Аналітика

Схоже, що у кабінетах на Банковій розуміють, що уряду Кулявлоба таки доведеться “сплести лапті”. Принаймні на осінь… Іншого варіанту спробувати вчергове врятувати свою дупу для Порошенка просто немає.

Такий висновок напрошується із настроїв, які панують у коридорах Адміністрації Президента. З достовірних джерел стало відомо, що застосування знайшли навіть віце-прем’єрові Зубку. Тому самому, який разом із одіозними матюкливим Геннадієм Москалем та своїм соратником-контрабандистом Михайлом “Лампочкою” Пухтаєвичем відмили чимало коштів на піску для укріплень східного кордону та металевих конструкціях заводу Зубка.

За нашою інформацією, наступним губернатором Житомирщини може стати саме… віце-прем’єр Зубко. Сергій Машковський, який саме за сприяння Геннадія Григоровича посів крісло головного житомирського “владця”, схоже, облажався по повній. Економіка Житомирщини за його “царювання” впала нижче плінтуса. Хоча є за каденції Машковського і звершення. Зокрема, це смертність серед дорослого та дитячого населення. Тож саме з цих міркувань ставленик Зубка найближчим часом може стати “не в фаворі”. Класична схема для політичної сили Порошенка: “поматросили і кинули”. Особливо коли справа стосується працевлаштування “наближених до тіла”.

Враховуючи, що децентралізація підкрадається непомітно і невдовзі замість голів облдержадміністрацій у регіонах України будуть узаконені “смотрящі”-префекти, то зоряний час Зубка все-таки прийшов. Особливо якщо уважно придивитися до біографії Геннадія Григоровича. Неозброєним оком з неї можна побачити, що власник житомирського заводу огороджувальних конструкцій вміє годити всім. Список його політичних симпатій настільки рябий та барвистий, що Зубко, напевно, зможе домовитися навіть із самим чортом.

Іван Розбаш

Джерело: http://newspravda.com/index.php/polityka/2099-u-poroshenka-prydumaly-kudy-zasunuty-zubka.html

Открытое обращение к президенту и олигархам (впервые исполняется без мата)

Я намерен сделать самым богатым и влиятельным людям в Украине предложение, от которого они не смогут отказаться. И, да, это таки именно НАЕЗД!!!

Начнем с позитива. Во-первых, не только от себя лично, а и от имени миллионов соотечественников, да чего там, и всей мировой общественности низко хочется поклониться нашему действующему президенту: вы наш герой и спаситель, спасибище вам огроменное, за то, что благодаря именно вам – НЕ КЛИЧКО НАШ ПРЕЗИДЕНТ. По данному конкретному вопросу вы, Петр Алексеевич – спасли человечество. Теперь утираем сопли гумманизма и постепенно переходим к делу.

Я обожаю Петра Алексеевича Порошенко уже за одно то, что слово “деолигархизация” он, в отличии от Януковича, произносит, как от стенки горох. Думаю, Виктор Федорович, услышав это слово ИМЕННО ОТ ВАС, чуть не здох от зависти и запил с горя. До сих пор пьет таблетки от жадности и пилюли от недоумения.

Я понимаю, что, наверное, какое-то особенное чувство юмора Петра Алексеевича толкнуло его ЛИЧНО возглавить борьбу ИМЕННО c олигархами.

Сергей Поярков.

Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ Тисни ЛАЙК, якщо хочеш, щоб Яценюк подав у відставку!

К Trasta Komercbanka от “группы “РосУкрЭнерго” тянется множество нитей

22 января латвийский совет принял решение установить ограничения на действия АО “Trasta komercbanka”, главным акционером которого является Иван Фурсин, давний товарищ Сергея Левочкина. Членом совета банка также является друг Левочкина Артемий Ершов.

Об этом пишет delfi.lv со ссылкой на комиссию.

Как сообщается, банку запретили производить дебетные операции в любой валюте, в том числе в интернет-банке, банкоматах и наличными на сумму более 100 000 евро на вкладчика.

Кроме того, согласно сообщению, банк должен обеспечить, чтобы клиенты во время действия этих ограничений могли свободно распоряжаться суммами до 100 000 евро – проводить перечисление и снимать наличные.

Ограничения будут действовать до следующего решения КРФК и распространяются также на филиал Trasta komercbanka на Кипре.

Согласно сообщению, КРФК принял решение об ограничении, так как в процессе надзора не был достигнут надлежащий прогресс в улучшении ряда важных областей деятельности банка (увеличение капитала, совершенствование стратегии развития банковской деятельности и системы внутреннего контроля).

Кроме того, был принят во внимание тот факт, что самым акционерам банка с существенным участием – Игорь Буймистер и Ивану Фурсину – КРФК уже выразила предупреждения.

Как писала “УП”, на самом деле, неформально Фурсин является доверенным лицом Левочкина. А неофициально в политических и бизнес-кругах Украины их воспринимают как одно целое. Их дружба начинается с 1990-х, когда Фурсин и Левочкин работали в финансовом учреждении “Банкирский дом”.

Официально же контакты между Левочкиным и Фурсиным можно проследить в том, что сестра главы администрации президента Юлия Левочкина течение 2003-07 годов работала под руководством Фурсина в “Мисто-банке” заместителем руководителя инвестиционного бизнеса.

Кроме того, членом совета Trasta komercbanka является также человек Левочкина Артемий Ершов, который в 2014 году был избран в совет Trasta komercbanka. Артемий Ершов – давний друг, однокурсник и безнес-партнер Левочкина.

В свое время Артемий Ершов занимал должности руководителя Управления иностранных инвестиций и кредитов в Министерстве экономики Украины, председателя Правления “Первого Инвестиционного Банка”, председателя Правления АБ “Клиринговый Дом”, первого заместителя председателя Правления “Ощадбанк”, директора ИК “Тройка Диалог Украина”, заместителя Председателя правления АО “Сбербанк РФ” (Украина).

Также, как писала “УП”, через этот банк были отмыты украденные у государства средства при осуществлении махинации во время закупки “вышек Бойко”.

“Экономическая правда”

Читайте также:
Как вилла Левочкина под Ниццей навела на сделку с Укртелекомом

Поможет ли «Укрпочта» вернуться Януковичу?

Артемий Ершов: участник финансовых махинаций и ставленник Левочкина

Левочкин, Путин, Сбербанк: друзья помогают Артему Ершову стать главным почтовиком

На должность гендиректора «Укрпочты» выдвинули известного жулика и специалиста по отмыванию денег

 

 


Автор: Чаловскис Деннис

“Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики”.

Тези до другої річниці російської агресії проти України оприлюднив директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.

У свідомості кремлівського керівництва і значної частини населення Росія оточена ворогами, які прагнуть захопити російські природні ресурси. Провідну роль у цій «глобальній змові» відіграє Захід на чолі зі США. Для того щоб вистояти у фантомному протистоянні, Росія, на переконання керівництва РФ, повинна за будь-яку ціну відновити контроль над втраченими територіями СРСР і «соціалістичного табору». Ключовим завданням є захоплення України, яке повинно кардинально збільшити російські демографічні, політичні, економічні, військові та інші ресурси. В ірраціональній картині світу «кремлівських мрійників» відновлення контролю над Києвом – літописною «матір’ю городів руських», столицею і прабатьківщиною східнослов’янського православ’я – є життєво важливим інтересом Росії.

Ще 26 серпня 1991 року, через два дні після прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України, П.Вощанов, прес-секретар президента РРФСР Б.Єльцина, за його дорученням оголосив офіційну позицію Росії щодо відносин із «союзними республіками»: «РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів».
28 серпня 1991 року віце-президент РФ О.Руцькой на чолі офіційної делегації РРФСР прибув до Києва з метою примусити керівництво України відмовитися від щойно проголошеної незалежності, також погрожуючи переглядом кордонів у разі відокремлення України від Росії.

Вже за півроку територіальні претензії РФ до України були оформлені офіційними рішеннями вищих державних органів Росії. 21 травня 1992 року Верховна Рада РФ прийняла постанову № 2809-1 «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році», згідно з якою постанова Президії ВР РРФСР від
5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» була визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття. У грудні 1992 року З’їзд народних депутатів РФ доручив Верховній Раді РФ розглянути питання про статус Севастополя,
і 9 липня 1993 року, виконуючи це доручення, ВР РФ постановою «Про статус міста Севастополя» оголосила російський федеральний статус міста.

Принципове переконання у скороминучості державної незалежності України визначає російську політику щодо України після 1991 року, закріплену відповідними стратегічними документами. Так, у публічній доповіді «Россия – СНГ: Нуждается ли в корректировке позиция Запада?» Служба зовнішньої розвідки РФ, очолювана тоді Є.Примаковим, визначила оптимістичним для РФ сценарієм розвитку СНД посилення доцентрових процесів аж до «утворення в межах СНД конфедерації». У цьому сценарії було також наголошено на можливості «переходу до федерального устрою у низці країн Співдружності». У доповіді російської розвідки, спадкоємниці ПГУ КДБ СРСР, було проголошено своєрідну російську доктрину Монро, або нове видання «доктрини Брежнєва» для пострадянського простору: дії Заходу на теренах колишнього СРСР мають узгоджуватися з Кремлем.

Президент РФ Б.Єльцин визначив головною метою політики Росії щодо СНД «створення інтегрованого економічного і політичного об’єднання держав, спроможного претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві»[1]. Президент РФ В.Путін залишив цю мету без змін. У російському стратегічному документі зазначається, що «на території СНД зосереджені наші головні життєві інтереси в галузі економіки, оборони, безпеки, захисту прав росіян, забезпечення яких становить основу національної безпеки країни; ефективне співробітництво з державами СНД є фактором, що протистоїть відцентровим тенденціям у самій Росії»[2]. Політична і економічна стабільність держав СНД прямо поставлена у залежність від проведення ними дружньої політики щодо РФ.

Кризові процеси, які визначали політичний і економічний порядок денний у РФ протягом 1990-х років (антиконституційний заколот Б.Єльцина 1993 року[3], що завершився брутальним розстрілом парламенту РФ, поваленням конституційного ладу і масовими жертвами, геноцид чеченського народу під час 1- і 2-ї чеченських війн, низка жахливих терористичних актів, «колоніальні» війни у Молдові, Таджикистані, Грузії, сепаратистські прояви у низці регіонів РФ (республіки Північного Кавказу, Татарстан, Башкортостан, Якутія, Тува, Свердловська область тощо), гіперінфляція і катастрофічне падіння ВВП, дефолт 1998 року, суцільна криміналізація суспільства і держави тощо) затримали майже на 10 років реалізацію реваншистської стратегії Росії.

Розв’язуючи складні внутрішньополітичні й економічні проблеми, у 1990-і роки Кремль був змушений підтримувати ілюзію добросусідських відносин з Україною. Зокрема, 5 грудня 1994 року РФ разом із США і Великою Британією підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла на себе зобов’язання:

поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (ст. 1);

утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (ст. 2);

утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (ст. 3) тощо.

У 1997 році був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, згідно з яким сторони зобов’язалися:

поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2);

будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 3) тощо.

Лінія державного кордону, поважати який зобов’язалася РФ, була визначена на картах у 2003 році Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Водночас протягом наступних років РФ всіляко гальмувала процес демаркації державного кордону з Україною, тобто його позначення на місцевості.

Загальмувавши дезінтеграційні процеси в РФ та надійно зцементувавши «батогом і пряником» економічну і політичну еліту, нове російське керівництво на чолі з В.Путіним перейшло до безпосередньої реалізації реваншистської стратегії. Насамперед було визначене завдання з’ясувати реакцію США та їхніх союзників, для чого Росія вдалася до застосування силових засобів проти України (жовтень 2003 року – криза навколо острова Коса Тузла, січень 2006 року і січень 2009 року – «газові війни») і Грузії (війна 08.08.08). Після цих подій у Кремлі сформувалось стійке уявлення про наявність у еліт західних країн, насамперед європейських, «мюнхенського синдрому» – готовності до поступок агресорові за рахунок держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Пасивна реакція західних держав на російські провокації суттєво сприяла формуванню у верхівки РФ переконання про безкарність, фактично заохочувала Кремль до агресивних дій проти держав колишнього СРСР і «соціалістичного табору».

Поворотним моментом для В.Путіна стала Помаранчева революція 2004 року, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Зокрема, у 2004 році Росією була вперше розіграно карту «східноукраїнського» сепаратизму. 26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення Південно-східної республіки,
28 листопада на з’їзді депутатів усіх рівнів із 17 регіонів України, переважно східних і південних, у м. Сєверодонецьк Луганської області, в якому брала участь представницька делегація з РФ на чолі з мером Москви Ю.Лужковим, обговорювалось створення Південно-східної федеративної держави зі столицею у Харкові.

У квітні 2008 року під час Бухарестського саміту НАТО В.Путін заявив президентові США Дж.Бушу: «Україна – це взагалі не держава. Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами… якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу – вона просто розпадеться». Такі уявлення стали основою стратегічного бачення цілей РФ на новому етапі експансії, яке, ймовірно, було сформульовано на спільному засіданні Ради безпеки і Державної ради РФ 25 грудня 2008 року.

Відповідні положення у прямій або завуальованій формі були закріплені у російських стратегічних документах з питань зовнішньої і безпекової політики ‑ Стратегії національної безпеки РФ, Концепції зовнішньої політики РФ, Воєнній доктрині РФ, а також Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку РФ.

Для реалізації стратегії Кремля російські державні органи створили комплексну систему примушення держав СНД до єдності. Така система включає в себе інструменти політико-дипломатичного, економічного, насамперед енергетичного, інформаційно-пропагандистського і у разі доцільності військового тиску з широким використанням технологій підривної діяльності, теоретично розроблених і практично випробуваних ще за часів сталінського СРСР.

Складовою цієї системи комплексного тиску мала стати теоретично опрацьована і практично випробувана парадигма «гібридної війни». Сучасне офіційне російське розуміння цієї парадигми викладено у доповіді начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала армії В.Герасимова на загальних зборах Академії воєнних наук РФ у січні 2013 року.

Важливим напрямом російської політики щодо України є підривна діяльність. У 2006 р. ФСБ РФ створила підрозділи для дій у соціальних мережах («18 центр»). Російські спецслужби активізували створення агентурних мереж в Україні. Почали діяти численні структури російського впливу всього політичного спектра – від праворадикальних і клерикальних до комуністичних. Після 2004 року російські спецслужби сформували у південно-східних регіонах і Криму розгалужену мережу антиукраїнських організацій, контрольовану або навіть очолювану російською агентурою – структури Партії регіонів, КПУ, ПСПУ, партій «Родина», «Русское единство», різноманітні православні групи, орієнтовані на ідеї «русского мира», сепаратистські політичні групи («Донецька республіка»), криміналізовані парамілітарні утворення (козачі формування, бійцівські клуби, насамперед у Криму, організація «Оплот», охоронні структури, що активно використовувалися під час Революції гідності, так звані «тітушки»). Переважна більшість цих груп не мала широкої суспільної підтримки, водночас вони активно взаємодіяли з правоохоронними органами за часів режиму В.Януковича.

З 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавались різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М.Гєфтера) й підхоплена у
2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В.Гундяєвим).

Російська пропаганда працювала на три основні цільові аудиторії: західну, українську і власне російську. Головним завданням на західному напрямі було доведення штучності української нації і приреченості української держави, яка так і не відбулася. Серед українців поширювались міфи про правічну єдність з російським народом, про так званий «триєдиний, штучно розділений російський народ», переваги приєднання до чи то новітньої Російської імперії, чи то СРСР-2 «під геніальним керівництвом В.Путіна», та водночас доводилася неспроможність українських еліт керувати незалежною державою, педалювалась їхня корумпованість, неспроможність до знаходження компромісів тощо. Російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з «найдуховнішим у світі» російським народом, православного фундаменталізму, російського фашизму тощо. При цьому російська пропаганда не зупинялася перед поширенням навіть найбрутальніших вигадок, гідну конкуренцію в чому пропагандистам складали лише російські політики і дипломати.

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики.

Аналогічні цілі переслідувала й російська енергетична політика. У 2009 р. за результатами другої «газової війни» Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну в енергетичній сфері, створила можливості для фінансового знекровлення її економіки[4]. Насамперед як інструмент посилення впливу на Україну використовувалися політично вмотивовані й економічно необґрунтовані проекти «Північного» і «Південного» потоків – своєрідних каналів експорту корупції у Європейський Союз[5].

Російський капітал нерідко виступає в якості ефективного інструмента Кремля. В Україні до 2013 року російський капітал встановив повністю або частково контроль над галуззю зв’язку і телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектору тощо. Ці процеси, які загрожують національній безпеці України, значно активізувалися після приходу В.Януковича до влади, чому сприяла ідентична кримінально-олігархічна сутність і відповідна бізнес-культура російських і українських кланів.

Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].

З кінця 1980-х років, коли розпочалося повернення в Крим кримськотатарського народу, Кремль підживлював і експлуатував міжнаціональну ворожнечу між етнічними росіянами та корінним народом Криму – кримськими татарами, усіляко нагнітав ксенофобські настрої серед російськомовних жителів Криму. Цілком логічним продовженням цієї політики одразу після незаконної анексії Криму стало розгортання масштабних переслідувань кримських татар та інших суспільних груп за етнічною і релігійною ознакою.

Одним з ключових чинників антиукраїнської політики Росії в Криму та згодом одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ (ЧФ РФ). Згідно з низкою угод, які були підписані Україною і РФ з 1994 по 1997 роки[9], Україна передала РФ в оренду строком на 20 років низку об’єктів у м. Севастополі, Автономній Республіці Крим і у м. Генічеськ (Херсонська область), які забезпечували базування флоту. Відповідно до угод РФ могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців та зобов’язалась не розміщувати ядерну зброю. Протягом усіх років базування ЧФ РФ на території України Росія фактично блокувала зусилля щодо остаточного унормування умов тимчасового перебування флоту, систематично порушувала взяті на себе зобов’язання, не допускала представників державної влади України до місць тимчасового базування ЧФ РФ для проведення інвентаризації наданого в оренду майна і земельних ділянок. Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності.

У 2008 році розпочалися комплексні заходи з підготовки збройної агресії проти України. Підрозділи російської військової розвідки здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. Після 2010 року на теренах Сходу і Півдня України суттєво активізувався «реконструкторський рух», який використовувався ГРУ ГШ ЗС РФ і ФСБ РФ для легендованого вивчення і підготовки територій України для ведення бойових дій.

Після закінчення військового конфлікту з Грузією у серпні 2008 року військово-політичне керівництво Росії провело аналіз основних недоліків, що були виявлені під час ведення бойових дій, та розпочало активну роботу з їх усунення. Основним напрямом роботи російської влади стала масштабна воєнна реформа, яка докорінно змінила підхід до розвитку та застосування збройних сил. При цьому особлива увага зосереджувалась на:

змінах нормативно-правової бази у сфері безпеки та оборони як загальнодержавного рівня (нова редакція Федерального закону «Про оборону» та Воєнної доктрини Росії), так і відомчих концептуальних положень (бойові статути ЗС РФ);

вдосконаленні та розвитку науково-технічного потенціалу, зокрема створенні сучасних засобів і систем управління, в тому числі автоматизованих систем управління, зв’язку та розвідки;

створенні нових військових об’єднань, з’єднань і частин[10].

Важливою особливістю оперативної та бойової підготовки ЗС РФ, а також інших спеціальних заходів було поєднання єдиним замислом окремих елементів, які проводилися в різних регіонах Росії та Білорусі та в різний час. За інформацією щорічної доповіді Генерального секретаря НАТО за 2015 рік, за останні три роки Росія провела принаймні 18 великомасштабних військових навчань, в окремих з них брали участь понад 100 тисяч військовослужбовців. Зокрема, моделювалося завдання ядерних ударів по державах-членах НАТО та державах-партнерах. При цьому навчання використовувалися для маскування масового переміщення військових підрозділів у рамках підготовки до незаконної анексії Криму і агресії на Сході України.

Практичне відпрацювання Росією сценарію військової агресії проти України було здійснено під час проведення спільного стратегічного навчання (ССН) ЗС РФ та Білорусі «Захід-2013» (19-28 вересня 2013 року). На особливу увагу заслуговує зміст задуму навчання: «У результаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторон,и опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами. З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавалися до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагалися навести конституційний лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ. Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ та суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального (Міжвидового) угруповання військ (сил). У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізації НЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань».

Саме цей сценарій планувалось застосувати для анексії Криму та розгортання збройної агресії проти України. При порівнянні варіанта оперативної побудови російського угруповання військ у ході проведення навчань «Захід-2013» та угруповання військ ЗС РФ, які були задіяні на Донецькому операційному напрямку в серпні-жовтні 2014 року, спостерігається ідентичний підхід. Це однозначно доводить, що окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України. Криваве протистояння в Криму, спровоковане спецслужбами і збройними силами РФ, мало б надати політичні і пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні і південні області України, як це відбулося в серпні 2008 року в Південно-Осетинському регіоні Грузії.

Протягом багатьох років українська влада під тиском як Росії, так і держав Заходу розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності та бойового складу. Не відбувалося оновлення озброєння та військової техніки. Зокрема, більш ніж на порядок зменшився потенціал системи ППО. Масштабної руйнації зазнав вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. До мінімуму було зведено бойову підготовку, органи військового управління втрачали ефективність, а особовий склад ‑ бойовий вишкіл. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні Сили, інші військові формування є лише рудиментарним атрибутом держави, які ніколи не будуть застосовані для захисту України.

Прихід В.Януковича, Партії регіонів та очолюваного ними кримінального-олігархічного капіталу до практично монопольної влади створили для Кремля нові можливості посилення впливу на Україну. Так, у квітні 2010 року В.Янукович і Д.Медведєв підписали Харківські угоди, якими було продовжено термін базування ЧФ РФ на території України до 2042 року. За свідченням Д.Медведєва, ці угоди передбачали і другий, економічний етап, реалізація якого була відтермінована. Їх підписання фактично стало стартом для безпосередньої підготовки російської операції з встановлення повного контролю над Україною. У червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, тобто відмову від євроатлантичної інтеграції при декларативному збереженні курсу на європейську інтеграцію.

Як стало очевидно лише згодом, євроінтеграція не розглядалася і не могла розглядатися В.Януковичем та його найближчим оточенням як стратегічна мета України. Політика наближення до ЄС використовувалася для загравання з проєвропейськи налаштованою більшістю українського суспільства та як засіб маніпуляції проєвропейськими політичними силами, а у зовнішньому вимірі – для безсоромного і цинічного торгу[11]. Апофеозом торгівлі національними інтересами України стала домовленість з В.Путіним про отримання від РФ кредиту на суму $15 млрд. та низки інших економічних преференцій для наближених бізнес-структур в обмін на відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Скориставшись наданими В.Януковичем можливостями, керівництво РФ перейшло до реалізації вирішального етапу своєї стратегії підкорення України. Ця комплексна, поліваріантна стратегія передбачала як мінімум два основні сценарії. Згідно з першим, базовим передбачалось підпорядкування всієї України переважно легальними політико-економічними методами, що мали забезпечити, по-перше, політичну ізоляцію України від Заходу, а по-друге, її приєднання до інтеграційних проектів під проводом РФ (Митного і Євразійського союзів), а також ОДКБ. Одночасно з першим відпрацьовувався другий, резервний сценарій на випадок втрати контролю за керівництвом України, який передбачав проведення стратегічної чекістсько-військової операції з метою відторгнення від України її південно-східних регіонів і Криму.

Російська стратегія виходила з чіткого розуміння сутності режиму, що прийшов до влади в Україні в 2010 році. Декларуючи в офіційних документах, зокрема в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (червень 2010 року), Стратегії національної безпеки (червень
2012 року), Посланнях Президента України до Верховної Ради України (2010, 2011, 2012 роки), завдання щодо європейської інтеграції, посилення практичної взаємодії із Заходом та зміцнення сектору безпеки і оборони, керівництво держави систематично і свідомо саботувало їх виконання. Натомість В.Янукович і його оточення сформували системне корупційне середовище, створивши на цій основі у тісній взаємодії з російським капіталом власний олігархічний клан – так звану «Сім’ю».

Попри захоплення донецьким кримінально-олігархічним кланом політичної влади в Україні, саме в цей час у Донецькій та Луганській областях активізувалося формування окремої «регіональної ідентичності». Це завдання реалізовувалося донецьким і луганським корумпованим істеблішментом під прапорами відповідних обласних організацій Партії регіонів, КПУ, інших проросійських сил, у тому числі за рахунок бюджетних коштів (наприклад, регіональна цільова програма «Патріот Луганщини» на 2011 – 2014 роки, затверджена рішенням Луганської обласної ради від 25 лютого 2011 року № 3/12).

Після перемоги В.Януковича на президентських виборах 2010 року відбувалося стрімке проникнення російської агентури до керівних ланок системи забезпечення національної безпеки України. Показовим є майже одночасне призначення на ключові посади у секторі безпеки і оборони діячів, які мали міцні зв’язки з російськими спецслужбами. Зокрема, слід відзначити призначення Д.Саламатіна (лютий 2012 року) і П.Лебедєва (грудень 2012 року) на посаду Міністра оборони України, О.Якименка – на посаду Голови СБ України (січень 2013 року). Нині ці та інші колишні українські високопосадовці переховуються на території, контрольованій РФ.

Росією й агентурою її спецслужб у державних органах України вживались системні заходи з розвалу українського сектору безпеки і оборони. Саме за часів правління В.Януковича завдано нищівного удару обороноздатності України. Фінансування потреб оборони здійснювалося у критично обмежених обсягах на рівні 1 % від ВВП. Причому суттєві обсяги навіть цих вкрай недостатніх коштів розкрадались оточенням В.Януковича і наближеними до нього бізнес-структурами. Розвиток Збройних Сил фактично не фінансувався. Прискорилися розпродаж найбільш сучасних зразків озброєння та його утилізація.

Дезорганізація роботи МО України під виглядом його реформування унеможливила ефективне управління ЗС України[12]. У 2010 році було розформоване Об’єднане оперативне командування, а за рік – Командування сил підтримки, що суттєво ускладнило застосування сил і засобів ЗС України. Було завершено руйнівне за своєю суттю «реформування» районних (міських) військових комісаріатів, з 2010 року було призупинено зборову підготовку військовозобов’язаних. Саме за часів В.Януковича майже завершилося руйнування української системи ППО, а найсучасніші зенітно-ракетні комплекси і засоби розвідки були передислоковані до Криму. Підрозділи ЗС України, ДПС України, інших органів сектору безпеки і оборони комплектувалися з повним ігноруванням принципу екстериторіальності переважно місцевими мешканцями.

Символічним актом приниження Збройних Сил України стало рішення уряду М.Азарова (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 року № 503) про передачу історичних будівель Національного університету оборони ім. І.Черняховського Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.

Дії влади напередодні і під час подій, що згодом отримали назву Революції гідності, призвели до стрімкого погіршення відносин України з США і ЄС. Водночас згідно з домовленостями В.Путіна і В.Януковича, які були досягнуті під час їхньої зустрічі 17 грудня 2013 року в Москві, розпочалася реалізація другого, економічного етапу Харківських угод. Домовленостями, зокрема, передбачалися заходи щодо інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової, авіаційно-космічної сфер України і РФ, початку підготовки до приєднання України до Митного союзу. У комплексі це означало для України втрату прямих контактів із Заходом та повне її підпорядкування інтересам Кремля. Тобто В.Янукович та його оточення вступили на прямий шлях до позбавлення України державного суверенітету і незалежності.

Підтримані кремлівським керівництвом і спецслужбами РФ неодноразові спроби режиму В.Януковича «втопити у крові» масові народні протести та збройні провокації призвели до ескалації насильства в м. Києві, загибелі багатьох учасників Євромайдану і працівників правоохоронних органів. Вже у другій половині лютого 2014 року режим почав швидко втрачати контроль за ситуацією.

Після провалу силових спроб знищення протестного руху 18 лютого 2014 року і застосування захисниками режиму В.Януковича вогнепальної зброї проти протестувальників, які перейшли 20 лютого 2014 року у наступ, з метою припинення кровопролиття Верховна Рада України 21 лютого о 16:52 прийняла закон про відновлення дії конституційних положень 2004 року
(№ 4163), за який проголосували 386 народних депутатів України. Проте В.Янукович замість невідкладного підписання цього Закону о 22:40 втік з Києва, заздалегідь вивізши найбільш цінні речі з резиденції у Межигір’ї. Одночасно з ним залишило свої робочі місця і втекло вище керівництво міністерств оборони, внутрішніх справ, податків і зборів, Служби безпеки, Генеральної прокуратури, багатьох інших центральних органів виконавчої влади, обласних і районних державних адміністрацій. Голова Верховної Ради України В.Рибак та його перший заступник І.Калєтнік подали у відставку. Все це у сукупності занурило Українську державу у правовий вакуум. Поза сумнівом, ці дії були узгоджені з Кремлем, який переслідував мету паралізувати державні інститути України та у такий спосіб унеможливити організований спротив російській агресії.

Таким чином, у критичний момент початку активної фази стратегічної чекістсько-військової операції РФ проти України в Криму, на Сході і Півдні України (20-22 лютого 2014 року) військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних Сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки і оборони України фактично зникло. Унаслідок попередніх дій режиму В.Януковича обороноздатність України опинилася на критично низькому рівні, особовий склад органів сектору безпеки і оборони був деморалізований і втратив здатність до виконання наказів і здійснення опору збройній агресії.

В умовах самоусунення Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України В.Януковича від виконання конституційних повноважень гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України український парламент взяв на себе повну відповідальність за долю України і вжив рішучих заходів з відновлення конституційного ладу, керованості і обороноздатності держави. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України обрала О.Турчинова Головою Верховної Ради України та відновила дію положень Конституції України, які були у неконституційний спосіб скасовані у 2010 році. Через самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків глави держави на Голову Верховної Ради України О.Турчинова відповідно до Конституції України було покладено виконання обов’язків Президента України. У стислі строки було призначене нове керівництво органів сектору безпеки і оборони, а згодом повністю сформований новий Уряд України, а також відновлено діяльність органів виконавчої влади як у Києві, так і в регіонах.

Напередодні здійснення стратегічної чекістсько-військової операції Кремль ще влітку 2013 року розпочав безпосередню підготовку до незаконної анексії Криму й агресії на Сході України. У Криму протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися незаконні збройні формування (загони «самооборони»), створювалась політична й організаційна інфраструктура для окупації півострова. Водночас практичними заходами підготовки Росії до анексії Криму стало розгортання у Південному військовому окрузі ЗС РФ оперативного угруповання військ (сил) для забезпечення безпеки проведення Олімпійських зимових ігор 2014 року, яке за своїм складом у декілька разів перевищувало потреби забезпечення безпеки спортивних змагань.

РФ значно активізувала розвідку на території України. Зокрема, у другій половині 2013 року кількість обльотів літаками-розвідниками ЗС РФ кордонів з Україною зросла на порядки порівняно з попередніми періодами. Саме у цей час було значно активізовано агентурну роботу на території України.

Джерело: http://texty.org.ua/pg/news/textynewseditor/read/65583/Gorbulin_dokladno_proanalizuvav_jak_Rosija_rokamy_gotuvalasa

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

Мне безумно интересно, для чего “Народный фронт” при полной поддержке “Солидарности” агитируют нас с вами за Тимошенко? Зачем им УЖЕ СЕГОДНЯ понадобилось вести бурную агитацию за ПРЕДСТОЯЩУЮ Юлину предвыборную кампанию?

Как только я увидел опубликованную расшифровку заседания СНБО, у меня сразу возник вопрос. А ФСБ это провернуло по предоплате или агентам Москвы, окопавшимся на Печерских холмах, оплатили эту услугу уже по факту разглашения расшифровки?

Давайте скажем честно: из всех  заседаний СНБО у нас разглашается именно то, где “ландышем майским” должен выглядеть Турчинов, а роль неприглядная отведена Юлии Владимировне.

Ребята! Либо мы к радости наших противников публикуем все заседания СНБО, в том числе, и те, где красавица – Юля, а Турчинов предстает в не очень хорошем свете – либо мы, как заведено во всем мире, В ПРИНЦИПЕ НЕ ПУБЛИКУЕМ секретные  протоколы государственного  органа, которые интересны, черт побери, нашему врагу  ВО ВРЕМЯ ВОЙНЫ! Пашинский (опять, блин, он) попросил, Турчинов разрешил, Путин – счастлив! ОХРЕНЕТЬ!!! Хорошо, хоть у “Самопомочи”, “Радикалов” и “Батькивщины” хватило ума не требовать разглашать те заседания, где их политические силы выглядят выгодно, а оппоненты лажово.

Я хочу сказать вам, дорогие Турчинов, Яценюк и Порошенко. Когда Юлия Владимировна  вследствие ваших безумных усилий станет президентом, неожиданно, как дождь из кирпичей на голову – пожалуйста, посмотрите на себя в зеркало и увидьте виноватого. Такой дешевой манипуляции избирателями, как вы устроили с этой расшифровкой заседания  СНБО, свет не видывал!

Вы хотите дешево сманипулировать публикой? Просыпайтесь, ребята! Страна не та. Избиратель видит, что вы хотите бросить маленькую какашку на имидж Тимохи ценой выливания ушат дерьма на государственные интересы УКРАИНЫ. Вы хотите, стратегически наплевав на интересы страны, решить СВОИ тактические мелкие шкурные интересы. Вам не важно, как пострадает от этого обороноспособность родины. Ваши дешевые политические разборки на самом деле могут привести совсем не к тому результату, на который вы расчитываете. Откровенно плюя на страну, дешево передергивая и тупо пытаясь “развести” избирателя, вы не помогаете себе, вы помогаете и своему политическому оппоненту, и внешнему агруссору, не говоря уже о том, что выставляете себя перед всем миром профанами и мелкими склочниками.

К сожалению, у нас сейчас в стране никакая власть. Еще более никакейшая у нас эта “оппозиция” в лице Оппоблока. Вы накликаете на вашу голову  в качестве прямой оппозиции Юлию Владимировну.

Я умоляю вас: ОПОМНИТЕСЬ, не делайте, пожалуйста, из нас агитаторов за Тимошенко. Не старайтесь так наплодить ей электората!

А то вдруг у вас получится?

P.S. А еще мне интересно, кого посадят за то, что на секретное совещание кто-то пустил “постороннюю” леди Ю.? В соотвтсвии с действующим законодательством она категорически не имела никакого права там присутствовать. Страшно подумать, но как должны были Турчинов и все СНБО панически бояться Тимошенко, чтобы не посметь даже попытаться возразить против ее присутствия. “Герои”, бляха муха!!! 

Источник: http://obozrevatel.com/blogs/45178-bolvanam-natsionalnoj-bezopasnosti-posvyaschaetsya.htm

Не стоит смеяться, когда Путин рассказывает о том, как выигрывает российский бюджет от падения курса рубля. Они давно уже живут в своей собственной логике.
Любая попытка рационально оценивать действия Кремля упирается в одну и ту же проблему: мы пытаемся судить о его обитателях в рамках обычной логики. А особенность в том, что они давно уже живут в своей собственной.
Наверное, это лучшая иллюстрация того, что сменяемость власти гарантирует вменяемость власти. Мы всякий раз упускаем из виду, что тот же Владимир Путин – это человек, который уже пятнадцать лет не держал в руках наличных денег. Который все эти пятнадцать лет не ходил по магазинам, не покупал продукты и не пытался получить какую-либо справку. Он даже интернетом – по его собственному признанию – не пользуется, предпочитая получать информацию от помощников.
Это человек из другой реальности – в которой Россия является геополитическим центром мира, способным на равных разговаривать с восточными и западными партнерами. Это убежденность в том, что судьбу одних государств вправе определять другие, а все разговоры про суверенитет – не более чем лукавство. Это вера в то, что Россия может нанести западу ответный удар, под влиянием которого этот самый запад станет уступчивей.
Когда мы смотрим на то, как Кремль топит собственную экономику, то думаем, что Москва не может не понимать последствий. Но наша беда в том, что мы пытаемся судить российское руководство в рамках привычной нам логики, не замечая того, что оно давно уже живет в своей собственной. И именно в этом состоит причина непонимания. Потому что с точки зрения сумасшедшего человека именно он действует предельно логично, в то время как окружающие – напротив – поступают вопреки здравому смыслу.
Поэтому само по себе снижение цен на нефть, падение курса рубля и уменьшение ВВП никого в Кремле не остудят. Нет смысла смеяться, когда Владимир Путин рассказывает о том, как выигрывает российский бюджет от падения курса рубля. Потому что это значит лишь то, что обитатели Кремля продолжают верить, что никакой крах их экономике не грозит. Когда Москва рассуждает о прелестях импортозамещения – это значит, что они не понимают, что до 70% себестоимости российских товаров зависит от импортных удобрений, иностранных технологий и зарубежных комплектующих.
А потому они будут продолжать наступать. Когда российский бюджет верстают из расчета 50 долларов за баррель – это значит, что они попросту не хотят смотреть реальности в лицо. Что они так и не поняли, чем чревата невозможность привлечения иностранных кредитов для покрытия бюджетного дефицита.
Никто не сможет объяснить российскому руководству, что люди способны выходить на улицу не только после того, как их протест был щедро оплачен. Никто не объяснит обитателям Кремля, почему Украина Петра Порошенко больше никогда не станет Украиной Леонида Кучмы. Те, кто упирают на логику, думают, что Россия играет в бильярд. А, между тем, вот уже два года Россия играет в «городки». Именно поэтому не имеет смысла пытаться прогнозировать действия Кремля.
Вполне может быть, что тамошние обитатели исходят из того, что «боятся – значит уважают», а «раз не уважают, то надо припугнуть». И в этом как раз состоит проблема: невозможно договориться с игроком, который находится в слабой позиции, но думает, что в сильной. Бессмысленно пытаться объяснять тем, кто считает Майдан – спецоперацией Запада, что это именно Москва аннексией Крыма перешагнула грань дозволенного.
Нет никакого смысла убеждать людей в том, что реальность изменилась, если они убеждены, что «интернет возник как проект ЦРУ – так и развивается».
Россия не будет идти на попятный.
Ее нынешнее руководство не верит в собственную слабость.
Когда на улицах ее городов будут бурлить социальные протесты – она объявит их происками врагов и пятой колонны. Мир все это уже неоднократно проходил. Проблема лишь в том, что обманывать можно себя и собственное окружение. Более того – обманывать можно свою страну и собственный народ. Но пока что никому не удавалось обмануть экономические законы – и настроения, которые рождаются из-за обрушения привычного уклада. Поэтому улыбаемся и машем.
Павел КАЗАРИН

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

Борьба за победу в тендере MNP вступила в новую фазу противостояния. После обращения нескольких участников тендера в Хозяйственный суд и Антимонопольный комитет, УГЦР и проигравшие стороны обменялись публичными выпадами. Регулятор 8 февраля провел пресс-конференцию, на которой заявил, что готов отстаивать свой выбор в любых судах. Но уже на следующий день компания «Эс Ай Центр» провела собственную пресс-конференцию, где совместно с представителем «Технический центр Интернет» обвинила УГЦР в «освоении» лишних 32 млн грн.

Кратко расскажем предысторию скандальных тендерных торгов. 25 января в Украинском государственном центре радиочастот (УГЦР) подвели результаты второго тендера по разработке и внедрению Автоматизированной системы «Централизованная база данных перенесенных номеров», необходимой для запуска в Украине услуги по сохранению номера при смене оператора (MNP — Mobile Number Portability). Всего заявки на участие в тендере подали 6 компаний:

  • Общество с ограниченной ответственностью «Хуавей Украина», которое вышло на торги совместно с «Технический центр Интернет», с ценой 26,932 млн грн (стоимость техподдержки составляет 250 тыс. грн в год).
  • Дочернее предприятие со 100% иностранными инвестициями «Эрикссон» с ценой 107,666 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью «Диалинк» с решением от литовской «Медифон», с ценой 71,774 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью «Эс Ай Центр» совместно со словенской Teletech, стоимость за проект 39,582 млн грн (в эту стоимость включена техподдержка на 3 года).
  • Государственное предприятие «Украинские специальные системы» — 89,271 млн грн.
  • Общество с ограниченной ответственностью «Т4В» (Польша) — 82,283 млн грн. (без НДС).

По «странному» совпадению, от участия в тендере были отстранены две компании, которые подали на рассмотрение самые дешевые предложения: «Хуавей Украина» и «Эс Ай Центр».

Причина показалась весьма надуманной: «Хуавей Украина» якобы не смогла доказать свою финансовую состоятельность. Хотя материнской компанией «Хуавей Украина» является китайская транснациональная корпорация Huawei с капитализацией почти 50 млрд долл и чистой прибылью около 3 млрд долл.

Компанию «Эс Ай Центр» сняли с тендера, поскольку предприятие, по мнению тендерной комиссии, не смогло доказать свое соответствие квалификационному критерию «Наявність фінансової спроможності». Кроме того, регулятору не «понравилась» нулевая стоимость техподдержки в течение трех лет, которую должна была обеспечить компания «Эс Ай Центр». По мнению Вадима Гулько, Председателя Комитета по конкурсным торгам государственного предприятия «Украинский государственный центр радиочастот», такой подход не отвечает условиям тендера.

Также от торгов отстранили государственную компанию «Украинские специальные системы», поскольку она не смогла доказать опыт разработки, внедрения и поддержки автоматизированных систем поддержки услуг по переносу номеров (Mobile Number Portability — MNP) не менее, чем в одной стране мира за последние три года. В итоге победителем тендера признана компания «Диалинк» с решением от литовского разработчика «Медиафон», стоимость которого в почти в 2,5 раза выше, чем самое дешевое предложение. Очевидно, что затраты на внедрение MNP операторы впоследствии попытаются компенсировать за счет своих абонентов. Это означает, что чем выше стоимость решения для MNP, тем большая ценовая нагрузка ляжет в конце концов на конечных потребителей услуг мобильной связи.

В то же день компании «Эс Ай Центр» и «Технический центр Интернет» заявили, что не согласны с решением УГЦР отстранить их от участия в тендере и обратятся в различные инстанции для его обжалования.

Доводы «Эс Ай Центр»

На проведенной на прошлой неделе пресс-конференции Дмитрий Зарахович, генеральный директор «Эс Ай Центр», решительно опроверг все обвинения УГЦР касательно финансовой несостоятельности и некорректно проставленной стоимости технической поддержки. «В тендере не были прописаны методики оценки финансовых результатов компании. Мы считаем, что выполнили все требования. Финансовая платежеспособность «Эс Ай Центр» подтверждается размером ее уставного капитала в 500 тысяч грн. и тем фактом, что учредителем предприятия является «Софтинвест Холдинг» с размером уставного капитала в 7 млн. грн. и основными средствами на конец 2015 года почти 5 млн. грн. Кроме того, в 2015 году компания уже побеждала в тендере Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сфере связи и информатизации, и выполнила все взятые на себя обязательства». В качестве доказательства финансовой состоятельности «Эс Ай Центр» спикер даже продемонстрировал видеоролик суперсовременного офиса, в котором располагается компания.

Касательно второй претензии со стороны регулятора — нулевой стоимости технической поддержки (ТП), Дмитрий Зарахович поясняет, что ТП уже включена в стоимости проекта. И это полностью отвечает Хозяйственному кодексу. Именно такая форма поставки есть гарантией того, что ТП будет оказана качественно и в срок. К тому же, в договоре указано, что за нарушение условий по качеству предоставления услуг, заказчик имеет права наложить на исполнителя штраф в размере 20% от из стоимости.

«Мы предложили модель, в которой УДЦР имеет нулевые риски. Потому что ТП уже оплачена и вендоры несут ответственность за поддержку систему. Даже если с нашей компанией что-то случится, то УДЦР все равно будет получать полноценную техподдержку. Таким образом, претензии регулятора совершенно не обоснованы, ведь мы не предоставляли какой-либо недостоверной информации, мы действительно обеспечиваем ТП в течение трех лет по нулевой стоимости. Предложенное нами решение почти в 2 раза дешевле, чем у победителя, притом функционально системы Mediafon и Teletech одинаковы».

Тарас Притула, советник по экономическим вопросам Посольства Республики Словении акцентировал, что Teletech — это известная словенская компания, решения которой используются во многих странах. Что особо важно, система от Teletech полностью готова к применению в Украине, что значительно сокращает сроки внедрения MNP.

Компания «Эс Ай Центр» подала жалобу в Антимонопольный комитет Украины и этот орган принял ее к рассмотрению. Окончательное решение по жалобе будет оглашено 2 марта сего года.

Точка зрения компании «Технический центр Интернет»

Александр Степанов, заместитель директора «Технический центр Интернет», также взявший слово на вышеупомянутой пресс-конференции, заявил, что требования в тендере были изначально избыточны, поскольку его условиями предусмотрено фактически построение двух (а если с площадкой администратора — то трех) защищенных узлов. Но зачем строить новые защищенные узлы, если они уже есть в стране? Причем как минимум один из них — государственный, находящийся в ведении УСС. Мало того, на площадке УСС уже расположен веб-сервер УГЦР. Вторая защищенная площадка принадлежит «Датагрупп», и на ней расположены серверы УГЦР, которые обслуживают систему контроля ввоза мобильных терминалов на территорию Украины (так называемая база ИМЭИ), которая уже имеет сертификат КСЗИ от ДССЗЗИ. То есть, УГЦР уже использует минимум две защищенные площадки. Но в этом тендере планируется создать еще две, абсолютно новые.

То же самое касается требования по защите информации — ведь в центральной базе данных, которая необходима для работы MNP, будет содержатьсятолько номер телефона и раутинг-номер переадресации на оператора. Потому совершенно непонятно, зачем прописаны такие строгие требования по шифрованию.

Кроме того, в УГЦР уже используется огромное количество серверов, включая мощные серверные кластеры IBM с распределенной нагрузкой. Поэтому более логично нарастить мощность этих серверов, в том случае, если их вычислительной мощности не будет хватать. Однако и тут УГЦР пошел совсем по другому пути: фактически прослеживается четкая стратегия увеличить стоимость проекта. А как известно, чем больше стоимость — тем большую долю от этой суммы можно увести «налево».

«C самого начала мы говорили, что тендер был сделан под «Медиафон». И первый тендер не состоялся именно потому, что решение «Медиафон» оказалось самым дорогим. Чем больше сейчас заплатит УГЦР, тем больше потом будет платить украинский потребитель, даже не оператор, а именно потребитель», — резюмировал Александр Степанов.

Компания «Технический центр Интернет» (ТЦИ) подала иск в Хозяйственный суд г. Киева с требованием признать процедуру закупки недействительной. По результатами заседания суда, которое состоялось 1 февраля, решений пока не выносилось. Продолжение рассмотрения иска состоится 22 февраля. Как отметили в компании, одна из причин переноса рассмотрения — Ответчик не предоставил своевременно свои возражения на иск, поэтому ни суд, ни Истец не смогли с ними ознакомится.

Что сколько стоит?

Поскольку разница между самым дорогим и самым дешевым решением, поданным для рассмотрения на тендере, составляла почти 8 млн грн (107 млн и 27 млн), компания «Эс Ай Центр» пошла на беспрецедентный шаг и раскрыла точную стоимость все компонентов своего решения, общая стоимость которого составила 39,5 млн грн. С деталями проекта можно ознакомиться на трех диаграммах, представленных ниже.

Стоимость оборудования


Стоимость программного обеспечения


Как видно из графиков, свыше 50% от стоимости решения — 22,146 млн грн — составляет специализированное ПО для выполнения процедуры MNP, все остальное — вспомогательные компоненты. Стоимость базового ПО и оборудования, которое необходимо для работы системы MNP, составляет примерно 17,5 млн грн.

Свою прибыль в проекте компания «Эс Ай Центр» оценивает на уровне примерно 5 млн грн, то есть около 13%. Правда, на момент подачи заявки в тендер маржинальность была чуть больше, однако инфляция сократила маржу.

Позиция операторов: «Мы за ценой не постоим»

Хотя оплата оборудования и ПО для внедрения услуги MNP осуществляется за деньги мобильных операторов (каждый вносит свою долю пропорционально текущему количеству обслуживаемых абонентов), и, казалось бы, операторы заинтересованы, чтобы на тендере под предводительством УГЦР победило самое дешевое решение, они заняли нейтральную позицию. Так, в пресс-службе «Киевстара» нам сообщили, что «качество решений, предложенных участниками тендера, оценивала комиссия экспертов УГЦР и НКРСИ. Оснований не доверять экспертизе телеком регулятора у нас нет. Сейчас важно, чтобы администратор Централизованной базы данных мог приступить к работе. Он должен разработать техническую модель услуги, инструкции, рекомендации для телеком операторов по оборудованию и программному обеспечению».

Пресс-служба Vodafone-Украина также не вдавалась в финансовые подробности решения: «Мы как оператор заинтересованы в том, чтобы этот процесс завершился как можно быстрее, ведь MNP — это уже очень давняя история. С выбранным подрядчиком мы напрямую не сталкивались, поэтому оценить их способность по реализации такого проекта не можем. Судя по реализованным проектам в других странах, определенный опыт у них есть. Что касается деталей, то в данный момент УГЦР дорабатываем порядок предоставления услуги — новых технических подробностей еще нет ни у кого»

В Lifecell заявили, что главное — это скорейшее внедрение услуги в Украине. «Мы заинтересованы в том, чтобы эта услуга была поскорее введена в Украине.Мы отстаем на 20 лет от мировой практики. Мы (то есть потребители) теряем здесь сотни миллионов гривен, и поэтому стоимость решения в тендере не имеет очень большого значения. Задача регулятора — максимально быстро ввести эту услугу, если переход будет быстрый и безболезненный, то это усилит борьбу оператора за абонента. 70 млн грн для отрасли — это небольшие капиталовложения. Оператор только на лицензию 3G и развертывание сети 3-го поколения потратил несколько миллиардов гривен, и намерен тратить и в дальнейшем».

Впрочем, хотя представители УГЦР после своей пресс-конференции заявили, что мобильные операторы полностью поддерживают сделанный на тендере выбор, на самом деле это не совсем так. Убедиться в том можно, просмотрев видеозапись мероприятия. Почти все выступающие лишь заявили, что одобряют скорейшее внедрение услуги MNP, но практически никак не прокомментировали итоги самого тендера.

Коварство украинских гостендеров

Государственные организации стали проводить тендеры в Украине намного более прозрачно и публично, это отметили все участники. Так, Дмитрий Зарахович указывает, что «мы не имеем претензий к прозрачности и публичности процедуры торгов – тут можно ставить УДЦР в пример всем госкомпаниям, как образец публичности. Все документы по тендеру публиковались на официальном веб-сайте организации, а процедуры раскрытия тендерных предложений и объявления результатов торгов первого несостоявшегося тендера и второго тендера со спорным результатом транслировались в режиме онлайн в YouTube».

Тем не менее, результаты самих тендеров все же иногда оказываются шокирующими. Например, в начале 2015 года государственное предприятие «Укрпошта» объявило тендер на предоставление услуги «Платформы частного облака». Победителем в тендере признали ТОВ «Анте Медиам» с ценой 6,7 млн. грн, хотя компания De Novo предложила цену на 700 тысяч грн меньше. Однако De Novo сняли с торгов под предлогом неправильно оформленных документов, якобы в ее пакете документов не подана техническая спецификация, что является основой коммерческого предложения. А копию документации, в которой спецификация все же присутствовала, в «Укрпочте» принять отказались. И это притом, что De Novo, согласно данным IDC, является лидером на рынке коммерческих ЦОД и облачных услуг в Украине.

Похожая ситуация сложилась и на пресловутом тендере MNP: двух неугодных участников торгов отстранили под формальными и надуманными причинами. При этом разница между самым дешевым предложенным решением и решением от победителя составила не 700 тысяч, а десятки миллионов гривен. Особо ситуацию усугубляет тот факт, что о планируемой победе малоизвестной фирмы «Диалинк» с решением «Медиафона» говорили задолго до подведения итогов торгов. И говорили неспроста: как выяснил ресурс «Наші гроші», учредителями «Диалинк» являлись Лариса Ямчукова и Татьяна Нечипорук (первая уже вышла из учредителей, а вторая все еще осталась в учредителях). Так вот, Лариса Ямчукова — это жена председателя Государственной миграционной службы Сергея Радутного, назначенного на должность в марте 2014 года. В свою очередь, Т. Нечипорук является патентным соавтором и партнером одиозного экс-депутата Київради Геннади Ильина.

Известно, что участие в тендере — процесс не простой. Необходимо подать десятки различных юридических документов, выдержанных в строго указанной форме. Сделать это достаточно сложно, и у заказчика — государственной компании, проводящей торги — всегда есть возможность придраться к какой-либо мелочи и под надуманной причиной отстранить «неугодного» участника от торгов. Либо наоборот, закрыть глаза на какие-либо недостающие докунметы. Например, к участию в данном тендере была допущено предложение компании Ericsson, хотя у них отсутствовала смета. А наличие сметы — это обязательный пункт тендерной документации.

И здесь уже не имеет значения, проводится ли тендер прозрачно и публично, или же решение принимается в «темную». Скорее наоборот, государственный заказчик заинтересован провести процедуру торгов публично, в режиме прямой видеотрансляции и т.д., чтобы отвести от себя любые подозрения. Ведь часто квалификационные критерии и технические условия разрабатываются непосредственно будущими победителями тендера, и «в кулуарах» решение уже давно принято, а сама процедура торгов — лишь формальность.

Что ждет MNP?

Как упоминалось выше, по результатам тендера компанией «Технический центр Интернет» был подан иск в Хозяйственный суд г. Киева с требованием признать процедуру закупки недействительной. Рассмотрения иска состоится 22 февраля, но не факт, что там будет принято окончательное решение.

В свою очередь, компания «Эс Ай Центр» подала жалобу в Антимонопольный комитет Украины, рассмотрение которой состоится 2 марта. Тарас Притула, представитель Посольства Республики Словении заявил, что посольство будет внимательно отслеживать ситуацию, которая сложилась с данным тендером, и информировать об этом соответствующие европейские органы. «Мы надеемся, что АМКУ примет справедливое решение, и никто не сможет обвинить госорганы Украины в коррупции».

Кроме того, 12 февраля жалобу в АМКУ подала и польская компания T4B. Согласно сообщению антимонопольного ведомства, жалоба принята к рассмотрению и должна быть рассмотрена в течение 30 рабочих дней, до 25 марта 2016 года.

Если АМКУ примет решение отменить результаты тендера, УГЦР имеет право обжаловать данное решение в суде. Очевидно, что подобные судебные споры затянут внедрение MNP минимум на месяц, а может быть и гораздо больше, если УГЦР будет вынужден провести повторный тендер.

Источник : PSWEEK

Внедрение решения по переносу мобильных номеров (MNP), должно было существенно облегчить жизнь украинцев. С помощью данной услуги все пользователи мобильной связи могут сменить мобильного оператора, не теряя номер. Но результаты тендера на внедрение данной услуги, который проводил Укрчастотнадзор (УГЦР), вызвали огромный резонанс в СМИ и целый ряд претензий со стороны других участников торгов.

 

Несмотря на имитацию открытых и прозрачных торгов УГЦР, процедуры до сих пор остались спорными и непрозрачными, а решения предвзятыми. Ведь предложение, выбранное государственной компанией, в 2 раза дороже нежели средняя стоимость внедрения подобных решений, а это более 32 млн. грн.

 

Оплату услуги по переносу номеров будут осуществлять операторы мобильной связи. Очевидно, что затраты на внедрение проекта операторы впоследствии попытаются компенсировать за счет своих абонентов.

 

В связи с этим, компания «Эс Ай Центр» совместно со своим партнером словенской компанией Teletech – одним из ведущих европейских поставщиков решений по MNP, оспаривают результаты тендера в Антимонопольном комитете Украины.

 

Надеемся, что история завершится победой компании с лучшим предложением и бюджет УГЦР сохранит миллионы гривен для развития отрасли! О решении АМКУ узнаем 2 марта.

Источник: http://sicenter.net/index.php?news

Больше узнать и ниже приводим подборку статей по теме:

“Охранник” Порошенко выиграл крупный тендер в сфере телекоммуникаций

“Эс Ай Центр” обжаловал в АМКУ результаты тендера на закупку услуг по внедрению MNP

Результат тендера по MNP может быть пересмотрен

Нефть снова дешевеет

— Как и предполагали эксперты: Ирак, Иран, Венесуэла, Катар не договорились о заморозке добычи нефти. Саудиты тоже отказались сокращать добычу.

Цены на нефть поползли снова вниз, стал падать и рубль Министры нефти Ирана, Ирака, Венесуэлы и Катара на встрече 17 февраля в Тегеране не смогли прийти к соглашению о заморозке добычи нефти в 2016 году для поддержания цен,..

Саудовская Аравия отказалась сокращать добычу нефти Нефть снова развернулась к падению и потянула за собой российский рубль

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ

 

Культ традиции, неприятие модерна, несогласие – это предательство, пацифизм – это братание с врагом, новояз, «суждение народа в телевизоре», презрение к интеллектуалам: итальянский писатель Умеберто Эко ещё в 1995 году составил 14 признаков фашизма. Каждый может прогнать свою страну через этот список, чтобы понять, погрузились ли мы в «тёмное время».

Сегодня понятие «фашизма» девальвировано, превратившись как в государственной пропаганде, так и ни низовом, «народном» уровне в штамп, маркирующий неугодного. Особенно отчётливо это видно в ситуации нынешнего кризиса между Россией и  Украиной. Обе конфликтующие стороны – особенно россияне – жонглируют этим словом, пытаясь с его помощью оправдать свои действия и нанести удар.

Между тем, если абстрагироваться от пропагандистских штампов и просто заглянуть в историю, можно относительно легко увидеть основные признаки настоящего фашизма. В 1995 году это попытался сделать великий итальянский писатель Умберто Эко. Он представил схематизацию фашизма на симпозиуме, проводившемся итальянским и французским отделениями Колумбийского Университета (США). Так как аудиторией Эко являлись студенты, писатель специально несколько упростил схему, сделав её доступной для восприятия и простыми людьми. Этот доклад в несколько отредактированном виде позднее был опубликован под заглавием «Eternal Fascism» в июне того же года.

Умберто Эко составил список из 14 типичных характеристик «вечного фашизма» (ур-фашизма). Если в обществе наблюдается 6-7 признаков из этого списка, то оно близко к наступлению фашизма (дальше всё покатится как снежный ком).

1)Первой характеристикой ур-фашизма является культ традиции. Традиционализм старее фашизма. Он выступает доминантой контрреволюционной католической мысли после Французской революции, но зародился он в поздний эллинистический период как реакция на рационализм классической Греции.

Из него вытекает, что нет места развитию знания. Истина уже провозглашена раз и навсегда; остаётся только истолковывать её тёмные слова. Достаточно посмотреть «обоймы» любых фашистских культур: в них входят только мыслители-традиционалисты. Немецко-фашистский гнозис питался из традиционалистских, синкретистских, оккультных источников. Наиважнейший теоретический источник новых итальянских правых, Юлиус Эвола, смешивает Грааль с «Протоколами Сионских мудрецов», алхимию со Священной Римской империей. Сам тот факт, что в целях обогащения кругозора часть итальянских правых сейчас расширила обойму, включив в неё Де Местра, Генона и Грамши, является блистательной демонстрацией синкретизма.

2)Традиционализм неизбежно ведёт к неприятию модернизма. Как итальянские фашисты, так и немецкие нацисты вроде бы обожали технику, в то время как традиционалистские мыслители обычно технику клеймили, видя в ней отрицание традиционных духовных ценностей. Но, по сути дела, нацизм наслаждался лишь внешним аспектом своей индустриализации. В глубине его идеологии главенствовала теория Blut und Boden – «Крови и почвы». Отрицание современного мира проводилось под знаком отрицания капиталистической современности. Это, по существу, отрицание духа 1789 года (а также, разумеется, 1776-го) – духа Просвещения. Век Рационализма видится как начало современного разврата. Поэтому ур-фашизм может быть определён какиррационализм.

 

3)Иррационализм крепко связан с культом действия ради действия. Действо прекрасно само по себе и поэтому осуществляемо вне и без рефлексии. Думание – немужественное дело. Культура видится с подозрением, будучи потенциальной носительницей критического отношения. Тут всё: и высказывание Геббельса «Когда я слышу слово «культура», я хватаюсь за пистолет», и милые общие места насчёт интеллектуальных размазней, яйцеголовых интеллигентов, радикал-снобизма и университетов – рассадников коммунистической заразы. Подозрительность по отношению к интеллектуальному миру всегда сигнализирует присутствие ур-фашизма. Официальные фашистские мыслители в основном занимались тем, что обвиняли современную им культуру и либеральную интеллигенцию в отходе от вечных ценностей.

4)Никакая форма синкретизма не может вынести критики. Критический подход оперирует дистинкциями, дистинкции же являются атрибутом современности. В современной культуре научное сообщество уважает несогласие, как основу развития науки. В глазах ур-фашизманесогласие есть предательство.

5)Несогласие – это ещё и знак инаковости. Ур-фашизм растёт и ищет консенсусов, эксплуатируя прирождённую боязнь инородного. Первейшие лозунги фашистоидного или пре-фашистоидного движения направлены против инородцев. Ур-фашизм, таким образом, по определению замешан нарасизме.

6)Ур-фашизм рождается из индивидуальной или социальной фрустрации. Поэтому все исторические фашизмы опирались на фрустрированные средние классы, пострадавшие от какого-либо экономического либо политического кризиса и испытывающие страх перед угрозой со стороны раздражённых низов. В наше время, когда прежние «пролетарии» превращаются в мелкую буржуазию, а люмпен из политической жизни самоустраняется, фашизм найдёт в этом новом большинстве превосходную аудиторию.

7)Тем, кто вообще социально обездолен, ур-фашизм говорит, что единственным залогом их привилегий является факт рождения в определённой стране. Так выковывается национализм. А единственное, что может сплотить нацию, – это враги. Поэтому в основе ур-фашистской психологии заложена одержимость идеей заговора, по возможности международного. Люди должны ощущать себя осаждёнными. Лучший способ сосредоточить аудиторию на заговоре – использовать пружины ксенофобии. Однако годится и заговор внутренний, для этого хорошо подходят евреи, потому что они одновременно как бы внутри и как бы вне.

8) Сочлены должны чувствовать себя оскорблёнными из-за того, что враги выставляют напоказ богатство, бравируют силой. Когда я был маленьким, мне внушали, что англичане – «нация пятиразового питания». Англичане питаются интенсивнее, чем бедные, но честные итальянцы. Богаты ещё евреи, к тому же они помогают своим, имеют тайную сеть взаимопомощи. Это с одной стороны; в то же время сочлены убеждены, что сумеют одолеть любого врага. Так, благодаря колебанию риторических струн, враги рисуются в одно и то же время как и чересчур сильные, и чересчур слабые. По этой причине фашизмы обречены всегда проигрывать войны: они не в состоянии объективно оценивать боеспособность противника.

9)Для ур-фашизма нет борьбы за жизнь, а есть жизнь ради борьбы. Раз так, пацифизм однозначен братанию с врагом. Пацифизм предосудителен, поскольку жизнь есть вечная борьба. В то же время имеется и комплекс Страшного суда. Поскольку враг должен быть – и будет – уничтожен, значит, состоится последний бой, в результате которого данное движение приобретёт полный контроль над миром. В свете подобного «тотального решения» предполагается наступление эры всеобщего мира, Золотого века.

Однако это противодействует тезису о перманентной войне, и ещё ни одному фашистскому лидеру не удалось разрешить образующееся противоречие.

10)Для всех реакционных идеологий типичен элитаризм, в силу его глубинной аристократичности. В ходе истории все аристократические и милитаристские элитаризмы держались на презрении к слабому.

Ур-фашизм исповедует популистский элитаризм. Рядовые граждане составляют собой наилучший народ на свете. Партия составляется из наилучших рядовых граждан. Рядовой гражданин может (либо обязан) сделаться членом партии.

Однако не может быть патрициев без плебеев. Вождь, который знает, что получил власть не через делегирование, а захватил силой, понимает также, что сила его основывается на слабости массы, и эта масса слаба настолько, чтобы нуждаться в Погонщике и заслуживать его.

Поэтому в таких обществах, организованных иерархически (по милитаристской модели), каждый отдельный вождь презирает, с одной стороны, вышестоящих, а с другой – подчинённых.

Тем самым укрепляется массовый элитаризм.

 

11)Всякого и каждого воспитывают, чтобы он стал героем. В мифах герой воплощает собой редкое, экстраординарное существо; однако в идеологии ур-фашизма героизм – это норма. Культ героизма непосредственно связан с культом смерти. Не случайно девизом фалангистов было Viva la muerte! Нормальным людям говорят, что смерть огорчительна, но надо будет встретить её с достоинством. Верующим людям говорят, что смерть есть страдательный метод достижения сверхъестественного блаженства. Герой же ур-фашизма алчет смерти, предуказанной ему в качестве наилучшей компенсации за героическую жизнь. Герою ур-фашизма умереть невтерпёж. В героическом нетерпении, заметим в скобках, ему гораздо чаще случается умерщвлять других.

12)Поскольку как перманентная война, так и героизм – довольно трудные игры, ур-фашизм переносит своё стремление к власти на половую сферу. На этом основан культ мужественности (то есть пренебрежение к женщине и беспощадное преследование любых неконформистских сексуальных привычек: от целомудрия до гомосексуализма). Поскольку и пол – это довольно трудная игра, герой ур-фашизма играется с пистолетом, то есть эрзацем фаллоса. Постоянные военные игры имеют своей подоплёкой неизбывную invidia penis.

13)Ур-фашизм строится на качественном (квалитативном) популизме. В условиях демократии граждане пользуются правами личности; совокупность граждан осуществляет свои политические права только при наличии количественного (квантитативного) основания: исполняются решения большинства. В глазах ур-фашизма индивидуум прав личности не имеет, а Народ предстаёт как качество, как монолитное единство, выражающее совокупную волю. Поскольку никакое количество человеческих существ на самом деле не может иметь совокупную волю, Вождь претендует на то, чтобы представительствовать от всех. Утратив право делегировать, рядовые граждане не действуют, они только призываются – часть за целое – играть роль Народа. Народ, таким образом, бытует как феномен исключительно театральный.

За примером качественного популизма необязательно обращаться к Нюрнбергскому стадиону или римской переполненной площади перед балконом Муссолини. В нашем близком будущем перспектива качественного популизма – это телевидение или электронная сеть интернет, которые способны представить эмоциональную реакцию отобранной группы граждан как «суждение народа».

Крепко стоя на своем квалитативном популизме, ур-фашизм ополчается против «прогнивших парламентских демократий». Первое, что заявил Муссолини на своей речи в итальянском парламенте, было: «Хотелось бы мне превратить эту глухую, серую залу в спортзал для моих ребяток». Он, конечно же, быстро нашёл гораздо лучшее пристанище для «своих ребяток», но парламент тем не менее разогнал.

Всякий раз, когда политик ставит под вопрос легитимность парламента, поскольку тот якобы уже не отражает «суждение народа», явственно унюхивается запашок Вечного Фашизма.

14)Ур-фашизм говорит на Новоязе. Новояз был изобретён Оруэллом в романе «1984» как официальный язык Ангсоца, Английского социализма, но элементы ур-фашизма свойственны самым различным диктатурам. И нацистские, и фашистские учебники отличались бедной лексикой и примитивным синтаксисом, желая максимально ограничить для школьника набор инструментов сложного критического мышления. Но мы должны уметь вычленять и другие формы Новояза, даже когда они имеют невинный вид популярного телевизионного ток-шоу.

+++

Ещё в Блоге Толкователя о фашизме:

Итальянское регенство Карнаро: город-государство под властью поэта д’Аннунцио

«Свободная республика Фиуме» в 1919-1920 годах – единственный опыт построения государственности национал-синдикалистами. Национал-анархизм непознанная тема для России, до сих пор в сфере национального и левого страна живёт одновременно в Третьем мире и в XIX веке. Поэт Д’Аннунцио же всё показал на своём примере, как может уживаться свобода, национализм и справедливость в одном государстве.

***

Что такое «новые националисты» Европы

Пока «русские националисты» лобзаются в пещерах с Рамзаном Кадыровым и всё дальше уходят от белой цивилизации к чёрной, в Европе вызрел новый, модернизированный национализм. Норвежский террорист Брейвик – типичный его представитель: за евреев, геев и масонов. А на примере финской партии «Истинные финны» видно, что это течение ещё выбирает и социализм.

***

Как выглядит Российская Евразия у Александра Дугина

В 1997 году евразиец Дугин описал, как должна была бы выглядеть новая Россия, чтобы вернуть утраченное лидерство в мире. В дугинском проекте у Европейской Империи – центр в Германии. Россия – ядерный гарант Европы и исправный поставщик сырья. Калининград отдан немцам, Курилы – японцам. Взамен у России – левобережная Украина. Сегодня эти идеи Дугина – мейнстрим неоимперской политики РФ.

Увага патріотам и тим, хто хоче підтримати Украіну! Підтримай українский проект –лайк на сторінку!!!

POLITINFO https://www.facebook.com/politinfo.com.ua

UKRPOSHTAhttps://www.facebook.com/ukrposhta/

Давиденко Роман Дмитрович – сторінка в ФБ