Теги Posts tagged with "ато"

ато

Я бачила, як плакали Солдати…
Я плачу з Ними… І МОЛЮСЬ ЗА НИХ…
Під віршами за Мир – трагічні дати…
БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ з війни!..

Присутнє всюди… Світле і вловиме…
До болю РІДНЕ… Чисте почуття:
БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ ЖИВИМИ!
Заради УКРАЇНИ і Життя!

Заради УКРАЇНИ і Свободи!
Заради Миру, Спокою, Добра!..
У Київ, в КОЛОМИЮ, Львів і Броди…
У Яворів, Франківськ, Кіровоград…

БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ ДОДОМУ!
Сльозинка СИНЬО-ЖОВТА – на щоці…
В Одесу ПОВЕРТАЙТЕСЬ і в Житомир…
У Харків, Запоріжжя, Чернівці…

Заради Всіх, хто молиться й чекає!..
БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ з АТО…
У Вінницю, Тернопіль, Миколаїв…
У Рівне, Луцьк, Черкаси, Краматорськ…

Вся Україна: Ужгород, Полтава,
Чернігів, Суми і Дніпропетровськ… –
Вітатиме: «ГЕРОЯМ СЛАВА! СЛАВА!!!»
…Нехай не ллється Українська кров!..

БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ ДОДОМУ!..
Хай кожен зніме бронік-оберіг!..
ВИ пережили пекло, відчай, втому…
ВАС ВИМОЛИЛИ В БОГА МАТЕРІ!..

БУДЬ-ЛАСКА, ПОВЕРТАЙТЕСЯ ЖИВИМИ!..
Зеновій Винничук

 

Підписуйтесь на нашу сторінку, POLITINFO, у Фейсбуці. Ризикуй знати набагато більше.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Сьогодні я натрапив на дуже сильний вірш про солдата, який мене вразив!Вирішив покласти його на інструментальну музику від Олега Аджикаєва (Олег Джем), яка дуже довго чекала саме на цей вірш! Одразу записав! Слухайте уважно! Хай живе Україна! Любіть родину та життя!

Читайте також : “Почему теперь мы ненавидим русских”, – пост украинки во всех соцсетях бьет рейтинги.

ПІСНЯ СОЛДАТА, ЯКИЙ НЕ ВЕРНУВСЯ З БОЮ…
Не звикай до мене! Я не буду вічно,
Лиш тебе напою мов жива вода.
Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,
Аби на Вкраїну не прийшла біда.

Не звикай до мене! Я – твоя лиш мрія,
Кулею у серці пролечу наскрізь,
У холодні ночі я тебе зігрію,
Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.

Не звикай до мене! Я – всього лиш вітер,
Що багаття вражі у степу гасив,
Та, як засумуєш – слізки твої витру,
Сизокрилим птахом ммм прилечу у сни.

Не звикай до мене! Я – всього лиш птаха,
Що за небокраєм спалахом зника.
Та, як раптом, Синку, стрінешся зі страхом –
Я безмовно мовлю: ” Ось моя рука!”.

Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно –
пРоменем із неба, в музиці дощів.
Запали, Рідненький, на могилці свічку
І залиш для Татка місце у душі…
(Наталія Крісман)

Пише на своїй сторінці у Фейсбуці Роман Полонський

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Украіну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Украіну! Тисни лайк та поширюй!

Один из бойцов сил АТО, Eugene Stepanenko, на своей странице в Фейсбуке написал как встречают наших солдат-освободителей на Донбассе:«Вошли в один райцентр. Идем по главной улице к центру, частный сектор. Еду на головном бэтэре, над головой флаг развевается. Наш, украинский. Вдруг на дорогу выскакивают девчонки молодые, женщины постарше, даже дед один, в пиджаке с орденами. Ветеран, похоже. Я напрягся, в рацию даю команду быть наготове, мало ли… Наши передавали, что черти колорадские и из-за белого флага шмаляют, что им бабами прикрыться …Ну, подходим медленно, а эти… Схиднячки…Как начали прицельно метать в колонну охапки цветов, кульки с вишней и черешней, еще что-то…. Ни одна не промахнулась, 100% попадание в цель. ))) А одна, лет 50 кричит, кулаком машет….Я прислушался, а она «да где ж вас носило, почему раньше не приехали» И еще «гоните их хлопцы, до самой границы, шоб дорогу сюда забыли!….»
Наверное, так моего прадеда-танкиста встречали в освобожденных от фашистов городах….»

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

POLITINFO  https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Підтримай Надію Савченко! Тисни лайк та поширюй!

Ольга Погребняк, мати бійця АТО, отримала на нього похоронку, а через рік зустріла живого сина. По приїзду від сестри з Волині на неї чекала щаслива несподіванка під дверима будинку.
Історію-розповідь жінки, яка цілий рік жила тільки вірою, опублікувало видання depo.ua. Львів’янці Ользі Погребняк 46 років, самотужки підіймає двох синів: 22-річного Олексія та семирічного Микиту. Влітку 2014 року вона проводила на війну старшого. Як проводила: він кілька разів казав, що хоче піти добровольцем, а одного разу мати прийшла додому з роботи і знайшла на столі записку від сина. Писав, що пішов на війну. Через декілька тижнів – перший дзвінок: “Мамо, я живий, все добре”. “Розмови по телефону завжди були короткі, – пригадує пані Ольга. – Де служить – не казав, говорив, що не годиться таке казати, тому що ця інформація може потрапити до рук ворога. Одного разу тільки сказав, що служив в “Азові”. І ніби то все було добре настільки, наскільки може бути добре в матері, дитина якої на війні. Плакала, молилася, каменіючи від жаху дивилася новини. В новинах розповідали про Іловайський котел.
А наприкінці серпня прийшла похоронка.
“25 серпня минулого року він востаннє телефонував, а 28 серпня повідомили, що сина Альоші в мене більше немає. Звичайно, спочатку повірила офіційним паперам. Але потім, коли тіла не віддали, почала сумніватися”, – розповідає вона. Потяглись довгі виснажливі дні і ночі, сповнені тугою, болем та ледь жевріючою надією. Материнське серце відмовлялося вірити, що сина нема. “Усі спроби щось дізнатися були марними. Я шукала інформацію всюди, навчилася користуватися “Фейсбуком”, відкрила свою сторінку, – розповідає Ольга. – Якби не Микита, не знаю, чи дала б собі раду із цим безмежним горем. Я йому про загибель Альоші розповіла, але не одразу, дуже переживала, як він переживе. Але він стійко все вислухав і сказав, що ніколи мене не залишить і буде у всьому допомагати мені”.
Ольга Погребняк. Через три місяці після звістки про смерть сина Ольга наважилася зайти в розділ “Неопізнані трупи” на сайті МВС – там у відкритому доступі викладені фотографії знівечених тіл солдатів. “Заповнила анкетні дані на свого сина і натиснула “знайти”. Сказати, що це страшне видовище – нічого не сказати. У більшості випадків замість людей просто обвуглені головешки… Досі мурахи по шкірі як загадаю”, – каже вона. Єдине полегшення – серед цих кошмарних світлин Олексія вона ніде не впізнала.
“МАМО, Я ЖИВИЙ”
У травні Ользі з невідомого номеру прийшла sms “Мамо, я живий”. Дуже хотілося плакати від радості, проте жінка розуміла, що це можуть бути шахраї, які повідомляють, що людина у полоні і потім тягнуть із жертви гроші. “Номер не відповідав. Волонтери, до яких звернулася, попередили: це може бути “розводняк”, таких охочих з того боку познущатися з чужого горя багато. Ходила в СБУ, там сказали, що точно визначити, звідки прийшло sms не можна, визначили лише, що з території Донбасу, і що швидше за все це шахраї, тому що мій син загинув і він не значиться в списках полонених та зниклих безвісти”, – пригадує Ольга. І хоч в душі було гірко від розчарування, вона продовжила чекати сина додому.
“Знаєте, я весь час молилася. Не лише за сина – за усіх хлопців, що воюють на сході”, – каже мати бійця. П’ятого серпня, коли вже підходила річниця, як її сина оголосили загиблим, Ользі наснився кущ калини: яскравий, великий. “І сон такий дивний, ніби не я на кущ дивилася збоку, а ніби я була калиною… До чого б це? Калина символізує материнство і уособлює дім, батьків, все рідне. Калина – український символ єднання народу: живих з тими, хто відійшов у потойбіччя, і тими, котрі ще чекають свого народження… Може, це якийсь знак від мого Альоші…?” – написала вона тоді на своїй сторінці в “Фейсбуці”. Дев’ятого серпня Ольга присвятила синові вірш. “Синочку, рідний, я вірю що ти повернешся додому”.
І наступного дня він повернувся. “Я поїхала до сестри на Волинь відвідати Микиту, він в неї гостював. Повертаюся увечері додому, а сусідка баба Дуся каже: “Олечко, у вас під дверима з суботи якийсь хлопець сидить”. Я до себе, а там Олексій! Мені ноги підломилися…” – згадує Ольга. Цей її допис на “Фейсбуці” зібрав шалену кількість перепостів та коментарів.
Виявилося, що Олексій весь цей час був у полоні, а те sms-повідомлення дійсно було від нього. Худий, із шрамами на голові і щоці, без кількох зубів та із ребрами, які вочевидь неправильно зрослися та дивно стирчали з під шкіри, він відмовлявся йти в лікарню, здригався від кожного різкого звуку, затуляючи голову руками, а ночами кричав уві сні.
З ліжка майже не вставав.
Тоді Олексію дуже допоміг малий Микита. “Він від Альоші не відходив, постійно щось розказував, а той слухав і слухав. Зі мною вони майже не розмовляли, але я не ображалася, досить було того, що обидва вони вдома. Микита зараз такий гордий, що у нього повернувся брат, навіть не впізнаю його. Питаю у нього, про що вони говорили, а він мені відповідає, що це чоловічі розмови”, – каже Ольга.
Одного разу жінка, щоб допомогти синові, покликала психолога. Проте розради, як вона сподівалася, не вийшло: Олексій, почувши що мати привела лікаря, перевернув стіл, за яким сидів, вилаяв обох та надовго зачинився у себе в кімнаті.
ПРО ІЛОВАЙСЬК БРЕШУТЬ, ТАМ БУЛО ПЕКЛО. ЗВИНУВАЧУВАВ СЕБЕ, ЩО ВИЖИВ
Але одного дня хлопця, як то кажуть, прорвало. Коли оголосили офіційні дані про кількість загиблих під Іловайськом, він почав говорити, що все це брехня, і там було справжнє пекло. Ольга сиділа за комп’ютером на кухні, було близько четвертої ранку, Олексій підійшов і запропонував “Мама, давай вип’ємо”. “І тут з нього, як з рани, річкою полилося все те, що так довго сиділо. Він розповів мені про жахи, які пережив, про хлопців, які так і не повернулися додому. Про те, що він відчував, коли їх бомбили з “Градів” під Іловайськом, коли перед його очима все змішалося, коли він не розумів, де небо, а де земля, коли не знав, куди бігти і що робити. Коли зрозумів, що допомогти може тільки Бог, коли друг, з яким він розмовляв пару хвилин тому – мертвий, і у нього закінчилися сили тягнути його, коли почав звинувачувати себе за те, що вижив”, – згадує жінка.
В якийсь момент вона просто зупинила сина, бо слухати було вже несила. Врешті, поговоривши про ті страшні часи, мати з сином почали обговорювати, скільки бійців так і залишилися на полі бою непохованими, потрапили у полон, говорили про те, що мають відчувати їхні рідні, які досі перебувають в невідомості. “Мене переповнювало бажання підтримати всі жіночі серця, які також, як і я колись, не знають, що з їхніми синами і чоловіками. Мабуть, вони також повинні заявити про себе, щоб розділити свій біль, і у нас з’явиться можливість докопатися, що ж насправді сталося з їхніми рідними.
Бажання допомогти підштовхнуло нас з Альошею створити загальний список тих, хто загинув або зник безвісті”, – розповідає Ольга. Каже – ця справа потроху повернула Олексія до життя. На пропозицією допомогти у зборі інформації відгукнулося дуже багато людей, вони присилали свої власні списки, хтось пропонував допомогти з обробкою даних, хтось – створити сайт, щоб опублікувати зібрані дані.
Жінка каже, що довго не могла зважитися на публікацію списків, адже ними можуть скористатися шахраї. Врешті її переконав Олексій. “Він сказав – потрібно, щоб хлопці там знали, що їх шукають і чекають вдома. Виявляється, Альоша думав, що я навчилася жити без нього, і що зовсім його не чекаю…
Які жахливі думки приходять нашим синам в голову на війні!” – обурюється мати.
МАТИ, ДІТИ, НЕВІСТКА ТА КІТ Після того як в Олексія з’явилося якесь діло, він почав більше спілкуватися, спокійніше спати, відновив документи, які були втрачені під час полону. Тільки в пансіонат на реабілітацію їхати відмовився, сказав, що це дуже дорого. Ще більш хлопцю полегшало, коли до нього приїхала Олена. Ольга про дівчину нічого не знала. “Альоша так мені нічого і не розповів, звідки Олена приїхала, просто сказавши, що вона йому дуже допомогла по дорозі додому, і що якщо б не вона, він, може, і не повернувся взагалі. Схоже, тепер у мене є дочка”, – каже жінка. Вона почала повертатися додому, де була вже готова зігріта вечеря, зроблені уроки в молодшого сина та спокійні очі у старшого.
В домі, де нещодавно жили самотня жінка з маленьким сином, тепер мешкає велика родина та ще й кіт Барсик, теж новий член сім’ї. Молоді небагатослівні, проте матері вистачає бачити сина та мріяти про онуків. Вона не ділиться фотографіями свого Альоші та не змінює скорботної свічки на аватарці – вже в пам’ять про інших хлопців, які не повернулися з війни. Для багатьох українських Ольга стала символом надії, що й вони одного дня, повертаючись додому, почують знайомим голосом “Привіт. Впізнаєш?”. “Не помиляється материнське серце. Повірте, воно точніше за будь який прилад, його не обдуриш. Дорогі жінки, не здавайтеся, моліться, вірте своєму серцю, а не тому, що говорять оточуючі. Вірте і сподівайтеся, не дивлячись ні на що і всупереч усьому!” – радить вона.
Згідно з офіційними даними (СБУ) за станом на жовтень цього року в Україні було 800 українських військовослужбовців, зниклих безвісти.

Друзі сайта POLITINFO! Будьте в курсі усіх офіційних подій від інформагенції!

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

Підписуйтесь на мою офіційну сторінку : Roman Davydenko

213910_original

Тот, кто однажды ступил на путь волонтерства, скажет, что с него очень сложно сойти. Следовать этой дорогой помогают не благодарности или какие-то материальные бонусы (их нет), а твердая уверенность в том, что ты все делаешь правильно. Однако физической и эмоциональной усталости не избежать. Но насколько бы эта усталость была меньше, если бы практически каждый день не приходилось сталкиваться с вопросами и утверждениями из этого списка!

А сколько вам платят?

Недавно сюжет про нашу организацию вышел по местному телевидению. Соседка, увидев меня в выпуске новостей, тут же заявила, что я нашла неплохую подработку, и стала настойчиво узнавать, можно ли ее тоже пристроить и сколько платят. Долго не верила, что мы все это делаем не за зарплату. Ведь само понятие «волонтер» предполагает, что мы работаем бесплатно. При этом работа может быть разной — от подметания улиц до сбора аптечек, от выпечки пирожков до транспортировки обеспечения, от организации благотворительных концертов до профессиональной психологической и юридической помощи.

Вот вы N помогли, а мне не хотите!

 

Мы не склад и не база. Мы можем дать только то, что есть у нас самих. Поэтому мы не в состоянии прогнозировать объемы материальной помощи, которую сможем выделить, скажем, через неделю. Нет никакого графика поставок, отгрузок, выработки. Сегодня пришла посылка с берцами, например, из Канады, послезавтра поступил крупный перевод денежных средств из Германии, через три дня — машина с капустой, а потом неделю, две, три может не быть ничего. Поэтому отказ в помощи в 99% случаев — это не личные мотивы или плохое настроение. Просто у нас нет возможности помочь. И вообще ультиматумы и претензии лучше направлять сразу в МО, а не нам.

Если б не вы, это все давно закончилось бы

В том смысле, что не помогай мы армии, солдаты б давно разбежались по домам, Путин пришел и снова бы всё на всех языках бы молчало, благоденствуя. Да, возможно. Но вы никогда не задавали себе вопрос, чем именно бы это закончилось? Мой город на юге в определенный момент времени буквально стоял на «перекрестке». И я прямо кожей чувствовала, как он (и мы вместе с ним) может повернуть в сторону ДНР/ЛНР. Многие из тех, кого я сейчас хорошо знаю, в тот момент совершенно серьезно паковали чемоданы и собирали документы, чтобы в любой момент увезти детей от возможного ужаса. И этого ощущения мне не забыть. В этот момент мы решили, что должны что-то сделать, чтобы история нашего города повернула в другую сторону. Куда она приведет нас дальше, не знаю. Знаю только то, что даже небольшое наше действие, а в особенности — бездействие может на нее повлиять.

Вы все это ради Порошенко/Каплина/Ляшко/Яценюка делаете?

 

Нет, мы делаем ради страны, которая в нашем сознании совершенно не равнозначна государству. Государство — это какие-то люди, которые перетягивают одеяло между собой (не все, есть исключения), в то время как внизу уже сыплется штукатурка и начинают падать балки. Мы не хотим, чтоб наш дом разрушился, и пытаемся что-то сделать для этого. Сказала «для страны»? Нет, пожалуй, мы делаем это ради себя и своих детей. Мы встали на этот путь кто полтора года, кто год, а кто и месяц назад, чтобы потом нам не в чем было себя упрекнуть. По крайней мере, мы будем знать, что что-то делали, а не сидели с ужасом у телевизора или обсуждали с бабками у подъезда, что при Сталине было лучше.

А почему вы такой усталый/нервный/не улыбаетесь?

 

Наши ресурсы не безграничны. Мы стараемся быть вежливыми, но усталость берет свое, да и нельзя нравиться всем. Нам часто приходится иметь дело с наглостью, необоснованными требованиями и претензиями. Многие не понимают, что волонтерство — наш добровольный выбор, а значит, мы не обязаны выполнять просьбы, а тем более требования всех. Поэтому если мы вдруг не берем трубку или не улыбаемся, то это не потому, что вы по каким-либо причинам нам неприятны, просто у нас НЕТ СИЛ на улыбку. Постарайтесь это понять и, если хотите, улыбнитесь сами, нам будет приятно.

Почему вы от меня отмахиваетесь?

Перед тем, как задать нам вопрос или высказать просьбу, подумайте, обращаетесь ли вы по адресу. Например, не раз приходилось иметь дело с истериками на тему «ребята там стоят в лесу, голодают, кору с деревьев едят, а вы выдали нам так мало выпечки!». Начнем с того, что если ситуация настолько критична, то сотней пирожков ее не исправить. К тому же сейчас не июнь 2014 года и базовые поставки провианта налажены хорошо. А если — нет, то эти истерики стоит прежде всего закатывать в Министерстве обороны, а не перед нами. Извините, но у нас нет сил и времени вылавливать крупицы фактов в океане эмоций, есть множество реальных проблем, которые нужно решать прямо сейчас, и они не решаются криками и слезами.

Вам же оплачивают проезд/коммунальные услуги и прочие расходы?

НЕТ. То есть, может, кому-то так и везет и он/они собирают достаточно средств, чтобы оплатить расходы, но рядовой волонтер собственные затраты оплачивает сам. Это и бензин, и техобслуживание транспорта, ремонт и покупка бытовой техники (например, электросушилки для овощей и фруктов, кухонные комбайны), счета за газ, электроэнергию, воду, аренду помещения. Хотя с арендой помещения достаточно часто получается договориться. Так, например, сейчас Кулинарная Сотня Николаева живет в офисе, который нам предоставила одна из наших участниц совершенно бесплатно. Это очень хорошее помещение, и хозяйка могла бы его сдать. То есть этот пункт тоже можно записать в графу расходов, которые ей никто не возместит.

У вас в АТО родственники?

Я связана с разными волонтерскими организациями. И вы удивитесь, узнав, что доля родственников бойцов в них не превышает 10%. Кроме, разумеется, каких-то специальных групп, объединяющих конкретно жен и матерей мобилизованных. Основной костяк волонтерских организаций — люди, никак не связанные с АТО, войной, медициной. В нашей организации есть и юристы, и менеджеры, и переводчики, и учителя, и рекламщики, и работники коммунальной сферы — люди самых разнообразных профессий и уровня образования. Из них всего трое — родственники мобилизованных.

Вам делать нечего?

У нас у всех есть основная работа, часто это даже не пяти-, а шестидневка, есть дети, семьи, которые требуют времени и внимания. Мы делаем то, что делаем, не потому, что нам больше нечем заняться, поверьте. Поэтому вдвойне радостно, когда к маме-волонтеру подключаются муж и дети. У нас в группе есть несколько таких «семейных подрядов». Они вместе пекут, консервируют. Вместе приходят на паковки. И нужно видеть, как горят глаза у этих детей. Это дорогого стоит, и это еще одна причина продолжать.

У вас, наверное, денег куры не клюют?

Мы все обычные люди обычных профессий и отнюдь не олигархи. На Западе благотворительность — удел людей обеспеченных, вернее, даже не удел, а статусная привилегия, а волонтерство — способ провести свободное время с пользой для общества и себя. У нас все немного не так. Западный волонтер не пойдет раздавать кашу бездомным, если в этот день у его сына бейсбольный матч. Наш волонтер постарается перенести матч сына, если на этот день у него запланирована поездка в АТО или еще какое-то важное мероприятие. Заграничный волонтер купит бургер себе и бургер бездомному. Наш — достанет из шкафа старые зимние ботинки, решит, что и так сойдет, и перечислит часть зарплаты на покупку берцев солдатам. Западный волонтер отправится к психоаналитику, если почувствует усталость и эмоциональное выгорание. Наш — пойдет на склад перебирать флиски или на кухню, чтобы испечь еще 200 пирожков.

Вообще же работа украинского волонтера напоминает СЛУЖЕНИЕ. Верующие люди знают, о чем речь. Это служение требует энергии, времени, труда и, одновременно, вдохновляет и придает сил. Одна женщина из круга моих знакомых очень расстраивалась, когда не могла во время беременности посещать церковь, хотя у нее был сильнейший токсикоз и врачи ей прописывали полный покой, никакой толпы и прочих стрессов. То есть в любом случае она не могла бы ходить в храм. Так же и наш волонтер: скажи ему, чтоб он отдохнул и не приходил на склад в это воскресенье, не ехал к ребятам, не пек коврижки, не приходил на паковку, — он вас не поймет.

Это служение. Кому, зачем и насколько отрешенно, каждый определяет для себя сам. Допускаем ли мы вероятность того, что ошибаемся? Разумеется. Но, находясь в данный момент в данной ситуации, мы сделали свой выбор и просим только об одном: уважать его.

Автор  Инна Токарева (псевдоним Варвара Фалеева)

11049631_960569263990097_8128980418494817662_n (1)

Источник: http://fraza.ua/analitics/22.09.15/230795/10_fraz_kotorye_luchshe_ne_govorit_volonteru_.html

Друзі сайта POLITINFO! Будьте в курсі усіх офіційних подій від інформагенції та Державних установ!

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

 

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

Підписуйтесь на мою офіційну сторінку : Roman Davydenko

 

Мы вчера так ответили, что те перемирие запросили и у них до утра скорые летали, — звонок с передовой

 

Звонок с передовой

1411493088-4734-nijnyaya-kryinka

— ну как вы там?
— ну как, воюем. Причём каждый день. Ты же слышал, что в Марьинке творится, да и вообще в Донецком направлении. Там у них террикон есть — Крокодил называется, так вот они с него каждый день по нам сыпят.
— а вы что? Молчите?
— да с хера молчим? Обратку включаем по полной. Эти дебилы контингент поменяли и водят их на боевое слаживание по нам шмалять. Ну мы им вчера ночью так ответили, что они перемирие запросили и у них до утра скорые летали. Офигенно сложились, ага? Прямо в цинковые ящики. Так что не ссыте, все на своих местах и враг не пройдёт.

Из 14-й бригады с любовью

Denis Pyatigorets

Друзі сайта POLITINFO! Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTA https://www.facebook.com/ukrposhta/

А сьогодні його не поновлюють на посаді. Принаймні так стверджує Володимир Зузяк, правоохоронець і учасник антитерористичної операції. Він єдиний працівник Коломийському райвідділу міліції, який не пройшов атестацію в нову поліцію, хоча виявив бажання працювати і далі. Зараз чоловік у безвиході. Відтак звернувся до журналістів.

Володимир Зузяк тривалий час працював оперуповноваженим Карного розшуку Коломийського райвідділу міліції. Каже, за цей час, за його участі було розкрито чимало резонансних справ. І додає, він дотримувався закону та мав підтримку громади. Тепер чоловік не розуміє чому при переатестації його не поновлюють на роботі . Хоча, як учасник АТО, має право на першочергове працевлаштування в новоствореній поліції. Рапорт, каже Володимир Зузяк подавав. І неодноразово. Однак атестаційна комісія на роботу в нову поліцію не взяла. Чоловік заявляє, нині кадрову перевірку проводять ті самі люди, які працювали за часів попередньої влади і які нічого змінювати не хочуть. Те, що кадрові призначення мають бути прозорими- з переатестацією та громадськими слуханнями, вважають і представники обласної організації політичної партії «Громадський рух «Народний контроль». Вони підтримали Володимира Зузяка і запевнили, що робитимуть все можливе, аби бійця АТО, як того вимагає закон, поновили на роботі. Не опускатиме рук і сам Володимир Зузяк. Він стверджує, висновки атестаційної комісії буде оскаржувати у суді та звертатиметься до Міністерства внутрішніх справ.

Джерело: http://galtv.if.ua/news/view/2015/11/11/7088/

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку

WEBCALL https://www.facebook.com/webcalltoday

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

WE LOVE UA https://www.facebook.com/weloveua?fref=ts

https://www.facebook.com/webcalltoday

https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

WE LOVE UA https://www.facebook.com/weloveua?fref=ts

Школьница Анастасия Шмагайло разработала для солдат, принимающих участие в антитеррористической операции на востоке Украины, тепловизор, позволяющий видеть противников сквозь стены.