Потенційна агресія чи запорука миру: коли Україна знову стане ядерною державою
В історію України 2 червня 1996 року увійшло як дата, коли наша держава остаточно відмовилася від ядерної зброї. Країна, яка володіла третім у світі арсеналом, остаточно отримала статус без’ядерної держави.
Час показав хибність такого кроку. Українська Держава позбулася гарантії власної безпеки.
Україна після розпаду СРСР успадкувала третій в світі ядерний арсенал: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна); стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160; 2156 ядерних боєзарядів стратегічної зброї; 4200 тактичних ядерних боєзарядів. Наприклад, МБР Р-36М Дніпро – ракета повністю спроектована і вироблялася на території України.
Більше озброєння було в розпорядженні лише США і Росії. Натомість, 5 грудня 1994 року був підписаний «Будапештський меморандум», згідно з яким Україна отримувала міжнародні гарантії незалежності, збереження суверенітету і затверджених державних кордонів. Його гарантами виступили Росія США Велика Британія до яких приєдналися Франція і Китай Вони зобов’язувалися утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України – в тому числі і від економічного тиску.
Анексувавши Крим та розв’язавши війну на сході України, Росія порушила умови цього меморандуму історія “дружніх відносин братніх народів”. Тому в Україні гостро постало питання повернення ядерної зброї як гаранту власної безпеки.
Навіщо Україні ядерна зброя
Російсько-український конфлікт навколо острова Тузла у 2003 році, анексія Криму навесні 2014 року і війна на Донбасі остаточно і безповоротно довели, що Російська Федерація взагалі не вважає себе зв’язаною гарантійними зобов’язаннями щодо України, визначеними Будапештським меморандумом.
Ці дії російської сторони разом з позицією інших країн – гарантів безпеки України, які обмежуються зараз переважно дипломатичним і економічним тиском на Росію, сприяли відновленню в Україні активної дискусії про можливість відновлення нами ядерного статусу.
Слід розуміти, що Україна статусу ядерної держави як такої ніколи і не втрачала. Наша країна має потужну ядерну енергетику та промисловість і розвиває окремі технологічні елементи ядерно-паливного циклу, крім “чутливих” – ізотопного збагачення урану і переробки відпрацьованого ядерного палива. Збагачений уран легко переходить у газоподібний стан, технологічно необхідний для подальшого виробництва ядерної зброї. Для виготовлення “ядерної начинки” потрібен уран, збагачений не менше ніж на 80% (а для ефективного заряду – не менше 90-95%). В Україні використовується ядерне паливо зі збагаченням менше ніж 5%, а для наукових досліджень – не більше 20%.
Ядерний потенціал України повинен бути відновлений. Життя показало, що ніхто не може гарантувати безпеку нашій країні, крім неї самої. Хочеться нагадати, що країни, які гарантували нам захист, є членами ядерного клубу. Вони не виконали свою частину зобов’язань щодо захисту територіальної цілісності України, а ми автоматично отримали моральне і юридичне право на відновлення свого ядерного статусу.
Це недешево, але варто подивитися, до чого привело бажання економити на обороні і збройних силах.
Досвід інших країн
У ситуації, дуже схожою на українську, виявився Пакистан, який до моменту здобуття незалежності ворогував (через територіальний конфлікт навколо Кашміру) з найбільшою державою регіону – Індією. Сталося кілька озброєних конфліктів між цими країнами, і згодом Індія почала реалізацію своєї ядерної програми (перше ядерне випробування Індія провела у 1974 році). Пакистан апелював до міжнародного співтовариства з приводу врегулювання конфлікту і надання “гарантій”.
Зульфікар Бхутто – тодішній міністр енергетики, а потім президент і прем’єр-міністр Пакистану, – з огляду на недостатню ефективність міжнародних “гарантій” і загрозу ядерного удару з боку Індії, підтримував створення ядерної програми Пакистану, попри величезні витрати і санкції. Своїм відомим висловом: «Якщо Індія зробить бомбу, ми готові їсти траву, але створимо свою ядерну бомбу», він афористично вказав на ключові проблеми, з якими стикаються держави, що мають ядерні амбіції. Пакистан заявив про факт володіння ядерною зброєю у 1997 році.
Ще один приклад – Іран і ситуація, яка протягом останніх десяти років складається навколо його ядерної програми і спроби створити власне виробництво для збагачення урану.
У відповідь на відмову Ірану припинити збагачення урану Рада Безпеки ООН, починаючи з кінця 2006 року, прийняла ряд резолюцій, що забороняють експорт до Ірану атомної, ракетної і значної частини військово-технічної продукції. США і ЄС наклали ще більш жорсткі санкції, заборонивши прямі іноземні інвестиції в газову, нафтову і нафтопереробну промисловість Ірану, контакти з банками та страховими компаніями, фінансові транзакції тощо. Однак, попри міжнародні санкції і позицію ООН, Іран категорично відмовляється припинити збагачення урану, аргументуючи це потребою захищати власну безпеку.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!
Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO
