Про те, як знаходити спільну мову з дітьми, як запобігти участі дитини в таких суїцидальних іграх, як «Синій кит» та «Червона сова», чи готова сьогоднішня школа до дітей-інвалідів та таких, які мають труднощі в розумовому розвитку, а також як виростити талановиту дитину, розповіла практикуючий психолог, психотерапевт, тренер по особистісному зростанню Юлія Короцінська, в інтерв’ю виданню Persona.Top.

За плечима в Юлії 7-річний стаж психологічної роботи в сфері дитячої та дорослої психології. Досвід роботи в дитячому садку та школі. Також вона автор більш ніж 150 статей на психологічну тематику в періодичних виданнях країн колишнього СНД.

– Юлія, розкажіть про те, наскільки впевнені в собі сьогоднішні діти.

– Сучасні діти досить самодостатні. Це навряд чи корелює з впевненістю, це трохи різні поняття. Вони не потребують підтвердження правильності власних дій чи суджень, вміють добиватися власних бажань та цілей. Разом з тим, не завжди критично оцінюють свої дії. Через що виникають конфлікти з однолітками та батьками. Не дуже приємна тенденція – це те, що молодь майже не вірить у себе.

– Чи часто школярі звертаються до вас, як до шкільного психолога?

– Досить часто, але це переважно підлітки або старшокласники. Перші звертаються, бо хочуть вирішити якісь конфлікти (вдома чи в школі), другі – бо відчувають потребу у професійному та життєвому самовизначенні.

Підлітки, що не мають емоційного контакту з батьками, емоційно нестійкі, невпевнені в собі можуть йти на «повідку» в куратора суїцидальної гри

– Які саме питання їх найбільше хвилюють, відповідно до віку?

– Підлітків турбують теми стосунків з батьками та взаємовідносин у колективі, самооцінка, власні емоції (тривога, страхи, агресія, образа). Дехто звертається через проблеми у навчанні: важко запам’ятовувати, труднощі із вивченням певних предметів, тощо. А от старшокласники більше переймаються власними цілями, подальшим життєвим шляхом. Іноді хочуть поділитися складними ситуаціями – нещасливе кохання, втрата мотивації, нереалізовані плани чи мрії, розчарування в інших людях чи в собі.

– Юлія, чому, на вашу думку, саме на теренах пострадянського простору з’явились такі смертельні ігри, як «Синій Кит» та «Червона сова»?

– Не думаю, що це пов’язано безпосередньо з країною. Багато випадків провокацій та загрози для підлітків є і в інших державах. Просто ми чуємо про такі випадки, коли вони вже сталися. Але ж ми не володіємо інформацією, скільки подібних акцій було призупинено та вчасно профілактовано.

В основі підліткових самогубств відсутність любові до себе

– Як ви думаєте, чому в підлітків виникає азарт до таких ігор (першопричини)?

– Причина в вікових особливостях підлітків: намагання щось довести собі, одноліткам, батькам, недостатність критичного мислення, намагання бути «не гіршим за інших», продемонструвати себе «дорослим».

– Що заставляє дітей не спати по ночам і йти «на повідку» в кураторів гри?

– Хочу відмітити, що до такої залежності та навіюваності схильні не всі підлітки. І в цьому важлива відмінність. Тільки підлітки, що не мають емоційного контакту з батьками, емоційно нестійкі, невпевнені в собі – ті, що потребують «інструкцій» в житті схильні до подібних дій.

Підліток, який не має захоплень та мети в житті – легка мішень для булерів, шахраїв, наркоторговців, неформальних угрупувань.

– Дитячі підліткові самогубства: що стоїть в основі та як їм можна запобігти?

– В основі завжди відсутність любові до себе. І причин тому може бути маса, наприклад: дитина була небажана, в її сім’ї відбуваються численні конфлікти, в неї є конфлікт з однолітками, проблеми в навчанні, різні життєві негаразди та невдачі.

Суїцидальний ризик є, якщо в підлітка раптово змінюється поведінка – він стає пасивним, млявим, невпевненим чи надмірно тривожним, агресивним, дратівливим.

Якщо ви спостерігаєте, що дитину щось хвилює. Вона раптом почала уникати звичних дій, хобі, інтересів, спілкуватися з друзями. Також вас має насторожити надмірна переписка в інтернеті чи розмови по телефону, якими дитина уникає ділитися.

Можуть бути висловлювання на кшталт «це життя не має сенсу», «навіщо все це потрібно?», «все одно мене скоро не стане», тощо. Коли з’являються ці ознаки, то варто бити тривогу і в першу чергу переосмислити ваші з ним відносини, зрозуміти, де ви самі буваєте неправі.

Щодо того, як запобігти такій поведінці. В першу чергу до дитини в батьків має бути повага. Адже суїцидальна поведінка не з’являється на рівному місці. Цей «ланцюжок», як правило, тягнеться ще з дитинства. Тому батькам важливо пам’ятати про те, що ваша дитина – це особистість і з любов’ю приймати її в любому випадку. Важливо також часто говорити зі своєю дитиною, більше часу проводити з підлітками, знаходити з ними спільні захоплення. Підліток, який не має захоплень та мети в житті – легка мішень для булерів, шахраїв, наркоторговців, неформальних угрупувань.

– Про що найголовніше мають пам’ятати батьки підлітка?

– Про те, що для підлітка важливо мати друзів, підтримку та власні досягнення. Якщо немає хоча б одного пункту, він відчуватиме себе нещасливим.

 «Адаптація дітей до навчального процесу»

– Чи звертаються до вас батьки з приводу проблем з чадами, і якщо звертаються, то які проблеми озвучуються?

– Досить часто звертаються. Цікава тенденція, що це переважно батьки учнів молодшої школи. Батьків хвилює в першу чергу школа: чи є мотивація в дитини, як їй соціалізуватися, як допомогти дитині з навчанням, як вберегти самооцінку дитини, як налагодити стосунки з учителем.

Також є категорія батьків, яких «направили» педагоги. І це вже ситуації про те, як дитина порушує дисципліну, конфліктує, не хоче навчатися. Тобто, вже те, що заважає оточуючим, проблеми, які є систематичними.

Багато гіперактивних дітей є обдарованими

– Чи готові зараз батьки самі йти і співпрацювати з психологом, тобто брати на себе відповідальність за взаємовідносини з своїм чадом?

– Готові, але приблизно 70% мають запит в стилі «Зробіть з ним щось!» Тобто, батькам здається, що психолог знає що і як «переключити» в дитині. Доводиться пояснювати, що дитина – це жива людина і ніякий «чіп слухняності» їй «вживити» не вдасться. Що варто змінювати саму батьківську тактику поведінки. І що я можу «полагодити» лише минуле, тобто, ті наслідки, які маємо на сьогоднішній день. А їхнє завдання – зберегти майбутнє дитини завдяки новим конструктивним відносинам з дитиною.

– Наскільки часто це відбувалось в вашій практиці?

– Доволі часто. Але спочатку треба пройти певні стадії психологічного опору, викликати довіру до клієнтів, дочекатися готовності співпрацювати. Тут все залежить від рівня свідомості самих батьків. Люди ,що вміють аналізувати власну поведінку, критично ставитися до себе, розуміти потреби дитини, вести діалог, завжди готові почути і застосувати психологічні рекомендації.

В невпорядкованих хаотичних батьків найімовірніше, буде така ж «розгальмована» дитина

– Якщо потрібно покарати дитину, то як це зробити правильно, уникнувши фізичного покарання?

– Фізичні покарання в стосунках з дитиною створюють велику «тріщину». Тому варто подумати, чи слід вдаватися до них. Насправді вони підкреслюють нашу дорослу безпомічність.

Дитину краще карати обмеженнями. Та при цьому не шантажувати її чимось дуже цінним – наприклад, подарунками на свята, зустрічами з друзями.

При цьому важливо пояснювати, попередити про покарання і найголовніше – вміти дотриматися обіцянки. Як тільки дії дорослого стають непослідовними – дитина намагається «вислизнути», зманіпулювати.

– Чи готова сьогоднішня школа до конструктивного діалогу з дитиною? Тобто чи в змозі вона почути потреби дитини, прийняти без осуду, зрозуміти її з огляду на її темперамент, можливо, вирізнення з-поміж інших дітей?

– Готова, бо ці зміни почалися ще кілька десятків років тому і зараз знаходяться на своєму піку, тому про них так багато говориться. Та, на жаль, маємо ще пережитки радянського минулого. Але найголовнішою проблемою української школи я бачу саме в намаганні «втиснути» в дитину якомога більше інформації замість того, щоб навчити цю інформацію опрацьовувати, розвивати креативність та соціальний інтелект.

Багато сучасних вчителів справді бачать дитину, як цілісну особистість і намагаються навчити «думати», приймати рішення, створювати власні проекти і головне – вірити в себе. Питання ще в тому, що почути голос дитини вчитель може, якщо в класі 10-15 дітей, якщо ж їх 30-35 – це практично нереально.

Найголовнішою проблемою української школи я бачу саме в намаганні «втиснути» в дитину якомога більше інформації

– Чи готова, на ваш погляд, українська школа до гіперактивних дітей. Або «інших», котрі не вклинюються в систему ідеально?

– Зараз діти настільки різні, що в кожному класі просто ціла «палітра»: активні і гіперактивні, чутливі та вразливі, дружні та пасивні, повільні та швидкі.

Чомусь ми звикли реагувати на дітей, які вміють привернути до себе увагу. Але найбільше страждають ті, хто не може про себе заявити, хто «терпить» самотужки – тривожні діти, аутичні, замкнуті. Вони теж стикаються з власними проблемами. Наприклад, багато шуму, залежність від настрою та емоцій, невпевненість, знижена потреба у спілкуванні.

Помічаючи дитину, що виділяється, дорослі щосили намагаються «втиснути» її в певні рамки. А будь-який тиск породжує протидію. Було б добре, якби ми всі навчилися сприймати дітей цілісно, а не як механізм, в якому щось треба «полагодити».

Дітей варто залучати до проектів планування майбутнього, щоб вони вірили, що життя можна змінювати на краще

– Гіперактивні діти – які вони? Як потрібно з ними поводити себе батькам, вихователям, вчителям?

– Існує дві причини дитячої гіперактивності – вроджена і набута. Вроджена пов’язана з функціонуванням мозку і зазвичай є наслідком родових травм чи внутрішньоутробних порушень. Набута гіперактивність розвивається в результаті неправильних виховних дій зі сторони батьків, особливо сильної агресії в бік дитини та суперечливих вимог до неї. Тобто, в невпорядкованих хаотичних батьків найімовірніше буде така ж «розгальмована» дитина.

Хочу заспокоїти батьків, що при вчасному виявленні гіперактивності, правильній корекції та дозріванні вольової сфери, її симптоми значно зменшуються в підлітковому віці. Тому важливе своєчасне звернення до фахівців – психологів, корекційних педагогів, дитячих психіатрів.

– Чи «гасить» сучасна українська школа таких дітей. Чи готова вона до них?

– Зараз до них вже спокійно ставляться. Принаймні, вчителі та батьки знають, що таке є. Хоча це – неврологічний синдром, який виставляє психоневролог чи дитячий психіатр. І оперувати таким діагнозом вчителі та батьки не мають права. Особливо стосовно чужої дитини.

Багато гіперактивних дітей є обдарованими, адже вони легко засвоюють матеріал. Мова йде про дітей, в який є симптоми гіперактивності, але немає дефіциту уваги і це не заважає їм навчатися.

Те, що гіперактивні діти страждають від численних зауважень, скарг та навіть «штампів» з боку вчителів та однолітків, це факт. Тому що така дитина просто фізично не може «висидіти» 45 хвилин. Вчителям, які дозволяють учневі вийти при необхідності, залучають його до додаткових видів діяльності, не агресивні по відношенню до нього, вдається побудувати щирі довірливі стосунки з дитиною. Варто розуміти, що дитина шумить чи весь час рухається неусвідомлено і аж ніяк не з метою зіпсувати настрій чи зірвати урок вчителеві. Вона по-іншому просто не може.

– Останнім часом багато говорять про ліквідацію соціальної ізольованості (інклюзію) дітей-інвалідів, аутистів та дітей з психологічними вадами. Чи варто, на вашу думку, допускати таких дітей до навчання в загальноосвітніх школах?

– На мою думку, все залежить від складності порушень та рівня збереженості інтелекту. Одна справа, якщо дитина просто трохи «замкнута» чи має легке відставання у розвитку, чи ж фізичну ваду, яка в цілому не заважає вчитися. І зовсім інша – якщо це психіатричний розлад.

Наприклад, особисто я проти перебування в масовій школі дітей зі складними формами аутизму та сильною затримкою психічного розвитку. Адже перші потребують спокою та стабільності. А другі – специфічних умов навчання та полегшеної програми.

Так, таких дітей варто соціалізувати. Але одночасно їм можна створити додатковий стрес і травму на все життя. Знову ж таки, невирішеними залишається питання оцінювання таких дітей.

Щоб дитина виросла впевненою в собі, потрібно підтримувати всі її починання! Радіти разом з нею

– Чи готові до них українські школярі?

– Важко сказати. Зараз відбувається інтенсивна реорганізація системи освіти. Тому вважаю, що ще багато корективів буде вноситись. Але те, що всі діти повинні мати рівні права і можливості – має бути головним постулатом сучасності.

Сьогодні «модно» казати, що діти агресивні, ворожі та жорстокі. Ні, це не так. Такими вони стають, бо дивляться на нас, дорослих. Бо бачать програми по телебаченню, чують наші дорослі розмови, помічають наші емоції.

Вміння приймати іншого, не намагаючись змінити, відмітивши позитивні сторони, просто дозволити бути поряд – важливе вміння для кожного, а особливо для дітей, які будують наше з вами майбутнє.

– Що, на вашу думку, варто впровадити в практику дошкільної та шкільної освіти, щоб в нас зростали впевнені в собі особистості?

– Акцентування уваги на успіхах, а не невдачах. Тут є дуже хороший приклад з червоною та зеленою пастою. Чому в наших школах виділяють помилки, до того ж червоною пастою? Тоді дитина запам’ятовує саме помилки та негативні емоції, пов’язані з ними А чи не краще виділяти правильні відповіді зеленою пастою? Тоді дитина точно буде знати, де вона неправа.

Також варто вчити дітей самим знаходити свої помилки. Це уникає ситуацій сорому, невпевненості, приниження, меншовартості. Дорослий в любому випадку знає краще. Але ж наше завдання – «підтягнути» дитину вище, а не вказати на її низький рівень.

Також коментування чи словесна оцінка до дитини має звучати оптимістично: «Знаю, ти можеш краще», «Вірю, в тебе вийде», «Вчора це все чудово виходило. Давай спробуєш ще раз», тощо.

Також, на мою думку, дітей варто залучати до проектів планування майбутнього, щоб вони вірили, що життя можна змінювати на краще. Прекрасно, якщо такі проекти будуть створюватися всім класом чи невеликими групами. Наприклад, «Школа моєї мрії», «Місто моєї мрії», «Якби я був чарівником», «Дитячі мрії», «За що я люблю цей світ» та інші. Сучасні діти чують багато нарікань з боку дорослих на життя, владу, суспільство. Цього варто уникати.

Щоб дитина виросла впевненою в собі, потрібно підтримувати всі її починання! Радіти разом з нею

– Як виростити талановиту творчу особистість? Що варто зрозуміти батькам з цього приводу?

– Важливо вміти витримати «золоту середину» – вчасно виявити таланти дитини та всіляко підтримати їх, але не зробити їх самоціллю. Часом батьки аж занадто захоплюються розвитком дітей і фактично забирають в них дитинство.

Я вважаю, що кожна дитина в чомусь талановита. Важливо допомогти дитині повірити в себе і розвинути сильні сторони! І мова зараз йде не про академічну, навчальну успішність. Я знаю дітей, які прекрасно «читають» емоції оточуючих, вміють пародіювати, вигадують прекрасні дизайнерські поробки фактично ні з чого, та прекрасно володіють тілом, створюючи нові власні напрямки танців.

– Що робити для того, аби дитина виросла впевнена в собі?

Підтримувати всі її починання! Радіти разом з нею.

Ставити перед дитиною невеличні завдання та цілі.

Заохочувати цілі дитини, сприяти розвитку її здібностей та талантів.

Не поспішати на допомогу, дати можливість спробувати самій.

Можна запропонувати дитині звести «Щоденник перемог», куди вона має щодня відмічати 3 своїх перемоги. Це сформує позитивне ставлення до себе та позитивне мислення.

Звернути увагу на свій стиль спілкування з дитиною. Чи не занадто високі вимоги ви ставите? Чи не критикуєте надміру? Як часто ви буваєте агресивні до дитини? Чи порівнюєте її з іншими дітьми? На чому акцентуєте увагу – на перевагах, чи недоліках?

Допомогти дитині знайти друзів чи налагодити з ними стосунки.

Знайти причину погіршення самооцінки (якщо це сталося раптово) та усунути її.

Привчити дитину обговорювати з вами свої проблеми, шукати шляхи вирішення, бути активним, а не пасивним.

– Що вам у вашій професії вдається найважче?

– Завжди було важко сказати батькам, що їхня дитина має якісь розлади. Це ніби знищити однією фразою всі їх мрії та плани стосовно неї.

Свого часу я працювала психологом у дитячому садку і виявляла діток з порушеннями (затримка психічного розвитку, розмова відсталість, аутизм, початок психічних захворювань). Завжди довго вагалася, як провести таку розмову. Та з часом зрозуміла, що в даній ситуації важливе саме вчасне виявлення та прийняття мір. І що ніякі «солодкі» пігулки для батьків не потрібні, потрібен «тверезий» зрілий погляд на ситуацію та якнайшвидше вирішення даного питання.

– А чи є у вас «улюблена» категорія клієнтів?

– Серед дорослих люблю (якщо так можна висловитися) працювати з депресіями, страхами і фобіями, тривожними станами. Кажу «люблю», бо, напевно, добре розумію таких клієнтів і зазвичай вони є досить «глибокими» людьми, з ними надзвичайно цікаво працювати. Їхні душі – це дивовижні різнобарвні світи, тимчасово залиті сірою фарбою. Так приємно цю фарбу «відчищати» і радіти змінам разом із людиною.

А стосовно діток – то це дітки-лівші (бо сама така), творчі дітки та дітки з невротичними розладами. Зазвичай, це дуже емоційні діти, а тому вразливі. Але коли в них виростають «крила» – це найпрекрасніша мить.

Корисна література для батьків (рекомендації від Юлії Короцінської):

1. Ирина Млодик «Книга для неидеальных родителей», «Современные дети и их несовременные родители», «Школа и как в ней выжить»
2. Вікторія Горбунова «Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі?» та «Виховання без нервування»
3. Людмила Петрановская «Если с ребенком трудно»
4. Анна Гресь «Большая книга родительских секретов», «Такие разные дети. Книга для родителей, которых никто не учил педагогике» та інші книги автора.

Автор: Аліна Сулима

persona.top

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO