Теги Posts tagged with "ДБР"

ДБР

Про обезкровленість прокуратури, незалежність якої невигідна можновладцям, не розкриття резонансних злочинів через політиків, знищення оперативної бази та секретних співробітників бесідуємо з люстрованим екс-прокурором з багаторічним досвідом Олександром Шморгуном.

Олександр Семенович також пояснив, чому державі потрібно ліквідувати незаконні збройні формування, чому Україна не готова до викорінення корупції та чому депутати не знімуть з себе недоторканність…

Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати, фото – Дмитрий Бургела

 Як ви вважаєте, чому не розслідуються як належне – з результатами, такі публічні справи, як, наприклад, вбивство сотні людей на Майдані, спалення одеситів в будинку Профспілок 2 травня 2014 року, відповідальність генералів за Іловайський «котел» і «котел» в Дебальцеве, справа банків, які розорив НБУ, вбивство Бузини і Шеремета?

– Причин для цього може бути багато. Спробую озвучити основні з них. У нашій країні завжди існувала проблема з розкриттям резонансних злочинів. Тому що в більшості випадків вони так чи інакше переплітаються з політикою. Озвучені вами наскрізь політичні, тому, припускаю, що вони не розслідуються саме тому, що в цих справах можуть бути «замішані» люди, які займали (або займають) ті чи інші посади в органах влади.

Крім того, політична ситуація в країні постійно змінюється — проводяться сумнівні, недолугі зміни в організації роботи правоохоронних органів, такі, як, наприклад, реформа поліції, яка була проведена в 2015 році, коли велика кількість керівних посад була заміщена новими людьми. Тут варто розуміти, що зміни в будь-якій структурі здатні дещо «призупинити» роботу відомства, і суспільство це відчуло.

Також часто самі судді не бажають братись за розгляд тієї чи іншої справи, і це зрозуміло, адже кожен хоче працювати і спати спокійно.

З-поміж інших є ще одна причина — про резонансні справи політикам час від часу вигідно згадувати. І це відбувається насамперед тоді, коли потрібно відвернути увагу народу від життєвих проблем або ж просто «згадати» про неї, коли приходить час для популістських дій та гасел. У цьому випадку резонансна справа може слугувати так званою лялькою-неваляйкою.

Восени цього року, згідно закону, розпочало свою роботу ДБР (Державне Бюро розслідувань), і тепер резонансні справи будуть розслідуватись саме цим органом – це злочини, здійснені посадовими особами органів влади, тобто керівниками міністерств, відомств, депутатами, суддями, прокурорами, правоохоронцями та іншими. Але це на папері, а як і коли цей орган почне розслідувати справи насправді, невідомо. Адже Держбюро фактично ще не розпочало своєї роботи. Уже існує такий жарт: «Хто очолює, така й перспектива – Труба».

Якщо ж, наприклад, взяти справи про Майдан, то тут є декілька причин. Часто самі правоохоронці саботують їх розслідування. В правоохоронних органах країни ще й досі працюють особи, причетність яких до тих подій і нині перевіряється. Крім того, в нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства. Не вистачає кадрового потенціалу – і через скорочення в прокуратурі в тому числі.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці

Якщо говорити про справи ліквідованих банків, то очевидно, що банк ніколи не може бути в програші, враховуючи відсоткову різницю між депозитами та кредитами. Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати. Такими схемами в Україні винищили 82 банки. Але, що найстрашніше, ні один із власників, керівників не поніс покарання.

Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці. Це може статися після виборів президента.

– Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні залишаються нерозкритими 10 тисяч справ про вбивства, 61 тисяча нерозкритих грабежів, 9 тисяч розбоїв, 33 тисячі незаконних заволодінь транспортними засобами і ще 10 тисяч справ, пов’язаних з корупцією. Що ви можете сказати щодо такої статистики?

– Це страшна статистика, й у значній мірі – це результати «реформ». Криміногенна ситуація дуже напружена. Я живу під Києвом і постійно чую розповіді сусідів про пограбування. Якщо сьогодні ми не повернемося обличчям до правоохоронних органів та не відновимо ті структури, які повинні боротися зі злочинами, буде біда. Прикро за те, що за їх наслідки немає з кого запитати – ініціатори виїхали з країни.

Юрій Луценко визнав, що маємо дуже великі проблеми зі слідством. Ми знищили серйозний потенціал міліції, УБОЗ, які мали своїх секретних співробітників. Для того, щоб оперативник володів інформацією, він має 3-4 роки пропрацювати на одному місці, щоб напрацювати інформаторів, зрозуміти криміногенну ситуацію, яка існує саме в цьому районі. Повинен знати, як йому діяти в тому чи іншому випадку. А в нашій країні за три місяці підготували до роботи поліцейських, і це жахливо!

Треба визнати, що правоохоронні органи втратили контроль над криміногенною ситуацією. І «реформа» міліції в певній мірі «посприяла» цьому. Колишні міліціонери знали «явки та паролі», тобто вони володіли інформацією, наприклад, про те, де найчастіше відбуваються крадіжки, в якому районі міста найнебезпечніше вночі, в якому підвалі збираються наркомани, де дислокується криміналітет тощо. В них були свої «донощики», а також відпрацьовані на багаторічній практиці схеми розкриття злочинів. Не «книжні» знання американців, а реальний досвід оперативної роботи саме в нашій країні.

Поки що, на жаль, нова правоохоронна система працює гірше за ту, яка залишилась у спадок від радянського минулого, фото – Дмитрий Бургела

Одного разу був особисто присутній при невеличкому ДТП, і поліцейський, який приїхав на місце події, навіть не поцікавився наявністю техпаспортів на автомобілі та водійських посвідчень в учасників аварії. Він почав складати протокол з їх слів. У іншому випадку після необґрунтованої зупинки та перевірки документів почув у відповідь: «Дядьку їдьте! Хіба я не бачу, чи що?».

Так, ми живемо в час змін. Довгий час в нашій країні існувала криміналістична система, яка залишилась у спадок від радянського минулого. Зараз же стару систему поступово змінює нова, проте вона лише вкорінюється, приживається. Вона далеко не ідеальна. І поки що, на жаль, працює гірше за «радянську». Ми творимо реформи, часто не задумуючись над тим, чи принесуть вони суспільству реальну користь.

Ми недієво боремось також з корупцією. Її викорінення, як правило, зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством. В законі й досі існує багато «шпаринок», через які «просочується» можливість уникнути реального покарання. Можна «прикинутись» невиліковно хворим, потім вчасно втекти за кордон, або ж скористатися таким запобіжним заходом, як внесення застави.

Якщо брати показники всесвітнього рейтингу CPI (англ. Corruption Perceptions Index – індекс сприйняття корупції), то сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом. І ця статистика насправді є дуже невтішною.

В нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства

– Прокурор представляє сторону обвинувачення в суді, і поліція спільно з СБУ повинні з ним узгоджувати кожну свою дію на всіх етапах слідства. Від прокурора залежить: відкривати справу чи ні, за якою статтею кваліфікувати ті чи інші дії і що говорити суддям під час судового процесу. Чи згодні ви, що в Україні прокурори, так само як і судді, перетворилися в «недоторканних» напівбогів?

– Не зовсім згоден. Якщо взяти роль прокурора в кримінальному процесі, то перелічені вами обов’язки дійсно є його роботою, проте не варто забувати і про інших його учасників – про поліцію, яка займається досудовим слідством, СБУ, котра розслідує справи, що загрожують національній безпеці нашої держави.

Прокуратура існує для того, щоб здійснювати нагляд за дотриманням норм закону органами досудового слідства.

З 1 грудня в прокуратурі мало залишитися лише 10 тисяч працюючих: у прокуратури забрали «руки» і «ноги». Після створення так званих місцевих прокуратур один прокурор очолює 5-7 прокуратур. Це при тому, що реформування не торкнулося судів та поліції.

Для прикладу: у Піщанському районі Вінницької області без змін залишилися суд і поліція, а прокуратури немає, тому що тепер вона знаходиться в Бершаді, а це за 76 кілометрів. Як прокурор може працювати в таких умовах? Важко ж володіти реальною ситуацією на відстані.

Думаю, було б доречніше спочатку провести адміністративно-територіальну реформу, а вже потім реформувати прокуратуру.

Викорінення корупції в Україні зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством, фото – Дмитрий Бургела

Нам безперестанку показують на Європу, але, вважаю, що спочатку потрібно навести лад у себе та навчитись працювати з тим ресурсом, який зараз є в Україні, а вже потім переймати досвід інших.

Згадую, як під час малої судової реформи ми робочою групою їздили в Іспанію, вивчати їхній досвід. Як ми можемо рівнятися до Європи, в якій, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися? Так от, на той час секретар прокурора області в Україні після закінчення інституту на заочному відділені через півроку стала суддею. Вражаюча різниця. Ми з Європою живемо в абсолютно різних реаліях. Тут доречне українське прислів’я: «Коня кують, а жаба ногу наставляє».

– На папері наша країна – одна з небагатьох у світі, де прокуратура – це незалежний орган влади. Згідно законодавства, вона не належить ні до однієї гілки: ні законодавчої, ні виконавчої, ні судової. Українські прокурори підвладні тільки своєму ж прокурорському керівництву. А як на практиці? Чи відповідає ця норма закону дійсності?

– По-перше, фраза про незалежну прокуратуру – це тільки гасло. Через те, що орган по суті є нічийним. То, в одному випадку, Верховна Рада відправляла генпрокурора у відставку, а в іншому – президент сам ставив питання про відставку. Ми проголосили прокуратуру незалежною, але вона ніколи не мала гарантій самостійності. Хіба Луценко нині самостійний? Повинні бути прописані гарантії Конституції – чіткі та нерушимі.

Очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям

На жаль, у ці буремні часи український політикум не в змозі визначитись, якою повинна бути прокуратура в Україні. І очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям. На цьому підґрунті й виникають проблеми в реформуванні правоохоронних органів: з одного боку, участь у ЄС вимагає приведення державних органів у відповідність до Євростандартів, а з іншого – людям «зверху» не зрозуміло до кінця, як їх втілити в життя так, щоб було і нашим, і вашим…

Візьмемо навіть ті ж самі скорочення, які відбуваються в усіх прокуратурах. Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують. На сьогодні в прокуратури також забрали повноваження загального нагляду, слідчі функції, які передали ДБР.

Згідно з дослідженням міжнародного фонду «Відродження», проведеного протягом 2016-2017 років, «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу», лише 11 прокурорів в Україні вважають себе незалежними. В ході дослідження проведено фокус-групи з адвокатами, прокурорами, суддями, слідчими та іншими; опитано 503 прокурорів.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Це означає, що в обхід норм закону вищі за посадою прокурори жорстко керують внутрішньою роботою підпорядкованих їм адміністративно прокуратур, що суперечить нормам Закону «Про прокуратуру». Проте, згідно з цим нормативним документом, прокурори вищого рівня мають право лише на дачу вказівок та доручень виключно з питань управління та адміністративної діяльності.

 Як прокуратурі працюється в ситуації, коли частенько принципи революційної справедливості переважають над законністю? Років п’ять тому навіть уявити було складно, щоб люди безкарно били депутатів і чиновників, кидаючи їх у сміттєві баки. А зараз такий підхід заохочується навіть Генпрокурором….

– Я великий противник подібних речей, і мені взагалі незрозуміло, хто такі активісти? Згадайте тільки ситуацію, коли на кордоні з Кримом активісти зупиняли машини, забирали паспорти та погрожували зброєю. Хто утримує таких активістів, за який кошт? Ці формування поза межею законодавства, і держава зобов’язана ліквідувати їх.

Вони перешкоджають будівництву, калічать людей за гроші… і я не розумію, чому влада допускає подібне. Громадськість дозволяє собі впливати на суди та прокурорів, влаштовувати бійки під час засідань.

Згадується ситуація, коли Конституційний суд намагався розглядати Закон про люстрацію. «Єгорка» зібрав натовп раз, другий, третій… і суд злякався, і перейшов розглядати закон у закритому режимі. Вже три роки розглядає, але рішення так і не винесене. Варто задуматися про користь для країни від такої громадськості…

– Дайте коротко оцінку реформі прокуратури.

– Прокурор фактично позбавлений права витребувати кримінальне провадження, скасувати повідомлення про підозру, відкликати звинувачення.

Також важливо, що ключові посади в прокуратурі займають колишні працівники міліції. Тобто ті, хто раніше був під наглядом прокуратури. З точки зору етики та організації роботи – це абсолютно неправильно.

Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами

Згадується, як раніше прокуратура мала право займатися представництвом інтересів пересічного громадянина в суді. Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами. Ці зміни, з точки зору практики, є абсолютно невиправданими, оскільки позбавляють людей додаткового захисту. Такі обмежуючі фактори абсолютно не сприяють розвитку держави та суспільства в цілому.

В Європі, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися, фото – Дмитрий Бургела

– Розкажіть про найцікавіші епізоди своєї багаторічної прокурорської кар’єри. Наскільки типовий кіношний образ співробітника служби відповідає реальному?

– Звичайно, кіно значно відрізняється від реальності. Насправді робота прокурора не сказати, що рутинна, але дуже кропітка. Значна частина зайнятості витрачається на підготовку документів та часто невиправданої кількості інформації для прокуратури вищестоящого рівня.

Займаючи посади прокурора в різних областях, визначився, що кожен регіон має свою специфіку. В Луганській області пріоритетним завданням були нелегальні вугільні копанки. Спочатку не зовсім розумів, про що йде мова, але достатньо швидко зорієнтувався в проблематиці і побачив, які потужні фінансові потоки ховаються в тіньовій економіці.

Мова йде про 2006 рік, тоді із 48 шахт 22 вже були закриті. Але шахта вважається повністю закритою, коли проведена рекультивація. Закрити шахту коштує дорожче, ніж побудувати нову, тому якісній рекультивації ніхто особливо уваги не приділяв. Раніше існувала технологія, коли при добуванні вугілля його промивали та мілку фракцію скидали у природні балки, які заповнювали водою, щоб запобігти загоранню. Згодом, за допомогою податкових інспекцій так звані «бізнесмени» зверталися в райдержадміністрацію для визнання шламів безхазяйними. Потім згадувану мілку фракцію вугілля купували по 50 копійок за тонну. Екскаватор подавав на берег шлам, залитий водою, вода стікала і через декілька днів сухий шлам вивозили на гірничо-збагачувальні фабрики.

На той час в Україні працювало 8 ТЕС, і вагони з вугіллям для них завантажувалися по такому принципу: 1/3 вагону завантажувалася енергетичним вугіллям,1/3 – згадуваним шламом, потім зверху це все знову покривали енергетичним вугіллям.

Собівартість шламу була близько 25 гривень за тонну, а державі його продавали по 300 гривень. ТЕСи не виставляли постачальникам претензій у зв’язку з неякісним вугіллям із зрозумілих причин. Напрошується питання: чому держава не використовувала шлами?

Ще один вид копанок. Знімається верхній прошарок ґрунту товщиною 1-1,5 м і під ним залягає пласт вугілля, яке екскаватором вантажиться на автомобілі і вивозиться до занепадаючих шахт, щоб створити ілюзію їх роботи і отримати завищену ціну через те, що на той час видобуток вугілля державою дотувався на 70%.

Виходило, що вугілля добували незаконно, та ще й держава компенсувала серйозні гроші.

За перші три місяці роботи я порушив 32 кримінальні справи, в тому числі щодо відомих О.Єфремова та В.Тихонова, після чого мене перевели працювати до Вінниці, де розслідував справу про контрабанду продуктів з Придністров’я, яка після вилучення невідомо куди зникала.

З’ясував, що в Тульчині працював завод по утилізації вилученого. Тому зобов’язав, щоб при процедурі знищення був присутній представник прокуратури району. Після цього в місцевих ЗМІ з’явилися публікації, нібито я «кришую» контрабанду, хоча все було навпаки – я займався її викоріненням.

Зацікавила мене також ситуація, чому 70% закордонних авто середнього класу завозяться через Вінницьку область. З’ясувалося, що при покупці автомобіля за кордоном фірмами, що цим займалися, вказувалась невиправдана ціна. Таким чином, при його розмитненні вони отримували значну компенсацію з бюджету за кожен автомобіль. За нашого втручання виплати прикоротилися, і фірми, що займались цим бізнесом, перестали існувати.

– Як зміниться суспільство, якщо вмить звільниться від корупції? І чи готові ми до цього?

– Дуже багато говоримо про корупцію… Для отримання будь-якого дозволу люди шукають знайомих, не шкодують «нагород». Для прикладу, згадайте гучну справу про викриття газових схем за участю Олександра Онищенка, відповідно до яких ціна на газ завищувалася на 5-6 тисяч гривень. Минуло вже більше року, як він втік через це з країни. Проте ціна на газ так і не впала. Це говорить про те, що схеми і нині в дії, і хтось отримує ці надприбутки.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес. Якщо ми говоримо про викорінення корупції, то повинні розуміти, що потрібно починати не лише з корупціонерів, необхідно міняти систему. І починати ми повинні насамперед з самих законотворців, які мають приймати відповідні закони, але ж в людей немає поваги до влади, до державних установ. Нормальний рівень життя асоціюється в людей з багатством та олігархами. А порушення законів або їх обхід – гарантією добробуту.

Коли корупція стає сутністю державної системи, то її викорінення загрожує ввести країну в хаос, як це сталось із Бразилією і Італією свого часу.

Тут необхідний цілий комплекс заходів, у тому числі, повернення довіри до влади і посилення відповідальності за корупцію. Тому вважаю, що Україна ще не готова до повного її викорінення. Бо неможливо викорінити те чи інше явище без усунення його причини.

В світі я знаю лише кілька країн, яким вдалося викорінити корупцію. Це Сингапур, який піднявся під проводом Лі Куан Ю, Естонія, яку тягли з корупційної ями всі уряди, починаючи з 1990 року (зараз вона на 32 позиції, згідно рейтингу сприйняття корупції, поруч з Бутаном та Іспанією), Фінляндія, в законодавстві якої поняття «корупція» взагалі відсутнє, Гонконг, рівень корумпованості якого в 1974 році становив 94% чиновників, зараз всього 2-3%, що нижче, ніж, наприклад, в США і Японії.

Приклад цих держав доводить, що викорінення корупції або ж її мінімізація можлива. Це робота не одного року, проте вона в змозі привести країну до процвітання та економічного росту.

Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують, фото – Дмитрий Бургела

Країна без корупції – це країна, в якій панує чесність та згуртованість суспільства, коли воно націлене на розвиток держави. Думаю, Україна без корупції стане сильною європейською державою, в якій процвітатиме бізнес та яка стане привабливою для інвесторів. Як результат, в ній з’явиться багато робочих місць.

– Протести перед Верховною Радою ознаменували один з перших великих зрушень у вітчизняній політиці з 2014 року: цілий ряд політичних сил, які підтримували тоді Майдан, зараз виступили проти проєвропейського президента. Як ви вважаєте, мітинги під Верховною Радою – це проплачене шоу з прицілом на вибори чи дійсно мирний прояв невдоволення чинною владою?

– Важко сказати… Але скажу, що досить потужно підтримував і перший Майдан, і другий. В 2014 році працював у Генеральній прокуратурі, і сильно ризикував, допомагаючи провізією та грошима Майдану.

Чому я підтримував Майдан? Тому що, аналізуючи діяльність українських олігархів – таких, як Фірташ, Бойко та Ахметов, чітко розумів, яким чином вони прийшли до свого потенціалу. Вони торгують газом та електроенергією, брати Клюєви, наприклад, сонячною енергією. Ці люди нічого не побудували для суспільства, і вся їхня діяльність – це торгівля. Чого не можна було одразу сказати про Петра Олексійовича, який зберіг та активізував потенціал в частині харчової промисловості. До теперішнього часу його автобуси «Богдан» користуються успіхом. Я завжди думав, що ця людина зможе створити потужну економіку в країні. Але сталося інакше…

Якщо згадати часи Януковича, то він «обилечивал богатых», і якщо ти, наприклад, заробляв 500 тисяч, то 50 тисяч з них мав віддати. Проте ціни на газ та електроенергію не росли, а долар коштував менше 10 гривень.

В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес

Натомість маємо хвалений «безвіз», проте скористатися ним я не можу – навіть при своїй пенсії. Ось такі пост-майданівські реалії.

Долар та євро катастрофічно високі, ціни в магазинах ростуть, а більшість українців живуть поза межею бідності. Люди, стомлені від владних обіцянок, шукають виходу із свого становища, і одним із них є ось такі зібрання…

– Чи згодні ви з думкою, що, якщо суспільство «проковтне» пропозицію зняти недоторканність в 2020-му, то її не зніматимуть і через три роки? Як ви вважаєте, чому депутати так противляться зняттю недоторканності і чи зможе її скасування ще більше посилити тиск гаранта на Верховну Раду?

– Мало хто пам’ятає часи, коли у 2005-2006 роках до кримінальної відповідальності не можна було притягнути навіть депутата сільської чи районної ради. В ці роки я працював прокурором у Луганській області, брав участь у багатьох засіданнях обласної ради, представляючи подання про притягнення депутатів сільських та міських рад до кримінальної відповідальності, проте жодного разу сесія не дала згоди. Коли я звернувся до голови облради Тихонова з запитанням: «Чому депутати не дають згоди на притягнення до відповідальності порушників закону?», отримав відповідь: «Майже всі вони (депутати) пройшли через коридори прокуратури». Звідси висновок – або прокуратура, розслідуючи ці справи, працювала непрофесійно, або упереджено, або якісний склад обласної ради складався з депутатів, наближених до стану справ.

Тому переконаний, що в Україні недоторканність з нардепів ніхто не зніме, а якщо колись таке й станеться, то це не гарантуватиме притягнення їх до відповідальності. Не так давно Верховна Рада дала багато дозволів на притягнення до відповідальності народних обранців, проте дотепер немає жодного вироку. Де результати та де ці справи?

Згадаймо хоча б Юхима Звягільського, якого в 1994 році народні депутати позбавили недоторканності. Тоді йому інкримінували зловживання службовим становищем. 300 мільйонів доларів було вивезено ним нелегально до Ізраїлю. Історія закінчилась тим, що він жив на ці гроші в Ізраїлі, а через три роки, після зняття звинувачень, повернувся до України.

Хіба можна говорити про викорінення корупції в країні, в якій народні депутати звикли до безкарності за свої діяння?

– Склалася ситуація, коли низи вже не хочуть далі терпіти, а верхи майже не в змозі що-небудь робити. Чи може влада вважатися повноцінною, якщо їй не довіряє вже більше 80% громадян? Який ваш прогноз на рахунок стабільності влади, яка прийшла керувати нашою державою після Майдану? Що потрібно міняти?

– Недивлячись ні на що, я вважаю Порошенка досить потужною особистістю, і те, що за його правління я потрапив під люстрацію, нічого не міняє. Петро Олексійович прекрасно розуміє і знає про справжнє відношення людей до влади.

І все одно, на жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки. Для того, щоб в українців з’явилися реальні доходи, необхідний ріст товарного виробництва, щоб ринок був насичений товарами народного споживання. Тільки за цієї умови можна підвищувати пенсії, в іншому випадку гроші вкрай знеціняться.

На жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки

Також тривожним сигналом для країни є третя хвиля приватизації. Мене дуже вразило обговорення депутатами протягом цілого дня питання, чи потрібно долучати іноземних спеціалістів для оцінки майна чи ні. Але жоден з них, на превеликий жаль, не встав і не запропонував проаналізувати результати перших двох хвиль приватизації. Що ми реально отримали, окрім грубих порушень закону?

Навіть зараз можна ставити питання про повернення майна державі, адже для цього не існує терміну давності. Працівникам підприємств видали ваучери на приватизацію. Їх скупили на базарах по 10-15 гривень. Підприємства перестали існувати. Вважаю, що у такий спосіб приватизовувати державні підприємства не можна, тому що це робочі місця і економічний потенціал країни. Виходячи з цієї ситуації, виникає питання: чи потрібна нам така кількість мовчазних та нерішучих депутатів Верховної Ради?

Що міняти? Потрібно, в першу чергу, припинити війну на сході. Також варто посилити соціальний захист громадян, покращити правоохоронну систему, привести всі закони у відповідність до Конституції, підтягнути охорону здоров’я, забезпечити молодь доступною вищою освітою, створити кращі умови для розвитку бізнесу та інвестицій.

Щоб країна процвітала, в ній має переважати верховенство права.

Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела

Витяги з статті доцента Шморгуна О. С. «Шляхи удосконалення діяльності прокуратури» (Київський національний університет технологій та дизайну):
«Основною проблемою прокуратури в Україні є те, що на рівні Конституції досі не визначено її правову сутність в системі гілок державної влади (державної, виконавчої та судової). Як наслідок, прокуратуру постійно «реформують» у найгіршому розумінні цього слова, без елементарного державознавчого розуміння функціональної ролі даної інституції, яка покликана дбати про законність в усіх сферах суспільного життя».

«Наступною проблемою, яка істотно знижує ефективність діяльності прокуратури, є відсутність професіоналізму на рівні кадрової ідеології. Як приклад, ліквідовано підготовку спеціалістів у Національній академії прокуратури. Практично функції Національної академії прокуратури зведені нанівець, у той час коли такі структури, як МВС та СБУ здійснюють повну підготовку фахівців у своїх учбових закладах».

«Як спосіб вирішення проблеми політизованості прокуратури, коли її використовують задля усунення конкурентів, так і для власного уникнення відповідальності, пропонується запровадження юридичного механізму, який виключав би будь-яку особисту залежність працівника прокуратури від рішень чи діяльності трьох гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних сил та бізнесу».

«Не менш важливою проблемою є непосильне навантаження на працівників прокуратури, що породжує неможливість своєчасно і якісно реагувати на порушення вимог кримінального закону. Відомо, що в даний час діє редакція Закону, де в статті 14 передбачено: “Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15 000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10 000 осіб».

– Бути чесним і тримати слово – чи приводять ці якості до успіху в житті і кар’єрі?

– Ці якості необхідні в житті. Але так сталося, що люди, які дотримуються принципів честі, в реаліях сьогодення мають матеріальні проблеми. Їх не можна назвати успішними.

– Що означає для вас поняття «особиста свобода»? Ви готові її обмежити? За яких обставин?

– Свого часу вивчав класиків Маркса та Енгельса. В Маркса дуже широке поняття свободи. Шлях до «справжньої» свободи, на думку Маркса, пролягав не через збільшення свободи індивіда, а через відмову від неї. В Енгельса досить коротке визначення: «Свобода – это осознанная необходимость». Для мене в цих словах закладена потужна істина. Якщо говорити про обмеження своїх свобод, то на користь суспільству та держави я б пішов на це в певній мірі.

– Які цінності для вас непохитні?

– Я – людина слова, яка не схильна до обману.

– Вам важко виходити із зони комфорту? Як справляєтесь із стресовими ситуаціями на роботі і в звичайному житті?

– Одного разу я їхав на мотоциклі та зламав ногу. Чотири місяці ходив на милицях, а на роботу мене заносили на руках. Для мене це був важкий період, після якого багато чого переосмислив. Тоді познайомився з гарним тренером і почав реабілітацію ноги. З того часу, вже більше шести років, після роботи ходжу до спортивної зали. Там ти відключаєшся і додому їдеш із зовсім іншим настроєм. Спорт – це мій спосіб життя, який допомагає впоратися з різними стресами.

Автор: Галина Панкратьева


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Згідно даного законопроекту, що був підготовлений із залученням авторів закону про НАБУ, на посаду судді Вищого антикорупційного суду претендент обирається за конкурсом.

Ним може бути призначений громадянин України у віці не менше 35 років, зі стажем роботи на посаді судді не менш, ніж 5 років, з науковим ступенем у сфері права чи пропрацювавши в науковій галузі щонайменше 7 років, а також з адвокатським досвідом. Не можуть бути призначені суддями Вищого антикорупційного суду ті, хто десять років до призначення працювали в силових структурах, обіймали політичні посади, вчиняли корупційні правопорушення тощо. Жорсткі обмеження, які висуваються до кандидатів на посади суддів ВАнСУ, мають зробити новий орган абсолютно незалежним, відсікаючи будь-кого, хто має або мав у миулому хоч які-небудь залежності з потенційними фігурантами судових процесів.

Читайте також:  Геннадій Ткачук: Реформування системи контролю дозволить створити сприятливе бізнес-середовище

Конкурсний відбір, як і до Верховного суду, проводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Однак у цьому випадку замість Громадської Ради Доброчесності кандидатів перевірятиме Громадська рада міжнародних експертів. 

Якби відбір суддів ВАнСУ відбувався повністю за допомогою іноземців, то це могло б трактуватися як обмеження державного суверенітету України і відповідно опротестувано в Конституційному суді. Україна – суверенна держава і рішення в ній мають приймати українські органи влади, а не іноземці. Тому, як і у випадку Верховного суду, зауваження громадської ради Вища кваліфікаційна комісія суддів подолати 11 голосами, тобто 3\4 від складу комісії.

Варто зазначити, що ВАнСУ буде розглядати справи не лише НАБУ, адже юридично ми не можемо створювати суд для одного органу і коруціонерів, справи яких розслідувала прокуратура, ДБР, Нацполіція або СБУ. Однак, є запобіжник, який зробить ВАнСУ основним органом, що судитиме справи НАБУ – шкода заподіяна корупціонером має бути не меншою 900 000 грн.

Геннадій Ткачук


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Хіба це не колапс правоохоронної системи України, коли до закінчення повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів Державне бюро розслідувань так і не було створено? І що можна чекати від цього правоохоронного органу?

Дійсно, складається таке враження, що найвищі посади в правоохоронних органах нашої держави займають особи, які не збираються проживати в Україні, коли закінчаться їх повноваження. Теж саме, або навіть гірше можна сказати про нинішню Верховну Раду України, особливо тих народних депутатів, які перебувають у складі профільного Комітету ВР. Про що вони всі думали протягом останніх 2-х років, тобто перехідного періоду, на який прокуратура мала повноваження розслідувати злочини, підслідні НАБУ та Державному бюро розслідування, для мене особисто не зрозуміло. Складається враження, що вони працюють як представники Державної служби із надзвичайних ситуацій, які зобов’язані виїзжати лише на гасіння пожежі.

В зв’язку з цим, хотілося б нагадати трішки історії для того, щоб Ви зрозуміли, про яке «реформування» правоохоронних органів можна говорити в такому випадку. В дійсності, хіба не про розвал системи державного управління і контролю за діяльністю правоохоронних органів, в першу чергу, з боку профільних Комітетів Верховної Ради, одні з яких просто бездіють, як би їх і немає в наявності, а інші займаються більше політикою, ніж вирішенням законодавчих проблем, свідчить той факт, що 20 листопада 2017 року закінчився 5-ти річний термін повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних ДБР, а в грудні 2017 року закінчується критичний термін повноважень слідчих прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних НАБУ. Ви тільки уявіть, в якому становищі, а точніше – хаосі опиниться наша держава, коли до першого терміну не буде створено ДБР (а це вже доконаний факт), а в грудні ц. р. прокуратура зобов’язана буде передати в НАБУ в його нинішньому стані відвертої безпорадності майже 15 тисяч кримінальних проваджень, про що заявляв Ю.Луценко?!

А що вже говорити про те, що наші законодавці явно забули, а може навіть і не знали, що в Перехідних положеннях до КПК України, в п. 20-1, чітко зазначено, що спеціальне розслідування конкретних кримінальних провадженнях (які стосуються, в основному, злочинів, які інкримінуються попередній владі) стосовно підозрюваних, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи які понад шість місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні дані, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, – здійснюється теж тимчасово, але не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування у газеті “Урядовий кур’єр” відповідного повідомлення його керівником). Я переконаний, що про можливі негативні наслідки настання такого моменту не усвідомлюють ні в Верховній Раді, ні в інших коридорах влади, в т.ч. і наш гарант Конституції. На жаль, про це не задумувався заздалегідь Генеральний прокурор, відомство якого навіть після настання таких критичних моментів зобов’язане буде нести відповідальність за організацію досудового розслідування і процесуальне керівництво розслідуванням по всіх таких провадженнях!!!

Більше того, його не професійні заяви про те, що в таких випадках він, начебто, буде визначати підслідність по справах, підслідних ДБР, за іншими органами досудового розслідування (НПУ, СБУ) не витримують критики, бо це протирічить вимогам ст. 216 КПК України про підслідність, а головне, що в разі таких його дій всі докази, здобуті в результаті порушення порядку, встановленого цим Кодексом, будуть визнані судом недопустимими. Для нього і його команди «професіоналів» процитую зміст п.2 ч.3 ст. 87 КПК України: «недопустимими є також докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних проваджень»! І це по-перше.

По-друге. Генеральний прокурор і інші керівники прокуратур дійсно мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування, але лише в разі «неефективного розслідування». Я думаю, що не потрібно читати лекцію Генеральному прокурору щодо змісту цього поняття. Єдине, що можу підкреслити: відсутність у законі повноважень щодо можливостей проведення розслідування у слідчих прокуратури після 20 листопада ц.р. не є свідченням неефективного виконання слідчих дій, і тим більше по тих провадженнях, які будуть зареєстровані після цієї дати.

По-третє. Висловлені Ю. Луценком наміри продовжувати проведення досудового розслідування по справах, підслідних ДБР після закінчення названого терміну силами процесуальних керівників протирічать вимогам ст. 36 КПК України, в т.ч. і п.4 ч.2, яким надано право прокурорам у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) дії та процесуальні дії (тобто, без виконання негласних слідчих (розшукових) дій), але і це можливо здійснити лише в порядку визначеному цим Кодексом. Тому, ще раз нагадую, що у відповідності до ч.7 ст. 214 КПК України, якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування. І все.

Не можу також не спростувати розповсюджувану сьогодні помилкову інформацію про те, що слідчі прокуратури, начебто, мають право продовжувати досудове розслідування по вже розпочатих до вищезазначеної дати кримінальних провадженнях. Це не відповідає п.2 ч.1 Перехідних положень до КПК України, де чітко сказано, що такі повноваження слідчі прокуратури виконують лише до того, коли буде введена в дію ч.4 ст. 2016 КПК України, тобто до дня, коли почне діяти ДБР.

Отже, Ви тільки вдумайтесь про необхідність створення ДБР вперше було згадано в КПК 2012 року, в частині 4 ст. 216 якого було зазначено, що слідчі органів Державного бюро розслідувань будуть здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне  становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1, 2 і 3 категорії посад, суддями та працівниками правоохоронних органів. Наразі ч.4 ст. 216 змінена у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про державну службу», якою передбачається закріпити за ДБР розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовими особами держави, правоохоронцями і суддями, а також особами, посада яких віднесена до категорії «А», окрім випадків, коли досудове розслідування віднесено до підслідності НАБУ. Тобто, повноваження органів ДБР були значно звужені, лише до держслужбовців 1-ої («А») категорії.

Таким чином, передбачений новим КПК орган досудового слідства – ДБР повинен був проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по їх категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах їх вчинення, а саме, підкреслюю: будь яких злочинів, вчинених названими високопосадовцями, в тому числі і корупційних.

Про необхідність створення саме Державного бюро розслідування для забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень неодноразово вказував у своїх рішеннях і Європейський суд із прав людини. Як убачалось з подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до Кабінету Міністрів України від  30.09.2014 року (дослівно): «враховуючи велику кількість рішень Європейського суду щодо України, якими констатовано не проведення ефективного розслідування, секретаріат Комітету Міністрів Ради Європи пропонує КМРЄ при розгляді питання про виконання Україною рішень Європейського суду зосередитись на проблемах ефективного розслідування, включаючи створення Державного бюро розслідування».

Але, не дивлячись на це, Верховною Радою  України, так би мовити, демократичного скликання 14.10.2014 року було прийнято Закон  України «Про Національне антикорупційне бюро України», до повноважень якого віднесено розслідування кримінальних корупційних правопорушень, які вчинені найвищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Як убачалось з Прикінцевих положень цього закону, до підслідності слідчих цього органу віднесено кримінальні правопорушення, вчинені високопосадовцями, в т. ч. держслужбовцями 1-2 категорій, суддями, прокурорами та працівниками інших правоохоронних органів (тобто, розслідування яких до цього відносилось до виключної компетенції слідчих ДБР).

Таким чином, в системі правоохоронних органів після прийняття названого вище закону з’явилися  два нових самостійних суб’єкти розслідування кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, суддями, прокурорами та іншими правоохоронцями, з одною відмінністю: НАБУ повинне розслідувати корупційні правопорушення, вчинені високопосадовцями, але не нижче державних службовців 2 категорії, суддями і правоохоронцями; а ДБР будуть підслідні всі інші кримінальні правопорушення, вчинені частиною із цих суб’єктів,а саме державними службовцями категорії «А» (як приклад: заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП и т.д., що заздалегідь буде становити значно меншу кількість підслідних злочинів ніж в НАБУ). Саме, в зв’язку з цим, Генеральна прокуратура України  ще в листопаді 2014 року зверталась до Президента України  зі своїм листом щодо недоцільності створення в такому вигляді НАБУ, яке буде вести досудове розслідування відносно одних і тих же високопосадовців, що і ДБР,  навівши конкретні доводи, в т.ч. і закладені в цьому негативні наслідки від подібного дублювання функцій та можливих конфліктів між ними в зв’язку з цим.

Але, наш Президент і більшість законодавців, які знаходяться під тиском США і Європи і не бажають звертати увагу не тільки на джерела і причини існування корупції у вищих ешелонах органів державної влади і місцевого самоврядування,  а і прикриваються помилковою ідеєю посилення боротьби із цим ганебним явищем, шляхом накопичення нових антикорупційних органів. Не обговорили цю ідею і із практикуючими юристами та незалежними науковцями, будь-якої уваги на їх пропозиції не звернули і пішли ще далі. Таким чином, було зруйновано всю правоохоронну систему, в першу чергу як слідчі, так і оперативно розшукові підрозділи, які були здатні при створенні їм таких сприятливих умов, при такому матеріально-технічному забезпеченні та при таких високих зарплатах як у НАБУ, оперативно розкривати і розслідувати найбільш складні та заплутані злочини, які вчиняються у вищих ешелонах влади, в першу чергу в організованих формах, та головне – доведення їх до суду для застосування справедливого покарання. Треба визнати, що значну шкоду реалізації ідеї по посиленню боротьби із корупцією завдали так звані «грантоїди», які на замовлення своїх закордонних «господарів» все зробили для того, щоб новий антикорупційний орган був лише ширмою, а не справжнім локомотивом у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади. Я допускаю, що такі підходи до створення і головне – підбору туди недосвідчених кадрів влаштовували і нинішню владу.

Так, створивши НАБУ, яке повинне займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, та внісши одночасно зміни до ст. 45 КК України, якими було визначено перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що може і навмисно) до підслідності «детективів» НАБУ віднесли лише частину із них. Разом з тим, новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням і інших злочинів, які не мають ніякого відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто до високопосадовців. Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби із корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів Антикорупційного бюро віднесли і злочини, які вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%. Окрім того, їм було надано право розслідувати і кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але які вчинені не високопосадовцями, а і іншими службовими особами державних органів, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої  ним шкоди становитиме приблизно більше 500 000 гривень.

Таким чином, Ви тільки вдумайтесь, новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатись і не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад: керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад і т.д.). І мої невтішні прогнози підтвердились: саме такі суб’єкти і вчинені ними злочини і значаться в більшості своїй серед закінчених детективами НАБУ справ і відносно яких були направлені до суду обвинувальні акти, чи клопотання про закриття провадження, чи про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.

Ще більш шкідливим і таким, що відволікає НАБУ від боротьби із корупцією у найвищих ешелонах влади, є внесені законодавцями зміни в ст. 216 КПК України, де тепер в підпункті 2 п. 3 ч. 5 передбачено, що наглядовий прокурор антикорупційної прокуратури своєю постановою може віднести до підслідності НАБУ і будь-яке інше кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, «якщо відповідним злочином було заподіяно, або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам». Виходячи із такої підслідності такого новоствореного саме антикорупційного органу, стає незрозуміло, а хто ж буде розкривати і розслідувати, в першу чергу, корупційні злочини у вищих ешелонах влади?!

Саме в зв’язку з цим, хотів би тепер звернути увагу на те, а що ж буде розслідувати в такому випадку ДБР, яке, на мій погляд, є більш конкурентним органом ніж НАБУ, якщо виходити із того ж більш продуманого порядку підбору кадрів. Перш за все, компетенція Державного бюро розслідувань, передбачена КПК 2012 року та яка  була схвалена впливовими європейськими інститутами при оцінці нового кримінального процесуального закону, викладеними вище змінами внесеними протягом 2014-2015 років та прийняттям цілого ряду нових законів, фактично повністю змінилася.

Отже, по-перше, ДБР буде розслідувати кримінальні правопорушення про корупційні злочини, вчинені державними службовцями лише 1 категорії, до якої відносяться всі високопосадовці, проте лише ті злочини, які не підслідні НАБУ, а це, вибачте, не корупційні. Єдине, по чому опосередковано цей новий орган можна назвати як антикорупційний, то це через надання йому права розслідувати злочини про корупцію, вчинені Директором НАБУ та іншими службовими особам Антикорупційного бюро, заступником Генерального прокурора-керівником САП та прокурорами цієї прокуратури, і то, окрім тих випадків, коли досудове розслідування таких злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ.

Таким чином, Ви можете уявити, скільки буде всього таких кримінальних проваджень. Я впевнений, якщо не одиниці, то зовсім невелика кількість. Основною ж функцією цього ж новоствореного органу,на превеликий жаль, буде розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (тобто, військові злочини), а таких на сьогодні в провадженні військової прокуратури знаходиться, за словами того ж Ю. Луценка, більше 15 тисяч справ? Хіба для розслідування таких, в основному, одноепізодних кримінальних правопорушень, в першу чергу вчинених учасниками АТО, до яких відношення в суспільстві в основному шанобливе , передбачалось створення такого суворого за назвою нового правоохоронного органу із штатом в кількості 1500 слідчих і оперативних працівників?! І це при тому, що раніше були слушні пропозиції наділити ДБР повноваженнями розслідувати злочини,  пов’язані із діяльністю злочинних організацій (для відому, згідно статистичних даних, тільки за 2014 рік правоохоронними органами України  зареєстровано всього 5 злочинів про створення злочинної організації, лише в одному з яких повідомлено про підозру, 1 кримінальне провадження закрито, а 4 продовжували розслідувати).

Пропонувалось доручити слідчим ДБР розслідувати і злочини, пов’язані з тероризмом, яких протягом того ж 2014 року було зареєстровано: 1499 терористичних акти та 478 епізодів створення терористичних груп чи організацій, з яких до суду направлено лише 58 злочинів, а також особливо тяжкі насильницькі злочини, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі ( до речі, в 2014 році було зареєстровано 1547 умисних вбивств при обтяжуючих обставинах та 2260 посягань на життя працівників правоохоронних органів або військовослужбовців, з яких до суду скеровано лише 354 злочини)! Хіба це не було достатньою аргументацією на той час?

Тобто, з цього можна зробити висновок про те, що, таким чином, нинішніми законодавцями ідею створення такого потужного органу досудового розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, як ДБР, було фактично повністю зруйновано, а запропоновано створити замість нього фактично орган, який буде займатися виявленням, розкриттям і розслідування злочинів, які до цього були підслідні не тільки слідчим органів прокуратури, як це справедливо передбачалося в Перехідних положеннях до КПК 2012 року, а в більшій мірі – слідчим Національної поліції і найбільше – це військових прокуратур. 

Тепер коротко щодо самого Закону і порядку конкурсного відбору керівництва ДБР.

Не дивлячись на те, що передбачений Законом України «Про Державне бюро розслідувань» порядок укомплектування його складу, як на мене, більш державницький і такий, що буде сприяти набагато кращій його результативності ніж у НАБУ, я все одно не можу погодитись в повній мірі з тим, що більшість посад в цьому органі досудового розслідування будуть займати особи, які не мають будь-якого досвіду на посадах слідчих і оперативних працівників. Нав’язана із-за меж України практика відбору претендентів на посади, особливо керівні, в правоохоронні органи не є в принципі шкідливою, але, використовується вона в Україні, як на мене, не правильно. Про це засвідчив досвід її застосування за останні 2-3 роки. Я про це неодноразово писав, але, до мене не тільки не дослухались, а навіть є випадки, коли звинувачували, мовляв, у нерозумінні європейських підходів. Наголошую, що я залишаюсь при своїй думці і поясню чому.

Так, в пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень до цього закону передбачена абсолютно вірна рекомендація утворити ДБР за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів ГПУ та відповідних (я так зрозумів – оперативних) підрозділів МВС і інших державних органів, які протидіють злочинам. Але, цю вимогу в самому Законі знівельовано, бо вже передбачено не зовсім прийнятні, якщо виходити із інтересів держави, принципи  формування слідчих підрозділів ДБР, а саме:

  •  особами, які протягом останнього року (!)  обіймали посади слідчих, прокурорів –  не більше ніж на 30%;
  •  особами, які протягом останнього року (!) обіймали посади слідчих в інших органах державної влади – не більше  19%;
  •  інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права – не менше ніж на 51%.

Тобто, більшість слідчих ДБР не будуть мати будь-якого досвіду слідчої роботи, а інша частина чисто теоретично може мати досвід роботи 1 рік! Передбачена в законі норма про те, що такі «спеціалісти» повинні пройти протягом року «стажування» в ДБР викликають у мене лише подив, бо я знаю з практики, що для підготовки слідчого не завжди достатньо і 5 років?!

Ще більш неприйнятним є комплектування оперативних підрозділів ДБР, куди передбачено набрати не менше 60 % осіб, які не мають будь-якого досвіду в правоохоронній діяльності, кого навчити буде практично неможливо ні протягом року, ні протягом кількох років, а головне – не буде для цього часу і не буде кому. Тобто, ці 51% так би мовити «слідчих» і 60 % «оперативних працівників» це баласт, це той «контингент», який буде протирати, вибачте, штани, а платники податків будуть оплачувати їх неробство! Про які можна говорити результати діяльності ДБР в такому випадку?! Це категорично неправильно, бо як і в НАБУ, це створює умови для набору на службу осіб, які взагалі не зможуть за своїми особистими даними перебувати на посадах слідчих і оперативних працівників. В цьому я неодноразово переконувався на своєму професійному шляху.

Проте, можна погодитися із тим, що в Законі «Про ДБР» значно продуманіше викладена процедура підбору і проходження конкурсів кандидатами на посади Директора ДБР і його заступників, бо членами Комісії, на відміну від подавляючої більшості попередніх, повинні бути лише особи, які не тільки мали бездоганну ділову репутацію, а і вищу юридичну освіту та високі професійні якості. Саме це і дозволило відібрати, як на мою думку, на ці посади 19 претендентів, більшість із яких володіють хорошою професійною підготовкою, як на ділянці досудового слідства, так і оперативно-розшукової діяльності, чого у свій час не відбулося, на жаль, при відборі в НАБУ.

Хоча, і в цьому випадку так розпіарений в ЗМІ конкурсний відбір до правоохоронних органів, застосовані і в ДБР, теж показав свої недоліки і недосконалості, як би цю систему не хвалили. Адже, поясніть, як до числа кандидатів на найвищі посади у ДБР потрапили особи, які «вірою і правдою» служили режиму Януковича, а один із яких приймав саму активну участь у завідомо незаконному засудженні того ж Юрія Луценка, неодноразово і послідовно орієнтував суд як на незаконне утримання останнього під вартою із політичних мотивів, що було підтверджено рішеннями ЄСПЛ, так і у винесенні 2-х завідомо неправосудних вироків. Я також не можу змовчати і про деяких інших кандидатів, які себе відкрито заплямували по відомим у ЗМІ кримінальним провадженням, де були допущені грубі порушення прав людини та основні засади кримінального провадження, такі як верховенство права, право на свободу і особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д. Мені особисто відомі факти, коли ці особи мали безпосереднє відношення до завідомо незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності. Але, мабуть я не про те говорю, бо також усвідомлюю, що саме такі «фахівці» були потрібні режиму Януковича і, на жаль, скаладється враження, що потрібно і нинішній владі, бо вони завжди готові виконати будь-які замовлення! Але, підкреслюю, я не маю на увазі всіх обраних претендентів, а лише окремих із них.

Також не можу погодитись із тим, що названим законом, як і у випадку із НАБУ, взагалі не передбачено підстав для звільнення директора ДБР і його заступників із займаних посад, а мова йде лише про підстави припинення їх повноважень! І навіть в такій редакції мова йде лише про їх дострокове припинення виконання повноважень, але не зазначені підстави, пов’язані з неналежним виконанням своїх службових обов’язків, порушенням норм закону та основних засад кримінального провадження, що неминуче призведе до можливої появи у таких безконтрольних осіб почуття безкарності та вседозволеності, як це сьогодні наглядно спостерігається в поведінці уже діючих керівників антикорупційних органів. Різниця між ними тільки полягає в тому, що директор ДБР може також припинити свої повноваження в разі притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративним правопорушенням, пов’язаним з корупцією, чого по директору НАБУ не передбачено, проте для останнього у підставах зазначена можливість звільнення за результатами негативного висновку перевірки внутрішнього аудиту.

На закінчення публікації зазначу, що сьогодні вже відомі результати голосувань по відбору Директора ДБР і його заступників. Визнаю, що вибір комісії вдалий. Мене тішить те, що обрані дійсно одні з найкращих претендентів, всі троє дійсно є професійно підготовленими правоохоронцями, слідство знають не лише по посібникам, а із власного досвіду, двоє із них мають і достатній досвід роботи на адміністративних посадах. Це мене радує і дає надії, що хоча б цей орган запрацює, причому набагато швидше ніж НАБУ. Єдине, що мене хвилює, то це чи достатньо у них досвіду саме по організації роботи такого великого колективу слідчих і оперативних працівників і чи зможуть вони вистояти під тиском влади, політичних сил та вулиці. Хочеться вірити, що вони з цими проблемами впораються. Друге. Позитивом є також те, що серед них немає осіб явно зорієнтованих на владу і політиків. І нехай, які б замовні статті на них не писала продажна частина «фахівців пера», як би їх не поливали відвертим брудом, вони повинні демонструвати своїми справами свою незалежність і принциповість, а головне – результативність!

І насамкінець. Щодо Директора ДБР. Із тих «пасквілів» на нього є лише кілька достовірних речей, які його абсолютно не компрометують. Це те, що він працював довгий час в прокуратурі на Львівщині, що в 2014 році після Революції гідності був призначений саме Олегом Махніцьким на службу в Головне слідче управління ГПУ, де зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. І все. Всі інші звинувачення надумані і брехливі.

А якщо ж він дійсно є висуванцем від партії «Народний фронт», то треба подякувати за їхній вибір. За останній час, це дійсно підходяща кандидатура.

Бажаю їм успіхів!

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO