Всі блоги Каталізатором моєї еміграції стане Укрпошта

Всі блоги Каталізатором моєї еміграції стане Укрпошта

Загрузка...

Я зрозуміла: каталізатором моєї еміграції стане Укрпошта. От як тільки ще раз там опинюся – так і стане. Щодня на зустріч споживачеві! Це девіз, якого ця трешова структура, що спеціалізується на пекельному сервісі і мультиспектрові послуг, дотримується чітко.

Отак заходиш у відділення (підкреслюю: в Тернополі в будь-яке!!!) – і тобі назустріч несуться всі атавізми совка 80-х, помножені на сучасний маразм і хамство.

– Та почекайте ви зі своїми комунальними!

– Пенсія буде видаватись, пані, коли хтось проплатить комунальні. Чекати треба. Може, і довго, бо щас у всіх субсидії і літо – люди мало платять.

– Посилки потім брати буду! Чому? Тому, що на комуналку он стоять скільки! І пенсію получати прийшли.

– Ну і шо, шо ми пошта? В нас робота така!Ми все робимо!

До єдиного відкритого віконечка в броунівському порядку шикується наглухо закрита пряма кишка пенсіонерської черги з апендиксом на вулиці.

На другому віконці встановлюється картонка з написом “Технічна перерва” і дівчина за нею з одухотвореним виразом обличчя дістає з шухляди і розмотує скотч, відриває зубуми від нього смужки і починає педантично проводити депіляцію на руці. Від зап`ястя до ліктя:скрип-ляп-вжик-ой, Валя!больно! Скрип-вжик-ляп-капєц, Валя! ти всігда так? -скрип-вжик-ой! Валя, воно покрасніло! може спиртом?

– Зеленкою, – кажу, – ефективніше.

– Що? – піднімає на мене дівчинка стражденний погляд Жанни Д`Арк.

– Зеленка, – уточнюю менторським тоном, – набагато краще. Особливо, якщо в комплексі.

– Це як? – цікавиться дівчинка.

– В комплексі – це, коли змастити зовні і кілька крапель перорально натще тричі на день.

– А я вже кофе пила, то нічого? – перепитує дівчинка.

– Нічого, – відповідаю. Бо не знаю, що сказати.

– А чому це віконечко не працює? – питаю.

– Порядок такий, – чемно озвучує дівчинка. – До 13.00 працює перша каса. Там посилки, комунальні і пенсія. З 13.00 до15.00 дня відкриваюсь я. В мене – державна допомога на похорони. Що не ясно?

Мені ясно. Чого ж? Що я тупа? Зараз перестоюю чергу, Добре, що я в ній друга. Бо навчена вже. От відправляю посилку, а завтра з13 до 15 дня держава допоможе моїм дітям з похороном.

– А не можна, щоб обидва віконечка працювали? – питаю.

– А смисл? – нерозуміюче дивиться на мене дівчина.

Дійсно. Який смисл?

Скрип-вжик-ляп-ой!

– А можна отримати посилку?

Молодий чоловік, років 25-ти якимось дивом прослизнув крізь щільні ряди прихильників Юлі, Ляшка, гомеопатії, колонотерапії, дачного спринту і сукавсіхвішатибля. Наївний.

– Ти що не бачиш? змикається навколо нього черга. – Люди ще пенсії не получили, за хату не заплатили, а йому посилку давай!

– Це ж пошта! – дивується чоловік.

– Х@йошта! – коректує його знання похилий чувачок років 80-ти в майці, спортивних шортах і рожевих пляжних шльопанцях з метеликами. Чувачок, мабуть, і справді знаючий, бо весь зафігачений наколками, наче мапа місць, де Макар телят не пасе. З віком, щоправда, наколки пустили целюліт і розпливлися так, що чувачок зараз виглядає розбубнованим під Гжель.

– Не розумію! – пробує досягти свого молодий чоловік. – На пошті мають першочергово приймати і видавати кореспонденцію!

– Умні стали всі! – плюється крізь діри в передніх зубах бабка в напівпрозорому сарафані. – Сталіна на вас нема!

– Нічого! – вторить їй інша, схожа на опенька-перестарка. – От прийде Юля і всім дасть!

– Та запхай собі ту Юлю Ляшковими вилами! – кричить на неї дідок з кутка коло дверей.

– Ага! Дасть вона! Вже тисячу давала була? Скільки люду тоді передушилось в ощадкасах!

– Іди звідси, дитино! Прийдеш за посилкою після шостої.- каже старенька поважна пані. – Бо зараз тут дають пенсію, а потім он там на похорони.

– А дитячі вже прийшли? – пробивається через щільні ряди молода мама з репетуючим карапузом.

– Після похоронних, – пояснює їй Валя.

– Та що ж це таке?! – обурюється молодий чоловік.

Але на нього вже ніхто не зважає. Скрип-вжик-ляп-ой! За світло-газ-воду-вивіз сміття-колумбус-телефон! Показники лічильників диктуйте!

– Не пошта, а пи@дець! -каже молодий чоловік. – Що тут робиться?

– Все! – односкладово і чітко пояснює Валя.

– А ще ми марки клеїмо, – говорить дівчинка з похоронного віконечка.

Скрип-вжик-ляп-ой!

– Куди то воно у вас їде? – питає Валя.

Це я вже зі своїми книжками.

– До Кейптауна, – відповідаю.

– Нате листок, пишіть отут вашу адресу, а тут адресу отримувача англійськими буквами.

– А свою теж англійськими?

– Ні! Свою нашими.

– А чому так?

– Бо вдруг вона вернеться, щоб ми знали куди прислати повідомлення. Що не ясно?

Мені ясно. Тобто – темно і я хочу дихати. Але наразі то нереально. Тому я просто знайшла жабра і злегка ворушу ними. І пишу. Англійськими буквами.

Віддаю листочок Валі. Вона довго припасовує його до коробки з книжками. Так, щоб кутики співпадали. А потім дістає з шухляди скотч, розмотує, відгризає зубами смужку, решту рулону приліпляє до столу, а смужку ретельно наклеює поверх аркуша з адресами. Після чого повторює процедуру ще кілька разів.

– Це, щоб пока доїде до Англії, вода не розмила чорнила, – пояснює мені . І далі ( контрольно!) примотує скотчем листок з адресами до коробки і береться наліпляти папірці з кодами і марки.

– Це не до Англії, – кажу.

– Як? – дивується Валя. – Таун же ж. То ж по-англійськи.

– Кейптаун – це ПАР, Південно-Африканська республіка.

– А чого тоді таун? – дивується Валя і дістає з шухляди теку. Я вже знаю її. Це тека з кодами країн. Там є коди країни Нєтхерлєндсу, села Сардинія і австрійського міста Канберра.

– Так! – дивиться на мене Валя. – Що саме шукати в південній Африці?

– Південно-Африканську республіку.

– Ви що знущаєтесь? – обурюється Валя. – В мене два листки кодів на країни Африки! Вам яку?

Пробую пояснити, що воно так і називається – ПАР.

– Не парте мені мозги! – майже кричить Валя. – В мене он людей, що світу не видно. Кажіть яка там країна в Африці!

– Валю, – пробую її заспокоїти. – ПАР – то країна. Одна така і так і називається. Столиця – Преторія. Ми в школі вчили. Там ще недавно президентом Мандела був.

– Так? – недовірливо дивиться на мене. – Преторія – кажете? Точно! Є таке. ПАР – кажете? А яку ж марку туди ліпити? Лєна-а-а!!

Лєна – бюст Укрпошти. От є обличчя кампаній, а Лєна – бюст. Раритетний, давній, запилений і пітний. Цим бюстом Лєна тримає на собі всю Укрпошту. Як мати-годувальниця. Ну, і прикриє ним же, раптом що. Не бюст, а установка “Кольчуга”. Модель Х в енній степені L .

В Лєни одна хімічна завивка – свідчення професіоналізму. Ще з тих часів.Як і блузка біла з коміром-стійкою, поверх якоїна шиї – ланцюжок золотий зі знаком Скорпіона та ще парфум такий – Лєна “Дзінтарз” замовляє собі. Як і сірий костюм, що в ньому зустрічна складка на спідниці спереду. Та складка – то символ. Всі шляхи Укрпошти ведуть до Лєни.

– Лєн, яку марку на бандероль в Африку клеїти? – питає Валя.

– Ого! – каже Лєна і розглядає невеличкий стенд над касою.

– Так, – продовжує Валя. – Прикинь: тут і Африка сама, і країна теж Африка!

– Нічого собі! – задумується Лєна. – А як таке можливо?

– А хто його знає? Кажуть, що там президентом якийсь Мандела був.

– Тоді ясно! – каже Лєна. – Ті Мандели як перейменують, то й не поймеш де воно і що. Ну, раз Африка – то треба щось красиве. Щоби про Україну там щось хороше подумали, щоб не сказали, що ми якісь дикі. Щоб видно було, що ми – Україна. Наклей оту з жирафіком!

– Гммм, – вставляю свої п`ять копійок, – а може, оту з рушниками, чи Петриківкою?

– Кому вона нада в Африці? – ковтає мене поглядом Лєна.

І я погоджуюсь, що так – кому в Африці наш рушник чи петриківський розпис розкажуть щось про Україну. Інша справа – жирафік. Дивишся – і розумієш: ось вони гори-доли наші, козаки на конях, яйця мальовані, роги сохаті, голоси дівочі трембітами…

Заповнюю декларацію, Валя її ж приклеює скотчем до коробки, потім ще опис посилки.

– А нащо ви дитячі книжки в Африку посилаєте? – питає Лєна.

– Попросили, – відповідаю.

– Странні, – каже Лєна. – Кому ті книжки в Африці треба? Там же нічого нема. Пісок і пальми.

Вона нахиляється над столом і читає:

– Oksana Bush-Taeruschaka

Лєна задумується і нависає бюстом над столом з Валею і моєю посилкою.

– Чортівня якась, чесслово! Вже і там плодяться! – видушує з себе. Тоді повертається до залу, дивиться на чергу і каже:

– Так! Щоб мене більше не смикали! Я відомості по Чорнобилю і переселенцях роблю, а потім ще по судових стягненнях і ДТП.

– А посилку отримати? – озивається наївний молодий чоловік.

– Посилку – в порядку живої черги! – каже Лєна. – Перша каса – комуналка і пенсія, друга з 13.00 – похоронні, потім – дитячі! І показники не забувайте давати!

Я розраховуюся і наполегливим брасом пропливаю крізь чергу.

Ляшко-вила-Юля-дасть-Порох-діабет-вернітьвсевзад-країнупросрали-Боже-радикуліт-Гройсман-мазьжожоба-тарифи-жень-шень-нахер-всіхпостріляти-Валя-скотч-больно!

В Африці-добре-а-нам-ще-зі-своїми-манделами-жити! Сука-всіх-вішати-бля!

Показники лічильників!

Скрип-вжик-ляп-ой!

І я все частіше задумуюся над еміграцією…

tenews.org.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO