20.08.2014 Валентин Бортник

Я не зрадник і не панікер. Але те, що сталося з тридцятою бригадою з Новоград-Волинського, заслуговує самого уважного погляду громадськості.

Про це мовчати – зрадити країну і хлопців, які залишилися лежати у донецькій землі. Зрадити їх сім’ям і народові, кращим його синам, які загинули під командуванням підарасів з великими зірками на погонах.

Я не хочу тут нікого критикувати, просто сподіваюся, що розповідь худорлявого бердичівського хлопця, якому вдалося залишитися живим у тих подіях, допоможе українцям усвідомити, що некомпетентний офіцер – гірше Януковича …

Ігор (ім’я змінене) призвався в армію у Бердичеві в березні місяці. «На десять днів, на перепідготовку», – пояснив бердичівський воєнком. З Бердичева відправили в Новоград-Волинський, у 30-у бригаду.

Там займалися вогневою підготовкою – 12 патронів на день, і так два тижні. Потім були навчання спільно з 26-ою бригадою, далі на війну. Завданням підрозділу, у якому служив Ігор, було: супровід військових колон бойового постачання.

Потрапляли під обстріли, але Бог милував, і лише згорілі вантажівки відзначали бойовий шлях солдатів. На кінці липня всю бригаду зібрали разом і відправили в село Сонячне Донецької області. Там підремонтувалися, заправилися, поповнили боєприпаси і вирушили у село Степанівка Донецької області.

Степанівка вже була звільнена, але терористи обстрілювали його з мінометів. У перший день від мінометного вогню бригада втратила трьох військових. Розквартирувалися у льохах та підвалах, почалася служба. У завдання солдат входило: патрулювання території, охорона блокпостів, зачистка взятих під контроль населених пунктів.

Події 12 серпня Ігор запам’ятає на все життя. Йому запам’яталася розмова двох артилеристів з батареї САУ вранці за кілька годин до катастрофи: «Коля, це хуйня якась. Ми стріляємо і позицій не змінюємо, нас же накриють». «Іди командиру скажи, він вже “поумнічав” і піздюлєй від командування отримав. Сказали стояти тут», – відповів співрозмовник.

На війні всі правила прописані кров’ю загиблих бійців. І якщо команди йдуть у розріз з правилами, солдатська “чуйка” починає працювати і чекати на погане.

Ігорю «пощастило», якщо так можна сказати – його і ще двох бійців відправили ввечері у розвідку, щоб визначити наявність і розміщення вогневих засобів і скупчення живої сили противника.

Хлопці відійшли від своїх на три-чотири кілометри і виявили – стоїть ворожа танкова колона у кількості 18 танків Т-90! Спроба зв’язатися з командуванням їм ледь не коштувала життя – повз лежачих у траві розвідників, проїхало три танки бойової охорони.

Найближчий танк ледь не розчавив бійців – «його рукою торкнутися можна було». Після того, як танки під’їхали до колони і зупинилися, розвідники зв’язалися з командуванням, і, вказавши квадрат скупчення танків, попросили артилерійський обстріл.

Танки стояли близько години, але обстрілу не було. Більш того, до танків під’їхала ворожа піхота на «КамАЗах», і бойовики почали розосереджуватися. Танки і піхота почали оточувати село – розвідники ще раз зв’язалися з командуванням і доповіли про ситуацію: – 30 «КАМАЗів» з бойовиками і 21 танк Т-90.

На цей раз командування відреагувало (це вже потім дізнався Ігор від залишившихся у живих солдатів) – командування виїхало з ще не оточеної Степанівки, залишивши з особистим складом одного офіцера штабу у званні підполковника.

Близько 10-ої вечора почалася катастрофа. Село і розташування військ накрив ракетний смерч. Більше двох годин «Гради» перекопували позиції 30-ї бригади, а потім на зачистку села пішли танки і піхота. Ігор вважає, що це були російські війська – у терористів не було танків Т-90. Почався відступ українських підрозділів, вірніше того, що від них залишилося … Наші відступали у бік Савур-Могили.

Таким чином, троє розвідників опинилися в тилу сепаратистів. Розвідники до ранку пролежали у полі, спостерігаючи за підходившими ворожими колонами постачання.

Всю ніч хлопці намагалися зв’язатися зі своїм командуванням, щоб дізнатися, що їм робити у цій ситуації. Але рація мовчала. Вранці з’явився зв’язок, і отримали команду – висуватися у селище Сонячне.

Рухалися уздовж польової дороги. Таким чином натрапили на УАЗік сепаратистів з трьома бойовиками. В ході нападу на автомобіль: «стріляємо тільки у шкло та по дверям». Захопили транспортний засіб і дісталися майже до місця призначення. Сепаратисти наших бійців побачили і почали бити з міномета. Машину кинули і пішли зеленкою …

У селищі їх чекав шок. В ході атаки сепаратистів і російських військ було повністю знищено: 18 танків бригади, повністю знищена батарея САУ і інша бронетехніка. Із всієї техніки бригади у Сонячному виявилися два підбиті танки, які дивом їздили, і одна БРМ.

Людей загинуло дуже багато, але, скільки точно, тоді ще не знали. Але командування не забуло про солдатів, і їм дали команду залишками військ висунутися до Савур-Могили. Там розігралася друга частина трагедії …

Згадувати про неї у Ігоря немає сил. Потім залишившимся в живих дали команду – висуватися в Новоград-Волинський, у розташування бригади, «щоб порахувати і скласти списки живих».

Підрахували. З 4500 солдатів і офіцерів у Новоград-Волинську виявилося лише 83, ще близько 500 знайшлося у різних місцях України, в основному – ремонтники, медики, снайпери … Де решта, з’ясовуватимуть батьки і командири.

Сьогодні Ігор у Бердичеві. Без грошей, але живий. Що буде далі – не знає. Їх відпустили по домівках, і сказали, що вирішать найближчим часом, що з ними робити далі … Про долю тих що «загубилися» – майже чотирьох тисяч солдатів та офіцерів 30-ї бригади поки нічого не відомо.

Переклад з російської: С.К.

Джерело: uainfo.org

Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO