Різне

РАССКАЗ РОССИЙСКОГО НАЕМНИКА: УКРОПЫ ХУЖЕ ЧЕЧЕНОВ, ОРУТ ”СЛАВА УКРАИНЕ!”, И КРОШАТ НАС ПАЧКАМИ.

Бойцы Вооруженных сил Украины – настоящие «киборги». В этом уверен российский боевик Сергей, который приехал воевать за террористов ДНР из Таганрога.

По его словам, по своим боевым навыкам, умению воевать, отваге и самоотверженности бойцы ВСУ превзошли исламских экстремистов, с которыми российской армии пришлось столкнуться на Северном Кавказе. Пишет onpress.info

«Мне ребята, прошедшие две чеченские кампании, рассказывали: укропы хуже чеченов и талибов. Те орут “Аллах Акбар!”, а эти” Слава Украине!”, и крошат нас пачками. На их месте я воевал бы так же, им нечего терять», – рассказал Серега из Таганрога.

Как отметил наемник, планы Кремля и боевиков ДНР и ЛНР захватить половину Украины обречены на полный провал.

«Киев взять? Никогда! Разве только сбросить атомную бомбу. И то, я уверен, они выживут, помолятся на свой портрет Бандеры, и придут нас добивать в Москву. У них долбанул Чернобыль, а они в зону отчуждения ходят на экскурсии и соревнуются страйкбольными командами в противогазах и костюмах химзащиты. Не берет их радиация! Это разве нормальные люди?! Киборги!», – удивляется российский оккупант.

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

images (1)

Схоже, що у кабінетах на Банковій розуміють, що уряду Кулявлоба таки доведеться “сплести лапті”. Принаймні на осінь… Іншого варіанту спробувати вчергове врятувати свою дупу для Порошенка просто немає.

Такий висновок напрошується із настроїв, які панують у коридорах Адміністрації Президента. З достовірних джерел стало відомо, що застосування знайшли навіть віце-прем’єрові Зубку. Тому самому, який разом із одіозними матюкливим Геннадієм Москалем та своїм соратником-контрабандистом Михайлом “Лампочкою” Пухтаєвичем відмили чимало коштів на піску для укріплень східного кордону та металевих конструкціях заводу Зубка.

За нашою інформацією, наступним губернатором Житомирщини може стати саме… віце-прем’єр Зубко. Сергій Машковський, який саме за сприяння Геннадія Григоровича посів крісло головного житомирського “владця”, схоже, облажався по повній. Економіка Житомирщини за його “царювання” впала нижче плінтуса. Хоча є за каденції Машковського і звершення. Зокрема, це смертність серед дорослого та дитячого населення. Тож саме з цих міркувань ставленик Зубка найближчим часом може стати “не в фаворі”. Класична схема для політичної сили Порошенка: “поматросили і кинули”. Особливо коли справа стосується працевлаштування “наближених до тіла”.

Враховуючи, що децентралізація підкрадається непомітно і невдовзі замість голів облдержадміністрацій у регіонах України будуть узаконені “смотрящі”-префекти, то зоряний час Зубка все-таки прийшов. Особливо якщо уважно придивитися до біографії Геннадія Григоровича. Неозброєним оком з неї можна побачити, що власник житомирського заводу огороджувальних конструкцій вміє годити всім. Список його політичних симпатій настільки рябий та барвистий, що Зубко, напевно, зможе домовитися навіть із самим чортом.

Іван Розбаш

Джерело: http://newspravda.com/index.php/polityka/2099-u-poroshenka-prydumaly-kudy-zasunuty-zubka.html

Открытое обращение к президенту и олигархам (впервые исполняется без мата)

Я намерен сделать самым богатым и влиятельным людям в Украине предложение, от которого они не смогут отказаться. И, да, это таки именно НАЕЗД!!!

Начнем с позитива. Во-первых, не только от себя лично, а и от имени миллионов соотечественников, да чего там, и всей мировой общественности низко хочется поклониться нашему действующему президенту: вы наш герой и спаситель, спасибище вам огроменное, за то, что благодаря именно вам – НЕ КЛИЧКО НАШ ПРЕЗИДЕНТ. По данному конкретному вопросу вы, Петр Алексеевич – спасли человечество. Теперь утираем сопли гумманизма и постепенно переходим к делу.

Я обожаю Петра Алексеевича Порошенко уже за одно то, что слово “деолигархизация” он, в отличии от Януковича, произносит, как от стенки горох. Думаю, Виктор Федорович, услышав это слово ИМЕННО ОТ ВАС, чуть не здох от зависти и запил с горя. До сих пор пьет таблетки от жадности и пилюли от недоумения.

Я понимаю, что, наверное, какое-то особенное чувство юмора Петра Алексеевича толкнуло его ЛИЧНО возглавить борьбу ИМЕННО c олигархами.

Сергей Поярков.

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

Друзі, у нашої групи є свій ГІМН!

 

Українська співачка LINÀ з німецької діаспори написала в Берліні пісню для України “Єдина Україна – Україна вільна”. Пісня навіяна подіями на Майдані, подальшими подіями в Криму та розв’язанням війни на сході України. Пісня присвячена Україні та її вільному народу.

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук.


ПРОТИВНИКИ СДАЧИ ЗЕМЕЛЬ ЗАБАЙКАЛЬЯ В АРЕНДУ КИТАЮ НАЧАЛИ СБОР ПОДПИСЕЙ В ИНТЕРНЕТЕ

Противники намерений передать в аренду 115 тысяч гектаров земли Забайкальского края компаниям из Китая 21 июня начали сбор подписей на сайте онлайн-петиций президенту России Владимиру Путину с просьбой взвесить все варианты развития событий.

«Наша земля богата ресурсами, она очень красива и идентична. Никаких опросов или референдумов касательно вышеуказанной проблемы не проводится, никто не спрашивает людей, не предупреждает. Могу уверить Вас, что любой россиянин, который любит свою Родину, никогда не скажет «Да» на вопрос «Передаём землю Китаю?» Все понимают, ситуация на данный момент не самая простая, что касается экономики и внешней политики, но не стоит решать проблемы путём отдачи родной земли соседям», — говорится в тексте петиции.

Авторы также упоминают, если части забайкальской земли будут отданы КНР, народ вряд ли обрадуется: «Просим вас трижды подумать, стоит ли продавать (или отдавать) забайкальские земли соседям, какими бы мотивами Вы не руководствовались».

Правительство Забайкальского края 8 июня подписало протокол о намерениях реализовать проект в области агропромышленного комплекса с Чжэцзянской инвестиционной компанией «Хуаэ Синбан», объём инвестиций которой должен составить около 24 миллиардов рублей. Среди условий договора была передача китайской стороне аренду на 49 лет сначала 115 тысяч гектаров земли, а затем, в случае успешной работы, ещё 200 тысяч. В Могойтуйском районе планировалось передать в аренду 50 тысяч гектаров пастбищных земель для ведения мясного животноводства и промзону.

Китайская компания Zoje Resources Investment — дочка «Хуаэ Синбан» — специализируется на производстве швейных машин. Специалисты компании подтвердили интерес к проекту в Забайкалье.
IMG_20160228_131731_81
http://news.chita.ru/74855/

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

Последний твит в жизни Бориса Немцова был с призывом к людям выйти на улицу — на марш.

Спустя два часа ему несколько раз выстрелили в спину прямо у Кремля, и твитов Боря не напишет уже никогда.

Поэтому давайте и без его призывов сообразим, как важно выйти на марш его памяти. Марш памяти Немцова — это и марш с требованием нормальной страны и нормального государства, где не происходят заказные убийства в формате близком к публичной казни.

Где накануне годовщины потрясшего всех преступления нам не сообщают, что основной подозреваемый, хоть и проживает преспокойно на территории России, даже на суд не придёт, а просто «направит письменное заявление»?

Надо приходить, эти же, за стенкой, они единственную имеют систему измерения: страшно ли от количества людей на улице. Будет страшно — будет расследование. Будет очень страшно — будут наказаны реальные заказчики. Мало народа и не страшно — нет расследования. А если совсем народ помалкивает и на улицу не идёт — значит, и дальше отстреливать можно.

Так что не приходить нельзя. Нет такой опции.

Завтра, с 14.00 до 16.00 27 февраля, в годовщину убийства. Сбор участников — с 13.00 до 14.00 на Страстном бульваре.

Начало маршрута: Страстной бульвар, за кинотеатром «Россия». Ближайшие станции метро: Чеховская, Тверская, Пушкинская.

Для желающих возложить цветы на место убийства: мост открыт, никто не помешает вам это сделать в любое время дня.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

IMG_20160227_074733_6

 

 

“Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики”.

Тези до другої річниці російської агресії проти України оприлюднив директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.

У свідомості кремлівського керівництва і значної частини населення Росія оточена ворогами, які прагнуть захопити російські природні ресурси. Провідну роль у цій «глобальній змові» відіграє Захід на чолі зі США. Для того щоб вистояти у фантомному протистоянні, Росія, на переконання керівництва РФ, повинна за будь-яку ціну відновити контроль над втраченими територіями СРСР і «соціалістичного табору». Ключовим завданням є захоплення України, яке повинно кардинально збільшити російські демографічні, політичні, економічні, військові та інші ресурси. В ірраціональній картині світу «кремлівських мрійників» відновлення контролю над Києвом – літописною «матір’ю городів руських», столицею і прабатьківщиною східнослов’янського православ’я – є життєво важливим інтересом Росії.

Ще 26 серпня 1991 року, через два дні після прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України, П.Вощанов, прес-секретар президента РРФСР Б.Єльцина, за його дорученням оголосив офіційну позицію Росії щодо відносин із «союзними республіками»: «РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів».
28 серпня 1991 року віце-президент РФ О.Руцькой на чолі офіційної делегації РРФСР прибув до Києва з метою примусити керівництво України відмовитися від щойно проголошеної незалежності, також погрожуючи переглядом кордонів у разі відокремлення України від Росії.

Вже за півроку територіальні претензії РФ до України були оформлені офіційними рішеннями вищих державних органів Росії. 21 травня 1992 року Верховна Рада РФ прийняла постанову № 2809-1 «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році», згідно з якою постанова Президії ВР РРФСР від
5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» була визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття. У грудні 1992 року З’їзд народних депутатів РФ доручив Верховній Раді РФ розглянути питання про статус Севастополя,
і 9 липня 1993 року, виконуючи це доручення, ВР РФ постановою «Про статус міста Севастополя» оголосила російський федеральний статус міста.

Принципове переконання у скороминучості державної незалежності України визначає російську політику щодо України після 1991 року, закріплену відповідними стратегічними документами. Так, у публічній доповіді «Россия – СНГ: Нуждается ли в корректировке позиция Запада?» Служба зовнішньої розвідки РФ, очолювана тоді Є.Примаковим, визначила оптимістичним для РФ сценарієм розвитку СНД посилення доцентрових процесів аж до «утворення в межах СНД конфедерації». У цьому сценарії було також наголошено на можливості «переходу до федерального устрою у низці країн Співдружності». У доповіді російської розвідки, спадкоємниці ПГУ КДБ СРСР, було проголошено своєрідну російську доктрину Монро, або нове видання «доктрини Брежнєва» для пострадянського простору: дії Заходу на теренах колишнього СРСР мають узгоджуватися з Кремлем.

Президент РФ Б.Єльцин визначив головною метою політики Росії щодо СНД «створення інтегрованого економічного і політичного об’єднання держав, спроможного претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві»[1]. Президент РФ В.Путін залишив цю мету без змін. У російському стратегічному документі зазначається, що «на території СНД зосереджені наші головні життєві інтереси в галузі економіки, оборони, безпеки, захисту прав росіян, забезпечення яких становить основу національної безпеки країни; ефективне співробітництво з державами СНД є фактором, що протистоїть відцентровим тенденціям у самій Росії»[2]. Політична і економічна стабільність держав СНД прямо поставлена у залежність від проведення ними дружньої політики щодо РФ.

Кризові процеси, які визначали політичний і економічний порядок денний у РФ протягом 1990-х років (антиконституційний заколот Б.Єльцина 1993 року[3], що завершився брутальним розстрілом парламенту РФ, поваленням конституційного ладу і масовими жертвами, геноцид чеченського народу під час 1- і 2-ї чеченських війн, низка жахливих терористичних актів, «колоніальні» війни у Молдові, Таджикистані, Грузії, сепаратистські прояви у низці регіонів РФ (республіки Північного Кавказу, Татарстан, Башкортостан, Якутія, Тува, Свердловська область тощо), гіперінфляція і катастрофічне падіння ВВП, дефолт 1998 року, суцільна криміналізація суспільства і держави тощо) затримали майже на 10 років реалізацію реваншистської стратегії Росії.

Розв’язуючи складні внутрішньополітичні й економічні проблеми, у 1990-і роки Кремль був змушений підтримувати ілюзію добросусідських відносин з Україною. Зокрема, 5 грудня 1994 року РФ разом із США і Великою Британією підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла на себе зобов’язання:

поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (ст. 1);

утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (ст. 2);

утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (ст. 3) тощо.

У 1997 році був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, згідно з яким сторони зобов’язалися:

поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2);

будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 3) тощо.

Лінія державного кордону, поважати який зобов’язалася РФ, була визначена на картах у 2003 році Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Водночас протягом наступних років РФ всіляко гальмувала процес демаркації державного кордону з Україною, тобто його позначення на місцевості.

Загальмувавши дезінтеграційні процеси в РФ та надійно зцементувавши «батогом і пряником» економічну і політичну еліту, нове російське керівництво на чолі з В.Путіним перейшло до безпосередньої реалізації реваншистської стратегії. Насамперед було визначене завдання з’ясувати реакцію США та їхніх союзників, для чого Росія вдалася до застосування силових засобів проти України (жовтень 2003 року – криза навколо острова Коса Тузла, січень 2006 року і січень 2009 року – «газові війни») і Грузії (війна 08.08.08). Після цих подій у Кремлі сформувалось стійке уявлення про наявність у еліт західних країн, насамперед європейських, «мюнхенського синдрому» – готовності до поступок агресорові за рахунок держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Пасивна реакція західних держав на російські провокації суттєво сприяла формуванню у верхівки РФ переконання про безкарність, фактично заохочувала Кремль до агресивних дій проти держав колишнього СРСР і «соціалістичного табору».

Поворотним моментом для В.Путіна стала Помаранчева революція 2004 року, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Зокрема, у 2004 році Росією була вперше розіграно карту «східноукраїнського» сепаратизму. 26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення Південно-східної республіки,
28 листопада на з’їзді депутатів усіх рівнів із 17 регіонів України, переважно східних і південних, у м. Сєверодонецьк Луганської області, в якому брала участь представницька делегація з РФ на чолі з мером Москви Ю.Лужковим, обговорювалось створення Південно-східної федеративної держави зі столицею у Харкові.

У квітні 2008 року під час Бухарестського саміту НАТО В.Путін заявив президентові США Дж.Бушу: «Україна – це взагалі не держава. Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами… якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу – вона просто розпадеться». Такі уявлення стали основою стратегічного бачення цілей РФ на новому етапі експансії, яке, ймовірно, було сформульовано на спільному засіданні Ради безпеки і Державної ради РФ 25 грудня 2008 року.

Відповідні положення у прямій або завуальованій формі були закріплені у російських стратегічних документах з питань зовнішньої і безпекової політики ‑ Стратегії національної безпеки РФ, Концепції зовнішньої політики РФ, Воєнній доктрині РФ, а також Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку РФ.

Для реалізації стратегії Кремля російські державні органи створили комплексну систему примушення держав СНД до єдності. Така система включає в себе інструменти політико-дипломатичного, економічного, насамперед енергетичного, інформаційно-пропагандистського і у разі доцільності військового тиску з широким використанням технологій підривної діяльності, теоретично розроблених і практично випробуваних ще за часів сталінського СРСР.

Складовою цієї системи комплексного тиску мала стати теоретично опрацьована і практично випробувана парадигма «гібридної війни». Сучасне офіційне російське розуміння цієї парадигми викладено у доповіді начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала армії В.Герасимова на загальних зборах Академії воєнних наук РФ у січні 2013 року.

Важливим напрямом російської політики щодо України є підривна діяльність. У 2006 р. ФСБ РФ створила підрозділи для дій у соціальних мережах («18 центр»). Російські спецслужби активізували створення агентурних мереж в Україні. Почали діяти численні структури російського впливу всього політичного спектра – від праворадикальних і клерикальних до комуністичних. Після 2004 року російські спецслужби сформували у південно-східних регіонах і Криму розгалужену мережу антиукраїнських організацій, контрольовану або навіть очолювану російською агентурою – структури Партії регіонів, КПУ, ПСПУ, партій «Родина», «Русское единство», різноманітні православні групи, орієнтовані на ідеї «русского мира», сепаратистські політичні групи («Донецька республіка»), криміналізовані парамілітарні утворення (козачі формування, бійцівські клуби, насамперед у Криму, організація «Оплот», охоронні структури, що активно використовувалися під час Революції гідності, так звані «тітушки»). Переважна більшість цих груп не мала широкої суспільної підтримки, водночас вони активно взаємодіяли з правоохоронними органами за часів режиму В.Януковича.

З 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавались різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М.Гєфтера) й підхоплена у
2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В.Гундяєвим).

Російська пропаганда працювала на три основні цільові аудиторії: західну, українську і власне російську. Головним завданням на західному напрямі було доведення штучності української нації і приреченості української держави, яка так і не відбулася. Серед українців поширювались міфи про правічну єдність з російським народом, про так званий «триєдиний, штучно розділений російський народ», переваги приєднання до чи то новітньої Російської імперії, чи то СРСР-2 «під геніальним керівництвом В.Путіна», та водночас доводилася неспроможність українських еліт керувати незалежною державою, педалювалась їхня корумпованість, неспроможність до знаходження компромісів тощо. Російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з «найдуховнішим у світі» російським народом, православного фундаменталізму, російського фашизму тощо. При цьому російська пропаганда не зупинялася перед поширенням навіть найбрутальніших вигадок, гідну конкуренцію в чому пропагандистам складали лише російські політики і дипломати.

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики.

Аналогічні цілі переслідувала й російська енергетична політика. У 2009 р. за результатами другої «газової війни» Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну в енергетичній сфері, створила можливості для фінансового знекровлення її економіки[4]. Насамперед як інструмент посилення впливу на Україну використовувалися політично вмотивовані й економічно необґрунтовані проекти «Північного» і «Південного» потоків – своєрідних каналів експорту корупції у Європейський Союз[5].

Російський капітал нерідко виступає в якості ефективного інструмента Кремля. В Україні до 2013 року російський капітал встановив повністю або частково контроль над галуззю зв’язку і телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектору тощо. Ці процеси, які загрожують національній безпеці України, значно активізувалися після приходу В.Януковича до влади, чому сприяла ідентична кримінально-олігархічна сутність і відповідна бізнес-культура російських і українських кланів.

Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].

З кінця 1980-х років, коли розпочалося повернення в Крим кримськотатарського народу, Кремль підживлював і експлуатував міжнаціональну ворожнечу між етнічними росіянами та корінним народом Криму – кримськими татарами, усіляко нагнітав ксенофобські настрої серед російськомовних жителів Криму. Цілком логічним продовженням цієї політики одразу після незаконної анексії Криму стало розгортання масштабних переслідувань кримських татар та інших суспільних груп за етнічною і релігійною ознакою.

Одним з ключових чинників антиукраїнської політики Росії в Криму та згодом одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ (ЧФ РФ). Згідно з низкою угод, які були підписані Україною і РФ з 1994 по 1997 роки[9], Україна передала РФ в оренду строком на 20 років низку об’єктів у м. Севастополі, Автономній Республіці Крим і у м. Генічеськ (Херсонська область), які забезпечували базування флоту. Відповідно до угод РФ могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців та зобов’язалась не розміщувати ядерну зброю. Протягом усіх років базування ЧФ РФ на території України Росія фактично блокувала зусилля щодо остаточного унормування умов тимчасового перебування флоту, систематично порушувала взяті на себе зобов’язання, не допускала представників державної влади України до місць тимчасового базування ЧФ РФ для проведення інвентаризації наданого в оренду майна і земельних ділянок. Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності.

У 2008 році розпочалися комплексні заходи з підготовки збройної агресії проти України. Підрозділи російської військової розвідки здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. Після 2010 року на теренах Сходу і Півдня України суттєво активізувався «реконструкторський рух», який використовувався ГРУ ГШ ЗС РФ і ФСБ РФ для легендованого вивчення і підготовки територій України для ведення бойових дій.

Після закінчення військового конфлікту з Грузією у серпні 2008 року військово-політичне керівництво Росії провело аналіз основних недоліків, що були виявлені під час ведення бойових дій, та розпочало активну роботу з їх усунення. Основним напрямом роботи російської влади стала масштабна воєнна реформа, яка докорінно змінила підхід до розвитку та застосування збройних сил. При цьому особлива увага зосереджувалась на:

змінах нормативно-правової бази у сфері безпеки та оборони як загальнодержавного рівня (нова редакція Федерального закону «Про оборону» та Воєнної доктрини Росії), так і відомчих концептуальних положень (бойові статути ЗС РФ);

вдосконаленні та розвитку науково-технічного потенціалу, зокрема створенні сучасних засобів і систем управління, в тому числі автоматизованих систем управління, зв’язку та розвідки;

створенні нових військових об’єднань, з’єднань і частин[10].

Важливою особливістю оперативної та бойової підготовки ЗС РФ, а також інших спеціальних заходів було поєднання єдиним замислом окремих елементів, які проводилися в різних регіонах Росії та Білорусі та в різний час. За інформацією щорічної доповіді Генерального секретаря НАТО за 2015 рік, за останні три роки Росія провела принаймні 18 великомасштабних військових навчань, в окремих з них брали участь понад 100 тисяч військовослужбовців. Зокрема, моделювалося завдання ядерних ударів по державах-членах НАТО та державах-партнерах. При цьому навчання використовувалися для маскування масового переміщення військових підрозділів у рамках підготовки до незаконної анексії Криму і агресії на Сході України.

Практичне відпрацювання Росією сценарію військової агресії проти України було здійснено під час проведення спільного стратегічного навчання (ССН) ЗС РФ та Білорусі «Захід-2013» (19-28 вересня 2013 року). На особливу увагу заслуговує зміст задуму навчання: «У результаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторон,и опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами. З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавалися до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагалися навести конституційний лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ. Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ та суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального (Міжвидового) угруповання військ (сил). У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізації НЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань».

Саме цей сценарій планувалось застосувати для анексії Криму та розгортання збройної агресії проти України. При порівнянні варіанта оперативної побудови російського угруповання військ у ході проведення навчань «Захід-2013» та угруповання військ ЗС РФ, які були задіяні на Донецькому операційному напрямку в серпні-жовтні 2014 року, спостерігається ідентичний підхід. Це однозначно доводить, що окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України. Криваве протистояння в Криму, спровоковане спецслужбами і збройними силами РФ, мало б надати політичні і пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні і південні області України, як це відбулося в серпні 2008 року в Південно-Осетинському регіоні Грузії.

Протягом багатьох років українська влада під тиском як Росії, так і держав Заходу розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності та бойового складу. Не відбувалося оновлення озброєння та військової техніки. Зокрема, більш ніж на порядок зменшився потенціал системи ППО. Масштабної руйнації зазнав вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. До мінімуму було зведено бойову підготовку, органи військового управління втрачали ефективність, а особовий склад ‑ бойовий вишкіл. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні Сили, інші військові формування є лише рудиментарним атрибутом держави, які ніколи не будуть застосовані для захисту України.

Прихід В.Януковича, Партії регіонів та очолюваного ними кримінального-олігархічного капіталу до практично монопольної влади створили для Кремля нові можливості посилення впливу на Україну. Так, у квітні 2010 року В.Янукович і Д.Медведєв підписали Харківські угоди, якими було продовжено термін базування ЧФ РФ на території України до 2042 року. За свідченням Д.Медведєва, ці угоди передбачали і другий, економічний етап, реалізація якого була відтермінована. Їх підписання фактично стало стартом для безпосередньої підготовки російської операції з встановлення повного контролю над Україною. У червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, тобто відмову від євроатлантичної інтеграції при декларативному збереженні курсу на європейську інтеграцію.

Як стало очевидно лише згодом, євроінтеграція не розглядалася і не могла розглядатися В.Януковичем та його найближчим оточенням як стратегічна мета України. Політика наближення до ЄС використовувалася для загравання з проєвропейськи налаштованою більшістю українського суспільства та як засіб маніпуляції проєвропейськими політичними силами, а у зовнішньому вимірі – для безсоромного і цинічного торгу[11]. Апофеозом торгівлі національними інтересами України стала домовленість з В.Путіним про отримання від РФ кредиту на суму $15 млрд. та низки інших економічних преференцій для наближених бізнес-структур в обмін на відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Скориставшись наданими В.Януковичем можливостями, керівництво РФ перейшло до реалізації вирішального етапу своєї стратегії підкорення України. Ця комплексна, поліваріантна стратегія передбачала як мінімум два основні сценарії. Згідно з першим, базовим передбачалось підпорядкування всієї України переважно легальними політико-економічними методами, що мали забезпечити, по-перше, політичну ізоляцію України від Заходу, а по-друге, її приєднання до інтеграційних проектів під проводом РФ (Митного і Євразійського союзів), а також ОДКБ. Одночасно з першим відпрацьовувався другий, резервний сценарій на випадок втрати контролю за керівництвом України, який передбачав проведення стратегічної чекістсько-військової операції з метою відторгнення від України її південно-східних регіонів і Криму.

Російська стратегія виходила з чіткого розуміння сутності режиму, що прийшов до влади в Україні в 2010 році. Декларуючи в офіційних документах, зокрема в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (червень 2010 року), Стратегії національної безпеки (червень
2012 року), Посланнях Президента України до Верховної Ради України (2010, 2011, 2012 роки), завдання щодо європейської інтеграції, посилення практичної взаємодії із Заходом та зміцнення сектору безпеки і оборони, керівництво держави систематично і свідомо саботувало їх виконання. Натомість В.Янукович і його оточення сформували системне корупційне середовище, створивши на цій основі у тісній взаємодії з російським капіталом власний олігархічний клан – так звану «Сім’ю».

Попри захоплення донецьким кримінально-олігархічним кланом політичної влади в Україні, саме в цей час у Донецькій та Луганській областях активізувалося формування окремої «регіональної ідентичності». Це завдання реалізовувалося донецьким і луганським корумпованим істеблішментом під прапорами відповідних обласних організацій Партії регіонів, КПУ, інших проросійських сил, у тому числі за рахунок бюджетних коштів (наприклад, регіональна цільова програма «Патріот Луганщини» на 2011 – 2014 роки, затверджена рішенням Луганської обласної ради від 25 лютого 2011 року № 3/12).

Після перемоги В.Януковича на президентських виборах 2010 року відбувалося стрімке проникнення російської агентури до керівних ланок системи забезпечення національної безпеки України. Показовим є майже одночасне призначення на ключові посади у секторі безпеки і оборони діячів, які мали міцні зв’язки з російськими спецслужбами. Зокрема, слід відзначити призначення Д.Саламатіна (лютий 2012 року) і П.Лебедєва (грудень 2012 року) на посаду Міністра оборони України, О.Якименка – на посаду Голови СБ України (січень 2013 року). Нині ці та інші колишні українські високопосадовці переховуються на території, контрольованій РФ.

Росією й агентурою її спецслужб у державних органах України вживались системні заходи з розвалу українського сектору безпеки і оборони. Саме за часів правління В.Януковича завдано нищівного удару обороноздатності України. Фінансування потреб оборони здійснювалося у критично обмежених обсягах на рівні 1 % від ВВП. Причому суттєві обсяги навіть цих вкрай недостатніх коштів розкрадались оточенням В.Януковича і наближеними до нього бізнес-структурами. Розвиток Збройних Сил фактично не фінансувався. Прискорилися розпродаж найбільш сучасних зразків озброєння та його утилізація.

Дезорганізація роботи МО України під виглядом його реформування унеможливила ефективне управління ЗС України[12]. У 2010 році було розформоване Об’єднане оперативне командування, а за рік – Командування сил підтримки, що суттєво ускладнило застосування сил і засобів ЗС України. Було завершено руйнівне за своєю суттю «реформування» районних (міських) військових комісаріатів, з 2010 року було призупинено зборову підготовку військовозобов’язаних. Саме за часів В.Януковича майже завершилося руйнування української системи ППО, а найсучасніші зенітно-ракетні комплекси і засоби розвідки були передислоковані до Криму. Підрозділи ЗС України, ДПС України, інших органів сектору безпеки і оборони комплектувалися з повним ігноруванням принципу екстериторіальності переважно місцевими мешканцями.

Символічним актом приниження Збройних Сил України стало рішення уряду М.Азарова (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 року № 503) про передачу історичних будівель Національного університету оборони ім. І.Черняховського Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.

Дії влади напередодні і під час подій, що згодом отримали назву Революції гідності, призвели до стрімкого погіршення відносин України з США і ЄС. Водночас згідно з домовленостями В.Путіна і В.Януковича, які були досягнуті під час їхньої зустрічі 17 грудня 2013 року в Москві, розпочалася реалізація другого, економічного етапу Харківських угод. Домовленостями, зокрема, передбачалися заходи щодо інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової, авіаційно-космічної сфер України і РФ, початку підготовки до приєднання України до Митного союзу. У комплексі це означало для України втрату прямих контактів із Заходом та повне її підпорядкування інтересам Кремля. Тобто В.Янукович та його оточення вступили на прямий шлях до позбавлення України державного суверенітету і незалежності.

Підтримані кремлівським керівництвом і спецслужбами РФ неодноразові спроби режиму В.Януковича «втопити у крові» масові народні протести та збройні провокації призвели до ескалації насильства в м. Києві, загибелі багатьох учасників Євромайдану і працівників правоохоронних органів. Вже у другій половині лютого 2014 року режим почав швидко втрачати контроль за ситуацією.

Після провалу силових спроб знищення протестного руху 18 лютого 2014 року і застосування захисниками режиму В.Януковича вогнепальної зброї проти протестувальників, які перейшли 20 лютого 2014 року у наступ, з метою припинення кровопролиття Верховна Рада України 21 лютого о 16:52 прийняла закон про відновлення дії конституційних положень 2004 року
(№ 4163), за який проголосували 386 народних депутатів України. Проте В.Янукович замість невідкладного підписання цього Закону о 22:40 втік з Києва, заздалегідь вивізши найбільш цінні речі з резиденції у Межигір’ї. Одночасно з ним залишило свої робочі місця і втекло вище керівництво міністерств оборони, внутрішніх справ, податків і зборів, Служби безпеки, Генеральної прокуратури, багатьох інших центральних органів виконавчої влади, обласних і районних державних адміністрацій. Голова Верховної Ради України В.Рибак та його перший заступник І.Калєтнік подали у відставку. Все це у сукупності занурило Українську державу у правовий вакуум. Поза сумнівом, ці дії були узгоджені з Кремлем, який переслідував мету паралізувати державні інститути України та у такий спосіб унеможливити організований спротив російській агресії.

Таким чином, у критичний момент початку активної фази стратегічної чекістсько-військової операції РФ проти України в Криму, на Сході і Півдні України (20-22 лютого 2014 року) військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних Сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки і оборони України фактично зникло. Унаслідок попередніх дій режиму В.Януковича обороноздатність України опинилася на критично низькому рівні, особовий склад органів сектору безпеки і оборони був деморалізований і втратив здатність до виконання наказів і здійснення опору збройній агресії.

В умовах самоусунення Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України В.Януковича від виконання конституційних повноважень гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України український парламент взяв на себе повну відповідальність за долю України і вжив рішучих заходів з відновлення конституційного ладу, керованості і обороноздатності держави. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України обрала О.Турчинова Головою Верховної Ради України та відновила дію положень Конституції України, які були у неконституційний спосіб скасовані у 2010 році. Через самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків глави держави на Голову Верховної Ради України О.Турчинова відповідно до Конституції України було покладено виконання обов’язків Президента України. У стислі строки було призначене нове керівництво органів сектору безпеки і оборони, а згодом повністю сформований новий Уряд України, а також відновлено діяльність органів виконавчої влади як у Києві, так і в регіонах.

Напередодні здійснення стратегічної чекістсько-військової операції Кремль ще влітку 2013 року розпочав безпосередню підготовку до незаконної анексії Криму й агресії на Сході України. У Криму протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися незаконні збройні формування (загони «самооборони»), створювалась політична й організаційна інфраструктура для окупації півострова. Водночас практичними заходами підготовки Росії до анексії Криму стало розгортання у Південному військовому окрузі ЗС РФ оперативного угруповання військ (сил) для забезпечення безпеки проведення Олімпійських зимових ігор 2014 року, яке за своїм складом у декілька разів перевищувало потреби забезпечення безпеки спортивних змагань.

РФ значно активізувала розвідку на території України. Зокрема, у другій половині 2013 року кількість обльотів літаками-розвідниками ЗС РФ кордонів з Україною зросла на порядки порівняно з попередніми періодами. Саме у цей час було значно активізовано агентурну роботу на території України.

Джерело: http://texty.org.ua/pg/news/textynewseditor/read/65583/Gorbulin_dokladno_proanalizuvav_jak_Rosija_rokamy_gotuvalasa

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

Мне безумно интересно, для чего “Народный фронт” при полной поддержке “Солидарности” агитируют нас с вами за Тимошенко? Зачем им УЖЕ СЕГОДНЯ понадобилось вести бурную агитацию за ПРЕДСТОЯЩУЮ Юлину предвыборную кампанию?

Как только я увидел опубликованную расшифровку заседания СНБО, у меня сразу возник вопрос. А ФСБ это провернуло по предоплате или агентам Москвы, окопавшимся на Печерских холмах, оплатили эту услугу уже по факту разглашения расшифровки?

Давайте скажем честно: из всех  заседаний СНБО у нас разглашается именно то, где “ландышем майским” должен выглядеть Турчинов, а роль неприглядная отведена Юлии Владимировне.

Ребята! Либо мы к радости наших противников публикуем все заседания СНБО, в том числе, и те, где красавица – Юля, а Турчинов предстает в не очень хорошем свете – либо мы, как заведено во всем мире, В ПРИНЦИПЕ НЕ ПУБЛИКУЕМ секретные  протоколы государственного  органа, которые интересны, черт побери, нашему врагу  ВО ВРЕМЯ ВОЙНЫ! Пашинский (опять, блин, он) попросил, Турчинов разрешил, Путин – счастлив! ОХРЕНЕТЬ!!! Хорошо, хоть у “Самопомочи”, “Радикалов” и “Батькивщины” хватило ума не требовать разглашать те заседания, где их политические силы выглядят выгодно, а оппоненты лажово.

Я хочу сказать вам, дорогие Турчинов, Яценюк и Порошенко. Когда Юлия Владимировна  вследствие ваших безумных усилий станет президентом, неожиданно, как дождь из кирпичей на голову – пожалуйста, посмотрите на себя в зеркало и увидьте виноватого. Такой дешевой манипуляции избирателями, как вы устроили с этой расшифровкой заседания  СНБО, свет не видывал!

Вы хотите дешево сманипулировать публикой? Просыпайтесь, ребята! Страна не та. Избиратель видит, что вы хотите бросить маленькую какашку на имидж Тимохи ценой выливания ушат дерьма на государственные интересы УКРАИНЫ. Вы хотите, стратегически наплевав на интересы страны, решить СВОИ тактические мелкие шкурные интересы. Вам не важно, как пострадает от этого обороноспособность родины. Ваши дешевые политические разборки на самом деле могут привести совсем не к тому результату, на который вы расчитываете. Откровенно плюя на страну, дешево передергивая и тупо пытаясь “развести” избирателя, вы не помогаете себе, вы помогаете и своему политическому оппоненту, и внешнему агруссору, не говоря уже о том, что выставляете себя перед всем миром профанами и мелкими склочниками.

К сожалению, у нас сейчас в стране никакая власть. Еще более никакейшая у нас эта “оппозиция” в лице Оппоблока. Вы накликаете на вашу голову  в качестве прямой оппозиции Юлию Владимировну.

Я умоляю вас: ОПОМНИТЕСЬ, не делайте, пожалуйста, из нас агитаторов за Тимошенко. Не старайтесь так наплодить ей электората!

А то вдруг у вас получится?

P.S. А еще мне интересно, кого посадят за то, что на секретное совещание кто-то пустил “постороннюю” леди Ю.? В соотвтсвии с действующим законодательством она категорически не имела никакого права там присутствовать. Страшно подумать, но как должны были Турчинов и все СНБО панически бояться Тимошенко, чтобы не посметь даже попытаться возразить против ее присутствия. “Герои”, бляха муха!!! 

Источник: http://obozrevatel.com/blogs/45178-bolvanam-natsionalnoj-bezopasnosti-posvyaschaetsya.htm

Не стоит смеяться, когда Путин рассказывает о том, как выигрывает российский бюджет от падения курса рубля. Они давно уже живут в своей собственной логике.
Любая попытка рационально оценивать действия Кремля упирается в одну и ту же проблему: мы пытаемся судить о его обитателях в рамках обычной логики. А особенность в том, что они давно уже живут в своей собственной.
Наверное, это лучшая иллюстрация того, что сменяемость власти гарантирует вменяемость власти. Мы всякий раз упускаем из виду, что тот же Владимир Путин – это человек, который уже пятнадцать лет не держал в руках наличных денег. Который все эти пятнадцать лет не ходил по магазинам, не покупал продукты и не пытался получить какую-либо справку. Он даже интернетом – по его собственному признанию – не пользуется, предпочитая получать информацию от помощников.
Это человек из другой реальности – в которой Россия является геополитическим центром мира, способным на равных разговаривать с восточными и западными партнерами. Это убежденность в том, что судьбу одних государств вправе определять другие, а все разговоры про суверенитет – не более чем лукавство. Это вера в то, что Россия может нанести западу ответный удар, под влиянием которого этот самый запад станет уступчивей.
Когда мы смотрим на то, как Кремль топит собственную экономику, то думаем, что Москва не может не понимать последствий. Но наша беда в том, что мы пытаемся судить российское руководство в рамках привычной нам логики, не замечая того, что оно давно уже живет в своей собственной. И именно в этом состоит причина непонимания. Потому что с точки зрения сумасшедшего человека именно он действует предельно логично, в то время как окружающие – напротив – поступают вопреки здравому смыслу.
Поэтому само по себе снижение цен на нефть, падение курса рубля и уменьшение ВВП никого в Кремле не остудят. Нет смысла смеяться, когда Владимир Путин рассказывает о том, как выигрывает российский бюджет от падения курса рубля. Потому что это значит лишь то, что обитатели Кремля продолжают верить, что никакой крах их экономике не грозит. Когда Москва рассуждает о прелестях импортозамещения – это значит, что они не понимают, что до 70% себестоимости российских товаров зависит от импортных удобрений, иностранных технологий и зарубежных комплектующих.
А потому они будут продолжать наступать. Когда российский бюджет верстают из расчета 50 долларов за баррель – это значит, что они попросту не хотят смотреть реальности в лицо. Что они так и не поняли, чем чревата невозможность привлечения иностранных кредитов для покрытия бюджетного дефицита.
Никто не сможет объяснить российскому руководству, что люди способны выходить на улицу не только после того, как их протест был щедро оплачен. Никто не объяснит обитателям Кремля, почему Украина Петра Порошенко больше никогда не станет Украиной Леонида Кучмы. Те, кто упирают на логику, думают, что Россия играет в бильярд. А, между тем, вот уже два года Россия играет в «городки». Именно поэтому не имеет смысла пытаться прогнозировать действия Кремля.
Вполне может быть, что тамошние обитатели исходят из того, что «боятся – значит уважают», а «раз не уважают, то надо припугнуть». И в этом как раз состоит проблема: невозможно договориться с игроком, который находится в слабой позиции, но думает, что в сильной. Бессмысленно пытаться объяснять тем, кто считает Майдан – спецоперацией Запада, что это именно Москва аннексией Крыма перешагнула грань дозволенного.
Нет никакого смысла убеждать людей в том, что реальность изменилась, если они убеждены, что «интернет возник как проект ЦРУ – так и развивается».
Россия не будет идти на попятный.
Ее нынешнее руководство не верит в собственную слабость.
Когда на улицах ее городов будут бурлить социальные протесты – она объявит их происками врагов и пятой колонны. Мир все это уже неоднократно проходил. Проблема лишь в том, что обманывать можно себя и собственное окружение. Более того – обманывать можно свою страну и собственный народ. Но пока что никому не удавалось обмануть экономические законы – и настроения, которые рождаются из-за обрушения привычного уклада. Поэтому улыбаемся и машем.
Павел КАЗАРИН

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ


Украинцев снова пытаются “нагреть” на мобильных услугах

Казалось бы, опытного читателя украинских политических и экономических новостей вряд ли можно удивить чем-либо вообще. Например, сообщением о том, что страна окончательно потеряла доверие европейских партнеров. Или “срочной молнией”, которая спешит “порадовать” еще более высоким местом Украины в списке самых коррупционных экономик мира. Или же заявлением МВФ и других топ-кредиторов нашего правительства о том, что кредитов Украине больше не видать, как своих ушей из-за растущего шлейфа обвинений в коррупции.

Но недавно украинские чиновники в очередной раз доказали, что у них в запасе еще много способов удивить как сограждан, так и международное сообщество. Прямо на глазах у изумленной публики проворовавшиеся чиновники лишают Украину нескольких десятков миллионов гривен. Причем происходит это в отрасли, которая для многих даже в худшие времена была образцово-показательной по многим критериям. Это телеком. Не удивляйтесь. Всегда до копейки точные в уплате налогов, одними из первых в Украине начавшие выплачивать своим сотрудникам “белые” зарплаты, мобильные операторы оказались в тени одного очень дурно пахнущего скандала. Который, кстати, может “аукнуться” каждому потребителю услуг мобильной связи. То есть, каждому гражданину Украины.

Вкратце о сути того, что происходит. Многие украинские потребители услуг мобильной связи с нетерпением ожидают момента, когда смогут беспрепятственно выбирать себе любого оператора, сохраняя при этом номер. Это общепринятая во всем цивилизованном мире услуга известна как MNP (Mobile Number Portability). Для её запуска по большому счету не хватает лишь создания специальной базы данных – базы перенесенных номеров.

Итак, Украинский государственный центр радиочастот 25 января провел конкурс по выбору компании, которая будет провайдером услуги MNP. Всего заявки на участие в тендере подали 6 компаний:

  • Общество с ограниченной ответственностью “Хуавей Украина”, которое вышло на торги совместно с “Технический центр Интернет”, с ценой 26,932 млн грн.
  • Дочернее предприятие со 100% иностранными инвестициями “Эрикссон” с ценой 107,666 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью “Диалинк” с решением от литовской “Медиафон”, с ценой 71,774 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью “Эс Ай Центр” совместно со словенской Teletech, стоимость за проект 39,582 млн грн.
  • Государственное предприятие “Украинские специальные системы” – 89,271 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью “Т4В” (Польша) – 82,283 млн грн.

    И вот здесь – внимательно следите за руками! От участия в тендере моментально были отстранены две компании, которые вышли с самыми дешевыми предложениями: “Хуавей Украина” и “Эс Ай Центр”. И постарайтесь не смеяться очень громко! “Хуавей Украина” по мнению устроителей тендера не смогла доказать свою финансовую состоятельность. Вчитайтесь: дочерняя компания китайская транснациональная корпорация Huawei с капитализацией почти 50 миллиардов долларов и чистой прибылью около 3 миллиардов показалась украинским чиновникам “не очень финансово надежной”.

    Во втором дисквалифицированном участнике, компании “Эс Ай Центр”, регулятору не понравилось то, что претендент пообещал бесплатную техподдержку в течение четырех лет. Руководство комиссии посчитало, что в условия тендера такая роскошь не вписывается. Видимо, бесплатно для чиновников – равно невыгодно.

    Результат оказался печальным и предсказуемым для наших реалий – победило предложение с суммой почти в три раза выше, чем самое низкое по цене решение. То есть, никого не смутила цена вопроса размером в 45 “лишних” миллионов гривен! А ведь очевидно, что затраты на внедрение MNP операторы связи будут компенсировать за счет абонентов. То есть, чем выше стоимость создания и поддержки базы данных, тем больше в конце концов заплатит конечный потребитель услуг мобильной связи.

    Кто же эти счастливчики, так лихо “разбросавшие” всех соперников с более выгодными предложениями? Знакомьтесь: тендер от Украинского госцентра радиочастот выиграла компания “Диалинк” с решением от одного литовского разработчика. Авторы сайта “Наші гроші”, которые собаку съели на расследованиях махинаций чиновников еще во времена Януковича, сразу же обнаружили связь руководства УГЦР и “Диалинка”. Ранее, по данным издания, компания принадлежала экс-депутату Киевсовета Геннадию Ильину и Ларисе Ямчуковой, жене экс-председателя главы Государственной миграционной службы Сергея Радутного. Как раз в ГМС успешно трудились представители команды, которая организовала скандальный тендер. Например, заместителем главы миграционной службы был и нынешний исполнительный директор Украинского госцентра радиочастот Ярослав Янушевич. Опытнейший чиновник. Естественно, в данной ситуации – это скорее негативная характеристика, поскольку из его трудовой биографии трудно вычеркнуть один факт: он достаточно долгое время работал под руководством Николая Азарова.

    Интересно, что сразу же в день оглашения результатов тендера компании “Эс Ай Центр” и “Технический центр Интернет” заявили, что не согласны с решением УГЦР отстранить их от участия. Чтобы защитить свои права и права нагло обманутых украинских потребителей, компании обратились в АМКУ с просьбой допустить их к тендеру. Следом за ними и польская компания “Т4В” пожаловалась в Антимонопольный. В начале марта Антимонопольный комитет должен объявить свое решение по этому вопросу. В чью пользу выскажется АМКУ – пока интрига. Но уже совершенно ясно, что его решение будет своеобразной “лакмусовой бумажкой” реформ в стране.

    Честный тендер или распил бюджетных миллионов? Реформы или ширма для грязных махинаций? Все это мы поймем уже 2 марта по решению, которое вынесет АМКУ. А впрочем, ответ уже и так практически очевиден.

  • Автор : Максим МихайленкоРедактор NEWSSKY
  • http://m.censor.net.ua/blogs/1901/tender_ili_raspil