуть так нагнути людину, що їй вибратися із того буде нереально.

Приклад – Валерія Куща, громадського активіста, якого у 2014-му побили та пограбували в центрі Львова – неподалік Галицького районного відділу поліції.

Правоохоронці нападника затримали. Він в усьому зізнався. Але справа, у якій є низка свідків, по сьогоднішній день, знаходиться на розгляді Галицького районного суду м. Львова.

Львівською місцевою прокуратурою №1, справа блокується.

Валерій Кущ мені розповідав, що керівник цієї прокуратури – Роман Сапуцький навіть просить не писати на суддю скарги – за те, що чотири роки розглядається справа.

Всі вони між собою пов’язані, всі вони між собою знайомі по роботі, покривають один одного — коло замкнуте, — розповів Віктор Чарномський.

Я також поспілкувався безпосередньо із самим потерпілим – Валерієм Кущом. Він підтвердив, що дійсно керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 Роман Сапуцький звертався до нього із таким проханням.

А ще, В.Кущ розповів цікаву деталь, яка може пояснити такий тривалий перебіг його справи:

— Сам нападник, безпосередньо у судовому засіданні, йому нерви не витримали, і він сказав: “да я вже заплатив 50 000 доларів. І 5 тисяч доларів слідчому”. Це він судді заявив – під аудіо запис, — заявив В.Кущ.

* Працівникам прокуратури та митної служби, згаданим у розслідуванні, на офіційні адреси відповідних підрозділів цих держструктур, були надіслані запити про доступ до публічної інформації. У всіх випадках, надійшли листи, що запитувана інформація не є публічною.

Незважаючи на це, я знову спробував отримати та подати позицію згаданих дійових осіб. Тому, аналогічно, були надіслані прохання про коментар із переліком запитань. Із митних органів надійшли відповіді, що дані звернення не приймаються до опрацювання, оскільки не адресовані керівництву. Також, не дало результату звернення до прес-служби.

Натомість, від працівників прокуратури, відповідей на “прохання про коментар” не було отримано. Якщо все ж, відповіді, по суті, на поставлені запитання надійдуть, вони будуть опубліковані в наступних частинах

Тарас Зозулінський

Цей матеріал було підтримано

проектом «OPEN Media Hub», за фінансування Європейського Союзу.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Є на світі добрі люди. Багаті і добрі. Які мають розкішні автомобілі та величезні квартири. І безкоштовно дозволяють їздити на своїх Мерседесах та жити у помешканнях сім’ям львівських суддів.

Читаєш декларації вершителів правосуддя і гордишся. До прикладу, за Михайла Романюка із Апеляційного суду Львівської області. Того самого, у якого брат – Віктор Романюк – із Галицького районного суду Львова, а тесть – Сергій Лєсной – із Сихівського районного суду. Брат – поки ще звичайний суддя, а от тесть – голова суду.

То ось Михайло Романюк, у декларації за 16-ий рік, пише, що ще на початку 2011 року отримав право керування на автівку. Напевне, як то кажуть в народі – “із салону”, бо рік випуску іномарки – 2010-ий. Звісно, машина презентабельна, бо не гоже б було судді Апеляційного суду Львівщини, ще й з такої династійної родини, їздити на якихось Жигулях.

Отримав пан Романюк право користування на Mercedes-Benz, модель GLK 300.

Михайло Романюк

(Суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк – скрін-шот з відео)

І вказує суддя у декларації, що автомобіль цей належить громадянці Надії Михайлівній Партиці. Я звісно, перевірив у Єдиному державному реєстрі МВС. Але виявилося, що інформація про зареєстровані авто на цю особу відсутня.

У історії із тим Мерседесом найбільш пікантним є момент, що згідно інформації, розміщеної у вільному доступі в мережі Інтернет, Надія Партика – 1933 року народження.  Тобто у 2011 році, власниці автівки виповнилося 78 років.

Звісно, я хотів розшукати жінку, та розпитати, звідки в неї кількасот тисяч на Мерседес, і з якої то радості вона дала його на пару років судді в користування.

Можливо, бізнесом займалася, подумав. Однак, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за такого засновника чи директора не знає нічого.

Цікаво й те, що жодної інформації про будь-яку власніть пані Партики, я не знайшов і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Ані землі, ані квартир, ані будинків. От. Надію Партику розшукати не вдалося.

Просто містика якась. Будь-яка інформація у згаданих реєстрах про цю жінку відсутня: по майну, бізнесу і вказаному авто.

А от суддя зазначає у деклараціях, що людина є власником Мерседесу і віддала йому машину цю в користування ще в 11-ому році.

Написав я тоді запит Михайлові Романюку. Але  суддя відповіді на поставлені запитання не надав. А відписав зокрема, що “… запитувана Вами інформація не відповідає вимогам Закону України “Про доступ до публічної інформації”, а містить прохання про надання коментаря до відомої Вам вже відображеної та задокументованої інформації, яка міститься в опублікованих належним чином деклараціях та відповідних реєстрах”.

Не залишалося нічого іншого, як повідомити цю інформацію до Національного агентства з питань запобігання корупції.

А оце суддя Андрій Гулик, — із Львівського окружного адміністративного суду, — в останній своїй декларації зазначив, що наприкінці 2016 року, громадянин Василь Вороблевський віддав йому в безоплатне користування Volkswagen Passat 2011 року випуску.

Андрій ГуликСуддя Львівського окружного адміністративного суду Андрій Гулик
(фото Інформаційної агенції «Дивись.info»)

Хто для вас цей чоловік, пишу я судді в запиті.

— … я як суддя Львівського окружного адміністративного суду не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, а тому підстави для надання запитуваної Вами інформації відсутні, — відписує мені Андрій Гулик.

Ну ні — щоб з гордістю написати про власника недешевого Фольксвагена та їхні взаємозв’язки.  Е, ні – таємниця. Маю надію, що її розплутають у НАЗК.

Декларує в 17 році, і чужу машину Адріан Дутковський. Заступник прокурора Чернівецької області. Зять судді Львівського Апеляційного адміністративного суду Володимира Каралюса. Пише прокурор, що користується чужим джипом із 2013 року. Mitsubishi Outlander.

Адріан Дутковський(Адріан Дутковський, заступник прокурора Чернівецької області, фото — сайт Прокуратури Чернівецької області)

Порадіти про взаємовідносини пана Дутковського із власником авто також не видається можливим, бо сам прокурор, на питання про їзду чужим джипом не відповів. Тож в НАЗК, напевне, будить вражені, скільки ж то поважних львів’ян їздять не своїми дорожезними іномарками.

А оце читаю останню декларацію Андрія Ліуша, заступника голови Залізничного районного суду Львова. І думаю – не всі судді однакові. Не всі. Поки в одних мільйони, то іншим так би мовити, “сутужно” доводиться. Бо згідно декларації за 2016 рік, не має в пана Ліуша та його дружини ні копійки готівки. Жодного цента вкладів у банку. Ні клаптя землі. Навіть пів квадратного метра квартири, чи будинку. Зазначає Андрій Ліуш в своїй декларації, що має тільки гараж. Ось і все майно сім’ї. Це якщо про власність.

Бо якщо є гараж, то логічно – мала б бути і машина. Ну як “мала б бути” – суддя вказує – іномарка то є. Mercedes-Benz ML250CDI, 2012 року випуску. Але то не його. Матері.

Але з машиною – це вже Бог із ним. А що ж із житлом? А тут все якось ну дуже складно.

Андрій ЛіушСуддя Залізничного районного суду м. Львова Андрій Ліуш
(фото Інформаційного агентства Глобальні віки)

Вказує Андрій Ліуш, що живе у квартирі громадянки Марії Нижник. Подивився я в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Марія Петрівна купила цю квартирку наприкінці 2012-ого року. Ну як “квартирку” – там всього ж то три кімнати – 112, 3 метрів квадратних. Навіть вартість майна вказана – 634 665 гривень.

За нескладними підрахунками виходить 5 651 гривня із копійками за квадратний метр. Можливо, на стайні під Львовом, наприкінці 2012 року, такі ціни й справді були. Однак вкрай сумнівно, коли йдеться про квартиру, розташовану в престижній місцевості міста, неподалік рекреаційного парку “Піскові Озера”.

І оце шукаю інформацію про власницю квартири, і знаходжу те, що Нижник Марія Петрівна – із села Нижня Липиця, Рогатинського району Івано-Франківської області. Саме тут народився батько судді – Ігор Ліуш, колишній заступник прокурора Львівщини.

Така от картина складається – так би мовити, односельчанка, на той час працівника прокуратури Львівської області, за мізерні гроші купує чималу квартиру, і дозволяє в ній пожити  синові того односельчанина. А красота всієї цієї історії в тому, що на час купівлі квартири, пані Марії Нижник вже було поза 76 років.

Сам Андрій Ліуш у відповіді на мій запит при відкриває ауру таємничості навколо власниці квартири. Суддя пише, що пані Нижник є його бабою.

— … з її слів, витрати на придбання даного майна вона понесла із накопичених протягом життя заощаджень, — зазначає Андрій Ліуш.

Чи то в Залізничному районному суді Львова зарплати надто низькі, чи інша якась причина, але оце колега Андрія Ліуша, суддя Іванна Іванюк пише в останній декларації, що безоплатно користується квартирою на 103.4 метри квадратних. І власника вказує – свою маму.

Подивився я до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. І оце думаю – як же ж пощастило матері судді. Адже вказано, що власником квартири, Богданна Іванюк стала в останній день літа 2009 року.

А пощастило чого – споруда ця відома із 2008 року, як будинок-кросворд. І за повідомленнями ЗМІ, він увійшов у топ-10 дивних сучасних будівель Європи за версією сайту googlesightseeing.com.

І це вам не десь на задвірках спального району – лічені метри до Стрийського парку.

І ще чому пощастило. Бо, якщо вірити інформації зазначеній в реєстрі, то Богданна Іванюк купила цю квартиру за 398 888 грн. тобто, виходить, що ціна квадратного метра – 3 857 гривень із копійками.

І оце мені думається, що у такому будинку, в такому районі і за такі гроші купити квартиру – це як у лотерею виграти.

Але суддя Іванюк, певно, іншої думки. Пояснює у відповіді на запит таке:

“В розумінні ст.. 1 Закону України “Про запобігання корупції” мої батьки не є членами моєї сім’ї, оскільки ми спільно не проживаємо та не пов’язані спільним побутом”.

Багато чого там пише ще суддя, і все зводиться до того, що заборонено втручатися в сімейне та особисте життя, збирати та поширювати конфіденційну інформацію особи без її згоди, відсутнє обґрунтування наявності обставин суспільного інтересу й таке інше.

Іванна ІванюкСуддя Залізничного районного суду м. Львова Іванна Іванюк
(фото Facebook Іванюк Іванни)

“Мої батьки все своє доросле життя по даний час працюють, мають постійний дохід, при цьому не є державними службовцями і ніколи ними не були, Закон України “Про запобігання корупції” на них не поширюється і згоди на поширення відносно них інформації стосовно їх особистого і сімейного життя, та оприлюднення їх персональних даних вони не надавали”, — пише далі суддя Іванюк.

“Зі свого боку, повідомляю, що особисто не маю жодного відношення до придбання запитуваного нерухомого майна та будь-якої фінансової участі у його придбанні ні я, ні члени моєї сім’ї не приймали”, — пояснює у відповідь на запит суддя.

І оце я аналізую відповідь на запит судді Іванюк, аналізую і приходжу до висновку: так ось у чому сенс.

Бо, їздять судді в чужих машинах, живуть в чужих квартирах, а пояснювати походження грошей, за які куплено недешеву нерухомість та автопарк – не треба. Бо це ж не їх. І навіть, якщо власник мама – то вона не член сім’ї, бо разом не проживають і так далі.

З огляду на те, що суддя Іванюк користується квартирою, вона таки вирішує пояснити що і до чого:

“… зі слів матері мені відомо, що вказана квартира була придбана нею в порядку пайової участі у будівництві, за що пайові внески були повністю сплачені в період 2006-2007 р.р., тобто задовго до призначення мене на посаду судді”.

От все і ясно. З іншого боку, пані Іванюк, вас обрано суддею у 2008 році, а договір-купівлі продажу і власність на зазначену квартиру оформлено у 2009 році.

А ще, в будинку-кросворді, у січні 2010 року, на маму судді було зареєстровано право власності на стоянку для авто, площею 18.5 квадратних метрів.

А ще, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мати судді не була і не є співзасновником чи директором будь-яких комерційних структур.

“Стосовно квартири на вул. Бойківській, 5б у м. Львові повідомляю, що така ні мені, ні членам моєї сім’ї не належить ні на праві власності, ні на праві користування”, — також зазначає суддя Іванюк.

Так, а про що це вона? Тут також цікава річ.

Зазначений будинок знаходиться у кількох хвилинах ходьби від будинку-кросворда. Це новобудова, поруч із парком “Горіховий гай”.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно – Іванюк Дмитро Дмитрович, із грудня 2012 року є власником квартири в новобудові на вул.. Бойківській, 5б, площею 90.5 м. кв.

Крім цього, у березні 2013 року він став власником квартири, площею 64.9 м. кв. у цьому ж будинку, а у 2014 році – власником місця для зберігання автотранспорту.

До слова, громадянин із такими ж прізвищем, іменем та по-батькові – Іванюк Дмитро Дмитрович, є батьком судді Іванюк. І знайти в реєстрі інформацію, що він має якусь фірму також не вдалося.

Із відповіді судді Іванюк не зрозуміло, чи це її батько має ці квартири, бо хитро написано так. Мовляв, ні тато, ні мама не є членами моєї сім’ї, а квартира на Бойківській 5б, членам моєї сім’ї не належать.

Тому написав я усю зібрану інформацію в НАЗК, з проханням повідомити про її результати. І думаю, що в контексті того, що Іванна Іванюк, 17 січня 2018 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, допущена до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності, така перевірка НАЗК буде вкрай актуальною.

А тим часом, до кінця цього місяця, львівські судді повинні подати декларації за минулий 2017 рік. Тож про чергові чужі джипи та квартири довідаємося уже невдовзі.

Автор: Тарас Зозулінський


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO