Аналітика

С начала операции турецкой армии против курдов на территории Сирии, получившей название «Оливковая ветвь», погибли уже 30 турецких военных, ранения получили более 70.

Накануне двое турецких военых погибли в результате крушения вертолета в провинции Хатай на турецко-сирийской границе, а всего за последние сутки погибло 11 военнослужащих. Об этом сообщает агентство Anadolu со ссылкой на Генштаб ВС Турции. Опубликованы фотографии шестерых, из одиннадцати турецких военнослужащих.

«Еще четверо наших боевых товарища погибли в ходе операции «Оливковая ветвь» в Африне, еще двое солдат получили ранения», — говорится в заявлении.

Отмечается, что Турция впервые потеряла авиатехнику — вертолет Т129 АТАК, экипаж погиб.

Как утверждают ВС Турции, в ходе операции «Оливковая ветвь» они «уничтожили в Африне 1141 террориста».

Генштаб турецких ВС объявил 20 января о начале операции «Оливковая ветвь» против отрядов «Сил народной самообороны» (СНС, входят в состав вооруженной коалиции «Силы демократической Сирии») и партии «Демократический союз» (ДС) в Африне, где проживает порядка 1,5 млн курдов и беженцев из других областей Сирии.

Как сообщалось, курдский отряд женской самообороны атаковал позиции турецких военных в Сирии и уничтожил танк Leopard 2A4.

antikor.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Оказывается, что у известного политического эксперта, заслуженного педагога, продюсера, журналиста Игоря Мизраха есть «темная сторона», о которой «мастерски» расписался сайт crime-ua.com и его клон grom-ua.org.

Веселый вброс расскажет пытливому уму читателя о том, как И. Мизрах якобы подбирается к кассе партии Петра Порошенко, являясь наиболее разыскиваемым в мире злодеем после покойного Усамы бен Ладена.

А сам сливной бачок принадлежит Андрею Лаврику, скрывающемуся от следствия по обвинению в педофилии.

Как действует распространение черного PR в Украине, как подобные Лаврику «журналисты» стяжают свои не пахнующие деньги, поливая грязью известных в Украине людей, пойдет речь в этом небольшом расследовании.

– Признаюсь, что эта статья сделала мне неплохую рекламу, но, к моему огромному сожалению, не раскрыла основной авантюры, а именно: прочитав ее, я так и не понял, каким же образом Мизрах собирается «подобраться к кассе партии Петра Порошенко», – с иронией комментирует фигурант «расследования» Андрея Лаврика… – Впрочем, это и не удивляет вовсе, так как желтизна, которая просвечивает через всю статью ярким светом, не оставляет ей шансов считаться серьезным журналистским материалом.

Что откровенно порадовало, так это упоминание о Медиа Холдинге Persona и о моей продакшн-студии «MIZRAKH PRODUCTION», которая вскоре стартует с несколькими телевизионными проектами.

Смешно Игорю Мизраху было читать и о непрофессионализме журналистов сети его изданий.

– Суть в том, что я ни от кого не скрываюсь – да, действительно есть Игорь Мизрах, есть его медиа империя, сеть интернет-порталов, глянцевые издания и классная команда журналистов, которые разносторонне и грамотно освещают все, что происходит сегодня в стране. Они пишут интересные и познавательные материалы, берут интервью у достойных талантливых людей, которые добились успехов в жизни. Это же все легко отследить! Зачем Андрей Лаврик выдумывает небылицы?! Зайдите на сайт того же глянцевого издания Persona.Top https://persona.top/category/person/ и проанализируйте его контент! – восклицает Игорь Аркадьевич.

«Фейковая медиа империя» Мизраха, насчитывающая несколько сотен сайтов, на которые в заказной статье Лаврика идет основной уклон, как оказалось, вовсе не является «большим секретом».

– Я и не скрываю того, что действительно контролирую более 300 порядочных сайтов (не фейковых). Они абсолютно легальны, и ни для кого не секрет, что Мизрах недавно выкупил Orange-SKY – этого также никогда не скрывал. Более того, сообщаю, что сейчас провожу редизайн многих из них, вычищаю негатив, оставленный предыдущими владельцами и перевожу его сугубо в «белую» плоскость, – уточняет медиа-магнат.

Анализируем говновброс Лаврика дальше: он пестрит разнообразными формулировками и словосочетаниями – такими, как: «ходят слухи», «сказано в удаленном из сети материале» (здесь становится непонятно, что это за материал и существовал ли он когда-нибудь в реальности), а также «мошенник», «трус», «залег на дно в Одессе»…

– На Одессе остановлюсь подробнее, – парирует Мизрах, – там написано, что я якобы сбежал в Одессу от правоохранителей и «залег на дно», умудрившись (!) за это время закончить с красным дипломом Юридический институт имени Кивалова и стать шеф-редактором журнала «Рейтинг». И это все, заметьте – во время того, как я якобы скрывался от правосудия (легальная учеба в юридическом вузе!..). Ни фактов, ни профессионализма! Говнометатели хреновы! Поучитесь делать расследования, писать репортажи и новости у моих журналистов!..

Игорь Мизрах добавляет, что является членом Союза журналистов Украины, чем не может похвастаться хозяин сайта crime-ua.com педофил Андрей Лаврик.

– В основной своей деятельности Андрей Лаврик является вымогателем и пишет «черные» материалы (поливает грязью вообще без доказательной базы) на сегодняшнюю власть, в том числе и на исполняющего обязанности министра аграрной политики Максима Мартынюка, других существующих министров, на Гройсмана и Порошенко, вымогает деньги за снятие негативных материалов с Грановского и Кононенко. Таким образом этот грязный человек зарабатывает себе на жизнь, – утверждает Игорь Мизрах.

А мы дальше рассматриваем сайт crime-ua.com – повнимательнее. Указанных в самом низу сайта главного редактора и шеф-редактора мы не нашли. Существуют ли эти люди в реальности? Более того, статьи, которые выставляются на нем, подписаны именем Моторолы, а также людьми из ДНР – очевидно, что такими сайтами должно интересоваться СБУ.

А вот одна из последних аналитических статей Игоря Мизраха (для сравнения уровня журналистики на обоих сайтах), которую прочло более 5000 человек:

https://persona.top/2017/12/29/ukraina-na-dne-est-li-budushhee-u-nashej-e-konomiki/.

– Я делаю свою работу, и делаю ее хорошо, – отмечает Игорь Мизрах. – К сожалению, на сайте издания crime-ua.com нет и не будет подобной аналитики.

В нашей стране очень много проблем, о которых нужно писать и которые важно решать, в то время как подобные Лаврику горе-журналисты занимаются осквернением имени честных людей. Я и моя команда занимаемся делом. Я собрал вокруг себя уникальных талантливых людей, которые любят Украину и пытаются что-то изменить к лучшему. Честь имею!..

Диана Малдина


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На днях президент Азербайджана Ильхам Алиев сделал громкое заявление касаемо “исторических азербайджанских территорий”

В принципе, слова Алиева касались соседней Армении, у которой с Азербайджаном, мягко говоря, не лучшие отношения из-за нерешенной проблемы Нагорного Карабаха – одной из первых горячих точек на постсоветском пространстве.

Но как ни странно, лидер Азербайджана в своем выступлении поднял отнюдь не эту проблему, а в целом неожиданный вопрос принадлежности Еревана – столицы Армении.

Алиев не просто назвал Ереван исторически азербайджанской землей, но и выразил необходимость о его возвращении под суверенитет Баку. В этом моменте президент Азербайджана превзошел даже некоторых скандальных российских политиков, которые до аннексии Россией Крыма, заявляли, что полуостров – исторически российская территория, но тем не менее, не ставили задачей возвращение его в состав России, по крайней мере, любым способом.

Ожидаемо резко и негативно отозвались о заявлении Алиева в Армении. А вот мировая общественность пока молчит, хотя, реакция ведущих стран должна была быть молниеносной, поскольку слова Алиева о азербайджанском Баку – это не просто популистский шаг, сделанный им в канун президентских выборов, это – в своем роде завуалированная ревизия границ, сложившихся после распада Советского союза. Причем, если копнуть вглубь, можно разглядеть еще одно государство, которое невольно вписывается в шовинистическое выступление Алиева – Иран.

Как известно, большая половина этнического Азербайджана сейчас находится именно в Иране – на его северо-западе, а по самым скромным подсчетам, в этом государстве проживает более 15 млн азербайджанцев, тогда, как в самом Азербайджане –  около 9,5 млн.

В связи с этим возникает вполне логичный вопрос – задумывался ли президент Азербайджана о последствиях своей речи? Безусловно, он ни словом не обмолвился об Иране, но повторимся, косвенно можно сделать выводы, что Азербайджан гипотетически мечтает и о иранских территориях, где компактно проживают этнические азербайджанцы.

Соизмеримо ли это с мощью Азербайджана и силой его армии?

Даже в плане вооруженного конфликта с Арменией – будь то за Нагорный Карабах (где перманентно и без того возникают обострения) или за Ереван, Азербайджан, скорее всего, обречен на неудачу. Во-первых, гарантом мира и его сохранения в этом регионе выступает Россия, чьи войска находятся непосредственно в Армении и исходя хотя бы из этих соображений, Азербайджан не развяжет с Арменией вооруженный конфликт. Во-вторых, кроме России ожидаемо негативной будет реакция и Запада, который имеет с Азербайджаном многомиллионные контракты на поставки нефти; вооруженный конфликт, естественно, поставит под вопрос закупку нефти и ее поставки западным потребителям (на секундочку, это более чем 30 стран Европы и Америки). В-третьих, даже при нейтралитете Запада и РФ, Армения будет серьезным противником Азербайджана, ведь, хоть она уступает ему значительно в населении (3 млн против 9,5 млн), в 90-е, когда разворачивался конфликт за Нагорный Карабах, армянским вооруженным силам удалось одержать победу над преобладающими силами азербайджанцев и воевавших на их стороне наемниках. Следовательно, такой же сценарий может повторится и сейчас.

Комментируя военный конфликт Азербайджана и Ирана, который еще менее реальный, чем азербайджанско-армянский, надо понимать, что в этом случае Азербайджану придется иметь дело не только с преобладающей в разы армией, но и со страной, обладающей, хоть и не по официальным данным, ядерной кнопкой. И, конечно же, не следует забывать о реакции международного сообщества.

Исходя только лишь из этого поверхностного анализа, можно сделать вывод, что президент Азербайджана сделал неприемлемую, как для лидера государства оплошность – позволив себе не просто популистскую, провокационную, но и абсурдную риторику, которая не будет способствовать разрешению и без того сложной политической ситуации в регионе. Кроме этого, заявляя про азербайджанский Ереван он (сознательно или нет) умолчал про Иран, где в отличии от Еревана, действительно проживает достаточно большое количество азербайджанцев. Этим самым Алиев выставил себя, как нам кажется, в дурном свете, ведь всем понятно, что Азербайджан даже теоретически не будет воевать с более сильным Ираном.

Таким образом, с сожалением, приходится констатировать, что на постсоветском пространстве находится еще немало политиков и государственных деятелей, которые позволяют такого рода шовинистические выпады, зачастую не имеющие связи с реальностью.

Валентин Гайдай


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Україна – держава з багатовіковою історією та значним потенціалом. Нині наша держава проходить етап реформування, становлення та формування іміджу на світовій арені.

За чотири роки Уряду вдалось розпочати реформи, на які впродовж більш ніж двох десятків років не наважувалась жодна українська влада. Проте нам ще не вдалось пройти точку неповернення. Нині потрібно багато працювати, аби змінити Україну і зробити її демократичною державою зі стабільною економікою.

Сьогодні, під час звернення до українського парламенту Прем’єр-міністр України Volodymyr Groysman назвав першочергові рішення, які потрібно прийняти, аби Україна продовжила рух вперед. Зокрема, очільник українського уряду наголосив на важливості створення антикорупційного суду, завершенні реформи децентралізації, вирішенні конфлікту владних повноважень та прийняття змін до виборчого законодавства. Ухвалення в законодавчому полі подібних рішень стане фундаментом розбудови справедливої, сильної, демократичної та економічно-розвиненої держави. Звичайно, ми повинні пам’ятати, що досягнути подібних змін нам вдасться лише разом.

Игорь Ткачук


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

 

Глава 3. Сообразили на четверых — миллиардная афера Айвараса Абромавичуса

Влияние на рынок сбыта не менее прибыльное поле, которое при правильном перераспределении может принести целое состояние. В результате назначения Абромавичуса и Пивоварского министрами, возникло безусловно дружественное бизнес-сообщество в Кабмине. Так Айварас Абромавичус назначил своим старшим советником литовца Адомаса Аудицкаса, Андрей Пивоварский – своего старого приятеля «ценнобумажника» Владимира Шульмейстера. Были и другие назначения, но сосредоточимся пока на этих четверых, ведь уже через полгода после назначения, эта четвёрка взялась за дело.

Факты, взятые исключительно из открытых источников, помогут читателям самостоятельно, с помощью поисковой системы Google, удостовериться в каждом из приведенных ниже примеров.

Хронология событий:

10 августа 2015 года заместитель Министра инфраструктуры Владимир Шульмейстер на своей странице Facebook заявил, что Министерство инфраструктуры Украины рассматривает возможность привлечения на украинский авиационный рынок литовской компании Baltic Ground Services (BGS), представительство которой было открыто в Украине 29 августа 2011 года, для осуществления поставок авиатоплива для заправки самолетов, якобы по более низким ценам, чем существующие в Украине, что, по его мнению, в свою очередь, приведет к существенному удешевлению авиабилетом.

Казалось бы, намерения благородные.

Рынок авиатоплива в Украине всегда был достаточно монополизирован и не менялся долгие годы. Задержка с поставкой или несоответствие количества поставленного топлива могло привести к миллионным убыткам, поэтому авиаперевозчики всегда воздерживались от экспериментов и работали исключительно со старыми и проверенными поставщиками: Укртатнафта, Лукойл, АТЗК, БНК – Украина, Кребо, Сокар и еще несколькими компаниями поменьше. Порядка 50% авиатоплива производиться на заводе Укртатнафта, подконтрольному олигарху Игорю Коломойскому, 45% привозилось из Беларуси, 4% из Болгарии.

Для того чтобы новой компании удалось захватить существенную долю рынка авиатоплива в Украине, для руководителей аэропортов нужны были аргументы кроме «псевдонизкой» цены, и они нашлись. Правда аргумент предоставил другой инвестиционный банкир в прошлом – экс глава ГФС Роман Насиров.

30 сентября 2015 года Государственной фискальная служба Украины останавливает поставки авиатоплива из Беларуси и Болгарии — якобы анализ лаборатории ГФС показал якобы превышение доли ароматических углеводородов на уровне 34%, причем сразу у обоих поставщиков. Результат — лаборатория ГФС отказалась выдавать сертификаты соответствия реактивному топливу из Беларуси и Болгарии                                                                                                                                                                                  (http://enkorr.com.ua/a/news/Korruptsiya_v_GFS_zablokirovala_postavku_aviatopliva_v_Ukrainu/219734), Беларусь, которая поставляла 45% всего авиатоплива на Украину, практически на год прекратила его поставки. Мощностей же действующего Кременчугского НПЗ Игоря Коломойского восполнить дефицит не хватало.

В конце 2015 года компании Baltiс Ground Services удалось успешно зайти во все основные аэропорты Украины и получить лицензии на заправку авиалайнеров, даже не имея в этих аэропортах даже собственной техники! Она была ввезена в Украину лишь через два-три месяца после того, как лицензии были получены. Но на это никто не смотрел – после звонков и давления профильных ведомств, директора аэропортов Борисполя, Львова, Жулян и Одессы из-за страха остановки перелетов в связи с отсутствием топлива, а некоторые из-за напоминаний о работе номинационной комиссии по выбору руководителей госпредприятий, в которую входили наши герои из МЕРТ и Инфраструктуры, просто брали и подписывали все нужные для Baltiс Ground Services документы. В результате необъяснимого волшебства, несмотря на то, что в первые месяцы работы на украинском авиационном рынке у компании Baltiс Ground Services не было ни собственных топливозаправщиков, ни собственных объемов авиатоплива, к началу 2016 года данная компания пригрела не малую часть рынка заправок.  По имеющимся данным, компания Baltic Ground services за второе полугодие 2016 и первое полугодие 2017 ввезла топлива Украину на 1 млрд. 800 млн. грн. Цифры просто колоссальные.  По результатам вхождения литовской компании на украинский рынок топливообеспечения, обещанного снижения цен так и не случилось —  цены на авиакеросин в украинских аэропортах по-прежнему самые высокие в Европе. Ко всему прочему, Службой безопасности Украины открыто уголовное производство №22016160000000374 от 01.11.2016 года по причине разворовывания авиатоплива в аэропорту Одесса при участии Baltic ground services (https://informator.news/sbu-rozsliduje-koruptsijni-shemy-z-rozkradannya-palnoho-v-aeroportu-odesy/).

Идеальное обогащение

Вся ситуация, описанная выше, именовалась бы любителями детективов как «Идеальное преступление», но к нашему счастью, нам удалось отследить предательский шлейф, который протянулся от литовской компании Baltic ground services к нашим реформаторам.Baltic Ground Services – литовская компания по наземному обслуживанию и заправке воздушных судов, входит литовский авиахолдинг Avia Solutions Group.  Глава правления и самый крупный акционер холдинга, через свою инвестиционную компанию Zia Valda – Гядиминас Земелис.

Инвестиционная компания Zia Valda Гядиминаса Земелиса является также акционером агрохолдинга Agrowill Group (Сейчас AUGA group).

Стоит отметить, что в ранее East Capital Айвараса Абромавичуса так же имел долю в агрохолдинге Agrowill Group Гядиминаса Земелиса.

Вторым лицом литовского авиационного холдинга Avia Solutions Group является единственный заместитель главы правления (Гядиминаса Земелиса) и по совместительству член правления —  Даумантас Лапинскас, который с 2000 по 2007 работал на руководящих должностях Европейского банка реконструкции и развития в Лондоне, а также в региональном представительстве ЕБРР Москвы именно в тот период, когда экс-министр Айварас Абромавичусзанимался активами в Российской Федерации.

Даумантас Лапинскас в период с 2010 по 2011 года был заместителем Министра экономики Литвы Дайнуса Крейвиса, а с 2011 по 2012 заместителем уже нового Министра экономики Литвы —  Римантаса Жюлиса. Они оба являлись представителями партии «Союз Отечества – Литовские Христианские демократы».

Важно напомнить читателю, что когда Айварас Абромавичус представлял общественности своего старшего советника Адомаса Аудицкаса,

он напоминал, что молодой человек уже побывал заместителем Министра экономики Литвы. Именно там плечо к плечу трудились два заместителя министра Адомас Аудицкас, экс-старший советник Айвараса, заместитель главы правления литовского авиахолдинга, который сумел зайти в Украину.

По нашему мнению, конфликт интересов на лицо — есть мотив (обогащение), группа близких чиновников (МЕРТ, Инфраструктура, ГФС) и надежный представитель поставщика(Лапинскас). Старшеий советник Айвараса Абромавичуса — Адомас Аудицкас, если обратится к литовским СМИ, был в свое время фигурантом скандала о лоббировании им «дружественной» компании в период пребывания в 2013 году на посту временного администратора одного из крупнейших неплатежеспособных банков Литвы Ukio Bankas (https://www.alfa.lt/straipsnis/15081563/audicko-kandidatura-i-banko-administratorius-vasiliauskui-pasiule-kambario-draugas-norkus).

По информации со СМИ, Адомас Аудицкас сразу после своего назначения в банк, нанял за средства в банка адвокатскую компанию Reidla Lejins & Norcous за 100 000 евро в неделю. Как указывается в сообщениях, в этой компании он работал, но за полторы недели до своего последнего назначения временным администратором банка — уволился, чтобы простые обыватели не заподозрили его в лоббировании интересов адвокатов.  Даный скандал обострился настолько, что в ситуацию пришлось вмешаться премьер-министру Литвы, который пообещал расследовать конфликт интересов Адомаса Аудицкаса.

Важно указать, что Адвокатская компания Reidla Lejins & Norcous также является советником East Capital Айвараса Абромавичуса в ряде

проектов Эстонии и Литвы, как пример (http://www.baltic-course.com/eng/markets_and_companies/?doc=95661&ins_print), что примечательно и в банке Ukio Bankas East Capital имел свою часть акций.

Глава 4. Айварас Абромавичус: портовая «тень»

Отставка Айвара Абромавичуса с поста министра не помешала реализации начатых ранее «проектов».

Так, 22 июля 2016 года Одесский морской торговый порт подписал меморандум с P&O Maritime, которая намеревалась разработать модель усовершенствования системы маневровых операций в Одесском порту. Со стороны P&O Maritime меморандум подписывал ее управляющий Директор Радо Антолович. P&O Maritime является дочерним предприятием DP World. DP World принадлежит правительству ОАЭ. Владеет 77 портовыми терминалами и логистическими хабами в 40 странах.

Уже 10 ноября 2016 года Радо Антолович от имени P&O Maritime обратился в Министерство Инфраструктуры с предложением выкупить 12 буксиров Одесского МТП всего за 50 млн. долларов. Согласно публичной информации, инвесторы хотели заплатят половину суммы, оставшиеся 25 млн. долларов будут выплачиваться в рассрочку в течении 10 лет.

Полную подборку документации можно посмотреть в публикации портала «Антикор» (https://antikor.com.ua/articles/134887-raskryta_shema_hishchenija_4_mlrd_grn_v_odesskom_portu).

Как показывает простой расчет — продажа буксиров за 50 млн с рассрочкой уплаты за 10 лет нанесет ущерб ГП Одесский МТП в размере 4 млрд грн. Как сообщали СМИ, это крупнейшая афера в украинских портах со времен распила флота ЧМП. По словам руководства порта —  буксиры приносят стабильную прибыль Одесскому МТП в размере 15-17 млн дол в год. Причем 80% этой суммы госпредприятие получает как раз от этих буксиров. Таким образом, Одесский МТП заработает эти 50 млн дол на буксирах за три года, а за 10 лет заработает не менее 150 млн дол. При этом, P&O Maritime собирается купить у Одесского порта только работающие буксиры, без всей остальной малоприбыльной или неработающей техники. То, что приносит доход, коммерсанты собираются забрать себе, а металлолом оставить государству.


По имеющийся информации, этим вопросом занималась заместитель министра инфраструктуры по вопросам приватизации, на тот момент, Надежда Казначеева Очень показательным и важным есть понимание того, что несмотря на то, что Казначеева пришла на должность заместителя министра инфраструктуры, когда министром стал уже Владимир Омелян – она все же протеже Пивоварского -Абромавичуса.

Процесс с выкупом буксиров еще не закончен, ситуация оказалось не такой простой – очень много заинтересованных сторон в этом деле.

12 января 2017 был назначен новый председатель Администрации морских портов Украины —  латвиец Райвис Вецкаганс, который уже публично с апреля занял нишу защиты интересов P&O Maritime (http://ports.com.ua/news/ampu-ne-khochet-byt-buksirnym-monopolistom).

До назначения руководителем АМПУ, Райвис Вецкаганс занимал должности члена правления, вице-президента АО “Латвийское пароходство” (Latvian Shipping CO), члена правления крупнейшего портового терминала по обработке насыпных и генеральных грузов в странах Балтии Rigas Centralais Terminals, председателя правления Riga Container Terminal.

В одном из отчетов East Capital фигурирует Latvian Shipping CO, акции которого были у инвестиционного фонда.

Оперативная справка:

До назначения в компанию P&O Maritime, Радо Антолович работал генеральным директором Новороссийского торгового порта, который является крупнейшим российским портовым оператором и третьим оператором в Европе по объему грузооборота. 50,1% акций компании принадлежат Novoport Holding, которой на паритетных условиях владеют ОАО “Транснефть” и группа “Сумма”. Еще 20% акций НМТП владеет Федеральное агентство по управлению государственным имуществом РФ5,3% – находятся в управлении ОАО “Российские железные дороги”, 5% — у компании East Capital. Раду Антолович был настолько ценнным для East Capital, что когда в вначале 2013 году разразился конфликт между мажоритарными акционерами («Транснефть» и «Сумма») и его собирались уволить, East Capital незамедлительно обратился к Вице-премьеру РФ Игорю Шувалову и руководителю Росимущества Ольге Дергуновой с просьбой вмешаться в конфликт и по сути не допустить смены Антоловича (https://www.vedomosti.ru/business/articles/2013/02/26/east_capital_vstupilsya_za_nmtp). Как показала хронология дальнейших событий, скандал утих, акционеры смогли договориться. Раду остался работать, пока уже 14 марта 2013 не было возбуждено уголовное дело по ст. 204, ч. 3, УК РФ («Коммерческий подкуп») в отношении него же. По версии следствия, обвиняемый создал видимость законности сделки в виде займа: он получил от ООО «Черноморский альянс» 1,5 млн долл. (под видом займа) за продление договора перевалки и транспортной экспедиции скоропортящихся грузов, ввозимых в Россию. Вместе с тем контракт не был пролонгирован, а деньги возвращены. В тот момент учредитель компании-контрагента, являющийся также одним из заявителей, был привлечен к уголовной ответственности (http://www.rbc.ru/newspaper/2013/03/18/56c1b9dd9a7947ac7f7abd7b). На ближайшем совете директоров Раду Антолович снял с себя полномочия генерального директора. Без работы Раду Антолович сидел не долго и уже в июле 2013 года устроился на позицию управляющего директора P&O Maritime. Правда если воспользоваться простым поиском в Интернет, то оказывается Раду Антолович еще в том же 2013 году стал главой наблюдательного совета «Luka Koper» — обслуживающей компании, которая оперирует в единственном порту Словении. Предприятие на 51% принадлежит Республике Словения, а вот среди миноритарных акционеров не так давно был East Capital (Lux) — Balkan Fund.  Каким образом Радо Антолович попал в предприятие Luka Koper, не по рекомендации ли самого East Capital – это вопрос.

Будет уместно напомнить отечественным правохранителям, что Райвис Вецкаганс, как и Радо Антолович, был обвинен владельцами Latvian Shiping CO в хищении 4,8 млн. $, которые перечисли аффилированным с собой компаниям за несуществующие операции (https://www.facenews.ua/articles/2017/311423/).

А пока Литва готовиться к выборам, экс-министру экономического развития и торговли Айварасу Абромавичусу нужно чем-то заниматься.

Так, 4 июля 2017 года в отрытых источниках появилась информация, что Айварас Абромавичус возглавит строительный проект в Латвии (http://www.baltic-course.com/rus/good_for_business/?doc=130922). Без особой фантазии, никаких новых лиц — одни и те же фигуранты: проект инициирован никак не East Capital, а фондом Lords LB Asset Management, а стало это возможным благодаря тому, что дочерняя компания известной уже украинскому читателю Latvian Shiping CO продала за 16,8 млн. евро этому фонду «Дом печати» — одно из самых высоких зданий Риги.

Итоги: оптимизм@net

Заявление об отставке в феврале 2016 года экс-министра Айвараса Абромавичуса объяснима, — этому предшествовала отставка в декабре 2015 года его главного бизнес-партнера, министра инфраструктуры Андрея Пивоварского. В январе 2016 года подал в отставку экс-министр агрополитики Алексей Павленко. Таким образом Айварас Абромавичус уже в январе 2016 года понимал, что оставшись без большинства голосов в Комитете по назначениям, потеряв поддержку друзей-министров в других направлениях дальнейшее пребывание на должности министра теряет смысл, более того становится опасным занятием. Одно с уверенностью можно сказать: Айварас Абромавичус с должности министра ушел богатейшим человеком, прихватив с собой свои «честные глаза» и красочные презентации.

Что же касается появления имен Саакашвили и Ахметов в списке связанных с новоназначенными руководителями предприятий, то это вовсе не случайность. Мы уже говорили о невидимой, но осязаемой для каждого из украинских граждан, так называемой прозападной (проамериканской, проевропейской) «тусовке» в Украине.  Получив мощнейшую поддержку от своих  покровителей с Западазаинтересованных в перекройке собственностинашей страны под интересы иностранных, а не отечественных компаний, эти личности цинично используют любые удобные постулаты (самый модный сегодня из них – «борьба с коррупцией на самом высоком государственном уровне») исключительно для собственного обогащения и обогащения близких им по духу «инвестиционных» партнеров, пришедших к власти на волне антикоррупционных лозунгов. Это представители той команды, которая вынашивают планы реинкарнации, поставив за цель повторно вернуться во власть в результате следующих парламентских и президентских выборов с одной лишь целью. Массовое нашествие чужеземных специалистов по инвестициям и скупщиков ценных бумаг тому показательный пример. Мотивация простая: наши государственные активы  приобрести сегодня за дешево, а завтра продать уже за очень дорого.

Наиболее показательной является богатейшее направление в Украине – энергетика (в частности, нефтегазовое), откуда стараниями НАБУ были вытесняются основные олигархи – Фирташ, Онищенко, Злочевский, Коломойский и другие. Место олигархов занимает  государственный менеджмент Нафтогаза, чтобы быть точными — те, кто стоят во главе компании: Андрей Коболев и его ближайшее окружение. Из компании буквально выдавлены менеджеры, которые не входили в команду Коболева и по сути являлись его оппонентами —   против первого заместителя Коболева, Сергея Переломы НАБУ ведется уголовное производство по Одесскому припортовому заводу, а тем временем предприятие плавно переходит под контроль бизнесменов из РФ. В отношении другого заместителя – Андрея Пасечника тем же НАБУ также ведется уголовное производство.

На защиту интересов иностранных «инвесторов» заангажированы многие, в т.ч. журналисты. Понятно, что не безкорыстно. Журналист, депутат Верховной Рады Сергей Лещенко, ранее известный широкой  общественности, как лицо близкое к российскому олигарху Григоришину, уличенный в использовании услуг российского Сбербанка и одновременно в получения дотаций и грантов Запада, в своих многочисленных обвинительных публикациях даже единожды не затронул деятельность коррумпированных чиновников так называемой европейской волны. Он был первым, кому доверял важную информацию Айварас Абромавичус, в числе первых кто становился на защиту НАБУ, первым кто не единожды оправдывал в СМИ «прозападного» Андрея Коболева и конечно же первый, кто подставил плечо потерпевшему от «произвола» власти Михаила Саакашвили.

Безусловный профессионализм псевдореформаторов заслуживает высших похвал. Им, с нашего молчаливого согласия, удалось не только завладеть миллиардами, установить монопольную власть в определенных направлениях, вывести из конкурентного бизнеса отечественных оппонентов, но и переложить всю ответственность за экономическую ситуацию в стране на нынешнюю власть: Президента, Премьер-министра, Раду, силовиков… Айварас Абромавичус – показательный персонаж новейшей элиты Европы, «беременной» неоцененными активами постсоветских стран, но при этом имеющий наставников, приоритетные интересы и самый прибыльный бизнес в в привлекательной своими ресурсами России.

Трудно сказать появятся ли в украинской политике новые лица, если Запад, например, «поставит» на Андрея Коболева, информация про возможное президентство/премьерство которого уже «гуляет» в сети; если вдруг с претензией на премьерство захочет вернутся и «дозаработать» герой нашей повести Абромавичус или же осуществит свою заветную мечту стать Премьер-министром Украины Михеил Саакашвили. В любом случае, эти или иные креатуры «щедрых» западных инвесторов всплывут в преддверии будущих выборов.

Наиболее точно эмоции нашей редакции, завершивших это расследование, может передать разве что эпизод из экранизации одноименной повести Н.В. Гоголя «Тарас Бульба», в которой наш украинский легендарный актер Богдан Ступка, пусть земля ему будет пухом, сыгравший роль Тараса Бульбы, сказал слова, которые буквально из нашего сердца: «Ну шо синку, помогли тебе твои ляхи?» (https://www.youtube.com/watch?v=d89MbYaX75o).

 ”ОРД”


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

На думку Лілії Шевцової, Москва зараз намагається піти на примирення з Європою і США.

Росія стратегічно програла в Україні протягом 2014-2015 років, і тому Кремль був змушений відмовитися від концепції так званої “Новоросії”. Москва зараз також намагається піти на примирення з Європою і США. Таку думку висловила російський політолог Лілія Шевцова в інтерв’ю “Апострофу”, передають Патріоти України.

Крім того, РФ змушена була відмовитися і від концепції більш масованого проникнення з метою підриву у внутрішні справи інших європейських країн. “Так называемая “победа” России на сирийском полигоне тоже выглядит отнюдь не победой, а имитацией тактического выигрыша с весьма неблагоприятными для РФ обстоятельствами. Как даже у нас теперь оценивают эту ситуацию, это, скорее, даже не чемодан без ручки, а уже гиря в российских штанах”, — підкреслила Шевцова.

За її словами, протягом останніх двох років ми бачимо всі ознаки того, що Кремль намагається відійти від своєї політики на Заході. “В течение последних двух или, совершенно четко, полутора лет Кремль пытается отойти от слишком агрессивной политики в отношении Запада. Он понимает, что дальнейшее хулиганство и гопничество, как мы это говорим, на международной сцене – в отношении не только Запада, но и стран, которые соседствуют с Россией – может окончательно подорвать важнейший принцип существования и выживания российской системы самодержавия, которая зиждется на следующем лозунге: “Быть с Западом (то есть сотрудничать с Западом, использовать его ресурсы), быть внутри Запада (то есть гарантировать, что российская элита может выводить туда свои ресурсы) и быть против Запада (то есть сдерживать влияние западных ценностей внутри РФ)”, — зазначила політолог.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Дещо про об’єктивні і суб’єктивні причини відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню, в т. ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели як до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, так і фактично до спотворення реальних подій в Україні в період кінця листопада-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

1-а частина

Аналізуючи всю інформацію, яка поширювалась протягом 2017 року в ЗМІ на провідних телеканалах та радіостанціях, а також в друкованих виданнях, в першу чергу, в мережі Інтернет, особливо показовою вона була до чергової 4-ої річниці трагічних подій 30 листопада та 1 і 2 грудня 2013 року в середмісті Києва (бо про перших загиблих протестувальників від вогнепальних поранень в січні 2014 року вже майже не згадують), з сумом приходжу до висновку про те, що як і нинішня влада через своїх народних депутатів, різного роду «експертів» і «політологів», яких в цілому дуже влучно в медіапросторі називають «порохоботами», так і прямо протилежні їм реваншистські сили всіляко намагаються приховати дійсні причини відсутності реальних результатів розслідування злочинів, вчинених попереднім режимом Януковича в 2010-2014 роках, в т.ч. умисних вбивств і поранень мітингувальників на площах і вулицях міст нашої держави під час Революції гідності в названий вище період часу.

З кожним роком все менше і менше людей збирається на Майдані Незалежності до кожної річниці від тих трагічних подій, все менше пафосу і урочистостей в діях і висловлюваннях найвищих посадових осіб нашої держави, які фактично завдяки пролитій людській крові в той період в середмісті столиці України і прийшли до влади, а обіцяний Президентом України меморіал загиблим в районі вулиць Інститутської і Грушевського так досі і залишається на папері. Зверніть увагу, що саме внаслідок невиконання протягом 4-х років обіцянок, які давалися з високої трибуни на Майдані, в першу чергу щодо невідворотності покарання винних у розстрілах та пораненнях мітингувальників, вже дійшло до того, що дехто із нових відверто проросійських молодих політиків в 2017 році відкрито заговорив, а точніше озвучив заготовлену в РФ фразеологію на рахунок того, що в Україні в лютому 2014 року відбулася ніяка не революція, а фактично державний переворот. Не маю бажання з цього приводу комусь читати лекцію, але я змушений спростувати цю нісенітницю, відкривши хоча б ту же Вікіпедію.

Державний переворот – це насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, зазвичай, здійснюється невеликою групою людей, частіше  – військовими, і не має підтримки більшості населення. Саме тому, про який «переворот» можна говорити, якщо тодішню владу змістив народ України, бо на Майдан у Києві з’їхались небайдужі люди із усієї нашої держави: як з сходу, так і з заходу, як і з півдня, так і з півночі, їх в середмісті столиці збиралось від сотні тисяч до мільйону і на Майдані вони знаходились не тиждень чи два, а кілька місяців, демонструючи серйозність своїх намірів. При цьому, рішення про вчинення найбільш активних, я б сказав, революційних чи навіть радикальних дій приймались самими мітингувальниками, а не так званим «штабом Майдану», який розміщався в Будинку профспілок.

Більше того, хотілося б нагадати, що тодішні «вожді» на Майдані навпаки намагались стримувати мітингувальників від активних дій, в т.ч. і той же П. Порошенко, коли 1 грудня 2013 року, стоячи на екскаваторі на вул. Банковій , закликав людей не штурмувати загони внутрішніх військ та «Беркуту», хоча більша частина учасників його не послухали. Або, для прикладу, хіба ви забули, як той же Яценюк, демонструючи свою прихильність до керівництва діями протестувальників, заявляв з трибуни на Майдані Незалежності про мирний характер акцій, при цьому лякаючи, мабуть, самого себе словами: «Куля в лоб, так куля в лоб», у відповідь на що мітингувальники після наступного заклику одного із учасників дружно рушили до Верховної Ради і Кабміну, де по дорозі вступили у зіткнення із правоохоронцями? І так далі.

Якби наші професійні політики, зокрема і ті, які називають себе «опозиційними», а фактично є послідовниками Партії регіонів і в більшості своїй орієнтовані на Росію, були максимально об’єктивними, то вони б не звинувачували огульно всіх мітингувальників на Майдані в протиправному захопленні державних установ, в блокуванні вулиць і площ, вчиненні опору працівникам міліції і застосуванні вогнепальної зброї, в результаті чого дійсно були вбиті 13 і кілька сотень поранених працівників міліції, що в цілому використовується названими особами ледь не як підстава для визнання тих же «беркутівців» як героїв.

Саме в зв’язку з цим, мені хотілося б звернути їх увагу на такі обставини.

По-перше. У світовій практиці існує таке поняття як «право на повстання», коли діюча влада настільки довела людей, що вони прийшли до висновку про відсутність у них реальних правових можливостей для захисту своїх прав, що є достатньою підставою для звільнення таких громадян від кримінальної відповідальності. Зауважу, що «право на повстання» (право на опір гнобленню, право на революцію) — це право громадян будь-якими засобами, аж до збройної боротьби, захищати свої права та свободи від узурпаторів. Тому і треба завжди пам’ятати можновладцям, що суспільство має таке природне право на захист своїх прав при порушенні народного суверенітету та людської гідності. «Право на повстання», як насильницька форма спротиву, розглядається як конституційний еквівалент права на необхідну оборону, крайній засіб, до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму. Найдієвішим механізмом такого захисту є відкликання влади народом, але, коли влада противиться цьому і не відбувається її заміна у правовому полі, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Практику реалізації цього права підтримує і визнає Організація Об’єднаних Націй, низка європейських країн взагалі закріплює право на опір та повстання у своїх Конституціях (Естонія, Чехія, Німеччина, Словаччина, Литва, Греція, Португалія), а у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а навіть обов’язком громадян.

При цьому, хотілося б звернути увагу і на ту обставину, що в той період протестів в середмісті Києва загинуло мирних громадян від вогнепальних поранень і інших тілесних ушкоджень більше 130 осіб, а поранених і скалічених – більше тисячі, що значно більше ніж працівників міліції та внутрішніх військ!

По-друге, хотілося б також зауважити, що нинішні «реставратори» попереднього режиму, які взялись за «відбілювання» його найбільш активних учасників, забули і про те, скільки людей були побиті по-звірячому тими ж беркутівцями на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року, де постраждала маса молодих людей, в першу чергу студентів, які мирно протестували проти ухилення Уряду України від підписання Угоди про асоціацію із Євросоюзом. Забули ці «глашатаї» і відеокадри, на яких ті ж беркутівці, спочатку ховаючись за спинами співробітників внутрішніх військ 1 грудня 2013 року на вул. Банковій і закидаючи звідтіля натовп протестувальників димовими шашками і сльозо-точивими гранатами, після відступу мітингувальників, кинулись наздоганяти їх. При цьому, відставаючих по різних причинах спецназівці збивали з ніг і по-звірячому забивали лежачих людей на асфальті гумовими кийками і ногами і це в той час, коли потерпілі не те, що не чинили будь-якого опору, а взагалі були майже непритомні! А хіба забули ці так звані «опозиційні» політики, як ті ж «героїчні» правоохоронці часів Януковича знущались на морозі до 10 градусів з роздягненим догола козаком Гаврилюком, робячи з ним по черзі різного роду селфі?А хіба у відповідності до нашого законодавства (я вже мовчу про Європейську конвенцію із прав людини) наші так звані «правоохоронці» обливали людей із водометів водою при температурі повітря нижче 0 градусів?

З цього приводу хочу нагадати, як Уряд М. Азарова терміново завіз із РФ літаками світлошумові гранати і димові шашки посиленої дії і без висновку ГПУ та Міністерства охорони здоров’я на предмет відповідності їх загальним стандартам, дозволив їх застосувати проти мітингувальників, після чого ті ж «беркутівці» кидали ці набагато загрозливі для життя і здоров’я спецзасоби прямо в натовп людей, що категорично заборонено як вітчизняним законодавством, так і міжнародними нормами, в результаті чого було покалічено масу людей, частині з них навіть повідривало руки і ноги, частині з них повибивало очі, в результаті чого вони залишились сліпими!!!

По-третє, а тим більше, хіба забули наші співвітчизники про трагічні події на Майдані Незалежності в період 18-20 лютого 2014 року, коли кільце навколо мітингувальників поступово звужувалося, коли палав Будинок профспілок, коли загони «Беркуту» із застосуванням бронемашин і водометів атакували фактично беззахисних протестувальників, а в цей час тривожний голос ведучого Б. Ніщука із трибуни у мікрофон закликав киян прийти на підмогу,бо революція ось-ось захлинеться? Про який «переворот» Ви говорите, шановні? А хіба ви вже забули відеокадри, на яких чітко видно бійців роти спецпризначенців Київського «Беркуту» у чорній уніформі із жовтою стрічкою на руках, які відкрито розстрілювали із автоматів і снайперських гвинтівок на вул. Інтитутській беззбройних мітингувальників, які із дерев’яними щитами в руках підіймались уверх 20 лютого 2014 року і від отриманих куль падали, вибачте, як снопи, на асфальт?! Хіба це був героїзм правоохоронців, а з боку протестуючих – переворот? Ви що, шановні, з глузду з’їхали, до такого договорившись?!

По-четверте, а чи не забули ви про те, що за вказівкою керівництва МВС, яке переховується сьогодні в РФ, в ті трагічні дні зі складу мобілізаційного резерву Центрального складу матеріально-ресурсного забезпечення МВС «тітушкам», тобто цивільним особам, було видано тисячі автоматів Калашнікова і сотні тисяч бойових патронів для застосовування проти мирних громадян, які реалізовували своє право на мирний протест? Дійсно, не можу спростувати той факт, що коли кільце з працівників міліції почало звужуватися навколо барикад на Майдані, протестуючі вимушені були захищатись, за даними ЗМІ, за допомогою власних мисливських рушниць та карабінів, а також вони могли мати і пістолети «Макарова», які були захоплені невстановленими особами під час нападів на приміщення підрозділів міліції, під час зупинки на дорогах працівників міліції, які направлялися на допомогу київській владі подавити протести громадян в Києві. Я не виправдовую ці дії громадян по захопленню відділів міліції та по заволодінню вогнепальною зброєю, ці факти повинні бути розслідувані і по них прийняті законні рішення органами досудового розслідування, так само, до речі, як і за фактами загибелі працівників міліції і одержання ними вогнепальних поранень під час таких протистоянь. Я теж вважаю, що повинні бути суворо покарані і ті особи, які вчинили збройний напад на пост ДАІ біля Києва і розстріляли трьох працівників міліції, і ті, хто вчинив умисне вбивство працівника міліції, в той час, коли він повертався додому. Це злочин і злочинці повинні бути покарані.

Але, підкреслюю, нинішня влада так і не змогла дати відповідь на ці виклики, в першу чергу, з приводу об’єктивного і якнайшвидшого розслідування подій на Майдані та інших злочинів, які вчиняло вище керівництво держави за часів Януковича, в т.ч. і по розкраданню державного майна і коштів, в результаті чого значна частина чиновників попередньої влади, які переховувались за межами України протягом року і більше після Революції гідності, поступово спокійно повернулись в 2015-2016 роках додому, якби нічого і не сталося.

Саме відсутність результатів у розслідуванні цих злочинів на Майдані і призвела до того, що один із втікачів із України, людина, яка до останнього зберігала свою відданість Януковичу, вже навіть перестав заперечувати свою причетність до цих подій і, переховуючись за межами України, цинічно спочатку заявив про те, що, мовляв, мітингувальники себе самі і перестріляли, а потім відверто в образливій формі засудив людей, які там протестували проти порушення їх прав тодішнім режимом!

Тому, не треба і дивуватись, тим більше звинувачувати відому журналістку і телеканал, які вже в січні цього року надали цій особі можливість виступити в ефірі, під час якого свідомо чи ні фактично започаткували процес реабілітації найближчих соратників Януковича, чого раніше, наприклад, в першій половині 2014 року, ніхто б навіть не міг подумати зробити. Ще раз наголошую, що не винні ЗМІ в тому, що започаткована тенденція по фактичному «відбілюванню» режиму Януковича, бо саме нинішня влада, яка не виконала своїх обіцянок, не забезпечила належних розслідувань тих подій і збору достатніх доказів вини підозрюваних у вчиненні тих жахливих злочинів, а навпаки, зробила все можливе (знову ж таки не знаю, умисно чи ні), щоб ніхто і ніколи не з’ясував дійсних обставин злочинів, які беззаперечно були вчинені як на Майдані, так і протягом 2010-2014 років по розкраданню державного майна, а тим більше – всіх винних в цьому осіб.

Підтвердженням таких моїх висновків є і послідуюче надання телеефіру цій же особі і іншим телеканалом, який також позиціонує себе як опозиційний. Майже одночасно! Це вже тенденція!

Я не здивуюся, що при такому подальшому розвитку подій наступним гостем на цих телеканалах повинен стати і сам Янукович, відносно якого також ще не має обвинувального вироку і навряд чи буде з такими «успіхами» ГПУ, але, який тепер теж уже не зізнається в тому, чи давав він на засіданні тіньового штабу по придушенню акцій на Майдані безпосередню вказівку застосувати до протестувальників не тільки фізичну силу та спецзасоби, а і вогнепальну зброю!

Якби були успішні результати розслідування злочинів на Майдані, то, вибачте, не верзли б дурниць деякі політики та політологи про те, що з метою приховування речових доказів і слідів пострілів на вул. Інститутській, начебто, позрізали всі дерева і поміняли всі опори електропередач. Повна нісенітниця та брехня! Наголошую: всі ці об’єкти були оглянуті слідчими ГПУ ще в перші місяці 2014 року.

Тому, в зв’язку з цим, ще більш цинічним є те, що деякі народні депутати, до речі, не тільки із БПП, а і з інших фракцій парламенту, в т. ч. і тих, хто себе називає «опозиційними» або навіть «єврооптимістами», а також різного роду, вибачте, «порохоботи» намагаються перекласти свою вину на в. о. Генерального прокурора України Олега Махніцького, який на цій посаді перебував всього три місяці (!), і тодішню його команду.

Мені, вибачте, навіть соромно переповідати всі ті брехні і нісенітниці, які розповсюджуються протягом цього часу в ЗМІ, в т. ч. і з екранів телевізорів, про ті події, в яких я особисто волею долі змушений був приймати участь.

На відміну від своїх опонентів я нікому сьогодні не хочу висувати будь-яких обвинувачень, чи тим більше – виносити вироків, як це в нас полюбляють робити, бо в мене немає таких повноважень і головне – бажання. Це все історія, причому трагічна. Але, висловити свої думки з цього приводу мені ніхто не може заборонити, особливо з приводу дійсних причин того, чому розслідування злочинів, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється Янукович і його найближче оточення, не було ефективним і головне – результативним.

Одразу хочу уточнити, що на той час, коли Олег Махніцький був призначений в. о. Генерального прокурора України, сам Янукович і його найближчі соратники вже покинули не тільки Київ, а я думаю – і територію України.

Більше того скажу, що при перебуванні О. Махніцького на посаді в. о. Генерального прокурора України будь-якої протидії чи ухилення з його боку у сприянні розслідуванню подій на Майдані чи злочинів, вчинених тодішнім Президентом України з його найближчим оточенням, не було!

Разом з тим, інших причин, які дійсно перешкоджали проведенню активного розслідування названих вище злочинів, в той період часу було більше ніж потрібно. Про частину із них я писав в минулому році, до третьої річниці подій на Майдані =/ Про ще деяку частину таких причин хочу повідомити зараз.

Хоча, звичайно, викласти в повному об’ємі всі причини і умови, в яких тоді доводилось працювати, в межах однієї чи навіть кількох таких публікацій просто неможливо. Для цього потрібен інший формат. Але, про це пізніше.

Якщо не пам’ятають так звані «порохоботи» і інші «всезнайки», які хочуть звалити вину з хворої голову на здорову, то я змушений нагадати наступне.

Зокрема, як могли слідчі ГПУ на цьому початковому етапі зібрати всю необхідну доказову базу, якщо ті ж так звані «громадські активісти», деякі з яких навіть стали в майбутньому народними депутатами, в основному, в складі правлячої більшості у Верховній Раді, представники деяких «сотень Майдану», як вони себе тоді називали, а також інші деякі воєнізовані формування на кшталт «Правого сектору» , під час Революції гідності, особливо – в перші дні після її перемоги, вривались в різні офісні приміщення, в т. ч. і в офіс Партії регіонів, до резиденції Межигір’я, а також і в житлові будинки високопоставлених функціонерів попередньої влади, звідкіля масово забирали і вивозили документи, які могли мати відношення до предмету нашого розслідування. Не дивлячись на неодноразові перемовини з ними, в т. ч. і через звернення ГПУ по телебаченню, під час яких вони обіцяли надати слідчим вилучені матеріали, взяті на себе зобов’язання виконали далеко не всі. Нагадаю, що частина із вилучених під час таких «набігів» на названі об’єкти, належні регіоналам, які покинули Україну, документів так і залишились протягом перших 4-5 місяців того року не дослідженими Генпрокуратурою, хоча регулярно в перші місяці 2014 року вони частинами або витримки із них активно демонструвались у ЗМІ, на них неодноразово посилались деякі із названих вище «борців із злочинним режимом Януковича», різних політиків і громадських активістів. Хоча, я не виключаю і того, що такі компрометуючі документи були вилучені цими особами для саме зберігання до кращих часів, щоб або шантажувати в подальшому їх власників, або навіть для того, щоб пізніше повернути за оплату зацікавленим в їх приховуванні від слідства особам, чи ще щось інше, але, треба визнати, що подібна практика діяльності подібних «активістів» теж заподіяла на той час значної шкоди розслідуванню даної категорії злочинів.

Дійсно, після мого призначення 28.02.2014 року на посаду заступника Генерального прокурора України і покладення (точної дати цього наказу про розподіл обов’язків я не пам’ятаю) саме на мене повноважень по здійсненню організації роботи Головного слідчого управління (далі ГСУ) ГПУ (з одночасним покладенням на мене обов’язків по організації роботи ще двох Головних управлінь: по нагляду за спецпідрозділами по боротьбі із організованою злочинністю і корупцією, в складі якого теж знаходився окремий від ГСУ слідчий відділ, та по нагляду за розслідуванням злочинів слідчими територіальних органів прокуратури), я усвідомлював, яку відповідальність беру на себе за результати роботи, в першу чергу – по розслідуванню злочинів, вчинених попередньою владою на чолі із Януковичем В. Ф. Хоча це не завжди могло залежати від мого бажання, чи від моїх професійних можливостей, чи від мого особистого відношення до виконання своїх службових обов’язків, і навіть не від мого достатнього досвіду роботи як слідчої, так і прокурорської. Приблизно так і сталося.

Ради об’єктивності, треба одразу повідомити, що стан слідства в органах прокуратури почав занепадати приблизно із 1996 року, коли була прийнята нова на той час Конституція України, в якій функція досудового розслідування не значилася серед конституційних функцій прокуратури, а була передбачена лише в Перехідних положеннях Основного Закону на невизначений чітко період. Хоча, одразу зазначу, що завжди вважав і до сьогоднішнього дня вважаю це на той час помилкою, яка була допущена, знову ж таки, під тиском тих же європейських структур, хоча тоді вони ще діяли біль-менш делікатніше ніж зараз. Тоді ще ніхто відвертих ультиматумів Україні не висував, як це робиться зараз.

Саме завдяки тодішнім конституційним змінам, починаючи з того часу, в органах прокуратури України проведенню досудового слідства стали приділяти значно менше уваги: поступово, протягом приблизно 10 років, зникли із програм Інституту підвищення кваліфікації прокурорських працівників курси підвищення професійної майстерності слідчих, а з часу створення Академії прокуратури, у мене склалося таке враження, що перепідготовка слідчих прокуратури взагалі була припинена. Поступово почала занепадати і система підвищення кваліфікації слідчих і в прокуратурах областей, де майже зникли постійно діючі семінари для слідчих і припинила діяти школа молодих слідчих, в рамках яких слідчих прокуратури постійно навчали методиці і тактиці розслідування як взагалі, так і окремих категорій злочинів (Оговорюся на цьому моменті: я завжди цьому противився і продовжував займатися підвищенням кваліфікації слідчих прокуратури). Стали занепадати і підрозділи прокурорів-криміналістів, які постійно до цього займались розробкою методичних рекомендацій для слідчих і прокурорів, надавали практичну допомогу слідчим прокуратури в огляді місця події, в призначенні документальних ревізій і судових експертиз та проведенні найбільш важливих слідчих дій по складних кримінальних справах, особливо молодим слідчим. В кінці-кінців, підрозділи прокурорів-криміналістів взагалі ліквідували.

Одночасно з цим, почали звужувати в КПК України підслідність слідчих прокуратури. Наприклад, в 2007 році їх позбавили права розслідувати умисні вбивства, в т. ч. і вчинені при обтяжуючих обставинах, потім зробили альтернативну підслідність таких злочинів як розкрадання державного та комунального майна в особливо великих розмірах, в т. ч. і з використанням свого службового становища, а також постійно з року в рік почали скорочувати кількість посад слідчих в органах прокуратури.

Поряд з цим, прокурорами районів почали призначати осіб, які взагалі не мали досвіду слідчої роботи, а на посаду заступників прокурорів області – осіб, які не тільки ніколи не працювали слідчими, а і взагалі не володіли навіть навичками по організації роботи по розслідуванню злочинів.

Ще більш серйозного удару по можливостям і вмінню органів прокуратури розслідувати кримінальні справи було завдано скороченням в 2007-2009 роках посад слідчих в міських, районних і міжрайонних прокуратурах, що взагалі поставило під удар виконання прокуратурою цієї нехай і на перехідний період, але все-таки функції, передбаченої Основним Законом.

Це в сукупності суттєво підірвало можливості органів прокуратури України прийняти на себе виклики, пов’язані із перемогою Революції гідності, бо слідчі цього правоохоронного органу на той час не були готові в повній мірі професійно взяти на себе цей тягар по розслідуванню таких подій і злочинів, яких не було до цього в практиці слідчої і прокурорської роботи за всі роки існування України. Це у своєму звіті підтвердила і Міжнародна дорадча група (далі МДГ), створена Радою Європи для з’ясування фактів порушення прав людей під час цих подій.

Не менш важливою причиною, яка перешкоджала в перші післяреволюційні місяці добитись більш позитивних результатів в розслідуванні злочинів на Майдані, теж була кадрова. Нагадаю: на той час в Головному слідчому управлінні ГПУ існувало всього 2 слідчих відділи: по штату по 14 слідчих в кожному, а в дійсності їх було ще менше. Я вважав цю практику «розпорошення» слідчих по різних наглядових підрозділах ГПУ не зовсім вивіреною, бо на той час такі слідчі відділи існували і в інших Головних управліннях: по нагляду за додержанням і застосуванням законів (назву скорочено), по нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьби із корупцією і організованою злочинністю, а також у Главку по нагляду за додержанням законів у військові сфері. Мені лише в квітні чи навіть у травні 2014 року вдалося переконати О. Махніцького у необхідності передачі всіх слідчих підрозділів до складу ГСУ, але, реалізувати свою пропозицію не вдалося у зв’язку з його звільненням. Єдине, що встиг О. Махніцький, то це створити додатковий третій слідчий відділ в ГСУ, не дивлячись на фінансові і кадрові трудності. Він також встиг хоча б на два тижні передати мені в підпорядкування і управління процесуального керівництва. Але, і за це ми йому були вдячні.

Тому, нам приходилося на ходу в перші тижні нашої роботи паралельно із вивченням інформації та хоча б незначної кількості матеріалів, плануванням і розслідуванням цих резонансних злочинів вирішувати і кадрові питання: по заміні всіх керівників структурних підрозділів, які залишилися на цих посадах від попереднього керівництва ГПУ, яке комплектувалося, перш за все, за територіальним принципом (в основному вихідцями із Донецької області), по підбору нових, незаангажованих кадрів як на керівні посади в ГСУ, так і на рядові посади – слідчих з особливо важливих справ. Це було надзвичайно складно, бо в той час ми не могли укомплектуватись виключно за рахунок лише слідчих відділів прокуратур столиці і Київської області, в яких також не все було благополучно із кадровим забезпеченням. А бажаючі із інших областей не всі підходили нам із професійних міркувань, бо мали, як правило, невеликий досвід слідчої роботи. А ті, що нам підходили, в свою чергу, не завжди давали згоду переїхати на роботу в Київ із матеріальних і сімейних обставин.

Ще більш серйозною перешкодою у більш активному розслідуванні подій на Майдані була відсутність необхідних першочергових матеріалів по кожному випадку умисних вбивств, замахів на умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мітингувальникам, бо слідчо-оперативні групи за попередньої влади на місця цих подій майже не виїзжали, а якщо і виїзжали, то протоколи оглядів належним чином не оформляли. В результаті цього, тіла потерпілих не фіксувались на місці вбивства чи отримання тілесних ушкоджень, речові докази (особливо кулі, гільзи) не вилучались, в багатьох випадках зник і одяг потерпілих, очевидці цих подій своєчасно не встановлювались, я вже не говорю про те, що і після нашого вступу у справу ми довгий час не могли потрапити на місця вчинення цих злочинів, бо там продовжували знаходитись барикади і був відкритий супротив доступу туди слідчих прокуратури, тим більше – для проведення не тільки огляду, а особливо – для проведення слідчих експериментів. Вилучені ж кулі, залишки картечі, які витягували з тіл померлих чи поранених в лікарнях, звідтіля за нез’ясованих обставин зникли, так як своєчасно слідчими ще за попередньої влади не були вилучені.

В результаті цього слідчі ГПУ могли надіятися та уточнити місця вчинення злочинів, лише на самих потерпілих або очевидців, особливо якщо мітингувальник загинув, щоб уточнити їх показання на місці під час слідчого експерименту. Але і в цьому також були проблеми, бо будь-яких узагальнених даних про конкретних вбитих і поранених ні в кого не було, частина потерпілих вже покинула Київ до часу проведення слідства, так як були іногородні, частина перебувала на лікуванні не тільки в Києві, а і по всій Україні, а також і за кордоном, а ще частина перебувала в такому стані, що не пам’ятали, де і при яких обставинах отримали ушкодження, або не зовсім бажали, з урахуванням свого психологічного стану, розповідати в той час про ті трагічні події. По частині вбитих взагалі не було очевидців, але, слідчі в межах своїх повноважень безупинно займались їх пошуком.

Треба також наголосити, що однією із основних причин, які не сприяли активізації досудового розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем і його оточенням в сфері економіки, в т. ч. і по фактичному розкраданню державних коштів і майна, була «зачистка» попередніми керівниками правоохоронних органів України за часів попередньої влади документальних підтверджень цих кримінальних правопорушень, в т. ч. і причетності конкретних винних осіб до застосування фізичної сили і тим більше – вогнепальної зброї до учасників тих протестів. Подавляюча більшість документів, які свідчили про організацію і керівництво всіма процесами по придушенню протестів в середмісті Києва, були знищені. Спалені були навіть оперативно-розшукові справи в МВС, більшість – в СБУ, хоча частина із них тодішніми керівниками спецслужби часів Януковича були заздалегідь вивезені в м. Сімферополь.

Але, серйозною перешкодою для належного просування слідства вперед по даній категорії справ в перші місяці була незрозуміла для мене взагалі протидія цьому процесу з боку керівництва МВС України. Підтвердженням цього висновку є безліч фактів. Назву лише кілька з них.

По-перше, це небажання і ухилення керівництва цього відомства, з яким прокуратура у всі часи свого існування працювала злагоджено, в першу чергу – в частині розкриття умисних вбивств і замахів на них, від проведення об’єктивного і якнайшвидшого службового розслідування за фактами застосування працівниками міліції насильства, спецзасобів і вогнепальної зброї по відношенню до людей на Майдані, за фактами видачі спецзасобів, вогнепальної зброї і боєприпасів так званим «тітушкам» і т.д. Підготовка цього «висновку» затягнулась на місяці, в зв’язку з чим ГПУ змушена була кілька разів надсилати Міністерству листи-зауваження як за моїм підписом, так і від О. Махніцького, та проводити міжвідомчі наради.

До речі, сьогодні чомусь ніхто також не згадує подій перших місяців після Революції, коли місце розташування того ж зкомпроментованого Київського полку «Беркуту» було перетворене на могутню фортецю: вікна і двері закладені мішками з піском, по периметру і на вході стояли озброєні бійці, більшість спецпризначенців там і проживали зі своїми сім’ями, там же знаходилися і закріплена за ними зброя. Для того, щоб викликати будь-якого бійця чи тим більше доставити його до слідчих ГСУ ГПУ не було навіть і мови. У мене тоді склалося враження, що навіть керівництво ГУМВС у м. Києві побоювалось бійців «Беркуту»!

Але, основним прикладом таких моїх висновків був епізод, коли слідчі ГПУ, підкреслюю, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів, встановили причетність бійців роти спеціального призначення Київського «Беркуту» до розстрілу людей на вул. Інститутській в м. Києві 20 лютого 2014 року. Тоді, під моїм керівництвом була проведена оперативна нарада у приміщенні ГСУ ГПУ по вул. Борисоглібській, куди були запрошені, окрім членів слідчо-оперативних груп, всі причетні до цього розслідування керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури, там були також присутні і Міністр внутрішніх справ А. Аваков та голова СБУ В. Наливайченко, а також їхні відповідальні заступники. Ми змушені були ознайомити і їх із розробленим нами планом викриття і затримання бійців так званої «чорної роти», які обгрунтовано підозрювались у причетності до цих злочинів. Обидва названі керівники правоохоронних органів погодились, але, взяті на себе зобов’язання ні МВС, ні СБУ в послідуючому не виконали. Фактично операцію по викриттю бійців цього спецпідрозділу у причетності до цього злочину було зірвано: на допит їх всіх у призначений час в Главк Київської міліції не доставили, а ті кілька осіб із беркутівців, які все таки з’явилися, слідчі не змогли повністю відпрацювати, тому що охорона їх кабінетів не була забезпечена спецпризначеннями СБУ, як це було обумовлено на нараді. На допити вривались керівники полку «Беркуту» та Київського спецпідрозділу УБОЗ, які погрожували слідчим прокуратури, забороняли допитуваним давати будь-які показання, при цьому обіцяли беркутівцям всіляку допомогу, аби вони не давали правдивих показань і т. п.

Більше скажу, це призвело навіть до того, що на ніч в той день приміщення ГУ МВС в м. Києві по вул. Володимирській було оточене озброєними бійцями Київського «Беркуту» з вимогою негайного звільнення затриманих 4 беркутівців. Під час переговорів з ними з боку бійців була навіть застосована фізична сила до одного із керівників Главка міліції і лише після зустрічі їх із прибувшим туди десь о 3-4 годині ночі начальником ГСУ ГПУ І. Щербиною вони випустили із двору ГУ МВС автомашини із затриманими бійцями названої спецроти.

А хіба не є свідченням супротиву розслідуванню цього епізоду той факт, коли один із цих беркутівців пішов на співпрацю із слідчим, почав давати визнавальні показання, навіть повідомив слідчого про те, що Міністр,начебто, обіцяв їм всіляку підтримку і захист від органу досудового розслідування ГПУ?! І тому після цього для нас вже не було дивним, що частина розмов між цим беркутівцем і його керівником, яка проходила у присутності слідчого і одночасно фіксувалась на підставі рішення суду, була відкоректована не встановленими особами в МВС.

Більше того, після повторного планування нами вже в липні чи серпні 2014 року відпрацювання тих же беркутівців, які обґрунтовано підозрювались у причетності до розстрілів на Майдані, слідчі ГСУ були відсторонені тодішнім новим керівництвом ГПУ від проведення цих процесуальних дій, а відповідальність за їх проведення на себе і своїх підлеглих прокурорів взяв новопризначений заступник Генпрокурора, який щойно почав відповідати за процесуальне керівництво розслідуванням цих справ. Через деякий час мені стало відомо, що цю «операцію» вони «провалили», ніхто із названих бійців спецроти на зустріч для виконання запланованих процесуальних дій з ними не з’явився, більше того, частина цих беркутівців після цього поспішно покинула територію України. Зі слів моїх підлеглих, тоді ж висувалась версія про те, що беркутівців хтось попередив і навіть обговорювалась інформація про попередню перед цим зустріч між керівництвом ГПУ і МВС.

Підтвердженням перешкоджання МВС розслідувати справи про злочини на Майдані могло слугувати і навмисне відрядження в зону АТО в той час разом із закріпленою за ними зброєю кількох беркутівців із цього числа, яких перевіряли на причетність до цих злочинів. Я вже мовчу про факт зникнення більше 20-ти автоматів Калашнікова, які 18-19 лютого 2014 року отримали названі мною спецпризначенці цієї «чорної роти», яких слідчі обгрунтовано підозрювали у причетності до розстрілу мирних людей на вул. Інститутській.

А хіба не є свідченням перешкоджання слідству факт завідомо незаконного звільнення з-під варти командира цієї спецроти Садового, який на той час (липень-серпень 2014 року) вже пішов на контакт із слідчим і навіть погодився дати правдиві свідчення про обставини участі його роти в подіях на вул. Інститутській? Для відому, намагання визволити його з-під варти і перешкодити викриттю всіх винних у розстрілах людей 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській були і при мені (як я вже говорив), коли Печерський районний суд також звільняв його з-під варти, але, ми все зробили, щоб скасувати це незаконне рішення суду і не дати йому можливості втекти. А вже після мого відсторонення від організації роботи по розслідуванню цих резонансних злочинів в серпні 2014 року його не тільки знову звільнили з-під варти, а і надали можливість втекти за кордон і за це, підкреслюю, ніхто не поніс покарання!!!

І таких фактів, які підтверджують мій висновок про небажання МВС допомагати розслідувати злочини на Майдані, можна наводити безліч, але, навіть цих прикладів, я думаю, достатньо.

Для відому, та ж Міжнародна дорадча група Ради Європи теж звернула у своєму звіті увагу на факти ухилення МВС і СБУ від активної співпраці з слідчими прокуратури по розслідуванню цих резонансних злочинів на Майдані.

Немаловажливим серед всіх причин затягування в розслідуванні названих злочинів є і непродумана, а може навпаки – умисна, зміна в о. Генерального прокурора України О. І. Махніцького нашим новообраним Президентом , який не врахував (а може і не хотів на це звернути увагу) не тільки відсутності будь-якого прокурорського і слідчого досвіду в його нового кандидата на цю високу посаду (я підкреслюю, не політичну, а процесуальну), а і звичайної необізнаності нового Генпрокурора і його нової команди в цих резонансних справах, по яких вже було накопичено достатньо велику кількість матеріалів, і не дав можливості попередній команді допрацювати в такому складі хоча б один рік, щоб потім об’єктивно запитати про досягнуті результати її діяльності. На цей недолік, до речі, теж звернула увагу Міжнародна дорадча група РЄ.

Більше того, новий очільник ГПУ теж, на мою думку, наробив багато дурниць (я навіть не можу собі допустити, що він це робив умисно), коли практично протягом двох місяців ні кроку не зробив для того, щоб допомогти ГСУ в розслідуванні цих справ. То спочатку він змінив структуру ГПУ, щоб вивести весь склад Головного слідчого управління за штат і довго не перепризначав слідчих і керівників підрозділів на нові посади, в зв’язку з чим, вніс в той період часу в колектив нервозність і невпевненість в своєму майбутньому перебуванні на службі, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи працівникам виконувати свої процесуальні функції, бо вони не могли в тій ситуації виконувати слідчі дії, звертатись до суду з клопотаннями і не могли приймати участь у судових засіданнях. Потім затіяв перевірку збереження речових доказів в ГСУ не за часів Януковича, а саме за післяреволюційний період, що особисто у мене викликало здивування, то перевіряв збереження гвинтокрилів, які слідчими були здані на відповідальне збереження на аеродромі на Трухановому острові, то перевіряв чи не по вині ГСУ Інтерпол відмовився оголосити в міжнародний розшук наших втікачів із України і т.д. Одночасно з цим, він одразу після свого призначення вивів із мого підпорядкування управління процесуального керівництва, яке підпорядкував новому заступнику, який не тільки не знав матеріалів всіх цих справ, а головне – не мав достатнього досвіду роботи на посаді слідчого (а може навіть взагалі його не мав) та не знав методів організації роботи по розслідуванню таких особливо тяжких злочинів проти особи, тим більше – вчинених високопосадовцями. Одночасно з цим, скориставшись зміною штатного розкладу (а може він це і затіяв саме з такою метою), новий Генпрокурор взагалі звільнив з посади начальника ГСУ, який перебував на цій посаді з першого дня після перемоги Революції, володів всіма здобутими за цей час матеріалами і доказами, а також саме через нього планувалася і координувалася вся узагальнена робота всіма трьома слідчими відділами по всіх справах, що теж суттєво ускладнило організацію роботи в Головному слідчому управлінні ГПУ. Я не виключаю і того, що таким чином новий Генпрокурор намагався тоді добитися і мого усунення із займаної посади.

Не краща ситуація склалася при зміні керівника ГПУ і з розслідуванням кримінальних проваджень, які були зареєстровані ГСУ ГПУ за фактами злочинів, вчинених в сфері економіки, в першу чергу за фактами розкрадання та розтрати державного майна, в т.ч і коштів із державного бюджету. При цьому, ще раз звертаю увагу, що інформацію і відповідні матеріали про ці кримінальні правопорушення слідчі ГПУ збирали самі, без будь-якої допомоги оперативних підрозділів МВС і СБУ, які пояснювали їх відсутність тим, що їм при попередній владі категорично заборонялося займатись документуванням таких злочинів. Тому, джерелами походження необхідної інформації про злочини даної категорії для реєстрації слідчими і прокурорами в ЄРДР були дані ЗМІ, журналістські розслідування, серед яких ми відсіювали явно замовні публікації так званої «жовтої преси», а використовували лише ті повідомлення, які могли відповідати дійсності.

Відверто скажу: суттєву допомогу ГСУ ГПУ в той час надавали Державна фініспекція на чолі з Миколою Гордієнком та Держфінмоніторинг України. Розуміючи, що попередня влада не тільки жорстоко подавляла протести на Майдані, застосовуючи неадекватне насильство, але і по-справжньому дерибанила протягом свого перебування «біля корита» державне майно, слідчі з перших днів своєї роботи під моїм керівництвом взялися перевіряти всі тендерні закупівлі матеріалів, комплектуючих і обладнання для підприємств «Нафтогаз Україна», спочатку вибрали лише матеріали виграних тендерів із закупками на суму не менше 500 000 грн. і встановили з допомогою ревізорів, що більшість таких тендерів вигравали по черзі одні і ті ж фірми, хоча, як з’ясувалось, вони і пропонували придбати необхідні матеріали в 60-70 разів дорожче (!) ніж їх вартість при придбанні у виробників. І за такими фактами нами було зареєстровано не менше 10-ти проваджень, зокрема, і по самому «Нафтогаз України», і по «Укргідроенерго», і по «Укренергоатому», і по «Укртрансгазу», і по «Укренерго», і т.д. По цих справах слідчим з великим трудом вдалося вилучити всю необхідну документацію, провести документальні перевірки по поставці названого обладнання вказаними підприємствами та отримати висновки спеціалістів, які підтверджували нашу версію про те, що під час цих тендерів було викрадено бюджетних коштів на мільярдні суми. По всіх цих фактах з дозволу суду слідчими були призначені із великими труднощами розпочаті документальні ревізії.

Але, треба об’єктивно вказати, що вже в той час, в перші місяці 2014 року, окрім чисто процесуальних проблем, долучилися і інші серйозні перешкоди як в роботі слідчих підрозділів ГПУ, так і Фінансової інспекції, бо вже тоді уряд Яценюка почав притісняти нас, суттєво зменшив грошове утримання як ГПУ, так і цього контролюючого органу, в зв’язку з чим, частину ревізорів змушені були відправити у вимушені відпустки, а пізніше – ще частину взагалі скоротити. Чи це робилося навмисно, щоб перешкодити її діяльності та участі у названих вище розслідуваннях, мені невідомо, але версії з цього приводу були різні.

Але, знову ж таки, довести ці перспективні справи про розтрату бюджетних коштів через тендерні закупівлі до суду нам не вдалося і по тій причині, що спочатку, після зміни керівництва ГПУ в червні та липні 2014 року за письмовою вказівкою Генпрокурора ми змушені були передати ці справи у Головне управління по нагляду за додержанням і застосуванням законів (повну назву цього підрозділу вже не пам’ятаю), начебто, для вивчення на предмет наявності в них даних про корупцію чи організовану злочинність. Але потім вони так і не були повернуті до ГСУ до тих пір, поки в серпні 2014 року новий очільник ГПУ не змінив і мені службових обов’язків і не відсторонив мене від керівництва слідчими ГСУ.

Яка подальша доля цих справ мені невідомо, але я впевнений, що ми були на правильному напрямку і за результатами цих розслідувань безперечно вийшли б на найближче оточення Януковича. Допускаю, що ці справи в подальшому так і не були розслідувані належним чином і винним особам вдалося уникнути відповідальності. Це мої припущення, але це теж причина відсутності результатів по розслідуванню злочинів, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню. Точно також не знаю і подальшої долі вилучених нами під час проведених обшуків величезної суми іноземної валюти і коштовностей у одного із найближчих соратників Януковича, на які у встановленому порядку було накладено судом арешт і поміщено на відповідальне збереження в один із уповноважених банків. Та і як я можу про це знати, якщо я ще в серпні 2014 року був відсторонений від організації роботи на цьому напрямку.

Далі буде…

Политика


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

В 2018 году Администрация морских портов Украины планирует распрощаться с непрофильными активами, начать передачу госстивидоров в концессию и завершить формирование новой методологии ставок портовых сборов

ГП «Администрация морских портов Украины» (АМПУ) выделяет для себя пять приоритетных направлений деятельности в 2018 году: совершенствование системы управления предприятием, создание условий и механизмов для привлечения инвестиций, обеспечение равных и конкурентных условий для бизнеса в морских портах, модернизация и развитие инфраструктуры в портах и активизация работы по совершенствованию законодательства в отрасли. Об этом сообщил и. о. председателя АМПУ Райвис Вецкаганс на брифинге «Приоритетные направления деятельности Министерства инфраструктуры на 2018 год» в Киеве 6 февраля. Предлагаем вашему вниманию основные тезисы его выступления.

Корпоратизация, аудит IMO, новые филиалы и избавление от непрофильных активов

На сегодняшний день начата работа по подготовке к корпоратизации АМПУ. Несмотря на долгий процесс, мы совершенствуем систему корпоративного управления внутри предприятия, активно работаем с Офисом реформ и ставим перед собой задачу получить статус предприятия, не подлежащего приватизации, но подлежащего именно корпоратизации. И в этом направлении надеемся на поддержку Мининфраструктуры и Кабинета министров.

Также одна из самых важных задач 2018 года — это прохождение аудита Международной морской организации (IMO). По этому направлению у нас есть план работы. Мы активно работаем с другими предприятиями отрасли и Мининфраструктуры, и я уверен, что мы этот аудит пройдем. Но нужно не забывать, что соблюдение конвенций — не закончится аудитом IMO, и мы будем продолжать работу, чтобы качество работы нашей отрасли было на должном уровне и у нас никогда не было проблем с международными аудиторами.

Следующие ключевые мероприятия в плане 2018 года — создание двух филиалов. Это филиал дноуглубительного флота АМПУ и Служба капитанов морских портов. По созданию филиала дноуглубительного флота — я считаю, что эта служба более эффективно будет реализовывать именно дноуглубление в наших портах. Мы имеем уже сегодня на балансе более 120 единиц флота и готовятся три передачи в АМПУ части флота ГПВП «Укрвдшлях» — после этого оптимизируем дноуглубительный флот таким образом, чтобы к 2019 году уже полностью эксплуатационное дноуглубление и на внутренних водных путях, и в акватории портов мы смогли выполнять своими силами.

Мы продолжаем работу по оптимизации непрофильных активов. Я считаю, что в 2018 году ее нужно закончить, поскольку это накладывает дополнительные расходы на нашу себестоимость, эту работу нужно было сделать уже давно. Мы должны теперь уже эту реформу закончить, передавая непрофильные активы в большей степени в коммунальную собственность — в тесном диалоге, естественно, с профсоюзом, потому что в каждом из этих активов имеют рабочие места наши сотрудники.

И дополнительно хотелось бы отметить, что перед нами министр поставил задачу — оптимизировать такую социальную функцию, как морской музей. Мы на сегодняшний день проводим активную работу по всем филиалам и планируем в этом году приступить к реконструкции музея морского флота в Одессе таким образом, чтобы в 2019 году ее закончить.

Привлечение инвестиций

По привлечению инвестиций хотелось бы отметить два направления. Первое — это наши концессионные конкурсы. В феврале мы уже по концессии СК «Ольвия» и ГП «Херсонский морской торговый порт» (ХМТП) закроем вопрос выбора конечных консультантов мирового масштаба для того, чтобы по дорожной карте к концу года уже выйти на ТЭО и на следующий конкурсный механизм.

Также хотелось бы немного со своей стороны поддержать мнение о приватизации государственных стивидоров. Если в 2015 году объем перевалки государственными стивидорами составил 48,9 млн тонн, то в 2017 году этот объем составил 34,7 млн тонн. Эта тенденция не меняется, грузопотоки в государственных стивидорных компаниях падают, и мы призываем Министерство инфраструктуры к приватизации этих стивидоров, чтобы иметь возможность привлечь инвестиции, сохранить рабочие места и сделать отрасль более конкурентоспособной, потому что сегодня мы видим, что конкуренцию они не выдерживают. Я могу констатировать, что у нас система управления не может работать. И мы должны направлять силы, чтобы любой механизм привлечения частного капитала — продажа, приватизация, концессия либо аренда — состоялся. Это одна из приоритетных задач в 2018 году.

Следующее мероприятие в этом направлении — это внедрение системы Единого морского окна. На сегодняшний день мы разрабатываем нормативные документы по внедрению этой системы. Хочу сказать, что не во всех европейских государствах эти проекты были успешны. На сегодняшний день мы имеем хороший обмен опытом с DP World, с Hutchison Ports, которые предоставят нам свои консультации в этом направлении. И я надеюсь, что мы в этом году уже утвердим на уровне Кабинета министров нормативную базу и выйдем уже на тендер.

Также хочу подчеркнуть, что в 2018 году наш план — совместно с Мининфраструктуры завершить разработку порядка компенсации инвестиций, которую в прошлом году мы не довели до конца, но для привлечения дополнительных инвестиций ставим себе такую задачу в 2018 году. И во втором полугодии, после того, как будет утверждена обновленная стратегия развития морских портов до 2038 года, в соответствии с этой стратегией мы уже разработаем стратегию развития АМПУ до 2022 года.

Равные условия для компаний, работающих в портах

Следующий приоритет — обеспечение равных конкурентных условий хозяйственной деятельности в морском порту. Здесь хотелось бы обозначить три главных задачи: завершение передачи некоторых активов на баланс госпредприятий с последующей приватизацией, поддержание паспортных глубин и оформление всех земельных участков для того, чтобы мы могли уже выходить на следующий уровень — это корпоратизация и привлечение ресурсов международных финансовых организаций.

Модернизация и развитие портовой инфраструктуры

С точки зрения строительства новых объектов — в 2018 году мы планируем возобновить строительство контейнерного терминала в Одесском порту. По этому проекту все разрешения и нормативные документы приняты. И я очень надеюсь, что в середине февраля, буквально через две недели, после трехлетнего перерыва мы возобновим строительство волнолома в Одессе, и таким образом выполним свои обязательства перед нашим немецким партнером.

Также мы впервые в истории АМПУ начнем строительство полностью нового причала №8 в Николаевском морском порту. В направлении реконструкции причальной инфраструктуры из значимых проектов хотелось бы выделить начало работы над реконструкцией причалов №№5-8 в порту «Южный» и причалов №№11, 17 в Черноморске. Начнем реализацию нашего совместного проекта по реконструкции причала №4 в Мариупольском порту. Продолжается реконструкция причала №7 в Одессе. И также мы планируем в этом году реконструкцию причала №1 в Черноморске.

По дноуглубительным работам наш процесс тендеров в 2017 году и успешное завершение одного из проектов в порту «Южный» — это факт того, что мы можем наметить на 2018 год такой амбициозный план, что во всех портах Украины мы будем осуществлять дноуглубительные работы либо своими силами, либо с привлечением контрагентов. И я надеюсь, что общий планируемый объем работ — 11,8 млн куб. м — мы реализуем.

Отраслевое законодательство

В нашей совместной с Мининфраструктуры работе над улучшением отраслевого законодательства хотелось бы отметить три главных направления. Первое — это стратегия развития морских портов Украины. На сегодняшний день мы находимся в публичном обсуждении, ведем переговоры с главными грузовладельцами и компаниями-стивидорами, которые работают в портах, с «Укрзализныцей», с «Укравтодором», и планируем, что в марте уже сможем предоставить финальную версию.

Также очень важный момент — это методика формирования ставок портовых сборов. Как вы знаете, с 1 января 2018 года было утверждено изменение уровня портовых сборов, которое основывалось на старой методологии, и управленческим решением портовые сборы снижены на 20%. Следующая задача — формирование новой методологии. Здесь у нас дедлайн — середина года, чтобы финансовый план АМПУ на 2019 год и бюджет мы уже могли принимать с новой методологией.

И также для улучшения эффективности работы отрасли мы разработали совместно с депутатским корпусом законопроект №7385 («О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно содействия развитию морехозяйственного комплекса»), который предусматривает необходимые изменения для дальнейшей эффективной работы. Надеемся, он будет принят в 2018 году.

ports.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Бывшая телеведущая скандального телепроекта «Дом-2» Ксения Собчак решила искать поддержку своей предвыборной кампании в США.

Российская оппозиционер наметила целое турне по Америке. Первое ее официальное выступление прошло в Центре стратегических и международных исследований 6 февраля в Вашингтоне, – пишет Persona.Top.

Первым делом Собчак сообщила, что отношения между Россией и Америкой сейчас находятся на самом низком уровне за всю историю, ведь даже во время Холодной войны не было такого понятия, как санкции. Также российская оппозиционер заявила, что хочет стать мостом между Российской Федерацией и США и у нее уже запланированы встречи с многими американскими политиками.

Кандидат в президенты одобряет и поддерживает так называемый Кремлевский доклад, опубликованный властями США, так как, по ее мнению, это означает, что Америке не все равно, что происходит сейчас в Российской Федерации.

О ситуации с Крымом и Донбассом

Что касается ситуации на Украине, то Собчак уверяет, что как только вся поддержка Донбасса со стороны РФ прекратится, конфликт будет исчерпан. Политик заявляет, что все российские силы, которые делают вид, что они добровольцы, должны немедленно покинуть территорию Украины, а Россия должна перестать создавать искусственный конфликт.

Собчак признает и то, что Россия нарушила международный договор, забрав Крым в состав Российской Федерации. Однако она заявила, что они не могут просто вернуть полуостров назад, так как там живут 2 миллиона россиян, которые поддерживают присоединение Крыма к РФ. И поэтому они не будут «играть» Крымом в бадминтон, как это делают Путин и Медведев.

Единственным выходом из сложившейся ситуации кандидат в Президенты видит в проведении международного референдума, в котором примут участие все жители Украины и России, вместе проголосовав за статус Крымского полуострова.

Зачем телеведущая «Дома-2» пошла в политику

На вопрос журналистов о том, зачем Собчак баллотируется в Президенты, если всем известно, что на будущих выборах победит Владимир Путин, Ксения ответила, что даже если они не выиграют, то все равно обеспечат диссидентам голоса, и смогут лучше подготовиться к выборам 2024 года. С помощью нынешней предвыборной кампании Ксения хочет запустить в России новое оппозиционное движение, возможно даже политическую партию, чтобы с ней баллотироваться в Государственную думу. И уже с таким серьезным багажом девушка собирается попытать счастья на выборах 2024 года. Так что можно сказать, что планы у дочери покойного мэра Санкт-Петербурга далеко идущие.

Стоит отметить, что в США Собчак встретили очень радушно, в Центре стратегических и международных исследований для ее пресс-конференции был выделен самый большой зал заседания. Аудитория была полностью забита слушателями и практически каждая высказанная ею мысль встречалась аплодисментами. Директор центра Джон Хэмр даже заявил, что визит Ксении Собчак в США является историческим, поскольку там впервые принимали кандидата в Президенты иностранного государства.

Ксения Собчак в центре стратегических и международных исследований

Сама Ксения заявила, что приехала в Америку по многим приглашениям, и не все ее встречи с американскими партнерами будут освещаться в прессе. Также политик надеется, что сможет встретиться и с Дональдом Трампом.

8 февраля Собчак примет участие в молитвенном завтраке с Президентом США – это ежегодное мероприятие, куда съезжаются чиновники и политики из различных стран. Многие стремятся на завтрак, чтобы в неформальной обстановке пообщаться с главой американского государства. Правда, как правило, длится такое общение несколько минут или даже секунд.

Автор: Мария Маловичко


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

1 февраля Сенат Польши принял закон об Институте национальной памяти, в котором, в частности, упомянуты украинские националисты, Волынская трагедия и “Восточная Малопольша”. 6 февраля документподписал президент Анджей Дуда.

Закон вызвал немалый резонанс не только в Украине, но и в ряде других стран. Так, Госдеп США заявил об обеспокоенности из-за возможных последствий его принятия, в парламенте Израиля анонсировали рассмотрение вопроса о приравнивании закона к отрицанию Холокоста, ав Кремле пообещали внимательно изучить документ, поскольку давно интересуются преступлениями “украинских националистов” – прошлых и нынешних.

Основные замечания Украины к документу таковы: закон необъективен икатегорически неприемлем; Польша пытается изобразить украинцевисключительно как преступных националистов и коллаборационистов Третьего рейха, а также де-факто заявляет о территориальных претензиях к Украине. 6 февраля Верховная Рада одобрила проект постановления о Заявлении в связи с принятием Сеймом и Сенатом Польши этого закона.

В настоящее время неоднозначный документ отправлен на рассмотрение Конституционного суда Польши.

С просьбой поделиться своим мнением об этом и более ранних неоднозначных решениях Варшавы, о конфликте между двумя странами – мнимом или реальном, а также о перспективах двусторонних отношений “Обозреватель” обратился к польскому политику, депутату Сейма Польши нескольких созывов, журналисту Мирославу Чеху.

– Начнем с того, что это не отрицание преступлений Бандеры. В Украине абсолютно ошибочная интерпретация этого закона, что якобы речь идет о запрете “бандеровской” идеологии. Это не так. В законе идет речь об отрицании преступлений украинских националистов. То есть для начала следует определиться с терминами – что значит “украинские националисты”, в частности в 1925-1950 годы.

Но этот закон, прежде всего, не отвечает основным правилам законодательства. Например, в нем неправильно введены сроки, он неправильно введен в польскую конституционную систему, о чем говорили сами представители власти, а также критики закона.

Разумеется, это недружественный шаг в отношении украинского государства и украинского меньшинства в Польше, поскольку украинцы признаются коллективными преступниками. Тем самым он нарушает элементарные права украинцев – граждан Польши.

– Вы помните о том, что государственная судоходная компания Польши планировала назвать два новых корабля “Львов” и “Тернополь”  из ностальгических соображений, как пояснили в компании. В законе, о котором мы говорим, Галичина обозначается как “Восточная Малопольша”. По вашему мнению, должна ли Украина беспокоиться по этому поводу, или речь идет всего лишь об историческом контексте и не более?

– На сегодняшний день это исторический контекст, который, конечно, оказывает влияние и на современные отношения. В законодательстве страны не должна употребляться терминология, которая уже 70 лет не имеет никаких оснований.

Хочу напомнить, что та часть закона, которая касается отношений с Украиной и с украинцами, была написана при сопротивлении Министерства юстиции Польши. Когда в Сенате обсуждали этот проект, представитель Министерства заявил, что они не поддерживают введение этой части. То есть в польском правительстве есть понимание того, что закон написан абсолютно неграмотно, что он может нарушать права национальных меньшинств и портит отношения с Украиной.

Думаю, на этапе работы с законом в Конституционном суде все эти замечания должны быть учтены. Как я понимаю, такова же позиция украинского МИДа и в целом украинского государства.

– В комментарии “Обозревателю” экс-заместитель начальника Генштаба ВСУ, генерал-лейтенант запаса Игорь Романенко в контексте этого закона заметил, что Польше следует уделять большее внимание внешним угрозам, а не вопросам истории. В частности, он напомнил об угрозе, исходящей от России. По вашему мнению, можно ли сегодня считать Украину стратегическим партнером Польши, в том числе в противодействии агрессии РФ?

– Украина должна была бы быть для Польши стратегическим партнером. Не нужно обладать большой мудростью или политической грамотностью, чтобы понять: интерес польского государства в том, чтобы существовало независимое украинское государство, которое противостоит агрессивной политике Москвы, военной агрессии, которая пытается разрушить единство Европейского Союза, евроатлантического сообщества, которая игнорирует избирательный процесс в целом ряде стран и так далее. Все это понятно.

Но будем говорить иначе. Тезисы, заложенные в законе об Институте национальной памяти, в котором присутствует признание всего украинского народа как преступников и осуждение устремления Украины к государственной независимости – это возврат к коммунистическим временам. Коммунистическая власть Польши применяла точно такую терминологию – один в один.

Поэтому следует задать вопрос: что случилось, почему сегодняшняя польская власть использует ту же терминологию в отношении украинцев, в отношении украинского меньшинства в Польше, в отношении Украины в целом, что и коммунистическое польское государство, которое было сателлитом Советского Союза и, соответственно, Москвы.

antikor.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO