Аналітика

“Європейська правда” свідомо публікує цей текст напередодні Дня незалежності України. Незалежності, яку наша держава нині виборює та захищає, часом – враховуючи  схожий досвід інших держав Європи.

Ми вже писали про історію Хорватії, яка на початку 90-х стикнулася з гібридною війною, сепаратистами та самопроголошеними “республіками” на своїй землі. Зрештою хорвати перемогли, відвоювавши частину території. Але вони мають також інший досвід. Це – досвід перемоги окупантів без війни.

Цей сценарій, про який розповів колишній посол України в Хорватії, напевно сподобається не всім. Але його деталі точно потрібно знати і робити з них висновки.

* * * * *

У 1995 році Хорватія здійснила досить успішну військову реінтеграцію своєї тимчасово окупованої території, що була поза контролем уряду з 1991 року.

У попередній статті детально описано, що дозволило Загребу провести переможну операцію “Буря”. Це – і економічний розвиток держави, і перемога в інформаційній війні, і героїзм армії. Та успіх військових став можливий завдяки кільком зовнішнім факторам. Зокрема, через те, що лідер сербських сепаратистів Хорватії Мілан Мартич розсварився з президентом Сербії Мілошевичем, а останній за домовленостями зі світовими гравцями відмовився надавати сепаратистам військову допомогу. (Детальніше – в публікації “Чому Хорватії вдалося: як країна повернула території після років окупації та гібридної війни“)

Тут зіграло роль критичне ставлення міжнародної спільноти до Мартича, який того ж 1995 року відхилив мирний план Z-4, що надавав хорватським сербам широку автономію (майже федеративний статус), попри те, що офіційний Загреб, зціпивши зуби, сказав плану попереднє “так”. Цей план, який в окремих деталях нагадує Мінську угоду, спільно підготували посли США, РФ, ООН та Франції, і його відхилення сепаратистами стало одним із вирішальних факторів подальших подій.

Важливо також, що територія, звільнена армією від сепаратистів, мала низьку густоту населення і не мала спільного кордону з Сербією.

В Україні жодного з цих факторів немає, тому є очевидним:

не варто розраховувати на швидку і переможну операцію на Донбасі за хорватським сценарієм.

– Навряд чи Кремль посвариться з ОРДЛО (він ними просто управляє).

– Бойовики “ЛДНР” офіційно не відмовилися від Мінського процесу, на відміну від сербських сепаратистів.

– Для такого міжнародного тиску на Москву, який змусив би РФ зупинити підтримку сепаратистів, недостатньо одних лише санкцій (хоча вони також є важливим).

– І нарешті, тимчасово окупована територія знаходиться на межі з російським кордоном. А географію не змінити.

Та це не означає, що хорватський досвід не є корисним для України. Адже після військової операції “Буря” Хорватія використала також інший шлях повернення територій.

Перемога без війни

До завершення конфлікту на Донбасі при одночасному забезпеченні національних інтересів України ми можемо прийти за іншим “хорватським сценарієм” – не військовим, а мирним.

Частину контрольованої сепаратистами території – Хорватське Подунав’я – не зачепила військова операція проти сепаратистів.

По суті, у Хорватії відбувся єдиний в історії ООН приклад успішної реінтеграції тимчасово не контрольованих центральним урядом земель у мирний спосіб. І саме така, мирна реінтеграція із застосуванням Мінського плану за хорватською моделлю, має шанс в українських реаліях.

Відбивши кілька районів за допомогою армії, інші Загреб повернув шляхом переговорів.

Отже, чому переможна операція “Буря” не дійшла до Подунав’я?

Це було принциповою позицією тодішнього президента Хорватії Франьо Туджмана, який розумів, що на цій території, розташованій на кордоні з Сербією, є підрозділи регулярної сербської армії (так, можете вже починати проводити аналогію з Україною).

У 1991 серби вигнали з Вуковару мешканців-хорватів. На фото – їх примусова евакуація

Військова операція призвела б до лобового зіткнення з бійцями сусідньої держави, і ніхто не знав, скільки їх прибуде до зони бойових дій в разі початку гарячої фази. Тому навіть перемога Хорватії у військово-визвольній боротьбі мала принести значні людські втрати.

Перемовини з сербами щодо мирної реінтеграції хорватського Подунав‘я проводилися за участі ООН, місцевих сепаратистів та головних міжнародних гравців.

Цікава деталь: протягом усіх фаз збройного протистояння, навіть у критичні для хорватської незалежності моменти,

діяли прямі таємні канали зв’язку керівництва Хорватії та лідера країни-агресора Слободана Мілошевича.

Причому, за свідченням хорватської сторони, вони були дуже корисними.

Міжнародно-правовим підгрунтям для мирної реінтеграції стала Ердутська угода, підписана 12 листопада 1995 року. Це, до певної міри, був аналог нашого Мінського документа.

Ердутська угода встановила перехідний період реінтеграції – з початку 1996 до середини січня 1998 року. З 15 січня 1996 року Радбез ООН запровадив у хорватському Подунав’ї перехідну міжнародну адміністрацію UNTAES на чолі з досвідченим та авторитетним американським генералом Жаком-Полом Клайном.

Амністія та вибори

Головні пункти мирного плану були такими: демілітаризація території, заснування поліцейських підрозділів на перехідний період, початок розмінування, реалізація пілот-проектів з повернення біженців, поступова реінтеграція системи освіти, культури, охорони здоров’я, комунальної і транспортної інфраструктури, зв’язку.

А ще хорватська сторона провела чергову амністію для учасників бойових дій та зобов’язалася провести в перехідний період місцеві вибори на тимчасово окупованих територіях. І це – ще одна дуже важлива аналогія з українськими реаліями, адже ми часто чуємо про неприйнятність помилування бойовиків та проведення місцевих виборів на неконтрольованих територіях.

Ці пункти є в Мінських домовленостях – так само, як вони були в Ердутській угоді.

Насправді інститут помилування широко застосовується у міжнародній практиці після завершення військової фази конфлікту.

Амністію дає сторона-переможець для тих, хто програв, щоби залучити їх до розбудови країни та задля нормалізації міжлюдських відносин. За міжнародним правом, на помилування не можуть розраховувати особи, які вчинили військові злочини та злочини проти людства.

Сербські сепаратисти на окупованих територіях не вирізнялися особливою чемністю

Хорватія зробила три амністії протягом активної фази конфлікту і ще одну – під час мирної реінтеграції.

Керівники країни і досі запевняють, що кожна амністія вносила дезорганізацію у лавах сепаратистів, адже ті, хто воював, але не вчиняв злочинів, замислювалися – чи не скористатися їм цим правом. А ще хорвати пояснюють, що відмова від ідеї амністії змусила б сепаратистів боротися до останнього у жорстоких вирішальних битвах, навіть коли поразка є очевидною. Натомість амністія давала шанс на майбутнє тим, хто складе зброю.

Інше надважливе питання – проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях. Хорватія провела вибори на тимчасово неконтрольованих територіях, не сприймаючи їх як щось фатальне.

За свідченням голови ЦВК Хорватії, нинішнього голови Верховного суду Бранко Хорватина,

всі чудово розуміли, як голосуватимуть місцеві на територіях, не підконтрольних уряду, та усвідомлювали можливість підтасовок.

Але для Загреба головним було те, що вибори проводилися за хорватським законодавством та в них брали участь лише ті політсили, що зареєстровані виключно в хорватському правовому полі. І, звісно ж, місія ООН слідкувала за виборчим процесом.

Крім того, усі вигнанці з тимчасово окупованої території мали право проголосувати на виборчих дільницях на всій території Хорватії. Ці голоси додавалися до підсумкових результатів виборів на неконтрольованій частині, коригуючи їхній результат.

Якщо перенести на український грунт, це було би приблизно так: студенти Донецького університету, які раніше проживали на окупованих територіях, під час місцевих виборів голосують у Вінниці, де вони навчаються, або в інших містах, але їхні голоси не впливають на вінницьку міську чи обласну раду, а додаються до результатів виборів у Донецьку, Макіївці чи Дебальцевому. Для цього по всій Україні треба створити виборчі дільниці, де переселенці з Донбасу могли б взяти участь у виборах за новим місцем проживання.

До слова, в Хорватії вже в перші місяці війни було створено державний реєстр вигнанців, потребами яких опікувався спеціально створений для цього державний орган. Допомога надавалася адресно, було зрозуміло, де живе вигнанець та його сім’я, чим вони займаються, які в них потреби.

Сепаратисти у поліції

Та повернемося до інших уроків хорватського досвіду мирної реінтеграції.

В середині 1996 року, після проведення демілітаризації, почала діяти перехідна поліція, особовий склад якої за місяць до закінчення перехідного періоду, тобто в 1998 році, автоматично зарахували до системи хорватського МВС.

За мирними домовленостями, всі райвідділи мали складатися наполовину з місцевих сербів, інша половина – хорвати. Патрулювали виключно у змішаному складі. У кожному райвідділі було два співкерівника – серб та хорват.

У райвідділах було заборонено розмовляти про політику. Хочете поговорити? Будь ласка, дома на кухні.

В перехідній поліції працювали колишні поліцейські сепаратистів, але лише ті, хто не брав участі у бойових діях. Ця вимога стосувалася і хорватів.

Часом представники хорватів та сербів писали рапорти, що не можуть далі працювати у спільному патрулюванні. Психологи розмовляли з кожним, хто сумнівався, та якщо рішення було остаточне – набирали інших, тих, хто мав волю працювати разом.

Керівник перехідної поліції, хорват Йошко Морич, запевняв автора цих рядків, що жоден поліцейський-серб із тих, хто служив сепаратистам, у “перехідний період” не зробив негідного вчинку. Чому так – чи була це справа честі, чи інші мотиви – достеменно невідомо.

Проблеми, що лишилися

Перехідний період тривав два роки. За півроку до його завершення платіжним засобом на тимчасово окупованих територіях стала хорватська валюта, а на прикордонних переходах між цими районами та з Сербією і Угорщиною з’явилися хорватські митні пости. За час перехідного періоду президент Хорватії декілька разів відвідував тимчасово окуповані території, туди їздив “потяг миру” з дипломатами, журналістами…

Та не будемо кривити душею: на мирно інтегрованій території і досі виникають непорозуміння на міжнаціональному ґрунті. Натомість на територіях, які були реінтегровані у військовий спосіб, таких ексцесів майже не фіксується.

Пояснення просте: там, де пройшла операція “Буря”, практично не залишилося людей, що колись підтримували сепаратистів.

А над відновленням довіри у Придунав’ї довелося добряче попрацювати.

Після підписання Ердутської угоди в Хорватії був створений урядовий Комітет з питань мирної реінтеграції, а за кілька місяців до закінчення перехідного періоду – Національна комісія з встановлення взаємної довіри. Потім створили спеціальну урядову програму відбудови житла для сербської меншини.

Так, це не помилка – з’явився спеціальний орган для допомоги тим, хто не так давно підтримував сепаратистів.

Хорватський уряд (за певної допомоги міжнародної спільноти) свідомо виділяв кошти, щоб підтримати сербські сім’ї, тоді як хорватські колишні вигнанці починали відбудову свого житла частенько за власний кошт. Тоді ніхто цьому не радів, але і не кричав на увесь світ про “зраду Хорватії”.

Досить довго в залишених будинках хорватських вигнанців проживали місцеві серби або серби-вигнанці (наприклад, з Боснії), і їх виселення не завжди було швидким. Навіть через п’ять років після завершення мирної реінтеграції мені як дипломату довелося особисто звертатися до керівника місії міжнародних спостерігачів у Вуковарі за підтримкою, щоби повернути будинок хорватському вигнанцю, русину за національністю, до якого під час війни вселився сусід-серб (хоча мав поруч власну хату). Це питання зрештою було вирішене, хоча господар будинку ніяк не міг зрозуміти, чому сусід п’ять років не бажав звільнити його власність.

Цей приклад – ілюстрація терпіння та толерантності, яка часом потрібна, якщо країна обирає мирну реінтеграцію.

Показовим є приклад Вуковара – міста-героя, що тримало оборону в найкритичніший для Хорватії час.

Вуковар був містом-привидом, де 70% житлового фонду було зруйновано через обстріли. Нині це – оновлене місто, де практично не залишилося зруйнованих об’єктів. Не відбудовують тільки напівзруйновану водонапірну вежу, що стала символом боротьби з агресором.

А ще не до кінця відбудовано взаємну людську довіру. Але це змінюється. Автор спілкувався з вуковарцями протягом 15 років і має всі підстави стверджувати: час лікує рани.

 Відголоски конфлікту чути і досі. Коли таблички держустанов почали дублювати кирилицею (сербською мовою), це призвело до збурень серед хорватів

Півтора роки тому, у березні 2016 року, до Хорватії для вивчення досвіду військової та мирної реінтеграції приїхала група українських посадовців та журналістів. У пам’яті закарбувалася їхня зустріч у Вуковарі з представниками місцевої влади, які колись прийшли працювати на тимчасово окуповану територію і працюють там до сьогодні.

Розповіді були різні, та практично всі сходилися до висновку: дуже добре, що вдалося домовитися та повернути ці землі у мирний спосіб.

Але був один виняток із правила.

Керівник кабінету Вуковарсько-Срємського жупана (глави області), який у 1998 році очолив одну з місцевих громад, заявив, що якби території повернули у військовий спосіб, то було б набагато менше проблем. Він побажав Україні вирішити питання воєнним шляхом, “раз і назавжди”, додавши: накопичені проблеми після мирної реінтеграції випили у нього скільки крові, що такого не побажаєш нікому.

Запанувала тиша…

Ми знайомі з ним понад 10 років, і я перепитав: якби армія визволяла п’ять сіл, розміщених у його громаді, загинуло б щонайменше 20 хорватських військових. То чи варті збережені життя тих проблем, які принесло мирне приєднання? І цей посадовець, який свого часу був активним учасником бойових дій, без жодних роздумів відповів: згоден, звичайно, воно того варте.

Згадую все це з одним переконанням: Україна за допомогою міжнародної спільноти колись також зможе відносно швидко і ефективно реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу в мирний спосіб. І тоді хорватський досвід буде нам вкрай потрібний.

Це стосується і Криму – але то окрема тема для розмови.

Автор: Олександр Левченко,

посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках,
для “Європейської правди”

 

 

 

eurointegration.com.ua


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців

2 частина: аналіз подань на притягнення до кримінальної відповідальності нардепів Довгого, Добкіна, Дейдея та Лозового або як правоохоронці спішили, спішили і насмішили

В продовження теми обговорення на Регламентному комітеті 6-ти подань на народних депутатів, ще більшою нісенітницею для мене виглядали подання ГПУ про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народних депутатів Довгого і Добкіна. Я не відношуся до числа їх прихильників. Більше скажу, впевнений, що якби наша правоохоронна система не була заполітизованою і дійсно завжди керувалася законом, то до двох цих добродіїв виникли б закономірні претензії щодо їх службової діяльності ще за час їх перебування на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, тобто вже давно і головне – своєчасно, а не через 10 років. Зверніть увагу: всі названі в поданнях Генерального прокурора рішення сесій місцевих рад не були таємними, всі вони були доступними як для тодішніх прокурорів міст Києва та Харкова, так і для керівників обласних органів державної виконавчої влади, так званих – губернаторів, в коло повноважень яких і входило здійснення нагляду і контролю за додержанням законів, в тому числі і під час прийняття рішень місцевими радами. Але, як убачається із змісту оприлюдненої на Регламентному комітеті інформації, виходить, що тоді всі названі рішення не були ні опротестовані, ні оскаржені до суду як незаконні і ніхто не вбачав в них ознак кримінального провадження! Тим більше, що у ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» чітко зазначено про те, що повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках, якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Але, і це не головне. Мене взагалі вражає відверта некомпетентність Генеральної прокуратури, яка протягом останнього року (мабуть випадково, це збігається із терміном перебування саме Ю. Луценка на посаді її керівника), намагається «перекроїти» закон України про кримінальну відповідальність на свій лад, а саме змінити зміст понять «злочину» і «суб’єкту злочину». Бо саме такими ж, вибачте, безграмотними і необґрунтованими виявилися і направлені Генпрокуратурою до ВР подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів Довгого і Добкіна, а також на їх затримання і арешт.

Ви тільки зверніть увагу на обґрунтованість подання Генпрокурора щодо вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Олесем Довгим. Хіба можна вважати злочинними дії останнього, які полягали у порушенні ним Регламенту Київської міської ради при підготовці погоджувальних документів до проекту рішення (чи рішень) сесії міськради про виділення земель у природно-заповідній зоні, чи тим більше – у пришвидшенні їх виготовлення, чи навіть лобіювання прийняття такого рішення? Абсурд. Хотілося б нагадати новій «реформованій» прокуратурі, в т.ч. і набраним до її складу «фахівцям в галузі права», які, завдяки внесеним в 2016 році змінам до Закону «Про прокуратуру», зайняли багато ключових посад в органах прокуратури, в т.ч. і в центральному апараті ГПУ, що злочином є дія чи бездіяльність, яка заподіяла чи могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, але, при умові, що між ними, тобто першою частиною і другою цього поняття, є прямий причинний зв’язок! Тобто, спробую пояснити нинішньому Генпрокурору і його, як мінімум, двом заступникам, що земля була виділена (може і незаконно) не по причині допущених головою міськради чи її секретарем порушень вимог Регламенту цієї ради (який, звертаю увагу, не є законом), а внаслідок проголосованого рішення більшістю депутатів цієї ради, тобто сесією органу місцевого самоврядування. Тобто, суспільно небезпечні наслідки наступили (чи могли наступити) в результаті голосування депутатами запропонованого проекту рішення і відповідно вони б не настали, якби не було прийняте більшістю голосів депутатів відповідне рішення цього колегіального органу, який суб’єктом злочину не є і не може бути, бо суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин!

Ще раз уточнюю: які б не були допущені порушення вимог Регламенту чи Довгим, чи Добкіним, чи якимось іншим міським головою чи секретарем міськради, земля б не вибула із державної чи комунальної власності, якби не було відповідне рішення місцевої ради. Як би не лобіював чи погоджував це рішення (чи його проект) своїм підписом той же секретар міськради із зворотньої сторони цього документу (де, до речі, є підписи і інших відповідальних службових осіб), підставою для вилучення землі із державної чи комунальної власності і передачу її іншому суб’єкту є рішення відповідної міської чи іншої ради! Тим більше, що голова відповідної ради, якби він і не голосував за це рішення, все рівно зобов’язаний його підписати, бо це входить в коло його службових повноважень!

При цьому акцентую увагу на тому, що повноваження  сільського, селищного, міського голови з цього приводу передбачають лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а також забезпечення підготовки на розгляд ради рішень з питань, що належать до її відання . В той же час, у переліку підстав, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими, подібних підстав не зазначено, а отже відповідальність за прийняття рішень колегіального органу несе виключно цей орган. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність лише за здійснення наданих йому законом повноважень, які передбачені ст. 42 Закону «Про місцеве самоврядування»!!!

Ще більшим правовим нігілізмом виглядають дії ГПК в тих випадках (особливо це стосується подання по Добкіну), коли рішення колегіального органу, яке необґрунтована інкримінується у вину тодішньому міському голові, ніколи ніким не оскаржувалось, не скасовувалось і до сьогоднішнього дня залишається в силі!

Але подібне протиправне або безграмотне трактування названих вище норм закону вже стає тенденцією протягом останнього року, бо аналогічними є дії тієї ж ГПУ і прокуратури Київської області по притягненню до кримінальної відповідальності голів та секретарів деяких міськрад столичної області за зловживання службовим становищем при прийнятті колегіальних рішень відповідних рад та виконкомів по виділенню земель із державної чи комунальної власності, тим більше, що на цих, начебто, незаконно виділених ще в 2000-роках землях зведені цілі житлові квартали, школи і навіть, вибачте, розташовані кладовища!Повний абсурд!

Читайте також: ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: 6 ПОДАНЬ – 6 ВИПАДКІВ ГАНЬБИ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАВООХОРОНЦІВ

Окрім чисто правової сторони цієї проблеми є і інша, як на мене – то навіть суспільно небезпечна, яка пов’язана з тим, що при такому «підході» наших прокурорів до трактування беззаперечних норм кримінального кодексу можна паралізувати діяльність усіх представницьких органів в нашій державі, починаючи від самої маленької сільради, де також по різним причинам можуть голосувати із порушенням їх Регламентів мабуть тисячі, якщо не більше, таких рішень, а за кожним таким рішенням є інтереси конкретних громадян, цілих громад та і держави в цілому! Тому, абсолютно справедливо з цього приводу зауважив один із народних депутатів, що при такому трактуванні норм кримінального права треба притягувати до кримінальної відповідальності і Голів Верховної Ради України (як нинішнього, так і колишніх), які також у порушення того ж Регламенту ВР, який, на відміну від місцевого самоврядування, є Законом, висували на голосування, в т.ч. і по кілька разів, без дотримання встановленої процедури ті чи інші рішення, які теж заподіювали чи могли заподіяти шкоду: людині, суспільстві чи державі. Для прикладу, взяти хоча б незаконне винесення на розгляд сесії подання Генпрокурора Шокіна про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і арешт народного депутата Мосійчука, постанову ВР про що пізніше було визнано Вищим адміністративним суд незаконною! Але, ж, враховуємо, що протягом дії цього незаконного рішення законодавчого органу Мосійчук був затриманий, взятий під варту і змушений був тривалий час утримуватись в місцях позбавлення волі!

Єдине, до чого я більше схиляюсь, то це до безграмотності слідчих, детективів та прокурорів- процесуальних керівників, які готували та погоджували ці подання на підпис Генпрокурору, а не до заполітизованості самого Юрія Луценка. У всякому разі я вірю в це і не розділяю точку зору тих експертів, які стверджують, що така активізація Генпрокурора пов’язана виключно із його самопіаром, його планами про політичне майбутнє, ледь не намірами зайняти посаду Прем’єр-міністра чи навіть Президента і що його не цікавить ні доля цих людей, ні їх порушені при цьому права. Поясню чому. Якби такі причини мали місце в діяльності ГПУ, то чим можна пояснити тривалі, на моє переконання – незаконні, переслідування тими ж органами прокуратури Київщини (обшуки,вилучення документів, виклики на допити і взагалі блокування роботи місцевих органів самоврядування), керівників Бучанської та Ірпінської міських рад Київської області, де були не тільки вручені підозри голові і секретарю Бучанської міської ради, а і готуються теж саме зробити і керівнику Ірпінської міської ради, яких теж абсолютно безпідставно звинувачують у такому ж незаконному виділенні земель на підставі рішень відповідних міських рад, тобто знову ж таки – колегіальних органів, які теж були ними підписані в межах своїх повноважень. Причому, по обох цих кримінальних провадженнях для досягнення бажаного результату мої бувші колеги масово допускали і продовжують допускати грубі порушення законів.

А ще більше я в цьому переконався, коли ознайомився із кінцевою підозрою меру Бучі Ф., за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, тим більше – за події по виділенню земель, які мали місце, починаючи ще з далекого 2002 року, тобто 15 років назад! Мало того, що підозра викладена не у відповідності із вимогами КПК України (порушені норми як мінімум ст. ст. 91 і 277), некомпетентно, де не тільки не вбачається складу злочину в діях останнього, а навіть не доведено, що сама подія злочину мала місце! Я вже мовчу про те, що за частину із інкримінованих дій закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності!

Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, вина міського голови у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, полягає в тому, що він, усвідомлюючи, що рішення сесії селищної ради від червня 2002 року незаконне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, вирішив в незаконний спосіб розпорядитись землями, які даним рішенням приєднані до території Бучанської селищної ради, внаслідок чого на сесіях селищної, а потім і міської ради під його головуванням упродовж 2003-2016 років прийнято ряд незаконних рішень про надання громадянам у власність земельних ділянок лісового фонду, які фактично перебували у державній власності, які він пізніше підписав.

Тобто, головне те, що нинішні слідчі і прокурори не тільки не розуміють, що таке злочин, хто може бути його суб’єктом, але і не можуть визначити, чи була взагалі подія злочину, чи доведено її зміст і обставини, зазначені в п.1 ч.1 ст.91 КПК України (час, місце, предмет та інші). Я вже не говорю про доказування винуватості підозрюваного!

Повертаючись до обговорюваних подань, Генеральному прокурору також потрібно пам’ятати про наявність у того ж Довгого таких «козирів» на свій захист як задокументовані наглядно прямі погрози «посадити його за грати» з боку нинішнього Генпрокурора в залі Верховної Ради в той період, коли останній був головою найбільшої пропрезидентської фракції в парламенті. Окрім того, як видно із останніх повідомлень у ЗМІ, ніхто також не забув про особисті конфлікти того ж Ю. Луценка з Леонідом Черновецьким, а відповідно і його «молодою командою», куди входив і тоді ще молодий секретар міськради О. Довгий, в часи перебування нинішнього Генпрокурора на посаді Міністра внутрішніх справ України. Якщо саму емоційність Юрія Віталійовича на засіданні Комітету можна пояснити його політичним минулим, то правова обґрунтованість викладених у цих поданнях вимог взагалі не витримує ніякої критики і на це органу досудового розслідування потрібно звернути увагу.

Про обґрунтованість подань відносно народних депутатів Дейдея (за фактом його неправомірного збагачення) і Лозового (щодо його ухилення від сплати податків) взагалі, на мою думку, нічого і дискутувати. Ці звернення явно підготовлені ГПУ і САП нашвидкуруч, ніякої критики не витримують, бо викладені в них обставини кримінальних правопорушень, начебто, вчинених названими народними депутатами, фактично нічим беззаперечним в наданих на засіданні Комітету матеріалах справ не підтверджені і виглядали неконкретними. Що кинулося у вічі (і з цим я також погоджуюсь із членами Комітету), так це елементарна безграмотність правоохоронців при доведенні навіть самих подій цих злочинів, які на той момент явно нічим не підтверджувались!

Перш за все, зверніть увагу на вимоги п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, де чітко зазначено: «у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)». Доповню від себе: потрібно доказувати в цій частині і предмет цього злочину, чим нинішні правоохоронці взагалі не займаються. Тому, не були в цьому переконливими на засіданні Комітету як і Генпрокурор, так і керівник САП. Ну, якщо першому можна вибачити, він не фахівець, то за другого мені соромно.

А якщо згадати, що доказуванню підлягає і винуватість підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета (п.2 ч.1 ст. 91 КПК України), то з такими доводами керівники ГПУ взагалі «провалились» під час спілкування із членами Комітету. Вони не назвали фактично жодного переконливого доказу, який би підтверджував ту ж форму вини названих депутатів, мотиви їх дій та тим більше – мету.

Взяти хоча б до уваги той факт, що основним аргументом винуватості народного обранця Дейдея була позика його дружині від громадянина Ігоря Лінчевського у розмірі три з половиною мільйони гривень, яка, за версією, чи точніше – припущенням, слідства, була фіктивною. У деклараціях за 2015 та 2016 роки народний депутат вказував, що його дружина має фінансові зобов’язання – 3 500 000 гривень, які вона отримала від Лінчевського Ігоря В’ячеславовича як позику. Не дивлячись на те, що Генеральний прокурор продемонстрував на засіданні комітету аудіозаписи про те, що Ігор Лінчевський, який є помічником народного депутата від “Народного фронту” Дениса Дзензерського, особисто не знав дружину Євгена Дейдея, сам Лінчевський, який також прибув на засідання Регламентного комітету, підтвердив, що дійсно надавав позику для дружини цього народного депутата. Тому, для мене абсолютно не дивно, що висновки Регламентного комітету з приводу даного подання були однозначними: подання – недостатньо обґрунтоване, а висновки слідства про стрімке незаконне збагачення депутата являються припущеннями!

Якщо ж говорити про подання на іншого народного депутата Андрія Лозового, якому інкримінували нанесення державі збитків на суму 1,8 млн. грн. шляхом умисного ухилення від сплати податків та зборів, то слід зауважити, що по цій справі взагалі сумнівна сама подія злочину, адже податкові повідомлення Лозовим оскаржуються в судах, а строки можливості розслідування цих подій, скоріше всього – є теж пропущеними, оскільки в поданні йде мова про період з 2007 року. В зв’язку з цим, зауважу, що органом досудового розслідування, скоріше всього, не було враховано, що згідно податкового законодавства, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги. Більше того,якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку). Окрім того, у мене склалось враження від аналізу оприлюдненої на засіданні інформації, що строки давності притягнення до кримінальної відповідально за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України (умисна несплата податків) у цій справі також сплинули. Одночасно з цим, як мені здалося із почутого на засіданні, подання відносно Лозового ґрунтувалось також і на доказах, отриманих до реєстрації цього кримінального провадження 20 червня 2017 року.

І насамкінець. Я також схиляюсь до думки тих експертів, які вважають, що намагання нинішніх правоохоронців будь-якою ціною притягнути до відповідальності названих народних обранців можуть свідчити про відвертий наїзд на парламент і тому є небезпека для майбутнього нашого парламентаризму та країни загалом. Хіба не про це говорить поведінка керівників ГПУ та САП, які одразу після того, як Верховна Рада не погодилась дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Дейдея та Лозового, через декілька днів у ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що вони вже шукають інші факти правопорушень, вчинених останніми, щоб восени повторно звернутись з такими поданнями до Парламенту! Хіба це не нагадує нам діяльність тієї ж ГПУ часів Януковича, коли таким же способом шукали «компромати» на найбільш опозиційних до того режиму політиків Ю.Тимошенко і Ю. Луценко. Ми це вже проходили і нам відомо до чого це призвело.

Ще раз наголошую, у мене склалося враження, що прокурори з цими поданнями явно поспішили, тому і одержали фактично «гарбуза» від ВР.

І як підведення підсумків викладеного вище, хочу зауважити, що при такому в подальшому спрощеному підході до суворого додержання норм чинного законодавства, зокрема і матеріального права, всі названі народні депутати, в т.ч. і неоднозначні за характеристиками тих же ЗМІ, набудуть слави ледь не «політичних жертв» чи «мучеників» нинішньої влади, бо як на мене, з такою доказовою базою в названих кримінальних провадженнях до суду немає чого і звертатися, бо є велика ймовірність виправдання їх судами.

Знову ж таки, володіючи відповідною інформацією із спілкування з деякими працівниками правоохоронних органів та адвокатами, цілком допускаю, що названі кримінальні провадження все ж таки будуть вольовим рішенням направлені до суду з обвинувальними актами. На превеликий жаль, в результаті так званих «реформ» правоохоронних органів, що дозволило витіснити звідти дійсно професійних і принципових прокурорів і слідчих, а натомість набрати так званих «фахівців в галузі права» на будь-які посади, готових до виконання будь-яких «завдань» і «вказівок», а також тієї ж, так званої, «судової реформи», завдяки якій суди першої інстанції фактично були паралізовані, де лише менша частина суддів мають права здійснювати правосуддя, а тому суди сьогодні буквально «завалені» справами, деякі нинішні керівники правоохоронних органів досить авантюрно вимагають від своїх підлеглих оголошувати побільше повідомлень про підозру і, не переймаючись вимогами закону про обов’язок доказувати винуватість підозрюваного, навіть ініціювати обирання таким особам найбільш суворих запобіжних заходів та направляти такі фактично не розслідувані справи до суду з обвинувальними актами, мотивуючи це тим, що кінцеві рішення по таких справах в зв’язку із складною ситуацією в судах будуть прийматись нескоро, а до того часу як керівництва, так і «виконавців таких завдань» може і не бути на займаних посадах і ні з кого буде вимагати понести відповідальність за беззаконня!

І я, вибачте, допускаю таку ситуацію, бо значна частина дійсно суддів залякані цією судовою «реформою» і через тиск влади і вулиці сьогодні бояться приймати законні рішення (тим більше – виправдувальні вироки) по справах, де або взагалі відсутня подія злочину, або недостатньо зібрано доказів винуватості обвинувачених, про що свідчить навіть висновок групи європейських держав щодо запобігання корупції серед народних депутатів, суддів і прокурорів (станом на грудень 2016 року)!

Наостанок нагадаю досить відомий вислів Тараса Григоровича Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»!

Олексій Баганець


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Президент России Владимир Путин может пойти на частичное выполнение Минских соглашений в обозримом будущем.

Такое мнение в комментарии “Обозревателю” высказал директор Center for Eastern European perspectives in Washington D.C. Николай Воробьев.

“Возможно, Россия согласится на вывод войск с Донбасса и презентует это как выполнение своей части Минских договоренностей. После этого Украине будет предложено проголосовать за так называемый особый статус. Такой вариант обсуждался еще пару лет назад”, – отметил Воробьев.

По его словам, вероятно, именно сейчас Путин решил сделать первый шаг в выполнении Минских соглашений и частично вывести российскую армию с Донбасса.

“Во-первых, это связано с санкциями. Они очень болезненно ударили по России. И продолжают бить. Во-вторых, это затраты на войну, на содержание Донбасса. В-третьих, это передача территорий Украине, чтобы уже она разбиралась с населением, с разрушенной инфраструктурой. Тут может быть еще ряд причин, о которых мы даже не догадываемся”, – подытожил Воробьев.

Как сообщал “Обозреватель”, заместитель министра по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц Юрий Грымчак, оценивая переговоры спецпредставителя США по Украине Курта Волкера и помощника президента России Владислава Суркова, заявил, что исход конфликта на Донбассе уже решен, сейчас обсуждается, на каких условиях Россия уйдет с востока Украины.

Обозреватель


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Что же, заявления относительно КНДР со стороны Вашингтона обновляется не по дням, а по часам. Трамп, МакКейн, а теперь ещё и Джеймс «Бешеный пёс» Мэттис.

Ощущение такое, что перенесся во времени на пятнадцать лет назад, когда подготовительный этап юридического и морального обоснования вторжения в Ирак был уже готов, общество созрело, а войска находились в низком старте. А тут ещё и NBC подливает масла в огонь заявляя, что их источник в Пентагоне проговорился о подготовке плана нанесения превентивных ударов по КНДР.

Как минимум 20 объектов на территории демократической недореспублики могут попасть под первую волну «огня и ярости». Сеять этот самый огонь и ярость будут стратегические бомбардировщики B-1B, что размещены на базе Андерсен о.Гуам. Сопровождать бомбардировщики будет свита из самолётов РЭБ и истребителей.

И вот можно до последнего верить в политическое решение данной проблемы, быть отъявленным пацифистом и напевать «хари рама», но вашему вниманию интересный фотосет, сделанный в нагревающемся регионе, на котором изображены те самые бомбардировщики ВВС США B-1B , осуществляющие вместе с ВВС Республики Корея и Японии совместные маневры. Догадываетесь какие?

А потому, чем громче и яростнее огрызается Пхеньян, тем больше сгущаются над ним тучи. А что парит над тучами, ни одна северокорейская РЛС не узнает. И если это так, и если зелёный свет дан, то показательная порка КНДР может стать первой в очереди, но далеко не последней…

Политолог


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Попри надії українців на надання зброї, приїзд міністра навряд зрушить з місця це питання.

Я не впевнений, що при адміністрації Трампа Україна отримає летальну зброю. Найкраще, на що ми можемо розраховувати, це на нелетальну підтримку. Можливо, на контрбатарейні радари, певні медичні засоби, реанімобілі і тому подібне. Те, що Україна може отримати Джавеліни – я думаю, що це виключено. Оскільки як адміністрація Обами, так і адміністрація Трампа бояться провокувати Росію.

У цій ситуації може бути просто така історія: цей привід для надання Україні летальної підтримки будуть використовувати як певний інструмент внутрішньої американської політики. Те, що Джеймс Маттіс (міністр оборони США – ред.) приїжджає – це безумовно добре, але рішення з приводу надання підтримки приймає не він.

Рішення приймає Білий Дім. І наскільки мені відомо, у Білому Домі немає на сьогоднішній день таких настроїв, щоб надати Україні летальну підтримку, не дивлячись на те, що дійсно є великий тиск на саму адміністрацію Трампа.

І знову ж таки, те, що Трамп не надає летальну підтримку будуть використовувати як черговий привід звинуватити його у зв’язках з Росією. Начебто він не хоче сваритись з Путіним.

Але я думаю, що в цій ситуації Україна може розраховувати на інші види підтримки. Це може бути будівництво цього командного центру в Очакові. Це може бути і фінансування певних статей витрат Міністерства оборони зі сторони Сполучених Штатів Америки і тому подібне.

Окрім летальної підтримки, про яку зараз багато говорять, напрямків для кооперації між американськими і українськими міністерствами оборони більш, ніж достатньо.

ПАТРІОТИ


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Большинство россиян завидуют Украине, поскольку она сделала свой выбор.

Такое мнение “Обозревателю” высказал генерал-полковник в отставке, бывший начальник Генерального штаба ВСУ, бывший первый заместитель министра обороны Украины Анатолий Лопата.

“Большинство россиян завидует нам, и нам есть чему завидовать”, – сказал он.

“Почему-то никто не радуется ГУЛАГу, хоть украинцев там побывало не меньше, чем представителей других народов. Не радуется наш народ и тому, что мы жили в стране, где всем врали. Россияне удивляются, почему нам не нравится их образ жизни, почему нам не нравится тоталитаризм, почему мы воспринимаем сильную власть в лице команды Владимира Путина в штыки”, – констатировал Лопата.

В то же время он обратил внимание на ряд принципиальных отличий Украины от России, в частности, такое: “Мы точно знаем, что, если мы кого-то выбираем, то результат выборов непредсказуем. А в России все знают, кто победит на следующих выборах, какая команда придет к власти”.

Еще один пример – отсутствие “страха за сказанное”. “Я говорю вещи, которые не очень бы понравились правительству – и нашему, и чужому. Но я говорю, не боясь за то, что кто-то придет ко мне и скажет: “Слушай, старик, что ты там наговорил? Как ты мог?” У нас нет этого страха за сказанное”.

Как убежден генерал, несмотря на всю антиукраинскую пропаганду, граждане России завидуют выбору Украины и одновременно “не могут понять, почему этот путь лежит на запад, а не на восток”.

“Да, у нас есть свои воры, и большие воры, и всех их мы знаем – половина из них сидит в Верховной Раде. Но мы знаем, что когда-то это обязательно кончится. У меня есть ощущение, что мы идем к чему-то хорошему. Мы не возвращаемся назад. Но если такое ощущение есть у меня, я думаю, оно присуще и другим людям”, – резюмировал он.

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Потерпілим виявився так званий “Темпбанк”.

Російську фінансову організацію Темпбанк, топ-менеджмент якої опинився під санкціями США через забезпечення торгових операцій з Сирією та Іраном, відключили від міжнародної системи міжбанківських комунікацій SWIFT. Про це повідомляє видання Российский Диалог з посиланням на обізнані джерела, передають Патріоти України.

Темпбанк після зняття з Ірану санкцій відкрив кореспондентські рахунки іранського центробанку і ряду великих банків країни, після чого на ім’я голови правління “Темпбанк” Михайла Гаглоєва прийшов лист від “правозахисної” організації “Об’єднання проти ядерної програми Ірану” (UANI).У листі UANI застерігала російський банк від співпраці з Іраном і сирійськими компаніями, повідомляють джерела.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Новий форпост ВМС України, котрий споруджують за активної участі американської сторони, має кращі зразки засобів попередження та стримування. У тому числі й славнозвісні «Кольчуги».

Лідер ЛДПР Володимир Жириновський істерично пообіцяв, що втопить в Чорному морі американських солдатів і штаб навчань НАТО, який будується в українському Очакові, зазначають Патріоти України.

“Ничего не будет построено! Утопим, здесь будет могила!” – запевнив Жириновський під час суперечки з українською журналісткою Яніною Соколовською. “Всех утопим там – в Черном море! И киевское правительство уничтожим, это русская земля”, – додав московський політикан.

Соколовська гідно відповіла Жириновському, що будь-які спроби щось або когось втопити будуть провалені. “Здесь, по всей этой территории стоят прекрасные комплексы “Кольчуга”, которые американцы так искали в Ираке. Наконец, они их смогут увидеть, они стоят здесь. Тут стоят РЛС, сюда же стянут украинские войска. Гораздо все плотнее тут сейчас, чем в Харькове, который является прифронтовой полосой, поэтому любые попытки кого-то где-то утопить — захлебнутся в крови тех, кто собирается топить…” – сказала Соколовська.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Вот она, безошибочная примета начинающейся президентской кампании, а точнее — выборов Путина, потому что никого другого выбирать и не предполагается: Путин в очередной раз явил изумлённому народу свои предпенсионные сиськи.

Поводом для этого стала ловля щуки. Не знаю, присвоено ли этой щуке очередное звание полковника ФСБ и выйдет ли в широкий прокат снятый Путиным двухчасовой ролик с её ловлей, но речь не об этом. Давайте лучше поговорим о привычке Путина щеголять топлесс.

Парадоксально, но эта позаимствованная у Муссолини мода появляться на публике с голым торсом почему-то находит наиболее сильный отклик именно у тех, кто громче всех кричит «диды воевали», клеймит оппонентов «фашистами» и празднует 9-е мая, как Новый Год, Пасху и день рождения вместе взятые, что само по себе заставляет задуматься.

Выглядел полуголый дуче смешно и кончил очень печально, так что я как следует бы подумал, стоит ли следовать его примеру и в этом. Но я ни в коем разе не против сисек в любом виде, даже столь малоаппетитном. Меня огорчает другое.

Вероятно, эти выборы для Путина — последние перед пожизненным (в зависимости от их исхода) либо президентством, либо заключением. И хотя демонстрировать свои прелести по поводу и без он волен и впредь, свою утилитарную функцию соблазнения народных масс они в любом случае потеряют.

Ну и со временем они лучше не становятся: вянут, как курс рубля и съёживаются, как бюджеты медицины и образования. Так не блеснуть ли напоследок какой-нибудь идеей, действительно достойной нашего политического шапито, и проапгрейдить президентские сиськи? Ярких и запоминающихся вариантов может быть множество.

Самый банальный — вставить в них силиконовые импланты четвёртого-пятого размера. Ну а почему бы и нет, если лицо ботоксом уже накачано так, что едва не трескается? Тем более, что в этом есть смысл.

Во-первых, тогда сиськи будут символизировать собой половинки глобуса, то есть «русский мир», покоящийся на груди Владимира Владимировича, выступающего в роли своеобразного атланта: где он — там и русский мир. И ничего, что этот «русский мир» мал, разделён и страшен — уж какой есть, так даже натуральнее.

Во-вторых, когда Дмитрий Анатольевич опять прибежит в слезах после очередного расследования Навального, ему не нужно будет покупать новый дворец, чтобы он успокоился. Достаточно будет прижать его к этой большой мягкой груди, спеть ему песенку, и он тут же уймётся и уснёт. Сладко, как во время чтения послания Федеральному собранию.

Ну и, в третьих, армированный кевларом толстый слой силикона сможет останавливать не только пули, но и противотанковые реактивные снаряды. Для Владимира Владимировича, крайне озабоченного собственной безопасностью, это будет не лишним аргументом.

Следующий вариант не столь радикален — на лысую, как коленка, грудь Путина можно пересадить волосы, чтобы он больше походил на мачо. Ну, то есть на дедушку, а не на бабушку.

Если удастся высадить более-менее густую растительность, её прекрасно дополнит татуировка с контурами СССР, так дорогого сердцу Путина. Волосы на груди будут символизировать бескрайнюю тайгу, седина — вечную мерзлоту, а проплешины — вырубленный китайцами российский лес.

На месте Абхазии, Южной Осетии, Приднестровья, Крыма и Украины вырезать куски кожи и каждый день посыпать солью, чтобы раны не заживали и кровоточили. Посыпать до тех пор, пока в этих регионах не закончатся игры в сепаратизм.

Каждый из этих вариантов не более сумасшедший, чем «антисанкции», конфронтация со всем цивилизованным миром, повсеместное насаждение православия, законы Яровой или выходки Милонова, так что народ, безусловно, отнесётся к этому с пониманием.

Обещания «встать с колен» и стать «мировым финансовым, политическим и культурным центром», которыми нас кормят перед каждыми выборами, настолько же пусты, как и сиськи Путина. И, тем не менее, народ с удовольствием мусолит эту пустышку долгие годы. А, значит, Владимир Владимирович не напрасно совершает свой ритуальный предвыборный стриптиз.

Если же вам почему-то кажется, что серьёзный политик должен привлекать внимание к своей персоне не телесами, а политической программой и положительными результатами своего пребывания на государственном посту, то вы, видимо, недооцениваете наше глубокое ментальное сходство с Нигерией и соседствующими с ней странами.

Отличие только в направлении изменений: они пытаются одевать своих вождей в костюмы и называть их президентами, а мы стремимся превратить президента в очередного вождя и радуемся, когда его наряд приближается к набедренной повязке.

Наверное, это хорошо. Ведь вместо долгого и нудного ежегодного послания к Федеральному собранию и набивших оскомину «прямых линий» Владимир Владимирович сможет сказать: «Вы спрашиваете, как у нас дела с экономикой, гражданскими свободами, СМИ, здравоохранением, образованием и так далее? Буду краток..» А затем повернуться к камерам спиной и спустить набедренную повязку..

Вадим Жартун


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Президент России Владимир Путин принял решение уйти с поста президента, и в стране возникнет вопрос о будущем лидере.

Об “Радио Свобода” заявил российский социолог Сергей Белановский.

“Думаю, что всем понятно, что Путин уходит. Может быть, он и боится, я допускаю, но усидеть после 2024 года, тем более повторить трюк с преемником, то есть на 6 лет посадить кого-то, 72 плюс 6 – это 78, а потом 78 плюс 6 – это будет уже 84, многовато. Я думаю, что он твердо решил уйти”, – отметил Белановский.

Он добавил, что после ухода президента РФ возникает вопрос о будущем лидере России.

“Думаю, вся элита консолидирована в том, что свободных выборов, где могли бы участвовать и Навальный, и Удальцов, и вообще каждый желающий, допускать нельзя, контроль над ситуацией в стране будет утерян. Следовательно, опять будет разыгран вариант “преемник”, – сказал социолог.

В то же время он уточнил, что преемник не будет вторым Путиным, что повлечет за собой неминуемое падение авторитета власти.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO