Попри всі інсинуації та намагання владних структур і деяких ЗМІ представити випадок з тимчасовим розладом травлення в дитячому таборі «Славутич» у невигідному світлі, батьки і діти з усієї України встали горою на захист улюбленого місця відпочинку та оздоровлення.
Історія теперішнього дитячого табору «Славутич», який всі знають і до якого мріють повернутися всі, хто хоч раз тут побував, розпочалась із 2010 року, коли після масштабної реконструкції до ладу став новий спальний корпус з бібліотекою та кінозалом, а навпроти розмістився сучасний спорткомплекс з басейном. Навколо постали спортивні будівлі та майданчики, зони дозвілля і розваг, була впорядкована територія, і табір зміг приймати на відпочинок та оздоровлення близько 250-ти дітей за одну зміну.
Днями журналістська група з кількох ЗМІ мала змогу вільно походити по території табору, поспілкуватись з дітьми, батьками, керівництвом, тренерами, і скласти власне враження зсередини, що ж насправді уявляє собою цей дитячий табір, який кілька тижнів тому, на початку липня, потрапив у гострі репортажі вітчизняних телеканалів. Під час відвідин табору, журналісти «Території закону» спробували розібратися, що ж насправді стало причиною цих подій, хто в цьому винен і чому виник такий резонанс.
Хронологія подій
Давайте відновимо хронологію тих подій, щоб мати уявлення про обставини і розвиток подальшої ситуації, яка сталася з ТОВ «Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу «Славутич» в с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.
У третю літню зміну, на момент реєстрації тимчасового розладу травлення у 12 дітей, в таборі «Славутич» перебувало 226 дітей різних вікових груп, серед яких було 26 гімнасток зі школи Дерюгіних під наглядом 3-х тренерів.
Напередодні в однієї з дівчаток-гімнасток був день народження, і діти вживали немарковані кекси і солодощі, які залишились у кімнатах, і згодом були знайдені персоналом під час огляду. Ці солодощі, незважаючи на категоричну заборону, якимось чином були передані до табору потайки від охорони.
30-го червня на підвечірок усім 226 дітям табору, згідно меню, був виданий йогурт, який за декілька днів до цього був виготовлений і мав ще досить значний термін зберігання.
Тренери гімнасток вилучили цей йогурт, і зберігали його в кімнаті близько доби, без належних температурних умов, після чого, 1 червня видали його своїм вихованцям.
2-го червня, о 7-8 ранку до лікарів звернулись 12 дітей з групи гімнасток, з ознаками розладу травлення (нудота, різь у животі). Вони були опитані, оглянуті, їм була надана допомога згідно існуючих медичних інструкцій та протоколів надання допомоги.
На вечір 2-го червня стан 12 дітей школи Дерюгіних нормалізувався, симптоми отруєння зникли, окрім однієї дівчинки, яка залишилась у лазареті і до якої викликали швидку, коли побачили, що її стан не покращується.
Дівчинку відвезли до районної лікарні в місто Переяслав, де вона впала в кому, а згодом, 3-го червня її доправили до ОХМАДИТУ з попереднім діагнозом – енцефаліт.
3-го червня працівники Держпродспоживслужби відібрали проби їжі, яку вживали діти, відібрали зразки та матеріал з харчоблоку на аналізи. Попередній висновок – підозра на йогурт, про що було повідомлено на сайті Держпродспоживслужби.
3-го червня низка телеканалів та сайтів підняли хвилю уваги до подій у таборі, акцентуючи на важкому стані госпіталізованої дівчинки.
Протягом липня до табору почалося справжнє паломництво різноманітних перевірок, експертиз, візитів правоохоронних органів.
На сайті Міністерства охорони здоров’я України було оприлюднено офіційну інформацію про цей випадок, та зазначено, що «В дитячому оздоровчому таборі «Славутич» (село Циблі, Переяслав-Хмельницького району) діти однієї з груп звернулися зі скаргами на погіршення самопочуття», — повідомив Департамент охорони здоров’я Київської ОДА.
Інформація станом на 21:30 3 липня 2018 року:
«12 дітей були оглянуті лікарями, проведено відповідні обстеження та аналізи. Лікарі підтвердили, що семеро з них мають ознаки захворювання. Покази до госпіталізації відсутні. Наразі очікуються результати лабораторних досліджень. Одна дитина у тяжкому стані через наявність супутнього захворювання. Її було госпіталізовано в НДСЛ “ОХМАДИТ”. Обстеження тривають.
Судячи з фактів, не треба бути розумним детективом або медичним експертом, щоб проаналізувавши наявні дані і обставини, відзначити чіткі закономірності:
Проблеми з травленням сталися лише у 12-ти з 226-х дітей, що знаходились на зміні, і вживали одну і ту ж саму їжу в їдальні табору.
Всі з 12-ти дітей, у яких виникли проблеми з травленням, належали до окремої групи гімнасток зі школи Дерюгіних.
У дівчат з групи гімнасток був свій власний розпорядок, свої правила і навантаження, навіть свої несанкціоновані табором ліки, які зберігались у кімнаті тренерів.
Саме в цій групі з 26-ти дівчат були явні відмінності в харчуванні від загальної кількості дітей.
Саме в цій групі виявився фактор йогурту та фактор немаркованих солодощів.
Саме дівчата з цієї групи, за численними свідченнями інших дітей і дорослих, отримували колосальні щоденні навантаження від своїх тренерів, були майже ізольовані від життя табору, зовнішньо виснажені та постійно хотіли пити.
Проаналізувавши причинно-наслідковий зв’язок, ми дійшли до наступних висновків:
Перший очевидний висновок, який не потребує додаткових доказів: якби причина розладів була у загальній гігієні в таборі, або у якості їжі в їдальні, неодмінно, на проблеми із травленням поскаржилося хоча б ще кілька дітей, які не входили до групи гімнасток.
Те, що через кілька годин після звернення до лікарів і отримання медичної допомоги, всі діти, окрім однієї, повернулися до звичного способу життя, свідчить про дотримання лікарями табору інструкцій та вжиття правильних заходів.
Очевидно, що якби не важкий стан однієї дівчинки, в якої почалося загострення, цей випадок, взагалі б, не вийшов за межі табору та не став би причиною широкої зацікавленості ЗМІ.
Можна також зробити цілком логічне припущення, що причиною загострення хвороби цієї дівчинки могли стати ті важкі фізичні навантаження і стрес, у якому жили дівчата в групі гімнасток.
«Мама, забери мене додому»
Наталія Муравйова з дочкою Софійкою
Взагалі, методи тренувань всередині групи гімнасток викликали здивування майже в усіх інших дітей та тренерів з інших груп, які знаходились у таборі в цю зміну. Зокрема, ми поспілкувались з мамою 7-ми річної Софії — Наталією Муравйовою, яка разом з донькою була на тій самій зміні, де стався інцидент, і все бачила на власні очі.
Мати впевнена, що табір не має жодного відношення до розладу травлення гімнасток, до трагедії з Марго, і висловила припущення, що можливим фактором занедужання, окрім зіпсованих йогуртів і кексів, міг стати великий стрес дівчаток від тренерських навантажень. За свідченням дітей і дорослих, які жили поруч, майже всі вони кожен день плакали й жалілися по телефону своїм батькам, деякі просили забрати їх додому.
Одразу ж пригадалися кілька жахливих випадків, коли учні помирали після важких навантажень під час уроків фізкультури.
В таборі постраждалі дівчатка жалілися своїм подругам, що тренери часто карають їх за провину, недотримання дисципліни, ставлять на болючі розтяжки, і, майже взагалі, не дають пити. Щодо умов у таборі, то на думку Наталії, безпека і турбота — чи не найкращі для дітей в таборах України, і вони з донькою з нетерпінням чекають повернення сюди.
Пошуки чорної кішки
Але охочі до сенсацій журналісти чи з власного бажання, чи зі сторонньої подачі, почали атакувати табір з усіх боків, намагаючись спровокувати персонал і керівництво, спровокувати дітей і батьків, щоб ті поскаржилися на умови, або розповіли якийсь компромат. Разом з тим, обласна Держпродспоживслужба провела кілька тотальних набігів-перевірок. Останнього разу було взято 60(!) проб з усіх можливих куточків табору, при тому що, як правило, їх береться в десятки разів менше — десь 6-8.
Повне враження, що вони виконували чийсь наказ – знайти хоч щось, що можна причепити до неналежного господарювання або недотримання гігієни, щоб це можна було б використати проти керівництва табору.
Спілкуючись із персоналом табору, починаючи від головної виховательки і закінчуючи лікарем і шеф-кухарем, розпитуючи про ті події, ми намагались побачити, зрозуміти, чи було хоч щось з їх сторони, що могло призвести до такої позаштатної ситуації. Та чим більше дивились, досліджували і спілкувались, тим більше приходили до висновку, що шукати саме тут нема чого.
Лікар табору Микола Шацький
Шеф-кухар Наталія Михайлівна
Всюди ідеальна чистота, територія охайна і доглянута, в їдальні – блиск і порядок, усміхнені діти жваво розбирають свіжі літні салати. Жодного натяку на загрозу або небезпеку. І це не показуха для журналістів, так було кожен день, завжди, з 2010 року, коли запрацював оновлений табір. Тут все побудовано з прицілом на підвищену безпеку – стандарти дуже високі, і контроль за їх виконанням постійний і багаторівневий.
Тим більше, всі сертифікати та дозволи від контролюючих органів знаходились в повному порядку, і були оновлені на початку роботи табору в літній період.
Всі журналісти дійшли до одностайного висновку, що якщо б постало питання, чи віддавати своїх дітей до табору – то без жодних вагань вони це зробили б. І трошки поностальгували, що в нашому дитинстві про такі казкові умови, за цілком прийнятну ціну, можна було лише мріяти…
Кому вірити – корупціонерам чи батькам?
«Одна дівчинка у комі, дванадцять отруїлися, знайшли кишкову паличку!» – за таких заголовків, якби за ними була хоч мала доля провини табору, хоч ймовірна загроза подальшої небезпеки, на другий день заклад виявився б спорожнілим, а керівництво отримало б купу скарг від батьків постраждалих дітей. Проте, окрім батьків дівчинки, що потрапила в реанімацію з попереднім діагнозом енцефаліт, ніяких скарг чи претензій від батьків гімнасток не поступало. Дехто навіть продовжив свій відпочинок в таборі.
Чому? Напевно тому, що співставивши факти і обставини, батьки зрозуміли, що то був локальний нещасний випадок, що корені проблеми слід шукати десь у середині групи з 26-ти гімнасток, і що табір просто не міг контролювати того, що там відбувалось.
Варто також підкреслити, що абсолютна більшість дітей в таборі — традиційно з благополучних родин, батьки яких бажають своїм дітям найкращого, які завжди під мікроскопом розглядають будь-який заклад, перш ніж залишити там свою дитину.
Тому жодну дитину з тих, що перебували в цей час у таборі (окрім постраждалої групи), не забрали додому. Але і деякі з батьків з групи гімнасток, у подальшому повернули своїх дітей до табору після того, як об’єктивно і без емоцій зіставити наявні факти та проаналізували інформацію.
Дитина кілька тижнів харчується лише тим, що дають у таборі – якби був хоч натяк на небезпеку, чи залишилась у таборі хоч одна дитина після такої арт-підготовки у ЗМІ? Очевидно, що ні.
Тому кількість бажаючих відпочивати в «Славутичі» після штучного скандалу не тільки не зменшилась, але й зросла.
Книга відгуків табору містить лише позитивні дописи
Постає питання – кому ж вірити, просякнутим корупцією прокурорам і контролерам, державній лабораторії, яка намагається віднайти хоч якісь зачіпки, аби спробувати закрити табір і примусити керівництво підкоритись та піти на умови можновладців?
Або турботливим батькам, які душею і серцем, власними очима та вухами відчувають, що скандал штучний, що загроза – це вигадка, що жодної небезпеки для їхніх дітей немає?
На території табору ми зустріли Ганну, яка приїхала провідати свого 8 річного сина, що якраз відпочивав у таборі. Вона не вагаючись згодилась висловити своє відношення до цієї проблеми. Мати повністю довіряє персоналу табору, впевнена в цілковитій безпеці свого хлопчика, і вважає, що всі звинувачення в бік табору – то наклеп і інсинуації. Її дитина в захваті від умов, від відпочинку, і не хоче, щоб зміна закінчувалась.
Також ми на території поспілкувались з тренером по п’ятиборству Валерієм Рудьковським, який впевнений, що скандал навколо табору штучний. Він розказав, що не бачив ліпших умов для його юних вихованців, ніж в «Славутичі» — годують краще, ніж будь-де, а рівень комфорту і гігієни не викликає жодних зауважень.
Тренер по п’ятиборству Валерій Рудьковський
Та що казати, коли навіть батьки тих 12 гімнасток, які мали в таборі розлад, чудово розуміють, в чому корінь проблеми. Ось, наприклад, батьки 8-ми річної гімнастки Альони Бутіної з Маріуполя прислали до редакції відео, де виказали повну підтримку табору і виявили бажання приїхати сюди ще раз! Є ще питання???
Дешевий піар влади на людському горі – лицемірство не знає меж
Взагалі, яке махрове, цинічне лицемірство – по всій Київській області, по всій Україні тисячі дітей потребують медичного захисту, сидять у чергах до розбитих лікарень і поліклінік, в яких не вистачає персоналу. В кожному місті процвітають нелегальні пиріжкові, сотні кафе і ганделиків з жахливими санітарними умовами, без води і дотримання санітарних норм, а контролюючі органи причепилися до зразкового дитячого закладу, де гігієна не просто на високому рівні, а дотримується як аксіома!
Бо саме Батьківський фактор – це найкращий камертон, по якому можна визначати ступінь безпечності закладу, чи установи. І це аж ніяк не державні контролюючі служби, яким начхати на тисячі шкіл по селах та містечках всієї Україні, де діти й досі у мороз і дощ ходять в туалети на вулиці, на зловонні дірки в цих туалетах, ризикуючи здоров`ям і життям кожен день!
Коли в 2017 році в Інтернеті пройшла інформація, що в одному із столичних закладів мережі суші отруїлась людина — ця мережа за кілька місяців просіла на 30-40%, і ледве не збанкрутіла.
І хоча численні експертизи намагаються віднайти на кухні табору якісь мікроби, цього явно не вистачає, щоб вигадка стала правдою, тим більше не дає ніяких законних підстав говорити про можливе закриття табору.
Дешевий піар на людському горі – це улюблене заняття наших можновладців, які завжди з стурбованими обличчями загрожують навести лад, а представники контролюючих органів, відчувши слабке місце, зазвичай, одразу ж шикуються в чергу за хабарями…
Проте, у випадку з табором «Славутич» простежується й інша лінія. Чим більше і глибше ми знайомились з ситуацією, тим більше розуміли, що йдеться про цинічне і зухвале намагання певних кіл, пов’язаних з владою, будь-якою ціною вивести керівництво з ладу та отримати контроль над табором. Наші припущення підтвердила й директор табору Галіней Олена Миколаївна (на фото нище), яка розповіла про тиск і погрози зі сторони певних структур в останні кілька років.
Керівник установи відкритим текстом заявила, що йдеться про тиск, з метою дискредитувати роботу табору та віджати цілісний майновий комплекс.
Дійсно, табір «Славутич» — це ласий шматок для рейдерів — готовий налагоджений бізнес. Але цього разу потенційні рейдери не розрахували свої сили. Тисячі задоволених батьків, тисячі щасливих дітей з усієї України свідчать про свою підтримку табору «Славутич», і готові стати на захист славетних традицій найкращого табору Київщини.
Керівник адвокатського об’єднання «Войченко і Дульський», яке представляє інтереси табору, Сергій Войченко аргументовано вважає, що у правоохоронних та контролюючих органів немає жодних підстав звинувачувати в чомусь керівництво табору, тим більше заважати роботі установи. Адвокат наголошує, що відсутній будь-який причинно-наслідковий зв’язок між НП і діями співробітників табору. Він впевнений, що всі інсинуації навколо табору «Славутич» — це замовлення рейдерів з владних структур, і всі вони легко розвалюються, варто лише заслухати і розглянути численні факти, докази і свідчення.
Одужуй, Марго!
Що стосується 8-ми річної Маргарити, яка досі знаходиться у важкому стані в лікарні ОХМАДИТ, засмучує позиція її батьків. Попри співчуття, виникає стійке враження, що вони хочуть знайти винних і зняти з себе відповідальність за свою дитину та перекласти її на табір. Але ж наявність гострого захворювання, яке було зафіксоване лікарями МОЗ, і яке стало причиною коми, свідчить про те, що з таким захворюванням (попередній діагноз – енцефаліт) дівчинка взагалі не мала права їхати в табір. Тут постає питання до медичного огляду, який проходять усі діти перед відвіданням табору.
Керівництво табору, відчуваючи соціальну відповідальність, неодноразово зверталося до батьків дівчинки та пропонувало допомогу на обстеження і лікування. Але чомусь батьки вперто відмовлялись від допомоги, що також насторожує. Проте, як стало відомо журналістам, керівництво табору все ж знайшло можливість допомогти, та відправило велику суму грошей на рахунок Маргариті, який був оприлюднений в мережі. Це була аж ніяк не спроба залагодити провину, а жест доброї волі, соціальної відповідальності та щирого співчуття.
Тим часом, у Фейсбуці постійно підбурюється штучний резонанс, де перекручуються факти і лунають вимоги притягнути до відповідальності табір, хоча якщо хтось і мав відповідати за її стан, так це – тренери гімнастичної школи, які постійно були з дівчатками.
Отже, виникає питання, чому замість пошуків кращих лікарів, засобів для лікування, замість встановлення справжнього діагнозу, який би допоміг одужанню, батьки витрачають час та сили на пошуки винних там, де їх не може бути?
Можливо ті сили, що хочуть віджати табір, використовують батьків Марго у власних корисних інтересах? Як би там не було, уся журналістська спільнота бажає Маргариті скорішого одужання, а батькам – витримки, терпіння і мудрості.
І останнє.
З приводу того, що в табір начебто не пускали журналістів і не давали коментар, одразу ж пригадався цікавий епізод з фільму «Пригоди Електроніка». Коли бандитам, на чолі зі Стампом, треба було показати наївному Електроніку, що в музей не пускають простих людей, вони підвезли його о 5 годині ранку до воріт замку і стали несамовито кричати, гупати у двері та вимагати, щоб їх пустили дивитись старовинні картини. Звісно ж, охорона їм відмовила, покрутивши пальцем біля скроні. Десь приблизно так виглядало і зараз, коли настирні журналісти намагалися проникнути на територію, кидалися на дітей, батьків з безглуздими питаннями, на кшталт – чи ви будете подавати скарги, чому у вас труяться діти, що ви приховуєте і що поганого можете сказати про табір – і все в такому дусі. Так що, за коментарями – звертайтесь, у таборі все прозоро і відкрито. А бруд краще шукайте в іншому місці – по Україні сьогодні страждають тисячі дітей…
Чи буде влада і деякі представники ЗМІ, що нападали на табір, в цій ситуації такими ж принциповими, чи будуть вимагати закриття тисяч кіосків, які працюють в повній антисанітарії, з порушеннями усіх можливих санітарних норм? Або владні органи можуть кошмарити лише тих, хто працює по закону і дотримується всіх норм?
Невідомі на BMW X5 без номерних знаків заманюють і крадуть дітей, повідомляє джерело.
Повідомляється, що раніше вже були подібні випадки. Жителів Миколаївської області та сусідніх районів застерігають бути обережними, пише Корупція.Інфо
B оголошенні сказано: «B четвер було два випадки, в Новій Одесі і в Шевченковому зникли діти. Вони вийшли зі школи і зникли.
Нещодавно знайшли дівчинку, яку викрали 2 тижні тому. У неї не було внутрішніх органів. Бережіть своїх дітей і бережіть себе!»
Велике прохання робити репост, адже ця інформація може врятувати комусь життя!
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Також є випадки незадовільного санітарного утримання харчоблоків.
У Коростенському, Коростишівському, Лугинському, Пулинському районах – незадовільне санітарне утримання харчоблоків навчальних закладів. А вода у дошкільних закладах Пулинського, Баранівського, Народицького, Ємільчинського, Любарського, Житомирського районів не відповідає гігієнічним вимогам. Про це 2 березня повідомили у ДУ “Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України”.
“Впродовж минулого року спеціалісти дослідили 3 тис. 599 зразків готових страв на визначення калорійності, з них 286 не відповідали затвердженим нормам. Найбільшу кількість недовкладення продуктів харчування у страви зареєстрували у школах Андрушівського, Черняхівського, Пулинського, Любарського районів та у дошкільних навчальних закладах Черняхівського, Любарського, Житомирського районів. Крім того, підрозділи лабораторного центру за мікробіологічними показниками дослідили 3 тис. 932 проби страв, із них у 265 висіяли бактерії групи кишкової палички, найбільша їх кількість зареєстрували у Пулинському районі –10 зразків, Ружинському районі – 8 зразків, Лугинському районі – 8 зразків, Олевському районі – 115 зразків. А за результатами досліджень гігієнічних змивів з технологічного обладнання, посуду, спецодягу та рук персоналу харчоблоків із 33 тис. досліджених проб позитивних висіяли 2 тис. 202 проби, що свідчить про незадовільне санітарне утримання харчоблоків дитячих закладів у Коростенському, Коростишівському, Лугинському, Пулинському районах. Також відібрали і дослідили 7 тис. 130 зразків питної води. З них, 17,5% досліджених проб не відповідали гігієнічним вимогам за рахунок перевищення вмісту нітратів, заліза, за бактеріологічними показниками. Споживання такої води є небезпечною для здоров’я дітей. Найбільша кількість проб води, що не відповідала вимогам за фізико-хімічними показниками, зареєстрували у дошкільних закладах Пулинського, Баранівського, Народицького, Ємільчинського, Любарського, Житомирського районів. За мікробіологічними показниками найбільша кількість відхилень у воді виявлена у навчальних закладах Коростенського, Малинського, Радомишльського, Новоград-Волинського, Олевського, Ємільчинського, Чуднівського, Любарського районів”, – йдеться у повідомленні.
Також в закладах відібрали 992 зразки кулінарних виробів і у 6 випадках була виявлена неякісна термічна обробка. Такі результати мали місце у Хорошівському, Коростенському, Брусилівському, Пулинському, Олевському, Ємільчинському районах.
16 лютого ФАРІСЕЇ (слово фарисей как синоним слова лицемер).
Если кто общался с ЧЛЕНАМИ выконкома после брутального голосования за уничтоженние более 280-ти дереьев якобы, чтобы житомирским детям жилось еще лучше, еще веселей, то обратили вниманиие как у этих ЧЛЕНОВ бегают глазенки . Весь этот шалман напоминает самых радикальных участников российского общества “Память” , которых поймали в подсобке еврейского ресторана за пожиранием мацы.
А далее самое интересное для выконкома. Просматривая газеты “20-хвилин” я нашел интересную статью ” В житомирських садочках дітей 2 роки годували хімічно обробленим мясом” (!!!!).
Так що, панове виконкомовці, хтось з вас хоть “гавкнув” на захист дітей чи команди від Папи не було і по тій причині Ви язики собі в дупи совсовували, паразити!
P.S. Редакція газети “20 хвилин” закликає батьків обстежити дітей на вміст і іх організми токсинів та нейтратів”.
Приїжджаючи до Житомира в депутатських чи бізнес справах, інколи заходжу до львівської майстерні шоколаду, аби випити філіжанку кави. Сьогодні також завітав до кафе, де випадково почув розмову за сусідним столиком.
Чому саме вона привернула увагу?
Річ у тім, що у Житомирській області хочуть провести пілотний проект з інклюзивної освіти з подальшою оптимізацією інтернатних закладів (закриттям). Куратором цього проекту є пані Порошенко.
Так ось, “сусідній столик” – чоловік та дві жінки, гаряче обговорювали бізнес-план, як мені здалося, на рахунок кмитівського будинку- інтернату, який знаходиться у зручному місці. Там є гарне озеро, отже гарна “замануха” для туристів, бо це колишній панський маєток.
Тому я, як обласний депутат, постійно слідкую та тримаю під контролем цю ситуацію з так званою оптимізацією, як журналіст, як просто людина, якій не байдужа доля дітей, яких хочуть виселити з інтернатів, мабуть, заради своїх бізнес-проектів.
Отже, хочу звернутись до громадськості та почути коментарі, можливо хтось впізнає цих людей, хто вони – чиновники, які хочуть отримати хабар, від цієї “оборудки”? Чи бізнесмени, які заради свого збагачення не переймаються долею сотень дітей?
На данный момент ролик успели просмотреть 57 тысяч человек. Рвущее душу видео опубликовано на странице “Повернись живим” в Facebook.
В кадре украинский защитник, он рассказывает о ситуации на фронте, передает “Диалог.UA”.
Во время интервью террористы начинают свою очередную провокацию, боец срывается и бежит на задание, но тут слышит крик ребенка о помощи.
“Ааааа! Допоможіть!” – у весь голос кричить хлопчина років 12-ти. Він біжить по одному із населених пунктів у Донецькій області, розмахує руками і шукає прихистку”, – сказано в сообщении сообщества, волонтеры которого четыре года подряд помогают украинской армии.
Ребенок настолько был напуган обстрелом, что согласился чтобы его провел домой только военный, от помощи проходивших мимо женщин мальчик отказался. Он успокоился только тогда, когда боец ВСУ крепко сжал в своей руке его детскую ладошку.
Просмотревшие видео пользователи Сети не прошли мимо и продолжают оставлять комментарии под опубликованными кадрами.
"Ааааа! Допоможіть!" – у весь голос кричить хлопчина років 12-ти. Він біжить по одному із населених пунктів у Донецькій області, розмахує руками і шукає прихистку. Ми записуємо інтерв'ю із замкомандира батальйону "Донбас-Україна" Гайдуком. На фоні розмови окупанти починають черговий обстріл. Військовий зривається на виконання завдання, чує крик дитини і, в решті, біжить на допомогу хлопчику. "Не бійся! Не треба! Все буде добре! Я проведу тебе додому!" – каже армієць, впевнено тримаючи школяра за руку. Дитячі біль та сльози – одні із найстрашніших наслідків війни. Малеча змушена ховатися від обстрілів бойовиків у сирих підвалах, ходити в школу під час "дощу з мін" і читати казки під розривні "гупання". Допомогти зробити так, аби діти Донбасу не плакали і більше не чули обстрілів окупантів, можна тут: https://goo.gl/zbJBTU Evgen NazarenkoФонд "Повернись живим"
“Доки не прийшов “руській мір”, діти не плакали і не боялись. Таке могло б бути в усій Україні . Хай Божа Мати береже наших хлопців, що нас захищають”, “Це солдат, який дійсно захищає. Не дивлячись ні на що. Крик дитини знімає будь-який страх. Воно маленьке і беззахисне. Боже, обережи всіх, хто там на передньому рубежі нашої країни”.
“Зайчик маленький. Але показово, що дитина довірилася військовому а не тьотям-сусідкам. Це Українець!” “Здоров’я, миру і скорішого повернення в рідні домівки! Низький уклін вам, наші захисники!!!!”, “Нет слов! Будь проклят русский мир и х***о Путин!!!”
“Бандерівці –фашисти” – ті хто п*ють кров з расійскіх детей – в черговий раз рятують чужі життя, ризикуючи своїми”, “НАРОД!!! Только за слёзы этого пацана ПУПКИНУ надо Я**А оторвать!!!!!”, – эмоционально комментируют украинцы. Ранее Сеть растрогала фотография с дочкой погибшего на Донбассе бойца АТО из “Правого сектора”.
У давні часи розхожою була фраза – «за наше щасливе дитинство – спасибі, країно моя!». Її іноді можна почути й зараз. Ось тільки кому мають дякувати діти Донбасу, які опинилися в сірій зоні? Як проходить їхнє дитинство між лініями вогню? З цими запитаннями ми звернулися до виконавчого директора Київської школи рівних можливостей Ірини КОНЧЕНКОВОЇ.
– Скільки дітей проживає в сірій зоні?
– Таких даних немає. І навіть якщо вони з’являються в ЗМІ, я їм не дуже довіряю. Сьогодні поняття сірої зони чітко не визначено. Ми не можемо сказати, що вона має стійкі кордони. Ситуація постійно змінюється. А з нею і кількість людей, які залишилися жити на цих територіях.
– Як ці люди виживають?
– Я б сказала, що воєнний конфлікт, який триває з 2014 року, став уже частиною нашого життя. Деякі процеси навіть встигли стабілізуватися. Коли говорити про те, що було на лінії розмежування раніше і сьогодні, то можна відзначити, що ситуація змінилася в кращий бік. Люди звикли жити з урахуванням її особливостей, налагоджувати свій побут. Тобто, життя триває.
Звісно, це не означає, що все стало легко і просто. Але люди навчилися виживати в екстремальних умовах.
– Хто займається питаннями дітей сірої зони?
– Займаються всі – і держава, і громадські організації, і міжнародні структури. Наприклад, я не можу сказати, що в сірій зоні є діти, які не відвідують школу. Здебільшого це питання вирішене. Є шкільні автобуси, що підвозять дітей. Якщо після руйнувань потрібно ремонтувати будівлі, то в першу чергу увагу звертають на школи і дитячі садки, хоча стосовно дитячих садочків питання складніше.
З дітьми сірої зони працюють психологи – від соціальних служб. Дуже багато міжнародних організацій постійно відкривають офіси, вони на сході країни вже вкоренилися, якщо можна так висловитися. І реалізують спеціальні програми, розраховані на ці регіони. Так само активно працюють і громадські організації – і колишні, і ті, що створюються тепер. Там багато хто працює, наскільки ефективно – то інше питання.
– Чи часто дітям, щоб потрапити до школи, доводиться долати лінію розмежування? Наскільки це небезпечно?
– Місцеві жителі добре знають, де небезпечні зони, куди не можна ходити, де можна підірватися на мінах. Ці місця вже визначені. Якщо в якійсь місцевості немає школи, дітей автобусами підвозять в інші населені пункти. Трагічної ситуації в цьому немає. Можливо, є якісь локальні труднощі, але вони стосуються окремих сіл.
Інша справа, що в сірій зоні майже всі діти травмовані психологічно. Їм усім потрібні наша допомога та увага. Від війни, в першу чергу, потерпають діти.
– Чи отримують діти сірої зони повноцінну освіту?
– Думаю, що ні. Але до школи вони ходять і знання отримують. Звичайно, класи не укомплектовані, в деяких займаються буквально 4-5 учнів. Бракує підручників. Але спільними зусиллями ці проблеми якось вирішуються.
Я знаю київські школи, які дружать зі школами сірої зони. Вони постійно відправляють туди посилки, вчителі передають своїм колегам книги, діляться методичною літературою. Звісно, створити там інтернет-класи зараз нереально, і ми про це не говоримо. Наше завдання – враховувати реальність і діяти відповідно до неї.
– За якими програмами проводиться навчання в школах – за українськими або за якимось іншими?
– Звичайно, якщо ця територія не перебуває в так званих ЛНР/ДНР, то це українські програми. У ЛНР/ДНР програми російські, п’ятибальна система оцінки. Там, на жаль, в системі освіти багато чужого. Як будемо переучувати цих дітей – завдання майбутнього, але думати про це ми повинні вже зараз.
– Чи отримують діти сірої зони українські атестати і чи мають якісь преференції щодо подальшого навчання на території України?
– Звісно, так. І вони мають преференції не лише під час вступу на території України. Певні переваги їм надають і деякі закордонні ВНЗ. Серед них, зокрема, польські. Я знаю десятки прикладів, коли в такі виші вступають навіть діти з окупованих територій.
– Чи надає Україна дітям із сірої зони можливість відпочивати в дитячих таборах на контрольованій нею території? Наскільки активно це практикується?
– Так, звичайно. Наші партнери у Краматорську і Маріуполі, які постійно відстежують ситуацію в сірій зоні і їздять туди, розповідали мені, що тамтешні діти часто відпочивають в українських дитячих таборах. Нерідко переїжджають з одного в інший. Для них також організовується відпочинок за кордоном. Це питання – на контролі. Такий відпочинок забезпечує і держава, і спонсори, і міжнародні організації.
– Чи працює ваша громадська організація з дітьми із сірої зони?
– Ми зараз реалізуємо проект «Війна і мир. Участь дітей у миротворчості». З дітьми із сірої зони працюємо через наших партнерів, тому чітко усвідомлюємо, що там реально відбувається.
Дитяча миротворчість сьогодні дуже важлива. Тому що в суспільстві спостерігається високий рівень агресії. За останній час він зростає і в дитячому середовищі. Мир – одна з вищих людських цінностей. Виховання в дітях патріотизму, що не переходить в агресію, і толерантності, що не перероджується в байдужість, – це складне педагогічне завдання. Але воно сьогодні актуальне, і наша організація, в міру своїх можливостей, сприяє його вирішенню. Наші німецькі партнери – представники Міністерства закордонних справ і Посольства Німеччини в Україні – дуже добре це розуміють і тому підтримують наш Проект.
Сьогодні дуже важливо у дітей сірої зони розвинути активність і бажання змінити дійсність на краще. Щоб їхнє нинішнє сіре дитинство не перетворилося на таке ж сіре доросле життя.
На це спрямовані, зокрема, гранти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ. Дітям дають міні-гранти на створення невеличких кінотеатрів, футбольних команд, на зйомки фільмів. Діти самі пишуть свої проекти для отримання таких грантів, визначаючи, як вони зможуть себе реалізувати. Такий творчий підхід формує у дітей бажання самостійно визначати своє майбутнє.
– Наскільки це важливо в умовах, що склалися?
– Дуже важливо. Ми говорили про те, що люди вже звикли до війни, але разом з тим вони і дуже втомилися від неї. Багато з них звикли до думки, що сьогоднішня реальність від них не залежить. Тому стали пасивними і не прагнуть щось змінювати. Вони очікують, що хтось вирішить це замість них або просто все якось само собою «розсмокчеться».
На жаль, багато людей із сірої зони «підсіли на голку» гуманітарної допомоги, вони чекають її, живуть від гуманітарки до гуманітарки. Небезпека в тому, що вони втратили ініціативу і віру в себе. Ми не хочемо, щоб ця хвороба передалася у спадок їхнім дітям.
– Чи не простіше вирішити проблеми сірої зони, забравши звідти людей?
– Діти живуть у сірій зоні, тому що там їхні рідні. А дорослі залишаються там з різних причин.
Зверніть увагу, із зони воєнного конфлікту здебільшого виїжджають міські жителі. Сільські тримаються своїх будинків, господарства. І проблеми переїзду для них вирішуються набагато складніше. Хоча така можливість завжди існує: в Україні дуже багато сіл, де стоять залишені будинки, і куди можна було б вселитися. Як показує практика, місцеві громади в більшості своїй всіляко допомагають переселенцям. Держава, волонтери теж цьому сприяють.
Звичайно, на новому місці діти не будуть бачити жахів війни. Але вони не ухвалюють самостійних рішень щодо переїзду. Це відповідальність дорослих. Вони повинні про це пам’ятати, так само як і про безпеку і добробут своїх дітей.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Що сталось? Розповім. Це мій син , який дякуючи Богу живий , але його життя могло зупинитися в новорічну ніч, бо після святкування Нового року в колі друзів в смт.Глеваха о пів на третю ночі, йшов по центральній вулиці, один , але він попав на очі компанії відморозків , які в новорічну ніч шукали жертву. Цією жертвою став мій син, вони забрали в нього телефон, гаманець, паспорт , але….ця бидлота почала його звіряче збивати, їх було п’ятеро, бив кожен, добивали битою, бо хотіли вбити. Коли мій син втратив свідомість, вони його залишили вмирати на дорозі…. Як ми його знайшли, як він вижив, як його ми вчора цілий день перевозили по трьох лікарнях описувати не буду.
Саме головне він живий, його прооперували і він лежить в Центрі нейрохірургії .
А тепер про цих відморозків. Вчора їх знайшли , завдяки злагодженим діям працівників Васильківськоі поліції , але ці відморозки – ДІТИ !!!! Їх було п’ятеро, самому найстаршому 15 років!!!!!! Він Центровий! Всі інші від 11 до 14 років!! Вчора двоє з них вже ввечері розповідали як били, як грабували, але почуття провини було тільки в одного( бо поруч нього плакала його мати) а інший розповідав все з гордістю!!!! З ГОРДІСТЮ ((((( Розповідав, що вони ще після побиття, вирішили повернутися до мого сина та сховати тіло…..
Дякую, тим людям , що забрали мого сина та спасли його від цих ДІТЕЙ , дітей – відморозків, але ж дітей! Я вчора дивилась на все це і не розуміла , чи це реальність , чи це якесь кіно…В мене йшла голова обертом, від хвилювання за сином, а також від того, як можуть ДІТИ бути такими жорстокими, їм було байдуже кого вбивати, головне бити та одне перед одним вихвалятися, які вони круті….
Від сліз матері одного з них…від байдужості батьків інших, які поліціянтам говорили, що їх сини вже дві доби не з’явивляються додому ( а їм по 13 років!!!!) і їм байдуже , що де вони….. В мене ШОК. В мого сина , тріснув череп, розсічення голови ( робили операцію) , дві страшні гематоми голови, підозра на перелом лопатки, руки та коліна .Били битою та ногами…А їм байдуже…. Мені здається перевертається світ, я знала, що коли я найду тих хто його вбивав, буду рвати їм жили руками, а тепер ….це ж діти…..
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
