По той бік миру. До закiнчення вiйни залишилося…
Нагода взяти інтерв’ю у військового психолога Олександра (позивний «Гром»), випала, коли він приїхав відвідати батьків після кількатижневого перебування у пекельному горнилі Донбасу. Крім того, він син нашої колеги, яка страшно не хоче афішувати себе.
32-річний Олександр постійно стежить за подіями в Україні. Так було й 2009 року, коли через моніторинг різних інформацій в Інтернеті зрозумів, що наближається лихо на українські землі. Уже тоді російські молодіжні «антифашистські» організації відкрито демонстрували прапори «народних республік» Донецька, Луганська, Харкова… Та не міг Олександр і подумати про реальність війни на мирній Україні, хоча як військовий знав, що може чекати на нього рано чи пізно. З тих пір минуло шість років, а вже згодом відслідковував події на Майдані, «фільтрував», робив висновки.
Він не все розповідає, але в усьому відчувається, що довелося добряче «понюхати пороху»… І, мабуть, як і більшість з тих, хто побував ТАМ, знає, що це було не востаннє, бо поки топче українську землю хоч один сепаратист чи російський найманець, мир і в інших областях України дуже крихкий.
– Олександре, гинуть люди, обіцянки влада не виконує, а війна стала вигідним бізнес-проектом… Що далі?
– Поки що я не бачу нормальних дій уряду й позитивних надбань. Та сама люстрація, що проходить — справжній популізм. Знайшли «лазійку» і в цьому законі — пункт про те, що учасники АТО звільняються від люстрації. Ті ж самі прокурори приїздять «відсидітись» на день-два в глибокий тил, аби отримати статус учасника бойових дій. Тоді як серед справжніх військових статус учасника отримали дуже мало. Я усвідомлюю, що ця війна вигідна комусь… Для мене особисто — це ще й війна за побратимів, що загинули! І лише якщо влада здасть східні території, як Крим, то всі жертви будуть марними.
– Що для вас — патріотизм?
– Любов до Батьківщини, готовність пожертвувати своїм життям, щоб народ міг нормально жити. Жити в мирі. Треба лише всім докладати зусилля. Ми (народ — авт.) зможемо зробити все. Нам потрібні зміни. Наприклад, у Кримінальному кодексі України відновити смертну кару. І цей Закон має працювати «не проти», а «для людей».
– Судячи з тенденції, війна може тривати й 10 років… Коли це все закінчиться?
– Може… У Верховній Раді відбувається дерибан посад, портфелів, комітетів, іде боротьба за чиїсь бізнес-інтереси, за які люди гинуть на Сході. А так звані перемир’я — це взагалі злочинні накази! Ми постійно топчемось на місці. Таким чином відтягується закінчення війни, що настане тоді, коли «вантаж 200» до Росії переважатиме їхні «гуманітарні» конвої. І, врешті-решт, комусь доведеться поступитися. Путіну, звичайно. Він уже здає позиції. Ми в змозі перемогти тими силами й засобами, що в нас є, аби нам тільки не заважали.
– Які проблеми в бійців АТО з точки зору військового психолога?
– Відсутність планомірної ротації. Людина може перебувати в таких екстремальних умовах не більше 45 діб, інакше у неї спостерігатимуться виснаження, перевтома одночасно із розслабленням, що вкрай неприпустимо на війні. Батальйони добровольців взагалі мали б захищати важливі державні об’єкти, а не бути в першому ешелоні оборони, тобто під самим Донецьком чи на кордоні з Луганською областю, де мають стояти прикордонники. Вони до такого психологічно не підготовлені. Однак через те, що це відбувається тривалий час, люди навчилися справлятися. Звісно, кожен переносить війну по-різному. Бувають стресові розлади, у деяких людей є серйозні проблеми з психікою. Часто людину з війни можна вивести, а от війну з неї — ні. Існує масова загроза синдрому війни. У таких випадках найперше мають допомагати родичі — звертатись до волонтерів-психологів, реабілітаційних центрів, а також підтримувати своїх близьких.
– Зміни на користь військової сфери в Україні — збільшення дотацій, пільг і т.д. Чи не відбудеться зміщення пріоритетів у країні?
– Щодо фінансування армії, то питання лише в тому, де влада шукатиме ці гроші: у бабусі з пенсії чи в олігархів? Якщо розглядати Україну як військову державу, то нічого поганого в цьому не вбачаю. Ми й так уже перемістилася з 21 на 13 місце в рейтингу найбільш мілітаризованих країн. Ми можемо і вміємо воювати. Із сильними державами рахуються. Спочатку треба побудувати нормальне суспільство, подолати корупцію… Наприклад, Ізраїль, який посідає першу сходинку в світі з мілітаризації населення, не останні позиції має в економічних показниках. Або Швейцарія, де в кожного чоловіка, який відслужив, є зброя. Я також за легалізацію зброї в Україні. Ми вже готові до цього. Крім того, рівень злочинності в країнах, де діє закон із легалізації, набагато менший.
Відмінність між «професійним військовим» і «добровольцем» Олександр вбачає в ідейності. Ті, хто приходить на фронт просто з ідеєю, частіше всього розчаровуються і тільки з часом стають професіоналами. На думку «Грома», якщо теперішня влада буде робити помилки колишньої, то черговий Майдан не забариться. Нехай лише війна завершиться…
У 2015-й вся країна увійшла в стані війни, анексії, сепаратизму, суцільної економії та зростання міжнародного боргу. За народним повір’ям, як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Однак «пранародна» статистика може змінитися, якщо будуть прийняті правильні рішення й зроблені рішучі кроки назустріч кращому майбутньому, коли б воно не настало.
http://33kanal.com/podilska-radnicja/po-tojj-bik-miru..
