Аналітика

Территория Беларуси может быть использована Россией как плацдарм только в случае, если цель наступления – город Киев.

Такое мнение «Обозревателю» высказал российский публицист, блогер и аналитик Владимир Голышев.

«Если целью является Украина, то я вообще не понимаю, зачем этот геморрой. Есть Таганрог, Ростов, Шахты, Гуково. Какие проблемы? Зачем размещать в Беларуси то, что можно разместить на собственной территории, никого ни о чем не спрашивая?» — заметил он, говоря об опасности наступления на Украину с территории Беларуси.

«Может ли Беларусь использоваться как плацдарм для чего бы то ни было?» — спросил «Обозреватель». «Она могла использоваться Россией только в одном-единственном случае: если бы речь шла о полноценной войсковой операции по силовому свержению действующей власти с захватом Киева. Тогда, конечно, с территории Беларуси было бы удобно это дело осуществлять», — ответил Голышев.

«У России настолько протяженная граница с Украиной, что никакого военного смысла в использовании территории Беларуси нет вообще, если только объектом атаки не становится конкретно город Киев», — убежден он.

Вместе с тем публицист заметил, что Кремль нуждается в дипломатической поддержке Минска, которая «всегда очень тяжело выторговывается». «Хочу напомнить, что были предприняты колоссальные усилия для того чтобы Беларусь признала Абхазию и Южную Осетию независимыми государствами, но нет, они не смогли выжать этого из Лукашенко. Теперь наверняка они будут пытаться протолкнуть вместо себя белорусских миротворцев – подсунуть в миротворческий корпус такого «троянского коня», — допустил он.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Днями Верховна Рада ухвалила законопроект №7275, покликаний захистити бізнес від неправових дій правоохоронців.

Не знаю, який за рахунком серед подібних цей акт у новітній історії України. Але бізнес ми захищаємо часто і голосно. Особливо перед черговими виборами. Правда, дедалі частіше і голосніше він, бізнес, говорить (кричить) про зворотне.

У всьому цьому обопільному шумі – з одного боку піар-фанфари, з іншого – гул обурення, – мене завжди цікавив формальний результат дій силовиків.

Подивився ситуацію стосовно митного відомства.

Щомісяця митні органи країни отримують десятки і сотні листів, “орієнтувань” від численних контрольно-правоохоронних структур із вказівками “оглядів”, “передоглядів”. Усі кинулися “контролювати митницю”. Офіцери силових структур, здається, почали краще розбиратися в артикулах імпортних жіночих трусиків, ніж у тактико-технічних характеристиках табельної зброї.

Так звані спільні заходи зазвичай закінчуються значними витратами для бізнесу і проблемами для митників. Адже їм, а не лейтенанту Пупкіну, котрий придумав орієнтування, доводиться пояснювати бізнесменам, навіщо вивертають їхні контейнери і змушують транспортні засоби перевізників тижнями стояти в зонах митного контролю.

А що в підсумку? Результат на діаграмі так званої взаємодії. 1,8% – ефективність, яка наближається до нуля. А за показником “250 протоколів” – нікчемний кінцевий результат у скарбниці країни.


Фото: Anatoly Makarenko / Facebook

Фото: Anatoly Makarenko / Facebook

Митниця терпляче виконує приписи. Бізнес звично зазнає збитків. І хоча нормами Митного кодексу виписано “запобіжники” від такої ситуації, ними сьогодні ніхто не поспішає, не хоче, боїться користуватися. Якщо слабкий державний інститут – митниця, то слабкий і його основний закон – Митний кодекс.

А тут ще й мачуха-ДФС видає наказ №720 від 1 листопада 2017 року, де наділяє працівників підрозділів власної безпеки повноваженнями “наглядачів” у зонах митного контролю (див. витяг). Такі собі Швондери, які не мають ніякої професійної підготовки і не несуть жодної відповідальності за хід і результати митного контролю, але мають мандат на “все”. Як ви думаєте, яким буде результат їхніх зусиль? Правильно. Ніяким, крім негативного.


Фото: Anatoly Makarenko / Facebook

Фото: Anatoly Makarenko / Facebook

На жаль, поки Верховна Рада буде ухвалювати закони, а хтось строчити порожні “орієнтування” і підписувати мандати Швондерам, ні про яке “спрощення” для бізнесу не може бути й мови.

Анатолій Макаренко

Джерело: “ГОРДОН”


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Уполномоченный по делам Европейского суда по правам человека в Украине Иван Лищина рассказал, какие доказательства в очередном иске против РФ недавно предоставила международному суду в Страсбурге Украина, передают Факты.

Речь идет о самой горячей фазе войны — событиях на Донбассе в 2014 году

С весны 2014 года идет масштабная и очень кропотливая работа по сбору доказательной базы для международных судов, инициированных Украиной против России. Наши юристы уверены: Путину и его окружению ничего не сойдет с рук, как бы ни старались их коллеги из страны-агрессора.

Европейский суд по правам человека будет рассматривать ряд межгосударственных дел: в мае этого года Украина подала правовую позицию о нарушении прав человека, зафиксированных во время аннексии Крыма и после нее, в октябре — о нарушении прав человека и о роли российской армии в кровавом конфликте на востоке Украины в 2014 году. Это не последний иск по Донбассу, сообщили в Министерстве юстиции. Представитель Украины в Страсбурге Иван Лищина считает, что в суд поданы очень качественные материалы.

— В июле этого года заместитель министра по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц Георгий Тука заявил, что Украине будет чрезвычайно сложно доказать присутствие вооруженных сил России на Донбассе…

— Не могу ни подтвердить, ни опровергнуть такое утверждение. Действительно все сложно.

— Извините, но мимо моего дома ездили их танки, САУ и БТРы

— Заверяю, что прилагаем максимум усилий, чтобы суд принял наши аргументы.

Мы буквально недавно подали дополнительные материалы о событиях на Донбассе в период с апреля и до сентября 2014 года, то есть до первых Минских договоренностей. Готовим материалы по еще двум делам: о том, что там происходило после сентября 2014-го и в 2015 году; и в 2016-м и до настоящего времени. Еще есть заявление о похищении детей-сирот, которых вывезли на территорию соседнего государства.

Мы с вами сейчас говорим о «первом Донбассе». Сроки сбора доказательств были очень сжатыми, мягко говоря. Но мы уложились. Нам невероятно помогли военная прокуратура, Госпогранслужба, группы «Информационное сопротивление», «СтопТеррор», Inform Napalm, Truth Hounds, Украинский Хельсинкский союз по правам человека, аналитики Вellingcat (международная экспертно-журналистская группа. — Авт.) и т. д. Сложность «Донбасса-2014» в том, что нам фактологически трудно доказать участие Российской Федерации в произошедшем.

— Почему?

— Россия не отрицала своего участия в крымских событиях. Она сначала пыталась это делать, но потом по какой-то причине передумала и Путин в нашумевшем фильме «Крым. Путь домой» четко признал, что там были его войска. Нам только оставалось обосновать, что это не те войска, которые изначально находились на полуострове, а специально завезенные — до того, как все началось, и что только благодаря им был захвачен Крым, а не потому, что народ там страшно возжелал присоединения к России. Однако факт их присутствия Путин подтвердил сам.

Ситуация с Донбассом — зеркальная. Нам нужно доказать: первое — участие Российской Федерации в подготовке захвата территорий, в системном финансировании и организации боевиков; второе — участие регулярных российских войск в войне. А оппоненты тупо идут в отказ: «Нас там не было, нет, и не будет. Это неправда. Вы все придумали».

Мы, собственно, работали как обычные судебные юристы: собирали свидетельские показания наших бывших и действующих военнослужащих, добровольцев, волонтеров, гражданских лиц. Похвастаюсь: нам дали показания легенды спецназа, довольно высокопоставленные представители погранслужбы, Нацгвардии и т. д.

Почему важна именно военная составляющая? Потому что с самого начала общий посыл Европейского суда таков: «Если там есть ваши войска на постоянной основе, то вы контролируете эту территорию и несете ответственность за нарушение прав человека там». Вот Турция не признает, что Северный Кипр является частью ее территории, но Европейский суд сказал: «Ваши войска там есть? Значит, отвечаете за эту территорию». То же самое и в отношении России в Приднестровье. Логика именно такая.

Однако последующая практика суда говорит, что если даже не доказано присутствие чьих-то войск в таком-то регионе, все равно можно утверждать, что та территория находится под эффективным контролем другого государства. В Нагорном Карабахе, например, не доказали наличия армянских войск, но была доказана общая экономическая, политическая, социальная, культурная поддержка этой территории Арменией, что позволяет сделать вывод, что фактически эта территория ее.

У нас был план «А» — доказать наличие российских войск на Донбассе или их достаточный контроль над боевиками.

— Но это же абсолютно очевидные вещи.

— Для кого? Того, кто живет в Украине, кто воевал, кто сам из Донбасса или общается с его жителями. Россиянину в Шатуре это совершенно не очевидно. Точно так же, как и французу в Страсбурге. Это разные уровни знания: черпать информацию из телевизора, из газет, из YouTube или видеть документы, фото, видео и показания свидетелей: кто снимал, кто в кадре, кто рядом стоял. Нам нужно, чтобы независимый международный судебный орган в результате сказал: «Да, Украина права, часть Донбасса — это оккупированная территория». Дальше любые дискуссии на данную тему будут иметь смысл исключительно в рамках какой-нибудь Петербургской научно-практической конференции по международному праву (смеется). Ради этого и работаем.

— Давайте поговорим о доказательствах.

— Помните самое первое видео, как в августе 2014 года нашли «заблудившихся» российских десантников и какой-то голос за кадром их расспрашивал? Мы отыскали этот «голос за кадром». Это наш военный. Россиян захватили во время боя. Так что министр иностранных дел России Лавров солгал, что они сами сдались СБУ.

Помните записи, когда два парня не славянской внешности в российской форме на вопрос «Кто они такие?» отвечали: «Мы русские солдаты»? У нас и это задокументировано.

— Речь о «боевых бурятах»?

— Нет, тех записал на телефон Андрей Тетерук (народный депутат Украины, бывший командир батальона «Миротворец». — Авт.). В районе Иловайска ребята проезжали мимо российских позиций, где стояли эти «боевые буряты».

Расскажу историю, которую раскопали наши сотрудники. Украинские военные в Иловайске в какой-то момент взяли в плен двух российских солдат. Тоже, кстати, не славянской внешности.

Чуть позже прошел слух, что эти вояки погибли. А тут как раз в России начались скандалы, мол, с Донбасса привозят «груз 200», и это все скрывается. В соцсетях выкладывали фото безымянных могил в Пскове и еще где-то. Кремлю нужен был сюжет, что это все неправда. И вот, после того как этих солдат обменяли, Lifenews взял в Ростове у них интервью. Те говорят: «Мы такие-то. Мы живы. Неправда, что мы погибли». Корреспонденты радовались: «Смотрите, украинцы врут».

Однако произошла нестыковка. Ребята, когда брали их в плен, записали на видео, как те говорят, что они российские солдаты. Но, поскольку наши сами попали в окружение, их видео появилось в YouTube значительно позже. В общем, запись всплыла после пропагандистского телесюжета. То есть уже нельзя будет утверждать, что те уволились из армии за три дня до плена и «вот справка», как в России обычно это делают.

— Красиво!

— Я нашей командой вообще горжусь. Один из моих сотрудников поехал на Донбасс. Оказывается, в освобожденных городах есть много граждан, которых никто не допрашивал. Они дали ему ценные показания, как банда Гиркина пытала людей, и еще много чего.

Вернемся к ситуации по Иловайску. Киевский научно-исследовательский институт судебных экспертиз сделал большую экспертизу об этой трагедии. Но мы не можем подать ее в Европейский суд, поскольку информация закрыта. Но для нас они сделали выдержку о конкретном участии российских войск во всем.

Что мы установили? Расскажу о том, что мало кому известно. Для меня стало открытием, что первых людей в военной форме с автоматами на машинах защитной окраски с российскими номерами видели в Донецке еще в марте 2014 года. И мы нашли дончан, которые официально дали показания.

Первые свидетельства о наличии отдельных российских военнослужащих на Донбассе (не Гиркина, который вообще непонятно кто) у нас датируются июлем 2014 года. Они тогда еще непуганые были, не боялись ничего и никого.

20 июля 2014 года должна была пройти наша колонна добровольцев во время первой попытки освобождения Попасной. Бывшие «афганцы», зная, как все правильно делать, отправились на разведку. И наткнулись на засаду в составе четырех человек: украинский пожарный и трое с документами ГРУ Министерства обороны РФ, причем один с флагом спецназа, с этой «мышью летучей». Чтобы легче было узнать, видимо (смеется).

Что касается обстрелов нашей территории еще до захода регулярной российской армии в конце августа, мы установили практически все факты. Оказывается, российские вертолеты не просто так тогда летали вдоль украинско-российской границы. Как минимум один раз они расстреляли неуправляемыми авиационными ракетами наши погранпосты. У нас есть подтверждение.

Помните, летом 2014 года появились слухи, что Луганский аэропорт обстреляли тактическим ядерным оружием? Этого, конечно, не было. Но наша погранслужба зафиксировала обстрелы тактическими ракетами «Точка» со стороны России.

— То есть даже не подвергается сомнению, откуда «прилетело»?

— Конечно. Запуски с той территории. Разнесли весь аэропорт.

Еще мы собрали свидетельские показания наших пограничников на Луганщине, которых первыми обстреляли с территории России. Скажу, что начал по-настоящему гордиться украинской армией, когда слышал: «Вот „Акация“ это не страшно. Пока выстрелит, успеешь спрятаться». Человек сидит и спокойно это говорит.

Один боец рассказал, как выходил из окружения. Весь его отряд ушел, а он ждал сменщика, чтобы отдать документы и еще что-то. Должен был поехать на БТР. Однако едва подошел к машине, тут же все накрыло взрывом. Его оглушило, он упал. А его подчиненный взял и уехал на этом БТР. Парень выбирался из окружения сам, пешком.

Возвращаюсь к Иловайску. Знаете, как вели переговоры с российским полковником, которому дали команду штурмовать какой-то дом (его наши успели захватить)? Он говорит: «У меня от батальона осталось меньше роты. Поступила команда взять вас штурмом. Сдавайтесь». Наши ответили: «Ты сначала победи, а потом мы сдадимся». Тогда он предложил: «Давайте друг другу сдадимся». — «Это как?» — «Ну, как-нибудь так». Нормально?

А как на наших, когда они сидели в окружении, вышел взвод реально заблудившихся российских десантников (заблукали где-то в камышах)! Те испугались, не знали, куда деться, и подошли: «Давайте мы сдадимся в плен». Наши ответили: «Идите куда подальше. Это чистое самоубийство».

— Почему?

— Это было как раз после расстрела «зеленого коридора». Именно те машины, в которых сидели пленные россияне, расстреливали в первую очередь — чтобы те потом не смогли подтвердить факт участия российских войск. Наши-то думали, что если поедут с пленными, это станет им защитой, а оказалось…

Кстати, ребята, побывавшие в плену, рассказали, что, по словам российских военнослужащих, команда о расстреле колонны была дана чуть ли не за полдня до этого. Да, действительно были переговоры о «зеленом коридоре». Но буквально в последнюю секунду россияне все переиграли: «Расстреливаем украинцев». То ли изначально был план не говорить ничего низовому звену, то ли действительно переиграли, узнав, что их военнослужащие у нас в плену. Не знаю на самом деле. Но факт такой есть.

Нам ведь нужно доказать не только участие Российской Федерации во всей это драме, но и — в первую очередь — нарушение прав человека на тех территориях. У нас довольно много всякой информации.

Есть свидетельские показания добровольцев, которых россияне брали в плен, а потом передавали «войскам ДНР и ЛНР». Их держали в бывшем помещении архива областного управления СБУ в Донецке.

— Мне один пленный рассказывал, что спали прямо на железных полках.

— Вперемежку мужчины и женщины, среди них были и с детьми, и беременные.

Один российский гражданин (его завербовали и обучали в России, потом перебросили в Донецк) поссорился со своим командиром и попал в качестве заключенного в этот бывший архив СБУ. Он сдался в плен, сейчас живет в Украине. Видел, как ногами забивали до смерти наших добровольцев, в каких условиях их содержали, чем кормили. Это просто какой-то круг дантова ада.

Он же рассказал, как эфэсбэшники их находили по городам и весям России, как собирали через военкоматы и отправляли в Донецк.

Наша задача номер один — доказать участие России в конфликте. Кстати, свидетелями выступили и аналитики из Вellingcat (международная экспертно-журналистская группа. — Авт.). У них очень крутые заключения и по катастрофе «Боинга», и по обстрелам нашей территории с российской стороны. Они дали показания под присягой. Все официально оформлено в соответствии с британским правом.

А Inform Napalm предоставил инфографику: какое вооружение россиян было использовано и где было найдено. «СторТеррор» дал нам анализ информации из открытых источников об участии отдельных российских военнослужащих в войне на Донбассе.

Плюс есть большая справка из военной прокуратуры обо всех образцах российского вооружения, которые приложены в качестве вещественных доказательств к уголовным делам — акты экспертиз, где произведено оружие и т. д. Мы можем Европейскому суду показать, что, условно говоря, на каждый ствол у нас есть справка.

— С номерами и заводскими клеймами?

— Все имеется. Собрали все факты захватов их танков, БТР и прочего. Есть человек, просто ходячая энциклопедия по оружию. Он с ходу говорит: «Вот этот танк такой-то модификации, произведен там-то». Смотришь, вроде два одинаковых танка. А он: «Вот этот украинский, а этот российский». И тут же выдает все подробности.

Расскажу одну замечательную историю. Мы с сотрудниками постоянно ездим по Украине. Когда собираем информацию, обязательно акцентируем внимание на российском оружии. В одном из городов спросили тех, кто проходит у нас свидетелями: «У вас есть российское оружие?» — «Да вот БТР стоит». — «Где?!» — «Во дворе» (смеется).

— Однако…

— Они его захватили, повоевали на нем. Но он же не проходит нигде по документам. Как ты оформишь БТР? В ГАИ пойдешь? Не знали, что с ним делать и пригнали на место своей дислокации.

Знаете, как-то разговаривал с одним очень известным англичанином. Он представлял в международном суде Грузию в деле против России, Хорватию против Сербии, был судьей на заседании международного трибунала по геноциду в Руанде, адвокатом семьи Литвиненко (сотрудник ФСБ, один из критиков Путина; умер в 2006 году в Лондоне в результате отравления полонием. — Авт.). Это юрист высочайшего уровня, который очень хорошо знает, что россияне будут тупо отрицать все.

Он в суде по делу Грузии показал фото неразорвавшегося снаряда российского «Града», который пробил три перекрытия в доме и застрял. Казалось бы, прямое доказательство обстрела. А россияне говорят: «Это все подделка. Это деревянная ракета, лобзиком выпилена. А вы полдома разрушили, чтобы все смонтировать».

Вторая наша задача — доказать, что Россия поддерживает фейковые «республики» оружием, деньгами и прочим. У нас есть заключение СБУ, как деньги туда «заходят», как россияне курируют «мэрии» и «министерства».

И третий важный момент. Россияне с пеной у рта утверждают, что в войне участвуют «волонтеры», которые добровольно приехали воевать на Донбасс. Очень хотелось вскрыть всю систему этого «волонтерства». И, кажется, мы это сделали.

Мы нашли все приговоры по уголовным делам в отношении российских граждан — участников войны на Донбассе, которые были осуждены здесь. Практически всех их обменяли. Но они же дали показания, кто они и откуда.

— А потом скажут, что на них давили и им угрожали.

— Очень хорошо. Конечно, скажут, что суды по всей Украине дружно подделали их показания. Наша задача — завалить Европейский суд таким количеством материалов, чтобы россияне выглядели идиотами, отрицая наши аргументы. Поэтому и собираем так много информации.

Эти осужденные говорили, что их запускали на Донбасс через Ростов. Там, например, есть какая-то база МЧС, отданная для подготовки боевиков. Россиянин, о котором я говорил выше, четко и подробно расписал всю систему, включая даже то, что там сидит девочка-кадровик из ФСБ, собирающая информацию о каждом человеке. В Ростов приезжают или прилетают группами отовсюду. В лагере они проводят боевое слаживание, ездят на стрельбы. А доставляют их в «ЛНР» или «ДНР» на автобусах через таможню Российской Федерации. После пересечения неконтролируемого участка границы отвозят куда-то в сторону и выдают оружие.

— На Донбассе они выдают себя за местных боевиков.

— У нас все это подробно расписано.

Еще нам рассказывали, как машины «гуманитарного конвоя» нагружают тяжелыми ящиками с оружием, бронежилетами, касками. Там есть отдельная база для этих «гумконвоев».

Этот ростовский лагерь всплывает в показаниях довольно часто. Есть еще несколько лагерей в Белгородской области и разветвленная сеть в Крыму. Мы знаем, где какой лагерь, на чем специализируется и т. д. Наша цель — доказать, что эти «волонтеры» — слаженная организация, что это часть плана российских спецслужб.

Плюс ко всему мы отдельно собрали три экспертных заключения об информационной войне. Ведь поток информации (про «распятых мальчиков», про снегирей и прочий бред), который выплескивается за пределы РФ, — это целенаправленная политика Кремля. До нас об этом в суде никто не говорил прямо.

Мы предоставили суду информацию, как шло раскачивание Украины. Свидетели рассказали, как россияне раскачивали Харьков, Одессу, Мариуполь, Запорожье, Херсон и другие города. Собственно, это происходило везде. Просто на Донбассе у них все получилось, а в остальных местах — нет.

Пограничники дали сведения, кто из россиян заезжал, к примеру, в Харьков в апреле 2014 года, и что потом те же люди (они все есть в базе «Миротворца») оказывались на Донбассе.

— Россиянин Арсен Павлов (то есть боевик Моторола) «засветился» сначала в Харькове.

— И не только он. Есть масса подтверждений о других россиянах, включая диверсантов.

Мы доказали в подробностях это все как единую общую политику Российской Федерации, которая стала успешной лишь в одном месте, хотя они ее пробовали внедрить везде.

— Теперь нужно ждать ответ россиян на наш иск?

— Безусловно. Хотя скажу, что их ответа по Крыму нет до сих пор.

Программа-максимум по юрисдикции — признать факт наличия эффективного российского контроля территорий так называемых «республик». Россия говорит: «Мы не при делах. Нам все равно, какие нарушения прав человека там были. Их даже рассматривать не нужно. Мы ни за что не отвечаем».

Мы же должны все сделать красиво и правильно, чтобы добиться заседания по юрисдикции в следующем году. Я не уверен, что у нас это получится. Но мы к этому стремимся.

В завершение скажу, что работа по сбору информации о войне на Донбассе продолжается. Мы ищем непосредственных очевидцев вооруженной агрессии Российской Федерации, свидетелей нарушения прав человека со стороны российских военных и представителей так называемых «ДНР» и «ЛНР», подтверждающие фото- и видеоматериалы. Просим писать нам на электронный адрес: [email protected]

Политолог


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Недавние масштабные российско-белорусские военные учения Запад-2017 свидетельствуют о подготовке России к наступательным операциям.

Об этом сказал министр обороны Польши Антони Мацеревич, сообщает Укринформ.

«Учения Запад-2017 закончились два месяца назад. Они проходили в пространстве между Северным ледовитым океаном и Черным морем и привлекали даже пуски баллистических ракет Искандер, которые могут нести ядерные боеголовки. Россияне готовились не к обороне, а к агрессии», – выразил мнение Мацеревич.

По его словам, речь идет не о новой холодной войне, а именно о подготовке к горячему противостоянию.

«С этой точки зрения Польша должна согласиться с предположением, что это – не новая холодная война, а введение к горячей войне», – подчеркнул министр обороны Польши.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Последние российские масштабные военные учения “Запад-2017” свидетельствуют о подготовке РФ к наступательным операциям, заявил министр обороны Польши Антоний Мацаревич.

“Учения “Запад-2017” закончились два месяца назад. Они происходили в пространстве между Северным Ледовитым океаном и Черным морем и включали даже пуски баллистических ракет “Искандер”, которые могут нести ядерные боеголовки. Россияне готовились не к обороне, а к агрессии”, – цитирует Мацаревича Укринформ.

Глава польского МИДа отметил, что речь идет не о новой Холодной войне, а именно о подготовке к горячему противостоянию.

“С этой точки зрения Польша должна согласиться с предположением, что это не новая Холодная война, а введение к горячей войне”, – отметил министр обороны.

Ранее Североатлантический альянс обвинил Россию во введении в заблуждение НАТО масштабом своих военных учений “Запад-2017” и в нарушении правил, направленных на уменьшение напряженности между Москвой и западными странами.

АНТИКОР


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Останнім часом роботу державних виконавців супроводжує негативний інформаційний шлейф.

Нещодавно у деяких ЗМІ їх звинувачували в отриманні неспіврозмірно високих виплат і передачі частини цих грошей невідомій людині. Супроводжує негатив і приватних виконавців. Ще до початку їхньої роботи з’явилися звинувачення, що, мовляв, це такі собі колектори, які відбиратимуть у людей квартири. Які провадження зможуть виконувати приватні виконавці, навіщо їм страхувати свою відповідальність перед третіми особами — про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю кореспондентові «Урядового кур’єра» напередодні першого Всеукраїнського з’їзду приватних виконавців розповів заступник міністра юстиції Сергій ШКЛЯР.

УК: Сергію Володимировичу, чи можна сказати, що приватні виконавці — колектори в законі?

— Ми вже неодноразово пояснювали: це не відповідає дійсності. Діяльність колекторів нічим не регламентується, на відміну від приватних виконавців, роботу яких урегульовано окремим законом. Вони, що дуже важливо, за всі дії несуть персональну відповідальність: адміністративну (аж до позбавлення права на здійснення такої діяльності), кримінальну і повну цивільну, тобто майнову в разі завдання шкоди.

Ще один запобіжник — наявність страхових полісів на досить серйозні суми. Це нова спеціальність, завдяки якій приватні виконавці можуть отримати багато роботи. Тому не думаю, що вони почнуть займатись дурницями. Сподіваюся, що люди, які прийшли в цю професію, розуміють: вони тут надовго. На Заході це дуже престижна юридична професія.

Правильний вибір передовсім

УК:  Ви сказали: приватні виконавці несуть повну майнову відповідальність.

— Якщо буде встановлено, що діями приватного виконавця завдано шкоду, яку не покриє страховий поліс, тоді людина зможе звернутися до суду. У разі визнання провини приватного виконавця за рахунок його майна відшкодовуватимуть заподіяну його діяльністю шкоду.

УК:  За рахунок чого живуть приватні виконавці?

— По суті, за рахунок боржника. Державні виконавці стягують 10% з боржника додатково до суми, що зазначена в документі. Це виконавчий збір — такий собі штраф для недобросовісного боржника за те, що він вчасно не виконав судове рішення. 10%, які стягують державні виконавці, надходять у бюджет.

Приватні виконавці теж стягують з боржника додаткових 10%, які є їхньою винагородою. З цієї суми вони сплачують податки, зарплату помічникам, оренду офісу, комунальні послуги, рекламу, навчання тощо. Це будуть самозайняті особи. Їх оподатковуватимуть так, як нотаріусів.

Важливо, щоб розмір додаткового стягнення і державними, й приватними виконавцями був однаковим — 10%, щоб створити конкуренцію. Нам вдалося усунути монополію держави на виконання судових рішень. В усьому світі діє загальне правило, що монополія не сприяє процвітанню. Перший крок реформи вже зроблено. Після створення Асоціації приватних виконавців і нових дисциплінарної та кваліфікаційної комісій у цій реформі пройдемо точку неповернення.

УК:  Як розподіляють справи між приватними і державними виконавцями?

— Якщо у людини є рішення суду в справі, якою може займатися приватний чи державний виконавець, то вона зможе обирати, до кого йти. Хочете до державного — будь ласка. Нині вони працюють краще, бо отримали серйозну мотивацію. Крім того, розуміють, що приватники заберуть чималу кількість роботи і розвантажать ДВС. Ця служба все ще перевантажена. І тут багато відкритих вакансій. Поки що в середньому на одного державного виконавця припадає 150 проваджень на місяць.

Вирішили йти до приватника — обирайте найкращого. Не треба йти до першого, про якого дізнаєтеся. На місці стягувача я б подивився трьох-чотирьох, щоб зрозуміти, з ким краще працювати з урахуванням довіри до цього фахівця, його досвіду, репутації (дуже важливо, де виконавець раніше працював, тощо). Адже витрати на виконавців однакові.

Варто добре підготуватися

УК:  У ЗМІ шириться інформація, що багато людей не може успішно скласти іспити на приватного виконавця.

— Це не так. Уже 110 осіб склали іспити. Ми прийняли 13 груп — це приблизно 270 людей. Були групи, в яких на іспит замість 25 претендентів приходило 9 чи 12. Тому якщо рахувати з тих, хто склав іспит, це приблизно половина. На мою думку, це нормальний результат.

У перших групах були, напевно, сильніші претенденти. Розцінюю це так: наступні групи, можливо, недостатньо якісно готувалися.

УК:  Були скарги на складність іспиту.

— Ми попереджали, що іспит нескладний і його може скласти кваліфікований юрист. Просто до нього треба підготуватися. На жаль, багато кандидатів не пройшли навіть перший тур, де були запитання, ще півроку тому розміщені на сайті Мін’юсту.

Щодо скарг. Жоден кандидат не подав заяви про те, що йому дісталося запитання, не оприлюднене на сайті. До речі, наступним чергам претендентів такі запитання вже можуть не попадатися. Тому що ми постійно доопрацьовуємо базу нових запитань.

До речі, експерти, які готували нас до іспитів, радять наступні питання, які розроблятимуть, не оприлюднювати. Ці експерти — Українська екзаменаційна мережа, дуже поважна міжнародна організація з українським головним офісом. До того ж вона готувала конкурс до Верховного суду.

УК:  Як часто проходять конкурси?

— Ідемо в нормальному темпі. Іспити складаються в середньому раз на тиждень.

УК:  Скільки нашій країні потрібно приватних виконавців, щоб ситуація з виконанням судових рішень покращилась?

— На мою суб’єктивну думку, 2,5 тисячі плюс помічники (в середньому по 4 в одного виконавця, який активно працює). Очікуємо, що протягом двох наступних років з’явиться приблизно 10 тисяч нових робочих місць.

До речі, в Україні вже почали працювати приватні виконавці. У реєстр приватних виконавців внесено 70 осіб. Є швидко й ефективно виконані ними судові рішення. Приміром, у Львові виконавець повністю закінчив виконавче провадження аж до моменту передачі майна на реалізацію лише за 10 днів. Для порівняння: в Державній виконавчій службі деякі виконавчі провадження іноді виконуються роками. Тому є з чим порівнювати.

УК:  У яких країнах діє інститут приватних виконавців?

— Це не наше ноу-хау. У 60 країнах в той чи інший спосіб працюють приватні виконавці. До речі, днями ми проводили конференцію за участю іноземних колег. Приїжджали експерти із Франції, Литви, Сербії, Грузії, президент Міжнародного союзу виконавців, який об’єднує 100 країн.

До початку реформи ми тривалий час вивчали досвід роботи приватних виконавців із різних країн. Він показує, що система приватного виконання — дієва та ефективна, тому в країнах Європи існує тренд переходу від державного до приватного виконання.

УК:  Хто контролює діяльність приватників?

— Дисциплінарна комісія при Міністерстві юстиції. Хоч вона ще не розглянула і, сподіваюся, ще довго не розглядатиме скарг, оскільки не буде в цьому потреби.

14 листопада відбудеться з’їзд приватних виконавців, де вони створять свою саморегулівну організацію з обов’язковим членством. Це буде всеукраїнська Асоціація приватних виконавців. Тоді оберуть керівництво організації. Також вони мають затвердити кодекс професійної етики, який публічно обговорюють українські й міжнародні експерти з урахування найкращого світового досвіду.

Одним із питань порядку денного буде ухвалення рішення про призначення по 4 представники у кваліфікаційну та дисциплінарну комісії. Спочатку ці комісії працюватимуть у тимчасовому режимі.

Кожна з комісій складається з семи осіб. Поки що всі члени — представники Мін’юсту. А потім формуватимуть так: чотири представники Мін’юсту, чотири від приватних виконавців і один від судової влади.

Якщо приватний виконавець все-таки порушить норми закону, можна буде звернутися до правоохоронних органів чи суду.

УК:  У яких регіонах активніше цікавляться професією приватного виконавця?

— У містах-мільйонниках: Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Львові, хоч приватні виконавці вже є у більшості областей. Щоправда, роботи більше в тих областях, які я назвав.

Винагорода — не премія

УК:  Важко оминути тему скандалів. Нещодавно мережу сколихнула інформація про надвеликі премії державним виконавцям.

— Передовсім це винагорода, а не премія. Постановою Кабінету Міністрів та профільним законом передбачено можливість виплати винагород державним виконавцям. Законом і Бюджетним кодексом передбачено наявність цільового фонду, який давно існує. Тож коли виконавець стягує 10%, то вони потрапляють у бюджет. З них 5% залишаються там на медицину, армію тощо, а 5% іде в цей фонд, з якого державний виконавець отримує винагороду. Крім того, кошти з цього фонду йдуть зокрема на утримання ДВС. Це, згідно зі штатним розписом, 8 тисяч осіб в Україні. Тобто якщо державний виконавець не стягує 10% і працює погано, то кошти не потрапляють у бюджет. А якщо він добре працює, гроші йдуть у бюджет і виконавець отримує винагороду.

Проте щоб унеможливити надвисокі винагороди, було запроваджено верхню межу 2%, але не більш як 200 прожиткових мінімумів (понад 320 тисяч гривень).

УК:  Ще один скандал стосувався того, що деякі державні виконавці начебто писали доручення на третю особу на зняття частини винагороди.

— По-перше, вони отримали всі документи з банків, де підтверджено, що своїми коштами вони самі розпоряджалися. Щодо того, чому вони видавали ці довіреності, то це їхні приватні питання. Також ми провели перевірку керівництва ДВС на поліграфі, й факти, оприлюднені у пресі, не підтвердилися.

УК:  Які новації щодо поліпшення ситуації з виконанням судових рішень плануєте?

— Нам ще є багато чого вдосконалювати. Приміром, у Франції приватні виконавці можуть посвідчувати факти. Це прирівнюється до фактів, посвідчених нотаріусами. Крім того, вони можуть представляти в суді клієнтів. Раніше цього не було, бо діяла монополія адвокатури. Також мають право управляти майном. Нам ще є над чим працювати, і ми це робитимемо, але поступово.

Ірина ПОЛІЩУК, «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ УК

Сергій ШКЛЯР. Народився 1972 року в місті Тульчин Вінницької області. У 1998 році закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, спеціаліст міжнародного права. У 2011-му закінчив Одеський державний економічний університет за спеціальністю «економіка підприємництва», у 2013-му здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук. Впродовж 2013—2015 років працював виконавчим директором адвокатського об’єднання «Арцінгер». Старший викладач кафедри галузевих правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», член Ради з питань судової реформи. З березня 2015-го — заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Всемирный банк: Китай и Индия – это проблемы, а не возможности для России…

Экономика Китая замедляется, а индийская — растет. Но Россия не сможет воспользоваться этими изменениями в целях наращивания экспорта. Скорее наоборот, процессы в ключевых развивающихся экономиках обернутся проблемами, а не возможностями для Москвы. Сильнее всего пострадает нефтегазовый сектор – отмечается в докладе Всемирного банка.

Об этом сегодня рассказывает «Газета.ру».

Способности России экспортировать свою продукцию и проникать на новые динамичные рынки остаются более чем скромными, констатировали в четверг на заседании клуба «Валдай» авторы доклада Всемирного банка «Перебалансировка экономики Китая и возобновление роста в Индии: в какую сторону качнётся маятник для России?».

На протяжении последнего десятилетия рост внешней торговли в России отставал от стран с аналогичным уровнем экономического развития. Доля экспорта в ВВП России составляет менее трети.

Более того, экспорт сократился с 33% ВВП в 2005-2007 годах до 28% в 2013-2015 годах.

Основными направлениями российского экспорта остаются традиционные торговые партнеры нашей страны в странах Европы и СНГ.

Потенциал взаимной торговли ниже плинтуса

Хотя Россия пытается наладить торговые отношения с двумя азиатскими гигантами, такими как Китай и Индия. И даже достигла определенных успехов.

Например, за последние 10 лет объем торговли товарами между Россией и Китаем почти утроился. Нетто-приток прямых иностранных инвестиций из Китая в Россию существенно увеличился, правда, скорее на фоне сокращения чистого притока инвестиций от других традиционных партнеров.

Объем торговли России с Индией за последние пять лет вырос более чем на 15%. Нетто-приток ПИИ из Индии в Россию сохраняется на низком уровне. Чистый объем российских инвестиций в экономику Индии за 2008, 2010 и 2013 годы был положительным.

Авторы доклада приходят к выводу, что нынешние объемы российского экспорта как в Китай, так и в Индию, хотя и растут, тем не менее находятся на уровне ниже естественного потенциала.

В России существует нереализованный потенциал увеличения экспорта товаров (по сравнению с фактическим экспортом в 2015 году) в Китай примерно на 24%, а в Индию – почти на 17%.

Китай обвалит российскую нефтянку

«Изменения в китайской и индийской экономиках влияют на российскую экономику косвенным и трудно уловимым путем», — говорится в докладе. Тем не менее Всемирный банк уверяет, что его аналитики разработали такую модель анализа данных, которая позволяет уловить возможные изменения и их последствия.

Итак, сейчас темпы роста в Китае упали с 10,5% в 2010 году до уровня, не превышающего 7%. И это не сулит ничего хорошего России.

Продолжение замедления темпов роста в Китае с нынешних 6,5% до 4,6% к 2030 году приведет к сокращению объемов российского экспорта в Китай на 17%.

Последствия будут ощущаться во всех секторах российской экономики. Их масштабы будут лежать в пределах от 8% для сектора услуг, где заняты высококвалифицированные специалисты, до 24% для сырьевых отраслей (главным образом продукции горнодобывающей промышленности). Более других российских отраслей пострадает нефтегазовая отрасль, основа основ российского экспорта.

К 2030 году объёмы экспорта нефти и газа (основных статей экспорта России в Китай) окажутся на 18% ниже.

Но есть и потенциально хорошие новости. Более низкий спрос на российский экспорт со стороны Китая приведет к удешевлению курса рубля, что повысит интерес к российским товарам со стороны других регионов, отмечают эксперты ВБ. Из-за сокращения объемов сырьевого экспорта удешевление реального обменного курса рубля к 2030 году составит 1,7%.

Это позволит ограничить масштаб сокращения российского экспорта на уровне 2,5% к 2030 году, а также должно обеспечить больше стимулов к росту в ненефтяных торгуемых секторах.

Влияние Индии на Россию – 0,06%

Ускорение темпов роста в Индии приведет к резкому увеличению спроса на российские экспортные товары, однако Россия мало что выгадает на этом.

Ежегодные темпы роста ВВП в Индии на отрезке до 2030 года ускоряются: среднее значение, ранее составлявшее 6%, увеличивается в нынешнем прогнозе до 8%. Соответственно к 2030 году объем российского экспорта в Индию вырастет тоже на 8%.

Однако это даст рост российского ВВП всего в 0,06% к 2030 году. Это объясняется незначительными масштабами торговли между Россией и Индией.

В настоящее время доля российского экспорта в Индию в его общем объёме едва достигает 2% (для сравнения – доля экспорта в Китай в общем объеме российского экспорта составляет 11%).

«Вообще, представляется, что вероятные изменения в экономике Китая и Индии для России будут представлять скорее проблемы, чем возможности.

В значительной мере это объясняется ограниченными масштабами ненефтяной торговли России с этими странами», — резюмируют авторы доклада.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Майже годину народні депутати розглядали Проект Закону “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів” 5496  від 06.12.2016. Голова Верховної ради Андрій Парубій наполягав, що законопроект мають прийняти у будь-якому вигляді.

Андрій Парубій

Основна зміна до Кодексу — запровадження державного вихідного у день католицького Різдва 25 грудня. Натомість, аби не додавати зайвого вихідного, Андрій Парубій запропонував скасувати вихідний 2 травня, а День солідарності трудящих назвати Днем Праці і святкувати лише 1 травня.

Народний депутат, екс-міністр фінансів, доктор економічних наук Віктор Пинзеник під час виступу у сесійній залі зазначив, що збільшувати кількість неробочих днів у державі неприпустимо:

—  Проект передбачає збільшення кількості неробочих днів в Україні, а хтось пробував порахувати, наскільки це б’є по економіці України, який обсяг ВВП ми втрачаємо? Тому ми повинні один робочий день замінити іншим.

Віктор Пинзеник

Дехто з депутататів побачив у прийнятті цього законопроекту “шлях до Європи” або ж навпаки — привід для чергової “картинки для Кремля”.

— Ми заганяємо православну країну в католицизм, за цим криється розвал православя, ми маємо попросити церкви прийняти рішення щодо дати святкування Різдва, і потім нехай звернуться до нас. А цим рішенням ми кидаємо кістку Москві, яка буде про це кричати, —  зазначив нардеп від БПП Матвієнко.

У контексті скасування вихідного 2 травня про садіння картоплі згадав голова Радикальної партії Олег Ляшко:

— Скільки ще треба жертв, щоб ми припинили дивитися на Москву, Брюссель чи Вашингтон. Замість того, щоб обєднувати суспільство, ви оглядаєтеся на посольства. Ми не повинні забирати в трудящих право посадити картоплю і обєднати сімї.

Олег Ляшко

А депутатка від “Самопомочі” зазначила, що у сесійній залі вирішують не про те, коли народився Христос, і не призначають дату Різдва, а лише виявляють повагу до мільйонів громадян України в контексті прав людини, даючи їм додатковий вихідний.

Секретар комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони, депутат від “БПП Солідарність” Іван Вінник вважає, що додаткові вихідні — це добре, адже люди будуть більше їсти:

—  Суто з економічної позиції, я цей законопроект буду підтримувати, тому що традиційні свята — новорічні, різдвяні — спонукає споживання продуктів у реальному секторі економіки, традиційно, люди їдять у декілька разів більше, ніж зазвичай. Це позитивно впливає на економіку України, спонукає споживання і роботу підприємств до посиленого випуску продукції. Країні, яка розвивається, у якій підняли мінімальну заробітну плату, додаткові свята лише підуть на користь, —  розповів нардеп у кулуарах Верховної ради.

Іван Вінник

Зрештою, з пятого разу на заклики голови Верховної Ради депутати таки піддалися, і дали 238 голосів за законопроект.

Відтепер святковими будуть вважатися такі дні:

1 січня – Новий рік

25 грудня і 7 січня – Різдво Христове

8 березня – Міжнародний жіночий день

1 травня – День праці

9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

28 червня – День Конституції України

24 серпня – День незалежності України

14 жовтня – День захисника України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

25 грудня і 7 січня – Різдво Христове

один день (неділя) – Пасха (Великдень)

один день (неділя) – Трійця.

Відтепер країна не працюватиме з 25 грудня. Це неприпустимо! – прокоментував доцільність такої кількості неробочих днів експерт з питань політики Ігор Мізрах:

Ігор Мізрах

—  Потрібно, перш за все, оцінити наш добробут, а потім уже вводити додаткові неробочі дні. Скажімо, в Ізраїлі — 9 святкових вихідних, але вони, переважно, носять релігійний характер, і якщо потрапляють в суботу, то на понеділок їх не переносять, як у нас. Відпустка — 15 днів, право на відпочинок 28 днів отримують лише ті, у кого стаж перевищує 14 років! Люди працюють напружено, і мають результат: за минулий рік країна обігнала за показниками ВВП Великобританію. $38 127 на душу населення в рік — ось скільки продукції виробляють ізраїльтяни. У нас же з постійними вихідними та “короткими днями” ВВП ледь дотягнув до двох тисяч доларів! Всім відомо, що з 1 січня люди випадають з робочого ритму на цілих два тижні — до так званого Старого нового року, а останнім часом це задоволення розтягнулося аж до Водохреща (19 січня). Тепер же гуляння та гості розпочинатимуться з 25 грудня. І навіть якщо решта днів будуть робочими — спробуйте вирішити якісь свої справи, побрати довідки, заключити угоди — це нереально!

Автор: Ірина Басенко

persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

Польсько-українські взаємини у дні, коли західні сусіди відзначали День незалежності, відчутно погіршилися. У ЗМІ з’явилися повідомлення про кілька міждержавних скандалів одразу.

По-перше, приїзд 5 листопада до Львова Міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського ознаменувався відвертим дипломатичним демаршем останнього. Гість відмовився увійти до Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”, не сприймаючи позицію його директора щодо того, що Польща окупувала Західну Україну у 1918 році.

По-друге, під час круглого столу в краєзнавчому музеї Рівного віце-консул Польщи Марек Запур назвав Львів “польським містом”.

А от дев’ятого листопада Польща заборонила в’їзд до країни голові Українського інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу та оголосила про підготовку списку персон нон-грата, які є відвертими прихильниками УПА та дивізії “Галичина”. 

Володимир В’ятрович, фото – інтернет

“Вже кілька років є персоною нон-ґрата в Росії. Нині, кажуть, отримав заборону в’їзду в Польщу. Мене більше непокоїть не обмеження власного пересування, а те, що демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією”, – написав з цього приводу В’ятрович на своїй сторінці у Facebook. 

Польсько-українська криза не була б для нас такою несподіваною новиною, якби ми звертали увагу на більш дрібні прояви конфлікту. Таку думку в інтервю виданню Persona.Top висловив  експерт з питань безпеки Юрій Михальчишин — народний депутат 7-го скликання, радник Голови СБУ 2015-2016 років.

Юрій Михальчишин, фото – інтернет

  —  Якими були передумови цієї ситуації, чи було таке різке «похолодання» у стосунках України та Польщі передбачуваним?

— Великою помилкою є сприймати існуючу ситуацію, як щось окреме від процесу, котрий тривав вже років п’ятнадцять. В польському суспільстві великодержавний польський шовінізм був присутнім як фактор політичного процесу і мотивації прийняття політичних рішень, а зараз він кристалізувався. Це трапилося за останніх три роки, з часу приходу до влади польських нібито національно-консервативних, а насправді великодержавних шовіністичних політичних сил. І їхнє ставлення до України чітко проявляє паралелі з ідеологією їхніх попередників. Мова йде про школу польської політичної думки Романа Дмовського,  у якій українцям відведено дуже підпорядкований і вкрай принизливий для нас статус – це статус фактично будівельного матеріалу для спорудження великої польської державності від Чорного моря до Балтійського.

В ЦІЛОМУ, ЯКЩО МИ ПРОАНАЛІЗУЄМО СТАН МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ТО БАЧИМО, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ, ЯК ДО ЧОГОСЬ ДРУГОРЯДНОГО, ТАМ ПЕРЕВАЖАЄ

Те, що відбувається останні кілька місяців, є свідченням ескалації процесу і переходу польської зовнішньої і, можливо, оборонної та безпекової політики до нової якості, а саме до прискорення процесу розгортання агресії проти України. Спершу — в сфері інформаційній, у сфері двосторонніх взаємин, національної пам’яті та символіки, а зараз уже озвучуються твердження, які можуть бути трактовані, як посягання на нашу територіальну цілісність.

— Чи може бути прецедент, коли європейська держава, носій демократичних цінностей, наважиться на збройний конфлікт або гібридне протистояння?

— Цілком. Ми бачимо зараз, що європейські політичні та безпекові інститути перебувають у доволі неактивному, а почасти — паралізованому стані. Бачимо досить мляву реакцію на події так званої «російської весни» 2014 року, окупацію Кримського півострова та агресію на Донбасі, абсолютно безпомічну реакцію на сирійські процеси, бачимо проблеми масштабного міграційного потоку у Європу, який не можна трактувати, як успішні з точки зору безпеки процеси. На додачу до цього треба згадати і той факт, що Польща користується підтримкою США і недвозначно підкреслює свою окремішність від традиційних європейських центрів прийняття рішень.

— Але ж у нас ніби теж непогані стосунки із США?

— Наш статус у цьому процесі зовсім різний. Польща є повноправним союзником Штатів, в тому числі й військовим, це ми бачимо по розміщенню протиракетних комплексів на території цієї держави. Роль України є виключно буферною для стримування російської агресії, а Польща – активний інструмент американської зовнішньої політики на європейському континенті – в тому й різниця. Військова співпраця з США у Польщі спрямована виключно на Балтійський напрямок, тому чекати захисту України у цьому контексті — марно.

— Чи може змінитися риторика зі зміною влади у Польщі, чи антиукраїнські настрої вже мають настільки широке суспільне поширення, що процес є незворотнім?

— Безперечно, політичний курс залежить від розподілу політичних сил в парламенті та балансу політичних партій у законодавчому органі. У випадку проведення виборів, які якісно змінять склад польського політикуму, ці процеси зможуть дещо загальмуватися. Але в цілому, якщо ми проаналізуємо стан масової свідомості польського суспільства, то бачимо, що ставлення до українців, як до чогось другорядного, там переважає. І ідеї про певні територіальні претензії, або навіть, якщо взяти ширше – геополітичний реванш щодо України — є зараз домінуючими серед польського населення.

НАЙБІЛЬШ ПРОГРАШНА ПОЗИЦІЯ В ДАНОМУ ВИПАДКУ – ЦЕ ПОЗИЦІЯ СТРАУСА, ЯКИЙ ХОВАЄ ГОЛОВУ В ПІСОК, А НАСПРАВДІ ПІД НОГАМИ НЕ ПІСОК, А БЕТОННА ДОЛІВКА, І ПОТІМ СТАЄ БОЛЯЧЕ

— Яку позицію зараз варто зайняти Україні? Як в офіційних колах, так і серед пересічних користувачів соцмереж. Одні хочуть миритися і «не роздмухувати», інші беруться доводити історичну справедливість – як нам себе поводити?

— Найбільш програшна позиція в даному випадку – це позиція страуса, який ховає голову в пісок, а насправді під ногами не пісок, а бетонна долівка, і потім стає боляче. Тут треба діяти найперше в дипломатичній площині: польського посла викликати на консультацію в Міністерство закордонних справ України і вручити йому розлогу ноту протесту, а не обмежуватися виступами прес-секретаря МЗС. А також відкликати і замінити на посаді посла України у Варшаві, який крім виконання пісеньки про Путіна більше нічим у останні роки не відзначився. Жодного конкретного руху чи бодай дипломатичної заяви. Очевидно, що його роль, як посла, вичерпала себе.

Зрештою, необхідно те, чим займається кожна держава, яка дбає про свій суверенітет — нормальна контррозвідувальна діяльність і робота в інформаційній сфері. Крім того, ми повинні нагадати, що з 2014 року українські збройні сили достатньо зросли якісно і кількісно не лише для того, аби на Сході утримувати ситуацію під контролем, а і для того, щоб утримувати її і на Заході.

ТУТ ТРЕБА ДІЯТИ НАЙПЕРШЕ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПЛОЩИНІ: ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА ВИКЛИКАТИ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ В МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ І ВРУЧИТИ ЙОМУ РОЗЛОГУ НОТУ ПРОТЕСТУ, А НЕ ОБМЕЖУВАТИСЯ ВИСТУПАМИ ПРЕС-СЕКРЕТАРЯ МЗС

Очевидно, що треба покращувати стан інформаційної політики, перспективне планування оперативних дій Служби безпеки України, протидію польським спецслужбам в західних областях України, подивитися в динаміці, як відбувалося горезвісне роздавання сумнозвісних «карт поляка». Треба перевірити держслубовців на предмет володіння таким сумнівним і двозачним документом, який дає право на отримання польського громадянства. Наявність у держслужбовця карти поляка, яка має на увазі взаємини на державному рівні з Польщею, можна розцінювати у розрізі зради національниїх інтересів. Це питання треба оперативно врегульовувати на рівні законодавства.

— Чи може взагалі впливати Україна на питання видачі “карти поляка”?

— Для початку ми повинні визначитися, скільки реально є власників “карт поляка” в Україні. Останні повідомлення польської сторони чомусь цю цифру зменшили — зараз мова йде про близько 70 тисяч виданих карт, у той час як раніше повідомлялося про понад 100 тисяч. Питання потрібно ретельно проаналізувати, зібрати дані в державної прикордонної служби, державної міграційної служби, Служби безпеки України, напрацювати зміни до законодавчої бази і розглядати це питання з точки зору адміністративної, а можливо, і кримінальної відповідальності, якщо мова йде про те, що ця роздача документів супроводжувалася вербувальними пропозиціями.

ПИТАННЯ… ВИДАЧІ КАРТИ ПОЛЯКА ПОТРІБНО РЕТЕЛЬНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ… З ТОЧКИ ЗОРУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А МОЖЛИВО, І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЯКЩО МОВА ЙДЕ ПРО ТЕ, ЩО ЦЯ РОЗДАЧА ДОКУМЕНТІВ СУПРОВОДЖУВАЛАСЯ ВЕРБУВАЛЬНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ

— Які є прецеденти операцій польських спецслужб у західних регіонах України?

— Вони зазвичай широко не афішуються. Але, наскільки мені відомо, у останні два роки відбулися резонансні акції вандалізму памятників, у тому числі й польських, на території України. До цих випадків мали дотичність польські радикальні організації за завданням спецслужб — польських і не тільки. Сподіваюся, що цю інформацію буде незабаром оприлюднено в Україні, а в цілому, слід зосередитись  на проблемах прикордонних територій, зокрема — контрабанди. Це корупційно уразлива ділянка нашого кордону і наших правоохоронних органів.

— Як у контексті теперішніх подій буде розвиватися процес навколо утворення Балто-Чорноморського союзу, про який активно говорить східноєвропейський політикум,  і польський президент в тому числі?

— На превеликий жаль, у цій ситуації, яка складається, зрозуміло, що реалістичність цього проекту при збереженні при владі правлячої партії у Польщі ще на одну каденцію — відкладається.  Звичайно, це прикро.  Геополітична доцільність Балто-Чорноморського союзу — однозначна, доцільність технологічна — очевидна, військово-стратегічні вигоди — беззаперечні, лише ключовий елемент зараз відсутній — політична воля з боку Польщі. Таке враження, що американський енергетичний проект “Іntermarium”  поєднання енергетичних проектів з транспортування американського скрапленого газу з політичною співпрацею — настільки захопило поляків, що вони розраховують на те, що зможуть реалізувати цей проект без України. У Гданську будується термінал для зберігання скрапленого газу і далі він буде транспортуватися до країн Західної Європи. Якщо на початку мова йшла про три моря: Балтійське, Адріатичне і Чорне, то на сьогоднішній день, як я розумію, прийнято його звузити до терміналів у Польщі, Хорватії на Адріатичноиму узбережжі, і можливо, в Румунії, на чорноморському узбережжі, а Україна з цієї схеми випадає.

У ОСТАННІ ДВА РОКИ ВІДБУЛИСЯ РЕЗОНАНСНІ АКЦІЇ ВАНДАЛІЗМУ ПАМЯТНИКІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ПОЛЬСЬКИХ, НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДО ЦИХ ВИПАДКІВ МАЛИ ДОТИЧНІСТЬ ПОЛЬСЬКІ РАДИКАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗА ЗАВДАННЯМ СПЕЦСЛУЖБ — ПОЛЬСЬКИХ І НЕ ТІЛЬКИ

— Можливо, ця ситуація, коли з Росією у нас війна, а співпраця з Польщею зривається, дає нам шанс виокремитися та збудувати самодостатню безвекторну державу?

— Так, це можливо, у нас з’явився шанс збудувати політику, економіку та оборону на засадах самодостатності. Багато держав саме так свого часу вчинили і зараз активно розвиваються. Ми можемо згадати Іран, Ізраїль, Францію часів Шарля де Голля, тобто у нас зараз нема приводу для відчаю чи опускання рук. У нас зараз є можливість налагодити контакти з іншими державами, які до нас дружньо налаштовані. Як от, наприклад, Литва. У наших держав складаються добрі взаємини, і ми можемо вибудувати співпрацю навіть без Польщі.

 Отож, ситуація у політичних відносинах між Україною та Польщею поки далека від вирішення. Однак,  кроки в цьому напрямку принаймні здійснюються. Так вже цього тижня у Кракові відбудеться надзвичайне засідання Консультаційного Комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників. Його було ініційовано Петром Порошенком та погоджено на рівні президнтів двох держав. А вже у грудні Україна готується до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова.

Автор: Ірина Басенко для persona.top


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO

У Кремлі зустрічі Путіна з Ердоганом в Сочі 13 листопада чекали не менше, ніж його зустрічі з Трампом у В’єтнамі.
Ердоган і Путін зустрілися в Сочі. 

“Для того, чтобы в Сочи все прошло не как во Вьетнаме, российская миротворческая авиация утром 13 ноября успешно разбомбила рынок города Этариб в Идлибе, в результате чего погибло больше 10 сирийцев и 50 получили ранения. Позже спасатели из-под завалов доставали тех, кто не попал в эту статистику.”

Про це пише історик Сергій Климовський на сайті Обозреватель, передають Патріоти України, продовжуючи:

Далекий от линии фронта Этариб выбрали потому, что вблизи находятся турецкие войска, которые вошли в Идлиб согласно соглашению в Астане о зонах деэскалации. Артиллерия Асада в тот день тоже привычно “утюжила” Дамаск. Так как за три года к этому привыкли не только его жители, но и ООН, то пришлось бомбить Этариб, чтобы показать успешность деэскалации. Турки это оценили, и для симметрии обстреляли позиции пророссийских курдов в Африне.

День эпохальной встречи Путина с Эрдоганом начинался под канонаду чуть выше, чем обычно. Знаменательными событиями чуть не стали нападение Азербайджана и Украины на РФ, но в Кремле их отменили, решив, это будет перебор. С утра из Кремля сообщили: украинский дрон залетел в Брянскую область, помониторил и улетел. В штабе ВСУ были приятно удивлены.

К полудню в Кремле все же решили, сегодня Украина на РФ нападать не будет, замяли тему дрона и переключились на новый проукраинский переворот в Луганске. Было высказано предположение: Плотницкий и его секретарша Ирина Тейцман с позывным “Фиона” – агенты киевской хунты, так как ставят на должности чиновников, которые побывали в “украинской оккупации”.

Но поскольку у хунты в Украине всё валится, то теперь они сбегают за хорошей жизнью в процветающую “республику” и готовят в ней переворот. Тему переворота в Луганске тоже не довели до конца. Так и осталось непонятно: кто победил в понедельник в Луганске – путчисты или антипутчисты. Война с Азербайджаном тоже не состоялась, так как Баку предупредил: он направил войска к границе для борьбы с контрабандистами, а не для освобождения Чечни и Дагестана. Так как Эрдоган открыто заявил, что хочет поговорить в Сочи о возвращении Карабаха под контроль Баку, то в Кремле решили: сообщение о подлом нападении на РФ Азербайджана сегодня будет некстати.

У самого Кремля в понедельник все тоже складывалось не очень. Сначала сломался самолет, на котором в Сочи должен был лететь Песков с группой поддержки. Самолет заменили, и Песков радовался, что неисправность обнаружили на земле, а не в воздухе. Затем пропал Сеченов.

Оказалось, он пошел на суд с Улюкаевым из-за колбасы, и только после этого вылетел в Сочи с опозданием, но Эрдогана там еще застал. В финале Путин на пресс-конференции обнаружил, что переводить его ответы на турецкий язык некому и был вынужден задействовать своего личного переводчика. В его администрации опять кого-то накажут, как и за срыв встречи с Трампом.

Беседа с Эрдоганом все-таки состоялась, и он не хлопал покровительственно Путина по плечу как Трамп. По данным турок, они говорили наедине 2 часа 10 минут, а потом зашли министры и опоздавший Сечинов. В итоге на совместном брифинге Путин много говорил об экономике: о помидорах и других овощах, о заливке бетона в фундамент АЭС, отмене виз для русских туристов и полном восстановлении российско-турецкой дружбы.

Ни слова о Сирии, о Карабахе и съезде народов Сирии в Сочи, который Москва планирует провести 18 ноября. Вопреки тому, что именно из-за этого Эрдоган и прилетел в Сочи. Эрдоган на брифинге тоже говорил о туристах и овощах и было очевидно: стороны ни о чем, кроме этого не договорились.

Главной цели встречи – получить “добро” Эрдогана на участие Турции, туркманов и Сирийской свободной армии в “съезде народов Сирии” в Сочи – Москва не достигла.

С идеей такого съезда, чтобы оставить Асада и БААС у власти, Кремль начал носиться с сентября. Путин 19 октября даже лично озвучил её. Первоначально Кремль планировал провести его на своей военной авиабазе Хмеймим в Сирии. Но поскольку это выглядело такой же карикатурой, как и крымский “референдум”, то некоторые в МИД РФ стали искать другое место для его проведения. Была предложена Астана, но выяснилось: не все делегации смогут туда долететь.

Поэтому долго рассматривались два места и две даты съезда/конгресса – 7-10 ноября в Хмеймим и 18 ноября в Сочи. Был вариант в Хмеймим провести “предсъезд”, чтобы посмотреть: кто приедет, а в Сочи – настоящий съезд. Дата съезда в Хмеймим была “плавающей”, а подрыв некими партизанами 11 ноября колоны военной техники на въезде на авиабазу, похоже, вообще похоронил эту идею. Кто взорвал бронетранспортер с российскими или асадовскими солдатами возле базы – неизвестно. Желающих взять на себя ответственность оказалось много, в том числе и “Фронт освобождения Шама”, который Москва упорно называет “Аль-Нусрой”.

СМИ Асада, чтобы сохранить спокойствие, в тот день заявили: российский самолет по ошибке случайно сбросил на подлете к базе бак с топливом – ничего ужасного. Можно подумать, с самолетами РФ такое случается постоянно, но в этот раз “бак” случайно упал на трассу, по которой случайно ехала колона бронетехники и случайно попал в один БТР. База Хмеймим явно становится не очень подходящим местом для съездов и конгрессов.

У этого съезда проблемы не только с местом и датой, но и с участниками. В Москве заявляют: на съезд в Сочи приглашены 33 организации. Участие БААС и ее женских, молодежных и ветеранских по лекалам КПСС сомнений не вызывает, но все другие, кроме курдских партий “Демсоюз” и Рабочая партия в нем участвовать отказались еще в начале ноября. С курдами тоже две проблемы.

Первая, представители Асада встречались с ними 2 ноября в городе Камышлы, где озвучили ультиматум: курды передают всю левобережную Сирию, очищенную ими от ИГИЛ, войскам РФ и Асада, а взамен получают автономию по типу иракской в небольших анклавах на границе с Турцией. Курды отказались, но дали согласие на поиск других вариантом. Рабочая партия, вроде как 10 ноября все-таки подписала какое-то соглашение с Асадом на базе Хмеймим, с чем, возможно, и связано “отпадение топливного бака” у самолета РФ. Не все курды оказались сговорчивыми, как хотелось бы Асаду и Москве.

Вторая “курдская” проблема – Эрдоган, который заявил: Рабочая партия и “Демсоюз” – это террористы, а турки с террористами переговоры не ведут. Если эти террористы будут в Сочи, то делегаций Турции, туркманов и Свободной сирийской армии там не будет. Москва стала уговаривать Эрдогана и соблазнять его С-400, допуском помидоров на рынок РФ, постройкой АЭС и “Южного потока” за свои деньги. Но Эрдоган решил совсем превратить Путина из дедушки в бабушку и потребовал “в нагрузку” за “добро” на съезд в Сочи вернуть Азербайджану Карабах и 7 районов, оккупированных Арменией.

В Баку плохо скрывали радость по этому поводу и провели совместные военные учения с турками. Апофеозом стало заявление Эрдогана перед отлетом в Сочи, что российские и американские войска должны уйти из Сирии, если они не собираются воевать и хотят все решить политическими и дипломатическими методами. В общем, логично, но Пентагон уже 14 ноября заявил, что войска не выведет, пока все в Сирии политически не решится.

В итоге Путину с Эрдоганом в Сочи ни о чем кроме овощей и туристов договориться не удалось. Очевидно, цена для России дружбы с Турцией будет и дальше расти, и в этом контексте становится понятно, как МИД Украины через Эрдогана смогло добиться от РФ освобождения двух лидеров Меджлиса крымских татар.

Это – побочный эффект столь полезных для РФ санкций, приведших ее к дружбе с Турцией. Однако, глядя на их совместный брифинг в Сочи на фоне канонады в Сирии возникает ощущение: российско-турецкая дружба вступает в свою финальную стадию.


Шановним патріотам і тим, хто бажає підтримати Україну і знати набагато більше ?!!!!

Підтримай українский проект –лайк на сторінку, ставай одним з нас, ставай поруч з нами!!! Слава Україні!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці:  Група УКРАЇНЦІ – ЄДНАЙМОСЯ! Фейсбук. Підтримай Україну! Тисни лайк та поширюй!

Приєднуйтесь до обговорення новин у Фейсбуці: POLITINFO