На цьому фоні їхня “презЕдентська хода” мала такий вигляд, ніби ви ото зібралися поїхати з друзями на концерт, про який давно мріяли, а в результаті – у призначений час на вокзал прийшли тільки ти і сусід, який там просто ночував з учора. І ви самотньо робите вигляд, що все ніштяк і поїздка вдалася.

Ну, а про гроші ви вже мабуть чули фантастичні версії. Нібито за участь в марші Порошенко видав усім нам по 500 гривень, які ми одразу ж в Маріїнському парку й пробухали. Навіть не сумнівалася, що будуть дискредитувати наш захід. Скоро ще й не таке придумають.

А після цих дурних виборів, коли в Раду позалітали (ніби недосвідчені петеушниці на випускному) всілякі няні, фотографи й конюхи, а ветерани війни програвали не тільки зеленим кандидатам, а й представникам жопопблоків, я справді боялася, що на марші нас може бути мало. Бо ж усталі ат вайни, бо сколька уже можна платіть 1,5% на армію.

Але те, що я сьогодні побачила, мене не просто заспокоїло, а навіть прибрало той шок, що нині з Днем Незалежності країну вітає людина, яка раніше з цієї незалежності публічно ржала.

І я вам скажу — всі їхні 73% до великої дзвіниці. Бо то ситуативне голосування. І воно швидко здується. Тому хай Вова візьме протокольчик з цими результатами виборів, вишмаркається в нього і викине. Ну або може Богдану на стілець підсунути, для сміху. В отмєстку за те, що той ліпить свій волохатий торс чи не на кожну фоточку (як це ще гарант сьогодні по Майдану пройшовся з Лєнкою, а не з Богданом?).

Бо їхні фани сьогодні сиділи на своєму улюбленому місці – на диванах! Який парад?? Які ветерани….?? Ветерани перегляду “Сватів”?! Хоспаді…

А ті люди, які пройшлися маршем, показали, що швидше Вова напише заяву в Ростов за згодою сторін, ніж вони дозволять йому хоч на секунду подумати про капітуляцію перед Путіним.

Ми летимо на марш київськими вулицями, посміхаємося кожному прапору, накинутому на чиїхось мужніх плечах, вітаємо зі святом абсолютно незнайомих військових. Вони посміхаються і дякують.

Натрапляємо на жінку з маленькою дівчинкою. 
– Мам, а чому всі люди йдуть з прапорами? – питає мала. 
– Бо сьогодні свято, День Незалежності. Тому всі з прапорами.
– Ма, а де ж наш прапор??
Я не знаю, чому мама раніше не пояснила дитині, що це за свято. Я навіть не знаю, чи йшли вони саме на марш. Але ця дитина точно наступного року йтиме з прапором у День Незалежності.

Ми приєднуємося до колони з Кропивницького. Але в мішанині через якийсь час розуміємо, що вже опинилися в колоні з кримськими татарами. Колону очолюють Рефат Чубаров і Мустафа Джемілев. І всю дорогу їм реально не давали спокою – всі підбігали й фотографувалися. Уявляю, як то їх дістало, але вони все одно радо приймали обійми й поцілунки.

Я ще подумала, чи міг Джемілев уявити, коли сидів у радянських в’язницях, голодував на знак протесту (і голодував реально, а не так, як Надя Савченко), коли його долею переймався весь цивілізований світ, який був у шоці від того, як совіти вчинили з кримськотатарським народом…… то чи міг тоді Мустафа навіть подумати, що за кілька десятків років тисячі українців і кримських татар будуть вважати честю пройтися разом з ним центральною вулицею України?

І він іде. Зі своїм народом – з кримськотатарським і українським. Поруч з атовцями, які несуть прапори з назвами кримських міст. Міст, у яких вони народилися й виросли, але змушені були покинути у 2014. 
Усі їм аплодують. Багато плачуть. Кричать “дякуємо”. Жінки підбігають до хлопців у формі — цілують, обіймають, і знову дякують.

Ми кричимо “Крим — це Україна” і “Слава Україні”. І під кінець руху колони у нас уже болить горло і замість нормального крику я тільки хриплю. А долоні болять від постійних оплесків.

Це та вдячність, якої ніколи не збере Зеленський. І я навіть не знаю, що йому потрібно зробити, аби отримати повагу цих людей. Я хочу вірити, що президентська посада щось змінить у його свідомості. І він зрозуміє, що оте вихолощене бадоєвське шоу годиться для концерту хіба в палаці “Україна”, але аж ніяк не для Майдану Незалежності.

Може, колись Зе стане на передовій разом з нашими героями і захищатиме країну ціною власного життя? Може, тоді ми змінимо про нього свою думку. Може… Але поки що в нього шоу з репчиком і гімн із голими цицьками Тіни Кароль. Ну і відсьогодні перше серйозне усвідомлення, що цього разу поразка у нього, а не в опонентів.

А в України — тисячі людей, готових відстояти її незалежність!

Ми повертаємося додому через різні міста. Люди ходять спокійно уздовж дороги. А мені їх чомусь так шкода. Хочеться обійняти і пожаліти, бо вони не відчули тих емоцій, які пережили ці 50 тисяч на марші ветеранів.

Сусід по нашому “порохобусу”, ветеран-атошник Віктор Танцюрарозказує про 2014-й, про бої, нульовий блокпост і обстріли. І про лист від маленької дівчинки, який волонтери привезли на фронт. Лист, який розчулив його особливо. Дитина вказала свій телефон. І він вирішує їй подзвонити.
– Алло, Даша?
– Так, а хто це?
– Даринко, ти писала листа солдату на фронт?
– Так, писала.
– То я той солдат, якому ти писала.
…..Дитина якийсь час мовчить… а потім кричить:
– Мамааааа. Він живий!!! – і починає плакати.

Я тихо плачу, непомітно витираючи сльози. І радію, що він таки вижив у цій війні і пройшов цим маршем. Разом з тисячами таких же героїв.

На День Незалежності, яку саме вони для нас вибороли!

Джерело

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO