Народный депутат Украины Сергей Мельничук записал видеообращение к украинцам, в котором рассказал о плачевной ситуации с медициной в регионах, тотальной коррупции во всей вертикали власти, своем отношении к МихоМайдану и путях решения проблем, которые тревожат общество сегодня.
«Народ выступает против диктатуры Президента и ручного парламента» — заявил нардеп.
«Народ хочет переизбрать данную власть, хочет высказать свой «импичмент», но именно импичмент — это игра в длинную, нужен референдум» — считает Мельничук.
«Импичмент — это долгая процедура, самая быстрая — Всеукраинский референдум» — настаивает бывший комбат «Айдара». По его мнению, на референдум нужно вынести два вопроса: переизбрание президента и переизбрание парламента.
Сергей Мельничук акцентирует внимание на ситуации в Одесской области, в которой он находился с рабочим визитом. В Измаиле чиновники фактически хотят «прихватизировать» имущественный комплекс одной из больниц ради того, чтоб построить новые имения, купить новые дорогостоящие автомобили, нажиться за счет торговых комплексов в то время, когда у онкобольных забирают право на лечение, гарантированное Конституцией Украины. По сути, чиновники забирают у пациентов право на жизнь…
«Референдум о вступлении Украины в НАТО и ЕС это полная профанация, поскольку мы — воюющая страна и никто нас никуда не возьмёт» — уверен Мельничук.
Мультфильм об афганской девочке «Кормилица», автором сценария которого является жительница Берегового (Закарпатская область) успешно демонстрируется в США и Канаде. Продюсером ленты выступила всемирно известная актриса Анджелина Джоли.
О том, что вдохновило ее на создание анимационного фильма о военных действиях в Афганистане и о закулисных нюансах мультфильма, журналисту издания Persona.Top рассказала сценарист Анита Дорон.
Сценаристка выросла в СССР, но очень мало знала об Афганистане, хотя в детстве много слышала о советско-афганской войне, которая длилась 9 лет.
– Молодые солдаты уходили на эту войну, и многие из них не возвращались. Помню, как мы слушали песню Александра Розенбаума «Монолог пилота “Черного тюльпана”», и все это оставило глубокий след в моей душе. Афганская война была трагедией для обеих стран, – рассказывает Анита Дорон.
Фото – Анита Дорон
История афганской девочки вдохновила Анджелину Джоли
В 2012 году к ней обратилась канадская продюсерская компания.
– Я встретилась с автором книги «Кормилица» Деборой Эллис и начала работать над сценарием, – говорит сценарист.
После этого готовый сценарий продюсеры отправили Анджолине Джоли.
– Анджолину тоже очень тронула история Парваны – одиннадцатилетней афганской девочки, и она решила принять участие в нашем проекте, – говорит о продюсировании мультика Анита.
Фото – Анджелина Джоли
«Кормилица» – мультик для взрослых и подростков
Режиссером фильма стала Норма Томвей. По словам сценариста, «Кормилица» – очень эмоциональный фильм, он для взрослых и детей-тинейджеров.
– Мой шестилетний сын его не видел. Но он был со мной в Италии, где фильм показывали на кинофестивале. Впервые в жизни прошел со мной по красной дорожке и был очень взволнован, – делится Анита.
Отметим, что это не первый сценарный опыт в жизни украинки с венгерскими корнями. Она написала сценарии для таких лент, как “Еаst”, “The End of Silence”, а также к фильму по произведению Ричарда Ван Кемпа – “The Lesser Blessed”.
Мультфильм о Парване, кроме США и Канады, с февраля следующего года будет показан в кинотеатрах Франции. Премьера «Кормилицы» состоялась осенью в Торонто, с участием бывшей жены Бреда Питта. Лос-анджелесская Ассоциация кинокритиков признала «Кормилицу» лучшим анимационным фильмом 2017 года. Анимацию отметили и критики Канады – фильм стал лучшим по итогам уходящего года. А французская версия ленты номинирована на «Золотой глобус».
Во время рабочей поездки в Одесскую область народный депутат Украины Сергей Мельничук поделился своим мнением о политической ситуации в стране.
Резкую критику заслужили, как Президент Украины, так и действующим парламент.
По мнению Мельничука, единственный способ быстро разрешить проблемы коррупции, безответственности и чиновничьего беспредела — это Всеукраинский референдум с двумя вопросами: перевыборы президента и перевыборы парламента.
Депутаты одесского областного совета так же высказались по поводу импичмента: «Страной управляют люди, которые не заинтересованы в этой стране» — Алла Стоянова.
«А ведь люди просто хотят жить и нормального отношения. Вот и всё.» — резюмировал Мельничук.
Недавно Высший совет правосудия передал Высшей квалификационной комиссии судей не рассмотренные ко дню вступления в силу закона «О внесении изменений в Конституцию Украины (относительно правосудия)» материалы о назначении на должности судей впервые 75 лиц.
Они надеялись, что вскоре оденут мантии, однако так и не дождались указа Президента. О своей борьбе за судейскую должность «ЗиБ» рассказала помощник судьи Высшего административного суда, кандидат на должность судьи Винницкого городского суда Винницкой области Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСКАЯ.
«Було страшно навіть виїхати з міста: боялася, що викличуть до ВРЮ»
— Ольго Степанівно, як розпочалася ваша
«суддівська історія»?
— У 19 років (проти волі батьків) я пішла працювати в районний суд. Незважаючи на надзвичайне навантаження, мізерну зарплату і жахливі умови праці, жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Здобутий на посаді помічника судді досвід переконав у тому, що обрала правильний шлях.
Саме тому вирішила взяти участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше. Подавши у квітні 2012 р. необхідні документи, почала готуватися: вранці йшла на роботу, а ввечері сідала за підручники і до глибокої ночі вчилася. Пройшовши всі процедури добору й успішно склавши кваліфіспит, отримала 82 бали зі 100 можливих. Усі титанічні зусилля, вкладені в навчання, виявилися немарними.
Я займала 9 місце в рейтингу кандидатів. У березні 2014-го взяла участь у конкурсі й стала переможцем: ВККС рекомендувала мене на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області. Це було дуже важливо для мене, оскільки я сама родом з Вінниччини, а на рідній землі, як казали тоді мої колеги, і стіни допомагають. З того часу почала чекати на внесення подання Президенту щодо мого призначення.
Але через відомі всім причини робота Вищої ради юстиції була заблокована. Після того як ВРЮ розпочала свою роботу в новому складі, мені знову довелося довго чекати на розгляд рекомендації ВККС. Це було дуже складно як морально, так і фізично. Я перебувала в стані постійного очікування, не знала, як планувати своє життя. Було страшно навіть виїхати з міста: боялася, що викличуть до ВРЮ. Також складно було будувати довгострокові плани, оскільки все прив’язувалося до переїзду з Києва до Вінниці, а це 246 км.
— Але все ж таки ВРЮ внесла подання Президенту?
— Так, 17 вересня 2015 р. Я розуміла, що це фінішна пряма, варто шукати у Вінниці житло, розв’язувати проблеми переїзду, визначатися з місцем роботи чоловіка. Усі ці питання морально виснажували. Проте я, обираючи такий нелегкий шлях, розуміла, на що йду, і тому вірила, що все це варте моїх зусиль.
Час ішов, а указу Президента не було. Минув 2015 р., почався 2016-й, а указу не було. Накопичилося дуже багато запитань до Адміністрації Президента та ВРЮ. Тому надіслала відповідні запити, на які мені повідомили: 16 жовтня 2015 р. подання щодо мене зареєстроване в АП, але чомусь 30 листопада того ж року повернуте до ВРЮ. Начебто за зверненням СБУ.
Указами Президента від 1.08.2016, 24.09.2016 та 29.09.2016 більш ніж 200 кандидатів були призначені на посади. Усвідомлення того, що в цих указах мене немає, приходило дуже складно, і навіть не тому, що це стосується особисто мене. Як юрист, я розуміла: це є абсолютно неприйнятним з огляду на всі принципи верховенства права, норми міжнародного та вітчизняного законодавства.
Спочатку подумала, що це якась помилка, яка буде виправлена найближчим часом, однак згодом зрозуміла: мене відібрано за незрозумілими критеріями та викинуто, як непотрібну річ. Так, у зв’язку з набуттям чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» 25 жовтня 2016 р. мої документи були вкотре повернуті до ВРЮ.
Стикнувшись уперше в житті з таким свавіллям щодо себе з боку влади, вирішила позиватися суду. Нині розгляд справи триває.
«Прецедент нівелювання результатів добору вже є»
— Виходить, через зволікання Президента з виданням указу ви так і не одягли мантії?
— Я була змушена вкотре звернутися з листом до АП задля певних роз’яснень ситуації, що склалася. З усіх наданих мені відповідей випливали такі факти: першого разу мої документи перебували в АП з 16 жовтня до 30 листопада 2015 р., а потім знову були повернуті туди й перебували там удруге до 25 жовтня 2016 р. Такі обставини породжували певні правові наслідки, адже згідно з вимогами ч.2 ст.74 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010, чинного на той час, коли мої документи перебували в АП уперше, Президент мав видати указ про призначення судді не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання ВРЮ. Ці положення кореспондуються з нормами ч.2 ст.80 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016, чинного на час повернення документів удруге.
Тобто мої права як кандидата на посаду судді були порушені кілька разів. Водночас щодо інших кандидатів, навіть тих, хто пройшов процедуру добору пізніше за мене, видано 3 укази про призначення. На якій підставі допущено таку дискримінацію? І як таке могло статися в демократичній країні? Ці питання досі залишаються без відповіді.
Об’єднавшись з такими ж «непризначенцями» у команду з 30 осіб, розпочали боротьбу за свої права на здобуту в законний, конституційний спосіб посаду судді. Ми надіслали листи представникам органів влади, зустрічалися з деякими з них. Проте всі доводи тих, до кого зверталися, зводилися до п.13 «Перехідних і прикінцевих положень» закону «Про Вищу раду правосуддя». У ньому зазначено: кандидати на посаду судді повторно складають кваліфіспит, проходять спеціальну перевірку та беруть участь у конкурсі на посаду судді. Для проведення всіх цих процедур ВРП передає відповідні матеріали ВККС.
Тобто, незважаючи на те, що кандидати вже складали кваліфіспит, результати якого ніким не скасовані, вони є переможцями конкурсу на певні посади, пройшли спеціальні перевірки особистих даних тощо, їх у незаконний спосіб, принижуючи як фахівців та дискримінуючи, відправляють на нові сім кіл пекла! До того ж немає гарантії, що претендентів, які пройдуть усі процедури повторно, зокрема складуть іспит, переможуть у конкурсі, призначать на посади, бо прецедент нівелювання результатів добору вже є.
При прийнятті нових актів законодавець мав проаналізувати на предмет дискримінації ситуацію, що склалася з такими кандидатами, як ми. Також
варто було створити єдиний уніфікований підхід до проведення добору та призначення суддів з обов’язковим недопущенням ретроактивності при прийнятті нових законів, які стосуються судової влади.
Як неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини: принцип захисту «законних очікувань» розглядається як аспект «юридичної визначеності» — поряд із неретроактивністю, чіткістю, прозорістю та передбачуваністю законодавства.
— Тобто ваші законні очікування на зайняття омріяної посади так і не були реалізовані?
— Не були. Я довго йшла до цієї мети, важко працювала в різних судах 12 років, здобувала досвід і знання, щоб бути корисною суспільству, чесно працювати. Однак влада вирішила мою долю за мене, не спитавши і не пояснивши, чому так сталося.
Надання преференції у вигляді нового кваліфіспиту (без складання вибіркового іспиту та проходження спецпідготовки) для мене незрозуміле і несправедливе. Адже новий конкурс буде проведено для всіх кандидатів, у тому числі діючих суддів, які вирішили перевестися в інший суд. Це ставить нас, кандидатів, у завідомо програшне становище.
Ми не можемо конкурувати з такими суддями, а також з тими претендентами, які будуть проходити процедуру добору вперше. Зрештою, чому ми мусимо це робити, якщо вже пройшли всі процедури і здобули право на цю професію 3 роки тому?
Призначення решти кандидатів за умови однакової процедури добору є фактичним визнанням владою результатів іспитів та конкурсів, які ми всі разом однаково проходили з 2012 до 2016 р. Усе це наводить на думку про упереджене ставлення і вибірковий підхід у питанні призначення тих чи інших осіб, що є неприпустимим у суспільстві, яке поважає принципи верховенства права та прагне до європейських стандартів життя.
Николай Чудотворец – святой, из которого “вырос” советский Дед Мороз. Именно он дарил детям подарки до тех пор, пока у нас не появился свой, советский Санта-Клаус на пару со Снегурочкой.
Дед Мороз – по прежнему кумир миллионов детей на пост-советском пространстве, но и святой Николай уверенно возвращает свои позиции. Все чаще (особенно в Украине, где на государственном уровне сражаются с советским наследием) поздравляют детей именно на день Николая – 19 декабря.
И если о Деде Морозе известно многое, если не все – то Николай личность куда менее мифическая и сказочная. Хотя христиане и называют его чудотворцем, это был реально существовавший человек, живший в греческой Византийской империи.
Кто такой Николай Чудотворец
Николай происходил из зажиточной греческой семьи, но его родители умерли рано – мальчик едва успел стать совершеннолетним, как стал единоличным наследником приличного состояния.
Казалось бы, жизнь сама толкает его на пусть беззаботного и безбедного существования, но Николаю этого было не нужно. Из родительских денег он стал негласно оказывать помощь нуждающимся.
Был и такой случай: разорился известный купец, и помолвка его дочери была на грани срыва: семья жениха восстала против бесприданницы. И отцу пришла в голову мысль продать девственность своих дочерей, чтобы были деньги им на приданное.
Николай узнал об этом через откровение, явленное ему во сне – и ночью подбросил девушке в окно мешочек золота. И так он делал для каждой дочери. На третий раз отец выследил Николая и бросился ему в ноги с благодарностью.
Тайное становится явным – в городе узнали о делах Николая. И за доброту его возвели в сан епископа. С тех пор – он признанный святой, который дарит подарки, причем как у католиков, так и у православных.
Впрочем, Николай был не только “добрым дедушкой”. Ходят слухи, что именно дал пощечину ересиарху Арию, который считал, что Христос – не бог, а лишь творение божие.
Чей покровитель Святой Николай
Святой Николай – поистине универсальный святой. Он не только дарит подарки нуждающися – он еще и хранит путешествующих. Именно он усмирил бурю, которая едва не опрокинула корабль, на котором святой направлялся в Палестину – поклониться гробу Господню.
В 2005 году группа британских ученых попыталась реконструировать по черепу внешний облик святого Николая: он был крепкого телосложения, ростом примерно 168 см. У него был высокий лоб, выступающие скулы и подбородок, карие глаза и смуглая кожа.
Приметы и традиции Дня святого Николая
В его праздник принято дарить подарки, особенно детям. Традиционным подарком на Николая считаются сладости. Подарок в Украине принято класть под подушку, в то время как в Европе для этого используют специально повешенные у камина носки.
По легенде, сам святой Николай весь день перед праздником выпекает печенье в виде звезд, а затем подкладывает их ночью под подушку детям.
Однако дети, которые плохо вели себя, могут найти под подушкой розгу или камешек.
Святой Николай – что нужно делать в этот день
Считается, что в День святого Николая ничего нельзя делать для себя – только для тех, кто нуждается в твоей помощи. Если в этот день не позаботиться о бедных или сиротах, то семь лет будешь терпеть убытки.
В этот день советуют сходить в церковь, помолиться Николаю Чудотворцу и поставить свечу у его иконы, попросить об исполнении заветного желания.
День святого Николая обычно отмечают, приглашая за стол еду и друзей. Традиционно в этот день варили пиво и угощались им. Но нужно помнить, что продолжается Рождественский пост, поэтому угощения должны быть только те, которые разрешены постом.
В народе считалось, в в этот день первым перейти двор дошлжен обязательно хозяин дома.
С этого дня начинался период сватовства, поскольку после Рождества уже можно было играть свадьбы. Поэтому девушки с этого дня начинали наводить порядок в сундуках с приданым, готовили одежду и украшения для того, чтобы встречать сватов.
Вчора, 17 грудня, у центрі Києва проводилися заздалегідь заявлені масові заходи. Громадський порядок та безпеку забезпечували близько тисячі працівників Національна поліція України та військовослужбовців Національна гвардія України.
Біля Жовтневого палацу учасники акції почали кидали петарди, застосували піротехніку, намагаючись прорватися всередину палацу, вчинили штовханину з правоохоронцями, пошкодили двері будівлі. На той момент у будівлі перебувало близько 800 глядачів, зокрема і діти. Демонстранти намагалися прорватися у хол будівлі
У результаті сутички постраждали 60 гвардійців. На місце виїхали карети швидкої допомоги. Після надання першої медичної допомоги 45 продовжили виконання службових обовязків, а 15 було госпіталізовано: 13 – отруєння газом, 1 – травма обличчя, 1 – травма голови ( у капюшон зимової куртки бійцю закинули вибуховий пакет, але завдяки тому, що на ньому були засоби захисту та шолом, вдалося запобігти значним ушкодженням).
В обласній державній адміністрації днями підписали розпорядження, видане на початку грудня про перехід двох громад у Городенківському районі з УПЦ (МП) до УПЦ КП.
У документі за підписом Першого заступника голови обласної державної адміністрації Марії Савки сказано:
«1. Зареєструвати в новій редакції Статут релігійної громади Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви села Рогиня Городенківського району щодо зміни єрархічного підпорядкування з УПЦ в УПЦ КП, виклавши назву Статуту в такій редакції: «Статут релігійної громади церкви «Різдва Пресвятої Богородиці» Української Православної Церкви Київського Патріархату села Рогиня Городенківського району Івано-Франківської області.
2. Зареєструвати в новій редакції Статут релігійної громади Вмч. Юрія Української Православної Церкви села Острівець Городенківського району щодо зміни ієрархічного підпорядкування з УПЦ в УПЦ КП, виклавши назву Статуту в такій редакції: «Статут релігійної громади церкви «Юрія Переможця» Української Православної Церкви Київського Патріархату села Острівець Городенківського району Івано-Франківської області».
«Згідно з нормами чинного законодавства, ми прийняли заяви від релігійних громад сіл Острівець та Рогиня Городенківського району, – прокоментувала кореспонденту РІСУ Наталії Палій заступник начальника управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, начальник відділу у справах національностей, релігій і охорони культурної спадщини Тетяна Лапка. – У них ішлося про те, що громадами були прийняті рішення щодо змін єрархічного підпорядкування місцевих церков. Ми подали запити у місцеві адміністрації для того, щоб з’ясувати обставини, які призвели до таких змін, чи справді це було затверджено на зборах громад і чи є правомірним».
За її словами, щодо села Острівець, то у цьому випадку надходило багато звернень від різних організацій і структур з зауваженнями щодо переходу до УПЦ КП. Тут рішення підтримали не всі. Але розпорядження про перехід було ухвалено, згідно з висновками юридичного відділу ОДА, Городенківської райдержадміністрації і після аналізу списків з більшістю голосів громади.
«А в селі Рогиня таке рішення приймалося без жодних зауважень і одноголосно, тому жодних зайвих питань тут не виникло», – запевнила Тетяна Лапка.
Казненный в Сирии террорист успел повоевать на стороне агрессора и на Донбассе, а его поездки в Сирию были неоднократны.
Теперь мать Григория Цуркану, наемника из частной военной компании “Вагнер”, специализирующейся на отправке боевиков в горячие точки, во всем винит российские власти, которые бросили ее сына погибать в плену у террористов ИГИЛ.
“Дождю” женщина рассказала, что официально ее сын был охранником, два года “срочником” отслужил в ВДВ, в армии не оставался, но в различных военных операциях участвовал, передает “Диалог.UA”. Женщина говорит, что ее сын якобы боролся в Сирии с терроризмом на стороне российских войск. Сюда они были привезены без документов, в Краснодарском крае прошли этап учений. “Они на военных самолетах пересекли границу, их посадили и увезли: шесть самолетов по двести”, – сообщила Валентина Цуркану. Впервые о ЧВК она узнала, когда ее сын оказался в плену, некоторое время назад к родным женщины приехал некий 47-летний Андрей, представившийся членом этой компании.
Он сказал, что Григория уже нет в живых, что эта информация к ним поступила не сразу, хотя они его и искали. Но на самом деле наемников просто бросили, как это всегда делает со своими Кремль. И никто не то, чтобы не делал никаких попыток освобождения, а даже не интересовался судьбой попавших в плен к боевикам ИГИЛ россиян. Этот мужчина родителям Цуркану предложил материальную компенсацию за смерть сына, но они отказались, отец и мать так и не верят, что их сын мертв. Во всем женщина винит только российские власти и лично Путина. Теперь она просто существует и говорит, что никому не верит. “Где-то Путин говорил – мы русских не бросаем, я верила, а теперь понимаю, что это – ложь. Да будь они прокляты, этот “Вагнер”, все!” – добавила мать казненного в Сирии террориста.
Лидер партии “Рух новых сил” Михеил Саакашвили был намерен создать координационный штаб в Октябрьском дворце.
Как передает Цензор.НЕТ, об этом он заявил во время своего выступления перед собравшимися на Майдане участниками марша.
“Мы сейчас отсюда идем в Октябрьский дворец, и там будет штаб нашего координационного совета. Чтобы нас не гоняли не только по палаткам по ночам. Вы же видите, что мы ничего не перекрываем, никому ничего не мешаем, вы же видите, что все это очень мирно. Сколько бы они не говорили про перевороты – никаких переворотов мы не делаем. Мы же не идем занимать Банковую или Верховную Раду. Мы сейчас пойдем в Октябрьский дворец. Там будет штаб. После всего этого мы будем ставить символические пикеты у Верховной Рады и мы будем действовать. Я вас очень прошу, не поддавайтесь на разводки. Мы должны быть готовы действовать каждый день. (…) Я пойду первым и мы все пойдем вместе”, – заявил он.
Братья и Сёстры из сражающейся Украины!
Чеченцы понимают вашу боль как никто другой. По всей Европе ширится движение по набору добровольцев в защиту Украины: уже...
Попередня
