Статті

Сердечно вітаю Вас із Днем Незалежності України.Усі великі успіхи нашої держави складаються з успіхів кожного небайдужого українця — як безліч річок і потічків зливаються в один могутній Дніпро.

Тож давайте з нагоди найважливішого свята України щиро покладатися на успіх наших спільних дій і продовження активної співпраці, яка єднає нас, зміцнює нашу державу!

Не має значення, де ми народилися: у Києві чи Севастополі, Львові чи Донецьку, Полтаві чи Одесі, не має значення скільки нам років і якою мовою ми говоримо.

Лише одне має вирішальне значення: наша спільна Батьківщина і наше спільне майбутнє. І тільки разом ми можемо його змінити на краще.

Зі святом Вас!
Слава Україні!

Мізрах Ігор

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Министр инфраструктуры Омелян взялся за новый прибыльный прожект. Он планирует “слить” туркам аэропорт “Борисполь”.

Если вы следите за новостями авиа-отрасли, то не могли пропустить странную историю о встрече министра Омеляна с представителями турецких авиакомпаний, в конце июля.

Эту встречу, о которой написали европейские СМИ, затем опровергало Мининфраструктуры.

Между тем, история обещает быть весьма интересной.

По моей информации, министр Омелян встречался с тремя людьми – заместителем председателя TAV Airports (управляющая компания аэропорта Ататюрк в Стамбуле), генеральным директором авиакомпании AtlasGlobal и заместителем председателя совета директоров Turkish Airlines.

С Atlas все понятно.

Гений пиара с Банковой выдал пилоту AtlasGlobal орден за нашумевшую “слепую посадку” после попадания самолета в град, а клоун-министр летал орден вручать – после чего выяснилось, что

1) пилот-орденоносец летел в Северный Кипр – т.е. в непризнанное ни ООН, ни Украиной государство, образовавшееся после оккупации Турцией части Кипра, и куда с тех пор не летают никакие компании кроме турецких. Но летел он на самолете, который принадлежит украинской дочке “атласов” и имеет украинскую, а не турецкую регистрацию! Это примерно то же самое, если бы киприоты вдруг начали летать в оккупированный Россией Крым.

2) Решение орденоносца вылететь в сложных метоусловиях – предмет расследования авиационных властей Турции и Украины: если пилота накажут за неверное решение на вылет и повреждение самолета авиакомпании, то поспешно выдавшие орден будут выглядеть особенно по дебильному.

Эти вопросы Омелян пытался утрясти с “атласами”.

В свою очередь, с госкомпанией Turkish Airlines и TAV Airports министр, по моим сведениям, обсуждал бизнес.

А именно – передачу туркам в концессию аэропорта Борисполь: напомню, обиженный Омелян делал заявления о необходимости такой передачи после того, как сорвался его план завести на украинский рынок лоукостер Ryanair за счет демпингового снижения аэропортовых сборов.

Но даже снижение аэропортовых сборов, проведенное Мининфраструктуры, не позволило удовлетворить аппетиты Ryanair, и сделка сорвалась. Виновным в этом Омелян назвал директора государственного аэропорта Павла Рябикина. Поэтому чтобы поменять ситуацию, видимо, и решили пойти по пути концессии «Борисполя» – тогда условия сотрудничества с авиакомпаниями будет определять уже не государственное предприятие, а концессионер.

Но проблема в том, что в концессию обычно отдают аэропорты, требующие серьезных инвестиций в инфраструктуру – но ни у аэропорта “Борисполь”, ни у аэропорта “Львов” таких потребностей нет.

Более того, если говорить о «Борисполе», то аэропорт прибыльный, демонстрирует хорошие финансовые результаты и входит в десятку госпредприятий с наибольшей валютной выручкой.

В чем же смысл концессии и почему у Омеляна так рьяно опровергают переговоры с турками?

Мои источники утверждают, что в данном случае идет речь о коррупционной сделке, в которой министр Омелян получает деньги, а турки – возможность замкнуть на свой основной хаб «Ататюрк» большую часть пассажиропотока “Борисполя” (сейчас это 8,5 млн человек в год). Плюс нейтрализовать транзитный потенциал «Борисполя», который в перспективе может стать серьёзным конкурентом «Ататюрка» при трансферных перелетах из Америки и Европы в Азию.

Вхождение турков в “Борисполь” приведёт к предоставлению преференций именно турецким авиаперевозчикам, и что самое интересное, поставит крест на попытках завести в «Борисполь» лоукостов – за что сейчас так рьяно выступает Омелян. И этому уже есть прекрасный пример в Грузии – там в концессию TAV Airports были переданы аэропорты Тбилиси и Батуми. После чего там установились такие сборы и условия работы, что другой известный лоукост – Wizzair даже не смог начать туда полёты, и был вынужден летать в государственный аэропорт Кутаиси.

dubinsky.pro

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

“Європейська правда” свідомо публікує цей текст напередодні Дня незалежності України. Незалежності, яку наша держава нині виборює та захищає, часом – враховуючи  схожий досвід інших держав Європи.

Ми вже писали про історію Хорватії, яка на початку 90-х стикнулася з гібридною війною, сепаратистами та самопроголошеними “республіками” на своїй землі. Зрештою хорвати перемогли, відвоювавши частину території. Але вони мають також інший досвід. Це – досвід перемоги окупантів без війни.

Цей сценарій, про який розповів колишній посол України в Хорватії, напевно сподобається не всім. Але його деталі точно потрібно знати і робити з них висновки.

* * * * *

У 1995 році Хорватія здійснила досить успішну військову реінтеграцію своєї тимчасово окупованої території, що була поза контролем уряду з 1991 року.

У попередній статті детально описано, що дозволило Загребу провести переможну операцію “Буря”. Це – і економічний розвиток держави, і перемога в інформаційній війні, і героїзм армії. Та успіх військових став можливий завдяки кільком зовнішнім факторам. Зокрема, через те, що лідер сербських сепаратистів Хорватії Мілан Мартич розсварився з президентом Сербії Мілошевичем, а останній за домовленостями зі світовими гравцями відмовився надавати сепаратистам військову допомогу. (Детальніше – в публікації “Чому Хорватії вдалося: як країна повернула території після років окупації та гібридної війни“)

Тут зіграло роль критичне ставлення міжнародної спільноти до Мартича, який того ж 1995 року відхилив мирний план Z-4, що надавав хорватським сербам широку автономію (майже федеративний статус), попри те, що офіційний Загреб, зціпивши зуби, сказав плану попереднє “так”. Цей план, який в окремих деталях нагадує Мінську угоду, спільно підготували посли США, РФ, ООН та Франції, і його відхилення сепаратистами стало одним із вирішальних факторів подальших подій.

Важливо також, що територія, звільнена армією від сепаратистів, мала низьку густоту населення і не мала спільного кордону з Сербією.

В Україні жодного з цих факторів немає, тому є очевидним:

не варто розраховувати на швидку і переможну операцію на Донбасі за хорватським сценарієм.

– Навряд чи Кремль посвариться з ОРДЛО (він ними просто управляє).

– Бойовики “ЛДНР” офіційно не відмовилися від Мінського процесу, на відміну від сербських сепаратистів.

– Для такого міжнародного тиску на Москву, який змусив би РФ зупинити підтримку сепаратистів, недостатньо одних лише санкцій (хоча вони також є важливим).

– І нарешті, тимчасово окупована територія знаходиться на межі з російським кордоном. А географію не змінити.

Та це не означає, що хорватський досвід не є корисним для України. Адже після військової операції “Буря” Хорватія використала також інший шлях повернення територій.

Перемога без війни

До завершення конфлікту на Донбасі при одночасному забезпеченні національних інтересів України ми можемо прийти за іншим “хорватським сценарієм” – не військовим, а мирним.

Частину контрольованої сепаратистами території – Хорватське Подунав’я – не зачепила військова операція проти сепаратистів.

По суті, у Хорватії відбувся єдиний в історії ООН приклад успішної реінтеграції тимчасово не контрольованих центральним урядом земель у мирний спосіб. І саме така, мирна реінтеграція із застосуванням Мінського плану за хорватською моделлю, має шанс в українських реаліях.

Відбивши кілька районів за допомогою армії, інші Загреб повернув шляхом переговорів.

Отже, чому переможна операція “Буря” не дійшла до Подунав’я?

Це було принциповою позицією тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана, який розумів, що на цій території, розташованій на кордоні з Сербією, є підрозділи регулярної сербської армії (так, можете вже починати проводити аналогію з Україною).

У 1991 серби вигнали з Вуковару мешканців-хорватів. На фото – їх примусова евакуація

Військова операція призвела б до лобового зіткнення з бійцями сусідньої держави, і ніхто не знав, скільки їх прибуде до зони бойових дій в разі початку гарячої фази. Тому навіть перемога Хорватії у військово-визвольній боротьбі мала принести значні людські втрати.

Перемовини з сербами щодо мирної реінтеграції хорватського Подунав‘я проводилися за участі ООН, місцевих сепаратистів та головних міжнародних гравців.

Цікава деталь: протягом усіх фаз збройного протистояння, навіть у критичні для хорватської незалежності моменти,

діяли прямі таємні канали зв’язку керівництва Хорватії та лідера країни-агресора Слободана Мілошевича.

Причому, за свідченням хорватської сторони, вони були дуже корисними.

Міжнародно-правовим підгрунтям для мирної реінтеграції стала Ердутська угода, підписана 12 листопада 1995 року. Це, до певної міри, був аналог нашого Мінського документа.

Ердутська угода встановила перехідний період реінтеграції – з початку 1996 до середини січня 1998 року. З 15 січня 1996 року Радбез ООН запровадив у хорватському Подунав’ї перехідну міжнародну адміністрацію UNTAES на чолі з досвідченим та авторитетним американським генералом Жаком-Полом Клайном.

Амністія та вибори

Головні пункти мирного плану були такими: демілітаризація території, заснування поліцейських підрозділів на перехідний період, початок розмінування, реалізація пілот-проектів з повернення біженців, поступова реінтеграція системи освіти, культури, охорони здоров’я, комунальної і транспортної інфраструктури, зв’язку.

А ще хорватська сторона провела чергову амністію для учасників бойових дій та зобов’язалася провести в перехідний період місцеві вибори на тимчасово окупованих територіях. І це – ще одна дуже важлива аналогія з українськими реаліями, адже ми часто чуємо про неприйнятність помилування бойовиків та проведення місцевих виборів на неконтрольованих територіях.

Ці пункти є в Мінських домовленостях – так само, як вони були в Ердутській угоді.

Насправді інститут помилування широко застосовується у міжнародній практиці після завершення військової фази конфлікту.

Амністію дає сторона-переможець для тих, хто програв, щоби залучити їх до розбудови країни та задля нормалізації міжлюдських відносин. За міжнародним правом, на помилування не можуть розраховувати особи, які вчинили військові злочини та злочини проти людства.

Сербські сепаратисти на окупованих територіях не вирізнялися особливою чемністю

Хорватія зробила три амністії протягом активної фази конфлікту і ще одну – під час мирної реінтеграції.

Керівники країни і досі запевняють, що кожна амністія вносила дезорганізацію у лавах сепаратистів, адже ті, хто воював, але не вчиняв злочинів, замислювалися – чи не скористатися їм цим правом. А ще хорвати пояснюють, що відмова від ідеї амністії змусила б сепаратистів боротися до останнього у жорстоких вирішальних битвах, навіть коли поразка є очевидною. Натомість амністія давала шанс на майбутнє тим, хто складе зброю.

Інше надважливе питання – проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях. Хорватія провела вибори на тимчасово неконтрольованих територіях, не сприймаючи їх як щось фатальне.

За свідченням голови ЦВК Хорватії, нинішнього голови Верховного суду Бранко Хорватина,

всі чудово розуміли, як голосуватимуть місцеві на територіях, не підконтрольних уряду, та усвідомлювали можливість підтасовок.

Але для Загреба головним було те, що вибори проводилися за хорватським законодавством та в них брали участь лише ті політсили, що зареєстровані виключно в хорватському правовому полі. І, звісно ж, місія ООН слідкувала за виборчим процесом.

Крім того, усі вигнанці з тимчасово окупованої території мали право проголосувати на виборчих дільницях на всій території Хорватії. Ці голоси додавалися до підсумкових результатів виборів на неконтрольованій частині, коригуючи їхній результат.

Якщо перенести на український грунт, це було би приблизно так: студенти Донецького університету, які раніше проживали на окупованих територіях, під час місцевих виборів голосують у Вінниці, де вони навчаються, або в інших містах, але їхні голоси не впливають на вінницьку міську чи обласну раду, а додаються до результатів виборів у Донецьку, Макіївці чи Дебальцевому. Для цього по всій Україні треба створити виборчі дільниці, де переселенці з Донбасу могли б взяти участь у виборах за новим місцем проживання.

До слова, в Хорватії вже в перші місяці війни було створено державний реєстр вигнанців, потребами яких опікувався спеціально створений для цього державний орган. Допомога надавалася адресно, було зрозуміло, де живе вигнанець та його сім’я, чим вони займаються, які в них потреби.

Сепаратисти у поліції

Та повернемося до інших уроків хорватського досвіду мирної реінтеграції.

В середині 1996 року, після проведення демілітаризації, почала діяти перехідна поліція, особовий склад якої за місяць до закінчення перехідного періоду, тобто в 1998 році, автоматично зарахували до системи хорватського МВС.

За мирними домовленостями, всі райвідділи мали складатися наполовину з місцевих сербів, інша половина – хорвати. Патрулювали виключно у змішаному складі. У кожному райвідділі було два співкерівника – серб та хорват.

У райвідділах було заборонено розмовляти про політику. Хочете поговорити? Будь ласка, дома на кухні.

В перехідній поліції працювали колишні поліцейські сепаратистів, але лише ті, хто не брав участі у бойових діях. Ця вимога стосувалася і хорватів.

Часом представники хорватів та сербів писали рапорти, що не можуть далі працювати у спільному патрулюванні. Психологи розмовляли з кожним, хто сумнівався, та якщо рішення було остаточне – набирали інших, тих, хто мав волю працювати разом.

Керівник перехідної поліції, хорват Йошко Морич, запевняв автора цих рядків, що жоден поліцейський-серб із тих, хто служив сепаратистам, у “перехідний період” не зробив негідного вчинку. Чому так – чи була це справа честі, чи інші мотиви – достеменно невідомо.

Проблеми, що лишилися

Перехідний період тривав два роки. За півроку до його завершення платіжним засобом на тимчасово окупованих територіях стала хорватська валюта, а на прикордонних переходах між цими районами та з Сербією і Угорщиною з’явилися хорватські митні пости. За час перехідного періоду президент Хорватії декілька разів відвідував тимчасово окуповані території, туди їздив “потяг миру” з дипломатами, журналістами…

Та не будемо кривити душею: на мирно інтегрованій території і досі виникають непорозуміння на міжнаціональному ґрунті. Натомість на територіях, які були реінтегровані у військовий спосіб, таких ексцесів майже не фіксується.

Пояснення просте: там, де пройшла операція “Буря”, практично не залишилося людей, що колись підтримували сепаратистів.

А над відновленням довіри у Придунав’ї довелося добряче попрацювати.

Після підписання Ердутської угоди в Хорватії був створений урядовий Комітет з питань мирної реінтеграції, а за кілька місяців до закінчення перехідного періоду – Національна комісія з встановлення взаємної довіри. Потім створили спеціальну урядову програму відбудови житла для сербської меншини.

Так, це не помилка – з’явився спеціальний орган для допомоги тим, хто не так давно підтримував сепаратистів.

Хорватський уряд (за певної допомоги міжнародної спільноти) свідомо виділяв кошти, щоб підтримати сербські сім’ї, тоді як хорватські колишні вигнанці починали відбудову свого житла частенько за власний кошт. Тоді ніхто цьому не радів, але і не кричав на увесь світ про “зраду Хорватії”.

Досить довго в залишених будинках хорватських вигнанців проживали місцеві серби або серби-вигнанці (наприклад, з Боснії), і їх виселення не завжди було швидким. Навіть через п’ять років після завершення мирної реінтеграції мені як дипломату довелося особисто звертатися до керівника місії міжнародних спостерігачів у Вуковарі за підтримкою, щоби повернути будинок хорватському вигнанцю, русину за національністю, до якого під час війни вселився сусід-серб (хоча мав поруч власну хату). Це питання зрештою було вирішене, хоча господар будинку ніяк не міг зрозуміти, чому сусід п’ять років не бажав звільнити його власність.

Цей приклад – ілюстрація терпіння та толерантності, яка часом потрібна, якщо країна обирає мирну реінтеграцію.

Показовим є приклад Вуковара – міста-героя, що тримало оборону в найкритичніший для Хорватії час.

Вуковар був містом-привидом, де 70% житлового фонду було зруйновано через обстріли. Нині це – оновлене місто, де практично не залишилося зруйнованих об’єктів. Не відбудовують тільки напівзруйновану водонапірну вежу, що стала символом боротьби з агресором.

А ще не до кінця відбудовано взаємну людську довіру. Але це змінюється. Автор спілкувався з вуковарцями протягом 15 років і має всі підстави стверджувати: час лікує рани.

 Відголоски конфлікту чути і досі. Коли таблички держустанов почали дублювати кирилицею (сербською мовою), це призвело до збурень серед хорватів

Півтора роки тому, у березні 2016 року, до Хорватії для вивчення досвіду військової та мирної реінтеграції приїхала група українських посадовців та журналістів. У пам’яті закарбувалася їхня зустріч у Вуковарі з представниками місцевої влади, які колись прийшли працювати на тимчасово окуповану територію і працюють там до сьогодні.

Розповіді були різні, та практично всі сходилися до висновку: дуже добре, що вдалося домовитися та повернути ці землі у мирний спосіб.

Але був один виняток із правила.

Керівник кабінету Вуковарсько-Срємського жупана (глави області), який у 1998 році очолив одну з місцевих громад, заявив, що якби території повернули у військовий спосіб, то було б набагато менше проблем. Він побажав Україні вирішити питання воєнним шляхом, “раз і назавжди”, додавши: накопичені проблеми після мирної реінтеграції випили у нього скільки крові, що такого не побажаєш нікому.

Запанувала тиша…

Ми знайомі з ним понад 10 років, і я перепитав: якби армія визволяла п’ять сіл, розміщених у його громаді, загинуло б щонайменше 20 хорватських військових. То чи варті збережені життя тих проблем, які принесло мирне приєднання? І цей посадовець, який свого часу був активним учасником бойових дій, без жодних роздумів відповів: згоден, звичайно, воно того варте.

Згадую все це з одним переконанням: Україна за допомогою міжнародної спільноти колись також зможе відносно швидко і ефективно реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу в мирний спосіб. І тоді хорватський досвід буде нам вкрай потрібний.

Це стосується і Криму – але то окрема тема для розмови.

Автор: Олександр Левченко,

посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках,
для “Європейської правди”

 

 

 

eurointegration.com.ua

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців

2 частина: аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне – своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад, а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше – у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв’язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання . В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища!Повний абсурд!

Читайте також: ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: 6 ПОДАНЬ – 6 ВИПАДКІВ ГАНЬБИ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування, в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права. Поясню чому. Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі, на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки,вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше – за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього, а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної, а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранця Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від “Народного фронту” Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання – недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього – є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того,якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж, так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше – виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Олексій Баганець

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

После отставки Войцеха Балчуна из Украины уедет и весь «польский десант». А на поле госзакупок явно развернется настоящая схватка с переделом сфер влияния.

«Вести» узнали, кто получает дивиденды в этой отрасли, которую называют одной из наиболее коррумпированных в стране.

Тендеры и вагоны

«Укрзализныця» — одна из наиболее прибыльных «кормушек» страны. Эксперт общественной кампании «Евро-патруль» Вячеслав Коновалов оценивает только официальный ее оборот в 75 млрд грн. «Вокруг нее крутится еще приблизительно столько же, в разных структурах, из которых 10–30 млрд — это нелегальный оборот. На эти «пять копеек» и живут коррупционеры», — сказал «Вестям» эксперт.

Все игроки на рынке известны. Собеседник «Вестей» в транспортной отрасли назвал основных: структуры Рината Ахметова — главные клиенты на перевозки, они же занимаются поставками металла (в т. ч. для рельс), а также топлива (тут их главный конкурент — WOG покойного нардепа Игоря Еремеева). Плюс у Ахметова есть «живой» парк локомотивов, с чем, кстати, была отчасти связана критика Балчуна (он не отремонтировал тяговую силу, чем создал угрозу убытков для УЗ — пришлось бы запустить частную тягу). Компании, близкие к западноукраинским депутатам Богдану и Ярославу Дубневичам, поставляют детали, в т. ч. крепления для рельсов. «В общем объеме тендеров компании Дубневичей занимают не более 1,5%. Тем не менее с ними активно конкурируют структуры, близкие к Омеляну (глава Мининфраструктуры. — Авт.)», — сказал наш собеседник.

По его данным, есть интересы и у нардепов Игоря Кононенко и Александра Грановского (последний якобы занимается поставками грузовых полувагонов), и у вице-премьера Владимира Кистиона (он якобы имеет влияние на нынешнего и. о. главы УЗ Евгения Кравцова, который изначально был назначен в отрасль не без влияния тогдашнего главы АП Бориса Ложкина).

Также на рынок вагонов давят аграрные олигархи Вадатурские (агрокомпания «Нибулон»). Они являются самыми мощными заказчиками полувагонов: это потенциально коррупциогенная сфера, и вчера премьер Владимир Гройсман сообщил о задаче новому руководству УЗ «разобраться с этой темой».

«Схемы по вагонам — безосновательные скидки, «перелом тарифа» для транзитных грузов, лоббирование «своих» логистических компаний, создание закольцованных маршрутов в интересах подконтрольных предприятий, когда пустые вагоны просто не возвращаются обратно, — сказал еще один источник. — И, конечно, «классика»: вагоны отдаются в аренду «своим» предприятиям по сниженным ставкам, а уже они передают в субаренду по рыночным ценам». Последнюю схему «Вестям» описал и нардеп Дмитрий Добродомов: по его данным, ущерб от деятельности только одной компании менее чем за два года, составил… 470 млрд грн.

Будут ли честные правила 

«Запчасти, детали, услуги ремонтных работ и модернизация состава и инфраструктуры — на втором уровне по объемам поставок. Тут также крутятся схемы», — сказал источник «Вестей». В качестве примера приводят схему с поставками железнодорожных колес. Нижнеднепровский трубопрокатный завод (входит в «Интерпайп» Виктора Пинчука) в апреле и мае выиграл два тендера на 269,8 млн грн и 110 млн грн. По закону, тендер может пройти при участии минимум двух ценовых предложений, и второй компанией в обоих случаях выступила «Петроэнерджи 1».

«Вести» обнаружили, что эта компания имеет тот же адрес регистрации, что и телекомпания ICTV, также принадлежащая Пинчуку — стало быть, может быть связана с тем же «Интерпайпом». Последний в выигрыше — цена на колеса сейчас составляет 14,9 тыс./штука (в 2014-м — 6,15 тыс.) при цене на сталь даже ниже, чем три года назад.

«Наш завод производит колеса уже 80 лет, столько же поставляет их ж/д. В Украине он единственный — ближайший, работающий по нашим стандартам, находится в Нижнем Тагиле. Европейские, кстати, тоже иногда подаются на наши тендеры», — рассказал «Вестям» начуправления корпоративных отношений «Интерпайпа» Дмитрий Кисилевский (возможную связь с компанией «Петроэнерджи 1» он назвал «чепухой»). В самой компании-«спарринг-партнере» говорить отказались вовсе. «По этому поводу мы общаться не будем», — сказали «Вестям».

По данным наших собеседников, в ближайшее время правила игры на тендерном рынке ждут перемены. Контуры предстоящих баталий уже видны: по жалобе компаний «Сокар» и «ОККО» Антимонопольный комитет заблокировал тендер на поставки 90 тыс. тонн дизтоплива (до этого тендер выигрывала компания «Трейд Коммодити», которую ассоциируют с провластным депутатом Александром Грановским).

Проблема в том, что УЗ не просто срывает тендеры — она проигрывает суды и вынуждена выплачивать сумасшедшие компенсации. А тот же «суперменеджер» Балчун никак не реагировал, не учился на ошибках — что, как минимум, подозрительно

Эксперт общественной кампании «Евро-патруль» Вячеслав Коновалов 

Эксперты убеждены: главное, что должен будет сделать новый глава УЗ, — это прописать четкие правила, понятные всем участникам рынка закупок. «Можно ли ждать этого от Евгения Кравцова? Во-первых, он уже не в первый раз руководит УЗ в статусе и. о. — и тогда он ничего не сделал. Во-вторых, в его обнародованных «10 шагах» нет ни слова о таком результате. Очень хочется ошибаться», — сказал «Вестям» бывший замминистра инфраструктуры, эксперт Владимир Шульмейстер.

За команду Балчуна вступились лишь профсоюзы. «Мы поляками довольны — они провели двукратное увеличение зарплат по 25% и вели предсказуемую соцполитику. Плюс нам импонировало, что они, европейцы, уважают наш коллективный договор, — сказал «Вестям» экс-замглавы железнодорожного профсоюза УЗ Михаил Синчак. — Главное — эта команда, пришедшая в 2016 году, не имела связей «внутри» — все просто обрубилось. И это много кому не понравилось — поэтому Балчуна и выдавливали из отрасли в течение всего года».

АНТИКОР

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Наскільки юридично і фахово були підготовлені в липні п.р. Генеральною прокуратурою і САП подання до Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності 6-ти народних депутатів?

Перебуваючи у відпустці, спостерігав за «раптовою» активізацією діяльності ГПУ та НАБУ по боротьбі із корупцією саме у законодавчому органі держави та явно постановочним «шоу» одночасного направлення Генпрокурором одразу 6-ти подань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Дейдея, Лозового, Довгого, Полякова, Розенблата і Добкіна, а останніх трьох – і на затримання та взяття під варту, та особливо – їх розгляду на засіданні Регламентного комітету Верховної Ради України, а потім – і на засіданні сесії.

Змушений погодитися тими з експертами, які схиляються до того, що така «активність» Ген. прокуратури та НАБУ (хіба що за виключенням так званої «бурштинової справи») не була результатом планомірної і щоденної кропіткої роботи на цьому напрямку діяльності, бо навряд чи когось сьогодні можна переконати в тому, що вищий законодавчий орган нашої держави є найбільш корумпованою гілкою влади, тим більше, в сфері видобутку бурштину! Мабуть дійсні причини в іншому, але для їх з’ясування і оприлюднення є більш підготовлені фахівці, в т.ч. із числа політиків та незалежних провідних експертів.

Зверніть увагу, що «організаторам» та «режисерам» цього дійства вдалося зробити цю подію в липні п. р. дійсно топовою в інформаційному просторі нашої держави. Реакція суспільства була різною.

З одним можу безумовно погодитись, що це свідчило про відвертий тиск на парламентаризм в Україні, про неприховане бажання виконавчої гілки влади перетворити парламентсько-президентську форму правління на президентську, а в зв’язку з цим – зробити парламент більш слухняним. І про це говорить не тільки факт одночасного направлення до ВР одразу 6-ти подань про дачу згоди на притягнення такої кількості народних депутатів до кримінальної відповідальності, чого раніше за всю історію існування незалежної України ніколи не було, тим паче, що більшість із цих документів явно не були достатньо обґрунтовані ГПУ і виглядали поспішними, передчасними, із слабкими і головне – непереконливими доказами вини законодавців (може за виключенням «бурштинової справи»). На підтвердження даної версії свідчили синхронні заяви Генпрокурора і керівника САП про підготовку ними нових таких подань в майбутньому і на інших народних депутатів, про наявність у їх провадженні справ ще як мінімум щодо 40 нардепів, що співпало (мабуть невипадково) із заявою Президента України, якій «підспівували на всі лади» і підконтрольні владі ЗМІ, і так звані «політологи», «експерти», про необхідність негайного внесення змін до Конституції України щодо позбавлення народних обранців депутатської недоторканності.

І все це, вибачте, відбувається не дивлячись на застереження Венеціанської комісії (на яку так люблять в нашій державі часто посилатися, коли їм вигідно, можновладці, всілякі «реформатори» різних мастей, ті ж «грантоїди»), та професійні і головне – незалежні роз’яснення відомих правників та експертів в галузі саме конституційного права про те, що депутатський імунітет не є привілеєм народного депутата, а є конституційною гарантією його зобов’язань захищати конституційні права і свободи його виборців!

Але і не ці обставини мене вразили достатньо неприємно. Я ще раз пересвідчився наяву в тому, що нинішня прокуратура вже не здійснює прокурорський нагляд за дотриманням законів на стадії досудового розслідування, в т.ч. і Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», і не забезпечує виконання завдань, передбачених ст. 2 КПК України, щодо дотримання прав і законних інтересів громадян – учасників процесу. Виходячи із оприлюдненої ГПУ на засіданні Комітету інформації, можна зробити висновки і про відсутність сьогодні судового контролю за дотриманням законності під час оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування. Тому, теж схиляюсь до думки тих осіб, які вважають, що депутатська недоторканність повинна залишатися.

Більше того, не дивлячись на шалений тиск в ЗМІ і відверті образи та шельмування, Регламентний комітет Верховної Ради України, нехай і не в повному складі, нехай і не зовсім підготовлений в професійному плані в сфері правоохоронної діяльності та юриспруденції, він виявився, як на мене, більш переконливим ніж присутні там керівники правоохоронних органів, і при цьому, діючи в межах наданих повноважень, взяв по суті на себе ту функцію, яку повинен був виконати Генпрокурор під час розгляду підготовлених йому на підпис всіх названих вище подань, перш за все, щодо перевірки законності і обґрунтованості зібраних під час досудового розслідування доказів винуватості цих депутатів та особливо увагу звернувши на законність джерел отримання цих доказів, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс України та ст. 220 Закону «Про Регламент Верховної Ради України». Тому, всі звинувачення і претензії до членів цього Комітету ВР на предмет перевищення ними своїх повноважень під час розгляду названих подань, а тим більше, непрофесійні заяви про те, що Регламентний комітет повинен виконувати лише технічну функцію, з’ясувавши, що подання подані і підписані Генеральним прокурором, безумовно передати їх на розгляд сесії ВР, категорично не сприймаю і трактую їх як надумані, безграмотні і навіть провокаційні. І поясню чому.

По-перше, треба всім сьогодні усвідомити, що прокурорського нагляду за додержанням законів під час оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування вже не існує, ні теоретично, ні тим більше – практично. Потужного удару по ньому було заподіяно за часів Януковича, коли тодішня влада, ігноруючи вимоги Конституції, переслідувала своїх політичних опонентів, в першу чергу «помаранчевого» Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко і наближених до неї міністрів (зокрема і Юрія Луценка), і в зв’язку з чим розробила і вночі проголосувала приблизно 50- тьми народними депутатами новий Кримінальний процесуальний кодекс, яким фактично усунуто всіх прокурорів, в т.ч. і їх керівників, від здійснення нагляду за дотриманням законності на стадії досудового розслідування! А вже нинішня влада, в першу чергу та ж Верховна Рада, хоч і називає себе демократичною, подобається це комусь чи ні, повністю знищила прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, спочатку прийнявши в 2014 році антиконституційний Закон «Про прокуратуру», а потім в 2016 році прийнявши більше як 300 голосами зміни до Основного Закону під видом проведення так званої «судової реформи», якими на прокурорів покладено основну функцію по організації і процесуальному керівництву досудовим розслідуванням. Про прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, там вже і мови немає! І тому громоносні заяви Юрія Луценко на засіданні Регламентного комітету про те, що всі докази винуватості вказаних у поданнях народних депутатів, начебто, зібрані в установленому законом порядку, не гарантувались ні вимогами КПК України, ні Законом «Про оперативно-розшукову діяльність», в яких він, судячи з його виступу, не розуміється.

Так, а тепер по суті. Дійсно, я також погоджуюся, що єдиним поданням, яке можна було теоретично виносити на обговорення до Регламентного комітету, це щодо так званої «бурштинової справи». Але, і в ньому були очевидні прорахунки. Так, основним доказом винуватості нардепів Полякова і Розенблата (як і частково у справі Дейдея) Генпрокурор назвав (і навіть пішов на оприлюднення їх на засіданні Регламентного комітету) негласні слідчі (розшукові) дії, такі як аудіо-, відеоконтроль особи (чи спостереження за особою) та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (тобто, прослуховування телефонних розмов). В зв’язку з цим, хотів би відразу роз’яснити, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 482 КПК України (дослівно): «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в т.ч. негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності».

Тому, твердження Генерального прокурора на Регламентному комітеті про те, що всі ці оприлюднені телефонні розмови названих народних депутатів або відеозйомки їх розмов, в т. ч. і з так званим «агентом Катериною», начебто, проводились на підставі ухвал слідчих суддів, а тому є законними, були і для мене непереконливими, бо явно проведені в порушення порядку, передбаченого КПК України, а тому такі докази є недопустимими і згідно ст. 86 Кримінального процесуального закону не могли бути враховані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. Ті ж подальші намагання керівників ГПУ і САП переконати членів Регламентного комітету у законності здобутих доказів тим, що ці НСРД (бо Луценко плутався, називаючи так і оперативно-розшукові заходи, що не є одним і тим же) проводились з дозволу суду не відносно народних депутатів, а щодо інших осіб, теж є непереконливим доводом, бо ст. 248 КПК чітко вимагає, щоб слідчий чи прокурор у своєму клопотанні про проведення НСРД зазначали обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб. А говорити про законність аудіо- та відеоконтролю особи чи місця у керівників ГПУ взагалі не було будь-яких підстав, бо такий аудіо- відеоконтроль здійснювався агентом НАБУ прихованою відеокамерою відносно того ж Розенблата безпосередньо (і це очевидно навіть із розповсюджених відеозаписів і фото, де фігурує лише один народний депутат, а другого співрозмовника не видно), що категорично було заборонено законом до зняття з нього депутатської недоторканності!

Як би мені не приємно було це визнавати, але таких відверто неправомірних заходів до громадян не застосовували навіть за часів Януковича, якого сьогодні притягують до кримінальної відповідальності, в т.ч. і за перевищення службових повноважень.

Далі. Дійсно визнаю, переконливими були не тільки для народних депутатів, як на засіданні Регламентного комітету, так і в сесійній залі, а тож нічого гріха таїти – і для суспільства в цілому, оприлюднені прокуратурою чи НАБУ в ЗМІ відеозаписи розмов ймовірно народного депутата Розенблата із «агентом Катериною», в яких останній повністю себе викривав у корупційній діяльності. Тому і питань у народних депутатів, які не є фахівцями в сфері правоохоронної діяльності і не зовсім володіють знаннями щодо з’ясування питання про законність джерел походження доказів, якими обґрунтовувались подання відносно названих фігурантів у «бурштиновій справі», щодо надання згоди на його затримання, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності по даній справі не виникало. Але, на що можуть надіятись прокурори під час розгляду цієї справи в суді, де по-перше, ці наведені докази будуть визнані недопустимими з тих причин, про які я сказав вище, а по-друге, ГПУ і НАБУ були розголошені матеріали досудового розслідування, які компрометують честь і гідність людини, яка ще не визнана судом винною, за що навіть передбачена кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 387 КК України).

Скажу більше. Дійсно, ст. 272 КПК України (Виконання спеціального завдання) передбачає, що під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, яка на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування. Але, наскільки я зрозумів, озвучена Генпрокурором жінка-агент по імені «Катерина» під таку особу не підходить (бо по цій справі не вбачається ні організованої групи, ні тим більше – злочинної організації).

Навіть якщо допустити, що таку особу до проведення НСРД на стадії досудового розслідування залучали у відповідності до вимог ст. 275 КПК (використання конфіденційного співробітництва) , то і в такому випадку оприлюднені в ЗМІ деякі аудіозаписи її телефонних розмов із помічником народного депутата Полякова, а тим більше – неоднозначні розповіді Розенблата в ЗМІ про його стосунки із «Катериною», дають підстави стверджувати про її провокативні запитання і навіть пропозиції фактично вчинити злочин, що категорично заборонено ст. 271 КПК України (дослівно): «під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагати особі вчиняти злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв…».

Більше того скажу, якби у нас сьогодні діяв прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, то той же процесуальний керівник (прокурор) був би зобов’язаний у відповідності до вимог КПК виявити обставини, які свідчать про провокування під час НСРД об’єкта на вчинення даного злочину, чого явно зроблено не було. В противному випадку ГПУ не послалась б на ці «докази».

Окрім того, хотілося б звернути увагу на питання законності одержаних доказів у вигляді аудіо і відеозаписів розмов народних депутатів Розенблата і Полякова, їх помічників і охоронців, а саме на те, що вони (може і частина з них) були одержані в ході оперативно-розшукових заходів в рамках оперативно-розшукової справи, яка була заведена ще до реєстрації кримінального провадження з метою викриття злочину, який готується, і осіб, які можуть його вчинити. Дійсно, таке право у НАБУ було і саме застосування таких методів і способів розкриття, попередження даної категорії корупційних злочинів заслуговує на повагу та схвалення. Але при цьому, потрібно пам’ятати про те, що у відповідності до вимог нині діючого КПК України доказ визнається допустимим, якщо він здобутий у порядку, встановленому цим Кодексом, який у свою чергу, регулює проведення процесуальних дій лише після реєстрації відповідного кримінального провадження. Тому, значна частина судів, в т.ч. і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, не визнають доказами відомості, одержані в порядку, передбаченому Законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

Тим більше, що керівники ГПУ і САП на засіданні Комітету не уточнили, коли саме детективам вдалося під час проведення оперативно-розшукових заходів виявити відомості і обставини, які свідчили про вчинення злочину, і осіб, які його вчинили, а тому і зрозуміло чи дотримались слідчі (детективи) і прокурори вимог ст. 214 КПК України про обов’язковість реєстрації кримінального провадження до ЄРДР саме з цього моменту. В противному випадку, після встановлення ознак злочину, вони зобов’язані були зареєструвати кримінальне провадження, закрити відповідно ОРС і далі проводити процесуальні дії по документуванню злочину і дій осіб, які його вчинили, в порядку, встановленому КПК України. Цього, на жаль, ні Луценко, ні Холодницький на засіданні Комітету не розмежували, а тому і не були надто переконливі в обґрунтуванні ініційованих і направлених ними подань, ні тим більше – в законності джерел викладених доказів.

В зв’язку з цим змушений повідомити, що з приводу допустимості доказів, одержаних в ході проведення ОРС, тобто до реєстрації кримінального провадження, висловився зовсім нещодавно і Верховний Суд в своїй Постанові від 16.03.2017 року, де чітко зазначив:

«Визнаються допустимими і використовуються як докази в кримінальній справі тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою частиною забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до положень частини третьої ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.»

Тому, Верховний Суд ще раз нагадав, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст. 84 КПК).

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи і висновки експертиз.

Тобто, відповідно до вимог частини другої ст. 99 КПК України матеріали, в яких зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (№2135-ХІІ), є допустимими та можуть використовуватись в кримінальному проваджені як докази, але, лише за умови відповідності вимогам цієї статті КПК!!!

З цього, вибачте, випливає, що проведені детективами НАБУ прослуховування телефонних розмов осіб, їх аудіо- і відеоконтроль, контроль за вчиненням злочину та використання «агентів» в рамках ОРС, чим так хизувались названі вище керівники ГПУ на засіданні Комітету, можуть бути використані як докази в подальшому кримінальному провадженні лише в тому випадку, якщо порядок їх проведення і оформлення відповідали вимогам конкретних статей КПК України, в чому я глибоко сумніваюсь. Наприклад, як могли дотриматись правоохоронці тих же вимог ст. 271 КПК при винесенні прокурором постанови про проведення того ж контролю за вчиненням злочину, якщо у ній вони не могли назвати ні найменування кримінального провадження, ні його реєстраційний номер у зв’язку з невнесенням на цьому етапі відомостей про цей злочин до ЄРДР.

Тим більше, що пунктом 1 ч. 7 статті 271 КПК на прокурора покладено обов’язок у постанові про проведення зазначених заходів викласти обставини, які свідчать про відсутність під час цієї дії провокування особи на вчинення нею злочину. Наскільки я зрозумів із виступів правоохоронців на засіданні Комітету, подібних застережень антикорупційні прокурори не висловлювали!

І ще один момент. Верховний Суд також застеріг, що Європейський Суд з прав людини при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, і спосіб отримання доказів. Не виключаючи можливість використання особливих слідчих методів – агентурних методів, що само по собі не порушує права на справедливий судовий розгляд , ЄСПЛ висловив позицію, що у зв’язку з ризиком підбурювання з боку поліції при застосуванні таких методів їх використання має бути обмежено чіткими рамками (справа «Раманаускас проти Литви»).

Саме у зв’язку з цим, Верховний Суд критично оцінив дії ВССУ у конкретній справі, що розглядалася в цей день, щодо визнання доказів, якими суд апеляційної інстанції обґрунтував доведеність вини обвинувачених у вчиненні злочинів, допустимими і отриманими відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, Верховний Суд не підтримав позиції касаційного суду в тій частині, що апеляційний суд обґрунтовано послався, як на доказ винуватості засуджених у вчиненні збуту наркотичних речовин, на постанови про проведення оперативної закупки та про проведення контролю за вчиненням злочину шляхом проведення оперативної закупки, незважаючи на те, що оперативна закупка наркотичних засобів у засуджених 29 вересня 2014 року проводилася в межах оперативно-розшукової справи до внесення відомостей до ЄРДР. Не став для Верховного Суду переконливим і вислів ВССУ про те, що в межах ОРС слідчим суддею надавався дозвіл на проведення негласних оперативно-розшукових дій, передбачених ст.ст. 260 і 263 КПК, з 06.09 по 06.11.2014 р. та з 17.12.2014 по 17.02.2015 р. (це щодо доводів Ю. Луценка і Н. Холодницького про законність оприлюднених оперативно-розшукових заходів, які були проведені з дозволу суду).

А саме: цей суд, на порушення положення ст. 404 КПК, не переконався у відповідності зазначених доказів вимогам ст. 86 КПК та не навів належних доводів, на підставі яких визнав їх такими, що оприлюднені в порядку, встановленому КПК (докази – матеріали оперативно-розшукової діяльності повинні бути отримані уповноваженими на це суб’єктами та з відомого, що може бути перевірений, і не забороненого законом джерела; зібрані у встановленому законом порядку та з дотриманням встановленої форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян).

Більше того, у цій своїй постанові ВСУ дав відповідь і на справедливі доводи окремих членів Регламентного комітету щодо незаконності проведення НСРД відносно того ж Полякова, якого документували через його телефонні розмови із помічницею, відносно якої, за словами керівників ГПУ, і проводилось з дозволу суду зняття інформації із автоматизованих телекомунікаційних систем.

Так, за висновком найвищої судової інстанції нашої держави постанова про проведення оперативної закупки від 04.09.2014 р. була ухвалена щодо особи №2, тому правомірним було б використання доказової інформації, отриманої в такий спосіб, саме щодо неї. Водночас, відповідно до протоколу про результати здійснення оперативно-технічного заходів, оперативна закупка наркотичних речовин відбувалася одночасно як в особи №2, так і у особи №1, щодо якої такого дозволу не було! Тим більше, що, як з’ясував ВСУ, оперативно-розшукова справа відносно особи №1 також не заводилась.

Тобто, ці ж зауваження Верховного Суду України стосуються і народних депутатів Полякова і Розенблата, відносно яких не могли бути заведені ОРС до одержання дозволу на притягнення їх до кримінальної відповідальності, а тому і дозволи на проведення контролю за вчинення злочину і зняття інформації з їх телефонних розмов з іншими особами не могли бути надані відповідно слідчим суддею і прокурором, відповідно!

Не все переконливо і в позиції прокуратури щодо доведеності винуватості того ж Розенблата у вимаганні і одержанні достатньо великої загальної суми неправомірної вигоди, яка із різних джерел, в т.ч. і на засіданні Регламентного комітету, називалась досить по різному, але в цілому становила 200 тис. доларів США. На превеликий жаль, ніхто із членів Комітету не запитав у керівників ГПУ про джерело походження цих коштів і хто буде нести відповідальність за їх зникнення чи розтрату (вони ж не були вилучені ні у Розенблата, ні у його співучасників під час затримання «на гарячому» чи під час обшуків).

Додам від себе, що, вивчаючи судову практику з цього приводу, мені вдалося знайти ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 06.06.2016 р., в якій касаційний суд обгрунтовано зазначив, що докази, одержані з порушенням вимог статей 246 і 271 КПК, є недопустимими, зокрема: протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки вони не містили письмової згоди залегендованої особи на проведення дій оперативного характеру та не вказували походження грошових коштів, що використовувались при оперативних закупках; матеріали аудіо- та відеофайлів, оскільки вони не містять інформації щодо технічних засобів, за допомогою яких здійснювалось фіксування оперативно-розшукових заходів і т.д.

Не переконливою була і озвучена Генпрокурором на Комітеті позиція щодо законності документування детективами НАБУ факту одержання Поляковим частини неправомірної вигоди в сумі 5 чи 7 тис. доларів США. Якщо допустити, що факт придбання Поляковим на одержані таким неправомірним чином долари США (начебто, неправомірну вигоду) в магазині мобільного телефону для своєї дружини мав місце до реєстрації провадження в ЄРДР, то виникають, як мінімум, кілька запитань:

  1. чому одразу не був зареєстрований факт вчинення ним цього злочину в ЄРДР, бо цього прямо вимагає ст. 214 КПК України і таку позицію займає Верховний Суд? Тобто, в зв’язку з цим, з цього моменту потрібно було закривати ОРС і проводити вже слідчі і негласні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому КПК, чого, як вбачається із обговорення даної проблеми на Комітеті, не було зроблено!!!

  2. чому не були вилучені одразу помічені кошти із магазину, хоча б із мотивів збереження цього речового доказу, а тим більше це потрібно було зробити одразу після реєстрації кримінального провадження, тобто після одержання відомостей про можливе вчинення злочину?

Тим більше, залишення таких коштів як речового доказу, у таких випадках, більше ніж на 6 місяців в магазині, де, начебто, отоварювався Поляков, викликає великі сумніви щодо достовірності їх походження.

А ще більш сумнівним в доказовому плані є сам спосіб вилучення самого цього мобільного телефону у дружини Полякова, бо наведені на засіданні доводи керівників ГПУ про законність цієї процесуальної дії мене особисто не переконали із наступних міркувань.

На превеликий жаль, наші правоохоронні органи протягом, особливо, останнього року (гадаю, що перебування Ю.Луценка на посаді Генпрокурора в цей час просто збіг обставин) всіляко ігнорують вимоги діючого КПК, де в ст. 234 чітко сказано, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді! І тільки в разі необхідності проникнення до житла чи іншого володіння особи слідчий і прокурор можуть туди увійти до постановлення ухвали слідчого судді і то лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей чи майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. І все. Тому, все це «шоу», яке в черговий раз влаштували працівники НАБУ без ухвали слідчого судді на сходовій клітці чи у фойє багатоквартирного будинку, під час якого із застосуванням сили (як стверджує Поляков) у його дружини вилучили згаданий мобільний телефон, а вже після цього, начебто, одержали дозвіл слідчого судді на проведення обшуку у фойє чи сходовій клітці, щоб узаконити свої попередні дії, закономірно викликали у членів Регламентного комітету несприйняття і недовіру. І не дивно, бо в ч.5 ст. 234 КПК України чітко, вибачте, «чорним по білому», зазначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що «відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи», яким, знову ж таки, сходова клітка не являється! Тим більше, що в ході досудового розслідування цей телефон можна було вилучити в порядку ч. 2 ст. 163 КПК України шляхом одержання дозволу суду на тимчасовий доступ до речей і документів дружини Полякова.

І це лише деякі деталі, на які я звернув увагу при розгляді цього подання у Комітеті ВР. А їх, я в цьому переконаний, буде виявлено ще більше, якщо цю справу, все ж таки направлять до суду з обвинувальним актом. Я можу ще раз повторитись: у мене є великі сумніви щодо наявності судової перспективи засудження названих народних депутатів саме за цією підозрою.

А може, до чого схиляються дехто із експертів, саме так з самого початку і було задумано?! Час покаже.

Наостанок поясню коротко ціль цього мого посту. Ні в якому випадку я не є прихильником жодного названого вище народного депутата, чи політичних сил, до яких вони належать. Не зважаючи на їх прізвища і політичну приналежність, я звертаю увагу лише на сам факт документування протиправних дій і процесуальних порушень, які допускають наші правоохоронці у таких резонансних кримінальних провадженнях, неупереджено наголошую на промахах правоохоронців та відвертих фактах беззаконня з їх сторони, намагаючись таким чином звернути увагу моїх бувших колег, донести до суспільства свою точку зору щодо зазначених подій. Я не буду категорично заперечувати винуватість названих парламентарів, це вже завдання слідчого, прокурора доказати цей факт і обставини, я говорю про дотримання процедури притягнення цієї категорії осіб до кримінальної відповідальності.

Звичайно, з точки зору простого громадянина може виникнути закономірне питання: Як же тоді притягнути до відповідальності народного депутата, який явно вчинив кримінальне правопорушення, про що свідчили, наприклад, оприлюднені ГПУ і НАБУ матеріали ОРС чи негласних слідчих (розшукових) дій, якщо не можна його телефонні переговори прослуховувати, чи стежити за ним, без одержання попереднього дозволу ВР на проведення відносно нього таких заходів? Дійсно, якщо дотримуватися даної процедури, встановленої законом, то в такому випадку депутат буде попереджений про те, що його злочинну діяльність документують правоохоронці! Погоджуюсь, що така проблема існує та потребує розв’язання, але не шляхом умисного порушення вимог законів, як це запропонували зробити правоохоронці по даному кримінальному провадженню! Шлях, який я пропоную, вважаю найоптимальнішим і вигідним як з точки зору захисту прав українських парламентарів, так і з точки зору дотримання принципу невідворотності покарання за вчинений злочин, щоб в законний спосіб без порушення закону домогтися притягнення дійсно винних народних обранців до кримінальної відповідальності.

Саме тому вважаю за необхідне внести наступні зміни до ч. 3 ст. 482 КПК України, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України», виклавши її в такій редакції: «Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також проведення порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, за винятком випадків затримання народного депутата України під час вчинення злочину,допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати фактичні дані неможливо».

Далі буде…

baganets.com

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Пiсля втiлення в життя системи закупiвель «ProZorro» в Українi розпочалась реалiзацiя другого етапу даного проекту – впровадження система онлайн-аукцiонiв «ProZorro.Продажi».

Українцi вже оцiнили переваги системи «ProZorro», яка дозволяє громадi економити бюджетнi кошти та контролювати фiнансовi операцiї. Завдяки системi електронних аукцiонiв кожен може отримати iнформацiю про закупiвлю в режимi онлайн.

Щодо економiї, то на прикладi Вiнницької мiської ради можна побачити, що за перше пiврiччя поточного року було зекономлено 96 мiльйонiв гривень, що значно бiльше нiж в минулому. Тож будемо сподiватись, що не менш результативною буде i «ProZorro.Продажi». Ця система онлайн-аукцiонiв розпочала свою роботу в жовтнi 2016 року зi спiвпрацi з Фондом гарантування вкладiв фiзичних осiб з реалiзацiї майна неплатоспроможних банкiв. З першого лютого фондом було прийнято рiшення про обов’язкове використання системи для продажу всiх активiв неплатоспроможних банкiв, якi знаходяться в його управлiннi.

Другий напрямком роботи системи онлайн-аукцiонiв – продаж активiв державних та комунальних пiдприємств, до якого наразi долучаються пiдприємства з iнших українських мiст – стартував наприкiнцi березня цього року. Впродовж декiлькох мiсяцiв до проекту приєдналися – Мiнiстерство iнфраструктури України, Донецька вiйськово-цивiльна адмiнiстрацiя, Марiупольська, Вiнницька, Тернопiльська та Львiвська мiськi ради, а також ряд державних та комунальних пiдприємств i компанiй.

Як керiвник державного пiдприємства я зацiкавлений в максимальнiй прозоростi роботи пiдприємства. Перевагою впровадження нової системи є доступнiсть iнформацiї для майбутнiх покупцiв, що зробить спiвпрацю бiзнесу та держави простiшою й бiльш вiдкритою.

Впровадження в Українi системи онлайн-аукцiонiв «ProZorro. Продажi» збiльшить коло можливих покупцiв державного та комунального майна. Окрiм продажу майна нещодавно на данiй платформi впровадили новий напрямок – оренда державного майна. Подiбний пiдхiд дозволить не лише зменшити корупцiйнi ризики, а й сприятиме громадському контролю за державним майном. На жаль сьогоднi до системи «ProZorro. Продажi» приєдналось лише декiлька мiських рад та ряд державних пiдприємств. Впевнений, що пiсля того, як керiвники побачать результати функцiонування нового сервiсу та зможуть їх оцiнити, «ProZorro. Продажi» буде впроваджено по всiй державi.

blogs.korrespondent.net

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Конфликт в Коблево, связанный с чередой рейдерских захватов пляжа «Альбатрос», начинает постепенно разрешаться.

Так, на сессии Коблевской объединенной территориальной громады, состоявшейся 25 июля 2017 года, местные депутаты проголосовали за отмену распоряжения поселкового головы Коблево, Владимира Панича, о незаконной передаче в аренду территории пляжа «Альбатрос». По сути, поселковый голова не имел право передавать используемый «Альбатросом» участок в аренду, зная, что тот принадлежит не громаде, а государственному предприятию, у которого его и арендовал «Альбатрос». Однако данное распоряжение необходимо было отменить, так как оно являлось основанием для рейдерских захватов пляжа, создавая для правоохранителей иллюзию того, что рейдеры находятся там законно.

Напомним, что ранее Общественная организация «Верховенство права» уже писала о том, что группа людей спортивного телосложения, именуемых в народе “титушками”, проникла на территорию пляжа «Альбатрос» и учинила там разгром, повредив имущество пляжа. Организатором беспорядков и погромов на пляже «Альбатрос», был Валерий Осипов, претендующий на территорию этого же пляжа по фиктивному распоряжению поселкового головы Коблево – http://verhovenstvo.com/view/12720.

Стоит также отметить, что депутатами Коблевской объединенной территориальной громады, был также изменен порядок принятия распоряжений о выделении земель в аренду, а также утверждения нового образца типового договора.По словам депутатов, данные изменения позволят избежать махинаций с землей, ведь теперь поселковый голова не сможет принимать решения о выделении земли единолично, без согласования с депутатами.

Тем не менее, по состоянию на сегодня, злоумышленники, учинившие массовые погромы на пляже так и понесли соответствующего наказания, что в свою очередь не ограничивает их от возможности повторить свои злодеяния.Общественная организация «Верховенство права» и дальше продолжит следить за данной ситуацией, и все же попытается добиться от правоохранительных органов решительных мер в отношении злоумышленников.

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

Действия менеджеров госкомпании повлекли ущерб на 10,2 млн долларов, считает следствие.

Детективы Национального антикоррупционного бюро Украины во вторник, 15 августа, вручили подозрение в совершении преступлений бывшему заместителю главы Укрзализныци, а также действующим директору департамента госкомрании и замдиректору одного из ее филиалов. Об этом в среду, 16 августа, сообщает официальный сайт НАБУ.

Чиновников подозревают злоупотреблении служебным положением по предварительному сговору группой лиц, что повлекло ущерб на 10,2 миллиона долларов США (на дату совершения преступления – 97 млн ​​грн). Подозрения предъявлены по ч.2 ст.28 и ч.2 ст.364 УК Украины.

“По версии следствия, в начале 2014 года подозреваемые, используя свое служебное положение и будучи членами Тарифного комиссии Государственной администрации железнодорожного транспорта Украины – коллегиального органа Укрзализныци, уполномоченного на установление льготных тарифных ставок на осуществление грузовых железнодорожных перевозок – применили без имеющихся на то оснований на пользу ряда экспедиторских организаций льготные тарифные ставки на грузовые перевозки.

То есть чиновники определили, что тарифы будут льготными, если перевозчики выполнят гарантированные объемы перевозок. Перевозчики условие не выполнили, но льгота все равно была предоставлена”, – говорится в сообщении.

В настоящий момент решается вопрос об избрании меры пресечения упомянутым лицам.

Напомним, в начале июля сообщалось, что руководителя и заместителя руководителя департаментов Укрзализныци задержали за вымогательство 150 тысяч долларов взятки.

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Туристическая фирма GTO Travel г.Киев ул Рыбальская 8, отправляет в поддельный отель Премьер Палас (Premier Palace Kemer Beldibi) Кемер, Бельдиби, ужасный отель не в коем случае не перепутать с Премьер Палас Белек.

Неожиданные сюрпризы турецкого отдыха!

Многие наши друзья и знакомые на время отпуска отправляются в Турцию. Здесь всегда тепло и солнечно , но если вы решили отдохнуть в хорошем 5 * отеле , это еще не гарантия вашего удачного отпуска. Мне довелось посетить отель Премьер Палас в Кемере поселок Бельдиби . В отеле меня удивило много неприятных сюрпризов, мой отдых был омрачен бытовыми проблемами.Чистота и порядок поддерживается только в главном холле гостиницы, который должен нравиться любителям помпезности. За пределами этого холла царит грязь.

Номера отремонтированы достаточно качественно, но их расположение/ориентирование таково, что только 1/6 всего количества номеров может рассматриваться как приемлемое. Остальные же “смотрят” либо на свалку строительного и иного мусора, либо на дорогу. В целом, вид из окон оставляет желать лучшего. То же самое можно сказать и об уборке номеров. Берегите личные вещи или выберите другой отель!

Горький опожиданные сюрпризы турецкого отдыха!

Горький опыт, никому не посоветую. Недостатки с которыми невозможно смириться: в отеле обслуживания вообще нет, экономия буквально на всем.Трудно поверить , но в ресторане не было даже скатертей, полное освещение и салфетки(тканевые) были на ужине один раз за неделю. Пляж не убирают, бары (палатки пивные 90-х годов) трудно даже было представить, что отель категории 5 может допустить такое безобразие.

Номера вроде неплохие, но пропадал свет, были проблемы с проводкой, в результате чего разморозился холодильник и была лужа в номере. Чтобы пополнили минибар приходилось звонить по несколько раз на ресепшн. В ответ говорили, что сейчас все исправят и ни каких действий не предпринималось. Бывало и такое, что на ресепшн поднимали трубку и после вопроса: “говорите на русском” просто бросали трубку. Уборка отвратительная, полы просто прометали тряпкой, песок принесённый на тапках с пляжа на полу лежал по несколько дней. В коридор выходить просто жутко: ковровое покрытие не понятно в каких пятнах, лужах, пару раз встречали окурки. И это помимо того, что невероятная духота и вонь пропавшей еды никогда не покидали просторы коридора, хоть и жили мы на 3-ем этаже в номере 1305, а ели на -1!! Охлаждается только лобби, холл и частично ресторан.

Далее ресторан!!! Вонь в некоторых местах ресторана отбивала желание есть.

Еда нормальная, к не претензий нет. Но перед тем как поесть, нужно поохотится на свободный столик, затем за официантом, чтобы он убрал этот столик, затем, чтобы он принёс приборы. Уборка столика проходила на высшем уровне, все, что было на столе попросту размазывалось по столу сухой тряпкой. Поэтому, ощущения себя “мухи на липкой ленте” не покидало при приеме пищи.Неоднократно приходилось самим дополнительно протирать столик, идти брать приборы, стаканы. Ни о каких скатертях на ужин и мечтать не приходилось!!!!! Ночной суп проходил в одном маленько м отделе общего зала, за пределы которого никого не выпускали, не было ни чая, ни соков!!!!!

Официанты ходили в одной и той же одежде по 5-6 дней, это было легко понять, так как на белых рубашках очень хорошо видно пятна яркого цвета, и даже на коричневых брюках были пятна которые было невозможно не заметить. Собственно говоря, по цветовой гамме и форме пятен))), было понятно, что это одна и та же одежда(((!!!!! Снек-бар это ужас, постоянные очереди возле него и огромное количество столиков в 6 штук, напомнили ларек шаурмы, при чем, возле какого-то рынка или же учебного заведения!!!!! Обслуживание официантов было все также на высоте!!!!! Бар у бассейна и у моря закрывается уже в 22.00!!!!! Где это видано?! Бармены как сонные мухи!!! Народа у стоек немного, а чаще, вообще нет, стойки залиты, липкие, грязные!!!!! К ним и притрагиваться страшно!!!!! Неоднократно сидели на баре и обратили внимание, что за длительные промежутки времени, ни один бармен не протёр стойку!!!!! Лобби-бар работает, как и заявлено 24 часа!!!!!

Но чистота стойки все также оставляет желать лучшего!!!!! Гости отеля преимущественно граждане Турции, против них ничего не имею. Но отношение персонала, радикально отличалось! Когда мы приходили кушать, персонал всегда встречал своих граждан и обслуживал исключительно их, им сразу убирали столики, и занимались исключительно ими!!!!! На баре, при заказе напитков, от тебя могли просто отвернутся и пойти обслуживать понятно кого, после чего остаться там разговаривать!!!!! Полотенца для пляжа не всегда можно взять, даже если ты пришёл в их рабочее время: либо нет работника, либо закончились полотенца, и тогда нужно по жаре возвращаться в спа, и там их брать. Анимация??? Где ? Она вообще есть в этом отеле??? Мы за весь отдых (10 дней) не познакомились ни с одним аниматором!!!!! Амфитеатра нет!!!!! Есть самодельная сцена, на лужайке перед пляжем и стулья на траве!!! Ну и развлечения аналогичные. Даже работники местных магазинов сказали, что этот отель не тянет на 5 *!!!

РЕЗЮМЕ: КАТЕГОРИЧЕСКИ НЕ РЕКОМЕНДУЮ ДАННЫЙ ОТЕЛЬ ДЛЯ ОТДЫХА!!!!

Рецепшн ужасный) максимальная проблема, которую могут решить-перемагнитить карту. Что-то сложнее-просто придают тебе вращательных движений. На раннее заселение не рассчитывайте. На платное продление номера тоже. После выселения нам предложили оставить чемоданы у рецепшена и пойти поплавать, покушать. Вернулись-нескольких вещей не было. Елена на рецепшене сказала-Ктооо Вам сказал тут вещи оставить? Ничем не могу помочь, смена поменялась)))) так и уехали без вещей. Не приятно. Почему-то казалось, что эту проблему Турция решила еще в 90х годах. Но нет, но нет.
Спа никакой. 115 евро коту под хвост-потерли руковичкой, намылили обычным мылом и сделали 40 минут посредственного массажа, в ходе которого были обнаружены «проблемы со здоровьем», и составлена ежедневная программа обязательного посещения массажей)))

ДЛЯ НЕПРИТЯЗАТЕЛЬНЫХ ТУРИСТОВ, С МИНИМАЛЬНЫМИ ТРЕБОВАНИЯМИ БУДЕТ ОПТИМАЛЬНО… ОТЕЛЮ БЫ ПРИЗНАТЬ СЕБЯ ТВЕРДОЙ ЧЕТВЕРКОЙ-НЕ БЫЛО БЫ ВОПРОСОВ. НА 5 УЛЬТРА НЕ ТЯНЕТ СОВСЕМ, ОСОБЕННО С ВОРОВСТВОМ И ОТНОШЕНИЕМ ПЕРСОНАЛА:-)
БУДЬТЕ БДИТЕЛЬНЫ! ХОРОШЕГО ВАМ ЛЕТНЕГО ОТДЫХА!

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Попередня1...442443444...617Наступна Сторінка 443 з 617

Найпопулярніше

Свіжі публікації

Автори

[email protected]
0 Статті0 Відгуки
Роман Давиденко
Роман Давиденко
12389 Статті34 Відгуки
http://politinfo.com.ua

Обрані статті

Популярні теми

© Politinfo.com.ua 2014