Аналітика

В Угорщині, країні з населенням в 10 млн осіб на схід від Австрії, захід від України і на північ від Балкан, споріднена душа Путіна – це прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Про це йдеться в матеріалі видання The Daily Beast.

У российского президента Владимира Путина есть ряд ключевых союзников в ЕС. В некоторых странах это исключения из правил, даже маргинальные элементы. В некоторых, таких как Франция и Нидерланды, они сделали впечатляющие заявки на власть, но, в конечном счете, провалились. Но в Венгрии, стране с населением в 10 млн человек к востоку от Австрии, западу от Украины и к северу от Балкан, родственная душа Путина – это премьер-министр Виктор Орбан.

Как и в случае со столь многими союзниками и апологетами Путина (в том числе в США), Орбан сделал борьбу с иммиграцией главной темой своей программы. Но потом он пошел еще дальше, назвав другого венгра олицетворением злостного “либерализма”.

В прошлом месяце в Венгрии состоялась уникальная конференция “преследуемых христиан”. Орбан открыл мероприятие, ругая Европу за “отказ от своих христианских корней” и за то, что впустила в свои пределы “опасных экстремистов”.

Миллиардер Джордж Сорос, когда-то поддерживавший Орбана, сейчас публично и повсеместно называется его врагом номер один. В недавнем публичном заявлении Орбан назвал крупнейшего в мире филантропа “Сатаной”, заявив, что создатель одного из лучших университетов Венгрии хочет уничтожить Европу, впустив туда иммигрантов-мусульман.

Это заявление порадовало многих сторонников правой идеи, как в Венгрии, так и в России. Один из высокопоставленных представителей Кремля Владислав Сурков написал в своей колонке в понедельник: “Те вещи, которые приобретают национальный масштаб в Соединенных Штатах, становятся глобальной тенденцией и за пределами их границ”.

Московские власти аплодировали Орбану, приветствуя возведение Венгрией заборов на своих границах для сдерживания передвижения беженцев, и особенно расхваливали критицизм Будапешта в отношении европейской демократии.

Кремль потратил много сил, пытаясь дискредитировать политику ЕС в Прибалтике, на Балканах и в Западной Европе, но необходимости убеждать венгерского лидера не было, поскольку Владимир Путин и Виктор Орбан мыслят одинаково, и Орбан добился значительной поддержки на местах благодаря своим идеям.

Венгерские политики, проигнорировав законы соседней Украины, посетили аннексированный Крым и мятежный Донбасс, чтобы продемонстрировать свою лояльность Кремлю.

Путин и Орбан также, похоже, имеют одно мнение касательно демократических свобод и наличия предполагаемой угрозы со стороны Сороса.

Российские прокуроры запретили деятельность спонсируемых Соросом организаций еще в 2015 году.

“Мы поддерживаем тесные связи со всеми правыми идеологами в Венгрии, потому что это единственное место в управляемом из Вашингтона ЕС, где лидеры настолько отважны, чтобы открыто заявить о том, что все думают об иммигрантах и либералах”, – заявил советник кремлевской администрации Сергей Марков.

Действительно, Венгрия – единственная страна в Европе, где несколько крайне правых партий ведут соревнование с правящей партией в том, кто из них использует наиболее ненавистническую риторику в отношении иностранцев.

В июне сотни экстремальных крайне правых боевиков – мускулистых и бритых наголо – совершили шествие против мусульманских иммигрантов, приуроченное к запуску нового проекта крайне правого направления – созданию движения под названием “Сила и решительность”, которое призвано составить конкуренцию самой многочисленной праворадикальной партии “Йоббик”.

Прогуливаясь по улицам Будапешта сегодня, вы вряд ли встретите беженцев с Ближнего Востока или Африки. Но что вы увидите – это плакаты с портретом Джорджа Сороса и семью вопросами, адресованными народу Венгрии о так называемом “Плане Сороса”, который якобы подразумевает открытие европейских границ для миллионов беженцев. Они развешены практически на каждой автобусной остановке и ярко освещены днем и ночью.

Орбан призвал венгерские спецслужбы исследовать деятельность “Соросской империи” НПО, критикующих его политику.

Ксенофобия и страх перед иностранцами приобретает в Венгрии патологические черты, страх становится причиной отвратительных инцидентов.

Этой осенью известие о том, что несколько детей-беженцев могут приехать в одну из местных гостиниц, вызвало бурное возмущение жителей Оксени, деревни на юго-западе Венгрии.

Толпы местных собрались, чтобы осудить Золтана Фенивси, владельца гостиницы. Протестующие называли беженцев “животными”, которые собираются наводнить их страну, заявляли, что беженцы убивают своих собственных детей и насилуют своих женщин.

Позже Фенивеси обнаружил, что кто-то повредил шины его машины – это была явная месть за его сотрудничество с организацией “Помощь мигрантам”, НПО, помогающей беженцам.

“Я плакал от стыда, когда увидел, до какой степени дошла паранойя жителей Оксени”, – сказал “The Daily Beast” Виктор Сигетвари, лидер венгерской оппозиции.

То, что произошло в Оксени, русских бы не удивило. Из года в год тысячи нацистских групп маршируют на улицах российских городов, скандируя “Sieg heil!” Бедность, безработица и разочарование питают ненависть к иностранцам, которые воспринимаются как потенциальные конкуренты на рынке труда и даже как конкуренты в сексуальных отношениях.

Кремль же в свою очередь, заигрывает с крайне правыми группами, с одной стороны, и арестовывает лидеров ультра националистов – с другой.

Главный редактор венгерского правого журнала Demokrata Андраш Бенчик утверждает, что лидер его страны Орбан и его партия “Фидес – Венгерский гражданский союз” “храбро” использовали крайне правую риторику, несмотря на то, что только 44% зарегистрированных избирателей явились на антииммигрантский референдум в прошлом году.

Убежденный венгерский националист, Бенчик хорошо говорит по-русски, часто посещает мероприятия в российском посольстве и в особенности в Российском культурном центре, который находится непосредственно по соседству с офисом журнала Demokrata. Редактор недавно ездил в Москву вместе со своим сыном и другом, также членами правящей партии “Фидес”, чтобы принять участие в конференции, посвященной проблемам международной безопасности.

“Я рад видеть, что Владимиру Путину нравится посещать Будапешт, – сказал Бенчик, широко улыбнувшись, – В этом году Путин был здесь дважды”.

И Орбану, похоже, тоже нравится ездить в Москву. В 2014 году он подписал с Кремлем контракт на сумму в 12 млрд долларов на расширение АЭС советских времен в Пакше.

Йозеф Петер Мартин, исполнительный директор Transparency International в Венгрии, говорит, что беспокойство вызывает потенциальная коррупция вокруг этой сделки: “Никто не сообщает нам никаких подробностей о кредите на строительство АЭС, которое официально является государственной тайной”.

Антилиберальная позиция Венгрии настолько воинственна, что она, возможно, даже вдохновляет агентов Кремля как в Европе, так и внутри страны.

“Мы считаем правую партию Орбана примером нашей идеальной политики, – говорит Леонид Решетников, отставной генерал-лейтенант Службы внешней разведки России, – В отличие от Венгрии, в России до сих пор не создана сильная правая партия”.

В настоящее время Решетников является председателем правления телеканала “Царьград”, созданного в 2015 году российским крайне правым националистом Александром Дугиным и российским олигархом Константином Малофеевым (оба в настоящее время находятся под санкциями США). Царьград ТВ поддерживает антисемитское и антизападное сепаратистское движения на Донбассе. Канал утверждает, что имеет более 10 миллионов зрителей.

“В наших православных кругах Сорос тоже считается сатаной, – сказал Решетников, посмеиваясь, –Царьград с радостью освещает смелую и продуманную венгерскую политику, это маяк в провальном Европейском союзе”.

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Когда-то на глаза попалось такое определение: «Склока – это достижение мелких целей при помощи крупных неприятностей».

К чему это я? Да к тому, что, вероятно, другим словом, кроме как «склочность», внешнюю политику Украины просто назвать нельзя.

Как? Как можно было за такое короткое время умудриться разругаться со всеми вокруг – просто в голове не укладывается. И ради чего?

На нас теперь уже косо смотрит Венгрия и Румыния, мы упорно портим отношения с Сербией,  из-за исторических нюансов, на нас разобиделась Польша, при том настолько, что глава Института национальной памяти Владимир Вятрович стал там персоной нон-грата. Это так, чтоб не вспоминать про жуткий конфуз на выборах в США или классические грабли в ПАСЕ.

При этом у нас продолжается бесконечная мантра о том, что нас поддерживает весь мир, и мы единственные стоим на страже Европы от того, чтоб ее захватила Россия, при этом не замечая, что нам уже крутят у виска даже не втихаря.

От субъекта до объекта

Если кто-то думает, что этим мы защищаем наши национальные интересы – так нет. В наших интересах – нормальные отношения с другими странами. Нормальные, а не скандалы по поводу и без повода. Для этого и существуют дипломаты. Это их работа. Если они с ней не справляются – нафиг с пляжа! Если они создают нам во всем мире имидж неадекватных клоунов – нафиг!

Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж. Рассорившись со всеми, реально можем скатиться с уже хлипкого статуса субъекта международных отношений до окончательного статуса объекта, и относиться к нам будут соответственно. Как к холопам. К предметам.

Мы не настолько самостоятельная держава как в экономическом, так и в политическом плане, чтоб позволять себе такой имидж

И дело не в том, что мы не имеем право на свое мнение по каким-то вопросам и отстаивать свои национальные интересы. Наоборот, имеем и должны! Но не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших интересах – сотрудничество к взаимной выгоде. К взаимной! Выгоде! Сотрудничество, а не склоки!

Не надо путать национальные интересы с обычным скандализмом. В наших национальных интересах – сотрудничество с другими странами к взаимной выгоде

Компенсация попоболи

Напомню, что основной месседж нашей власти: «Мы идем в Европу!». Как мы в нее идем? Каким боком? Скандаля со всем миром? Или то, что мы приняли соглашение об Ассоциации, которое абсолютно не выгодно нам, зато выгодно Европе, делает нас членами ЕС? Или приближает к членству? Да ровно наоборот. Если нам европейцы продают топор по цене паровоза, это не делает нас партнерами. Просто лишний раз убеждает европейцев, что мы – лохи и на нас можно ездить. Можно, и нужно.

За все постмайданное время мы ни на йоту не приблизились ни к Европе, ни к членству в НАТО, несмотря на гротескно-демонстративный «еврооптимизм». Нас там просто не хотят видеть. Мы так и не получили статус особого партнера США вне НАТО, хотя и кричим несколько лет о том, что «вот-вот».

А почему? Да потому, что мы позволяем собой пользоваться. В серьезных вопросах, а не в том, что у нас выдают за очередную «пэрэмогу дипломатии». В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует. А мы не возражаем. И чтоб компенсировать попоболь от этого противоестественного акта, мы раздуваем скандалы на голом месте по мизерным и совершенно бестолковым поводам. Мол, смотрите, какие мы грозные и самостоятельные. Не смешите людей – все и так в курсе.

В экономическом и политическом плане нас имеют, как хотят. А это единственное, что наших «как-бы партнеров» интересует.

Пора уже и определяться, девочки

Если кратко, то в политическом плане, Украина – в тупике. Пик постмайданной популярности давно прошел, а дивидендов с него мы не получили. В нынешних условиях многополярного мира нам жизненно необходимо быть частью какой-то из систем коллективной безопасности. Иначе нас растащат по кусочкам и не пикнет никто. А наш воз – и ныне там. И он будет там, пока мы будем вести себя, как клоуны и вместо реальных шагов в плане защиты национальных интересов, будем собачиться из-за языка, спорных моментов в истории, кому-то что-то указывать или просто гавкать на того, на кого хозяин укажет. Пора определяться, кто мы – серьезные люди или клоуны-скандалисты?

Олег Левадный, журналист, блогер, врач

persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Нове покоління військових стратегів України виросло в боях на Донбасі.

Журнал Новое Время розповідає про шість знакових воєначальників сучасної України, які очолили найважливіші військові операції на Донбасі, передають Патріоти України.

1. Євген Межевікін, заступник командира 1-ї окремої танкової бригади, підполковник, Герой України, 35 років

Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького II та III ступенів, орден Народний Герой.

Євген Межевікін, танкіст з позивним Адам, бився в найгарячіших точках на сході країни – під Пісками, Авдіївкою та Донецьким аеропортом. Його машина, яку він називає “ластівкою”, палила ворожу техніку і прикривала українських військових.

Але розповідає про все це він неохоче, немов про звичайну роботу. “Так ми цілими днями моталися там і тут, ходили без прикриття однією машиною. Ходили і через сепарів, і по мінних полях, і через їхні пастки, – згадує він. – Пишаюся лише тим, що голови не опускали, не ховалися за спини. А під час виконання завдань не було жодної втрати ні серед моїх безпосередніх підлеглих, ні серед тих, кого прикривали”.

У 2017-му кіборг Адам закінчив Національний університет оборони і пішов на підвищення – став заступником командира 1-ї бригади. Найближчим часом він знову вирушить в зону АТО.

2. Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ, генерал-лейтенант, Герой України, 44 роки

Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден Данила Галицького.

“Найдовший рейд у військовій історії світу”, – такими словами Філіп Карбер, американський військовий експерт, назвав те, що влітку 2014 року зробив Михайло Забродський зі своїми підлеглими на Донбасі.

Кілька сотень бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади Забродського майже за 20 днів пройшли 470 км, в тому числі по тилах контрольованої сепаратистами території. Вони вивели з оточення 3 тис. своїх соратників і 250 одиниць бронетехніки. А крім того, знищили кілька російських артилерійських підрозділів, захопивши їхню техніку і озброєння.

“Поки противник з’ясовує, що у нього в тилу відбувається, ти завдаєш наступного удару. А потім – наступного, не зупиняючись на місці”, – пояснює Забродський свою тактику, засновану на швидкості і скритності.

Його 95-та бригада відзначилася не тільки цим рейдом, а й узяла участь у багатьох ключових боях на сході: десантники відбивали телевежу на горі Карачун, блокували тоді ще окуповані Слов’янськ і Краматорськ, воювали біля Донецького аеропорту, брали шахту Бутівка.

Бойові успіхи десантників обернулися для їхнього командира стрімким підвищенням – той за два роки пройшов шлях від полковника до генерал-лейтенанта і став керувати всіма високомобільними військами.

3. Віктор Ніколюк, начальник 169-го навчального центру сухопутних військ Десна, полковник, 42 роки

Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Для ЗМІ Віктор Ніколюк, позивний Вітер, – це перш за все командир 92-ї окремої механізованої бригади, який разом з підлеглими особисто полонив двох співробітників російського ГРУ – Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва. Обох згодом обміняли на Надію Савченко.

Для самого Ніколюка вся ця історія – лише крихітний епізод трьох років війни. Зі своєю бригадою він пройшов її з самого початку.

Все почалося ще навесні 2014-го, коли підрозділ Ніколюка, розташований у Харківській області, по кілька разів на тиждень блокували місцеві проросійські “громадяни”, погрожуючи вторгненням сил північного сусіда.

Навесні цього року Ніколюк очолив головний навчальний центр сухопутних військ: ділиться бойовим досвідом, змінює підходи до підготовки особового складу. Завантажений повністю, але сумує за передовою. Бо війна, за його словами, оголює людину. “Тут [в тилу] ти можеш ходити свій хлопець, пизд**ий пацан, – каже він. – А там ти прийшов – і обісрався. Там менше місця зраді і кулуарним розмовам. Там розумієш, навіщо потрібна армія”.

4. Олег Мікац, командир оперативно-тактичного угруповання Луганськ, генерал-майор, 41 рік

Нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Олег Мікац – перший український генерал, який ніколи не служив у радянській армії. У нього за плечима – участь у миротворчих операціях і служба на чолі одного з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ – 93-ї окремої мехбригади.

Саме з цим підрозділом Мікац, тоді ще комбриг, в 2014-2015 роках керував обороною Донецького аеропорту.

93-тя бригада вирушила в Донецьку область відразу після початку АТО і брала участь в боях по всьому регіону. “Уже в травні, прямуючи на схід, ми розуміли, що Росія – агресор, – каже генерал. – Ми не зупинили її в Криму. Тому повинні були зупинити на Донбасі, щоб не довелося робити це ближче до центральних областей”.

Зараз Мікац очолює угруповання українських сил на луганському напрямку. За його словами, в цілому обстановка стабільна, а за останні місяці обстріли скоротилися на 90%. І це хороший знак: стійке припинення вогню – перший крок, який дозволить політикам врегулювати ситуацію, повернути Донбас, а потім і Крим. “Військового вирішення конфлікту на сході на даний момент вже немає”, – підкреслює захисник Донецького аеропорту.

5. Василь Осипчук, командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади, полковник, 48 років

Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького.

Останні півроку 59-та бригада захищає одну з найгарячіших ділянок на Донбасі – маріупольський напрямок. Незважаючи на Мінські угоди, обстріли тут – особливо в Широкино і Водяному, – не вщухають. Говорячи про це, Василь Осипчук усміхається: “Головне, що на адекватну відповідь у нас є право”.

Він закінчував військове училище ще при Радянському Союзі. Як і багато представників цього покоління, після 25 років служби Осипчук вийшов у відставку. “Мені було некомфортно: армії як такої вже майже не залишилося, на посадах росли люди зі знайомствами, – згадує командир. – Щоб робити кар’єру, потрібно було вислужитися. Я цього не хотів”.

Думку свою він змінив після Майдану, в якому брав активну участь. Після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі пішов добровольцем до військкомату. Там інтересу не викликав: мовляв, для полковника посад немає. Але врешті місце знайшлося: Осипчук очолив 10-й батальйон територіальної оборони в Житомирській області.

Батальйон довелося формувати з нуля: спочатку в нього не було нічого – ні озброєння, ні транспорту, ні кадрів. Осипчук підключив свої зв’язки, волонтерів, місцевий бізнес. Два місяці, поки формувався підрозділ, він називає тепер “вирвані роки”.

Однак уже в середині липня 2014 року підрозділ вирушив захищати лінію розмежування з Кримом у Херсонській області. А взимку 2015-го опинився в зоні АТО. У підсумку на базі батальйону в тому ж році сформували цілу бригаду з Осипчуком на чолі.

Вона більше 20 місяців виконувала різні завдання в зоні АТО: воювала, крім іншого, під Старогнатівкою, Волновахою і Гранітним. Саме бійці Осипчука відволікали на себе сили противника, коли з оточення під Дебальцевим виходили українські з’єднання.

6. Дмитро Делятицький, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, полковник, 41 рік

Нагороди: орден Данила Галицького.

Дмитро Делятицький виявився одним з перших представників української армії, які зіштовхнулися з російською агресією. Сталося це в Криму, де він служив командиром 1-го окремого батальйону морської піхоти.

На початку березня 2014 року його військову частину заблокували російські військові, прикриваючись місцевим населенням – переважно похилого віку, жінками і дітьми. Поки офіційний Київ зберігав мовчання або віддавав суперечливі накази, кримські морпіхи 25 днів утримували оборону частини.

Після того як оборона пала, Делятицький вивів з собою на материк половину підлеглих, втративши при цьому квартиру в Феодосії і майже рідний Крим, де прослужив понад 15 років.

Опинившись на материку, кримські морпіхи майже відразу вирушили в зону АТО і провели там в цілому більше трьох років. Останні два – у складі 36-ї бригади, створеної на базі виведених з півострова підрозділів. В основному захищали лінію розмежування на маріупольському напрямі. Саме вони звільнили Широкине і Водяне, а також “потіснили” позиції противника на 5-7 км у бік українсько-російського кордону.

“Для мене висновок однозначний: це не війна за Донбас, це війна за всю країну, – каже комбриг. – Якщо ми підемо звідти, завтра вони [вороги] опиняться в Миколаєві чи Херсоні”.

Патріоти


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

После того, как стало ясно, что России не удастся добиться успехов в войне на Донбассе, Кремль решил изменить тактику по отношению к Украине. Об этом заявил британский журналист и политолог Эдвард Лукас.

«В этой ситуации, похоже, Кремль смещает акценты, собираясь перенести их на внутреннюю украинскую арену. А именно попытаться достичь своих целей с помощью друзей, оставшихся в Киеве (из числа олигархов, политиков и т.д.). Условно говоря, добиться в Киеве того, что не удалось на поле боя под Мариуполем. Этим, как я думаю, и объясняются миролюбивые жесты Путина – это лишь изменение тактики», — отметил Лукас.

По его мнению, не стоит воспринимать все слова президента России Владимира Путина за чистую монету.

«Тактика Кремля изобретательна, там совсем не дураки, они испытывают различные методы, смотрят, что сработает лучше, а что хуже. Что касается Украины, то, судя по всему, в Москве поняли, что одержать полную победу им не удастся, и сосредоточили усилия на том, чтобы в итоге не проиграть», – считает Лукас.

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Друзі! У своєму черговому відеоблозі розповідаю про результати роботи виконавчої служби Мін‘юсту за 10 місяців: про повернуті до державної та комунальної власності земельні ділянки, стягнуту заборгованість по заробітній платі та аліментах. Щодо останнього – будемо посилювати відповідальність боржників, адже діти, які живуть у неповних сім‘ях, мають право на гідне життя! Деталі – у відео.

Друзі! У своєму черговому відеоблозі розповідаю про результати роботи виконавчої служби Мін‘юсту за 10 місяців: про повернуті до державної та комунальної власності земельні ділянки, стягнуту заборгованість по заробітній платі та аліментах. Щодо останнього – будемо посилювати відповідальність боржників, адже діти, які живуть у неповних сім‘ях, мають право на гідне життя! Деталі – у відео.#MinJust4U

Posted by Сергей Шкляр on Montag, 13. November 2017

Сергій Шкляр


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Короткая воскресная ремарка.

Конечно, главная тема сегодня во всех СМИ – Трамп-Путин.

Начнем немного издалека. Трамп делает вид, что не замечает, что Россия крайне токсична. Завтра Испания предоставит доказательства о вмешательстве РФ в каталонский т.н. (потому что печатался на принтерах и раздавался всем на улицах) референдум.

Британия уже заявляет о вмешательстве РФ в Брекзит. Германия имеет такие же данные о вмешательстве в свои выборы. Всё разведсообщество США, НАТО имеет данные о вмешательстве РФ в выборы в США.

Мюллер имеет вагон и маленькую тележку материала о целом российском спруте в окружении Трампа (кстати, возможны отставки на следующей неделе в команде Трампа). И как я писал неоднократно, поток этой информации будет нарастать, как снежный ком, в ближайшие 12 месяцев.

Поэтому, когда Трамп пытается играть в доброго полицейского и говорить, что он доверяет Путину и РФ нужна США для решения мировых проблем, – это ошибка Трампа. Это могло бы работать, если бы не было всего, что описано выше. А так Трамп просто зарывает себя глубже.

Что касается Украины, то «процесс миротворцев» идет правильно и предсказуемо. Конгресс, Волкер, мировая (Канада, спасибо) и украинская дипломатия делают отличную работу. Эта тема будет основной на наступающей завтра новой неделе. Но это – завтра.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Продовжуючи аналіз застосованої ГПУ «схеми» щодо так званої «спецконфіскації», начебто,  коштів Януковича, зупинюсь на деяких аспектах судової практики, яку проігнорували як прокурори, так і судді.

На що мені, при цьому, хотілося б ще звернути увагу нинішніх правоохоронців, в першу чергу своїх бувших колег із ГПУ, застерігши їх від подальших негативних наслідків такої їх «діяльності», то це на професійно неправильну та, вибачте, незаконну практику укладання угод із одним (кількома) підозрюваним про визнання  винуватості з тим, щоб виписаний таким чином (як це було у справі того ж Кашкіна) обвинувальний вирок суду про її затвердження використати в подальшому як доказ вини осіб у головному провадженні, де проходять основні співучасники, які участі в судовому засіданні не приймали.

Пряма заборона такого способу збирання доказів міститься в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ  (ВССУ) «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 року, де чітко зазначено, що (дослівно): «вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх».

Окрім того, проаналізувавши цілий ряд судових рішень по затвердженню таких угод про визнання винуватості, особливо це стосується кримінальних проваджень слідчих ГПУ і, в першу чергу, військової прокуратури, яка, як на мене, найбільше цим грішить, я приходжу до невтішного висновку про порушення прокурорами вимог ст. ст. 469 і 470 КПК України, а саме: ними укладаються такі угоди у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, які, згідно ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесені до виключної підслідності НАБУ, розслідувати які органи прокуратури законом не уповноважені, про що в своєму листі від 13.09.2016 року справедливо зауважував і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, не завжди підозрювані у таких злочинах попередньо (тобто, до укладення угоди про визнання винуватості) викривали іншу особу у вчиненні злочину, знову ж таки, підслідного НАБУ, і головне, що ця інформація про вчинення злочину особою, яку викрито цим підозрюваним, підтверджувалася іншими доказами. На жаль, і суди, які своїми вироками затверджують такі угоди у подібних справах, не звертають уваги на відсутність тієї чи іншої обов’язкової умови, передбаченої КПК України, що є достатньою підставою для їх оскарження і відповідно — скасування вищестоящим судом.

Змушений також нагадати і про те, що суд у відповідності до ст. 474 КПК України повинен відмовити у затвердженні такої угоди, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу або закону, а також, якщо умови угоди порушують права, свободи та інтереси сторін або інших осіб.

Тому, абсолютно законно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних  справ Апеляційного суду м. Києва 15.02.2017 року прийняла до розгляду і задовольнила апеляційні скарги двох адвокатів, які не приймали участі у справі в суді першої інстанції,  в інтересах бувшого Генпрокурора України В. Пшонки про скасування обвинувального вироку Печерського районного суду м. Києва, яким було затверджено угоду про визнання винуватості Особи 8.

Перш за все, колегія суддів зазначила, що при цьому вона виходила із правової позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладеної в Постанові від 03.03.2016 року, яка полягає в тому, що  особа, яка не була учасником судового розгляду у кримінальному провадженні щодо іншої особи, має право звернутись з оскарженням вироку, ухваленого на підставі угоди між прокурором та іншим обвинуваченим у цьому провадженні, якщо вирок стосується прав, свобод та інтересів особи, яка звертається із оскарженням.

Окрім того, апеляційний суд вказав дослівно: «викладаючи в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, висунуте Особі 8 згідно з обвинувальним актом, судом першої  інстанції стверджується і про вчинення іншою Особою 5 певних дій, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 191 КК України. Таким чином, при формуванні обвинувачення у вироку щодо Особа 8 судом першої інстанції констатовано, що обвинувачувана діяла у співучасті із особою, щодо якої кримінальне провадження у суді не розглядалось і яка не брала участі у судовому розгляді, але, при цьому, у вироку зазначено прізвище цієї особи».

Більше того, та ж колегія суддів апеляційної інстанції дослівно зазначила: «При затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченою Особа 8 і прокурором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в обвинувальному акті та в такій угоді про визнання винуватості при викладенні фактичних обставин кримінального провадження, вчиненого Особа 8, яке досудовим слідством вважаються встановленим, зазначено прізвища осіб, які не є учасниками даного кримінального провадження, в т.ч. і прізвище Особа 5. Також в цих документах вказуються конкретні дії, вчинені кожним із цих осіб, зокрема і Особа 5, а також інші дані стосовно посади Особа 5, його посадових обов’язків, тощо, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу».

На підставі наведених обставин колегія суддів скасувала зазначений вирок суду щодо Особа 8 з направленням даного кримінального провадження до органу досудового розслідування для подальшого розслідування в загальному порядку.

Наскільки мені відомо, по цій же «схемі» прокурорами ГПУ виділялись в окреме провадження і направлялись до суду для їх затвердження місцевими судами і угоди між підозрюваними та прокурорами про визнання винуватості і у інших кримінальних справах за підозрою того ж В. Януковича у створенні злочинної організації та протиправному заволодінні майном Межигір’я і урочища Сухолуччя, Сергія Курченка — у створенні злочинної організації та вчиненні ним інших злочинів і т.д.

Мій висновок про незаконність такої практики Генеральної прокуратури по збору доказів вини організаторів і найбільш активних учасників цих, так званих, «злочинних організацій» та «організованих злочинних груп», в т.ч. (допускаю) як і їх заочного засудження шляхом долучення до основних кримінальних проваджень таких обвинувальних вироків судів по затвердженню угод про визнання винуватості другорядних учасників цих злочинів, свідчить і постанова судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 року, причому, теж у кримінальній справі, яка по незрозумілій для мене причині знову ж таки розслідувалась військовою прокуратурою, хоча інкриміновані у ній злочини і особи підозрюваних не мали ніякого відношення до її підслідності.

До речі, знаючи про обставини цього кримінального провадження не тільки із ЗМІ та Реєстру судових рішень, а і від своїх колег-адвокатів, я і раніше був впевнений у незаконному кримінальному переслідуванні, як мінімум, двох бувших керівників прокуратури Київської області, один з яких, ще раз підкреслюю,  по завідомо надуманій підозрі тривалий час знаходиться в розшуку, а відносно другого обвинувальний акт направлено до суду, де він і слухається вже більше 2-х років! Я переконаний, що, окрім виправдувального вироку  відносно цих двох осіб, іншого рішення суду і бути не може! І про це знає і нинішнє керівництво Генпрокуратури, але, будь-яких рухів на відновлення законності і справедливості  та захисту прав людини на свободу і особисту недоторканність, та забезпечення загальних засад кримінального провадження таких як: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини,  а також  верховенство права, не вчиняє!!!

Але, повертаючись до проблеми збору таким неналежним способом (через укладення угод при визнання винуватості другорядними учасниками цих подій) доказів винуватості навіть нехай і найбільш одіозних осіб, в т.ч. і з числа найбільш активних учасників «злочинної організації» Януковича, хочу зазначити, що Верховний Суд у названій постанові ще раз підтвердив, що відповідно до ст. 304 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді і суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, а також на перегляд вироку чи ухвали суду, які стосуються прав, свобод та інтересів особи, судом вищого рівня, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, чи ні.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження даного вироку, у цій справі військової прокуратури заявник (суддя, справа відносно якого слухається в суді вже більше 2-х років) послався на те, що зміст вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості  обвинуваченим (бувшим прокурором в процесі), недвозначно стверджує і про його (заявника) співучасть із засудженим у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 3 від подальшого відбування покарання і у такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює заздалегідь його (судді-заявника) винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

Підтримуючи позицію цього заявника, Верховний Суд визнав, що дійсно преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження, але факт преюдиції розцінюється суддею-заявником як безспірний, встановлений компетентним органом,  і як такий, що спрощує оцінку даних. Саме в зв’язку з цим, констатуючи у вироку щодо бувшого прокурора його винуватість у вчиненні пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею (заявником), щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що цим суддею постановлено завідомо неправосудне рішення. При цьому, навіть відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, так як усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виголошення і підписання, а прізвище суддів, які їх ухвалювали, не підпадають під «засекречення», згідно Закону «Про доступ до судових рішень». Тому, Верховний Суд констатував, що висновок суду першої інстанції у вироку про затвердження угоди про визнання винуватості прокурором Особа 2 у сприянні ним у постановленні завідомо неправосудного рішення щодо Особа 3 є підтвердженням винуватості судді Особа 1 у постановленні такого рішення!

Така преюдиція щодо винуватості судді у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, на думку Верховного Суду, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст. 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Все це неминуче веде до того, що усі голослівно вже «завершені», або ті, що скоро будуть закінчені, резонансні кримінальні справи в майбутньому будуть «розвалені» кваліфікованим захистом, як мінімум, у Європейському суді з прав людини і потягнуть за собою як нові матеріальні збитки для нашої держави, так і підрив іі іміджу і авторитету. «Комбайн» реалізації саме таких схем, на превеликий жаль, вже запущено. Залишилось лише одне питання, куди ж все таки поставлять кому високопоставлені судді у такому реченні: «конфіскувати неможна повернути»…..

На завершення свого аналізу щодо проведеної так званої «спецконфіскації коштів належних Януковичу», зверну Вашу увагу на і те, що нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація, що Національне антикорупційне бюро намагається встановити місцезнаходження близько 156,8 мільйонів доларів США та 218,1 тис. грн, які, за їх версією, належали компанії Quickpace Limited, пов’язаній з нардепом Олександром Онищенком та були арештовані на рахунках в ПАТ «Ощадбанк» за рішенням суду від 24.05.2016 в рамках розслідування так званої «газової справи». Як встановили детективи НАБУ, станом на 17.10.2017, незважаючи на наявні обтяження (нескасоване та неоскаржене рішення суду про їхній арешт), дані кошти зникли з рахунків у ПАТ «Державний ощадний банк України. В «Ощадбанку» це пояснили тим, що кошти нібито були перераховані до Державного бюджету України на підставі вироку Краматорського суду Донецької області, яким було «затверджено угоду про визнання винуватості з громадянином Аркадієм Кашкіним».

Таким чином, до законності застосування військової прокуратурою процедури спеціальної конфіскації 1,5 млрд. доларів США виникає ще більше запитань: яким чином в дохід держави могли звернутись кошти, арештовані судом в рамках іншого кримінального провадження, яке розслідується НАБУ? Як могло таке статися, що одні і ті ж кошти арештовувалися судами двічі? Куди насправді зникли вказані кошти? Чи зникли з цих рахунків облігації на суму 123 млн. доларів США, які також належать компанії  Quickpace Limited?

Тому, вважаю, що правоохоронцям (зокрема, Генеральній прокуратурі) вкрай необхідно роз’яснити суспільству і своїм колегам дійсну долю цих коштів та відкрити завісу таємничості щодо реальної «спецконфіскації коштів Януковича». До речі, оприлюднені заступником Генерального прокурора Єніном причини засекреченості вироку Краматорського міського суду по справі не витримують ніякої критики.

«Солодкі» розповіді про найбільш результативну спецоперацію Генпрокуратури і суду по цій, вибачте, утаємниченій справі не додають правоохоронцям авторитету. Як би хто про це не повторював із експертів телеефіру.

АВТОР:
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,
адвокат
Олексій Васильович Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У рейтингу найщасливіших країн, який складає ООН, цьогоріч Україна зайняла 132-гу сходинку. У порівнянні з минулим роком ми скотилися на дев’ять позицій вниз. Усього в списку – 155 держав.

Експерти Організації Об’єднаних Націй переконані, що щастю українців найбільше заважають високий рівень корупції, низька довіра до органів влади та відсутність особистої свободи. Чому так історично склалося і як нашим громадянам навчитися бути щасливими, журналісту видання Persona.Top розповіли історик Ігор Бігун і психолог Вікторія Носенко.

Щастя історично відносне

«Щастя – це значною мірою суб’єктивне відчуття. Не завжди історичні обставини зумовлюють його. Якщо пригадати ХХ століття, то більшість населення було бідним або небагатим. Але чи має це зв’язок із сучасним самоусвідомлення українців як щасливих чи нещасних? Навряд чи. Те, через що зараз українці можуть вважати себе нещасними, не зіставити з тим, що пережили люди під час Голодомору – тоді було набагато гірше. Тому все це відносно», – говорить науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху та редактор сайту «Історична правда» Ігор Бігун.

В українців довго культивувався образ жертви

Психолог Вікторія Носенко стверджує, що щастя – це концепція душевного благополуччя, на яку впливають зовнішні фактори середовища, в якому людина перебуває – від історії та менталітету країни до сімейних традицій.

«Проблема «нещасних» громадян нашої країни не в тому, що немає відповідних умов для щасливого життя, а в нездатності відчувати стан радості і задоволення від життя. Наш менталітет історично складався на ґрунті ідеї жертовності – коли потрібно терпіти випробування, обмежувати свої потреби, боятися нових можливостей і ризиків, очікувати кращого майбутнього, яке, за законом жанру, не настане ніколи», – висловлює свою думку Вікторія Носенко.

Щастя для «жертви» – це вторинні вигоди: тимчасове заспокоєння від факту зняття з себе відповідальності, звинувачення обставин у своїх негараздах і тліюче почуття надії на краще, яке пізніше змінюється розчаруванням.

Аби стати щасливим, навчіться брати на себе відповідальність

За словами психолога, у питаннях особистого щастя продуктивніше відповідати за себе самому, докладаючи зусиль для поліпшення якості життя.

«Коли ми сліпо передаємо у своєму житті «кермо влади» в чужі руки, ми ризикуємо зіткнутися з відчуттям власного безсилля і незадоволеності – це, власне, і веде нещасних. Турбота про свій комфорт, дозвіл собі хотіти і робити більше, ніж вимагають поточні обставини, пошук способів отримати бажані блага, творчість, прийняття на себе відповідальності за свій вибір, своє життя та своє майбутнє – це свобода, яка дозволяє розірвати внутрішні «кайдани» і відкрити свій унікальний секрет щастя», – вважає Вікторія Носенко.

Нагадаємо, що найщасливішими відповідно до рейтингу ООН виявилися жителі скандинавських країн: Норвегії, Данії та Ісландії.

Рейтинг найщасливіших країн

Рівень щастя експерти оцінюють за такими параметрами, як валовий внутрішній продукт на одну особу населення, соціальне забезпечення, довіра (сприйняття влади, бізнесу і ставлення до корупції), очікування щодо тривалості життя, свобода та благодійність.

Автор: Ірися Герцун

persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Подлая империя убила каждого 6-го своего жителя, и продолжает убивать.

100 лет — удобный юбилей. Во-первых, выросло четыре поколения людей. Во-вторых, прошло достаточно времени, чтобы оценить происшедшее. В-третьих, попытаться осознать, что это было — «счастье народное» или все-таки «народная трагедия»? Исследователи до сих пор спорят, скольких людей погубила «родная советская власть», руководившая страной, «где так вольно дышит человек». Цифры называют 30 до 50 миллионов — точнее выяснить не удается, поскольку после прихода Путина архивы снова закрыли. То есть от 30 до 50 миллионов человек были убиты во время гражданских войн в 1920-х годах, погибли от голодомора и эпидемий 1930-х годов, бездарного командования во время «великой отечественной войны», уничтожены в ГУЛАГе и во время репрессий, голода в конце 1940-х годов, многочисленных советских войн на всех континентах, кроме Австралии и Антарктиды.

У столетнего юбилея есть автор — его огрызки до сих пор лежат на Красной площади, как напоминание о тех обещаниях, которые большевики раздавали до 1917 года.

Задолго до этого Ленин много писал о «светлом будущем», проклиная царизм, душивший свободу порабощенных им людей. В 1906 году он довольно точно написал о диктатуре, что она «означает не что иное, как ничем не ограниченную, никакими законами, никакими абсолютно правилами не стесненную, непосредственно на насилие опирающуюся власть». Чтобы спустя одиннадцать лет самому стать диктатором.

О советской власти существует множество даже не мифов — скорее, сказок, заменяющих правду. Пуля из маузера или винтовки убивала людей физически, а пропаганда отравила несколько поколений советских людей, которых довольно быстро склонили к выбору, что лучше любить власть коммунистов, чем попасть за колючую проволоку или на расстрельные полигоны. Главный советский миф состоит в том, что советский народ безропотно любил власть, наслаждался строительством коммунизма и любил ходить на праздничные демонстрации и не только по струнке.

Советская пропаганда начала сочинять сказки сразу же. Например, про «героический штурм» Зимнего дворца, которого на самом деле не было — были лишь две попытки, поскольку Временное правительство охраняли 137 ударниц женского батальона смерти, 2−3 роты юнкеров и 40 инвалидов Георгиевских кавалеров, возглавляемых капитаном на протезах. Несколько тысяч матросов, призванных «свергать царя», начали наступление на Зимний дворец, обстреляв его охрану из ружей и пулеметов. Но горстка защитников дворцы отбила атаку. Вторая попытка увенчалась успехом — благодаря толпе зевак и мародеров, воспользовавшихся возможностью поживиться. А никакого царя большевики не свергали, поскольку он отрекся от трона еще 15 марта.

Дальше пропаганда врала напропалую — про «беляков» и «контру», про «махновцев» и «белополяков», убивала и врала, врала и арестовывала, расстреливала и врала. Пропаганда, как липкая паутина, опутывала затравленных и живущих в вечном страхе людей, которых приучали верить только тому, что говорили вожди, тому, что писалось на лозунгах и транспарантах. Советская страна быстро превратилась в огромный концлагерь, отгороженной «железным занавесом», не допускавшим внутрь никакой информации, которая бы противоречила официальной идеологии. Любой, кто пытался возмутиться или воспротивиться вранью, пополнял или расстрельные списки, или колонны в мордовских и сибирских лагерях.

О происходящем внутри страны люди стали узнавать из передач «вражеских голосов», которые пробивались сквозь писк и грохот «глушилок», расставленных по всему Советскому Союзу. Было построено около 1400 специализированных станций общей мощностью 14 600 киловатт, которые позволяли заглушать до 40–60% трансляций на всех частотах. В конце 1940 — в начале 1950 годов слушающие ВВС или «Радио Свобода» узнавали, что происходило в 1956 году в Тбилиси или в 1972 году в Каунасе, как расстреливали демонстрацию рабочих в Новочеркасске в 1962 году.

Только спустя годы, когда рухнул «железный занавес» и распался Советский Союз, люди стали узнавать, что все эти годы, начиная с 1917 года, периодически вспыхивали волнения, участников которых по большей части расстреливали или арестовывали и ссылали на долгие годы в сибирские лагеря. Все эти события можно разделить на несколько групп: гражданская война и продразверстка, сопротивление коллективизации, восстания на оккупированных большевиками окраинах Российской империи, социальные бунты и волнения, инициированные КГБмежнациональные столкновения.

Практически всегда они жестоко подавлялись спецслужбами или советскими войсками, кроме событий в перестроечные годы, когда информационный вакуум ослаб. Об этих попытках восстать против существующего порядка рядовые граждане ничего не знали — со всеми, кто пытался каким бы то ни было способом распространить информацию об этом (даже если просто рассказать родственнику или коллеге по работе) проводились «профилактические беседы», доходило и до уголовного наказания.

Начавшаяся после большевистского переворота и борьба с религиями вызвала огромное сопротивление, особенно, когда начали взрывать и сжигать храмы. Уничтожали не только православные церкви, большевики уничтожали любого конкурента своей идеологии — и мечети, и синагоги, и дацаны. Любая религия, кроме коммунизма, была объявлена вне закона. Как бы советские историки не скрывали настоящие причины гражданского сопротивления, они были по большей части ментальные — люди просто не понимали, почему Ленину и Марксу они должны верить больше, чем Иисусу или Аллаху. Когда в конце 1920 годов началась коллективизация, покусившаяся на самое дорогое, что было у людей, соблазненных лозунгом «Земля — крестьянам!», сопротивление власти было самое ожесточенное, вплоть до многолетних вооруженных столкновений.

На окраинах новой, создаваемой большевиками империи, еще действовали отряды «белогвардейцев» или разрозненные группы офицеров царской армии, собиравших сопротивление. В 1921–1928 года в Якутии произошло несколько восстаний. В 1925 году восставшие под руководством якута Михаила Артемьева и тунгуса Павла Карамзина захватили село Нелькан и порт Аян. В 1927 году по всей Якутии шли бои: село Покровск занял отряд Олмарукова, велись бои в Якутском и Олёкминском округах, боевые действия были в Усть-Майском, Мечинском и Амгинском улусах. Восстание жестоко подавляли — расстреляны 128 человек, 130 получили различные тюремные сроки.

В 1924 году до пяти тысяч амурских казаков подняли восстание в Благовещенском уезде Амурской области. В 1931–1934 годах начались Казымские восстания, вооружённое сопротивление коренных народов приобской тундры — хантов и ненцев. Они были недовольны уничтожением традиционного образа жизни и хозяйствования — им запретили охотиться и ловить рыбу там, где этим много веков занимались их предки, детей оленеводов и охотников заставляли учиться в интернатах. По той же причине началось восстание ненцев, так называемые Ямальские восстания: в 1934 году было первое сопротивление, подавленное отрядом ОГПУ в 100 человек. В 1943 году, во время Второй мировой войны, оно вспыхнуло вновь — но снова было подавлено.

В марте 1930 года вспыхнуло крестьянское восстание в Муромцевском районе Барабинского округа Сибирского края РСФСР, когда крестьяне потребовали прекратить коллективизацию. Восстание охватило 28 населенных пунктов с общим числом жителей до 20500 человек. Против них были брошены карательные отряды, убившие 16 человек, более 700 человек были арестованы. В мае 1930 года началось восстание в селе Хнов в Южном Дагестане, одновременно началось Хоринское вооружённое крестьянское выступление в Бурят-Монгольской АССР. В апреле 1931 года под лозунгами «Против Советской власти! Против насилия! Против раскулачивания! Освободим крестьян от хлебозаготовок и лесозаготовок! Да здравствуют единоличники! Идём против коммунистов и коммуны!» произошло Уровское крестьянское восстание в Нерчинско-Заводском районе Восточно-Сибирского края.

Это лишь небольшое перечисление восстаний и сопротивления советской власти, происходивших на территории России. Одновременно шли бои против Красной армии, которая захватывала Украину и Беларусь, Бессарабию и страны Кавказа, Центральную Азию и Балтию. Кроме так называемого «басмаческого» движения, в Казахстане в разных частях происходили крестьянские восстания. Причина та же — коллективизация, борьба с традиционными религиями. Всего до Второй мировой войны на территории СССР произошло более 50 крупных восстаний и более ста различных актов сопротивления, от одиночных выступлений до массовых демонстраций.

Война отчасти остановила сопротивление советской власти, консолидировав часть населения. Но в оккупированных регионах советские люди спокойно отнеслись к немецким войскам, а армия Власова и другие подразделения Вермахта, куда набирались граждане СССР, пополнялись не только военнопленными, но и эмигрантами, бежавшими от советской власти после большевистского переворота. В годы войны в тылу любое недовольство подавлялось по законам военного времени, никто не смел высказать что-то кроме похвалы в адрес советского руководства, а тем более по поводу бездарного командования.

После войны начался голод, западные страны перестали поставлять продукты питания по программе Lend-Lease, собственное хозяйство и промышленность были разрушены. В конце 1950-х годов в разных частях СССР начались социальные волнения, связанные с нехваткой продовольствия и напряжением в обществе. Забастовка, а затем и восстание началась в августе 1959 года в казахстанском Темиртау. В 1961 году произошли: Бийский погром, стихийные волнения в городе Александрове Владимирской области, происшедшие в результате конфликта местных жителей с представителями правоохранительных органов, массовые беспорядке в Беслане, в Краснодаре и Муроме, во время беспорядков в Новочеркасске 1-2 июня 1962 года при подавлении было убито 26 человек, ранено 87, семеро получили смертные приговоры.

В 1970-х годах начались политические акции, когда гастролирующие за границей артисты индивидуально или целыми коллективами отказывались возвращаться, было несколько случаев бегства военных моряков и летчиков. В 1975 году на корабле «Сторожевой» произошло вооружённое проявление неподчинения со стороны группы советских военных моряков. С 1980-х годов начинается новая волна сопротивления, которая стараниями чекистов превращались в межнациональные столкновения. В КГБ полагали, что лучше натравить друг на друга осетин и ингушей, армян и азербайджанцев, абхазов и грузин, кыргызов и узбеков, месхетинцев и узбеков, казахов и выходцев с Северного Кавказа, чем потом подавлять национальные восстания, которые неминуемо бы произошли, только в иной форме.

Историки лишь приблизительно подсчитали число жертв в 30-50 миллионов человек, погибших за все время существования Советского Союза. Сто лет назад начался отсчет кровавой истории советской империи, которая до сих пор не закончена — она продолжает убивать людей. И своих граждан, и граждан Украины и Сирии. Никогда ране еще не было страны, где бы за всю историю каждый шестой житель был убит непосредственно властью или из-за ее политики.

Олег Панфилов, блог автора на сайте ТСН

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Советники президента США Дональда Трампа разошлись во мнениях относительно планов главы Белого дома встретиться с президентом России Владимиром Путиным во Вьетнаме в конце азиатского турне: некоторые считают, что в свете «российского расследования» в США это опрометчивый поступок.

Об этом говорится в публикации американского популярного издания BuzzFeed.

«Решение президента Дональда Трампа провести встречу с Владимиром Путиным на этой неделе, когда, как ожидается, два лидера будут находиться во Вьетнаме, создало раскол среди его помощников. Некоторые из них поставили под сомнение мудрость подобной встречи во время нынешнего расследования ФБР касательно России и постоянного потока сообщений о манипуляциях Москвы в социальных медиа в пропагандистских целях», — сообщает издание.

Источники в администрации сообщили журналистам, что и президент Трамп, и госсекретарь Тиллерсон рассматривают эту встречу как шаг, который стоит сделать. Однако карьерные дипломаты в администрации резко осуждают эту инициативу.

«Внутри администрации есть люди, которые не видят никакой ценности во встрече с Путиным, — цитирует издание слова экс-посла США в Украине Джона Хербста. — Но советники президента понимают его расположение и осознают, что они должны учитывать это, поэтому они рассматривают возможность иметь дело с Россией при условии, если РФ сделает первый шаг».

Между тем издание отмечает, что Вашингтон, по мнению Рекса Тиллерсона, не может достичь прогресса в деэскалации и достижении политического решения в Сирии без сотрудничества Россией. Но он хочет, чтобы американская сторона была готова к предметной дискуссии по другим вопросам, включая Украину и Северную Корею.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO