Детективи НАБУ отримали неофіційну вказівку збирати компромат на керівництво Державного бюро розслідувань. Про пише Інформаційна Хвиля з посиланням на власні джерела.
Так, повідомляється, що 14 січня цього року під час наради в Національному антикорупційному бюро його директор Артем Ситник дав вказівку своїм підлеглим почати розслідування діяльності Директора Державного бюро розслідувань Романа Труби та його заступників – Ольги Варченко та Олександра Буряка. При цьому він начебто дав вказівку відповідне провадження не реєструвати, “до появи перших доказів”.
Відомо, що після початку роботи Державного бюро розслідувань, всі справи щодо можливих злочинів співробітників та Директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника, які знаходилися та розслідувалися Службою безпеки України та Генеральною прокуратурою України, за підслідністю мають потрапити до ДБР.
Зокрема, може йтися про кримінальне провадження щодо можливого розголошення даних досудового розслідування керівником Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артемом Ситником у справі міністра інфраструктури, кримінальну справу стосовно детектива Національного антикорупційного бюро України Сергія Яндюка та багато інших справ, які відтепер змінили підслідність.
Через кілька годин її пост лайкали і перепощували, в тому числі боти з бразильською пропискою, наганяючи тисячі переглядів. “Найпікантнішою” частиною було те, що “неуспішний коханець” в рамках погрози прислав дівчині коробку курячих лап і попередження, що вона повторить долю Катерини Гандзюк.
Наступного дня дівчина передала заяву про злочин в прокуратуру, а вже ввечері написала покаяльного листа, що ненавмисно обмовила чоловіка, якого ніколи не бачила.
Секс-скандал стався саме в ті дні, коли суд попросив ГПУ ще раз подумати, наскільки ретельно вони провели люстраційну перевірку керівника ДБР Романа Труби. Перед тим владоможці дуже прозоро натякали, що керівник ДБР може втратити свою посаду, а його замінить його заступниця Ольга Варченко.
Цей харрасмент мав усі шанси перекроїти долю ДБР, але, як виявилось, навіть дуже просунуті технологи з крутими базами збору інформації не в змозі протистояти МВС, якщо напасти на їхнього. Навіть якщо їм допомогли в іншому силовому відомстві.
А тепер все по порядку.
Чиї ви, лапки?
Поки в Facebook сперечалися, був харрасмент чи ні, а Олександр Варченко писав пост, що він не винен і дівчину ніколи не бачив, кіберполіція вже встановила, як зайшли в його акаунт і хто це зробив.
Тоді ж силовики натякнули, що сліди замовлення ведуть до групи підтримки голови ДБР, яка вже кілька місяців складається з двох народних депутатів.
Наталю Бурейко, яку так невтомно шукали за допомогою деканів КПІ, а не батьків, допитали того ж дня і сховали під державну охорону. Вона жива і здорова.
За наступні 20 днів силовики встигли опитати всіх свідків у суді, і 29 листопада затримати Володимира Петрова та його колег.
Крім керівника групи, вдалося дізнатися прізвище ще одного підозрюваного – це Олександр Барабошко, що став відомий під ніком Крус-Крус під час Майдану, організувавши цілодобовий стрім.
Олександр Барабошко
До вечора затримали ще 5 осіб.
Крім того, у справі може винирнути високопосадовець УДО, через яке і підключилися до персональних даних Варченка.
З того, що вилучено у техніці компанії, їм можуть інкримінувати незаконний збір інформації, втручання у персональні дані, залякування, в тому числі, журналістів та ще дещо.
ГПУ вже назвала статті, які інкримінують затриманим – ч. 2 ст. 383, ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163, ч. 2 ст. 182, ч. 1 ст. 343 КК України.
Це – порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків. І завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
В максималці це може тягнути на 7 років позбавлення волі.
На питання про те, чи вийшли силовики на замовників, мовчать. Мовляв, нехай ті нервуються.
Сварка за ці управління тривала з серпня, коли директор ДБР з власної волі відхилив шахматку розподілу посад в ДБР, узгоджену на Банковій керівниками нинішньої коаліції.
Цей крок був абсолютно неочікуваним від людини, яку досі вважали технічним ставленником.
Другим найвірогіднішим кандидатом був військовий прокурор Анатолій Матіос. Але влада побоялась дати йому такі повноваження, бо він на господаря працювати не буде.
Тому вибір впав на недосвідченого в політиці Романа Трубу, який на конкурсі претендував лише на посаду заступника. Його висування пов’язують з групою Олександра Турчинова та Сергія Пашинського.
Посаду заступника голови ДБР отримала Ольга Варченко, вона ж знайома депутата від БПП Олександра Грановського.
Втім вже влітку керівники коаліції зрозуміли, що Труба став грати в свою гру.
За день кандидатів встигли повторно перевірити на поліграфі. А Труба перервав відпустку.
Здавалося б, зараз буде велика буча, але ні… все несподівано затихло, і 27 листопада Труба таки призначив територіальних керівників за винятком чотирьох, до яких у комісії були претензії.
Обізнані в ситуації кажуть, що цим керівник ДБР лише на час зупинив питання свого звільнення.
“Не знайшли поки нормального механізму його скинути, плюс це покладе всю систему слідства, але для нього це не кінець проблем”, – каже співрозмовник серед обізнаних у перипетіях з ДБР.
Керівник ДБР вже немає довіри від влади, має сильних і впливових ворогів, в тому числі серед тих, кого він підвів і розчарував, і реальну люстраційну справу.
А тепер його можуть ще й підчепити до справи про курячі лапки.
Народний депутат України Олександр Грановський спростував чутки про те, нібито він залучений в судову тяганину з метою звільнення з посади директора Державного бюро розслідувань Романа Труби. Депутат заявив, що його джерела повідомляють, ніби ініціатором таких чуток є сам Труба.
У Facebook Грановський виклав відкрите звернення до директора ДБР.
Депутат пише, що ніколи не зустрічався з Романом Трубою. Єдиний раз — біля турнікету в будівлі комітетів Верховної Ради, коли відбулося їхнє рукостискання. Водночас Грановський додає, що до нього приходив соратник директора ДБР. «Я сподіваюся, що вам дослівно передали суть нашої розмови, яка, за великим рахунком, зводилася до кількох базових принципів: я, як народний депутат України, мрію про те, щоб ДБР працювало краще ніж НАБУ, мрію одночасно про те, щоб співробітники не брали хабарі, підкреслив неодноразово, що у мене немає ніяких персональних інтересів в розрізі роботи ДБР», — написав Олександр Грановський.
Також нардеп прокоментував судові претензії по відношенню до Романа Труби: «Як ілюстрацію і нагадування для тих, кому це цікаво, прикріплюю до цієї публікації основні документи, які вже були раніше опубліковані і ті, що я отримав від своїх джерел. Якщо коротко, то позивач вважає, що Роман Михайлович Труба якось «по-своєму» пройшов Люстраційну перевірку, забувши розповісти про те, що 11 грудня 2013 р. встиг пред’явити повідомлення про підозру громадському активісту Шевціву Андрію Володимировичу у кримінальній справі № 12013150270001441».
Крім цього, Грановський припустив, що Труба не хоче призначати співробітників ДБР оскільки серед них немає «його людей». «З метою блокування таких призначень ви послалися на відсутність у вас результатів поліграфічних досліджень і низьку якістю роботи зовнішньої комісії, яка, дозволю собі нагадати, і вас обрала, прости Господи», — пише депутат. У той же час він додає, що Труба призначив низку високопоставлених співробітників в регіони без узгодження зі своїми заступниками. А це суперечить закону. «Безглуздо виглядають ваші пояснення, що ви за своїм підписом передали в суд, де прямо говорите про те, що без схвалення заступників призначати нікого не можна», — заявив Олександр Грановський.
Наостанок депутат порадив Роману Трубі не слухати порадників, які можуть «завести до пекла».
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Сьогодні апеляційний адміністративний суд міста Києва розглядає апеляційну скаргу народного депутата України, кандидата на посаду Директора ДБР Юрія Македона на рішення адміністративного суду міста Києва, який фактично визнав законність призначення Директора ДБР на конурсних засадах Романа Труби.
Як зазначив автор скарги Юрій Македон, 13 листопада 2017 року Конкурсною комісією шляхом голосування було прийнято рішення про відмову Трубі Роману Михайловичу у задоволенні його заяви про допуск до участі у конкурсі на посаду Директора Державного бюро розслідувань та першого заступника. “Рішення прийнято одностайно”, — наголошує Македон.
Однак, як зазначає Юрій Македон у своїй позовній заяві, вже 21 листопада 2017 р. порушуючи цілу низку статей Регламенту роботи конкурсної Комісії, Р.Труба був допущений до конкурсу, відповідно, протизаконно був призначений на посаду Директора ДБР.
Юрій Македон оскаржив дії Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань. Однак адміністративний суд прийняв рішення повернути скаргу позивачу. Іншими словами, адміністративний суд міста Києва закрив очі на грубі порушення проведення конкурсу і подальшого призначення Романа Труби на посаду Директора ДБР.
Юрій Македон також повідомив, що він направив дві депутатські вимоги, чотири інформаційних запити на Комісію по ДБР, щоб отримати інформацію про те, яким чином Р. Труба став кандидатом на посаду директора.
“Більше того, ГПУ зареєструвала кримінальне провадження за ненадання комісією інформації на депутатські запити, вимоги та звернення. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києав визнано протиправною бездіяльність комісії за ненадання інформації. Проте, суд першої інстанції боїться надати мені шанс довести в суді незаконність призначення Р. Труби та відкривати справу за відповідним моїм позовом. Спочатку не надають документи, а потім кажуть, що пропущені строки звернення до суду”, — наголосив Юрій Македон.
На його переконання, сьогоднішній розгляд справи у апеляційному адміністративному суді міста Києва – стане тестом для всієї судової гілки влади на її незалежність, неупередженість та керуванням принципом Верховенства права.
“Сьогодні ми зможемо переконатись, чим керуються судді: Верховенством права, чи політичною доцільністю. Адже є очевидним, незаконне призначення Романа Труби на посаду Директора ДБР – це виключно політичні торги, розподіл силових структур між політичними гравцями”, — зазначив Юрій Македон.
Редакції стало також відомо про ще один цікавий факт роботи конкурсної Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань.
Від початку створення, Конкурсна комісія відкрила два інформаційні майданчики, де розміщувалася інформація про діяльність та оголошення конкурсів: сторінка ДБР в ФБ та сторінка на Урядовому порталі:
На цій сторінці упродовж березня – червня розміщувалась інформація для кандидатів на посади в ДБР. Ця сторінка вважалася основним джерелом отримання інформації щодо конкурсів.
Станом на 22 червня оголошення про порядок проведення тестування кандидатів на знання законодавства на зайняття посад директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань було відсутнє. Не було жодної інформації про це тестування і на сторінці ДБР та у Facebook.
Однак 22 червня, низці учасників конкурсу стало відомо, що перший етап конкурсу відбувся 16 червня, на Урядовому порталі була знайдена третя сторінка з інформацією про конкурс —
Алгоритм входу на цю сторінку зовсім інший, тобто лише “втаємничені” були повідомлені ро нього. Решта ж учасників не попали на наступний етап конкурсу лише через те, що їх ніхто не повідомив. Повідомлень про дату тестування, яке відбулось 16 червня цього року, більшість кандидатів на посаду керівника відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань не отримували.
Таким чином є всі підстави вважати, що не лише Директор ДБР Роман Труба, а й більшість керівників структурних підрозділів ДБР були призначені “вручну” і не пройшли процедурчу відкритого, чесного і прозорого конкурсу.
“Вважаю, що ми не країна третього світу, у державі повинен працювати закон і не можна призначати переможцем конкурсу людину, яка не приймала участь у цьому конкурсі”, — зазначив Юрій Македон.
18 липня 2018 року Комісія з відбору кандидатів на найвищі посади в Державному бюро розслідувань відібрала перших 27 кандидатів. Та відбулося це з гучним скандалом.
Адже за день до цього у ЗМІ вже було опубліковано список переможців. Як так сталося, що ще до голосування Комісія визначила, хто переміг, – окреме питання, яке, безумовно, потребує окремого розслідування. Однак зосередимося на переможцях конкурсу, адже серед них досить багато одіозних осіб, яких підозрюють у порушенні українського законодавства.
Знайомтесь, переможець на посаду директора територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Миколаєві – Олег Петрович Денега.
Про детальну біографію прокурора Олега Денеги можна дізнатися із судового рішення Голосіївського районного суду. Річ у тому, що у 2016–2017 роках він намагався через суд домогтися виплати йому пенсії. Саме тому судом було встановлено, що в 1993 році Олег Петрович Денега вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка і в 1998 році закінчив повний курс навчання в Одеській державній юридичній академії за спеціальністю «правознавство». 30 червня 1998 року Олегу Петровичу було присвоєно кваліфікацію юриста.
З копії трудової книжки Олега Денеги вбачається, що 2 липня 1998 року він був призначений стажистом на вакантну посаду помічника прокурора міста Дрогобича і відтоді працює на посадах слідчого та прокурора в органах прокуратури. Отже, можна зробити висновок, що Олег Петрович безперервно працює прокурором аж із 1998 року. Також варто додати, що прокурору таки не вдалося відсудити собі пенсію.
Із різноманітних ЗМІ ми можемо дізнатися й про інші місця роботи Олега Петровича. Наприклад, відомо, що до 2009 року він обіймав посаду прокурора Шевченківського району (м. Львів), а в період 2009–2011 років очолював прокуратуру міста Львова. Після цього, 14 травня 2012 року, його призначили на посаду начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Львівської області, а 27 вересня 2012 року – на посаду начальника відділу з питань розгляду листів і прийому громадян прокуратури Львівської області.
У 2014 році Олег Денега, відповідно до наказу Генерального прокурора України, отримав посаду заступника начальника Головного управління – начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту. Свою ж нинішню посаду, а саме заступника начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах, Олег Петрович обійняв 31 січня 2018 року.
Проте у 2018 році Олег Петрович вирішив змінити роботу в прокуратурі на роботу в Державному бюро розслідувань. Він брав участь у конкурсі на керівні посади ДБР і претендував на посаду директора територіального управління в місті Миколаєві. На тестуванні на знання законодавства Олег Денега отримав 99 балів зі 100 можливих. Він також успішно пройшов співбесіду і, як наслідок, потрапив у список переможців і був рекомендований на посаду директора територіального управління в місті Миколаєві.
Цікаво, що у списку ймовірних переможців на конкурсі, який опублікували ще до фінального засідання Комісії з відбору, Олега Денеги не було. Натомість очільником теруправління мав би бути скандально відомий суддя Євген Аблов. Втім, рішення комісії було іншим. Безумовно, громадськість позитивно сприйняла не призначення Євгена Аблова, однак і до Олега Петровича Денеги є досить багато питань із приводу його доброчесності та статків. Наприклад, у ЗМІ зазначається, що Олег Петрович не вказав у своїх деклараціях вартість майна та не зазначив жодного права власності чи користування нерухомим майном.
Саме тому ми вирішили детально проаналізувати декларації Олега Денеги за 2013, 2015, 2016 та 2017 роки. У них Олег Петрович вказав 1,4 млн грн заробітної плати, з яких 608 тис. грн отримав у 2017 році після суттєвого підвищення зарплати для всіх прокурорів. Його дружина Наталія Денега за аналогічний період вказала 78 тис. грн доходу як «допомогу сім’ям із дітьми». У декларації чиновника ми можемо побачити, що разом із дружиною він має четверо дітей.
Варто відразу зазначити, що жодного нерухомого майна у власності прокурора немає. Натомістьусім майном у родині володіє Наталія Денега. Зокрема, у її власності із 2009 року перебуває будинок під Львовом у с. Солонка. Його площа – 472 кв. м.
Окрім будинку, у власності пані Наталії перебуває земельна ділянка в тій же Солонці площею 12 тис. кв. м. І тут виникає найбільше запитання. Може здатися, що саме на цій земельній ділянці й розташований будинок. Однак, відкривши кадастрову карту, можемо переконатися, що жодної земельної ділянки такого великого розміру на вул. Коновальця (на якій розташований будинок) немає. Тож очевидно, що ця ділянка розташована в іншому місці, яке нам, на жаль, знайти не вдалося, адже інформації про цю землю немає в Реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Натомість на вулиці Коновальця нам удалося знайти іншу земельну ділянку, власником якої значиться також Наталія Романівна Денега. Площа цієї ділянки – трохи більше як 12 соток, і, судячи із її фото, саме на ній розташований вищезгаданий будинок. Утім, жодної згадки про цю земельну ділянку в декларації прокурора немає, що, звичайно, є грубим порушенням законодавства! Та, навіть незважаючи на цей факт, відкритим залишається питання про можливість набуття такого будинку, адже, як ми побачили, Олег Денега всю свою кар’єру провів у прокуратурі, а його дружина вже довгий час узагалі не працює. Тож, звідки кошти на цю нерухомість, невідомо.
Ще більше запитань з’являється після перегляду декларації за 2013 рік. Адже в ній і площа будинку зменшена на 2 кв. м, і задекларована земля площею 1200 кв. м. Тобто в цій декларації немає жодної із двох вищезгаданих земельних ділянок, що теж є порушенням.
Також Наталія Романівна з 2001 року є власником квартири у Львові, площею 80 кв.м. На жаль, місце розташування цього житла з’ясувати теж не вдалося.
У ЗМІ Олега Петровича також звинувачували в тому, що, працюючи в Києві, він довгий час не вказував жодного права користування чи власності нерухомості у столиці. Це справедливо, адже навряд чи прокурор кожного дня їздив на роботу в Генеральну прокуратуру із Львівської області.
Ситуація змінилася лише 2017 року. Саме в цьому році Олег Петрович задекларував право користування службовою квартирою, площею 128 кв. м. Що цікаво, судячи з декларації прокурора, не він, а хтось із його родичів отримав це житло. А от хто саме з його родичів – невідомо, адже в декларації вказано, що «член сім’ї не надав інформацію» про своє ім’я.Ситуація, безумовно, дивна та потребує пояснення. По-перше, як ми далі побачимо, ніхто з родичів Олега Денеги не є держслужбовцем. По-друге, які мотиви у прокурора чи його родича не розкривати своє ім’я. І останнє та найголовніше питання: чи дійсно Олег Денега потребував службового житла?
У 2014 році теща прокурора, Надія Дмитрівна Піх, придбала в Києві квартиру за адресою: вулиця Академіка Вільямса, 3/7. Вражає і площа цього житла – 202 кв. м. І якщо взяти до уваги, що цю квартиру пані Надія купила вже готову, а не інвестувала в будівництво, то можна припустити, що вартість цього майна – щонайменше 5 млн грн. На своїй сторінці в соціальній мережі Надія Дмитрівна вказала, що проживає в Чехії, тому, ймовірно, що саме прокурор зі своєю родиною проживає в цій квартирі.
Цікава ситуація у прокурора й з автомобілем. У декларації за 2016 рік він декларував Toyota Camry 2012 року, яку він придбав у 2014 році. Але в декларації за 2017 рік цього авто вже немає, як і суми, за яку він продав його. То куди воно зникло? У ЗМІ згадується, що «Олег Денега оформив собі у власність викрадений автомобіль за підробленою довіреністю. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження № 12014040750001792». Цей факт підтверджується відповідним рішеннямСаксаганського районного суду міста Кривий Ріг. Як наслідок, у 2017 році, відповідно до рішення суду, це авто повернулося до справжнього власника, а тому автомобіль і зник із декларації прокурора.
Маючи велику родину та, вочевидь, витрачаючи велику кількість коштів на придбання майна, Олегу Денезі вдається досить багато заощаджувати з року в рік. В останній своїй декларації він вказав 710 тис. грн готівки.
Ми також проаналізували майно найближчих родичів Олега Петровича. Батьки пана Олега – Петро Михайлович та Ярослава Михайлівна Денеги. Матір прокурора із 2017 року є власницею будинку, площею 203 кв. м., та землі під ним. Це нерухоме майно розміщене в Дрогобичі. Батько пана Олега значиться власником квартири в Дрогобичі, за адресою: вулиця Наливайка Северина, 16.
Жоден із батьків прокурора не є та не був фізичною особою-підприємцем чи співзасновником компаній. Натомість обоє ще з часів СРСР працюють у Самбірському технікумі економіки та інформатики. Петро Михайлович є викладачем історії, спеціалістом вищої категорії, а Ярослава Михайлівна викладає математику.
У прокурора також є сестра Леся Петрівна Денега (нинішнє прізвище – Москалик). Її чоловік, Роман Ярославович Москалик, судячи з декларації, сьогодні обіймає посаду начальника відділу організації викриття економічних злочинів Дрогобицької податкової інспекції.
Батьки дружини прокурора – Надія Дмитрівна та Роман Миронович Піх. Окрім вищезгаданої столичної квартири, пані Надія є власником ще однієї квартири в Стрию (Львівська область). Площа цього житла – 82 кв. м. Ще однією квартирою в цьому ж місті володіє Роман Миронович Піх. В українських відкритих реєстрах нам також не вдалося знайти жодної інформації про бізнес пані Надії та пана Романа.
Остаточне рішення про призначення Олега Петровича Денеги, відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», прийматиме директор ДБР – Роман Михайлович Труба. Ми вважаємо, що людина з такою кількістю порушень українського законодавства, як Олег Денега, не може очолювати територіальне відділення новоствореного правоохоронного органу. Тому сподіваємося, що Роман Михайлович візьме до уваги наведені нами факти та прийме законне й справедливе рішення.
Державне бюро розслідувань продовжує до 3 травня прийом документів від кандидатів на 219 посад центрального апарату Бюро та водночас зменшує кваліфікаційні вимоги на деякі з них.
«Станом на 11 квітня ми отримали документи орієнтовно від 700 кандидатів. Ще частина документів буде надходити поштою. Водночас, цього недостатньо для справжнього конкурсного відбору, а ми зацікавлені, щоб він відбувся. Нам не потрібен формальний конкурс», – зазначив Директор Бюро Роман Труба.
Він повідомив, що конкурсна комісія звернулася з пропозицією продовжити термін прийому документів та водночас зменшити кваліфікаційні вимоги для кандидатів на окремі посади, що дозволить взяти участь у конкурсі більшої кількості людей.
Зокрема зменшено мінімальний досвід роботи з п’яти до трьох років для кандидатів, які хочуть стати слідчими ДБР, а зараз працюють на цих посадах в прокуратурі та інших органах державної влади (категорії «а» та «б»).
Також змінено кваліфікаційні вимоги для деяких спеціалістів відділу організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення, управління режимно-секретної роботи та захисту інформації, управління міжнародного-правового співробітництва, відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ, управління правового забезпечення, відділу внутрішнього аудиту, управління кадрової роботи та державної служби, управління планово-фінансової діяльності, обліку, звітності.
«Звертаюсь до молодих спеціалістів – у вас є можливість взяти участь у створенні нового правоохоронного органу виключно завдяки своїм знанням та вмінням. Використайте цей шанс», – додав Роман Труба.
«Сьогодні кожен талановитий фахівець отримав можливість стати частиною команди, яка має на меті докорінно змінити застарілу систему правоохоронних органів. Державне бюро розслідувань стане зразковим саме завдяки залученню найкращих серед найкращих, а тому ми звертаємось до наших співвітчизників — включайтесь в роботу, подавайте документи на конкурс, допоможіть нам досягнути поставлної мети, ставайте частиною нашої команди!», – наголосив голова конкурсної комісії №1 Руслан Бірюков.
Перелік посад та кваліфікаційні вимоги доступні за посиланням.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Чи законно діють наші нові антикорупційні органи, залучаючи до своєї оперативно-розшукової діяльності чи до проведення досудового розслідування співробітників Федерального Бюро розслідування США?!
Вперше про це українське суспільство почуло з вуст очільника НАБУ А. Ситника, в присутності керівника САП Н. Холодницького, якщо мені не зраджує пам’ять, в червні 2017 року, коли наші антикорупціонери в черговий раз піарились з порушенням українського законодавства і Європейської Конвенції з прав людини, доповідаючи про свої чергові «успіхи» в розкритті злочинної схеми, начебто, пов’язаної із незаконним видобутком бурштину в Житомирській області, до якої були причетні народні депутати України Розенблат і Поляков, їх помічники і охоронці.
Нагадаю, що влітку 2017 року директор ДБР А. Ситник на прес-конференції відкрито хвалився тим, що «викриття злочинної схеми» за участі названих народних депутатів України по підготовці законопроекту по легалізації видобутку бурштину здійснювалося спільно із їх американськими колегами із ФБР США в рамках «Меморандуму», який був ними підписаний два роки тому назад.
1 грудня 2017 року А. Ситник також підтвердив, що НАБУ співпрацювало із ФБР і щодо викриття корупції в Державній міграційній службі України.
При цьому, дослівно він виразився наступним чином: «Мені здається трохи дивною позиція Генеральної прокуратури, коли операція щодо «бурштинової справи» називалась «ідеальною» і така ж операція з використанням тих же ресурсів, тих же способів і методів була піддана критиці, а крім того, одна і друга операції проводились спільно з ФБР США».
Разом із тим, повідомляючи на даному брифінгу, при чому, з великим задоволенням, що ця операція по викриттю і документуванню незаконної діяльності названих народних депутатів проводилась спільно з ФБР США, керівник НАБУ чомусь ухилився від дачі відповіді на запитання з приводу деталізації ступеня участі співробітників правоохоронних органів іноземної держави у таких заходах, в т.ч. і затриманні підозрюваних.
Про участь співробітників ФБР США у викритті підозрюваних у так названій «бурштиновій справі» (хоча звичайно, що вона не має будь-якого відношення до дійсного викриття злочинних організованих схем незаконного видобутку і реалізації бурштину в Україні, тим більше, щодо пов’язаних із корупцією) повідомляла офіційно і прес-служба НАБУ у Twitter. Там теж було зазначено про участь ФБР у проведенні затримань підозрюваних у даній справі.
Тобто, керівництво НАБУ і САП неодноразово підтверджувало той факт, що співробітники правоохоронного органу іншої держави, а саме спецслужби США – Федерального бюро розслідувань, приймали участь у проведенні оперативно-розшукових заходів як мінімум у двох відомих нашому суспільству, за їх висловами, «спецопераціях»: під час документування протиправних дій народних депутатів Розенблата і Полякова, які, начебто, за свою участь у підготовці законопроекту щодо легалізації видобутку бурштину висловлювали пропозицію і потім отримали частину неправомірної вигоди, за що і були затримані їх охоронці та помічники, а також по виявленню злочинної організації в Державній міграційній службі України, учасники якої начебто нелегальним шляхом оформляли іноземцям паспорти України та посвідки на тимчасове проживання на території нашої держави.
Проаналізувавши уважно чинне законодавство України, а саме закони: «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Національне антикорупційне бюро», «Про державну таємницю», а також Кримінальний процесуальний кодекс України, категорично заявляю, що участь працівників правоохоронних органів інших держав у проведенні оперативно-розшукових заходів до реєстрації злочину в ЄРДР та, тим більше – негласних слідчих (розшукових) і слідчих (розшукових) дій в рамках кримінального провадження, є протиправною, а відповідно докази, які зібрані таким способом, є недопустимими з усіма витікаючими наслідками. Поясню чому.
Так, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» містить виключний перелік оперативних підрозділів, які мають право здійснювати таку діяльність, а саме: Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони, органів доходів і зборів, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Національного антикорупційного бюро України (детективів, оперативно-технічні та внутрішнього контролю).
Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств (в тому числі і міжнародними), громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
Дійсно, в ст. 7 цього Закону зазначено, що оперативні підрозділи повинні здійснювати взаємодію з відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів, але, виключно відповідно до законодавства України, а також міжнародних договорів України, які ратифіковані Верховною Радою України.
Так, зокрема, не надає таких повноважень співробітникам правоохоронних органів інших держав, в т.ч. і США, приймати участь навіть спільно з НАБУ, у проведенні оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій і Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України».
Не є підставою для такої участі працівників ФБР і норма цього Закону про право НАБУ залучати на добровільній основі, у тому числі на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів і експертів, у тому числі іноземців, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів для забезпечення виконання повноважень Національного Бюро.
Ще раз наголошую: в цій нормі іде мова не про працівників правоохоронних органів іноземних держав, а про таких учасників кримінального процесу як спеціалісти та експерти.Тому, мабуть цілком закономірно, що законодавець при прийнятті цього закону також передбачив, що не може бути призначена на посаду в НАБУ особа, якщо вона має громадянство іншої держави.
Не передбачає можливість участі правоохоронців інших держав у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій (я вже не говорю про проведення слідчих і процесуальних дій) і Кримінальний процесуальний кодекс України, який чітко визначив представників сторони обвинувачення, куди відносить слідчих, які перебувають на цих посадах в конкретно перерахованих органах досудового розслідування держава України, прокурорів органів прокуратури України, а також оперативних працівників тільки названих в Кодексі правоохоронних органів України, які за дорученням сторони обвинувачення мають право проводити слідчі (розшукові) дії (ст. 22 КПК України).
Єдине, що передбачає КПК, то це право представнику правоохоронного органу іноземної держави бути присутнім під час проведення допитів осіб на території нашої держави під час виконання їх запиту про надання міжнародно-правової допомоги! Але, при цьому, він не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. Навіть у разі присутності під час процесуальних дій такі представники іноземних правоохоронних органів мають право лише спостерігати за проведенням процесуальних дій або вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, а також з дозволу слідчого і прокурора ставити запитання, а також робити записи (ст. 569 КПК).
Більше того, навіть в тому разі, коли для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на території декількох держав, або якщо при цьому порушувались інтереси цих держав, створюються спільні слідчі групи, то слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами цих груп тієї держави, на території якої вони проводяться (ст. 571 КПК)!!!
Ще більш серйозним запобіжником щодо залучення правоохоронців із інших держав до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій на території нашої держави є Закон України «Про державну таємницю», у ст. 8 якого визначене інформація у сфері державної безпеки і правопорядку, яка відноситься до державної таємниці, зокрема:
– про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– про форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності;
– про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність;
– про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
– і т.д.
Окрім того, потрібно мати на увазі, що допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 22 Закону).
Прошу також звернути увагу на вимоги ст. 23 цього Закону, якою передбачено відмову у допуску до державної таємниці у разі сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України. На це потрібно звертати увагу, перш за все, керівникам НАБУ.
Більше того, іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається лише у виняткових випадках і то на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України, але, лише на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.
Тобто, враховуючи, що ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів, які б надавали таке право НАБУ надавати такий доступ до державної таємниці правоохоронцям іноземних держав, в т.ч. і США, не існує, а Президент України також не видавав таких письмових розпоряджень на підставі пропозицій Ради Національної безпеки України, тому самовільне залучення керівництвом НАБУ співробітників ФБР США до проведення оперативно-розшукових заходів навіть нехай і з метою викриття народних депутатів Розенблата і Полякова у корупції та документування 1-го заступника Голови Державної міграційної служби України – є порушенням вимог закону, за що прямо передбачена кримінальна відповідальність, як мінімум, за ст. 328 КК України (розголошення державної таємниці).
Не зайвим є нагадати нашим керівникам правоохоронних органів і про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 387 КК України, за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене працівниками оперативно-розшукового органу, що теж проглядається в діях керівництва НАБУ по допущенню працівників ФБР до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій, а тим більше – і слідчих дій по названих двох резонансних кримінальних провадженнях.
Посилання працівників НАБУ на Договір між Україною і США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах є недоречним, бо він передбачає виключно обставини і процедуру виконання запитів компетентних органів обох держав, пов’язаних із розслідуванням, переслідуванням та попередженням злочинності, і аж ніяк не проведення ФБР оперативно-розшукових заходів на території України нехай і з метою виявлення злочинів, які лише готуються громадянами нашої держави на території України, що не є предметом узгоджених дій обох сторін в цілях цього договору.
Не є переконливою підставою для залучення іноземних правоохоронців для проведення оперативних-розшукових заходів на території України в рамках оперативно-розшукової справи, нехай і у боротьбі з корупцією, і посилання НАБУ на «Меморандум» між НАБУ І ФБР, бо він не є законом нашої держави!
Окрім того, на що ще хотілося б звернути увагу
Дійсно, перші повідомлення про можливу співпрацю НАБУ із ФБР США у мене та і інших незалежних експертів не викликали жодних застережень. Повідомлення А. Ситника тому ж «Громадському радіо» про прибуття в 2016 році до Києва представників ФБР США, які допомагатимуть відстежувати грошові потоки із України за кордон, я особисто повністю підтримував, бо сам знаю, як довго виконуються зазвичай наші міжнародно-правові доручення іноземними колегами, в т.ч. і ті, з ким існують міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах. Тим більше, що очільник НАБУ завіряв, що співпраця із ФБР дозволить контролювати проходження міжнародно-правових доручень через відповідні органи в США і сприяти розслідуванню цих справ у «максимально короткий термін». Не викликали заперечень і озвучені А. Ситником наміри залучати ФБР для відслідковування коштів, до виведення яких за кордон міг бути причетний бувший нардеп М. Мартиненко.
Не викликало заперечень і повідомлення прес-служби НАБУ про те, що «завдяки співпраці ФБР і НАБУ співробітники управління спецоперацій Бюро мали можливість пройти тренування навичок володіння зброєю в умовах фізичних і психічних навантажень, швидкості і влучності стрільби» і т.д.Тобто, ще раз підкреслюю, ніде в озвучених НАБУ і ФБР повідомленнях про правову базу взаємодії нашого правоохоронного відомства із правоохоронним органом іноземної держави навіть не згадується про участь її співробітників у проведенні оперативно-розшукових і негласних слідчих (розшукових) діях на території нашої держави. А якщо і подібне «співробітництво» було обумовлене в цьому «Меморандумі», то він не має будь-якої правової сили і являється незаконним!
А ось, що стосується участі детективів ФБР у проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави, це вже зовсім інше, бо така «співпраця» не відповідає нашому законодавству.
Тому, ще більш дивними були заяви того ж Антикорупційного прокурора Н. Холодницького, який зобов’язаний здійснювати нагляд за додержанням НАБУ вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» про викриття злочинної схеми у так званій «бурштиновій справі» з участю «американських колег» в рамках так званого «Меморандуму». Бо, не для участі у проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави нехай і з метою розкриття злочинів та здобуття доказів винуватості конкретних осіб залучалися співробітники правоохоронних органів іншої держави, навіть і такої авторитетної як США. Непереконливим було і його посилання про факт надання ФБР практичної допомоги у розслідуванні умисного вбивства Павла Шеремета, про що дійсно голослівно у свій час заявляв той же Ю.Луценко, бо, по-перше, останній не знає законодавства, яке б давало таку можливість; по-друге, про дійсний зміст участі останніх у розкритті цього злочину нічого більш конкретного не повідомлялося у ЗМІ, а, по-третє, цей особливо тяжкий злочин так і залишається до цього часу нерозкритим.
Не були переконливими і доводи ФБР, які оприлюднила Українська служба «Голосу Америки», в яких авторитетний правоохоронний орган іншої держави посилається, як на підтвердження правомірності дій своїх детективів, на ухвалений між НАБУ і ФБР Меморандум про порозуміння чи співпрацю (точної назви не знаю і його зміст мені невідомий), у відповідності до якого їх агенти та спеціалісти працюють у НАБУ на «тимчасовій ротаційній основі». Що було відомо із інформації у ЗМІ, то метою його укладення була співпраця у сфері розслідування, зверніть увагу, «міжнародного відмивання коштів, хабарництва і корупції». При цьому хотілося б звернути увагу читачів на такий момент: цей «Меморандум» був укладений НАБУ, не з керівництвом ФБР, а з відділом боротьби із міжнародною корупцією (!) всього на два роки і його підписали, з однієї сторони, директор українського Бюро А. Ситник, а з іншої (теж не дивуйтесь) – начальник відділу карного розшуку ФБР, тобто всього з керівником підрозділу цього досить відомого правоохоронного відомства іноземної держави!
І насамкінець. Хотілося б нагадати «професіоналам» із НАБУ та САП, а також «спеціалістам на всі руки» із числа так званих «гранітоїдів» та їх лобістам із Верховної Ради України, з яких підстав ще не можна допускати іноземних правоохоронців, нехай і такого солідного відомства як ФБР США, до матеріалів оперативно-розшукової діяльності та негласних слідчих (розшукових) дій.
У відповідності до вимог Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012, п. 5.1:
– «Постанова слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії та додатки до нього, протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню».
При цьому, у відповідності до вимог цього нормативного документу, забезпечення охорони державної таємниці та дотримання інших вимог законодавства про державну таємницю при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій покладається на слідчих, прокурорів, слідчих суддів та співробітників уповноважених оперативних підрозділів, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії.
І що саме головне хочу нагадати, коли саме ці матеріали втрачають силу інформації, яка відноситься до державної таємниці. Названа Інструкція роз’яснює, що після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності матеріальних носіїв інформації (скорочено МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України.
Далі, вказана постанова, разом із ухвалою слідчого судді, яким надавались відповідні дозволи, надсилається прокурором до апеляційного суду із клопотанням про скасування грифу секретності.
Лише після їх розсекречення приймається рішення про їх долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.
Більше того, до розсекречених матеріалів доступ надається лише учасникам процесу разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, тобто після закінчення досудового розслідування! Аналогічна практика легалізації і матеріалів оперативно-розшукової діяльності, або навіть ще складніша та триваліша, бо їх треба перевірити і слідчим шляхом!
Тому, виходячи із даних вимог, доступ правоохоронців іншої держави до матеріалів оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій як мінімум до їх розсекречення у названому вище порядку, в тому числі і оголошення їх на всю країну шляхом відкритої демонстрації в ЗМІ, на засіданнях Комітету Верховної Ради України, є грубим порушенням вимог Закону «Про державну таємницю» та КПК України.
Як результат таких необачних дій з боку НАБУ, а саме: оприлюднення їх в ЗМІ на відкритих засіданнях Регламентного Комітету ВР, на прес-конференціях, як це робить до речі не тільки Антикорупційне бюро, а і ГПУ, а тим більше допуск до них правоохоронців іншої держави, подібні піар-акції не додадуть ніякого авторитету правоохоронним органам України, а з іншого боку, зібрані таким способом докази будуть неминуче визнані судом, в т.ч. і Вищим антикорупційним,який планують створити, недопустимими, в результаті чого навіть і справжні корупціонери уникнуть від відповідальності. А ще гірше, що така «діяльність» і поведінка НАБУ можуть потягнути за собою втрату Україною своєї незалежності. На жаль.
Проте, хочеться вірити в просвітлення, саме тому доречно нагадати слова видатного Тараса Григоровича Шевченка: «І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України!».
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат
Про обезкровленість прокуратури, незалежність якої невигідна можновладцям, не розкриття резонансних злочинів через політиків, знищення оперативної бази та секретних співробітників бесідуємо з люстрованим екс-прокурором з багаторічним досвідом Олександром Шморгуном.
Олександр Семенович також пояснив, чому державі потрібно ліквідувати незаконні збройні формування, чому Україна не готова до викорінення корупції та чому депутати не знімуть з себе недоторканність…
Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати, фото – Дмитрий Бургела
– Як ви вважаєте, чому не розслідуються як належне – з результатами, такі публічні справи, як, наприклад, вбивство сотні людей на Майдані, спалення одеситів в будинку Профспілок 2 травня 2014 року, відповідальність генералів за Іловайський «котел» і «котел» в Дебальцеве, справа банків, які розорив НБУ, вбивство Бузини і Шеремета?
– Причин для цього може бути багато. Спробую озвучити основні з них. У нашій країні завжди існувала проблема з розкриттям резонансних злочинів. Тому що в більшості випадків вони так чи інакше переплітаються з політикою. Озвучені вами наскрізь політичні, тому, припускаю, що вони не розслідуються саме тому, що в цих справах можуть бути «замішані» люди, які займали (або займають) ті чи інші посади в органах влади.
Крім того, політична ситуація в країні постійно змінюється — проводяться сумнівні, недолугі зміни в організації роботи правоохоронних органів, такі, як, наприклад, реформа поліції, яка була проведена в 2015 році, коли велика кількість керівних посад була заміщена новими людьми. Тут варто розуміти, що зміни в будь-якій структурі здатні дещо «призупинити» роботу відомства, і суспільство це відчуло.
Також часто самі судді не бажають братись за розгляд тієї чи іншої справи, і це зрозуміло, адже кожен хоче працювати і спати спокійно.
З-поміж інших є ще одна причина — про резонансні справи політикам час від часу вигідно згадувати. І це відбувається насамперед тоді, коли потрібно відвернути увагу народу від життєвих проблем або ж просто «згадати» про неї, коли приходить час для популістських дій та гасел. У цьому випадку резонансна справа може слугувати так званою лялькою-неваляйкою.
Восени цього року, згідно закону, розпочало свою роботу ДБР (Державне Бюро розслідувань), і тепер резонансні справи будуть розслідуватись саме цим органом – це злочини, здійснені посадовими особами органів влади, тобто керівниками міністерств, відомств, депутатами, суддями, прокурорами, правоохоронцями та іншими. Але це на папері, а як і коли цей орган почне розслідувати справи насправді, невідомо. Адже Держбюро фактично ще не розпочало своєї роботи. Уже існує такий жарт: «Хто очолює, така й перспектива – Труба».
Якщо ж, наприклад, взяти справи про Майдан, то тут є декілька причин. Часто самі правоохоронці саботують їх розслідування. В правоохоронних органах країни ще й досі працюють особи, причетність яких до тих подій і нині перевіряється. Крім того, в нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства. Не вистачає кадрового потенціалу – і через скорочення в прокуратурі в тому числі.
Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці
Якщо говорити про справи ліквідованих банків, то очевидно, що банк ніколи не може бути в програші, враховуючи відсоткову різницю між депозитами та кредитами. Банки тріщать лише тоді, коли видаються кредити знайомим, які не планують їх повертати. Такими схемами в Україні винищили 82 банки. Але, що найстрашніше, ні один із власників, керівників не поніс покарання.
Резонансні справи в Україні будуть розслідувані як належне лише тоді, коли за них візьмуться міжнародні фахівці. Це може статися після виборів президента.
– Нещодавно Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні залишаються нерозкритими 10 тисяч справ про вбивства, 61 тисяча нерозкритих грабежів, 9 тисяч розбоїв, 33 тисячі незаконних заволодінь транспортними засобами і ще 10 тисяч справ, пов’язаних з корупцією. Що ви можете сказати щодо такої статистики?
– Це страшна статистика, й у значній мірі – це результати «реформ». Криміногенна ситуація дуже напружена. Я живу під Києвом і постійно чую розповіді сусідів про пограбування. Якщо сьогодні ми не повернемося обличчям до правоохоронних органів та не відновимо ті структури, які повинні боротися зі злочинами, буде біда. Прикро за те, що за їх наслідки немає з кого запитати – ініціатори виїхали з країни.
Юрій Луценко визнав, що маємо дуже великі проблеми зі слідством. Ми знищили серйозний потенціал міліції, УБОЗ, які мали своїх секретних співробітників. Для того, щоб оперативник володів інформацією, він має 3-4 роки пропрацювати на одному місці, щоб напрацювати інформаторів, зрозуміти криміногенну ситуацію, яка існує саме в цьому районі. Повинен знати, як йому діяти в тому чи іншому випадку. А в нашій країні за три місяці підготували до роботи поліцейських, і це жахливо!
Треба визнати, що правоохоронні органи втратили контроль над криміногенною ситуацією. І «реформа» міліції в певній мірі «посприяла» цьому. Колишні міліціонери знали «явки та паролі», тобто вони володіли інформацією, наприклад, про те, де найчастіше відбуваються крадіжки, в якому районі міста найнебезпечніше вночі, в якому підвалі збираються наркомани, де дислокується криміналітет тощо. В них були свої «донощики», а також відпрацьовані на багаторічній практиці схеми розкриття злочинів. Не «книжні» знання американців, а реальний досвід оперативної роботи саме в нашій країні.
Поки що, на жаль, нова правоохоронна система працює гірше за ту, яка залишилась у спадок від радянського минулого, фото – Дмитрий Бургела
Одного разу був особисто присутній при невеличкому ДТП, і поліцейський, який приїхав на місце події, навіть не поцікавився наявністю техпаспортів на автомобілі та водійських посвідчень в учасників аварії. Він почав складати протокол з їх слів. У іншому випадку після необґрунтованої зупинки та перевірки документів почув у відповідь: «Дядьку їдьте! Хіба я не бачу, чи що?».
Так, ми живемо в час змін. Довгий час в нашій країні існувала криміналістична система, яка залишилась у спадок від радянського минулого. Зараз же стару систему поступово змінює нова, проте вона лише вкорінюється, приживається. Вона далеко не ідеальна. І поки що, на жаль, працює гірше за «радянську». Ми творимо реформи, часто не задумуючись над тим, чи принесуть вони суспільству реальну користь.
Ми недієво боремось також з корупцією. Її викорінення, як правило, зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством. В законі й досі існує багато «шпаринок», через які «просочується» можливість уникнути реального покарання. Можна «прикинутись» невиліковно хворим, потім вчасно втекти за кордон, або ж скористатися таким запобіжним заходом, як внесення застави.
Якщо брати показники всесвітнього рейтингу CPI (англ. Corruption Perceptions Index – індекс сприйняття корупції), то сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом. І ця статистика насправді є дуже невтішною.
В нашій країні бракує ресурсів для злагодженої роботи органів слідства
– Прокурор представляє сторону обвинувачення в суді, і поліція спільно з СБУ повинні з ним узгоджувати кожну свою дію на всіх етапах слідства. Від прокурора залежить: відкривати справу чи ні, за якою статтею кваліфікувати ті чи інші дії і що говорити суддям під час судового процесу. Чи згодні ви, що в Україні прокурори, так само як і судді, перетворилися в «недоторканних» напівбогів?
– Не зовсім згоден. Якщо взяти роль прокурора в кримінальному процесі, то перелічені вами обов’язки дійсно є його роботою, проте не варто забувати і про інших його учасників – про поліцію, яка займається досудовим слідством, СБУ, котра розслідує справи, що загрожують національній безпеці нашої держави.
Прокуратура існує для того, щоб здійснювати нагляд за дотриманням норм закону органами досудового слідства.
З 1 грудня в прокуратурі мало залишитися лише 10 тисяч працюючих: у прокуратури забрали «руки» і «ноги». Після створення так званих місцевих прокуратур один прокурор очолює 5-7 прокуратур. Це при тому, що реформування не торкнулося судів та поліції.
Для прикладу: у Піщанському районі Вінницької області без змін залишилися суд і поліція, а прокуратури немає, тому що тепер вона знаходиться в Бершаді, а це за 76 кілометрів. Як прокурор може працювати в таких умовах? Важко ж володіти реальною ситуацією на відстані.
Думаю, було б доречніше спочатку провести адміністративно-територіальну реформу, а вже потім реформувати прокуратуру.
Викорінення корупції в Україні зводиться до гучних гасел та маніпуляцій з антикорупційним законодавством, фото – Дмитрий Бургела
Нам безперестанку показують на Європу, але, вважаю, що спочатку потрібно навести лад у себе та навчитись працювати з тим ресурсом, який зараз є в Україні, а вже потім переймати досвід інших.
Згадую, як під час малої судової реформи ми робочою групою їздили в Іспанію, вивчати їхній досвід. Як ми можемо рівнятися до Європи, в якій, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися? Так от, на той час секретар прокурора області в Україні після закінчення інституту на заочному відділені через півроку стала суддею. Вражаюча різниця. Ми з Європою живемо в абсолютно різних реаліях. Тут доречне українське прислів’я: «Коня кують, а жаба ногу наставляє».
– На папері наша країна – одна з небагатьох у світі, де прокуратура – це незалежний орган влади. Згідно законодавства, вона не належить ні до однієї гілки: ні законодавчої, ні виконавчої, ні судової. Українські прокурори підвладні тільки своєму ж прокурорському керівництву. А як на практиці? Чи відповідає ця норма закону дійсності?
– По-перше, фраза про незалежну прокуратуру – це тільки гасло. Через те, що орган по суті є нічийним. То, в одному випадку, Верховна Рада відправляла генпрокурора у відставку, а в іншому – президент сам ставив питання про відставку. Ми проголосили прокуратуру незалежною, але вона ніколи не мала гарантій самостійності. Хіба Луценко нині самостійний? Повинні бути прописані гарантії Конституції – чіткі та нерушимі.
Очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям
На жаль, у ці буремні часи український політикум не в змозі визначитись, якою повинна бути прокуратура в Україні. І очевидно те, що незалежна прокуратура невигідна високопосадовцям. На цьому підґрунті й виникають проблеми в реформуванні правоохоронних органів: з одного боку, участь у ЄС вимагає приведення державних органів у відповідність до Євростандартів, а з іншого – людям «зверху» не зрозуміло до кінця, як їх втілити в життя так, щоб було і нашим, і вашим…
Візьмемо навіть ті ж самі скорочення, які відбуваються в усіх прокуратурах. Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують. На сьогодні в прокуратури також забрали повноваження загального нагляду, слідчі функції, які передали ДБР.
Згідно з дослідженням міжнародного фонду «Відродження», проведеного протягом 2016-2017 років, «Роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу», лише 11 прокурорів в Україні вважають себе незалежними. В ході дослідження проведено фокус-групи з адвокатами, прокурорами, суддями, слідчими та іншими; опитано 503 прокурорів.
Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела
Це означає, що в обхід норм закону вищі за посадою прокурори жорстко керують внутрішньою роботою підпорядкованих їм адміністративно прокуратур, що суперечить нормам Закону «Про прокуратуру». Проте, згідно з цим нормативним документом, прокурори вищого рівня мають право лише на дачу вказівок та доручень виключно з питань управління та адміністративної діяльності.
– Як прокуратурі працюється в ситуації, коли частенько принципи революційної справедливості переважають над законністю? Років п’ять тому навіть уявити було складно, щоб люди безкарно били депутатів і чиновників, кидаючи їх у сміттєві баки. А зараз такий підхід заохочується навіть Генпрокурором….
– Я великий противник подібних речей, і мені взагалі незрозуміло, хто такі активісти? Згадайте тільки ситуацію, коли на кордоні з Кримом активісти зупиняли машини, забирали паспорти та погрожували зброєю. Хто утримує таких активістів, за який кошт? Ці формування поза межею законодавства, і держава зобов’язана ліквідувати їх.
Вони перешкоджають будівництву, калічать людей за гроші… і я не розумію, чому влада допускає подібне. Громадськість дозволяє собі впливати на суди та прокурорів, влаштовувати бійки під час засідань.
Згадується ситуація, коли Конституційний суд намагався розглядати Закон про люстрацію. «Єгорка» зібрав натовп раз, другий, третій… і суд злякався, і перейшов розглядати закон у закритому режимі. Вже три роки розглядає, але рішення так і не винесене. Варто задуматися про користь для країни від такої громадськості…
– Дайте коротко оцінку реформі прокуратури.
– Прокурор фактично позбавлений права витребувати кримінальне провадження, скасувати повідомлення про підозру, відкликати звинувачення.
Також важливо, що ключові посади в прокуратурі займають колишні працівники міліції. Тобто ті, хто раніше був під наглядом прокуратури. З точки зору етики та організації роботи – це абсолютно неправильно.
Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами
Згадується, як раніше прокуратура мала право займатися представництвом інтересів пересічного громадянина в суді. Нині людина вимушена платити гроші за найменшу послугу, надану юристами та нотаріусами, а прокуратура має право на представництво в суді лише осіб з фізичними чи психічними вадами. Ці зміни, з точки зору практики, є абсолютно невиправданими, оскільки позбавляють людей додаткового захисту. Такі обмежуючі фактори абсолютно не сприяють розвитку держави та суспільства в цілому.
В Європі, щоб стати прокурором чи суддею, потрібно 17 років навчатися, фото – Дмитрий Бургела
– Розкажіть про найцікавіші епізоди своєї багаторічної прокурорської кар’єри. Наскільки типовий кіношний образ співробітника служби відповідає реальному?
– Звичайно, кіно значно відрізняється від реальності. Насправді робота прокурора не сказати, що рутинна, але дуже кропітка. Значна частина зайнятості витрачається на підготовку документів та часто невиправданої кількості інформації для прокуратури вищестоящого рівня.
Займаючи посади прокурора в різних областях, визначився, що кожен регіон має свою специфіку. В Луганській області пріоритетним завданням були нелегальні вугільні копанки. Спочатку не зовсім розумів, про що йде мова, але достатньо швидко зорієнтувався в проблематиці і побачив, які потужні фінансові потоки ховаються в тіньовій економіці.
Мова йде про 2006 рік, тоді із 48 шахт 22 вже були закриті. Але шахта вважається повністю закритою, коли проведена рекультивація. Закрити шахту коштує дорожче, ніж побудувати нову, тому якісній рекультивації ніхто особливо уваги не приділяв. Раніше існувала технологія, коли при добуванні вугілля його промивали та мілку фракцію скидали у природні балки, які заповнювали водою, щоб запобігти загоранню. Згодом, за допомогою податкових інспекцій так звані «бізнесмени» зверталися в райдержадміністрацію для визнання шламів безхазяйними. Потім згадувану мілку фракцію вугілля купували по 50 копійок за тонну. Екскаватор подавав на берег шлам, залитий водою, вода стікала і через декілька днів сухий шлам вивозили на гірничо-збагачувальні фабрики.
На той час в Україні працювало 8 ТЕС, і вагони з вугіллям для них завантажувалися по такому принципу: 1/3 вагону завантажувалася енергетичним вугіллям,1/3 – згадуваним шламом, потім зверху це все знову покривали енергетичним вугіллям.
Собівартість шламу була близько 25 гривень за тонну, а державі його продавали по 300 гривень. ТЕСи не виставляли постачальникам претензій у зв’язку з неякісним вугіллям із зрозумілих причин. Напрошується питання: чому держава не використовувала шлами?
Ще один вид копанок. Знімається верхній прошарок ґрунту товщиною 1-1,5 м і під ним залягає пласт вугілля, яке екскаватором вантажиться на автомобілі і вивозиться до занепадаючих шахт, щоб створити ілюзію їх роботи і отримати завищену ціну через те, що на той час видобуток вугілля державою дотувався на 70%.
Виходило, що вугілля добували незаконно, та ще й держава компенсувала серйозні гроші.
За перші три місяці роботи я порушив 32 кримінальні справи, в тому числі щодо відомих О.Єфремова та В.Тихонова, після чого мене перевели працювати до Вінниці, де розслідував справу про контрабанду продуктів з Придністров’я, яка після вилучення невідомо куди зникала.
З’ясував, що в Тульчині працював завод по утилізації вилученого. Тому зобов’язав, щоб при процедурі знищення був присутній представник прокуратури району. Після цього в місцевих ЗМІ з’явилися публікації, нібито я «кришую» контрабанду, хоча все було навпаки – я займався її викоріненням.
Зацікавила мене також ситуація, чому 70% закордонних авто середнього класу завозяться через Вінницьку область. З’ясувалося, що при покупці автомобіля за кордоном фірмами, що цим займалися, вказувалась невиправдана ціна. Таким чином, при його розмитненні вони отримували значну компенсацію з бюджету за кожен автомобіль. За нашого втручання виплати прикоротилися, і фірми, що займались цим бізнесом, перестали існувати.
– Як зміниться суспільство, якщо вмить звільниться від корупції? І чи готові ми до цього?
– Дуже багато говоримо про корупцію… Для отримання будь-якого дозволу люди шукають знайомих, не шкодують «нагород». Для прикладу, згадайте гучну справу про викриття газових схем за участю Олександра Онищенка, відповідно до яких ціна на газ завищувалася на 5-6 тисяч гривень. Минуло вже більше року, як він втік через це з країни. Проте ціна на газ так і не впала. Це говорить про те, що схеми і нині в дії, і хтось отримує ці надприбутки.
В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес. Якщо ми говоримо про викорінення корупції, то повинні розуміти, що потрібно починати не лише з корупціонерів, необхідно міняти систему. І починати ми повинні насамперед з самих законотворців, які мають приймати відповідні закони, але ж в людей немає поваги до влади, до державних установ. Нормальний рівень життя асоціюється в людей з багатством та олігархами. А порушення законів або їх обхід – гарантією добробуту.
Коли корупція стає сутністю державної системи, то її викорінення загрожує ввести країну в хаос, як це сталось із Бразилією і Італією свого часу.
Тут необхідний цілий комплекс заходів, у тому числі, повернення довіри до влади і посилення відповідальності за корупцію. Тому вважаю, що Україна ще не готова до повного її викорінення. Бо неможливо викорінити те чи інше явище без усунення його причини.
В світі я знаю лише кілька країн, яким вдалося викорінити корупцію. Це Сингапур, який піднявся під проводом Лі Куан Ю, Естонія, яку тягли з корупційної ями всі уряди, починаючи з 1990 року (зараз вона на 32 позиції, згідно рейтингу сприйняття корупції, поруч з Бутаном та Іспанією), Фінляндія, в законодавстві якої поняття «корупція» взагалі відсутнє, Гонконг, рівень корумпованості якого в 1974 році становив 94% чиновників, зараз всього 2-3%, що нижче, ніж, наприклад, в США і Японії.
Приклад цих держав доводить, що викорінення корупції або ж її мінімізація можлива. Це робота не одного року, проте вона в змозі привести країну до процвітання та економічного росту.
Мало того, що прокурори і так працюють понаднормово, їх ще й скорочують, фото – Дмитрий Бургела
Країна без корупції – це країна, в якій панує чесність та згуртованість суспільства, коли воно націлене на розвиток держави. Думаю, Україна без корупції стане сильною європейською державою, в якій процвітатиме бізнес та яка стане привабливою для інвесторів. Як результат, в ній з’явиться багато робочих місць.
– Протести перед Верховною Радою ознаменували один з перших великих зрушень у вітчизняній політиці з 2014 року: цілий ряд політичних сил, які підтримували тоді Майдан, зараз виступили проти проєвропейського президента. Як ви вважаєте, мітинги під Верховною Радою – це проплачене шоу з прицілом на вибори чи дійсно мирний прояв невдоволення чинною владою?
– Важко сказати… Але скажу, що досить потужно підтримував і перший Майдан, і другий. В 2014 році працював у Генеральній прокуратурі, і сильно ризикував, допомагаючи провізією та грошима Майдану.
Чому я підтримував Майдан? Тому що, аналізуючи діяльність українських олігархів – таких, як Фірташ, Бойко та Ахметов, чітко розумів, яким чином вони прийшли до свого потенціалу. Вони торгують газом та електроенергією, брати Клюєви, наприклад, сонячною енергією. Ці люди нічого не побудували для суспільства, і вся їхня діяльність – це торгівля. Чого не можна було одразу сказати про Петра Олексійовича, який зберіг та активізував потенціал в частині харчової промисловості. До теперішнього часу його автобуси «Богдан» користуються успіхом. Я завжди думав, що ця людина зможе створити потужну економіку в країні. Але сталося інакше…
Якщо згадати часи Януковича, то він «обилечивал богатых», і якщо ти, наприклад, заробляв 500 тисяч, то 50 тисяч з них мав віддати. Проте ціни на газ та електроенергію не росли, а долар коштував менше 10 гривень.
В Україні існує система, в якій невигідно чесно працювати та жити, а також мати прозорий бізнес
Натомість маємо хвалений «безвіз», проте скористатися ним я не можу – навіть при своїй пенсії. Ось такі пост-майданівські реалії.
Долар та євро катастрофічно високі, ціни в магазинах ростуть, а більшість українців живуть поза межею бідності. Люди, стомлені від владних обіцянок, шукають виходу із свого становища, і одним із них є ось такі зібрання…
– Чи згодні ви з думкою, що, якщо суспільство «проковтне» пропозицію зняти недоторканність в 2020-му, то її не зніматимуть і через три роки? Як ви вважаєте, чому депутати так противляться зняттю недоторканності і чи зможе її скасування ще більше посилити тиск гаранта на Верховну Раду?
– Мало хто пам’ятає часи, коли у 2005-2006 роках до кримінальної відповідальності не можна було притягнути навіть депутата сільської чи районної ради. В ці роки я працював прокурором у Луганській області, брав участь у багатьох засіданнях обласної ради, представляючи подання про притягнення депутатів сільських та міських рад до кримінальної відповідальності, проте жодного разу сесія не дала згоди. Коли я звернувся до голови облради Тихонова з запитанням: «Чому депутати не дають згоди на притягнення до відповідальності порушників закону?», отримав відповідь: «Майже всі вони (депутати) пройшли через коридори прокуратури». Звідси висновок – або прокуратура, розслідуючи ці справи, працювала непрофесійно, або упереджено, або якісний склад обласної ради складався з депутатів, наближених до стану справ.
Тому переконаний, що в Україні недоторканність з нардепів ніхто не зніме, а якщо колись таке й станеться, то це не гарантуватиме притягнення їх до відповідальності. Не так давно Верховна Рада дала багато дозволів на притягнення до відповідальності народних обранців, проте дотепер немає жодного вироку. Де результати та де ці справи?
Згадаймо хоча б Юхима Звягільського, якого в 1994 році народні депутати позбавили недоторканності. Тоді йому інкримінували зловживання службовим становищем. 300 мільйонів доларів було вивезено ним нелегально до Ізраїлю. Історія закінчилась тим, що він жив на ці гроші в Ізраїлі, а через три роки, після зняття звинувачень, повернувся до України.
Хіба можна говорити про викорінення корупції в країні, в якій народні депутати звикли до безкарності за свої діяння?
– Склалася ситуація, коли низи вже не хочуть далі терпіти, а верхи майже не в змозі що-небудь робити. Чи може влада вважатися повноцінною, якщо їй не довіряє вже більше 80% громадян? Який ваш прогноз на рахунок стабільності влади, яка прийшла керувати нашою державою після Майдану? Що потрібно міняти?
– Недивлячись ні на що, я вважаю Порошенка досить потужною особистістю, і те, що за його правління я потрапив під люстрацію, нічого не міняє. Петро Олексійович прекрасно розуміє і знає про справжнє відношення людей до влади.
І все одно, на жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки. Для того, щоб в українців з’явилися реальні доходи, необхідний ріст товарного виробництва, щоб ринок був насичений товарами народного споживання. Тільки за цієї умови можна підвищувати пенсії, в іншому випадку гроші вкрай знеціняться.
На жаль, влада займається політиканством: піднімає зарплати та пенсії, незважаючи на занепад економіки
Також тривожним сигналом для країни є третя хвиля приватизації. Мене дуже вразило обговорення депутатами протягом цілого дня питання, чи потрібно долучати іноземних спеціалістів для оцінки майна чи ні. Але жоден з них, на превеликий жаль, не встав і не запропонував проаналізувати результати перших двох хвиль приватизації. Що ми реально отримали, окрім грубих порушень закону?
Навіть зараз можна ставити питання про повернення майна державі, адже для цього не існує терміну давності. Працівникам підприємств видали ваучери на приватизацію. Їх скупили на базарах по 10-15 гривень. Підприємства перестали існувати. Вважаю, що у такий спосіб приватизовувати державні підприємства не можна, тому що це робочі місця і економічний потенціал країни. Виходячи з цієї ситуації, виникає питання: чи потрібна нам така кількість мовчазних та нерішучих депутатів Верховної Ради?
Що міняти? Потрібно, в першу чергу, припинити війну на сході. Також варто посилити соціальний захист громадян, покращити правоохоронну систему, привести всі закони у відповідність до Конституції, підтягнути охорону здоров’я, забезпечити молодь доступною вищою освітою, створити кращі умови для розвитку бізнесу та інвестицій.
Щоб країна процвітала, в ній має переважати верховенство права.
Сьогодні за рівнем корупції Україна стоїть на одній сходинці разом з Росією, Іраном, Казахстаном та Непалом, фото – Дмитрий Бургела
Витяги з статті доцента Шморгуна О. С. «Шляхи удосконалення діяльності прокуратури» (Київський національний університет технологій та дизайну):
«Основною проблемою прокуратури в Україні є те, що на рівні Конституції досі не визначено її правову сутність в системі гілок державної влади (державної, виконавчої та судової). Як наслідок, прокуратуру постійно «реформують» у найгіршому розумінні цього слова, без елементарного державознавчого розуміння функціональної ролі даної інституції, яка покликана дбати про законність в усіх сферах суспільного життя».
«Наступною проблемою, яка істотно знижує ефективність діяльності прокуратури, є відсутність професіоналізму на рівні кадрової ідеології. Як приклад, ліквідовано підготовку спеціалістів у Національній академії прокуратури. Практично функції Національної академії прокуратури зведені нанівець, у той час коли такі структури, як МВС та СБУ здійснюють повну підготовку фахівців у своїх учбових закладах».
«Як спосіб вирішення проблеми політизованості прокуратури, коли її використовують задля усунення конкурентів, так і для власного уникнення відповідальності, пропонується запровадження юридичного механізму, який виключав би будь-яку особисту залежність працівника прокуратури від рішень чи діяльності трьох гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних сил та бізнесу».
«Не менш важливою проблемою є непосильне навантаження на працівників прокуратури, що породжує неможливість своєчасно і якісно реагувати на порушення вимог кримінального закону. Відомо, що в даний час діє редакція Закону, де в статті 14 передбачено: “Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15 000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10 000 осіб».
– Бути чесним і тримати слово – чи приводять ці якості до успіху в житті і кар’єрі?
– Ці якості необхідні в житті. Але так сталося, що люди, які дотримуються принципів честі, в реаліях сьогодення мають матеріальні проблеми. Їх не можна назвати успішними.
– Що означає для вас поняття «особиста свобода»? Ви готові її обмежити? За яких обставин?
– Свого часу вивчав класиків Маркса та Енгельса. В Маркса дуже широке поняття свободи. Шлях до «справжньої» свободи, на думку Маркса, пролягав не через збільшення свободи індивіда, а через відмову від неї. В Енгельса досить коротке визначення: «Свобода – это осознанная необходимость». Для мене в цих словах закладена потужна істина. Якщо говорити про обмеження своїх свобод, то на користь суспільству та держави я б пішов на це в певній мірі.
– Які цінності для вас непохитні?
– Я – людина слова, яка не схильна до обману.
– Вам важко виходити із зони комфорту? Як справляєтесь із стресовими ситуаціями на роботі і в звичайному житті?
– Одного разу я їхав на мотоциклі та зламав ногу. Чотири місяці ходив на милицях, а на роботу мене заносили на руках. Для мене це був важкий період, після якого багато чого переосмислив. Тоді познайомився з гарним тренером і почав реабілітацію ноги. З того часу, вже більше шести років, після роботи ходжу до спортивної зали. Там ти відключаєшся і додому їдеш із зовсім іншим настроєм. Спорт – це мій спосіб життя, який допомагає впоратися з різними стресами.
Згідно даного законопроекту, що був підготовлений із залученням авторів закону про НАБУ, на посаду судді Вищого антикорупційного суду претендент обирається за конкурсом.
Ним може бути призначений громадянин України у віці не менше 35 років, зі стажем роботи на посаді судді не менш, ніж 5 років, з науковим ступенем у сфері права чи пропрацювавши в науковій галузі щонайменше 7 років, а також з адвокатським досвідом. Не можуть бути призначені суддями Вищого антикорупційного суду ті, хто десять років до призначення працювали в силових структурах, обіймали політичні посади, вчиняли корупційні правопорушення тощо. Жорсткі обмеження, які висуваються до кандидатів на посади суддів ВАнСУ, мають зробити новий орган абсолютно незалежним, відсікаючи будь-кого, хто має або мав у миулому хоч які-небудь залежності з потенційними фігурантами судових процесів.
Конкурсний відбір, як і до Верховного суду, проводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Однак у цьому випадку замість Громадської Ради Доброчесності кандидатів перевірятиме Громадська рада міжнародних експертів.
Якби відбір суддів ВАнСУ відбувався повністю за допомогою іноземців, то це могло б трактуватися як обмеження державного суверенітету України і відповідно опротестувано в Конституційному суді. Україна – суверенна держава і рішення в ній мають приймати українські органи влади, а не іноземці. Тому, як і у випадку Верховного суду, зауваження громадської ради Вища кваліфікаційна комісія суддів подолати 11 голосами, тобто 3\4 від складу комісії.
Варто зазначити, що ВАнСУ буде розглядати справи не лише НАБУ, адже юридично ми не можемо створювати суд для одного органу і коруціонерів, справи яких розслідувала прокуратура, ДБР, Нацполіція або СБУ. Однак, є запобіжник, який зробить ВАнСУ основним органом, що судитиме справи НАБУ – шкода заподіяна корупціонером має бути не меншою 900 000 грн.
Хіба це не колапс правоохоронної системи України, коли до закінчення повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів Державне бюро розслідувань так і не було створено? І що можна чекати від цього правоохоронного органу?
Дійсно, складається таке враження, що найвищі посади в правоохоронних органах нашої держави займають особи, які не збираються проживати в Україні, коли закінчаться їх повноваження. Теж саме, або навіть гірше можна сказати про нинішню Верховну Раду України, особливо тих народних депутатів, які перебувають у складі профільного Комітету ВР. Про що вони всі думали протягом останніх 2-х років, тобто перехідного періоду, на який прокуратура мала повноваження розслідувати злочини, підслідні НАБУ та Державному бюро розслідування, для мене особисто не зрозуміло. Складається враження, що вони працюють як представники Державної служби із надзвичайних ситуацій, які зобов’язані виїзжати лише на гасіння пожежі.
В зв’язку з цим, хотілося б нагадати трішки історії для того, щоб Ви зрозуміли, про яке «реформування» правоохоронних органів можна говорити в такому випадку. В дійсності, хіба не про розвал системи державного управління і контролю за діяльністю правоохоронних органів, в першу чергу, з боку профільних Комітетів Верховної Ради, одні з яких просто бездіють, як би їх і немає в наявності, а інші займаються більше політикою, ніж вирішенням законодавчих проблем, свідчить той факт, що 20 листопада 2017 року закінчився 5-ти річний термін повноважень органів прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних ДБР, а в грудні 2017 року закінчується критичний термін повноважень слідчих прокуратури по розслідуванню злочинів, підслідних НАБУ. Ви тільки уявіть, в якому становищі, а точніше – хаосі опиниться наша держава, коли до першого терміну не буде створено ДБР (а це вже доконаний факт), а в грудні ц. р. прокуратура зобов’язана буде передати в НАБУ в його нинішньому стані відвертої безпорадності майже 15 тисяч кримінальних проваджень, про що заявляв Ю.Луценко?!
А що вже говорити про те, що наші законодавці явно забули, а може навіть і не знали, що в Перехідних положеннях до КПК України, в п. 20-1, чітко зазначено, що спеціальне розслідування конкретних кримінальних провадженнях (які стосуються, в основному, злочинів, які інкримінуються попередній владі) стосовно підозрюваних, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи які понад шість місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні дані, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, – здійснюється теж тимчасово, але не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування у газеті “Урядовий кур’єр” відповідного повідомлення його керівником). Я переконаний, що про можливі негативні наслідки настання такого моменту не усвідомлюють ні в Верховній Раді, ні в інших коридорах влади, в т.ч. і наш гарант Конституції. На жаль, про це не задумувався заздалегідь Генеральний прокурор, відомство якого навіть після настання таких критичних моментів зобов’язане буде нести відповідальність за організацію досудового розслідування і процесуальне керівництво розслідуванням по всіх таких провадженнях!!!
Більше того, його не професійні заяви про те, що в таких випадках він, начебто, буде визначати підслідність по справах, підслідних ДБР, за іншими органами досудового розслідування (НПУ, СБУ) не витримують критики, бо це протирічить вимогам ст. 216 КПК України про підслідність, а головне, що в разі таких його дій всі докази, здобуті в результаті порушення порядку, встановленого цим Кодексом, будуть визнані судом недопустимими. Для нього і його команди «професіоналів» процитую зміст п.2 ч.3 ст. 87 КПК України: «недопустимими є також докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних проваджень»! І це по-перше.
По-друге. Генеральний прокурор і інші керівники прокуратур дійсно мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування, але лише в разі «неефективного розслідування». Я думаю, що не потрібно читати лекцію Генеральному прокурору щодо змісту цього поняття. Єдине, що можу підкреслити: відсутність у законі повноважень щодо можливостей проведення розслідування у слідчих прокуратури після 20 листопада ц.р. не є свідченням неефективного виконання слідчих дій, і тим більше по тих провадженнях, які будуть зареєстровані після цієї дати.
По-третє. Висловлені Ю. Луценком наміри продовжувати проведення досудового розслідування по справах, підслідних ДБР після закінчення названого терміну силами процесуальних керівників протирічать вимогам ст. 36 КПК України, в т.ч. і п.4 ч.2, яким надано право прокурорам у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) дії та процесуальні дії (тобто, без виконання негласних слідчих (розшукових) дій), але і це можливо здійснити лише в порядку визначеному цим Кодексом. Тому, ще раз нагадую, що у відповідності до ч.7 ст. 214 КПК України, якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування. І все.
Не можу також не спростувати розповсюджувану сьогодні помилкову інформацію про те, що слідчі прокуратури, начебто, мають право продовжувати досудове розслідування по вже розпочатих до вищезазначеної дати кримінальних провадженнях. Це не відповідає п.2 ч.1 Перехідних положень до КПК України, де чітко сказано, що такі повноваження слідчі прокуратури виконують лише до того, коли буде введена в дію ч.4 ст. 2016 КПК України, тобто до дня, коли почне діяти ДБР.
Отже, Ви тільки вдумайтесь про необхідність створення ДБР вперше було згадано в КПК 2012 року, в частині 4 ст. 216 якого було зазначено, що слідчі органів Державного бюро розслідувань будуть здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1, 2 і 3 категорії посад, суддями та працівниками правоохоронних органів. Наразі ч.4 ст. 216 змінена у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про державну службу», якою передбачається закріпити за ДБР розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовими особами держави, правоохоронцями і суддями, а також особами, посада яких віднесена до категорії «А», окрім випадків, коли досудове розслідування віднесено до підслідності НАБУ. Тобто, повноваження органів ДБР були значно звужені, лише до держслужбовців 1-ої («А») категорії.
Таким чином, передбачений новим КПК орган досудового слідства – ДБР повинен був проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по їх категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах їх вчинення, а саме, підкреслюю: будь яких злочинів, вчинених названими високопосадовцями, в тому числі і корупційних.
Про необхідність створення саме Державного бюро розслідування для забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень неодноразово вказував у своїх рішеннях і Європейський суд із прав людини. Як убачалось з подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до Кабінету Міністрів України від 30.09.2014 року (дослівно): «враховуючи велику кількість рішень Європейського суду щодо України, якими констатовано не проведення ефективного розслідування, секретаріат Комітету Міністрів Ради Європи пропонує КМРЄ при розгляді питання про виконання Україною рішень Європейського суду зосередитись на проблемах ефективного розслідування, включаючи створення Державного бюро розслідування».
Але, не дивлячись на це, Верховною Радою України, так би мовити, демократичного скликання 14.10.2014 року було прийнято Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», до повноважень якого віднесено розслідування кримінальних корупційних правопорушень, які вчинені найвищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Як убачалось з Прикінцевих положень цього закону, до підслідності слідчих цього органу віднесено кримінальні правопорушення, вчинені високопосадовцями, в т. ч. держслужбовцями 1-2 категорій, суддями, прокурорами та працівниками інших правоохоронних органів (тобто, розслідування яких до цього відносилось до виключної компетенції слідчих ДБР).
Таким чином, в системі правоохоронних органів після прийняття названого вище закону з’явилися два нових самостійних суб’єкти розслідування кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, суддями, прокурорами та іншими правоохоронцями, з одною відмінністю: НАБУ повинне розслідувати корупційні правопорушення, вчинені високопосадовцями, але не нижче державних службовців 2 категорії, суддями і правоохоронцями; а ДБР будуть підслідні всі інші кримінальні правопорушення, вчинені частиною із цих суб’єктів,а саме державними службовцями категорії «А» (як приклад: заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП и т.д., що заздалегідь буде становити значно меншу кількість підслідних злочинів ніж в НАБУ). Саме, в зв’язку з цим, Генеральна прокуратура України ще в листопаді 2014 року зверталась до Президента України зі своїм листом щодо недоцільності створення в такому вигляді НАБУ, яке буде вести досудове розслідування відносно одних і тих же високопосадовців, що і ДБР, навівши конкретні доводи, в т.ч. і закладені в цьому негативні наслідки від подібного дублювання функцій та можливих конфліктів між ними в зв’язку з цим.
Але, наш Президент і більшість законодавців, які знаходяться під тиском США і Європи і не бажають звертати увагу не тільки на джерела і причини існування корупції у вищих ешелонах органів державної влади і місцевого самоврядування, а і прикриваються помилковою ідеєю посилення боротьби із цим ганебним явищем, шляхом накопичення нових антикорупційних органів. Не обговорили цю ідею і із практикуючими юристами та незалежними науковцями, будь-якої уваги на їх пропозиції не звернули і пішли ще далі. Таким чином, було зруйновано всю правоохоронну систему, в першу чергу як слідчі, так і оперативно розшукові підрозділи, які були здатні при створенні їм таких сприятливих умов, при такому матеріально-технічному забезпеченні та при таких високих зарплатах як у НАБУ, оперативно розкривати і розслідувати найбільш складні та заплутані злочини, які вчиняються у вищих ешелонах влади, в першу чергу в організованих формах, та головне – доведення їх до суду для застосування справедливого покарання. Треба визнати, що значну шкоду реалізації ідеї по посиленню боротьби із корупцією завдали так звані «грантоїди», які на замовлення своїх закордонних «господарів» все зробили для того, щоб новий антикорупційний орган був лише ширмою, а не справжнім локомотивом у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади. Я допускаю, що такі підходи до створення і головне – підбору туди недосвідчених кадрів влаштовували і нинішню владу.
Так, створивши НАБУ, яке повинне займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, та внісши одночасно зміни до ст. 45 КК України, якими було визначено перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що може і навмисно) до підслідності «детективів» НАБУ віднесли лише частину із них. Разом з тим, новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням і інших злочинів, які не мають ніякого відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто до високопосадовців. Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби із корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів Антикорупційного бюро віднесли і злочини, які вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%. Окрім того, їм було надано право розслідувати і кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але які вчинені не високопосадовцями, а і іншими службовими особами державних органів, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої ним шкоди становитиме приблизно більше 500 000 гривень.
Таким чином, Ви тільки вдумайтесь, новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатись і не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад: керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад і т.д.). І мої невтішні прогнози підтвердились: саме такі суб’єкти і вчинені ними злочини і значаться в більшості своїй серед закінчених детективами НАБУ справ і відносно яких були направлені до суду обвинувальні акти, чи клопотання про закриття провадження, чи про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.
Ще більш шкідливим і таким, що відволікає НАБУ від боротьби із корупцією у найвищих ешелонах влади, є внесені законодавцями зміни в ст. 216 КПК України, де тепер в підпункті 2 п. 3 ч. 5 передбачено, що наглядовий прокурор антикорупційної прокуратури своєю постановою може віднести до підслідності НАБУ і будь-яке інше кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, «якщо відповідним злочином було заподіяно, або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам». Виходячи із такої підслідності такого новоствореного саме антикорупційного органу, стає незрозуміло, а хто ж буде розкривати і розслідувати, в першу чергу, корупційні злочини у вищих ешелонах влади?!
Саме в зв’язку з цим, хотів би тепер звернути увагу на те, а що ж буде розслідувати в такому випадку ДБР, яке, на мій погляд, є більш конкурентним органом ніж НАБУ, якщо виходити із того ж більш продуманого порядку підбору кадрів. Перш за все, компетенція Державного бюро розслідувань, передбачена КПК 2012 року та яка була схвалена впливовими європейськими інститутами при оцінці нового кримінального процесуального закону, викладеними вище змінами внесеними протягом 2014-2015 років та прийняттям цілого ряду нових законів, фактично повністю змінилася.
Отже, по-перше, ДБР буде розслідувати кримінальні правопорушення про корупційні злочини, вчинені державними службовцями лише 1 категорії, до якої відносяться всі високопосадовці, проте лише ті злочини, які не підслідні НАБУ, а це, вибачте, не корупційні. Єдине, по чому опосередковано цей новий орган можна назвати як антикорупційний, то це через надання йому права розслідувати злочини про корупцію, вчинені Директором НАБУ та іншими службовими особам Антикорупційного бюро, заступником Генерального прокурора-керівником САП та прокурорами цієї прокуратури, і то, окрім тих випадків, коли досудове розслідування таких злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ.
Таким чином, Ви можете уявити, скільки буде всього таких кримінальних проваджень. Я впевнений, якщо не одиниці, то зовсім невелика кількість. Основною ж функцією цього ж новоствореного органу,на превеликий жаль, буде розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (тобто, військові злочини), а таких на сьогодні в провадженні військової прокуратури знаходиться, за словами того ж Ю. Луценка, більше 15 тисяч справ? Хіба для розслідування таких, в основному, одноепізодних кримінальних правопорушень, в першу чергу вчинених учасниками АТО, до яких відношення в суспільстві в основному шанобливе , передбачалось створення такого суворого за назвою нового правоохоронного органу із штатом в кількості 1500 слідчих і оперативних працівників?! І це при тому, що раніше були слушні пропозиції наділити ДБР повноваженнями розслідувати злочини, пов’язані із діяльністю злочинних організацій (для відому, згідно статистичних даних, тільки за 2014 рік правоохоронними органами України зареєстровано всього 5 злочинів про створення злочинної організації, лише в одному з яких повідомлено про підозру, 1 кримінальне провадження закрито, а 4 продовжували розслідувати).
Пропонувалось доручити слідчим ДБР розслідувати і злочини, пов’язані з тероризмом, яких протягом того ж 2014 року було зареєстровано: 1499 терористичних акти та 478 епізодів створення терористичних груп чи організацій, з яких до суду направлено лише 58 злочинів, а також особливо тяжкі насильницькі злочини, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі ( до речі, в 2014 році було зареєстровано 1547 умисних вбивств при обтяжуючих обставинах та 2260 посягань на життя працівників правоохоронних органів або військовослужбовців, з яких до суду скеровано лише 354 злочини)! Хіба це не було достатньою аргументацією на той час?
Тобто, з цього можна зробити висновок про те, що, таким чином, нинішніми законодавцями ідею створення такого потужного органу досудового розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, як ДБР, було фактично повністю зруйновано, а запропоновано створити замість нього фактично орган, який буде займатися виявленням, розкриттям і розслідування злочинів, які до цього були підслідні не тільки слідчим органів прокуратури, як це справедливо передбачалося в Перехідних положеннях до КПК 2012 року, а в більшій мірі – слідчим Національної поліції і найбільше – це військових прокуратур.
Тепер коротко щодо самого Закону і порядку конкурсного відбору керівництва ДБР.
Не дивлячись на те, що передбачений Законом України «Про Державне бюро розслідувань» порядок укомплектування його складу, як на мене, більш державницький і такий, що буде сприяти набагато кращій його результативності ніж у НАБУ, я все одно не можу погодитись в повній мірі з тим, що більшість посад в цьому органі досудового розслідування будуть займати особи, які не мають будь-якого досвіду на посадах слідчих і оперативних працівників. Нав’язана із-за меж України практика відбору претендентів на посади, особливо керівні, в правоохоронні органи не є в принципі шкідливою, але, використовується вона в Україні, як на мене, не правильно. Про це засвідчив досвід її застосування за останні 2-3 роки. Я про це неодноразово писав, але, до мене не тільки не дослухались, а навіть є випадки, коли звинувачували, мовляв, у нерозумінні європейських підходів. Наголошую, що я залишаюсь при своїй думці і поясню чому.
Так, в пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень до цього закону передбачена абсолютно вірна рекомендація утворити ДБР за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів ГПУ та відповідних (я так зрозумів – оперативних) підрозділів МВС і інших державних органів, які протидіють злочинам. Але, цю вимогу в самому Законі знівельовано, бо вже передбачено не зовсім прийнятні, якщо виходити із інтересів держави, принципи формування слідчих підрозділів ДБР, а саме:
особами, які протягом останнього року (!) обіймали посади слідчих, прокурорів – не більше ніж на 30%;
особами, які протягом останнього року (!) обіймали посади слідчих в інших органах державної влади – не більше 19%;
інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права – не менше ніж на 51%.
Тобто, більшість слідчих ДБР не будуть мати будь-якого досвіду слідчої роботи, а інша частина чисто теоретично може мати досвід роботи 1 рік! Передбачена в законі норма про те, що такі «спеціалісти» повинні пройти протягом року «стажування» в ДБР викликають у мене лише подив, бо я знаю з практики, що для підготовки слідчого не завжди достатньо і 5 років?!
Ще більш неприйнятним є комплектування оперативних підрозділів ДБР, куди передбачено набрати не менше 60 % осіб, які не мають будь-якого досвіду в правоохоронній діяльності, кого навчити буде практично неможливо ні протягом року, ні протягом кількох років, а головне – не буде для цього часу і не буде кому. Тобто, ці 51% так би мовити «слідчих» і 60 % «оперативних працівників» це баласт, це той «контингент», який буде протирати, вибачте, штани, а платники податків будуть оплачувати їх неробство! Про які можна говорити результати діяльності ДБР в такому випадку?! Це категорично неправильно, бо як і в НАБУ, це створює умови для набору на службу осіб, які взагалі не зможуть за своїми особистими даними перебувати на посадах слідчих і оперативних працівників. В цьому я неодноразово переконувався на своєму професійному шляху.
Проте, можна погодитися із тим, що в Законі «Про ДБР» значно продуманіше викладена процедура підбору і проходження конкурсів кандидатами на посади Директора ДБР і його заступників, бо членами Комісії, на відміну від подавляючої більшості попередніх, повинні бути лише особи, які не тільки мали бездоганну ділову репутацію, а і вищу юридичну освіту та високі професійні якості. Саме це і дозволило відібрати, як на мою думку, на ці посади 19 претендентів, більшість із яких володіють хорошою професійною підготовкою, як на ділянці досудового слідства, так і оперативно-розшукової діяльності, чого у свій час не відбулося, на жаль, при відборі в НАБУ.
Хоча, і в цьому випадку так розпіарений в ЗМІ конкурсний відбір до правоохоронних органів, застосовані і в ДБР, теж показав свої недоліки і недосконалості, як би цю систему не хвалили. Адже, поясніть, як до числа кандидатів на найвищі посади у ДБР потрапили особи, які «вірою і правдою» служили режиму Януковича, а один із яких приймав саму активну участь у завідомо незаконному засудженні того ж Юрія Луценка, неодноразово і послідовно орієнтував суд як на незаконне утримання останнього під вартою із політичних мотивів, що було підтверджено рішеннями ЄСПЛ, так і у винесенні 2-х завідомо неправосудних вироків. Я також не можу змовчати і про деяких інших кандидатів, які себе відкрито заплямували по відомим у ЗМІ кримінальним провадженням, де були допущені грубі порушення прав людини та основні засади кримінального провадження, такі як верховенство права, право на свободу і особисту недоторканність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д. Мені особисто відомі факти, коли ці особи мали безпосереднє відношення до завідомо незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності. Але, мабуть я не про те говорю, бо також усвідомлюю, що саме такі «фахівці» були потрібні режиму Януковича і, на жаль, скаладється враження, що потрібно і нинішній владі, бо вони завжди готові виконати будь-які замовлення! Але, підкреслюю, я не маю на увазі всіх обраних претендентів, а лише окремих із них.
Також не можу погодитись із тим, що названим законом, як і у випадку із НАБУ, взагалі не передбачено підстав для звільнення директора ДБР і його заступників із займаних посад, а мова йде лише про підстави припинення їх повноважень! І навіть в такій редакції мова йде лише про їх дострокове припинення виконання повноважень, але не зазначені підстави, пов’язані з неналежним виконанням своїх службових обов’язків, порушенням норм закону та основних засад кримінального провадження, що неминуче призведе до можливої появи у таких безконтрольних осіб почуття безкарності та вседозволеності, як це сьогодні наглядно спостерігається в поведінці уже діючих керівників антикорупційних органів. Різниця між ними тільки полягає в тому, що директор ДБР може також припинити свої повноваження в разі притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративним правопорушенням, пов’язаним з корупцією, чого по директору НАБУ не передбачено, проте для останнього у підставах зазначена можливість звільнення за результатами негативного висновку перевірки внутрішнього аудиту.
На закінчення публікації зазначу, що сьогодні вже відомі результати голосувань по відбору Директора ДБР і його заступників. Визнаю, що вибір комісії вдалий. Мене тішить те, що обрані дійсно одні з найкращих претендентів, всі троє дійсно є професійно підготовленими правоохоронцями, слідство знають не лише по посібникам, а із власного досвіду, двоє із них мають і достатній досвід роботи на адміністративних посадах. Це мене радує і дає надії, що хоча б цей орган запрацює, причому набагато швидше ніж НАБУ. Єдине, що мене хвилює, то це чи достатньо у них досвіду саме по організації роботи такого великого колективу слідчих і оперативних працівників і чи зможуть вони вистояти під тиском влади, політичних сил та вулиці. Хочеться вірити, що вони з цими проблемами впораються. Друге. Позитивом є також те, що серед них немає осіб явно зорієнтованих на владу і політиків. І нехай, які б замовні статті на них не писала продажна частина «фахівців пера», як би їх не поливали відвертим брудом, вони повинні демонструвати своїми справами свою незалежність і принциповість, а головне – результативність!
І насамкінець. Щодо Директора ДБР. Із тих «пасквілів» на нього є лише кілька достовірних речей, які його абсолютно не компрометують. Це те, що він працював довгий час в прокуратурі на Львівщині, що в 2014 році після Революції гідності був призначений саме Олегом Махніцьким на службу в Головне слідче управління ГПУ, де зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. І все. Всі інші звинувачення надумані і брехливі.
А якщо ж він дійсно є висуванцем від партії «Народний фронт», то треба подякувати за їхній вибір. За останній час, це дійсно підходяща кандидатура.
Бажаю їм успіхів!
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
