На телеканале Министерства обороны России “Звезда” ведущая обвинила Армению в желании вступить в Евросоюз, а ее лидеров в фашизме.
Соответствующее видео опубликовал аккаунт “Мид Роисси” в Twitter.
“Ассоциация с Евросоюзом – не единственное, что Армения делает, как Украина: сложно поверить, но Ереван тоже героизирует пособников фашизма. Так, в мае 2016 года в Ереване был поставлен памятник Гарегину Нжде – это такой армянский Бандера”, – заявила она.
Ведущая продемонстрировала логотип правящей Республиканской партии Армении и отметила, что он ей “напоминает символику Третьего Рейха”, а также заявила, что в руководстве Армении есть люди, считающие себя арийцами.
Отметим, что данное видео было выложено на Youtube официальным аккаунтом телеканала “Звезда”, но потом удалено.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Майже годину народні депутати розглядали Проект Закону “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів” №5496 від 06.12.2016. Голова Верховної ради Андрій Парубій наполягав, що законопроект мають прийняти у будь-якому вигляді.
Андрій Парубій
Основна зміна до Кодексу — запровадження державного вихідного у день католицького Різдва 25 грудня. Натомість, аби не додавати зайвого вихідного, Андрій Парубій запропонував скасувати вихідний 2 травня, а День солідарності трудящих назвати Днем Праці і святкувати лише 1 травня.
Народний депутат, екс-міністр фінансів, доктор економічних наук Віктор Пинзеник під час виступу у сесійній залі зазначив, що збільшувати кількість неробочих днів у державі неприпустимо:
— Проект передбачає збільшення кількості неробочих днів в Україні, а хтось пробував порахувати, наскільки це б’є по економіці України, який обсяг ВВП ми втрачаємо? Тому ми повинні один робочий день замінити іншим.
Віктор Пинзеник
Дехто з депутататів побачив у прийнятті цього законопроекту “шлях до Європи” або ж навпаки — привід для чергової “картинки для Кремля”.
— Ми заганяємо православну країну в католицизм, за цим криється розвал православ‘я, ми маємо попросити церкви прийняти рішення щодо дати святкування Різдва, і потім нехай звернуться до нас. А цим рішенням ми кидаємо кістку Москві, яка буде про це кричати, — зазначив нардеп від БПП Матвієнко.
У контексті скасування вихідного 2 травня про садіння картоплі згадав голова Радикальної партії Олег Ляшко:
— Скільки ще треба жертв, щоб ми припинили дивитися на Москву, Брюссель чи Вашингтон. Замість того, щоб обєднувати суспільство, ви оглядаєтеся на посольства. Ми не повинні забирати в трудящих право посадити картоплю і об‘єднати сім‘ї.
Олег Ляшко
А депутатка від “Самопомочі” зазначила, що у сесійній залі вирішують не про те, коли народився Христос, і не призначають дату Різдва, а лише виявляють повагу до мільйонів громадян України в контексті прав людини, даючи їм додатковий вихідний.
Секретар комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони, депутат від “БПП Солідарність” Іван Вінник вважає, що додаткові вихідні — це добре, адже люди будуть більше їсти:
— Суто з економічної позиції, я цей законопроект буду підтримувати, тому що традиційні свята — новорічні, різдвяні — спонукає споживання продуктів у реальному секторі економіки, традиційно, люди їдять у декілька разів більше, ніж зазвичай. Це позитивно впливає на економіку України, спонукає споживання і роботу підприємств до посиленого випуску продукції. Країні, яка розвивається, у якій підняли мінімальну заробітну плату, додаткові свята лише підуть на користь, — розповів нардеп у кулуарах Верховної ради.
Іван Вінник
Зрештою, з п‘ятого разу на заклики голови Верховної Ради депутати таки піддалися, і дали 238 голосів за законопроект.
Відтепер святковими будуть вважатися такі дні:
1 січня – Новий рік
25 грудня і7 січня – Різдво Христове
8 березня – Міжнародний жіночий день
1 травня – День праці
9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
28 червня – День Конституції України
24 серпня – День незалежності України
14 жовтня – День захисника України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
25 грудня і7 січня – Різдво Христове
один день (неділя) – Пасха (Великдень)
один день (неділя) – Трійця.
Відтепер країна не працюватиме з 25 грудня. Це неприпустимо! – прокоментував доцільність такої кількості неробочих днів експерт з питань політики Ігор Мізрах:
Ігор Мізрах
— Потрібно, перш за все, оцінити наш добробут, а потім уже вводити додаткові неробочі дні. Скажімо, в Ізраїлі — 9 святкових вихідних, але вони, переважно, носять релігійний характер, і якщо потрапляють в суботу, то на понеділок їх не переносять, як у нас. Відпустка — 15 днів, право на відпочинок 28 днів отримують лише ті, у кого стаж перевищує 14 років! Люди працюють напружено, і мають результат: за минулий рік країна обігнала за показниками ВВП Великобританію. $38 127 на душу населення в рік — ось скільки продукції виробляють ізраїльтяни. У нас же з постійними вихідними та “короткими днями” ВВП ледь дотягнув до двох тисяч доларів! Всім відомо, що з 1 січня люди випадають з робочого ритму на цілих два тижні — до так званого Старого нового року, а останнім часом це задоволення розтягнулося аж до Водохреща (19 січня). Тепер же гуляння та гості розпочинатимуться з 25 грудня. І навіть якщо решта днів будуть робочими — спробуйте вирішити якісь свої справи, побрати довідки, заключити угоди — це нереально!
Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.
По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.
По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів“польським містом”.
А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”.
Володимир В’ятрович, фото – інтернет
“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook.
Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтерв‘ю виданню Persona.Top висловив експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.
Юрій Михальчишин, фото – інтернет
— Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?
— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського, у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.
В ЦІЛОМУ, ЯКЩО МИ ПРОАНАЛІЗУЄМО СТАН МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ТО БАЧИМО, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО ЧОГОСЬ ДРУГОРЯДНОГО, ТАМ ПЕРЕВАЖАЄ
Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.
— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?
— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.
— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?
— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.
— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?
— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.
НАЙБІЛЬШ ПРОГРАШНА ПОЗИЦІЯ В ДАНОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ ПОЗИЦІЯ СТРАУСА, ЯКИЙ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, А НАСПРАВДІ ПІД НОГАМИ НЕ ПІСОК, А БЕТОННА ДОЛІВКА, І ПОТІМ СТАЄ БОЛЯЧЕ
— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?
— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.
Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальнадіяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.
ТУТ ТРЕБА ДІЯТИ НАЙПЕРШЕ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПЛОЩИНІ: ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ВИКЛИКАТИ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ В МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ І ВРУЧИТИ ЙОМУ РОЗЛОГУ НОТУ ПРОТЕСТУ, А НЕ ОБМЕЖУВАТИСЯ ВИСТУПАМИ ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ МЗС
Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.
— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?
— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.
ПИТАННЯ… ВИДАЧІ КАРТИ ПОЛЯКА ПОТРІБНО РЕТЕЛЬНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ… З ТОЧКИ ЗОРУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А МОЖЛИВО, І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКЩО МОВА ЙДЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЯ РОЗДАЧА ДОКУМЕНТІВ СУПРОВОДЖУВАЛАСЯ ВЕРБУВАЛЬНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ
— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?
— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму пам‘ятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.
— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум, і польський президент в тому числі?
— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається. Звичайно, це прикро. Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium” — поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.
У ОСТАННІ ДВА РОКИ ВІДБУЛИСЯ РЕЗОНАНСНІ АКЦІЇ ВАНДАЛІЗМУ ПАМ‘ЯТНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПОЛЬСЬКИХ, НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДО ЦИХ ВИПАДКІВ МАЛИ ДОТИЧНІСТЬ ПОЛЬСЬКІ РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗА ЗАВДАННЯМ СПЕЦСЛУЖБ — ПОЛЬСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ
— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?
— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.
Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак, кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.
У Кремлі зустрічі Путіна з Ердоганом в Сочі 13 листопада чекали не менше, ніж його зустрічі з Трампом у В’єтнамі.
Ердоган і Путін зустрілися в Сочі.
“Для того, чтобы в Сочи все прошло не как во Вьетнаме, российская миротворческая авиация утром 13 ноября успешно разбомбила рынок города Этариб в Идлибе, в результате чего погибло больше 10 сирийцев и 50 получили ранения. Позже спасатели из-под завалов доставали тех, кто не попал в эту статистику.”
Далекий от линии фронта Этариб выбрали потому, что вблизи находятся турецкие войска, которые вошли в Идлиб согласно соглашению в Астане о зонах деэскалации. Артиллерия Асада в тот день тоже привычно “утюжила” Дамаск. Так как за три года к этому привыкли не только его жители, но и ООН, то пришлось бомбить Этариб, чтобы показать успешность деэскалации. Турки это оценили, и для симметрии обстреляли позиции пророссийских курдов в Африне.
День эпохальной встречи Путина с Эрдоганом начинался под канонаду чуть выше, чем обычно. Знаменательными событиями чуть не стали нападение Азербайджана и Украины на РФ, но в Кремле их отменили, решив, это будет перебор. С утра из Кремля сообщили: украинский дрон залетел в Брянскую область, помониторил и улетел. В штабе ВСУ были приятно удивлены.
К полудню в Кремле все же решили, сегодня Украина на РФ нападать не будет, замяли тему дрона и переключились на новый проукраинский переворот в Луганске. Было высказано предположение: Плотницкий и его секретарша Ирина Тейцман с позывным “Фиона” – агенты киевской хунты, так как ставят на должности чиновников, которые побывали в “украинской оккупации”.
Но поскольку у хунты в Украине всё валится, то теперь они сбегают за хорошей жизнью в процветающую “республику” и готовят в ней переворот. Тему переворота в Луганске тоже не довели до конца. Так и осталось непонятно: кто победил в понедельник в Луганске – путчисты или антипутчисты. Война с Азербайджаном тоже не состоялась, так как Баку предупредил: он направил войска к границе для борьбы с контрабандистами, а не для освобождения Чечни и Дагестана. Так как Эрдоган открыто заявил, что хочет поговорить в Сочи о возвращении Карабаха под контроль Баку, то в Кремле решили: сообщение о подлом нападении на РФ Азербайджана сегодня будет некстати.
У самого Кремля в понедельник все тоже складывалось не очень. Сначала сломался самолет, на котором в Сочи должен был лететь Песков с группой поддержки. Самолет заменили, и Песков радовался, что неисправность обнаружили на земле, а не в воздухе. Затем пропал Сеченов.
Оказалось, он пошел на суд с Улюкаевым из-за колбасы, и только после этого вылетел в Сочи с опозданием, но Эрдогана там еще застал. В финале Путин на пресс-конференции обнаружил, что переводить его ответы на турецкий язык некому и был вынужден задействовать своего личного переводчика. В его администрации опять кого-то накажут, как и за срыв встречи с Трампом.
Беседа с Эрдоганом все-таки состоялась, и он не хлопал покровительственно Путина по плечу как Трамп. По данным турок, они говорили наедине 2 часа 10 минут, а потом зашли министры и опоздавший Сечинов. В итоге на совместном брифинге Путин много говорил об экономике: о помидорах и других овощах, о заливке бетона в фундамент АЭС, отмене виз для русских туристов и полном восстановлении российско-турецкой дружбы.
Ни слова о Сирии, о Карабахе и съезде народов Сирии в Сочи, который Москва планирует провести 18 ноября. Вопреки тому, что именно из-за этого Эрдоган и прилетел в Сочи. Эрдоган на брифинге тоже говорил о туристах и овощах и было очевидно: стороны ни о чем, кроме этого не договорились.
Главной цели встречи – получить “добро” Эрдогана на участие Турции, туркманов и Сирийской свободной армии в “съезде народов Сирии” в Сочи – Москва не достигла.
С идеей такого съезда, чтобы оставить Асада и БААС у власти, Кремль начал носиться с сентября. Путин 19 октября даже лично озвучил её. Первоначально Кремль планировал провести его на своей военной авиабазе Хмеймим в Сирии. Но поскольку это выглядело такой же карикатурой, как и крымский “референдум”, то некоторые в МИД РФ стали искать другое место для его проведения. Была предложена Астана, но выяснилось: не все делегации смогут туда долететь.
Поэтому долго рассматривались два места и две даты съезда/конгресса – 7-10 ноября в Хмеймим и 18 ноября в Сочи. Был вариант в Хмеймим провести “предсъезд”, чтобы посмотреть: кто приедет, а в Сочи – настоящий съезд. Дата съезда в Хмеймим была “плавающей”, а подрыв некими партизанами 11 ноября колоны военной техники на въезде на авиабазу, похоже, вообще похоронил эту идею. Кто взорвал бронетранспортер с российскими или асадовскими солдатами возле базы – неизвестно. Желающих взять на себя ответственность оказалось много, в том числе и “Фронт освобождения Шама”, который Москва упорно называет “Аль-Нусрой”.
СМИ Асада, чтобы сохранить спокойствие, в тот день заявили: российский самолет по ошибке случайно сбросил на подлете к базе бак с топливом – ничего ужасного. Можно подумать, с самолетами РФ такое случается постоянно, но в этот раз “бак” случайно упал на трассу, по которой случайно ехала колона бронетехники и случайно попал в один БТР. База Хмеймим явно становится не очень подходящим местом для съездов и конгрессов.
У этого съезда проблемы не только с местом и датой, но и с участниками. В Москве заявляют: на съезд в Сочи приглашены 33 организации. Участие БААС и ее женских, молодежных и ветеранских по лекалам КПСС сомнений не вызывает, но все другие, кроме курдских партий “Демсоюз” и Рабочая партия в нем участвовать отказались еще в начале ноября. С курдами тоже две проблемы.
Первая, представители Асада встречались с ними 2 ноября в городе Камышлы, где озвучили ультиматум: курды передают всю левобережную Сирию, очищенную ими от ИГИЛ, войскам РФ и Асада, а взамен получают автономию по типу иракской в небольших анклавах на границе с Турцией. Курды отказались, но дали согласие на поиск других вариантом. Рабочая партия, вроде как 10 ноября все-таки подписала какое-то соглашение с Асадом на базе Хмеймим, с чем, возможно, и связано “отпадение топливного бака” у самолета РФ. Не все курды оказались сговорчивыми, как хотелось бы Асаду и Москве.
Вторая “курдская” проблема – Эрдоган, который заявил: Рабочая партия и “Демсоюз” – это террористы, а турки с террористами переговоры не ведут. Если эти террористы будут в Сочи, то делегаций Турции, туркманов и Свободной сирийской армии там не будет. Москва стала уговаривать Эрдогана и соблазнять его С-400, допуском помидоров на рынок РФ, постройкой АЭС и “Южного потока” за свои деньги. Но Эрдоган решил совсем превратить Путина из дедушки в бабушку и потребовал “в нагрузку” за “добро” на съезд в Сочи вернуть Азербайджану Карабах и 7 районов, оккупированных Арменией.
В Баку плохо скрывали радость по этому поводу и провели совместные военные учения с турками. Апофеозом стало заявление Эрдогана перед отлетом в Сочи, что российские и американские войска должны уйти из Сирии, если они не собираются воевать и хотят все решить политическими и дипломатическими методами. В общем, логично, но Пентагон уже 14 ноября заявил, что войска не выведет, пока все в Сирии политически не решится.
В итоге Путину с Эрдоганом в Сочи ни о чем кроме овощей и туристов договориться не удалось. Очевидно, цена для России дружбы с Турцией будет и дальше расти, и в этом контексте становится понятно, как МИД Украины через Эрдогана смогло добиться от РФ освобождения двух лидеров Меджлиса крымских татар.
Это – побочный эффект столь полезных для РФ санкций, приведших ее к дружбе с Турцией. Однако, глядя на их совместный брифинг в Сочи на фоне канонады в Сирии возникает ощущение: российско-турецкая дружба вступает в свою финальную стадию.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Когда-то на глаза попалось такое определение: «Склока – это достижение мелких целей при помощи крупных неприятностей».
К чему это я? Да к тому, что, вероятно, другим словом, кроме как «склочность», внешнюю политику Украины просто назвать нельзя.
Как? Как можно было за такое короткое время умудриться разругаться со всеми вокруг – просто в голове не укладывается. И ради чего?
На нас теперь уже косо смотрит Венгрия и Румыния, мы упорно портим отношения с Сербией, из-за исторических нюансов, на нас разобиделась Польша, при том настолько, что глава Института национальной памяти Владимир Вятрович стал там персоной нон-грата. Это так, чтоб не вспоминать про жуткий конфуз на выборах в США или классические грабли в ПАСЕ.
При этом у нас продолжается бесконечная мантра о том, что нас поддерживает весь мир, и мы единственные стоим на страже Европы от того, чтоб ее захватила Россия, при этом не замечая, что нам уже крутят у виска даже не втихаря.
От субъекта до объекта
Если кто-то думает, что этим мы защищаем наши национальные интересы – так нет. В наших интересах – нормальные отношения с другими странами. Нормальные, а не скандалы по поводу и без повода. Для этого и существуют дипломаты. Это их работа. Если они с ней не справляются – нафиг с пляжа! Если они создают нам во всем мире имидж неадекватных клоунов – нафиг!
Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж. Рассорившись со всеми, реально можем скатиться с уже хлипкого статуса субъекта международных отношений до окончательного статуса объекта, и относиться к нам будут соответственно. Как к холопам. К предметам.
Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж
И дело не в том, что мы не имеем право на свое мнение по каким-то вопросам и отстаивать свои национальные интересы. Наоборот, имеем и должны! Но не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших интересах – сотрудничество к взаимной выгоде. К взаимной! Выгоде! Сотрудничество, а не склоки!
Не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших национальных интересах – сотрудничество с другими странами к взаимной выгоде
Компенсация попоболи
Напомню, что основной месседж нашей власти: «Мы идем в Европу!». Как мы в нее идем? Каким боком? Скандаля со всем миром? Или то, что мы приняли соглашение об Ассоциации, которое абсолютно не выгодно нам, зато выгодно Европе, делает нас членами ЕС? Или приближает к членству? Да ровно наоборот. Если нам европейцы продают топор по цене паровоза, это не делает нас партнерами. Просто лишний раз убеждает европейцев, что мы – лохи и на нас можно ездить. Можно, и нужно.
За все постмайданное время мы ни на йоту не приблизились ни к Европе, ни к членству в НАТО, несмотря на гротескно-демонстративный «еврооптимизм». Нас там просто не хотят видеть. Мы так и не получили статус особого партнера США вне НАТО, хотя и кричим несколько лет о том, что «вот-вот».
А почему? Да потому, что мы позволяем собой пользоваться. В серьезных вопросах, а не в том, что у нас выдают за очередную «пэрэмогу дипломатии». В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует. А мы не возражаем. И чтоб компенсировать попоболь от этого противоестественного акта, мы раздуваем скандалы на голом месте по мизерным и совершенно бестолковым поводам. Мол, смотрите, какие мы грозные и самостоятельные. Не смешите людей – все и так в курсе.
В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует.
Пора уже и определяться, девочки
Если кратко, то в политическом плане, Украина – в тупике. Пик постмайданной популярности давно прошел, а дивидендов с него мы не получили. В нынешних условиях многополярного мира нам жизненно необходимо быть частью какой-то из систем коллективной безопасности. Иначе нас растащат по кусочкам и не пикнет никто. А наш воз – и ныне там. И он будет там, пока мы будем вести себя, как клоуны и вместо реальных шагов в плане защиты национальных интересов, будем собачиться из-за языка, спорных моментов в истории, кому-то что-то указывать или просто гавкать на того, на кого хозяин укажет. Пора определяться, кто мы – серьезные люди или клоуны-скандалисты?
Конечно, главная тема сегодня во всех СМИ – Трамп-Путин.
Начнем немного издалека. Трамп делает вид, что не замечает, что Россия крайне токсична. Завтра Испания предоставит доказательства о вмешательстве РФ в каталонский т.н. (потому что печатался на принтерах и раздавался всем на улицах) референдум.
Британия уже заявляет о вмешательстве РФ в Брекзит. Германия имеет такие же данные о вмешательстве в свои выборы. Всё разведсообщество США, НАТО имеет данные о вмешательстве РФ в выборы в США.
Мюллер имеет вагон и маленькую тележку материала о целом российском спруте в окружении Трампа (кстати, возможны отставки на следующей неделе в команде Трампа). И как я писал неоднократно, поток этой информации будет нарастать, как снежный ком, в ближайшие 12 месяцев.
Поэтому, когда Трамп пытается играть в доброго полицейского и говорить, что он доверяет Путину и РФ нужна США для решения мировых проблем, – это ошибка Трампа. Это могло бы работать, если бы не было всего, что описано выше. А так Трамп просто зарывает себя глубже.
Что касается Украины, то «процесс миротворцев» идет правильно и предсказуемо. Конгресс, Волкер, мировая (Канада, спасибо) и украинская дипломатия делают отличную работу. Эта тема будет основной на наступающей завтра новой неделе. Но это – завтра.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Поки вся країна уважно стежить за політичними баталіями між владою і опозицією, яка заявила про початок об’єднання і боротьбу з владою, Юлія Тимошенко з низкою нардепів заводить на територію країни ворога Порошенка – Михайла Саакашвілі, лунають патріотичні та гучні заяви, в регіонах України відбуваються дивні, але звичні для української політики речі.
Так, нещодавно фракцію партії «Батьківщини» у Вінницькій обласній раді очолив депутат обласної Ради, маловідомий вінничанин Олег Мейдич.
Але ця людина добре відома у кримінальних колах та правоохоронцям за прізвиськом «Монгол», який після замаху на вбивство та перебування у розшуку за важкі злочини декілька років тому змінив прізвище, зачистив по максимуму інформацію про себе в міліцейських базах та доволі успішно легалізувався вже під новим прізвищем та майже новою біографією у місцевому бізнесі і, навіть, політиці.
Про це журналістам ІНФОРМАТОРа стало відомо з власних джерел на правах анонімності.
Олег Погорельський – «Монгол» – Олег Мейдич
В обласні депутати «Монгол» балотувався вже під новим прізвищем – Олег Леонідович Мейдич (прізвище дружини – ред.), хоча від народження до певних резонансних подій носив прізвище Погорельський.
В електронній декларації Олега Ленідовича Мейдича можна знайти цьому підтвердження.
В даному документі в співласниках житлового будинку фігурує батько «Монгола» – Погорельський Леонід Йосипович.
Хто ж такий Монгол і як йому вдалось заплутати вінничан і партійне керівництво?
Ось цитати вінницької періодичної преси 2000 – 2005 років:
«Кришування» базарників під виглядом охоронної фірми, збір чорного налу з парковок, незаконне зберігання зброї і навіть вбивство».
Видання «33 канал» у 2005 році повідомило про замах на «Монгола» в якому навела факт про смерть людини на ринку «Урожай», якого до смерті забив «Монгол», разом зі спільником на прізвисько «Бик».
Вже після зміни прізвища з Погорельського на Мейдича і часткової легалізації, в якості бізнесмена та директора Калинівського молокозаводу, «Монгол» і до сьогодні вважається лідером ОПГ «борців», яка здійснювала декілька рейдерських захоплень підприємств у Вінницькій області. Останнім і найгучнішим було захоплення відомого на весь світ лікеро-горілчаного заводу «Nemirof».
Але найбільш резонансним в бурхливій біографії «Монгола» стало вбивство його товариша «Кабана», який на момент замаху знаходився разом з ним в одному автомобілі «Шкода-Октавія». Тоді це замовне вбивство і розстріл у центрі Вінниці посеред білого дня брав на особистий контроль міністр МВС, сьогоднішній генпрокурор Юрій Луценко.
Як пише газета «Місто» №30 за 20 липня 2005 року:
«За однією з версій убити мали власника іномарки – відомого у Вінниці кримінального авторитета на прізвисько «Монгол».
Правоохоронці одразу ж затримали Монгола-Мейдича. Бо окрім того, що на нього був вчинений замах, з його автомобіля вилучили зброю. Згодом “Монгола” було оголошено у розшук.
Ось ще декілька заголовків тодішньої преси:
Газета «Ріа»: На Вишенке расстреляли спортсмена в машине. Есть версия, что “заказ” был на водителя иномарки.
Видання 20 хвилин: Известного спортсмена убили в перестрелке на Вишенке.
Газета «Місто»: Стріляли не в «Монгола». А за те, що він зараз у розшуку, треба подякувати судді.
Газета «33 канал»: На 600-річчя вбили “Бика”, хоча стріляли в “авторитета” “Монгола”?
Так прокоментував цю подію тодішній голова МВС у Вінницькій області Василь Дремлюга для газети «Місто»:
«Монгол» був затриманий за зберігання зброї і за скоєння кількох інших злочинів (!) Але суддя прийняв рішення про те, щоб його звільнити. Я хотів би звернутися до судді, щоб він тепер допоміг нам його шукати.
Тут варто зауважити, що легалізований Мейдич-Монгол якщо і відомий під новим прізвищем в статусі бізнесмена – директора Калинівського молокозаводу та обласного депутата, простим людям та виборцям, зате добре відомий тому ж генерал-майору Василю Дремлюзі, який нещодавно очолив Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що об’єднує декілька областей з центром у Вінниці.
Добре відомий народний обранець і своїм колегам по фракції: Мейдич-Монгол сидить в обласній раді поруч з депутатом обласної ради Тетяною Редько, засновником видання «33 канал», яка свого часу писала і публікувала статті про подвиги авторитета «Монгола» і звісно ж відомий з усією своєю біографією обласному керівництву «Батьківщини».
Але, як бачимо, після зміни прізвища та зачистки в міліцейських базах даних інформація про «Монгола» залишилась лише в підшивці місцевих газет та лише на деяких сайтах, які в ті буремні часи тільки починали працювати в електронному форматі. Більшість політичних опонентів «Монгола» воліють не згадувати його прізвище для преси та в публічному просторі, так як банально бояться за власне життя, а колегам по партії начебто була дана вказівка голови обласного осередку припинити будь-які згадки про минуле Мейдича-Монгола, так як це людина, яку особисто Юлія Тимошенко ввела членом обласного бюро і погодила на посаду керівника фракції в обласній раді. Але є й інша версія такої гри в мовчанку, за старою доброю традицією на місцевому рівні продовжують торгувати депутатськими мандатами та партійними посадами, прикриваючись дорученнями Тимошенко, яких вона могла ніколи і не давати.
Мне почему-то кажется, что Путин доживает у власти свои последние дни. Возможно, не считанные, возможно – еще многие, но… дни его сочтены.
Не люблю слова “элита” в отношении российских клептократов. Словосочетание “российская элита” как-то язык не поворачивается произносить. И те немногие затесавшиеся, кто из них не клептократ, а честный бизнесмен, – они только лишь исключения, подтверждающие правило.
Но даже эта клептократическая “российская элита”, со всеми исключениями и оговорками, не может оспорить логику моего следующего утверждения: никто и никогда в их жизни не разрушал столько материальной ценности и рыночной стоимости их состояний, как Путин. Возможно, это касается не всех – Ротенберги, Ковальчуки и прочие из этого ряда не в счет. Но это касается подавляющего большинства этой так называемой российской элиты.
И не позже чем 2 февраля (в этот день директор национальной разведки США должен опубликовать доклад о крупнейших российских бизнесменах, связанных с Кремлем. –“ГОРДОН”) для многих из них настанет их собственная “бетонная стена”. Это в дополнение к тому, что рыночная стоимость их активов могла бы быть в два, в три, в четыре раза, а иногда даже в большее количество раз выше, чем она есть, из-за “путинского дисконта” на все российские активы.
Мы говорим о совокупной разнице в стоимости в сотни миллиардов долларов. Возможно – в триллион долларов. А возможно – и в несколько триллионов долларов. Этого “путинского дисконта”.
И эта так называемая путинская элита, в кавычках или без, сама уберет этого преступника из Кремля. Чтобы постепенно начать сокращать этот “путинский дисконт”. За пять лет его можно совершенно убрать. В ноль. Если только до этого не довести дело до полного хаоса и распада России – куда ведет Россию Путин. Поэтому его надо убирать сейчас.
Думаете, я один такой думаю такие думы? Все хозяева совокупных капиталов и активов сегодняшней России думают об этом. И поэтому Путину осталось не очень долго. Чтобы убрать “путинский дисконт”, нужно убрать Путина, восстановить конституционный строй со всеми реальными и независимыми ветвями власти, деоккупировать все оккупированные территории, в судах и вне судов достигнуть соглашения по всем искам, помириться со всем миром и добиться отмены санкций.
Вот и все дела. Поэтому Путину осталось не очень долго. Большой капитал не будет больше терпеть “путинский дисконт”. Не будет терпеть долго.
Слава Рабинович
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Советники президента США Дональда Трампа разошлись во мнениях относительно планов главы Белого дома встретиться с президентом России Владимиром Путиным во Вьетнаме в конце азиатского турне: некоторые считают, что в свете «российского расследования» в США это опрометчивый поступок.
Об этом говорится в публикации американского популярного издания BuzzFeed.
«Решение президента Дональда Трампа провести встречу с Владимиром Путиным на этой неделе, когда, как ожидается, два лидера будут находиться во Вьетнаме, создало раскол среди его помощников. Некоторые из них поставили под сомнение мудрость подобной встречи во время нынешнего расследования ФБР касательно России и постоянного потока сообщений о манипуляциях Москвы в социальных медиа в пропагандистских целях», — сообщает издание.
Источники в администрации сообщили журналистам, что и президент Трамп, и госсекретарь Тиллерсон рассматривают эту встречу как шаг, который стоит сделать. Однако карьерные дипломаты в администрации резко осуждают эту инициативу.
«Внутри администрации есть люди, которые не видят никакой ценности во встрече с Путиным, — цитирует издание слова экс-посла США в Украине Джона Хербста. — Но советники президента понимают его расположение и осознают, что они должны учитывать это, поэтому они рассматривают возможность иметь дело с Россией при условии, если РФ сделает первый шаг».
Между тем издание отмечает, что Вашингтон, по мнению Рекса Тиллерсона, не может достичь прогресса в деэскалации и достижении политического решения в Сирии без сотрудничества Россией. Но он хочет, чтобы американская сторона была готова к предметной дискуссии по другим вопросам, включая Украину и Северную Корею.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Литовські політики представили в Сеймі країни послам країн-учасниць Програми Східного партнерства план допомоги Україні (так званий план Маршалла). Як повідомляє Delfi, з 2018 року протягом десяти років політики пропонують виділити Україні 50 млрд євро для заохочення малого і середнього бізнесу.Литовський міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс наголосив на необхідності якнайшвидшого надання допомоги Україні.
“Нам дуже важливо, щоб допомога, яка потрапляє в Україну, була ефективною, щоб донори охоче виділяли для цього кошти, щоб їх не лякали прояви бюрократії та корупції, які ще є. Одночасно ми бачимо, що час не є нашим союзником, адже люди втомилися від війни, від бюрократії, від митарств”, – сказав глава МЗС Литви.
Він також вважає, що “план Маршалла” варто називати “Європейським планом”.”Ми вже не називаємо цей план “Планом Маршалла”, оскільки є асоціації з іншим планом в інший час і з інших причин… Але ми називаємо це “Європейський план” для України”, – сказав Лінкявічюс.
Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!
Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
