Здається, сама доля на його революційних подвигах поставила крапку. Та він переправив її на кому.

Мій друг Анатолій Адамовський – там. Не просто на Світлодарській дузі. А саме ТАМ. У відбитому окопі, по якому прилітає просто зараз, поки ви гортаєте сторінки FB. У тому самому клятому лісі, з якого до позавчора сепари щовечора обстрілювали наші позиції. Толя з групою відчайдухів просунувся вперед. І не хоче відступати. Бо, каже, Донбас це його земля.

Він приїхав на Майдан з Донецька, і з 13-го не повертався туди. Дивом вижив на Інститутській – снайпер “помилився” на пару сантиметрів. Толя вижив. Втім, втратив кістку руки. Німецькі лікарі, замість розтрощеної кістки, вставили йому металеву. Титанову. Здається, сама доля на його революційних подвигах поставила крапку. Та він переправив її на кому. Із титановую рукою пішов на фронт. Воював в Дебальцевому. В глухому оточенні один на один виходив на перемовини з росіянами. Вони могли перебити і його, і всю його групу. Толя майже дивом вивів усіх своїх людей. І знову повернувся на “передок”. Не за нагородами. За втраченою батьківщиною.

І ось зараз мій друг Анатолій вгризається в шматок відбитої позавчора української землі під Дебалецевим. Разом з побратимами-відчайдухами. Такими, як він сам. Найкращими, яких залишилось так мало. Які готові до справжніх змін. Готові вмирати за українскьу землю. Зараз вони один на один з ворогом і я не знаю, як їм допомогти.

Автор: Андрій Цаплієнко

Читайте також : Знову пагана звістка! Запам’ятайте Романа! Він вчора загинув за нас…