«Сьогодні в суспільстві панує така собі презумпція винуватості судді»

«Сьогодні в суспільстві панує така собі презумпція винуватості судді»

Він один із тих, хто ставить найбільше незручних запитань представникам Спеціалізованої антико-рупційної прокуратури під час розгляду клопотань про взяття під варту чи відсторонення від робо-ти суддів. Хоча за фахом — адвокат, а до Вищої ради правосуддя потрапив за парламентською кво-тою. «ЗіБ» вирішив дізнатись у члена першої дисциплінарної палати ВРП Олексія МАЛОВАЦЬКОГО, що спонукало його до захисту людей у мантіях і чи є дієвим механізм захисту суддів від неправо-мірних дій з боку органів прокуратури?

«До тих матеріалів, які нам надають разом із клопотаннями, є дуже багато запитань»

— Олексію Володимировичу, ваше загальне враження: наскільки відповідально ставляться в САП до підготовки клопотань? Якщо

виходити із запитань, то члени ВРП виявляють чимало прогалин у матеріалах.

— Насамперед зауважу, що є дві процедури в межах кримінальних проваджень щодо суддів, які уповноважена розглядати Рада: надання згоди на взяття під варту та відсторонення від  здійснення правосуддя. Наші повноваження досить урізані, і головна мета — визначитися, чи не відбувається втручання в діяльність та незалежність судді шляхом подання таких клопотань.

Ті матеріали, які до них додаються, за невеликим винятком, на жаль, викликають дуже багато запитань як стосовно фактів, що ставляться за вину суддям, так і з погляду їх доведеності. Подекуди складається враження, що прокуратура не розуміє суті таких клопотань та їх обґрунтування. Тому переважно аргументує їх тим, що ненадання згоди на тримання під вартою чи відсторонення судді від роботи підриватиме довіру до суду.

Хоча все відбувається навпаки. Адже підрив авторитету судової системи може полягати в незаконних діях і неякісній роботі органів прокуратури, зокрема й під час підготовки таких клопотань.

— Яка ваша позиція? Як має реагувати на це Рада?

— Позиція дуже проста: будь-які сумніви в об’єктивності, неупередженості чи винуватості судді кидають тінь на суд. Але це палиця на два кінці: неякісні дії прокуратури кидають тінь і на суд, і на органи прокуратури. А до тих матеріалів, які нам надають разом із клопотаннями, є дуже багато запитань.

Основна вимога, яку ми висуваємо до таких клопотань, — їх умотивованість. Тобто вони повинні містити не якісь загальні фрази, а конкретні факти і докази, оскільки мова йде все ж про кримінальне обвинувачення. І особа має дістати можливість або заперечити такі факти, або взагалі промовчати. Це її право.

— Із чим це пов’язано: з недостатнім фаховим рівнем чи звичкою покладатися на те, що й так згодиться?

— Склалася давня традиція: якщо прокуратура просить — треба задовольняти її прохання. Але така традиція не має права на існування, оскільки не ґрунтується на розумінні вимог законодавства.

Подекуди з матеріалів можна зробити й протилежний висновок: матеріали справи викликають обґрунтовані сумніви в тому, чи суддя взагалі причетний до дій, які йому інкримінуються. Як за таких обставин задовольняти клопотання прокуратури?

Тобто іноді складається враження, що єдина мета клопотань про відсторонення — це усунення судді від розгляду конкретної справи.

«Мінімальна правова гарантія для судді — це вручення підозри тільки найвищими посадовими особами держави»

— Якою за таких обставин має бути роль ВРП? Бо нині складається враження, що Рада не наважується відмовляти у відстороненні від роботи суддів, яких підозрюють у скоєнні корисливих злочинів.

— Ця роль чітко визначена присягою члена ВРП — забезпечення незалежності судової влади. Що мається на увазі? Якщо ми говоримо про надання згоди на тримання судді під вартою, то є вимога закону — вмотивованість клопотання. Це не загальний опис подій, а обґрунтування належними й допустимими доказами тих обставин, на які посилається прокуратура. І першим у цьому переліку є вручення підозри…

— У чому полягає процесуальна вимога «здійснювати підозру» певним особам: в її підписанні з наступним передорученням чи особистому

врученні документа?

— Я вважаю, що закон не дає можливості вручати судді підозру іншим особам, окрім Генерального прокурора та його заступників. На жаль, Рада не підтримує таку позицію. У цій процедурі не передбачено окремих думок до рішення ВРП, тому поясню свою позицію для читачів вашого видання.

Оскільки Конституцією передбачена незалежність суду, то мінімальна правова гарантія для судді — це вручення підозри тільки найвищими посадовими особами держави. Це не ритуальна дія. Якщо підозра вручена безпідставно, то має наставати персональна відповідальність для особи, яка вчинила цю процесуальну дію.

Суддя — не та особа, котра буде ухилятися від слідства. Крім того, держава надає судді певні гарантії від необґрунтованого кримінального переслідування.

У цьому випадку ВРП має визначитися, чи є необхідність тримання особи під вартою та чи обґрунтоване відповідне клопотання. Тобто чи підозра вручена належним чином, отже, чи набув суддя статусу підозрюваного. Крім того, з’ясувати, чи не зароджуються в стороннього спостерігача сумніви в тому, що ця особа скоїла злочин. І тільки якщо всі відповіді були позитивні, Рада може дати згоду на втручання в суддівський імунітет.

— Тобто самі докази й фактаж не досліджуються?

— Так, усі докази не перевіряються, оскільки наше завдання — переконатися, що таке клопотання не має на меті усунення судді від здійснення правосуддя. У цій процедурі ВРП не зв’язана необхідністю детально обґрунтовувати свою згоду.

— Що може переконати особисто вас не голосувати за таке рішення?

— Насамперед наявність сумнівів у тому, що суддя дійсно причетний до скоєння злочину.

Як відомо, ми успадкували цю процедуру від Верховної Ради. Якщо подивитися на її логіку та практику, то виявиться, що народні депутати обмежувалися аналізом того, чи обґрунтована підозра, чи є факти, що свідчать про скоєння особою злочину, навіть якщо не всі вони повністю доведені. Наприклад, коли йдеться про отримання неправомірної вигоди, то з’ясовується, чи відбулася передача коштів і чи задокументований цей факт належними і допустимими доказами.

«Наша згода не зв’язує слідчого суддю в прийнятті рішення»

— Але чи не перебирає ВРП на себе функцію слідчого судді?

— Ні, проте оскільки ми маємо справу із

суддівським імунітетом, то повинні заглиблюватися в такі питання. Ми не можемо визначити, чи обґрунтована підозра, без вивчення додаткових матеріалів.

— До речі, позиція Європейського суду з прав людини в таких питаннях дещо глибша. Адже може мати місце і провокація з боку правоохоронних органів.

— Дуже слушне запитання, оскільки половина матеріалів, що надходять до нас, дає підстави припускати, що могла відбутися провокація злочину. Наприклад, коли особа, яка повідомила про вимагання суддею грошей, фігурує в кількох аналогічних кримінальних провадженнях, а незадовго до цих подій її приймають до певної організації на посаду директора. До того ж заява про скоєння злочину не містить відмітки про реєстрацію. За таких обставин зароджуються сумніви: чи була подія злочину?

Розвіяти їх мають матеріали справи, але й там ми не знаходимо однозначного підтвердження, що суддя вчинив протиправні дії. Дуже часто це роздруківки розмов, з яких абсолютно нічого не випливає, навіть того, що суддя спілкувався із самим заявником.

Необхідно залишатися об’єктивним. Вважаю, що практика розгляду клопотань про тримання під вартою доводить необхідність

унесення змін до законодавства. Рада не повинна дублювати роботу слідчого судді, але при цьому має бути можливість чітко визначити, чи наявні подія злочину й ризики, що зумовлюють необхідність такого обмеження волі та процесуальних прав.

— Чи не впливає дозвіл ВРП на взяття під варту на обрання запобіжного заходу? Якщо поважні юристи побачили в матеріалах підставу для такого рішення, то чи наважиться слідчий суддя заперечити їм?

— Так, слідчі судді дуже рідко відмовляють у клопотанні прокуратури про застосування саме такого запобіжного заходу щодо своїх колег. Однак я не вбачаю взаємозв’язку між нашим дозволом і наступним рішенням про обрання запобіжного заходу. Судді вже добре розуміють, що Рада аналізує це питання лише з точки зору втручання в суддівський імунітет.

Якщо пам’ятаєте, був такий випадок, коли прокуратура звернулася до нас по дозвіл через добу після затримання судді. Це зробили не відразу під час скоєння злочину або після нього. Тоді Рада чітко вказала, що відбулося втручання в суддівський імунітет. І таких випадків більше не траплялося.

— Отже, згода ВРП на взяття під варту не означає, що саме такий

запобіжний захід має бути застосований слідчим суддею?

— Саме так. Ми розглядаємо одне й те саме клопотання, але функції в Ради та слідчого судді зовсім різні. Тому останній вільний в обранні того запобіжного заходу, якого буде достатньо для забезпечення досудового розслідування. Наша згода не зв’язує слідчого суддю в прийнятті рішення й не містить оцінки фактів.

— Свого часу Рада, розглядаючи дисциплінарні справи щодо так званих суддів майдану, озвучила чіткі критерії допустимості взяття осіб під варту. Чи поширюються вони й на суддів-підозрюваних?

— Безумовно. Зокрема, в частині наявності ризиків, якими прокуратура, як правило, обґрунтовує такий запобіжний захід. Якщо в особи є певне місце проживання, постійний заробіток, якщо її раніше не притягували до кримінальної відповідальності, що унеможливлюється самим статусом судді, то такі ризики в принципі відсутні. Звичайно, якщо особа не намагалася втекти й не була оголошена в розшук.

«Не можна обґрунтовувати відсторонення виключно підривом авторитету судової влади»

— Клопотання про відсторонення, як ви зазначили, теж може використовуватися як спосіб усунення судді від розгляду певної справи. Але тут рішення Ради є остаточним. Які аргументи повинні доводити необхідність задоволення такого клопотання?

— Ваше запитання є слушним і вчасним. У цій процедурі ВРП уже діє як слідчий суддя і має визначити наявність ризиків, що обумовлюють відсторонення особи від посади. На жаль, у клопотаннях усі ризики зведено до одного — підриву авторитету правосуддя.

На мою думку, ми не можемо обґрунтовувати відсторонення судді тільки наявністю сумнівів у тому, що продовження ним роботи підриватиме довіру до суду. Хоча це моя особиста точка зору, більшість членів Ради зі мною не зовсім погоджується.

Моя позиція ґрунтується на тому, що відсторонення від здійснення правосуддя — це суто процесуальна дія. Має бути вказано, в чому полягає ризик, які дії може вчинити суддя, який не буде відсторонений, чому це необхідно, які гарантії цим забезпечуються. Адже до того часу, як правило, для підозрюваного вже обраний запобіжний захід з покладанням певних процесуальних обов’язків, наприклад не спілкуватися зі свідками, іншими підозрюваними. І слідчі органи мають стежити за дотриманням цих умов.

Якщо будуть установлені факти порушення цих обов’язків — виникають підстави для відсторонення. Якщо ж усі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, про яке відсторонення можна говорити?!

Наприклад, підозра була вручена в березні, а прокуратура звертається до нас із клопотанням у липні. Суддя вже завершив розгляд справи, апеляційна інстанція винесла своє рішення в ній, тож які факти може спотворити суддя в матеріалах цього провадження? Таке обґрунтування виглядає, м’яко кажучи, нелогічним.

Позиція, якої дотримується Рада, також має право на існування. Якщо суддю підозрюють у скоєнні корисливого злочину, то зароджуються сумніви в його неупередженості при розгляді інших справ.

Однак у наявному правовому полі не можна обґрунтовувати відсторонення виключно підривом авторитету судової влади. Якщо Рада вважає, що має обмежуватися тільки констатацією цього ризику, то до процедури мають бути внесені законодавчі зміни: вона має стати аналогічною розгляду клопотань про взяття під варту. Тобто Рада дає дозвіл, а слідчий суддя вже аналізує ризики, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом, та виносить відповідну ухвалу.

— Чи передбачена система стримувань і противаг, що слугувала б запобіжником від незаконного відсторонення? Зокрема, настання відповідальності для прокурора, який підписав таке клопотання.

— За великим рахунком, така система є. Утім, до неї не дуже часто звертається сторона захисту. Але це питання до моїх колег-адвокатів.

Уже працює Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів. Тож усі некваліфіковані або необґрунтовані дії представників органів прокуратури, які мають наслідком утручання в імунітет судді чи підрив авторитету судової системи, що констатовано нашим рішенням, повинні отримувати належну оцінку з боку КДКП.

Якщо прокурори, які приходять на наші засідання, аби підтримати клопотання про взяття під варту чи відсторонення, не можуть належним чином його обґрунтувати й пояснити, то, на мій погляд, є підстави для їх притягнення до дисциплінарної відповідальності.

— Але ж комісія не може самостійно

ініціювати таку справу. Чому б Раді самій не звертатися до КДКП з відповідним поданням?

— Ми майже не використовуємо таких повноважень, хоча вони є. Наприклад, було таке звернення після випадку із затриманням судді без нашого дозволу. Думаю, буде подання й у справі щодо судді із Сум. Поки що є звернення до Національної поліції, аби правоохоронні органи з’ясували, хто затримав суддю, де її тримали майже добу, чому не допустили адвоката тощо.

Утім, Рада — це колегіальний орган, і в кожного з її членів є власний погляд на те чи інше питання. Водночас адвокати, які представляють інтереси суддів, мають більш активно реагувати на порушення закону з боку органів прокуратури.

— То, може, варто вибагливіше підходити до клопотань прокуратури, аби привчити її працівників відповідальніше ставитися до матеріалів, що подаються до Ради?

— Є процедура, яку необхідно виконувати. Норми законів, особливо Кримінального процесуального кодексу, слід сприймати як мінімальні, а не максимальні гарантії. Якщо Конституція передбачає панування верховенства права, то процес — це мінімальна гарантія його реалізації.

Натомість сьогодні спостерігаємо зовсім інше ставлення до цих вимог. Як наслідок, маємо випадки, коли слідство триває 8—10 років, потім провадження закривають і суддя продовжує працювати на посаді. Але пляма на його авторитеті залишиться. Такі часто безпідставні підозри спотворюють реноме судової системи, впливають на загальне ставлення громадян до суддів. Тож виникає дилема: що більше підриває авторитет — невідсторонення судді чи такі кримінальні провадження, що завершуються «пшиком»?

— Напевне, останні, особливо коли сам факт затримання судді піариться в пресі як боротьба з корупцією. Адже потім жоден прокурор не вийде на брифінг і навіть не вибачиться.

— Так, адже, з одного боку, під час розгляду клопотань нам говорять про неспростовні докази, а потім продовжують строки досудового слідства до 2—3 років. Здавалося б, що там розслідувати, якщо, як випливає із заяви прокурора, суддю спіймали на гарячому?!

Але є інший бік — матеріали негласних слідчих (розшукових) дій. Ті, що нам надаються, викликають здивування і чимало запитань. Але ми не можемо у відкритому режимі їх ставити. Тож, як ви могли помітити, подекуди прокурори самі відмовляються від закритого розгляду клопотань, оскільки тоді їм доведеться відповідати на дуже незручні для них запитання.

Разом з тим не можу не звернути уваги на проблему порушення прокурорами в публічному просторі презумпції невинуватості не лише стосовно суддів, а й інших громадян, щодо яких проводяться кримінальні провадження.

«За браком правових аргументів виникає велике бажання «вкусити» опонента»

— Якщо суддя стверджує, що порушення кримінальних проваджень проти нього є втручанням у правосуддя, то чи не ефективніше буде застосовувати ст.376 Кримінального кодексу до прокурорів або слідчих, які ініціювали внесення таких відомостей до ЄРДР?

— Такий механізм можна використовувати з погляду процесуальних дій, але тільки у випадку, якщо це не матиме ознак безпідставного звинувачення. Наприклад, якщо адвокат убачає очевидні факти провокації злочину, то це може бути використано як лінія захисту.

Водночас до таких протидій треба підходити дуже зважено. Можливо, Рада з часом буде більш активно реагувати на подібні порушення. Можливо, для того, щоб система стримувань і противаг запрацювала, доведеться вносити зміни до законодавства. На жаль, сьогодні порушити кримінальне провадження в порядку ст.214 КПК абсолютно нескладно. Достатньо будь-якого звернення про вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, законодавство містить підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, якщо вони не задовольняють скарги на бездіяльність слідчих органів щодо внесення відомостей до ЄРДР.

— Але чому не спробувати заплатити тією самою монетою: справа — на справу, відсторонення — на відсторонення?

— Я розумію, що в деяких юристів за браком правових аргументів виникає велике бажання «вкусити» опонента. Але це неправильно навіть з погляду адвокатської етики. Порушити права дуже легко, а відновити дуже важко. Про це варто пам’ятати під час підготовки звернення про притягнення до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності. Насамперед слід усвідомлювати, чи є шанси довести цю справу до кінця.

Я багато разів казав адвокатам: звертайтеся зі скаргами до ВРП тільки тоді, якщо дійсно бачите порушення в діях судді, а не тому, що суддя на вас не так подивився чи прийняв на 15 хв. пізніше. Тобто якщо є підстави вважати, що суддя навмисно вчинив дії, що йдуть урозріз із процесуальним законом.

Сьогодні ми перевантажуємо всі державні структури безліччю скарг. Як наслідок, ці органи фізично не спроможні впоратися із цією навалою, отже, немає вчасної реакції на реальні порушення.

Зрозуміло, що клієнт очікує негайних дій у відповідь, і адвокат потурає цим бажанням: реєструє кримінальне провадження, направляє скаргу до нас. Але ж є набагато простіші процедури, наприклад інститут відводу судді чи прокурора. Натомість чомусь вдаються до першого шляху, напевне, аби виглядати таким собі солідним юристом: відкрити купу кримінальних проваджень і спостерігати, як суддя змушений від них захищатися.

— Є ще один спосіб «вкусити» — організувати кампанію в засобах масової інформації проти судді, аби той щоразу нервував, коли заходить в Інтернет.

— Так, сьогодні чимало кримінальних проваджень «розслідуються» через мас-медіа. Пригадуєте випадок у Маріуполі, коли прикордонник на блокпосту розстріляв автомобіль на і дістав 13 років тюрми? Після цього до нас звернулася група нардепів, які вважали такий вирок незаконним і вимагали притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Але ж для цього існують процедури оскарження: апеляція, касація.

Проте замість того, щоб іти шляхом закону, створюється додатковий тиск через скарги, публікації в Інтернеті. Однак такі дії також упливають на авторитет правосуддя. На цьому, між іншим, наголосивКонституційний Суд, зазначивши, що будь-який вплив на людину в мантії з метою перешкодити виконанню ним професійних обов’язків забороняється. Це може бути звернення народного депутата, публікація в пресі, безлад у судовій залі.

Якщо ми хочемо отримати справедливий суд, то маємо самі передусім з повагою ставитися до його незалежного статусу від першої інстанції.

«Якщо суддя пояснює своє рішення, це вже стає елементом підзвітності суспільству»

— Свого часу, коли судову владу звинувачували в корпоративності,

один з очільників сказав: якщо суддя виглядає беззахисним, то хто повірить, що він зможе захистити інтереси людини. То захищений сьогодні суддя чи ні, зокрема від відвертого тиску на нього, поліцейського свавілля тощо?

— Це проблема не тільки судової влади. Адже незаконні обшуки проводяться і в адвокатів. Хіба що прокурори та поліцейські такого не зазнають. Однак така ситуація склалася з кількох причин.

По-перше, тривалий час з’являлися судові рішення за принципом «я так вважаю». Подекуди навіть судді вищих інстанцій, чиї справи ми розглядали, не можуть пояснити, чому вони не зважили на чітку норму закону, а посилалися виключно на своє «внутрішнє переконання». Від такої позиції — всі інші проблеми, у тому числі низька довіра з боку суспільства.

Є частка вини й журналістів, які підтримують в уявленні громадян стереотип судді-порушника, експлуатують негативние реноме судової системи. У свідомості громадян це формує невдоволення та запити на новий справедливий суд. І маятник ставлення до вітчизняної Феміди максимально хитнувся в бік недовіри. А це істотно ускладнює відстоювання прав самих суддів, і, маю визнати, сьогодні вони абсолютно не захищені.

Природно, що адвокати у складі Ради більш наполегливо відстоюють права суддів. Що стосується суддівської корпоративності, то моє особисте враження, що судді — члени ВРП не виявляють корпоративної солідарності.

На жаль, сьогодні в суспільстві панує така собі презумпція винуватості судді в будь-чому, що б він не зробив. Яке він рішення не прийняв би — його можуть назвати злочинцем.

— Як можна виправити таку ситуацію?

— На мою думку, судам слід більше уваги приділяти популяризації своєї роботи. Якщо ви переглянете іноземну пресу, то перед інформацією про спорт і погоду завжди є матеріали, присвячені судам. Наприклад, про ті рішення, які будуть винесені в п’ятницю, інформація подається у середу. Зокрема, аналізуються обставини справи й дається прогноз, який вирок може бути винесено, з обґрунтуванням, чому суд може пристати на ту чи іншу позицію.

— Такий аналіз роблять журналісти?

— Ні, сам суд пояснює свої рішення. Не можна обмежуватися аргументом, що таким є моє внутрішнє переконання. Якщо суддя пояснює своє рішення, це вже стає елементом підзвітності суспільству.

Крім того, суддям слід навчитися приймати рішення, якими незручними вони не були б для органів слідства чи прокуратури. Бо спочатку приймають до розгляду обвинувальний акт, відкривають провадження, а потім не знають, що із цим робити.

У нас є дисциплінарна справа, що стосується судді, який уже 12 років слухає кримінальне провадження, відкрите за ст.115 КК. У матеріалах немає достатніх доказів, що доводили б вину особи. Проте й виправдувального вироку немає. Треба мати мужність сказати прокуратурі «ні».

— Але ж є безліч прикладів у реєстрі ВРП, коли після такого «ні» прокуратура або направляє скаргу до вас, або реєструє кримінальне провадження за ст.375 КК.

— Я розумію, що судді можуть побоюватися такого розвитку подій. Але ж інша сторона теж буде на них скаржитися. І є приклади, коли ми притягуємо до дисциплінарної відповідальності саме за таку тяганину.

Наприклад, у практиці ВРП виявлено факти, коли до суду надсилається обвинувальний акт стосовно підозрюваного в скоєнні вбивства, і щодо нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а суддя, щоб уникнути авторозподілу цієї справи, бере відпустку саме на цей день. Ми притягнули до дисциплінарної відповідальності і голову суду, і його заступників за те, що вони 3 місяці не приймали обвинувальний акт.

Тож вітчизняній Феміді, аби вирівняти маятник довіри, потрібно усвідомити, що вона також підзвітна суспільству, і навчитися пояснювати, чому ухвалене рішення є законним і справедливим.

Також слід почати контактувати з прокуратурою та адвокатурою.

Торік ми були в Польщі з ознайомчим візитом, там також чимало питань щодо діяльності судової системи. Але мені сподобалася позиція, що органи державної влади покликані врегульовувати ситуацію в суспільстві, а не воювати між собою за те, хто зверху. У кожного свої функції, але мета одна — забезпечувати правосуддя. Нам цього треба навчитися.

— Принаймні прокуратура навчилася тому, як репрезентувати суспільству свою роботу: ми затримали злочинця, а поганий суд його відпустив.

— Так само і суд має вийти й пояснити: можливо, людина, яку ми звільнили сьогодні, злочинець, але ті матеріали, які подала сторона обвинувачення, цього не доводять. Будуть інші докази — розглядатимемо, а нині в нас не було іншого варіанта, як стати на захист презумпції невинуватості особи.

«Відсоток задоволення таких клопотань у парламенті був набагато меншим, ніж у ВРП»

— А Раді не треба навчитися відмовляти прокуратурі?

— Треба, я абсолютно з вами згоден. Потрібно трохи глибше аналізувати клопотання. Сьогодні в нас триває робота щодо дослідження цього питання: збираємо позиції наукових установ і, можливо, дійдемо висновку про необхідність ініціювати зміни до законодавства, а відповідно, зміниться і практика. Адже, на жаль, якість матеріалів, що додаються до клопотань, тільки погіршується.

Подекуди уявляю себе по інший бік столу в залі засідань і бачу, що захист інколи теж недопрацьовує.

— Утім, є свіжі випадки, коли позиція адвоката виглядає дуже переконливою, але члени Ради все одно залишаються на боці прокуратури.

— Так, є і такі ситуації, коли представник прокуратури не може нічого заперечити на аргументи захисника, але більшість голосує за взяття під варту, відсторонення чи його продовження, мотивуючи це рішення перш за все аргументом про захист авторитету правосуддя.

— Чимало суддів потерпіли від ВРП через те, що недостатньо обґрунтовували свої рішення або залишали без реагування доводи сторони захисту. А чому сама Рада не наводить мотивів? Я почитав деякі з останніх рішень, порівняв їх з аргументами, що наводили адвокати, і не знайшов спростування деяких з них.

— На жаль, така ситуація існує. У тому, напевне, і моє недопрацювання, оскільки я брав безпосередню участь у підготовці проекту закону «Про Вищу раду правосуддя» у складі робочої групи. Скажу відверто: послуговувалися тією практикою, що склалась у Верховній Раді. Утім, слід визнати, що відсоток задоволення таких клопотань у парламенті був набагато меншим, ніж у ВРП.

Наприклад, у мене навіть не закрався сумнів, що може виникнути необхідність додавати окрему думку до рішення Ради про надання дозволу на взяття під варту чи відсторонення.

Але тепер стало зрозуміло, що це не завадило б, оскільки інститут окремої думки дає поштовх до розвитку практики. Тим більше що ми тільки рік працюємо в цьому правовому полі.

Треба розвивати практику, не варто боятися змін. Наприклад, вимагати обґрунтування наявності ризиків, які вказують у клопотанні, деталізації того, які слідчі дії були проведені, що не дозволило вкластись у відведений строк досудового розслідування та передати справу до суду.

— Напевне, немає чого передавати.

— Саме так. То чому Рада повинна заплющувати на це очі й потурати бездіяльності?! Адже доки триває слідство, доти залишаються ниточки, за які можна смикати суддю.

— І виходить, як свідчить повідомлення з реєстру: 10 років тому порушили кримінальну справу, а згадали про неї недавно, бо суддя має розглядати спір за участю прокуратури.

— Або інший свіжий випадок: начальник слідчого відділу разом із прокурором області почав вимагати від судді негайно призначити підготовче засідання, бо  «раптом» закінчився строк тримання під вартою підозрюваного. Але ж це у вас закінчуються строки! Чому ви не подбали про це раніше? Адже суддя має ще ознайомитися з матеріалами, перш ніж призначати слухання.

Дуже добре, що судді почали розуміти: тиснуть інші, а відповідальність за рішення залишається на них. Тому стали звертатися до нас із повідомленнями про втручання в правосуддя.

— Утім, такі звернення найчастіше залишаються без реагування або завершуються черговим «занепокоєнням» Ради.

— Так, я теж уважаю, що ст.73 закону про ВРП дещо «куца». Але коли ми її писали, то не розуміли, наскільки затребуваним буде цей інститут для захисту самих суддів, їхнього авторитету й незалежності. Тепер ці повноваження потрібно розвивати.

Переконаний, що має бути норма, яка зобов’язуватиме реагувати на наші звернення в 10-денний строк. Слід передбачити право вимагати повні матеріали розслідування, що ведеться стосовно судді. Також нам має бути надано право вимагати закриття провадження.

Крім того, важливо, аби судді був забезпечений кваліфікований захист з моменту вручення підозри. На жаль, Рада суддів цього не робить, що для мене дивно. На мій погляд, суддя повинен отримувати такий самий захист і представництво, як у випадку затримання адвоката чи обшуку в нього.

— Напевне, вважається, що сам статус судді може його захистити.

— Повірте, дуже важко захищатися, коли проти тебе висувають серйозні обвинувачення, коли ти один, а проти тебе купа людей, слідчих, преса… Одиниці здатні захистити себе самі, навіть попри те, що роками розглядали кримінальні справи або були слідчими суддями. І в такій ситуації їм потрібен саме кваліфікований захисник та підтримка з боку професійної спільноти. А підтримки вони, на жаль, не мають.

Ми повинні із системи викоренити недобросовісність, а не конкретного суддю. Якщо ми зможемо позбутися недобросовісності, то повернеться і авторитет, і довіра до судової системи.

— Сподіватимемося, що принаймні наступний склад Ради зможе прозвітувати про досягнення такої мети.

— Будемо робити все, що в наших силах. Тим більше що ситуація з дисциплінарними порушеннями не така вже й катастрофічна. З

усього масиву скарг, що ми отримали (а це близько 13000), лише у 2% убачаються ознаки грубих дисциплінарних проступків. Крім того, я не вважаю, що за кожен такий випадок слід одразу застосовувати найсуворіше  дисциплінарне стягнення. Інколи достатньо обмежитися доганою чи навіть попередженням.

Головне — підходити зважено й ставити себе на місце людини, чию долю ти вирішуєш.

Член Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький

zib.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO